Захист інтелектуальної власності

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний технічний університет

Імені Юрія Кондратюка

Кафедра економіки підприємства

Секція правових дисциплін

 

 

Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів із дисциплін „Право інтелектуальної власності”, „Інтелектуальна власність” для студентів усіх спеціальностей та спеціалізації „Економіко-правове регулювання діяльності підприємства”

Денної форми навчання

Полтава 2007

Методичні рекомендації до самостійної роботи студентів із дисциплін „Право інтелектуальної власності”, „Інтелектуальна власність” для студентів усіх спеціальностей та спеціалізації „Економіко-правове регулювання діяльності підприємства”.- Полтава: ПолтНТУ, 2007. — 34с.

 

Укладач: О.О. Демченко, старший викладач кафедри економіки підприємства, секції правових дисциплін.

 

Відповідальний за випуск: завідувач кафедри економіки підприємства В.Я.Чевганова, доцент, кандидат економічних наук.

 

Затверджено науково – методичною

радою університету

Протокол № 5 від 19.07.2007 р.

 

 

Редактор Ю.В. Назаренко

Верстка О.О. Демченко

 

20.50.12.01

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

Ефективність економічних, політичних, соціальних перетворень, що відбуваються в Україні, значною мірою залежить від всебічного використання творчого інтелектуального потенціалу держави та успішного функціонування системи державної охорони й захисту інтелектуальної власності.

Конституція України гарантує громадянам свободу художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, авторських і суміжних прав, моральних і матеріальних інтересів творців, що пов'язані з різними видами творчої інтелектуальної діяльності.

Світовий рівень розвитку інформаційних технологій зумовлює необхідність посилення в Україні державного захисту творчого, наукового, технічного потенціалу за допомогою різних судових та несудових процесуальних форм, а також забезпечення найефективнішого їх застосування.

Нині в Україні формується національна система законодавства у сфері інтелектуальної власності, відбувається процес імплементації норм міжнародного права в законодавство України, проводиться цілеспрямована робота з підготовки вступу України у міжнародні союзи із захисту об'єктів інтелектуальної власності.

Практика діяльності судових, правоохоронних та митних органів, комерційних структур свідчить про необхідність опанування спеціальних знань у сфері промислової власності.

Основна мета курсу "Інтелектуальна власність" — сформувати у студентів необхідні правові знання у сфері охорони інтелектуальної власності.

Після вивчення курсу студенти повинні:

• знати основні принципи правового захисту інтелектуальної власності;

• знати особливості правового регулювання відносин, що виникають у процесі створення та використання об'єктів інтелектуальної власності;

• уміти працювати з нормативними матеріалами;

• уміти застосовувати здобуті теоретичні знання при вирішенні практичних питань;

• уміти складати основні процесуальні документи, пов'язані зі здійсненням охорони і захисту права інтелектуальної власності.

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

 

Тема 1.

Загальна характеристика інтелектуальної власності і права інтелектуальної власності

 

1. Об’єкти права інтелектуальної власності.

2. Суб’єкти права інтелектуальної власності.

3. Система законодавства України про інтелектуальну власність.

4. Державна система правової охорони інтелектуальної власності.

Задача 1

Художник-аматор купив у магазині картину автора Д. і зробив кілька копій з метою продажу. Коли автор вирішив відтворити свою картину і побачив зроблені покупцем копії, де було спаплюжено кольоровий фон, він запропонував ці копії знищити.

Покупець не погодився з цією вимогою і заявив, що купив картину в магазині, а тому вона стала його власністю, і як власник він має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Тому він відмовився віддати автору картину для відтворення або знищити зроблені ним копії картини.

Автор звернувся до суду за захистом своїх прав.

Проаналізуйте ситуацію з позицій порівняння національних і міжнародно-правових нормативних актів.

Яке рішення повинен винести суд? Яка існує відмінність між об’єктом права власності й об’єктом авторського права (стосовно цього випадку)?

Задача 2

Наукові співробітники при вивченні окислювально-відновних властивостей підземних вод встановили, що разом з дощем розчинений у ньому кисень просочується на велику глибину і потрапляє у підземні води. Раніше наукою вважалося, що кисень міститься лише в тонкому поверхневому ґрунті землі. На думку вчених, наукове осмислення відкриття дуже важливе для правильного визначення пошукових робіт. Безпосередньо на цій основі може бути розроблений новий метод пошуку корисних копалин.

Вчені звернулися за консультацією до юриста-патентознавця з метою закріплення свого пріоритету й авторського права.

Які пояснення повинен надати юрист-патентознавець?

 

Джерела права інтелектуальної власності

 

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Цивільний кодекс України //Офіційний вісник України. — 2003. — №11. — С.461

3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. //Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №25-26. — С.131

4. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. //Відомості Верховної Ради української РСР.—1971. — №50. — С.375

5. Господарський кодекс України //Офіційний вісник України. — 2003. — №11. — С.462

6. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 11.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №43. — Ст.214

7. Про видавничу справу: Закон України від 05.06.97р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №32. — Ст.206

8. Про кінематографію: Закон України від 13.01.98р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №22. — Ст.114.

9. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №33. — Ст.345.

10. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 1.06.2000р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №8. — Ст.37.

11. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №7. — Ст.36.

12. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №8. — Ст.36.

13. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23.03.2000р.// Інтелектуальна власність. – 2001. – № 4.

14. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №10. — Ст.43.

15. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір: Постанова КМУ від 27.12.2001р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52 – Ст. 2369.

16. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав: Постанова КМУ від 18.01.2003р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4 – Ст. 129.

17. Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності: Постанова КМУ від 17.05.2002р.// Урядовий кур’єр. – 2002. – №111.

18. Права інтелектуальної власності в Україні: Авторське право // Збірник систематизованого законодавства. — 2004. — №10.

19. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності: Закон України, 1 лютого 2004 р. // Голос України. — 2004. — 2 березня. — С. 8; Урядовий кур’єр. — 2004. — 2 березня. — С.12.

20. Про внесення змін до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”: Закон України 1 червня 2000 р. // Голос України. — 2000. — 11 липня. — С. 4-7.

 

 

Тема 2.

Охорона прав на об’єкти інтелектуальної власності

 

1. Мета і принципи правової охорони.

2. Охорона прав на об’єкти промислової власності.

3. Охорона прав на нетрадиційні об’єкти інтелектуальної власності.

4. Охорона об’єктів авторського і суміжних прав.

Задача 1

Два автори створили малюнки, які було використано при виробництві хустин. Автори вимагали від адміністрації підприємства укласти з ними договір на використання їх малюнків, посилаючись на те, що на всі твори, у тому числі й створені як службове завдання, авторське право належить авторам.

Адміністрація підприємства відмовила задовольнити вимоги авторів, посилаючись на те, що у трудовому договорі прямо записано, що право на використання всіх творчих результатів праці авторів належить роботодавцю. Крім того, адміністрація вважає, що авторами створено промислові зразки, а не твори, що охороняються авторським правом.

Хто має рацію в цьому спорі? Які права мають автори службових творів за міжнародними та національними нормативними актами? Які твори вважаються виконаними як службове завдання?

Задача 2

Книжкове видавництво уклало з автором Б. договір про видання монографії “История Заполярья”. Рукопис отримав позитивний відгук рецензентів. Але водночас було зроблено зауваження, з якими автор погодився і висловив бажання внести в рукопис відповідні уточнення і доповнення. Видавництво передало автору рукопис на доопрацювання протягом чотирьох місяців. Автор раптово помер. Видавництво звернулося до спадкоємців померлого з пропозицією доручити історику К. доопрацювати рукопис. Спадкоємці погодились.

Кого слід вважати автором виданої доопрацьованої монографії відповідно до міжнародно-правових та національних нормативних актів?

Задача 3

До Патентного відомства України надійшли дві заявки. Заявнику за більш пізньою заявкою було видано свідоцтво на корисну модель “Прилад для розробки пресових з’єднань”. За раніше поданою заявкою на отримання патенту на винахід “Прилад для випресовування зовнішніх кілець” рішення ще не було прийнято. Автори більш ранньої заявки вважають, що технічне рішення, яке охарактеризовано у формулі корисної моделі, на яку вже видано свідоцтво, не є новим, оскільки повторює сукупність істотних ознак їхньої заявки. Відмінність мають лише назви окремих елементів, а не їх сутність. Тому автори звернулись до патентного повіреного по допомогу в підготовці оскарження.

Власник патента на корисну модель, дізнавшись про те, що готується оскарження виданого йому патента, у листі до авторів більш ранньої заявки

повідомив, що він працював над рішенням самостійно, не ознайомлений з матеріалами їх заявки і тому його патент не піддягає анулюванню, до того ж тотожність запропонованих ним рішень визначити неможливо, оскільки ним подавалася заявка на корисну модель, а не на винахід.

Проаналізуйте ситуацію з позицій порівняння національних і міжнародно-правових нормативних актів.

В якому порядку можуть бути визнані недійсними видані свідоцтва і патенти? Яке рішення може бути прийнято в розглядуваному випадку безпосередньо при встановленні тотожності обох рішень?

Задача 4

Майстер і технолог розробили і впровадили у виробництво спосіб виготовлення пензликів. Після п’ятимісячного використання запропонованого способу було виявлено його високу ефективність. Автори розробки запропонували адміністрації запатентувати розробку як винахід, але, не отримавши відповіді протягом двох місяців, подали заявку до Патентного відомства на отримання патенту від власного імені. При цьому з метою прискорення отримання виключних прав на створений ними спосіб майстер і технолог вирішили запатентувати його не як винахід, а як корисну модель.

Патентне відомство відмовило у видачі свідоцтва на корисну модель, посилаючись на порушення заявниками чинного законодавства.

Проаналізуйте ситуацію з позицій порівняння національних і міжнародно-правових нормативних актів.

Чи правильне рішення, прийняте щодо заявки?

Якщо заявниками було допущено порушення, вкажіть на них. Чи можна усунути ці порушення?

 

 

Джерела права інтелектуальної власності

 

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 11.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №43. — Ст.214

3. Про видавничу справу: Закон України від 05.06.97р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №32. — Ст.206

4. Про кінематографію: Закон України від 13.01.98р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №22. — Ст.114.

5. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №33. — Ст.345.

6. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 1.06.2000р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №8. — Ст.37.

7. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №7. — Ст.36.

8. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №8. — Ст.36.

9. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23.03.2000р.// Інтелектуальна власність. – 2001. – № 4.

10. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №10. — Ст.43.

11. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір: Постанова КМУ від 27.12.2001р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52 – Ст. 2369.

12. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав: Постанова КМУ від 18.01.2003р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4 – Ст. 129.

13. Права інтелектуальної власності в Україні: Авторське право // Збірник систематизованого законодавства. — 2004. — №10.

 

Тема 3.

Комерціалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності

 

1. Права на об’єкти інтелектуальної власності як товар.

2. Комерціалізація прав на об’єкти інтелектуальної власності.

3. Оцінка вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності.

4. Управління правами інтелектуальної власності.

Задача 1

Колектив авторів уклав договір з видавництвом про видання підручника з фізики. Видавництво виконало велику роботу з підготовки підручника до видання, виплатило авторам 60% винагороди. Але через відсутність коштів видання підручника було передано іншому приватному підприємству. Автори встановили, що рукопис другим видавництвом був загублений.

Коли рукопис знайшовся, з’ясувалось, що главу, яку написав автор, котрий помер, було замінено на главу, підготовлену іншою особою без згоди спадкоємців померлого, за погодженням з колективом авторів підручника.

Авторів цікавлять питання:

§ чи мало право видавництво без згоди передати видання підручника іншому видавництву;

§ до кого вони можуть пред’явити вимоги у зв’язку з втратою рукопису;

§ як слід оцінити заміну глави, яка була написана померлим, на главу іншого автора?

Задача 2

Композитор разом з поетами створив кілька весільних та застільних пісень, які були виконані у концертному залі. Видавництво звернулося до авторів з пропозицією опублікувати ці пісні.

З ким повинен бути укладений договір, якщо видавництво має намір одночасно видати ноти з текстом, а також ноти і текст окремо?

Що треба вчинити, якщо в період підготовки договору один з авторів помре?

Які види співавторства передбачаються міжнародно-правовими актами?

Які права авторів переходять у спадщину і на який строк?

Задача 3

На замовлення телебачення П. і Г. здійснили переклад низки творів зарубіжних авторів на українську мову, що не охороняються. Між перекладачами і телебаченням виникла суперечка з приводу виплати винагороди й подальшого використання перекладів. Телебачення вважає, що оскільки перекладено неохоронювані твори, то й переклади є неохоронюваними. Крім того, взагалі викликає сумнів, що переклади можуть мати творчий характер. Тому телебачення погодилось розрахуватися з перекладачами як за виконану ними технічну роботу, тобто за договором підряду. У подальшому, на думку видавців, переклади підлягають вільному використанню і у крайньому разі на них може бути отримана ліцензія.

Перекладачі звернулися за консультацією.

Якою повинна бути консультація з цього питання? У чому полягала творча робота перекладачів відповідно до міжнародних конвенцій? Чи відбивається на охороні перекладу обставина, що він може бути створений з твору, що охороняються чи не охороняються?

За якою умовою може бути видана ліцензія на використання творів авторів?

Задача 4

Автори навчального посібника уклали договір з видавництвом, не вказавши в ньому строку його видання і строк дії договору. Через рік з дня передання видавництву рукопису автори поцікавилися, коли їх посібник буде видано. Не отримавши відповіді, вони передали посібник іншому видавництву, обумовивши строк його видання. Договір з першим видавництвом вони обіцяли розірвати. Коли автори повідомили видавництву про розірвання договору, воно відповіло їм, що оскільки строк у договорі не передбачений, це означає, що права на цей посібник передані видавництву назавжди, і автори посібника жодних авторських прав не мають.

Проаналізуйте ситуацію з позицій національних нормативних актів.

Хто має рацію в цьому спорі і як він повинен бути вирішений, якщо автори звернуться з позовом до суду? Які суттєві умови авторського договору? У чому полягають суттєві відмінності між авторським договором про передання виключних прав і невиключних прав?

 

Джерела права інтелектуальної власності:

 

1. Конституція України від 28.06.1996р.

2. Про кінематографію: Закон України від 13.01.98р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №22. — Ст.114.

3. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №33. — Ст.345.

4. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 1.06.2000р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №8. — Ст.37.

5. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №7. — Ст.36.

6. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №8. — Ст.36.

7. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23.03.2000р.// Інтелектуальна власність. – 2001. – № 4.

8. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності: Закон України, 1 лютого 2004 р. // Голос України. — 2004. — 2 березня. — С. 8; Урядовий кур’єр. — 2004. — 2 березня. — С.12.

9. Про внесення змін до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”: Закон України 1 червня 2000 р. // Голос України. — 2000. — 11 липня. — С. 4-7.

Тема 4.

Захист інтелектуальної власності

 

1. Система захисту прав інтелектуальної власності і її призначення.

2. Дії, що визнаються порушенням права інтелектуальної власності.

3. Категорії спорів.

4. Форми, порядок та способи захисту права інтелектуальної власності.

5. Захист права інтелектуальної власності в рамках угоди TRIPS.

Задача 1

Акціонерне товариство, яке має патент на “Способи надання ефекту напівпрозорості тканин”, виявило, що на базарі реалізується тканина, суттєво подібна його продукції. У результаті перевірки було встановлено, що аналогічна тканина виготовляється і постачається в торговельну мережу двома іншими підприємствами. Акціонерне товариство вимагало припинення виробництва тканин за їх технологією і відшкодування порушниками завданих йому збитків. Обидва підприємства з вимогами акціонерного товариства не погодились, у зв’язку з чим товариство звернулося з відповідним позовом до арбітражного суду.

У порядку судового розгляду один з відповідачів у поясненні щодо позову заявив, що він використовує запатентований акціонерним товариством спосіб виробництва тканин, але суттєво вдосконаливши його, що підтверджується поданою ним заявкою на видачу патенту на винахід “Спосіб отримання крученої нитки”.

Другий відповідач взагалі заперечив, що знає про розробку позивача, і стверджував, що використовує власну оригінальну технологію, за допомогою якої досягається подібний ефект, але розкривати її не збирається.

Як повинні бути вирішені спори, що виникли?

Чи зміниться розв’язання задачі, якщо друге підприємство є зарубіжною фірмою, яка виробляє тканини за кордоном, а на український ринок тканина постачається українською торговельно-закупівельною фірмою?

Задача 2

Електромеханічний завод звернувся до виробничого об’єднання з пропозицією придбати в останнього виключну ліцензію на виробництво реверсивного вентильного електродвигуна. При підготовці проекту ліцензійного договору між сторонами виникло багато суперечностей щодо порядку й умов оплати, обсягів виробництва і можливостей подальшого вдосконалення розробки. Об’єднання і завод звернулись до спеціалізованої юридичної фірми з проханням допомогти їм скласти ліцензійний договір згідно із звичайною практикою. Необхідну консультацію сторонам було надано, однак і після цього сторони не змогли дійти згоди. Оскільки електромеханічний завод вже виконав значну підготовчу роботу до виробництва зазначених електродвигунів, він звернувся до господарського суду з позовом про примушення виробничого об’єднання видати ліцензію.

Проаналізуйте ситуацію з позицій порівняння національних і міжнародно-правових нормативних актів.

Як повинен вчинити господарський суд? Як вирішуються в ліцензійних договорах умови про оплату, вдосконалення та інші звичайні питання?

Задача 3

Автор-початківець П. опублікував свій твір у районній газеті. Твір було опубліковано під псевдонімом. Через деякий час П. виявив видання свого твору у фентезі. Згодом було виявлено, що інше видавництво опублікувало твір П. вказавши, що перекладений з англійської. Виданий твір П. був перейменований, а автором зазначався відомий англійський фантаст.

Які допущені порушення прав автора і якими є заходи їх захисту за національними нормативними актами?

 

Джерела права інтелектуальної власності

 

1. Конституція України від 28.06.1996р. Цивільний кодекс України // Офіційний вісник України. — 2003. — №11. — С.461

2. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №25-26. — С.131

3. Кодекс України про адміністративні правопорушення від 7 грудня 1984 р. // Відомості Верховної Ради української РСР.—1971. — №50. — С.375

4. Господарський кодекс України //Офіційний вісник України. — 2003. — №11. — С.462

5. Про авторське право та суміжні права: Закон України від 11.07.2001р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №43. — Ст.214

6. Про видавничу справу: Закон України від 05.06.97р. // Відомості Верховної Ради України. — 1997. — №32. — Ст.206.

7. Про кінематографію: Закон України від 13.01.98р. // Відомості Верховної Ради України. — 1998. — №22. — Ст.114.

8. Про науково-технічну інформацію: Закон України від 25.06.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — №33. — Ст.345.

9. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 1.06.2000р. // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №8. — Ст.37.

10. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №7. — Ст.36.

11. Про охорону прав на промислові зразки: Закон України від 15.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №8. — Ст.36.

12. Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм: Закон України від 23.03.2000р.// Інтелектуальна власність. – 2001. – № 4.

13. Про телебачення і радіомовлення: Закон України від 21.12.93р. // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — №10. — Ст.43.

14. Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір: Постанова КМУ від 27.12.2001р. // Офіційний вісник України. – 2001. – № 52 – Ст. 2369.

15. Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав: Постанова КМУ від 18.01.2003р. // Офіційний вісник України. – 2003. – № 4 – Ст. 129.

16. Про затвердження Положення про державного інспектора з питань інтелектуальної власності Державного департаменту інтелектуальної власності: Постанова КМУ від 17.05.2002р.// Урядовий кур’єр. – 2002. – №111.

17. Права інтелектуальної власності в Україні: Авторське право // Збірник систематизованого законодавства. — 2004. — №10.

18. Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо охорони інтелектуальної власності: Закон України, 1 лютого 2004 р. // Голос України. — 2004. — 2 березня. — С. 8; Урядовий кур’єр. — 2004. — 2 березня. — С.12.

19. Про внесення змін до Закону України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”: Закон України 1 червня 2000 р. // Голос України. — 2000. — 11 липня. — С. 4-7.

Глосарій

А

Автор — фізична особа, творчою працею якої створено твір. Автором може бути будь-яка особа, незалежно від віку і дієздатності. Ряд країн чітко визначають у своїх законах загальновизнану презумпцію авторства, засновану на зазначенні у творі справжнього чи вигаданого (псевдонім) імені автора. Перекладач або особа, яка адаптує твір, також вважається автором, чиї правомочності не зачіпають прав на оригінальні твори. У багатьох країнах вважається, що тільки фізична особа може бути первинним володільцем прав на твір. Юридичні особи можуть тільки викупити або іншим способом придбати майнові авторські права, оскільки вони позбавлені здат­ності творити і тому не можуть вважатися авторами. Такий підхід зустрічається в країнах, що додержуються традицій римського пра­ва. Закони деяких держав визнають, що авторські права можуть на­лежати корпоративній організації (юридичній особі). Це стосується в першу чергу країн, що додержуються традицій англосаксонсько­го права. Так, у деяких країнах юридична особа визнається автором твору, створеного її службовцями у процесі трудової діяльності. Се­ред юридичних осіб — володільців авторських прав — різні законо­давчі акти називають державу, урядові установи або організації, муніципалітети, академії, університети, інститути тощо.

Авторська винагорода (гонорар) — усі види винагород або ком­пенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються у межах, встановлених авторським правом. Право на використання твору, обумовлене виплатою відповідної винагороди, є найважливішим аспектом майнових прав автора. Володілець авторського права має право вимагати виплати винагороди за будь-яке використання його твору. Винагорода може здійснюватися у формі платежу (одноразова винагорода), відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або у формі змішаних платежів. Розмір і порядок обчислення авторської винагороди встановлюються в договорах, що укладаються організа­ціями колективного управління з користувачами.

Авторське право — розділ цивільного права, що регулює пра­вовідносини, які виникають у зв'язку зі створенням та використан­ням творів науки, літератури і мистецтва. Термін «авторське право» вживається у двох значеннях. Перше — назване вище. У таких відносинах беруть участь автор — творець твору та юридична або фізична особа — користувач. Це, так би мовити, авторське право в об'єктивному значенні. Термін «авторське право» часто вживається для позначення прав, що належать автору будь-якого твору. До них належать особисті немайнові права, а також майнові права. Це — ав­торське право в суб'єктивному значенні або суб'єктивне авторське право.

Авторське свідоцтво на винахід — охоронний документ на ви­нахід, передбачений законодавствами деяких країн, зокрема Алжи­ру, Куби, Монголії, В'єтнаму, колишнього СРСР тощо. Вимоги, яким повинен відповідати винахід, для видачі на нього авторсько­го свідоцтва такі самі, як і для видачі на нього патенту. Різниця по­лягає в тому, що у разі, якщо на винахід видано авторське свідоцт­во, виключне право на його використання належить державі. При цьому автору належить право авторства і він має право на винаго­роду.

Авторський договір. Будь-яке відступлення майнових прав по­винно оформлятися письмовим договором, підписаним автором і особою (правоволодільцем), якій відступаються майнові права. Відступленими вважаються тільки ті права, які чітко зазначені в дого­ворі. Авторський договір про передачу виключних майнових прав дозволяє використання твору певним способом і в установлених договором межах тільки особі, якій ці права передаються, і дають такій особі право забороняти іншим особам подібне використання твору. Така заборона може здійснюватися і автором твору, якщо особа, якій передані виключні повноваження, не захищає це право. Авторський договір про передачу невиключних майнових прав до­зволяє користувачеві використання твору нарівні з володільцем майнових прав, і (або) іншим особам, які одержали дозвіл на вико­ристання цього твору таким самим способом.

Авторські правомочності. Творці творів володіють авторським пра­вом, що складається з окремих авторських правомочностей. У сукуп­ності авторські правомочності становлять суб'єктивне авторське право щодо твору. Авторське право може передаватися його во­лодільцем іншій фізичній або юридичній особі, яка, таким чином, стає правонаступником. При цьому володілець авторського права залишається таким, але надає правомочність іншій особі користу­ватися всіма або частиною його прав з можливими певними обме­женнями. У разі, коли строк таких правомочностей дорівнює всьо­му строку авторського права, а дозвіл охоплює всі права (за винят­ком немайнових), що охороняються авторським правом, статус ко­ристувача щодо третіх сторін дорівнює статусу володільця авторсь­кого права.

Аналог — об'єкт, близький за технічною суттю, призначенням або функціями до заявленого об'єкта винаходу і відомий з існую­чого рівня техніки. Аналог використовується при розкритті рівня техніки в описі винаходу; при цьому слід зазначити недоліки, що перешкоджають досягненню бажаного технічного результату. При виборі аналогів слід керуватися подібністю сукупності його ознак до сукупності ознак винаходу. Необхідно зауважити, що рівень ана­логії може бути більш або менш високим, але, як правило, анало­ги завжди існують. Посилання на те, що аналогів не існує, є най­частіше необґрунтованим і можливе лише за наявності так званого «піонерського винаходу», що на практиці трапляється дуже рідко. Найбільш близький аналог називається «прототипом».

Асоціативний знак — це товарний знак, що є тотожним (анало­гічним) або схожим зі знаками, вже зареєстрованими тією самою особою щодо однорідних товарів і (або) послуг. Наслідком реєстрації асоціативного знака є неможливість передачі права на такий знак іншим особам через імовірність їх змішування на підставі схожості.

Аудіовізуальний твір — це твір, що фіксується на певному мате­ріальному носії (кіноплівці, магнітній плівці чи магнітному диску, компакт-диску тощо) у вигляді серії послідовних кадрів (зобра­жень) чи аналогових або дискретних сигналів, що відображають рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього), і сприйняття якого є можливим виключно за допомо­гою того чи іншого виду екрана (кіноекрана, телевізійного екрана тощо), на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального тво­ру є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими тощо.

Б

База даних (компіляція даних) — сукупність творів, даних або будь-якої іншої незалежної інформації у довільній формі, в тому числі — електронній, підбір і розташування складових частин якої та її упорядкування є результатом творчої праці і складові частини котрої є доступними індивідуально і можуть бути знайдені за допомогою спеціальної пошукової системи на основі електронних засобів (комп'ютера) чи інших засобів.

Безпосереднє приймання широкою публікою сигналів із супутника — приймання несучих програм сигналів із супутника без посе­редництва наземної станції, що перетворює передавані сигнали в звичайні радіохвилі, які можуть бути прийняті публікою. Перетворення здійснюється самим супутником прямого мовлення. Брюссельська конвенція про розповсюдження програми сиг­налів, що передаються через супутники, не поширюється на випадки безпосереднього приймання сигналів широкою публікою з космосу.

Бібліографічний опис патентного документа — це сукупність біб­ліографічних даних про патентний документ, наведених згідно з правилами, встановленими відповідними нормативно-технічними документами, необхідними і достатніми для загальної характерис­тики, ідентифікації та пошуку документа.

В

Види ліцензійних платежів. У світовій практиці застосовуються різні види ліцензійних платежів, які поряд з ціною ліцензії суттєво впливають на ефективність ліцензійної угоди. Застосовуються три види платежів:

1) паушальний платіж — це виплата ліцензійної винагороди у вигляді визначеної, чітко зафіксованої суми, що встановлюється виходячи з оцінки очікуваного прибутку від використання ліцензії і виплачується одноразово або за декілька разів, наприклад, при на­бутті чинності ліцензійним договором, передачі ліцензіату технічної документації та після випуску перших зразків продукції;

2) платіж на базі роялті — це виплата ліцензійної винагороди шляхом періодичних відрахувань, що встановлюються у вигляді фіксованих ставок (у відсотках) на базі розрахунку фактичного еко­номічного результату від використання ліцензії (база роялті) і ви­плачуються ліцензіатом через певні проміжки часу. Як база роялті можуть бути використані такі показники: ціна продажу продукції, виготовленої за ліцензією; поточні витрати на виробництво про­дукції за ліцензією; прибуток, отриманий внаслідок використання об'єкта ліцензії; обсяги виробництва продукції за ліцензією тощо;

3) комбіновані платежі.

Види порушень авторського права — це способи недозволеного використання. Найпоширеніші види порушень — плагіат і контра­факція. Плагіат означає подання чужого твору за власний. Контра­факція (піратство) — це порушення авторського права шляхом не­санкціонованого відтворення, показу або опублікування чужого твору будь-яким способом. Піратство означає недозволене виготов­лення примірників механічних записів або друкованих видань твору і таємний їх продаж. Такі порушення прямо не зачіпають результату творчої праці, але володілець авторських прав позбавляється справедливої винагороди.

Види творів — самостійні та несамостійні. У самостійних творах форма оригінальна. Несамостійні твори бувають двох видів: похідні (переклади, обробки, анотації, реферати, резюме, огляди, інсцені­зації, аранжування та інші переробки творів науки, літератури і ми­стецтва) і збірники (енциклопедії, антології, бази даних та інші складені твори, які за добором і розташуванням матеріалів є резуль­татом творчої праці). Похідні твори охороняються авторським пра­вом незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на яких вони засновані або які вони включають.

Визнання авторських і суміжних прав — один із способів цивіль­но-правового захисту авторських прав, що виникає тоді, коли на­явність в особи авторського або суміжного права викликає сумнів, заперечується або є реальна загроза таких дій. Визнання права як засобу його захисту за своєю суттю може бути реалізовано лише в юрисдикційному порядку, а не шляхом вчинення позивачем пев­них самостійних односторонніх дій. Здебільшого вимога про виз­нання авторського або суміжного права є необхідною передумовою застосування інших передбачених законом способів захисту.

Визнання особистих немайнових прав. Особисті немайнові права авторів закріплені в законодавстві багатьох країн, зокрема й Украї­ни. У деяких державах вони одержали визнання через судові рішен­ня. В англосаксонських країнах ці основні права автора охороня­ються відповідно до загальних правових принципів. Наприклад, у США, де особисті немайнові права не визнаються авторсько-пра­вовим законодавством, основні особисті права застережені в цивільному і кримінальному праві, законодавстві про недобросовіс­ну конкуренцію тощо. Нині посилилися тенденції визнання мо­ральних прав авторів, тому що поява таких могутніх засобів відтво­рення і розповсюдження творів, як радіо, кінематограф, телебачен­ня, створила серйозну загрозу цим правам. Особисті немайнові пра­ва авторів поступово одержують міжнародне визнання, хоча спори щодо їх правового обґрунтування продовжуються.

Виключне право — це право, коли жодна особа, крім тієї, якій належить авторське право або суміжні права, не може використо­вувати твір, не маючи на те відповідного дозволу, за винятком ви­падків, установлених законом.

Виключне право на об'єкт промислової власності — це монополь­не право, що надається власнику об'єкта і полягає в гарантованій можливості використовувати і розпоряджатися об'єктом, якому на­дана правова охорона, на свій розсуд та забороняти третім особам використовувати цей об'єкт без їх дозволу, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з чинним законодав­ством порушенням прав власника. Право розпоряджатися об'єктом включає можливість передавати право власності іншій особі повніс­тю або частково, а також видавати дозвіл на використання об'єкта.

Виключні права автора на використання архітектурного, містобудівного і садово-паркового проектів включають також практичну ре­алізацію проектів. Автор прийнятого архітектурного проекту має право вимагати від замовника надання права на участь у реалізації свого проекту при розробці документації для будівництва і при бу­дівництві споруди, якщо інше не передбачене договором.

Виконавець — актор (театру, кіно), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом ви­конує твори літератури, мистецтва чи народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент му­зичних і музично-драматичних творів.

Використання вільне — можливість використання твору, що ви­пливає з обмежень авторського права, безоплатне використання твору в певних випадках без одержання дозволу, однак з дотриман­ням умов, установлених законодавством, які, в основному, стосу­ються використання й охорони особистих немайнових прав автора. Вільне використання мотивується переважно інформаційними ці­лями або потребами розвитку освіти, науки і культури.

Винагорода — платежі, здійснювані особами, які використовують твори авторів, виконання творів, фонограми і радіотелепередачі, на користь авторів, виконавців, виробників фонограм, організацій телерадіомовлення та інших заінтересованих правоволодільців, у тій мірі, в якій їх права охороняються щодо відповідного використан­ня. Винагорода може складатися з одноразових платежів (так звана «повна компенсація» або«одноразова винагорода») за певні види використання. Авторська винагорода часто визначається у формі відрахувань (роялті) за кожний проданий примірник або кожне ви­користання твору з авансовим платежем або без нього.

Винахід — це вирішення утилітарних завдань у будь-якій галузі промисловості або іншій сфері суспільно корисної діяльності лю­дини, що відповідає визначеним законодавством умовам надання правової охорони і визнане як винахід компетентним державним органом.

Винахідник — фізична особа, творчою працею якої створений винахід.

Виробник відеограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис ви­конання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супро­водом, так і без нього).

Виробник фонограми — фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис ви­конання або будь-яких звуків.

Відеозапис — запис зорової інформації, що передається телерадіолокаційними та іншими сигналами з метою їх зберігання і даль­шого відтворення. Найпоширеніші відеозаписи — магнітний (ство­рюється за допомогою відеомагнітофона на магнітній стрічці або магнітному барабані) і механічний (на відеодиску прорізується спе­ціальна борозенка, форма якої відповідає записуваним електрич­ним сигналам).

Відтворення — виготовлення одного або більше примірників тво­ру, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчиту­вати комп'ютер.

Відчуження прав — надання уповноваженим державним органом дозволу на використання запатентованого об'єкта інтелектуальної власності без згоди власника охоронного документа, але з випла­тою йому відповідної компенсації. Згідно з чинним законодавством України такий дозвіл надається Кабінетом Міністрів України. Доз­віл може бути надано будь-якій юридичній особі, яка має можли­вість використовувати об'єкт, якому надана правова охорона, вихо­дячи із суспільних інтересів та інтересів національної безпеки Ук­раїни на умовах невиключної ліцензії. Спори щодо умов видачі дозволу і виплати компенсації та її розміру розв'язуються у судовому порядку.

Власник охоронного документа — особа (фізична або юридична), на ім'я якої виданий охоронний документ, чиїї правонаступник.

Володілець авторських і (або) суміжних прав — автор або виконавець, коли майновими правами наділений автор або виконавець; інша ніж автор або виконавець фізична або юридична особа у разі, коли майновими правами первинно наділена така фізична або юридична особа, якій відступлені майнові права.

Г

Географічне зазначення — це об'єкт промислової власності, що є позначенням, яке ідентифікує товар як такий, що походить з пев­ної країни, регіону або місцевості у цій країні, а вихідні якості, ре­путація або інші характеристики товару значною мірою пов'язують­ся з його географічним походженням. У ряді країн правова охоро­на цьому об'єкту надається на підставі реєстрації, зокрема, в краї­нах, що входять до ЄС, країнах-членах Світової організації торгів­лі та ін. В Україні правова охорона географічному зазначенню на­дається на підставі реєстрації згідно із Законом України «Про охо­рону прав на зазначення походження товарів», відповідно до якого географічне зазначення (походження товару) визначається як назва географічного місця, яка вживається як позначення у назві товару, що походить із цього географічного місця та має певні якості, ре­путацію або інші характеристики, в основному зумовлені характерними для цього географічного місця природними умовами чи людськими чинниками або поєднанням цих природних умов і людських чинників. В Україні правова охорона надається геогра­фічному зазначенню, щодо якого виконуються такі умови:

— воно є назвою географічного місця, з якого даний товар по­ходить;

— воно вживається як назва даного товару чи як складова час­тина цієї назви;

— у вказаному цією назвою географічному місці наявні харак­терні умови та (або) людські чинники, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

— позначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чиінші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та (або) людськи­ми чинниками;

— хоча основна складова позначуваного цією назвою товару ви­робляється та (або) переробляється у межах зазначеного географіч­ного місця.

Гудвіл (ділова репутація) — комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємств без відповідного збільшення ак­тивних операцій, включаючи використання кращих управлінських якостей, домінуючу позицію на ринку продукції (робіт, послуг), нові технології. Гудвіл — це нематеріальний актив, вартість якого визначається як різниця між балансовою вартістю активів підпри­ємства та його звичайною вартістю як цілісного майнового ком­плексу, що виникає внаслідок використання кращих управлінських якостей, домінуючої позиції на ринку товарів (робіт, послуг), нових технологій тощо.

Д

Дата пріоритету об'єкта промислової власності — це дата, що бе­реться до уваги при визначенні першості у набутті права на об'єкт промислової власності. Дата пріоритету може бути встановлена задатою подання заявки на видачу охоронного документа до націо­нального патентного відомства чи до відповідного органу держави-учасниці Паризької конвенції про охорону промислової власності, якщо не заявлено конвенційний чи виставочний пріоритет.

Денонсація — це відмова однієї зі сторін міжнародного договору від його виконання, що призводить до припинення дії договору.

Депозитарій — організація-сховище (офіційно визнана колекція).

Депонування — передача на збереження до депозитарію.

Депонування рукопису — передача вузько спеціалізованих робіт, пе­реважно у вигляді машинописного оригіналу, на збереження до бібліотеки та інформаційних центрів, що інформують спеціалістів про їх наявність і видають їх копії для вивчення. Депонування ру­кописів практикується у тих випадках, коли недоцільно його роз­множувати звичайними способами друку, а також для поповнення інформаційних фондів і (або) як свідчення про авторство і про факт та дату написання.

Державна наукова-технічна експертиза — законодавчо врегульо­ваний науково-дослідницький процес, метою якого є перевірка охороноздатності заявлених об'єктів промислової власності, що здійсню­ється закладом експертизи — уповноваженим Установою держав­ним закладом (підприємством, організацією) для розгляду і прове­дення експертизи заявок.

Джерела авторського права — це юридичні акти різних держав­них органів, у яких містяться правові норми, що регулюють відно­сини щодо створення і використання творів літератури, науки і ми­стецтва. Залежно від юридичної сили актів, що містять норми ав­торського права, джерела авторського права поділяються на такі групи: 1) акти державних органів; 2) акти органів місцевого само­управління; 3) міжнародні акти. До актів державних органів нале­жать: конституція країни, що володіє вищою юридичною силою і є базою поточного законодавства, закони, підзаконні акти — укази, розпорядження глави держави; постанови, розпорядження уряду; нормативні акти, накази, постанови, інструкції міністерств та ін­ших органів виконавчої влади. Акти органів місцевого самоуправ­ління — нормативні акти місцевої адміністрації, чинність яких обмежена певною територією. До таких актів належать розпоряджен­ня, рішення. До джерел авторського права належать також міжна­родні акти, норми яких мають перевагу перед внутрішнім націо­нальним законодавством, у зв'язку з чим їх роль щодо регулюван­ня авторських відносин надзвичайно висока.

Добросовісна практика — норма, що визначає допустимість віль­ного використання творів шляхом ілюстрування з освітньою метою. Відповідно до вимог Бернської конвенції добросовісна практика не повинна суперечити нормальному використанню твору і завдавати невиправданої шкоди законним інтересам автора.

Докази при розгляді судових справ. Якщо сторона надала достатні докази для обґрунтування її претензій і навела докази для підтвер­дження претензій, що перебувають під контролем протилежної сто­рони, судові органи мають право вимагати, щоб докази були пред­ставлені і протилежною стороною за дотримання у відповідних випадках умов, які гарантують захист конфіденційної інформації. У разі, коли сторона судового розгляду добровільно і не без достат­ніх підстав відмовляє у доступі до необхідної інформації або іншим чином не забезпечує її у прийнятний період, або встановлює значні перешкоди у здійсненні процедури, пов'язаної із заходом щодо за­хисту прав, — органи судової влади мають право застосувати попе­редні та заключні рішення, ствердні або заперечні, на основі нада­ної їм інформації, включаючи скаргу або доказ, представлений сто­роною, яка зазнала негативних наслідків через відмову удоступі до інформації, що підлягає під забезпечення сторонам можливості бу­ти заслуханими з питань доказів або свідчень.

Е

Експертиза заявки — перевірка матеріалів заявки на відповідність вимог, установлених законом.

Експонування творів мистецтва — публічний показ творів, пере­важно оригіналів художніх творів. Показ не означає опублікування у власному розумінні слова і залежить від надання дозволу воло­дільцем авторського права на твір.

Електронна заявка — це заявка, подана до відомства в електронній формі комп'ютерними мережами з використанням інтернет-технології. Подання електронних заявок започатковано у ряді розвине­них країн, але ще потребує вирішення ряду правових організацій­них та технічних проблем. У подальшому подання електронних за­явок має стати найбільш зручною та поширеною формою надхо­дження матеріалів заявки та інших документів від заявника.

Ефірне мовлення — процес передавання абонентам радіо- або те­лепрограм через ефір, що здійснюється методом приймання радіохвиль на відстані за допомогою приймача.

З

Загальні вимоги до цивільних процедур. Особи, авторські чи су­міжні права яких порушені, мають право на їх захист. Такий захист надає широку можливість самостійно визначати, яким чином кра­ще відновити їх права. Суб'єктам авторських і суміжних прав нада­на можливість звертатися за захистом своїх прав до цивільних судів. Судові процедури мають бути чесними і справедливими.

Загальновідомий знак — це товарний знак, що внаслідок викори­стання став добре відомим широкому колу споживачів. Відповідно до статті 6^ої Паризької конвенції про охорону промислової влас­ності, всі країни-учасниці якої зобов'язані надавати на своїй території захист знакам, що за визначенням компетентного (адміністративного чи судового) органу країни реєстрації або країни викорис­тання, набули статусу загальновідомих знаків щодо тотожних або схожих товарів і (або) послуг.

Загальнодоступні відомості — відомості, що містяться у джерелах інформації, з якими будь-яка особа може ознайомитися або про зміст яких може дізнатися законним шляхом.

Зазначення походження як об'єкт промислової власності — це позначення, що використовується на товарах, які походять з певної місцевості. Правова охорона зазначення походження полягає в недопущенні використання неправдивих зазначень походження, тобто таких, що застосовуються на товарах, котрі не походять з місцевості, на яку вказує зазначення походження. Застосування неправдивих зазначень походження може бути причиною введення в оману споживачів і кваліфікується як недобросовісна конкуренція.

Закінчення строку охорони. Після закінчення встановленого строку охорони твори стають суспільним надбанням та можуть вільно і безкоштовно використовуватися будь-якою особою. Якщо твір стає суспільним надбанням, авторські права на нього втрачаються без­поворотно.

Захист авторського права і суміжних прав. За захистом свого ав­торського права або суміжних прав правоволодільці звертаються вустановленому порядку до судових та інших органів відповідно до їх компетенції. Правоволодільці мають право вимагати: визнання авторського права або суміжних прав; припинення дій, що порушу­ють авторські та суміжні права або створюють загрозу їх порушен­ню; відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду; стягнення доходу, одержаного порушником унаслідок порушення авторського права і суміжних прав, замість відшкодування збитків; виплати компенсації, що визначається судом, замість відшкодування збит­ків або стягнення доходу з урахуванням суті правопорушення; вжиття інших передбачених законодавчими актами заходів, пов'я­заних із захистом авторського права і суміжних прав.

Захист інформації — це сукупність організаційно-технічних заходів та правових норм для запобігання заподіянню шкоди інтересам власника інформації чи автоматизованої системи та осіб, які користуються інформацією, зокрема внаслідок несанкціонованого використання або псування інформації. У зв'язку зі створенням електронних бібліотек інтелектуальної власності у рамках Постійного комітету ВОІВ з інформаційних технологій створено робочу групу з інформаційної безпеки, яка розглядатиме питання безпеки інформації в автоматизованих системах за умови доступу до них че­рез всесвітню інформаційну мережу Інтернет.

Захист права власності - це застосування правових засобів для усунення або запобігання порушенню цього права. Забезпечується нормами різноманітних галузей права — цивільного, трудового, ад­міністративного, патентного. Будь-яке несанкціоноване використання об'єкта, що охороняється, є порушенням прав власника прав на об'єкт промислової власності. На вимогу власника таке пору­шення має бути припинене, а порушник повинен відшкодувати власнику заподіяні збитки, включаючи неодержані доходи. Вимага­ти відновлення порушених прав може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачене ліцензійним договором. Захист порушених прав здійснюється в установленому законодавством ад­міністративному або судовому порядку. У разі встановлення факту порушення порушник може бути притягнутий до дисциплінарної, цивільної, адміністративної або навіть кримінальної відповідаль­ності.

Заявка — це сукупність документів, складених відповідно до ви­мог чинного законодавства, що подаються до Установи на видачу охоронного документа.

Заявник — це фізична або юридична особа, що подає заявку на видачу охоронного документа на об'єкт промислової власності.

Здійснення передачі прав. Передача авторських прав у різних країнах регулюється різними галузями права: цивільного, торго­вельного тощо. Свобода договору породжує всілякі проблеми і від­повідну різноманітність їх вирішення. Фактично в багатьох країнах свобода договору в тій або іншій мірі обмежується певними прави­лами, що встановлюються авторськими товариствами. Як правило, договір про передачу прав укладається в довільній формі за бажан­ням сторін. Він може бути усним, але в ряді країн неодмінно вима­гається письмова форма. За деякими законами необхідна реєстрація договорів. Деякі авторсько-правові закони містять спеціальні положення про права і обов'язки сторін за договорами на різні види використання.

Знак для товарів і послуг (товарний знак) — позначення для відрізнення товарів і послуг, вироблених і наданих одними виробни­ками від однорідних товарів і послуг, вироблених і наданих інши­ми виробниками.

Знак охорони авторського права. Володілець виключних автор­ських прав для сповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що вміщується на кожному примірнику і складається з трьох елементів:

— латинської літери «С», обведеної колом — ©;

— імені (найменування) володільця виключних авторських прав;

— року першого опублікування твору.

Знак охорони суміжних прав. Виробник фонограми і виконавець для сповіщення просвої права можуть використовувати знак охорони суміжних прав, що вміщується на кожному примірнику фонограми і (або) її упаковці і складається з трьох елементів:

— латинської літери «Р», обведеної колом;

— імені (найменування) володільця виключних суміжних прав;

— року першого опублікування твору.

І

Інжиніринг — здійснення за контрактом з іноземним замовни­ком ряду робіт і надання послуг, включаючи укладання технічних завдань, проведення передпроектних робіт, проведення наукових досліджень, укладання проектних пропозицій і техніко-економічних обґрунтувань будівництва промислових та інших об'єктів, розробку технічної документації, проектування і конструкторську розробку об'єктів техніки і технології, консультації та авторський нагляд під час монтажу, пусконалагоджувальних робіт, консультації економічного, фінансового або іншого характеру.

Інновація (нововведення) — як процес - вкладення коштів в економіку, що забезпечує модернізацію техніки і технології; як об'єкт - нова техніка, технологія, що є результатом досягнень на­уково-технічного прогресу.

Інтелектуальна власність у самому широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності людини у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Ці права належать не до матеріального об'єкта, а до відображеної у ньому інформації. Як на власність у вигляді рухомого і нерухомого майна, так і на інтелектуальну власність існують деякі обмеження, наприклад, обмеження строку дії авторського права й охоронних документів (патентів, свідоцтв). Інтелектуальна влас­ність об'єднує промислову власність ітвори, що охороняються ав­торським правом. Поняття інтелектуальної власності вперше введе­но конвенцією у 1967 р., відповідно до якої було засновано ВОІВ, і передбачає, що інтелектуальна власність містить права, які нале­жать до:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіо- ітелеві­зійних передач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності, наукових від­криттів;

- промислових зразків, товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань та комерційних позначень;

- захисту проти недобросовісної конкуренції, а також всі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Інформація про управління правами — це інформація, у тому числі в електронній (цифровій) формі, що ідентифікує об'єкт авторсько­го права і (або) суміжних прав і автора чи іншу особу, яка має на цей об'єкт авторське право і (або) суміжні права, або інформація про умови використання об'єкта авторського права і (або) суміжних прав, або будь-які цифри чи коди, у яких представлена така інфор­мація, коли будь-який із цих елементів інформації прикладений до примірника об'єкта авторського права і (або) суміжних прав або вміщений у нього чи з'являється у зв'язку з його повідомленням до загального відома.

Інформація як товар — інформаційна продукція та інформаційні послуги громадян і юридичних осіб, які займаються інформацій­ною діяльністю; можуть бути об'єктами товарних відносин, що ре­гулюються чинним законодавством.

К

Кабельне телебачення — система колективних антен, що прийма­ють програми і розподіляють їх шляхом використання комбінова­них кабелів не тільки для одночасної передачі по проводах програм, що передаються іншими станціями, а й для наступної передачі про­грам, переданих раніше, а також для передачі власних програм. Ця система пропонує широкий вибір аудіовізуальних творів і забезпе­чує кращу якість приймання, ніж за трансляції та приймання з ви­користанням бездротових засобів. Для передачі по кабельному те­лебаченню творів, що охороняються авторським правом, необхід­ний дозвіл їх правоволодільців.

Колективний знак — це товарний знак, який слугує для позна­чення товарів (послуг), шо мають єдині якісні характеристики і ви­робляються (надаються) підприємствами, пов'язаними в госпо­дарсько-правовому або організаційно-правовому відношенні.

Комп'ютерна програма — набір інструкцій у вигляді слів, цифр, кодів, схем, символів чи у будь-якому іншому вигляді, виражених у формі, придатній для зчитування комп'ютером, що приводять його у дію для досягнення певної мети або результату (це поняття охоп­лює як операційну систему, так і прикладну програму, виражені у вихідному або об'єктному кодах).

Конвенція — міжнародний договір (угода) з якого-небудь спеці­ального питання (наприклад, з охорони літературних і художніх творів).

Конкуренція недобросовісна — будь-які дії господарюючих суб'єктів, що суперечать правилам та чесним звичаям у підприєм­ницькій діяльності.

Контрафакція — підробка; порушення авторського права і (або) суміжних прав у результаті відтворення і розповсюдження чужого твору, порушення виключного права патентоволодільця, несанк­ціоноване використання товарних знаків, як правило, виробів, що вже зарекомендували себе тощо. Щодо аудіовізуальних записів, фо­нограм, відеограм або їх дублікатів, то виготовлення контрафактних примірників може також бути порушенням відповідних суміжних прав. Такі копії, зазвичай, підлягають конфіскації.

Корисна модель — результат творчої діяльності людини у галузі технології, що пов'язана з конструктивним використанням прист­рою. Корисні моделі відрізняються від винаходів, головним чином, двома аспектами: по-перше, для корисної моделі не вимагається винахідницький рівень; по-друге, максимальний строк охорони, передбачений законодавством, менший за строк охорони вина­ходів.

Критерії охороноздатності. Необхідною умовою надання правової охорони об'єктам промислової власності є відповідність цих об'єк­тів загальновизначеним критеріям - критеріям охороноздатності. Головними критеріями охороноздатності винаходів, корисних мо­делей, промислових зразків є новизна (оригінальність), промисло­ва придатність, винахідницький рівень. Для сортів рослин, крім критерію новизни, існують критерії відмінності, однорідності та стабільності. Якщо об'єкт, що заявляється, відповідає цим кри­теріям, він визнається охороноздатним. Крім цього, національним законодавством можуть бути передбачені й інші умови надання правової охорони, наприклад, об'єкт не повинен належати до пе­реліку об'єктів, що н