1. Загальні положення
2. Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій.
3. Єдина державна система цивільного захисту.
4. Територіальний моніторинг НС.
5. Паспортизація та реєстрація об'єктів підвищеної небезпеки
6. Зонування територій за ступенем небезпеки
1. Загальні положення
В Україні питання захисту людини у випадку виникнення НС є складовою державної політики.
Участь держави в забезпеченні безпеки своїх громадян від природних, техногенних та інших небезпек і загроз проявляється у такому:
в Україні створено систему відповідних організаційних структур, а саме: на всіх рівнях утворено органи управління, уповноважені вирішувати завдання у сфері захисту населення і території від НС природного та техногенного характеру. Важливу роль відіграє держава у створенні спеціальних сил і засобів ліквідації НС, визначено перелік цих сил і порядок їх застосування;
у межах державної політики створена і постійно удосконалюється законодавча, нормативно - правова і методична база, яка регламентує питання захисту від НС, реагування на них, функціонування системи відповідних організаційних структур;
держава приділяє велику увагу проведенню активної науково-технічної політики. Прийняті і виконуються важливі цільові науково-технічні програми;
здійснюється матеріальна і фінансова підтримка заходів у сфері захисту населення і територій від НС, зокрема і превентивних заходів, що вкрай важливо;
активізується роль держави у розширенні міжнародного співробітництва у сфері захисту населення і території від НС. Здійснюється інтеграція державної системи до Європейської і світової системи попередження і ліквідації надзвичайних ситуацій. Сили цивільного захисту (ЦЗ) України неодноразово брали участь у міжнародних рятувальних операціях (Туреччина, Індія, Греція, Польща, Словаччина, Угорщина, Пакистан);
Сьогодні основною метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС є забезпечення гарантованого рівня безпеки людини, суспільства і держави в межах науково обгрунтованих критеріїв прийнятного ризику.
Реалізація цієї політики здійснюється з дотриманням таких основних принципів:
- захисту від НС підлягає все населення України;
підготовка і реалізація заходів щодо захисту від НС здійснюються з урахуванням розподілу повноважень між центральними і місцевими органами влади;
у випадку виникнення НС забезпечується пріоритетність завдань щодо рятування життя і збереження здоров'я людей;
основні заходи, спрямовані на запобігання НС, на максимально можливе зменшення втрат та збитків, здійснюються завчасно;
планування і здійснення заходів щодо захисту населення і територій (НіТ) від НС здійснюється з урахуванням економічних та природних умов, особливостей територій, ступеня реальної небезпеки виникнення НС;
ліквідація НС здійснюється силами і засобами місцевих органів влади. У разі необхідності можуть залучатися сили і засоби центрального підпорядкування МНС і центральних органів виконавчої влади.
Державна політика у сфері захисту населення і територій регламентується відповідними законами і нормативно-правовими актами шляхом розроблення та реалізації державних і регіональних цільових програм, науково-технічних програм, планів розвитку та удосконалення Єдиної системи цивільного захисту. Фінансування заходів щодо захисту населення і територій здійснюється відповідно до законодавства.
З метою покращення роботи щодо захисту населення і територій, надання цій роботі загальнонаціональної значущості, виведення її на рівень державної політики у 1992 році цивільну оборону було передано у підпорядкування Кабінету Міністрів України, а в червні 1996 року було створено Міністерство з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС).
МНС є центральним органом виконавчої влади, який здійснює державну політику та управління у сфері цивільного захисту, координує діяльність інших органів виконавчої влади у зазначеній сфері. Основні напрямки діяльності МНС у сфері цивільного захисту:
- забезпечує реалізацію державної політики та здійснює державний нагляд за дотриманням законів та нормативно-правових актів у сфері. цивільного захист; забезпечує діяльність єдиної державної системи цивільного захисту;
контролює організацію виконання заходів, спрямованих на захист населення і територій від надзвичайних ситуацій, органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;
перевірка стану готовності органів управління, сил і засобів цивільного захисту до дій у надзвичайних ситуаціях;
контроль за накопиченням, збереженням і цільовим використанням матеріальних ресурсів, призначених для ліквідації наслідків НС органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями;
перевіряє стан планування та готовності до проведення заходів з евакуації населення у разі виникнення НС;
забезпечує перевірку наявності та утримання в готовності на потенційно небезпечних об'єктах локальних систем виявлення загрози ішникнення надзвичайних ситуацій і локальних систем оповіщення населення та персоналу цих об'єктів;
перевіряє наявність і готовність до використання за призначенням засобів колективного та індивідуального захисту населення, майна цивільного захисту, їх утримання та облік;
проводить перевірку підготовки до дій підприємств, установ та організацій в умовах надзвичайних ситуацій;
бере участь у перевірках щодо забезпечення умов зберігання небезпечних речовин і виробів, що містять такі речовини;
здійснює в межах, визначених законодавством, нормативне регулю-нання у сфері цивільного захисту, розробляє і затверджує державні правила і норми цивільного захисту, які є обов'язковими до виконання органами ииконавчої влади;
- здійснює інші заходи, передбачені законодавством.
2. Правові основи захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій
Історія України завжди була пов'язана з небезпечними природними явищами, катастрофами, небезпекою, яка виникала під час воєнних дій. Здавна люди намагалися об'єднатися, щоб протистояти цим лихам. Часто чергова небезпека обумовлювала створення необхідних сил для захисту.
Так, наприкінці XV століття виникла пожежна служба. Розвиток гірничої справи, хімічної промисловості, мореплавства обумовив створення підрозділів гірничо- і газорятувальників, морських рятувальників. Кожен із цих напрямків рятувальних робіт разом із зростанням небезпеки набував свого розвитку і потребував розроблення відповідних нормативно-правових актів.
Необхідність створення державної системи захисту населення і території була зумовлена насамперед зростанням воєнних загроз, створенням і розвитком засобів ураження. В жовтні 1932 року вирішення цих питань було покладено на місцеву протиповітряну оборону (МППО).
Створення МППО забезпечило у роки Великої Вітчизняної війни успішний захист населення і створення умов для функціонування об'єктів народного господарства. За роки війни МППО перетворилася на загальнодержавну систему захисту тилу країни, була важливим елементом обороноздатності держави, складовою збройних сил країни.
Положеннями про МППО 1949 і 1956 років було визначено мету, завдання, організаційну структуру МППО, роль і місце військ МППО, формувань, порядок підготовки кадрів і населення в системі МППО.
У положенні 1956 року вперше підкреслювалося, що МППО є системою загальнодержавних оборонних заходів, які здійснюються з метою захисту населення від сучасних засобів ураження, створення умов, що забезпечують надійність роботи об'єктів народного господарства, проведення рятувальних робіт і надання допомоги постраждалим.
Із появою ядерної зброї, створенням ракетних засобів її доставки захист населення і територій набув ще більшої актуальності і важливості. У зв'язку з цим у 1961 році було прийнято рішення про перетворення МППО на цивільну оборону.
У 60-70-ті роки було багато зроблено для забезпечення готовності цивільної оборони на випадок виникнення ядерної війни, у тому числі у нормативно-правовій сфері.
Слід визнати, що орієнтація цивільної оборони в основному на вирішення завдань воєнного часу об'єктивно сприяла однобокому її розвитку. Аварія на Чорнобильській АЕС підтвердила те, що цивільна оборона не готова до вирішення завдань щодо захисту населення і територій від НС природного і техногенного характеру.
У 1987 році було задекларовано необхідність розвитку цивільної оборони в плані вирішення завдань захисту населення у надзвичайних ситуаціях, викликаних стихійним лихом, аваріями і катастрофами. У 1989 році було прийнято рішення про створення в структурі Уряду спеціального органу - Державної комісії з надзвичайних ситуацій.
У 1996 році створюється МНС, яке ініціює розроблення і прийняття цілої пінки законодавчих актів, указів, розпоряджень Президента України, рішень Кабінету Міністрів України. Серед них найбільшого значення набули закони України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру", "Про аварійно-рятувальні служби", "Про війська цивільної оборони України", " Про зону надзвичайної екологічної ситуації"; Укази Президента України від 26 березня 1999 року №284/99 "Про Концепцію захисту населення і території у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій"; від 9 лютого 2001 року №80 "Про заходи щодо підвищення рівня захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру"; постанови Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2000 року № 1313 "Про затвердження Програми запобігання та реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру на 2010-2015 роки", від 7 лютого 2010 року №122 "Про комплексні заходи, спрямовані на ефективну реалізацію державної політики у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та оперативного реагування на них на період до 2015 року" та інших. Детальніше розглянемо основоположні документи, на яких грунтується робота системи цивільного захисту населення.
Закон України "Про захист населення і територій від надзвичайних е нтуаиій техногенного та природного характеру". Цей Закон було прийнято 8 червня 2000 року. Закон визначає організаційні та правові основи захисту громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають на території України, захисту об'єктів виробничого і соціального призначення, довкілля від НС. Ним також визначаються:
основні принципи, завдання, права громадян у сфері захисту населення і територій від НС;
права та обов'язки іноземців та осіб без громадянства у разі виникнення НС;
види, рівні та критерії класифікації НС;
основні заходи у сфері захисту населення і територій від НС, а саме: інформування та оповіщення; спостереження, укриття в захисних спорудах; евакуаційні заходи; інженерний, біологічний, радіаційний і хімічний захист; державна стандартизація, експертиза, нагляд і контроль; декларування безпеки об'єктів підвищеної небезпеки;
повноваження органів, державна система управління з питань запобігання і реагування на НС;
сили і засоби захисту населення і територій від НС; порядок їх залучення та діяльність;
підготовка до дій у НС та обов'язки громадян у сфері захисту населення і територій від НС;
фінансове та матеріальне забезпечення заходів у сфері захисту населення і територій від НС;
- міжнародне співробітництво.
Прийняття Закону надало можливість створити систему організаційних, технічних, медико-біологічних, фінансово-економічних та інших заходів, спрямованих на захист населення і територій, матеріальних і культурних цінностей довкілля від НС.
Закон України "Про зону надзвичайної екологічної ситуації". Закон було прийнято 13 липня 2000року, він визначає:
- основні принципи регулювання правового режиму в зоні НЕС та завдання у цій сфері;
- підстава та порядок оголошення окремої місцевості зоною НЕС, зміну меж території зони;
- визначення правового режиму зони НЕС;
- визнання юридичних та фізичних осіб потерпілими від НЕС та відшкодування їм збитків;
- відповідальність за порушення правового режиму в зоні НС.
Прийняття Закону надало можливість врегулювання правових відносин організаційного, фінансового та матеріально-технічного забезпечення під час здійснення надзвичайних заходів, спрямованих на захист людей і нормалізацію екологічного стану на території зони НЕС.
Закон України "Про аварійно-рятувальні служби". Закон прийнято 14 грудня 1999 року, він визначає:
- основні принципи, завдання і функції державної політики щодо діяльності аварійно-рятувальних служб;
- права аварійно-рятувальних служб;
- організацію діяльності аварійно-рятувальних служб;
- координацію та управління діяльністю аварійно-рятувальних служб;
- діяльність аварійно-рятувальних служб в умовах ліквідації НС;
- обов'язки, права, гарантії соціального захисту та відповідальність рятувальників;
- матеріально-технічне та фінансове забезпечення діяльності аварійно-рятувальних служб;
- нагляд, контроль та припинення діяльності аварійно-рятувальних служб;
- міжнародне співробітництво аварійно-рятувальних служб.
Закон України "Про правові засади цивільного захисту".
Політичні іміни, що відбувалися останніми роками на міжнародній арені, зумовили переорієнтацію діяльності більшості національних та міжнародних організацій, які займалися питаннями цивільної оборони, та завдань щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації мирного часу, надання гуманітарної допомоги у разі їх виникнення.
Сукупність завдань, що стоять перед національними службами цивільної оборони більшості країн, пов'язані сьогодні з проблемами мирного часу, що дає змогу говорити швидше про цивільний захист населення, ніж про цивільну оборону.
Реалізація державної політики у сфері захисту населення і територій повинна базуватися на правових нормах, у тому числі на тих, які прийнято міжнародною спільнотою.
Цивільна оборона в сучасних умовах набуває соціального значення і цільового спрямування на збереження життя і здоров'я громадянина суспільства і середовища його існування.
Саме з цих причин актуальною стає створення системи цивільного захисту, яка вирішує комплекс завдань з протидії надзвичайним ситуаціям мирного і воєнного часу.
У зв'язку з цим Указом Президента України від 27 січня 2003 року №47/2003 Державний департамент пожежної безпеки було переведено з Міністерства внутрішніх справ України до складу Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Перехід Державного департаменту пожежної безпеки до складу МНС призвів до об'єднання пожежо-рятувальних та аварійно-рятувальних формувань. Об'єднання таких двох державних структур, як цивільна оборона і пожежна безпека, в єдину систему змінило характер і обсяг її завдань, розширило сферу її діяльності і максимально наблизило до об'єкта захисту - суспільства та людини зокрема. А це поставило на порядок денний необхідність законодавчого оформлення цієї системи.
24 червня 2004 року Верховна Рада України прийняла Закон України " Про правові засади цивільного захисту ".
Закон визначає правові, економічні та організаційні засади реалізації державної політики у сфері цивільного захисту. Законом передбачено утворення єдиної системи цивільного захисту, яка має на меті захист населення від небезпечних наслідків аварій пожеж та інших катастроф техногенного, екологічного, природного характеру. Закон має на меті:
- утворення національної структури цивільного захисту;
- приведення системи захисту населення і територій від НС у відповідність до норм міжнародного права, стандартів ЄС.
Ним визначаються:
- основні принципи, напрями та завдання державної політики у сфері цивільного захисту;
- режими функціонування системи цивільного захисту;
- регулювання питань взаємодії між державними органами виконавчої влади в повсякденній діяльності та під час ліквідації наслідків НС;
- система управління, структура і повноваження центральних і місцевих органів виконавчої влади на всіх рівнях побудови;
- сутність та організація системи цивільного захисту.
Закон регулює порядок проходження служби громадянами України в органах управління у силах цивільного захисту. Ним регламентується діяльність органів і підрозділів цивільного захисту щодо інтеграції до світової системи міжнародного співробітництва у цій сфері, порядок надання допомоги іноземним державам з питань ліквідації НС. Дія закону поширюється на всю територію України, всі верстви населення, підприємства, організації.
Закон України "Про пожежну безпеку". Закон визначає загальні правові, економічні та соціальні засади забезпечення пожежної безпеки, регулює відносини державних органів, юридичних і фізичних осіб у цій галузі.
Законом визначаються:
- засади забезпечення пожежної безпеки, розмежування компетенцій та обов'язків державних органів підприємств, установ та організацій, громадян щодо забезпечення пожежної безпеки;
- здійснення державного пожежного нагляду;
- нормативно-технічна робота з питань дотримання вимог пожежної безпеки;
- завдання та організація пожежної охорони, засади проходження служби;
- фінансове та матеріально-технічне забезпечення пожежної охорони;
- відповідальність за порушення вимог пожежної безпеки.
Сьогодні захист населення і територій від надзвичайних ситуацій регулюється 17-ма законами України та безліччю підзаконних актів. Можна констатувати, що в Україні сьогодні сформувалася загалом основна законодавча і нормативно-правова база у сфері захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій. Проте вона розроблялася у різний час, тому деякі документи втратили свою актуальність або суперечать реаліям і потребам держави не відповідають нормам міжнародного права, яке в останні роки зазнало істотних змін. Робота щодо удосконалення нормативно-правової бази постійно продовжується.
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення НС є одним із найважливіших завдань держави.
Актуальність проблеми забезпечення безпеки населення і території зумовлена тенденціями зростання втрат людей і завдання шкоди територіям, що спричиняються небезпечними явищами, аваріями і катастрофами. Ризики НС природного і техногенного характеру невпинно зростають. Це пояснюється збільшенням антропогенного впливу на навколишнє середовище, прогресуючим зносом основних фондів, зниженням загального рівня техніки безпеки і виробничої дисципліни.
Стратегію безпеки в XXI столітті Україна має будувати, грунтуючись на аналізі швидкозмінної реальності, нових ризиків і динаміки існуючих глобальних проблем.
Метою державної політики у сфері захисту населення і територій від НС на найближче десятиріччя буде забезпечення гарантованого захисту життя, здоров'я людей, територій, об'єктів у допустимих межах показників ризику, критерії яких встановлюються з урахуванням вітчизняного і світового досвіду в цій галузі.
3. Єдина державна система цивільного захисту
Для реалізації державної політики у сфері запобігання і реагування на НС, цивільного захисту населення була створена Єдина державна система органів виконавчої влади з питань запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного і природного характеру. Завданнями єдиної системи цивільного захисту є:
розроблення нормативно-правових актів, норм, правил та стандартів з питань запобігання НС та забезпечення захисту населення і територій від їх наслідків;
забезпечення готовності органів виконавчої влади, підпорядкованих їм сил і засобів до дій, спрямованих на запобігання і реагування на НС;
забезпечення реалізації заходів щодо запобігання виникненню НС;
навчання населення поведінці та діям у разі виникнення НС;
виконання цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання НС, забезпечення сталого функціонування підприємств, установ та організацій, зменшення можливих матеріальних втрат;
збирання та аналітичне опрацювання інформації про НС, видання інформаційних матеріалів з питань захисту населення і територій від наслідків НС;
прогнозування та оцінювання соціально-економічних наслідків НС, визначення на основі прогнозу потреби в силах, засобах, матеріальних та фінансових ресурсах;
створення, раціональне збереження і використання резерву матеріальних та фінансових ресурсів, необхідних для запобігання і реагування наНС;
проведення державної експертизи, забезпечення нагляду за дотриманням вимог щодо захисту населення і територій від НС;
оповіщення населення про загрозу та виникнення НС, своєчасне та достовірне його інформування про обстановку і вжиті заходи;
- захист населення у разі виникнення НС;
проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації НС, організація життєзабезпечення населення;
- пом'якшення можливих наслідків НС у разі їх виникнення;
здійснення заходів щодо соціального захисту населення, проведення гуманітарних акцій;
реалізація визначених законодавством прав у сфері захисту населення від наслідків НС, зокрема осіб, що брали участь у ліквідації цих ситуацій;
участь у міжнародному співробітництві у сфері цивільного захисту населення;
організація роботи, пов'язаної з постійним спостереженням за потенційно екологічно і техногенно-небезпечними об'єктами та їх експлуатацією.
Структура.
Єдина система цивільного захисту складається з постійно діючих функціональних і територіальних підсистем і має чотири рівні: державний, регіональний, місцевий та об'єктовий.
Функціональні підсистеми створюються міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади для організації роботи, пов'язаної із запобіганням НС та захистом населення і територій від їх наслідків. У НС сили і засоби функціональних підсистем регіонального, місцевого та об'єктового рівня підпорядковуються органам управління відповідних територіальних підсистем єдиної державної системи.
Організаційна структура та порядок діяльності функціональних підсистем єдиної державної системи та підпорядкованих їм сил і засобів визначаються в положеннях про них, які затверджуються відповідними міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади за погодженням з МНС.
Територіальні підсистеми єдиної державної системи створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі для іапобігання і реагування на НС у межах відповідних регіонів.
Структура та порядок діяльності територіальних підсистем визначаються н положеннях про них, які затверджуються Головою Ради міністрів Автономної Республіки Крим, головами обласних, Київської та (свастопольської міських державних адміністрацій.
Органи управління. Кожен рівень єдиної системи цивільного захисту має координуючі та постійні органи управління, систему повсякденного управ-ніння, сили і засоби, резерви ресурсів, системи зв'язку та інформаційного забезпечення.
Координуючими органами єдиної системи цивільного захисту є:
на державному рівні: Державна комісія з питань техногенно-еколо-і ічної безпеки та НС. Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення.
на регіональному рівні - комісії Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій з питань техногенно-екологічної безпеки та НС;
на місцевому рівні - комісії районних державних адміністрацій і виконавчих органів рад з питань техногенно-екологічної безпеки та НС;
- на об'єктовому рівні - комісії з питань надзвичайних ситуацій.
Державні, регіональні, місцеві та об'єктові комісії забезпечують безпосереднє керівництво реагуванням на надзвичайну ситуацію або на загрозу її виникнення.
Положення про Державну комісію з питань техногенно-екологічної безпеки та НС і Національну раду з питань безпечної життєдіяльності населення та їх персональний склад затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Положення про регіональну, місцеву комісію та її склад затверджуються рішенням відповідного органу виконавчої влади.
Положення про об'єктову комісію та її персональний склад затверджуються рішенням керівника відповідного об'єкта.
Постійними органами управління з питань техногенно-екологічної безпеки, цивільної оборони та з надзвичайних ситуацій є:
- на державному рівні — Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (прем'єр-міністр є начальником Цивільного захисту України);
на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій;
на місцевому рівні - районні державні адміністрації і виконавчі органи рад, уповноважені органи з питань НС та цивільного захисту населення;
на об'єктовому рівні - структурні підрозділи підприємств, установ та організацій або спеціально призначені особи з питань НС.
До системи повсякденного управління єдиною системою цивільного захисту входять:
центри управління в НС, оперативно-чергові служби уповноважених органів з питань НС та цивільного захисту населення усіх рівнів;
диспетчерські служби центральних і місцевих органів виконавчої влади, державних підприємств, установ та організацій.
Начальник Цивільного захисту України:
забезпечує постійну готовність Цивільного захисту України до виконання покладених на нього завдань;
приводить у готовність органи управління й сили цивільного захисту відповідно до законодавства України, забезпечує здійснення контролю за виконанням заходів цивільного захисту в центральних органах державної виконавчої влади, АРК, областях, містах;
здійснює керівництво підготовкою органів управління й сил цивільного захисту центрального підпорядкування і проведення навчань з цивільного захисту;
визначає основні напрями наукових досліджень з проблем цивільного захисту, забезпечує координацію науково-дослідних робіт з цих проблем та здійснення контролю за виконанням найважливіших з них;
призначає на посаду ректора Інституту державного управління з питань захисту населення і територій, подає Президентові України матеріали для присвоєння вищих офіцерських звань посадовим особам Міністерства України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи.
Начальники цивільного захисту інших рівнів;
• визначають основні напрями розвитку й удосконалення цивільного захисту відповідної ланки;
• забезпечують виконання законодавства України з питань цивільного захисту посадовими особами, громадянами, підприємствами, установами і організаціями незалежно від форм власності;
•розробляють і забезпечують виконання заходів для запобігання виникненню надзвичайних ситуацій техногенного походження, а також вживають заходів щодо зменшення збитків і втрат у разі їх виникнення;
•сприяють силам цивільного захисту в підтриманні постійної готовності до дій за призначенням;
•координують діяльність відповідних органів державної виконавчої влади та організацій, залучені до виконання завдань із захисту населення від наслідків надзвичайних ситуацій;
•забезпечують раціональне використання коштів на утримання органів управління і сил, проведення заходів із цивільного захисту;
•організовують пропаганду з питань цивільного захисту серед населення.
Первинною ланкою в системі цивільного захисту є цивільний захист об'єктів господарювання. Організаційна структура цивільної оборони на ОГД (рис. 1) містить у своєму складі:
•керівництво (начальник ЦЗ та його заступники);
•штаб ЦЗ (відділ, сектор, група);
•евакуаційну комісію;
•служби цивільної оборони;
•невоєнізовані формування загального та спеціального призначення.
Начальником ЦЗ об'єкта (підприємства, організації, установи) є його керівник. Він несе відповідальність за організацію і стан ЦЗ на об'єкті, постійну готовність сил і засобів до проведення PHP; своєчасне планування і здійснення заходів з ЦЗ у мирний період та воєнний час.
Штаб ЦЗ ОГД (відділ, сектор, група) є органом управління начальника ЦЗ об'єкта. На штаб покладаються такі функції:
- організація і забезпечення безперервного управління силами і засобами ЦЗ ОГД;
- забезпечення своєчасного оповіщення служб, формувань, робітників, службовців та населення про загрозу HC;
- розроблення плану ЦЗ ОГД, періодичне коригування і організація його виконання;
- здійснення заходів з захисту персоналу і населення від впливу негативних наслідків HC;
- організація підготовки особового складу формувань ЦЗ, навчання робітників і службовців правилам поведінки в екстремальних умовах;
- забезпечення постійної готовності сил і засобів цивільної оборони об'єкта.
Планування роботи системи ЦЗ на ОГД здійснюється на основі відстеження змін навколишнього природного, техногенного та екологічного середовища і відповідних документів, що регламентують порядок і методику цього планування.
Масштаби і наслідки можливої надзвичайної ситуації визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу чи результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів в органах управління галуззю всіх адміністративних рівнів, у навчальних закладах, організаціях, установах і підприємствах галузі як об'єктах цивільної оборони розробляється "План дії органів управління, сил і структурних підрозділів в режимах повсякденної діяльності, підвищеної готовності, надзвичайної ситуації, надзвичайного стану" (далі - План дій), який є мотивованим рішенням керівника - начальника цивільної оборони щодо організації і ведення цивільної оборони об'єкта.
Крім того, на об'єктах, які знаходяться в зоні впливу потенційно небезпечних об'єктів, розробляється план (окремий розділ Плану дій) реагування на вірогідну для даної зони надзвичайну ситуацію.
Плани узгоджуються з місцевими органами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення і затверджуються керівником об'єкта цивільної оборони галузі.
Основним завданням Плану дій щодо запобігання і реагування на надзвичайну ситуацію, на реальну її загрозу і виникнення є збереження життя і здоров'я людей, мінімізація матеріальних втрат. З цією метою, наприклад, вживаються дійові заходи для захисту підприємств та закладів, місць постійного перебування людей, вирішення питань розосередження або термінової евакуації працівників галузі з території, на яку можуть бути поширені небезпечні фактори ураження прогнозованої надзвичайної ситуації.
Змістом Плану дії мають бути:
Перший розділ. Оцінювання (аналіз) природного (топографічного), техногенного та екологічного стану місцевості (території) розташування об'єкта, наявності потенційно небезпечних об'єктів і можливого характеру пов'язаних з ними надзвичайних ситуацій.
Другий розділ. Оцінювання кількісного і якісного складу з урахуванням розташування його складових на місцевості (території), оцінювання факторів, що будуть полегшувати або ускладнювати організацію цивільної оборони об'єкта та перелік заходів для усунення або зменшення впливу негативних факторів.
Третій розділ. Рішення керівника щодо організації і ведення цивільної оборони об'єкта за режимами дій в періоди запобігання і реагування на можливі надзвичайні ситуації; окремим розділом - реагування на можливі надзвичайні ситуації, пов'язані з потенційно небезпечними об'єктами. Організація спостереження, радіаційного, хімічного, медичного захисту та евакуакуації (розосередження).
Четвертий розділ. Матеріально-технічне забезпечення цивільної оборони (протирадіаційне, протихімічне, медичне, протипожежне, транспортне, матеріальне тощо).
П'ятий розділ. Організація управління, зв'язку, оповіщення та взаємодії.
План дій з планом реагування (якщо він розробляється окремо) та додатками, що забезпечують організоване і чітке виконання заходів цивільної оборони щодо запобігання ситуації та реагування на неї є планом цивільної оборони об'єкта. До плану дій (реагування) додаються:
- схема управління, зв'язку, оповіщення і взаємодії;
- план-календар дій об'єкта в режимах повсякденної діяльності, підвищеної готовності і надзвичайної ситуації (надзвичайного стану);
- карта (схема) регіону з позначеними на ній (нанесеними) місцями розташування об'єкта цивільної оборони, виділеними ділянками (місцями) можливої техногенної, природної, екологічної небезпеки, графічними елементами плану евакуації (розосередження) та необхідними розрахунками;
- план евакуації об'єкта в заміську зону (план розосередження, де евакуаційні заходи не плануються);
- особисті плани дій (папки з робочими документами у першому примірнику) керівного складу об'єкта та командирів (начальників) невоєнізованих формувань цивільної оборони. Другий примірник особистого плану (робочих документів) дій знаходяться на робочому місці посадової особи;
- необхідні довідникові документи для управління та взаємодії.
План дій, план реагування (якщо він розробляється окремо) і план евакуації об'єкта у заміську зону щорічно за станом на 1 жовтня корегуються з обов'язковим уточненням порядку взаємодії з потенційно небезпечними об'єктами і узгодженнями з органами місцевої державної адміністрації документів, що регламентують порядок розселення евакуйованих.
Довгостроковими документами є: план цивільної оборони, наказ про організації ведення цивільної оборони, план розвитку і удосконалення цивільної оборони; план підготовки та підвищення кваліфікації керівного складу цивільної оборони об'єкта, план-графік вивчення (комплексної перевірки) стану або вивчення окремих питань цивільної оборони в структурних підрозділах об'єкта.
Наказом начальника цивільної оборони про організацію і ведення цивільної оборони на об'єкті визначаються посадові особи і керівні органи, служби і невоєнізовані формування цивільної оборони, їх призначення і функції, кількісний склад і невоєнізовані формування цивільної оборони, їх призначення і функції, кількісний склад і матеріально-технічне забезпечення; організація підготовки керівного складу та навчання за тематикою цивільної оборони працівників галузі, контроль стану цивільної оборони у структурних підрозділах і звітність.
Щорічно розробляються:
1) наказ про стан цивільної оборони в минулому році та основні завдання
на наступній рік;
2) план підготовки цивільної оборони об'єкта в наступному році;
3) навчальний план і розклад занять з постійним складом працівників
органів управління за тематикою цивільної оборони.
4)доповідь про стан і підготовку цивільної оборони об'єкта у минулому
році.
Сили і засоби. До складу сил і засобів єдиної системи цивільного захисту входять відповідні сили і засоби функціональних та територіальних підсистем, а також недержавні рятувальні формування, які залучаються для виконання відповідних робіт. Військові і спеціальні цивільні аварійно-рятувальні формування, з яких складаються зазначені сили і засоби, укомплектовуються з урахуванням необхідності проведення роботи в автономному режимі протягом не менше трьох діб і перебувають у стані постійної готовності (сили постійної готовності).
Сили постійної готовності, згідно із законодавством, можуть залучатися для термінового реагування у разі виникнення НС.
Спеціально підготовлені сили і засоби Міноборони залучаються до ліквідації НС у порядку, визначеному Законом України "Про надзвичайний стан".
Сили і засоби МВС України, Адміністрації Держприкордонслужби і СБУ залучаються до ліквідації НС та їх наслідків у межах, що не суперечать законодавству.
За рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних, державних адміністрацій і виконавчих органів рад, за наказами керівників державних підприємств утворюються позаштатні спеціалізовані формування, призначені для проведення конкретних видів невідкладних робіт у процесі реагування на НС.
Інформаційне забезпечення функціонування єдиної системи цивільного захисту здійснюється:
- центром управління в НС МНС України;
силами і засобами Урядової інформаційно-аналітичної системи з питань НС;
інформаційними центрами і центрами управління в НС міністерств та інших центральних органів виконавчої влади;
центрами управління в НС Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, міських державних адміністрацій;
уповноваженими органами з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення;
інформаційними службами підприємств, установ, організацій із залученням засобів зв'язку і передавання даних.
Рис 1. Організація ЦЗ на ОГ
Режими функціонування. Залежно від масштабів і особливостей НС, що прогнозується або виникла, рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідної обласної, міської, районної державної адміністрації, виконавчого органу місцевих рад у межах конкретної території може запроваджуватися один із таких режимів функціонування єдиної системи цивільного захисту:
режим повсякденної діяльності - за нормальної виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної і гідрометеорологічної обстановки;
режим підвищеної готовності - за істотного погіршення виробничо-промислової, радіаційної, хімічної, біологічної, сейсмічної, гідрогеологічної гідрометеорологічної обстановки;
режим діяльності у надзвичайній ситуації - за реальної загрози виникнення надзвичайних ситуацій і реагування на них;
режим діяльності у надзвичайному стані - у порядку, визначеному Конституцією України та Законом України "Про надзвичайний стан".
4. Територіальний моніторинг НС.
Органи виконавчої влади України і місцевого самоврядування з метою запобігання НС здійснюють такі заходи:
- визначають найважливіші напрямки у сфері запобігання НС, які вимагають розроблення нормативно-правових актів та внесення змін і доповнень до існуючих документів;
- організовують моніторинг і прогнозування НС, аналіз та управління ризиком НС природного і техногенного характеру, розроблення паспортів безпеки територій, потенційно небезпечних об'єктів (ПНО);
- створюють і здійснюють підготовку та утримання в готовності органів управління сил і засобів до дій у НС;
- організовують розроблення і реалізацію комплексу превентивних іаходів за всіма напрямками запобігання НС;
- організовують підготовку керівного складу органів управління і населення до дій у разі загрози і виникнення НС;
- організовують систему оповіщення та інформування населення у НС;
- організовують взаємодію органів управління підсистем єдиної системи ЦЗ;
- створюють резерви фінансових і матеріальних ресурсів для запобігання і та ліквідації наслідків НС;
- організовують і здійснюють державний нагляд і контроль у сфері ЦЗ.
Мережа спостереження і контролю уражальних чинників техногенних НС.
З метою своєчасного захисту населення і території від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, запобігання та реагування на них відповідними центральними та місцевими органами виконавчої влади відповідно до статей 9 та 15 Закону України "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру" (1809-14) і постанови Кабінету Міністрів У країни від 3 серпня 1998 р. № 1198 (1198-98 - п) "Про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру" наказом МНС за № 186 від 06.08.2002 р. була введена в дію "Методика спостережень щодо оцінки радіаційної та хімічної обстановки".
Ця методика визначає єдиний порядок спостережень щодо оцінювання радіаційної обстановки та хімічної обстановки у разі виникнення надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У межах цієї Методики введено такі терміни:
- зона відповідальності - це визначена територія, на якій здійснюється радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань регламенту;
- пост радіаційного та хімічного спостереження (ПРХС) - позаштатне спеціалізоване формування (від 2 до 4 осіб), яке здійснює періодичне або постійне радіаційне та хімічне спостереження відповідно до встановлених завдань та регламенту;
- диспетчерська служба - передбачений штатним розписом підприємства, організації або установи в разі потреби (виробничої, службової тощо) підрозділ, який здійснює цілодобове чергування силами однієї або декількох осіб (далі - черговий об'єкта);
- радіаційне та хімічне спостереження - комплекс заходів щодо збирання, оброблення, передавання, збереження та аналізу інформації про стан радіаційної та хімічної обстановки для прийняття рішень про своєчасне реагування на негативні зміни стану довкілля у разі виникнення надзвичайної ситуації або інших подій з радіоактивними і хімічними речовинами;
- розрахунково-аналітична група (РАГ) - позаштатне спеціалізоване формування, яке здійснює збирання, оброблення, передавання і збереження інформації про стан радіаційного та хімічного становища.
Для ПРХС відповідно до конкретних завдань, які уточнюються на період спостережень, завчасно визначаються місця розташування або зони відповідальності.
Для виконання окремих завдань ПРХС за рахунок суб'єкта можуть оснащуватися автомобілями, зокрема, спеціально обладнаними.
З метою збирання та обробки великого обсягу інформації, яка надходить від диспетчерських служб і ПРХС у період посилення роботи у режимах підвищеної готовності та діяльності у надзвичайних ситуаціях, за рішеннями Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій для роботи в Центрах управління в надзвичайних ситуаціях Автономної Республіки Крим, областей, сільських районів, міст і міських районів у порядку, відзначеному у пункті 17 Положення про єдину державну систему запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного походження, створюються РАГ.
Для роботи у РАГ залучаються спеціалісти, які мають відповідну кваліфікацію (викладачі, математики, хіміки, креслярі, оператори ПК, зв'язківці тощо).
Для ведення радіаційного та хімічного спостереження використовуються:
- прилади радіаційної розвідки - для спостереження за радіаційною обстановкою (стаціонарні) з граничним рівнем інформації 0,05 мР/год (0,5 мкЗв/год), і визначення потужності експозиційної (поглинутої) дози в діапазоні від фонових значень до значень не менших за 100 Р/год (1 Зв/год) (переносні);
- спеціальні прилади хімічної розвідки - для визначення типу або виду небезпечної хімічної речовини (переносні автоматичні або ручні).
Усі прилади повинні бути в робочому стані та регулярно перевірятися у встановлений для них термін.
За періодичне обстеження приладів та підтримку їх у робочому стані з числа працівників об'єкта призначаються відповідальні особи.
На випадок виходу з ладу приладів радіаційного та хімічного контролю на об'єкті може створюватися запас таких приладів, які теж підлягають повірці в установлені терміни.
Методика якісного аналізу небезпек.
Основні критерії, за якими здійснюється якісне оцінювання потенційних наслідків для кожного небезпечного стану ОГ, такі:
- клас І - безпечний: не спричиняє незворотних наслідків, пошкодження обладнання та нещасних випадків з людьми;
- клас 2 - граничний: призводить до порушень в роботі, може бути компенсованим або взятим під контроль без ушкодження обладнання або нещасних випадків з персоналом;
- клас З - критичний - призводить до великих порушень у роботі, ушкодження обладнання або створення небезпечної ситуації, яка потребує негайних заходів для порятунку персоналу;
- клас 4 - катастрофічний - призводить до втрати обладнання та (чи) «гибелі без масового травмування персоналу.
Ця методика якісного аналізу ризиків пропонує реалізовувати його за відповідними етапами, а саме, через попередній аналіз небезпек, виявлення послідовності небезпечних ситуацій, аналіз наслідків.
Попередній аналіз небезпек - це аналіз загальних груп небезпек, присутніх в будь-якій системі, їх розвитку та рекомендацій щодо контролю.
5. Паспортизація та реєстрація об'єктів підвищеної небезпеки
Потенційно небезпечний об'єкт (ПНО) - це об'єкт, на якому можуть використовуватися або виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються небезпечні речовини, біологічні препарати, а також інші об'єкти, що за певних обставин можуть створити реальну загрозу виникнення аварії.
ПНО вважається об'єктом підвищеної небезпеки (ОПН) відповідного класу у випадку, якщо у ньому використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються чи транспортуються одна або кілька небезпечних речовин у кількості, що дорівнює або перевищує нормативно встановлені порогові маси, а також інші об'єкти як такі, що відповідно до закону є реальною загрозою виникнення НС.
Нормативи порогових мас небезпечних речовин встановлюються Кабінетом міністрів України.
Ідентифікацію ОПН проводить ОГ, у власності або користуванні яких є хоча б один ОПН або які мають намір почати будівництво такого об'єкта. У процесі ідентифікації для кожного ПНО розраховується сумарна маса будь-якої небезпечної речовини з вказаних в нормативах порогових мас індивідуальних небезпечних речовин.
Держгірпромнагляд веде Державний реєстр ОПН і видає свідоцтво про державну реєстрацію ОПН.
Основні характеристики ризику об'єктів і територій відображаються в паспортах ризику. Ведення паспортів ризику потенційно небезпечних об'єктів, розміщених на визначений території та території загалом, дає змогу враховувати всі джерела виникнення надзвичайних ситуацій і вторинних уражальних чинників, оцінювати можливі втрати й збитки в результаті надзвичайних ситуацій і вживати ефективних превентивних та оперативних заходів з метою протидії їм.
Отже, паспорт ризику підприємства (об'єкта), що відображає поточний ступінь небезпеки об'єкта, формується з використанням ретроспективних і поточних даних та результатів їх аналізу. Його основна мета - підготовка всіх необхідних даних для складання ефективних превентивних і оперативних планів протидії надзвичайним ситуаціям на об'єктивному рівні.
Паспортизація ПНО - це процедура підготовки і представлення паспорта ПНО відповідно до вимог положення про паспортизацію потенційно небезпечних об'єктів, затвердженого наказом МНС.
Паспортизація ПНО здійснюється відповідно до переліків ПНО, затверджених комісіями із питань ТЕБ та НС, які складаються на підставі результатів ідентифікації ПНО.
Паспорт ПНО - документ певної форми, який містить структуровані дані про окремий ПНО. Форма паспорта ПНО повинна відповідати виду господарської діяльності окремого об'єкта (1НС - підприємство, 2НС - вугільна шахта, 3НС - гідротехнічний об'єкт і т.п.). Форми паспортів потенційно небезпечних об'єктів розміщуються на офіційному сайті МНС України.
Паспорт ПНО підлягає переоформленню кожні п'ять років.
Розташовані на території України ПНО підлягають реєстрації, тобто внесенню до Державного реєстру потенційно небезпечних об'єктів (далі - Реєстр), який веде Державний департамент страхового фонду документації. Реєстрація обов'язкова для всіх ПНО незалежно від форми власності і підпорядкування. Не підлягають реєстрації в цьому Реєстрі залізничні, морські, повітряні та інші транспортні засоби, які перевозять небезпечні речовини.
ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки, розташованих за однією адресою, реєструється як один ПНО, а ОГ, який містить у своєму складі кілька джерел небезпеки за різними адресами, реєструється як кілька окремих ПНО.
Під час реєстрації Державний департамент страхового фонду документації надає кожному ПНО окремий реєстраційний номер, який зберігається у Реєстрі до повної ліквідації небезпечного об'єкта, а також свідоцтво про його реєстрацію.
Вилучають ПНО з реєстру у разі отримання Державним департаментом страхового фонду документації від осіб, які зареєстрували небезпечні об'єкти, акта про їх ліквідацію.
Паспорт ПНО надає комплекс даних, який містить систему показників виробничої діяльності промислового підприємства. Паспорт складається із 21 розділу, розташованих у такій послідовності:
1.Довідкові дані - назва потенційно небезпечного об'єкта, код за ЄДРПО України, галузь промисловості, відомча належність, вид діяльності, форма власності, адреса, телефон, факс, керівник (прізвище, ім'я, по батькові), тобто загальні відомості про підприємство та його реквізити.
2.Природні умови - особливості природно-кліматичних умов району, місце розташування, які можуть створювати потенційно небезпечний стан і виникнення НС, а саме:
2.1.Геологічні небезпечні явища - землетруси, виверження вулканів, зсуви, обвали, осипи, просідання лісових порід, просідання (провалля) земної поверхні, карстові провалля;
2.2.Гідрологічні небезпечні явища - високі рівні води (повінь), паводок, дощові паводки, селі, лавини, затори, вітрові нагони, низькі рівні води, ранній льодостав та поява криги на судноплавних водоймах і річках, підвищення рівня ґрунтових вод (підтоплення);
2.3.Морські небезпечні явища — сильні хвилі у морі та водосховищах, зміни рівня моря, тягун у портах, ранній кригохід або припай, відрив прибережної криги;
2.4.Метеорологічні небезпечні явища - буревії, смерчі, шквали, сильний вітер, град, сильні дощі (зливи), снігопад, ожеледь, хуртовина, мороз, спека, туман, посуха, заморозки;
2.5.Природні пожежі - лісові, степові, польові, торф'яні, підземні пожежі горючих копалин;
3. Загальні дані - площа підприємства (тис. кв. м)., вартість основних фондів підприємства, млн. грн.;
- загальна чисельність працівників, осіб;
- найчисельніша зміна, число осіб;
- санітарно-захисна зона, м;
- категорія з ЦЗ;
- ступінь хімічної небезпеки.
4. Небезпечна сировина, продукція, допоміжні матеріали – перелік сировини, продукції, допоміжних матеріалів, які належать до шкідливих чи небезпечних речовин;
- фактична добова кількість небезпечних речовин (тонн) надається порівняно з її програмним значенням.
5. Небезпечні технологічні процеси виробництва - перелік усіх технологічних процесів виробництва, технологічного обладнання, пов'язаного з ними, стан обладнання, перевищення терміну його експлуатації, режим роботи з огляду перевантаження, небезпечні параметри ведення технологічних процесів (тиск і температура, що різко відрізняються від навколишнього середовища, підвищена вібрація, корозійна агресивність тощо).
6. Основні виробничі будівлі і споруди - перелік будівель, споруд з характеристикою їх загального стану, ступінь вогнестійкості споруд, а також категорія вибухо- та пожежонебезпеки виробництв, які розташовані в цих будівлях, ступінь зношеності основного обладнання.
7. Основні технологічні трубопроводи та інженерні мережі - перелік трубопроводів, якими транспортуються небезпечні речовини, а також інженерних мереж з вказівкою їх основних параметрів (діаметр, довжина, тиск, температура) і загального стану трубопроводів, порушень правил експлуатації.
8. Склади небезпечних речовин - перелік складів із зазначенням небезпечних речовин, що зберігаються, максимальна добова кількість небезпечних речовин, умови зберігання;
9. Ємності з небезпечними речовинами - перелік стаціонарних і пересувних ємностей, кількість небезпечних речовин у них, параметри та умови зберігання.
10. Технологічні викиди шкідливих речовин - якісні та кількісні показники складу речовини, які викидаються (скидаються) підприємством в атмосферу і водойми та забруднюють довкілля, фактична кількість і дозволена з посиланням на нормативний документ.
11. Відходи виробництва - заповнюється за наявності відходів виробництва; переробка або знищення їх, складування на території підприємства чи транспортування на полігони за межами підприємства, їх фізико-хімічна характеристика, клас небезпеки.
12. Захисні споруди цивільної оборони, їх характеристика – інформація шодо захисних споруд цивільної оборони, їх технічна характеристика.
Додаткова інформація - про інші небезпечні або шкідливі виробничі фактори та їх джерела, які не увійшли до розділів паспорта, проте можуть спричинити виникнення аварії або НС.
Відповідальні особи - підписи фахівців підприємства, відповідальних за повний обсяг і достовірність інформації, занесеної до цього паспорта, їх посади, прізвища, дата заповнення паспорта.
При складанні паспорта ризику території (області) необхідно послідовне виконання таких робіт:
1. Виявлення і формування переліку джерел ризику у регіоні, що враховує вплив зовнішніх чинників на підвищення ризику, в тому числі можливих комбінацій надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру.
2. Аналіз кожного виду ризику й розрахунок імовірності виникнення надзвичайної ситуації певного виду в розглянутий період часу на основі конкретних умов вихідних даних.
3. Підготовка інформації для формування регіональних сценаріїв розвитку надзвичайних ситуацій.у регіоні (на основі аналізу даних про реалізацію різних видів ризику і розроблення планів дій місцевих органів управління у різних ситуаціях).
4. Оцінювання ймовірних людських і матеріальних втрат та впливу на навколишнє середовище можливих надзвичайних ситуацій (розраховуються кількісні характеристики людських втрат і можливий збиток від надзвичайних ситуацій; розглядаються можливі причини і варіанти розвитку надзвичайних ситуацій, їх вплив на навколишнє середовище і відповідні збитки).
5. Створення паспорта ризику території (області) і практичних рекомендацій із протидії надзвичайним ситуаціям.
Типовий паспорт ПНО складається з розділів, в яких подається така інформація:
1. Загальні положення. Характеристика регіону та виробничого комплексу.
2. Характеристика техногенної безпеки. Небезпечні об'єкти, що створюють екологічні проблеми. Небезпечні об'єкти, пов'язані з небезпекою виробництва та експлуатації (хімічні, радіаційні, пожежні, вибухові, гідродинамічні, об'єкти енергетики, свердловини і трубопроводи, комунально-господарські об'єкти, мости).
3. Характеристика небезпечних природних явищ. Небезпечні геологічні, метеорологічні, гідрологічні процеси.
4. Стан аварійності будинків, що постраждали від небезпечних природних явищ.
5. Перелік керівників небезпечних об'єктів, які наведені в паспорті.
6. Розподіл за групами ризику небезпечних об'єктів, які наведені в паспорті.
6. Зонування територій за ступенем небезпеки
З метою диференційованого підходу до планування запобіжних заходів здійснюється зонування територій країни, регіонів, міст і населених пунктів за територіями природного і техногенного ризиків.
Територія міста з урахуванням переважного функціонального призначення поділяється на селітебну, виробничу і ландшафтно-рекреаційну.
Селітебна територія має таке призначення: розміщення житлового фонду, громадських будівель і споруд (в т.ч. науково-дослідних комплексів), а також окремих комунальних і промислових об'єктів, які не вимагають утворення санітарно-захисних зон; будівництво шляхів міського сполучення, вулиць, площ, парків, бульварів та інших місць загального користування.
Виробничу територію призначено для розміщення промислових підприємств і пов'язаних з ними об'єктів, комплексів наукових установ з дослідними виробництвами, комунально-складських об'єктів, споруд зовнішнього та приміського транспорту.
Ландшафтно-рекреаційна територія включає міські ліси, лісопарки, лісозахисні зони, водойми, сільськогосподарські угіддя, які разом з парками і скверами селітебної території формують систему відкритого простору.
Крім того, на територіях виділяються небезпечні зони.
Зона можливого небезпечного землетрусу — територія, в межах якої інтенсивність сейсмічного впливу становить сім і більше балів (визначається за картами сейсмічного районування відповідно до ДБН).
Зона вірогідного затоплення - територія, межі якої можуть бути вкриті водою внаслідок стихійного лиха або руйнування гідротехнічних споруд.
Зона вірогідного катастрофічного затоплення - територія, на якій можлива загибель людей, сільськогосподарських тварин і рослин, пошкодження або знищення матеріальних цінностей (насамперед будівель і споруд), а також завдані збитки навколишньому середовищу.
Зона можливих небезпечних геологічних явищ - територія, у межах якої передбачається виникнення небезпечних геологічних явищ, що становлять загрозу життю і здоров'ю людей, завдають збитків економіці.
Зона можливого радіоактивного забруднення - територія або акваторія, на якій є можливим забруднення поверхні ґрунту, будівель і споруд, атмосфери, води, продуктів харчування радіоактивними речовинами, яке може викликати перевищення нижнього критичного значення доз опромінення населення.
Зона можливого хімічного зараження - територія, в межах якої внаслідок пошкодження або руйнування ємностей з хімічно небезпечними речовинами можливий викид в довкілля цих речовин в концентраціях або кількостях, які становлять загрозу для людей, тварин і рослин впродовж певного періоду.
Зона можливих руйнувань - територія міст, інших населених пунктів і ОГ, на якій можливе виникнення надмірного тиску у фронті повітряної ударної хвилі, який складає 30 кПа і більше, а також сейсмічний вплив, що спричиняє руйнування будівель, споруд, комунікацій.
Зона можливого утворення завалів - частина зони можливих руйнувань, яка включає ділянки розташування будівель і споруд з прилеглою до них місцевістю, де слід очікувати обвалення будівельних конструкцій та утворення завалів.
Позаміська зона - територія, розташована за межами зон можливих руйнувань, можливого радіоактивного та хімічного забруднення, вірогідного катастрофічного затоплення і може бути використана для евакуації населення.
Можливе часткове або повне накладання двох і більше зон можливої небезпеки. На таких територіях запобіжні заходи проводяться від усіх видів небезпек відповідно до накладених зон.
Основні етапи прогнозування наслідків НС на ОГ Для виявлення характеру і ступеня втрат на ОГ при НС і завчасного проведення заходів, які включають або обмежують масштаби уражень і руйнувань, проводиться моделювання уразливості об'єкта та його елементів до дії вражаючих факторів як при аварії на самому об'єкті, так і на інших об'єктах, розташованих поблизу. Прогнозування можливого становища на об'єкті проводиться в такій послідовності:
1) виявляються всі можливі джерела уражень:, внутрішні і зовнішні. Внутрішні є на самому підприємстві, наприклад, склади нафтопродуктів і паливо-мастильних матеріалів, склади вибухонебезпечних речовин, вибухонебезпечні технологічні установки, перекриття будівель, які руйнуються при певному надлишковому тиску у фронті ударної хвилі та інші.
Зовнішні джерела розташовуються за межею об'єкта, наприклад, хімічні та нафтопереробні заводи, греблі ГЕС, АЕС, нафтобази та ін.
2)визначається відстань від об'єкта до кожного можливого джерела ураження. Відстань визначається вимірюванням безпосередньо на місцевості або на карті (плані місцевості і об'єкта);
3)визначається характер вражальної дії (пожежа, затоплення, зараження, надлишковий тиск);
4)визначається тривалість вражальної дії кожного фактора і можливі збитки та втрати.
Початкові дані для проведення розрахунків:
- місцезнаходження об'єкта відносно джерела небезпеки;
- потужність аварійного реактора, а у воєнний час - потужність ядерного боєприпасу і виду вибуху; кількість НХР на об'єкті та умови зберігання;
- метеорологічні умови (напрям і швидкість вітру, ступінь вертикальної стійкості атмосфери);
- склад і характеристика об'єкта (цеху);
- кількість сховищ та їх місткість;
- чисельність найбільшої працюючої зміни;
- забезпеченість засобами індивідуального захисту;
- знання робітників та службовців правил дій із забезпечення діяльності у надзвичайних ситуаціях,
- встановлена доза опромінення.
Прогнозування можливого становища на ОГ дасть змогу ефективніше розробити заходи із захисту персоналу.
