Робота з історичними документами

Тема. Південна Україна та Запорозька Січ у другій половині ХVІІІ ст.

Мета: охарактеризувати становище Запорозької Січі в другій половині XVIII ст., визначити причини її ліквідації у 1775 р., а також розглянути процес заселення Південної України та приєднання Криму до Росії; розвивати в учнів уміння аналізувати та систематизувати матеріал, працювати з історичними джерелами, зіставляти інформацію з різних історичних джерел, робити висновки, узагальнення й порівняння, працювати з картою, давати характеристику історичному діячеві.

Основні поняття: «Нова Січ», «козацька республіка», «паланка», «зимівник», «Нова Сербія», «Слов’яносербія», «Дніпровська лінія», «Кримське ханство».

Обладнання: картки з документами, схемами, таблицями, карта.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Очікувані результати

Після цього уроку учні зможуть:

• характеризувати становище Нової Січі у другій половині XVIII ст.;

• застосовувати та пояснювати на прикладах поняття та терміни: «Вольності Війська Запорозького», «Нова Січ», «Підпільненська Січ», «Задунайська Січ»;

• оцінювати кошового отамана П. Калнишевського;

• пояснювати причини та наслідки ліквідації Запорозької Січі, визначати місце та історичне значення українського козацтва;

• показувати на карті територіальні зміни, які відбулися внаслідок російсько-турецьких воєн другої половини XVIII cт., захоплення Росією Криму, ліквідації адміністративно-територіального устрою на території Вольностей Війська Запорозького;

• розвинути вміння аналізувати та систематизувати матеріал, працювати з історичними джерелами, зіставляти інформацію з різних історичних джерел, робити висновки, узагальнення й порівняння, працювати з картою, давати характеристику історичному діячеві.

План уроку

Ліквідація Запорізької Січі.

Приєднання Криму до Російської імперії.

Заселення Південної України.

Хід уроку

І. Актуалізація опорних знань учнів

Бесіда за запитаннями

1. Коли була заснована перша Запорозька Січ?

2. Як вона називалася? Де була розташована? Який вигляд мала?

3. Чи змінювала Запорозька Січ своє місце розташування? Чому?

4. Який адміністративний і політичний устрій вона мала?

5. Чому Запорозьку Січ називали козацькою республікою?

6. Яку роль відіграла Запорозька Січ в історії України?

ІІ. Мотивація навчальної діяльності

У ч и т е л ь (розповідь супроводжується показом на карті). Як відомо, у 1709 р. за наказом Петра І була зруйнована Чортомлицька Січ.

1711 р. у нижній частині Дніпра заснована Олешківська Січ, куди повернулася більшість запорожців К. Гордієнка. Умови життя в Олешківській Січі для козаків були тяжкими, незважаючи на деякі права, надані ханом.

Козаки повинні були платити данину в ханську скарбницю, їх залучали до різних робіт, вони змушені були ходити в походи з ханським військом; їм заборонялося будувати фортеці, мати артилерію. Козаки стали просити дозволу в царського уряду повернутися в Україну.

Влітку 1733 р. уряд Анни Іоанівни видав офіційний дозвіл на повернення запорожців на батьківщину, тому що насувалася нова російськотурецька війна і Росія хотіла мати на своєму боці запорожців.

Так, у березні 1734 р., козаками була закладена Нова Січ на річці Підпільній (нині біля с. Покровське Нікопольського району Дніпропетровської області), яка проіснувала до

1775 р.

ІІІ. Сприйняття та усвідомлення навчального матеріалу.

Ліквідація Запорозької Січі.

Робота в групах

Клас ділиться на дві групи, які працюють з текстом і схемою.

1-а група. Опрацьовує питання про суспільно-політичний устрій Нової Січі.

1. Чи можна назвати Нову Січ козацькою республікою? Чому?

2. Чим суспільно-політичний устрій Нової Січі відрізнявся від попередніх Січей?

2-а група. Опрацьовує питання про господарство Нової Січі.

Запитання

1. Яким було господарство Нової Січі?

2. Пояснити нові терміни — паланка, зимівник, «сидні», «гречкосії».

Текст для опрацювання учнями

Запорожці Нової Січ прийняли царське підданство. Їх підпорядкували також і владі київського генерал-губернатора. За службу їм належало грошове жалування — щорічна плата 20 тис. карбованців та додаткові кошти на спорудження січових укріплень.

Запорозька територія називалася Вольностями Війська Запорозького. На сході вона сягала верхів’їв р. Самари та Кальміус, на заході — виходила до течії Південного Бугу в районі впадіння у нього р. Синюхи, на півночі — починалася від р. Орель та Тясмина, на півдні — межувала з володіннями ногайців.

Запорожці зберегли свій традиційний устрій. Нова Січ поділялася на 38 куренів. Як і раніше, її очолював кошовий отаман, діяла отаманія, скликалися козацькі ради.

Як фортеця Січ являла собою укріплення, що складалося із земляного валу довжиною по периметру 4 км і заввишки до 4 м. Зверху був вкопаний дубовий частокіл, стояли дерев’яні башти. Перед валом пролягав глибокий рів. Усередині Січі був майдан, який оточували козацькі житла — курені. Там була військова канцелярія, інші будівлі. Під фортецею розташовувалося торгово-ремісниче передмістя з численними торговельними ятками, кузнями, зброярнями, січовою школою, церквою, козацькими дворами.

Січ поділялася на адміністративно-територіальні округи — паланки, їх було вісім. Найзначнішими паланками на Правобережжі були Бугогардівська, Інгульська і Кодацька, а на Лівобережжі — Протовчанська, Орільська, Самарська, Кальміуська, Прогноїнська. Загальна чисельність населення запорозьких земель часів Нової Січі сягала 100 тисяч.

Адміністративними центрами паланок були укріплені містечка або слободи. У них розміщувалися гарнізон (гард), а також паланкова старшина: полковник, писар і осавул. Вона підпорядковувалася запорозькому Кошу і повністю від нього залежала.

У межах паланки тамтешня старшина мала адміністративну, військову і судову владу. Вона відала містечками і слободами, в яких мешкали селяни. Паланковій старшині підлягала також велика кількість зимівників, які являли собою великі хутірські господарства козаків і в яких хазяйнували одружені козаки. Таких господарств налічувалося 1600.

Робота з історичними документами

Документ 1. Із праці М. Грушевського «Ілюстрована історія України»

«Господарство Калнишевського саме показувало, що в руках січовиків ці простори (дикий степ) можуть заселитися й загосподаритися. Коли ж бо правительству хотілося взяти сі краї в свої руки! А при тім, касуючи старий козацький устрій на Україні, не хотіло воно терпіти таке гніздо свобідного духу, як автономна січова громада... До того прийшла ще війна з Туреччиною, що вийшла, мовляв, зі своєвільного нападу запорожців на пограничне турецьке містечко Балту. В Коліївщині запорожці теж були сильно замішані; правительство російське помагало польським панам задавити се повстання і годилося йому приборкати й Січ, з котрої йшло гайдамацтво на польську Україну. З другого боку запорожці особливо докучали Новоросійській губернії, зганяючи осаджені там села та осаджуючи против них свої. Російське правительство рішило знищити Січ». (Грушевський М. С. Ілюстрована історія України. — К.: Наукова думка, 1992. — С. 426–427)

Документ 2. З Маніфесту Катерини ІІ про ліквідацію Запорозької Січі

«Ми захотіли через це оголосити всім вірнопідданим цілої нашої імперії, що Запорізька Січ остаточно зруйнована, з викоріненням на майбутнє й самої назви запорізьких козаків, за образу нашої імператорської величності, за зухвалі вчинки цих козаків і за неслухняність до наших височайших повелінь.

...Їх злочини, які примусили нас прийняти такі суворі заходи, є такими:

1....Вони почали... надто далеко заходити своїм зухвальством, привласнивши і вимагаючи врешті для себе... не тільки ті землі, які ми придбали в останню війну від Оттоманської Порти, але й навіть ті, що були заселені в Новоросійській губернії, мотивуючи, ніби їм і ті й інші здавна належали...

2. Внаслідок такого привласнення собі земель Новоросійської губернії вони насмілилися... заводити і будувати... свавільно власні зимівники...

5. Приймали до себе в козаки... не тільки утікачів, які вступали до козаків, але й людей жонатих і сімейних..., для того щоб собі підкорити і довести у себе власне хліборобство, в чому й досягли багато успіхів, бо селян, які займалися хліборобством, нараховується тепер на місцях колишнього запорозького володіння до 50 000 душ.

6. Нарешті, ті ж запорожці почали свавільно привласнювати землі, що здавна належали нашому Донському війську, непохитному в належній нам вірності... Заводячи власне хліборобство, вони розривали тим самим основу їх залежності від нашого престолу і, звичайно, задумали утворити з себе всередині батьківщини область, цілком незалежну, зі

своїм власним несамовитим управлінням...»

Завдання

1. Порівняйте ці документи.

2. Чи однаково в них визначаються причини ліквідації Запорозької Січі?

3. Чому діяльність запорожців, про яку йдеться в документі, названо «злочинами і зрадою вірності і підданства»? Чи так це було насправді?

4. Які ж «злочини» здійснили козаки проти Російської імперії? Чим викликали гнів

Катерини ІІ?

5. Як ви вважаєте, чи можна причини ліквідації Запорозької Січі висловити однією фразою із Маніфесту? Чому?

6. На основі документів покажіть, як власне відбувався процес ліквідації Запорозької Січі.

Треба сказати, що питання про причини ліквідації Запорозької Січі досить складне навіть для сильних учнів, і їм знадобиться допомога вчителя. Учні повинні дійти висновку, що ці документи пояснюють факт ліквідації з різних точок зору, тому що вони виражають різні позиції: Маніфест Катерини ІІ — позицію Російської імперії, яка прагнула захопити й підкорити українські землі (через те названо запорожців у документі злочинцями), а у праці М. Грушевського виражено позицію українського народу, який протистояв цьому і прагнув відродити українську державність.

Причини ліквідації Запорозької Січі

• Політика російського уряду на українських землях була спрямована на зміцнення абсолютизму, а Запорозька Січ з її вільностями була для цього перешкодою. • Царизм прагнув ліквідувати особливості самоврядування запорожців, бо воно суперечило політиці Росії. • Прагнення царизму остаточно придушити антифеодальну боротьбу народних мас (селяни-втікачі від кріпосного гніту мали підтримку запорожців, селилися на землях Запорозької Січі). Запорожці брали участь в антифеодальній боротьбі народних мас (гайдамацький рух, Коліївщина та ін.). • Зникла необхідність в допомозі запорожців після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774 рр. • Турки і татари вже не загрожували з півдня. • Зазіхання російських вельмож на найбагатші чорноземи Запорожжя та його природні багатства.

Історична довідка

Петро Калнишевський

• Останній кошовий отаман Запорізької Січі (обирався у 1762 та у 1765–1775 рр.), талановитий полководець і дипломат.

• Походив із козацько-старшинського роду Лубенського полку.

• Обіймав посади полковника, військового осавула, військового судді, кошового отамана Нової Січі.

• Дбав про колонізацію земель Запоріжжя, поширення хліборобства й торгівлі, їздив до Петербурга, де відстоював військові та адміністративно-територіальні права Запоріжжя від зазіхань російського уряду.

• Після зруйнування царськими військами Нової Січі в червні 1775 р. був заарештований і за наказом Катерини II засланий до Соловецького монастиря (тепер Архангельська обл., Росія). Понад 25 років провів у жахливих умовах одиночної камери. 2 квітня 1801 р. указом Олександра І був звільнений з монастирської тюрми, але за власним бажанням залишився у монастирі, де незабаром і помер. Похований на подвір’ї Соловецького монастиря перед Преображенським собором.

Після ліквідації Нової Січі запорожці масово ішли в турецькі володіння. Вони оселялися, зокрема, на землях в пониззі Дністра і гирлі Дунаю. У 1778 р. запорозькі старшини визнали зверхність турецького султана. Проте автономної козацької організації тоді ще не існувало. Козацький Кіш став зароджуватися у с. Катирлезі (при впадінні Георгіївського гирла Дунаю в Чорне море) напередодні російсько-турецької війни 1787–1791 рр.

Наприкінці XVIII ст. Задунайська Січ у Катирлезі організаційно була слабкою. Вона перебувала під пильним контролем турецької адміністрації. Козакам не дозволялося мати фортецю й артилерію. Водночас задунайські козаки, яких налічувалося близько 10 тисяч, зберігали запорозькі традиції, мову й православну віру. На початку ХІХ ст. козаки

Задунайської Січі брали участь у черговій російсько-турецькій війні.

У 1829 р. вони були переселені на Азовське узбережжя для охорони південних рубежів Російської імперії, з їх числа було сформовано Азовське козацьке військо, яке проіснувало до 1865 р.

Загроза нової війни з Туреччиною змусила російський уряд згадати про запорожців, які залишилися в Україні.

У 1783 р. з них був сформований полк. Він став основою для створення козацького війська. 2 лютого 1788 р. згідно з царським указом йому була дана назва «Військо вірних козаків». Цією назвою вірні російському урядові козаки вирізнялися від «невірних» — задунайських козаків.

Військо вірних козаків ґрунтувалося на запорозьких традиціях. У ньому зберігався поділ на курені. Відновлено колишні старшинські посади. Кошовим отаманом було призначено Сидора Білого, військовим суддею —Антона Головатого. Козакам повернули військові клейноди, захоплені царським генералом П. Текелієм під час зруйнування Нової Січі. Новостворене військо блискуче проявило себе у російсько-турецькій війні 1787–1791 рр. і було перейменоване у Чорноморське козацьке військо. Після закінчення війни його перевели на Кубань, і воно там продовжило свою історію під назвою «Кубанське козацьке військо.

Розповідь учителя

Участь українських козаків у російсько-турецьких війнах другої половини ХVIII ст. та приєднання Криму до Росії вивчається шляхом розповіді вчителя й одночасного опрацювання карти. Учні знаходять на карті укріплення, побудовані в ході війни, так звану Дніпровську лінію, та українські міста, які зародилися на місці укріплень. Також шукають на карті українські території, які були приєднані до Росії в результаті цих воєн, і заповнюють таблицю.

Учитель розповідає про російсько-турецьку війну 1768–1774 рр. та 1787–1791 рр.

Підсумки російсько-турецької війни 1768–1774 рр.

• Росія приєднала території між Бугом і Дніпром. • Росія отримала фортеці на Чорному морі, а також землі аж до Кубані. • Росія отримала право вільного судноплавства по Чорному морю

 

Підсумки російсько-турецької війни 1787–1791 рр.

• Туреччина визнала Крим володінням Росії. • Росія отримала території між Бугом і Дністром. • Росія приєднала все Чорноморське узбережжя

2. Приєднання Криму до Російської імперії.

Ліквідація Кримського ханства. Остаточно доля кримсько-татарської держави вирішилася внаслідок російсько-турецької війни 1768—1774 рр. За Кучук-Кайнарджийським миром 1774 р. була проголошена незалежність Кримського ханства від Османської імперії, але фактично воно опинилося під контролем Росії. Це спричинило звернення в 1776 р. татарського уряду до Росії, у якому він відмовлявся від її підтримки. Відповіддю на це стало введення на територію ханства 25-тисячного корпусу російської армії. Новим ханом було проголошено Шагін-Ґірея, який утримував владу завдяки росіянам.
Ліквідації Кримського ханства передували заходи, спрямовані на визрівання соціально-економічної кризи в ньому. За наказом імператриці російський полководець О. Суворов силою виселив із Криму все християнське населення (31 тис. вірмен і греків) до Азовської губернії під приводом його захисту від засилля мусульман. Греки й вірмени становили майже все торговельно-ремісниче населення півострова й були основними платниками податків до ханської скарбниці.
Уряд Російської імперії вважав, що в 1783 р. склалися всі умови для поширення його влади на півострові.
Останній хан Шагін-Ґірей був змушений зректися влади та виїхати до Туреччини. Оволодівши Кримом, Катерина II стала відбирати кращі землі й дарувати їх дворянам і чиновникам. Кримських татар стали витісняти на безплідні землі. Це призвело до катастрофічних наслідків у демографічному стані населення півострова. За наступні сто років населення Криму скоротилося з 500 тис. до 200 тис. осіб, причому основна маса населення складалася з нових переселенців.
Отже, кримських татар, як і українців, на багато років спіткала доля поневірянь і страждань під владою Російської імперії.