1. Фурункули на передніх поверхнях гомілок, волосистій частині голови, пальцях, у слуховому проході дуже болючі.
2. Фурункули на верхній губі, в ділянці носогубної складки набувають злоякісного перебігу: значний і щільний набряк, інфільтрат розповсюджується в напрямку носогубної складки, внутрішнього кута ока, набуває темно-фіолетового кольору, виражена гарячка, головний біль, сонливість, різке погіршення загального стану. У випадках видавлювання фурункула є загроза розвитку сепсису, тромбозу вен, що мають анастомози із синусами головного мозку, менінгіту.
3. У хворих на цукровий діабет розвиваються великі інфільтрати із глибоким і значним некрозом тканин, є схильність до розвитку хронічного фурункульозу.
Фурункульоз — це множинні фурункули на обмежених ділянках (локалізований фурункульоз) або на різних ділянках тіла (дисемінований фурункульоз). Розрізняють також гострий і хронічний рецидивний фурункульоз. Розвитку фурункульозу сприяє сенсибілізація до стафілококів, зниження імунологічної реактивності організму, цукровий діабет, наявність хронічних вогнищ інфекції та сверблячих дерматозів.
Карбункул (carbunculus)– це конгломерат фурункулів на спільному інфільтраті
Етіологія. Стафілокок золотистий.
Клініка. Це конгломерат фурункулів на спільному інфільтраті, який має тенденцію до збільшення внаслідок периферійного росту, відбувається втягування в процес нових фолікулів і розповсюдження процесу в глибину. Через 4-5 днів формується гострозапальний щільний вузол до 5-10 см діаметром, темно-червоного кольору, надзвичайно болючий при пальпації. У подальшому навколо окремих фолікулів у кількох місцях виникає глибокий некроз шкіри. Вогнище набуває темного, аж до чорного забарвлення, в кількох місцях з'являються отвори, з яких виділяється гнійно-кров'яниста рідина, утворюються виразки з нерівними краями і зелено-жовтими некротичними стрижнями, які дуже повільно відділяються. Виразки можуть зливатись, формуючи глибокі, неправильної форми, із синюшними, в'ялими підритими краями, нерівним дном та гнійним нальотом дефекти шкіри і підшкірної клітковини, які кровоточать, а навколо тривалий час зберігаєть -ся інфільтрат. Виразки рубцюються впродовж 2-3 тижнів і більше. У тяжких випадках виникають озноб, гарячка, щільний набряк, лімфан-гіїт, лімфаденіт, маячення, менінгеальні симптоми.
На тлі вживання кортикостероїдів, цитостатиків фурункули, карбункули можуть супроводжуватись значними некрозами із слабкою інфільтрацією навколо у вигляді валка з множинними пустулами і некрозами.
Можливі ускладнення фурункула, карбункула: лімфангіїт, лімфаденіт, флебіти, тромбофлебіти, емболії, тромбоз синусів головного мозку, септицемія, сепсис, менінгіт, абсцеси мозку, легень, печінки та інші. Диференційний діагноз фурункула і карбункула
— із абсцесами, сибіркою, бешихою, гідраденітом.
Діагностика клінічна, додатково — мікроскопія мазків, посіви, особливо для визначення чутливості стафілокока до антибіотиків у хронічних випадках.
Лікування фурункула, карбункула. Показання для загальної терапії антибіотиками (особливо оксацилін, до якого чутливі 97 % збудників), сульфаніламіди впродовж 5-10 днів у адекватних дозах (у тяжких випадках дози збільшують і антибіотики вводять парентерально.
У хронічних випадках додають патогенетичну терапію: імуностимулятори та імуномодулятори (тималін, Т-активін, тимоген, лева-мізол та інші), біостимулятори, антистафілококовий гаммаглобулін, переливання антистафілококової плазми, вітаміни С, А, В6.
Місцева терапія має другорядне значення і нею можна обмежитись у випадках одного фурункула. В стадії інфільтрації — чистий іхтіол, йоддицерин, бактробан, після прориву — пов'язки із гіпертонічним розчином, дезінфікувальними розчинами, а після відходження стрижня — йоддицерин, лінімент синтоміцину, стрептоциду, мазі стрептоцидова, мірамістинова, 5-10 % дерматолова чи ксероформна, аерозолі оксикорт, полькортолон, присипки стрептоциду, дерматолу, ксероформу тощо. При розвитку флуктуації фурункула, карбункула роблять хірургічні розрізи і дренують.
Профілактика. Зміцнення організму, повноцінне харчування, своєчасне лікування фолікулітів, дотримання гігієнічного режиму, використання антисептичного мила, санація носіїв стафілококів.
ЕРИТРАЗМА -це хронічна бактеріальна поверхнева інфекція шкіри.
Етіологія. Збудник — грампозитивна паличка, представник нормальної мікрофлори шкіри людини. За сприятливих умов набуває патогенних властивостей і спричиняє поверхневу інфекцію шкіри, паразитує тільки у роговому шарі епідермісу. Хвороба не заразна.
Клініка. Типова локалізація — складки пахово-стегнові, пахвові, під молочними залозами у жінок, міжпальцеві на ступнях. Виникають незапальні плями, схильні до злиття і утворення великих вогнищ із чіткими, іноді фестончастими або дугоподібними обрисами. На поверхні плям висівкоподібне лущення, колір — світло-коричневий або цеглясто-червоний. При зворотному розвитку центр плям блідне або виникає бура пігментація.В міжпальцевих складках ступень — ерозії, оточені відшарованим епідермісом у вигляді комірця. Хвороба не спричиняє суб' єктивних відчуттів, рідко незначний свербіж. В умовах посиленого потіння і механічного тертя в ділянках ураження з' являються еритема, набряк, печіння і відчуття сверблячки (дерматит), що маскує первинині прояви основної хвороби.
Діагностика не складає труднощів, під лампою Вуда — червоне свічення.
Диференційний діагноз проводять із паховою дерматофітією, руброфітією складок, кандидозом складок, дерматитами, попрілістю.
Лікування. У випадках подразнення основного вогнища (дерматит) показаний мікозолон, травокорт, а після ліквідації гострозапальних явищ можна застосовувати клотримазол, дактарин, певарил, травоген, а також еритроміцинову мазь, у дисемінованих випадках — еритроміцин всередину.
Профілактика спрямована на зменшення пітливості. Застосовують дитячу присипку, гальманін, протирання борно-саліциловим спиртом тощо.
Лікування. Гігієнічний режим, часта зміна білизни, змащування фукорцином, левоміцетиновим спиртом, зрошення аерозолями полькортолон, оксикорт, у тяжких випадках — антибіотики.
Звичайна ектима (ecthyma vulgare)- глибока інфекція шкіри, яка захоплює дерму.
Етіологія. Змішана флора — стрептококи і стафілококи, гангренозну ектиму спричиняє синьогнійна паличка.
Клініка. Хвороба може починатися із стрептококової фліктени, стафілококової пустули або бульозного елемента на інфільтрованій основі, вміст якого стає гнійним, інфільтрат частково розпадається, формується кірочка, щільно вставлена в тканину. При знятті кірочки утворюється кругла виразка (процес глибокий) з валикоподібними краями, які дещо підвищуються, і кровоточивим дном, вкритим гнійним і некротичним нальотом. У процесі загоєння виразка виповнюється грануляціями і на її місці залишається рубець.
Гангренозна ектима частіше виникає у хворих на септицемію із нейтропенією: набряклі червоні плями перетворюються у геморагічні пузирі, згодом виразки, щільні темні кірочки, облямовані еритемою.
Диференційний діагноз — із фурункулами, карбункулами, імпетиго.
Лікування. Якщо ектима нечисленна, можна обмежитись місцевою терапією, засобами, які використовуються для лікування імпетиго. У дисемінованих випадках показана загальна терапія (антибіотики, сульфаніламіди). При гангренозній ектимі показаний ципрофлоксацин.
Профілактика. Раціональна терапія первинних проявів піодермій. Обробка мікротравм дезінфікувальними засобами (йоддицерин). Гігієнічний режим.
Медсестринський процесс при піодерміях включає в себе 5 етапів.
І етап Мелсктрннське –обстеження
Скарги пацієнта
Анамнестичні дані
Оцінку об'єктивного стану(огляд)
II етап - Медсестринська діагностика
III етап –Планування медсестринськнх втручань
Підготовка пацієнта та взяття біологічного матеріалу для лабораторних досліджень.
Спостереження за пацієнтом та вирішення його дійсних проблем.
Виконання призначень лікаря.
Вирішення супутніх проблем та потреб пацієнта.
Навчання пацієнта та осіб, що його оточують, само- та взаємодогдяду
IV етап - Реалізація плану сестринських 
втручань.
Підготовка пацієнта та взяття крові для ЗАК.
Підготовка пацієнта та взяття матеріалу з первинних уражень для МД за Грамом, БД.
Контроль за санітарним станом палати: провітрювання, вологе прибирання. Створення комфортних умов для пацієнта.
Постійне спостереження за самопочуттям та об'єктивним станом пацієнта: вимірювання температури тіла, тиску.
Контроль за станом шкіри пацієнта та допомога в догляді за нею.
Звільнення шкірних покривів пацієнта від змертвілого епідермісу за допомогою компресів і ванн.
Заспокоєння дитини.
Холодні компреси.
Виконання призначень лікаря:(місцева терапія, проведення ін’єкцій АБ)
Інформування пацієнта та осіб, що його оточують, про необхідність дотримання гігієни шкіри, своєчасної санації гнійних вогнищ інфекції.
Вирішення супутніх проблем та потреб пацієнтів.
Vета 
п -Оцінюваннярезультатів медсестринських втручань
• прогнозу хвороби
• поліпшення загального стану та самопочуття пацієнта
виявлення можливих ускладнень (пневмонія, сепсис) з відповідно корекцією медсестринських втручань.
Рекомендована література.
1.Кравченко В.Г. Шкірні та венеричні хвороби.- К.: Здоров’я, 1995.- С.302
2.Новосад Л.С. Лабінський Р.В., Кащенко О.А. Шкірні та венеричні хвороби.- К.: Здоров’я, 2000.- С.208
