Політ. Соціалізація – процес засвоєння індивідом упродовж життя політ. Знань, норм і цінностей сусп., до якого він належить.

Вперше цей термін застосували у XIX ст. американський соціолог Ф. Гіддінс і французький соціопсихолог Г. Тард.

Політ. соціалізація передбачає комплекс заходів, які готують людину до життя у сфері політики, визначають її політ. поведінку, впливають на уподобання та рішення.

Високий рівень політ. соціалізації громадян є передумовою високого рівня розвитку сусп. віднос.і їх стабільності.

КОНЦЕПЦІЇ ПОЛІТ. СОЦІАЛІЗАЦІЇ

МЕТА:

– прищеплення новим членам сусп. основних елементів політ. культ. і свідомості;

– створення сприятливих умов для накопичення членами сусп. політичного досвіду, що його потребує політ. діяльність і творчість усіх бажаючих;

– якісне перетворення відповідних елементів політ. культ.

– необхідної умови суспільних змін.

УМОВИ:

– характер соціальної стратифікації сусп.;

– система освіти та виховання;

– національно-етнічні особливості;

– релігійні вірування.

ВНУТРІШНІ ЧИННИКИ:

Біопсихологічні характеристики особи (темперамент, інтелект, воля).

Рівень політ. розвитку та соціальний досвід. Чим багатшим є соц. досвід, тим складніше відбувається політ. переорієнтація особи в новій соціально-політ.й ситуації.

Соціальний статус особи. Якщо він залишається тривалий час незмінним, то це призводить до закріплення політ. свідомості людини. Якщо ж політ. орієнтації суперечать соціальному статусу, то можливе або зміцнення політ. свідомості, або ж радикальна політ. переорієнтація.

ЗОВНІШНІ ЧИННИКИ:

стихійні чинники – війни, революції, політ. та економічні кризи;

політ. чинники – характер і тип державного ладу, політичний режим, політ. інститути, партії, організації, рухи;

неполіт. чинники – сім’я, формальні й неформальні групи, навчальні заклади, виробничі колективи, культ., засоби масової інформації, національні традиції.

ОЗНАКИ:

1. Процес політ. соціалізації триває безперервно впродовж усього життя індивіда, має історичний характер, що визначається специфікою цивілізаційного розвитку, розміщенням соціальних і політ. сил, особливостями політ. системи, а також своєрідністю сприймання всіх цих чинників кожним індивідом.

2. Політ. соціалізація, скерована державними органами і партіями, має певну класову, політ., моральну, естетичну та етичну спрямованість, покликана формувати “політ. людину” з певними громадянськими якостями.

3. Процес політ. соціалізації є накопиченням соціально-політичного досвіду відбувається постійне видозмінювання або закріплення відповідних позицій у діяльності людини.

ФОРМИ – може набувати форми відвертого або прихованого передавання досвіду:

відверта форма – містить безпосереднє передавання інформації, почуттів або цінностей. Наприклад, вивчення суспільних дисциплін;

прихована форма – це передавання неполіт. настанов, які впливають на політ. відносини, на винесення політ. рішень, поведінку.

ФУНКЦІЇ ПОЛІТ. СОЦІАЛІЗАЦІЇ:

ТИПИ ПОЛІТ. СОЦІАЛІЗАЦІЇ. Залежно від характеру взаємодії політ. системи та особи виділяють такі типи політ. соціалізації:

Гармонійний тип передбачає певну культурну однорідність, усталені демократичні традиції і громадянське сусп., здатне забезпечити відносно рівноправний діалог індивіда та влади.

Плюралістичний тип забезпечує опосередковану взаємодію індивіда та влади через різноманітні субкульт.. Об’єднавчим політико-культурним кодом тут виступають цінності ліберальної цивілізації – свобода, приватна власність, індивідуалізм, права людини, плюралізм, демократія.

Конфліктний тип проявляє політичне насильство через релігійну, етнічну, ментальну, культурну багатоманітність, низький рівень життя та практичну відсутність базового політико-культурного коду.

Гегемоністський тип вводить людину у політику через визнання цінностей певної групи, класу, етносу, релігії, політ. ідеології.

Торкаючись етапів соціалізації, виділяють її первинну та вторинну стадії.

1. ПЕРВИННА СОЦІАЛІЗАЦІЯ – починається з раннього дитинства, закладає фундамент подальшої політ. соціалізації і є найважливішоюз огляду на два принципи:

– принцип первинності, оскільки перше завжди засвоюється краще;

– принцип структуризації, бо засвоєне першим надалі структурує процес засвоєння.

Політ. соціалізація здійснюється через вплив на індивіда конкретних осіб або ж соціальних інститутів, які називаються агентами.

Основними агентами стадії первинної соціалізації є:

БАТЬКИ. Спочатку саме батьки є головними агентами соціалізації, виступаючи для дитини першим уособленням влади. Їх система заохочення та покарання – це уявлення про систему контролю і санкції. Від батьків діти дізнаються про партійну приналежність, вибори, політ. лідерів. Так, за статистикою, більше половини американської молоді голосує за ті ж партії, що й батьки. Є також непрямий вплив сім'ї – це модель сімейних відносин, авторитарність батьків і свобода дитини, що формує установки на участь у політиці.

ШКОЛА, ВЧИТЕЛІ. Із системою влади дітей знайомить сама організація навчального процесу, яка привчає до соціального порядку, дисципліни та відповідальності. Наприклад, почерговість уроків та перерв. Навчальна програма передбачає знайомство з історією та традиціями держави, державною символікою, національними героями тощо, забезпечує патріотичне виховання. Ряд шкільних навчальних курсів гуманітарного циклу, таких як історія, література, право, сусп.знавство, забезпечують пряму політ. соціалізацію, оскільки містять політичний (ідеологічний) зміст.

НАЙБЛИЖЧЕ ОТОЧЕННЯ. Це можуть бути друзі, однолітки, сусіди, які часто є носіями протилежних цінностей та поглядів на політ. відносини. Механізм політичного впливу оточення базується на залученні до норм групової поведінки, спонуканні до захисту власної точки зору і т.ін.

Первинну соціалізацію називають ще допарципаторним етапом, виділяючи в якості її ключової риси неможливість особистої участі в політичному процесі. Всередині цієї стадії виокремлюються кілька під стадій, а саме:

“політизація” (перші 5 років життя дитини) – формується усвідомлення політ. влади як більш важливої, ніж влада батьків;

“персоналізація” – політ. влада асоціюється у свідомості дитини як через фігури значних політ. лідерів (президент, прем’єр-міністр, лідери політ. партій), так і через осіб, що уособлюють владу у звичайному житті (директор школи, спортивний тренер тощо);

“ідеалізація” – утворення на основі уже сформованих асоціацій більш стійкого емоційного ставлення до політ. системи;

“інституалізація” – перехід від персоніфікованого уявлення про владу до інституціонального, тобто до сприйняття влади через безособові інститути (державні структури, партії), що свідчить про ускладнення політ. уявлень особи та її перехід до самостійного ведення політики.

Особливістю первинної соціалізації є та, що людина змушена адаптуватися до політ. системи та норм політ. культ., ще не розуміючи їх сутності та значення. Відтак на цій стадії соціалізація відбувається передусім на емоційному рівні.

2. ВТОРИННА (ПРОДОВЖЕНА) СОЦІАЛІЗАЦІЯ – це формування власного ставлення до політ. системи, коли людина безпосередньо включена у політичне життя, взаємодіючи з певними політичними структурами: партіями, органами влади, політиками тощо.

Вторинну соціалізацію називають іще парципаторним етапом, під яким розуміють кілька циклів життя людини:

– оволодіння фахом, – строкова служба в армії, – трудова діяльність, – створення сім’ї.

Саме на етапі вторинної соціалізації можлива так звана ресоціалізація, що полягає у здатності відмовлятися від попередніх політ. цінностей та приймати нові, здійснюючи вибір завдяки накопиченим знанням та досвіду, а також під впливом соціально-економічного статусу людини, приналежності до певної професійної, етнічної, конфесійної групи.

На стадії вторинної соціалізації значно збільшується кількість її агентів. Йдеться про політ. партії, рухи, громадські організації, церкву, коло ділового спілкування.

Серед дієвих агентів вторинної соціалізації виділяють такожзасоби масової інформації (газети, журнали, телебачення, радіо, інтернет), що надають людині левову частку інформації про політ. події. При цьому найдієвішим є телебачення, яке, порівняно з іншими, є найбільш доступним засобом донесення інформації, не вимагаючи при цьому ані особливих інтелектуальних зусиль, ані відповідного освітнього рівня. Вплив на споживача інформації посилюється за рахунок поєднання зорового та слухового факторів сприйняття, використання ефекту популярності диктора, музику, відеоряд (як відомо, візуальна інформація засвоюється значно краще). Разом з тим, неупорядкована подача інформації часто заважає створити у свідомості чітку картину, руйнуючи раціональне мислення. До того ж телебачення є дієвим засобом маніпуляції політ. свідомістю. Відомо, що імідж політика на 70% формується саме через телебачення.

Деякі дослідники виділяють ще третій етап політ. соціалізації – постпарципаторний. Найчастіше його початок пов’язують із пенсійним віком та характеризують значним послабленням політ. соціалізації. Адже у цьому віці в житті людини, зазвичай, не відбувається ніяких надзвичайних подій, а тому вона не змінює своїх усталених політ. поглядів.