Управління зі сторони власника або адміністрації підприємства

Хуан Сомавія / Juan Somavia

Генеральний директор МОП

 

Глобальні економічні кризи, масова міграція некваліфікованого робочого контингенту в індустріально-розвинуті країни, все більш поширючаяся практика використання праці нелегальних робітників, зниження їх соціальної захищеності призводить до значного підвищення травматизму. Тому стан справ з охорони праці у світі стає все більш актуальною проблемою.

Головною організацією, яка опікується захистом працюючих, є міжнародна організація праці МОП, яка створена у 1946 році. Сьогодні членами МОП є 183 країни.

У своїй діяльності Міжнародна організація праці керується чотирма стратегічними цілями:

- просування і здійснення основних принципів і прав у сфері праці;

- створення більших можливостей для жінок і чоловіків в одержанні якісної зайнятості і прибутку;

- розширення охоплення й ефективності соціального захисту для всіх;

- зміцнення трипартизму і соціального діалогу.

Основними напрямками в роботі МОП є:

- розробка міжнародної політики і програм з метою сприяння основним правам людини, поліпшенню умов праці і життя, розширенню можливостей зайнятості;

- створення міжнародних трудових норм, підкріплених унікальною системою контролю за їх виконанням. Ці норми служать орієнтиром для національних органів щодо здійснення такої політики;

- здійснення програми міжнародного технічного співробітництва, що розробляється і здійснюється за активного партнерства з учасниками Організації, у тому числі надання допомоги країнам щодо її ефективної реалізації;

- питання фахової підготовки й навчання майбутніх фахівців.

Необхідність підвищення рівня захисту працюючих, зниження рівню травматизму визначили галузь знань з охорони праці як пріоритетну. Виконання таких завдань можливе тільки на базі системи нормативно-правових актів, що охоплюють увесь комплекс безпечності людини в процесі трудової діяльності та її соціальної захищеності.

МІЖНАРОДНІ ПРАВОВІ ДОКУМЕНТИ В ГАЛУЗІ ОП

1. Стандарт OHSAS 18001:2007 є міжнародним стандартом Системи менеджменту професійної безпеки і здоров’я (OH&S).

Головною вимогою стандарту є розробка нормативної документації, що стосується створення та впровадження цілостної системи менеджменту з охорони праці на підприємствах. Впровадження цього стандарту, з однієї сторони, дає можливість роботодавцю налагодити ефективну роботу з питань охорони праці, забезпечення здоров’я та збереження життя працівника, а з другої сторони - знижує ризик для роботодавця потрапити під правову відповідальність і судові розгляди у випадках трудових суперечок з працівником.

2. Стандарт SA 8000 розроблений Консультативною Нарадою Ради Агентства по Економічних Пріоритетах Акредитації (СЕРАА).

Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб роботодавці могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності. В стандарті визначена вимоги до роботодавців у сфері соціальної

відповідальності. Стандарт спрямований на забезпечення привабливості умов наймання для співробітників, поліпшення умов їхньої праці і життєвого рівня. Наприклад компанії, у яких менеджмент здійснюється відповідно до вимог стандарту SA 8000, мають конкурентну перевагу, яка полягає у високій мотивації персоналу, що у свою чергу дозволяє ефективніше застосовувати сучасні системи менеджменту для досягнення намічених цілей, забезпечуючи при цьому постійну рентабельність.

3. Стандарт ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності» – це добровільна настанова з соціальної відповідальності і не є документом, що передбачає сертифікацію. Згідно ISO 26000 компанія включає такі компоненти, як захист прав людини, навколишнього природного середовища, безпеку праці, права споживачів та розвиток місцевих общин, а також організаційне управління та етику бізнесу. Тобто у керівництві враховані усі принципи, які зазначені у Глобальній ініціативі ООН.

Цей міжнародний стандарт надає інструкції щодо забезпечення основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки в існуючих стратегіях, системах, практиках та процесах конкретних підприємств.

ЗАКОНОДАВСТВО ЄВРОСОЮЗУ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕННОСТІ.

Законодавство Євросоюзу про охорону праці може бути згруповане таким чином:

· загальні принципи профілактики та основи охорони праці (Директива Ради 89/391/ЄЕС);

· вимоги охорони праці для робочого місця (Директива Ради 89/654/ЄЕС щодо робочого місця; Директива Ради 92/57/ЄЕС щодо тимчасових чи пересувних будівельних майданчиків та інші);

· вимоги охорони праці під час використання обладнання (Директива Ради 89/655/ЄЕС щодо використання працівниками засобів праці; Директива Ради 89/656/ЄЕС щодо використання засобів індивідуального захисту на робочому місці та інші);

· вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами (Директива Ради 90/394/ЄЕС щодо захисту працівників від ризиків, пов'язаних з впливом канцерогенних речовин на роботі);

· захист на робочому місці певних груп робітників (Директива Ради 92/85/ЄЕС щодо захисту на робочому місці вагітних працівниць, породіль і матерів-годувальниць; Директива Ради 94/33/ЄС щодо захисту молоді на роботі);

· положення про робочий час (Директива Ради 93/104/ЄС щодо певних аспектів організації робочого часу).

· вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо (Директива 98/37/ЄС Європейського парламенту та Ради щодо машин).

· вимоги про те, якою має бути ергономіка в країнах ЄС (директив Ради 89/391 ЄС “Про заходи щодо поліпшення безпеки й здоров'я трудящих”).

ЗАКОНОДАВСТВО УКРАЇНИ В ГАЛУЗІ ОХОРОНИ ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ЗАХИЩЕННОСТІ.

Україна, як країна, що ставить за мету інтеграцію в світове суспільство парафувало більшість Міжнародних нормативно-правових актів в галузі охорони праці та соціального захисту населення. Але в Україні існує і вітчизняна нормативно-правова база в цій галузі. Зміст цих законодавчих актів забезпечує в достатній мірі здоров’я та збереження життя працівника, накладає зобов’язання на роботодавців підтримувати належний рівень соціальної захищеності працівників.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

З урахуванням положень Конституції України, Верховна Рада України прийняла Основи законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування: Закони України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» № 1105-XIV від 23 вересня 1999 року, «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» № 1533-III від 2 березня 2000 р., «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» № 2240-III від 18 січня 2001 р., «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 9 липня 2003 р.

З 2005 року здійснюється чотири види загальнообов’язкового державного соціального страхування, а саме:

- на випадок безробіття;

- у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

- від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

- пенсійне страхування.

З метою захисту працівника на виробництві в країні існує Система управління охороною праці (СУОП).

Управління охороною праці ‒ це підготовка, прийняття та реалізація рішень щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, які спрямовані на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі трудової діяльності.

СУОП - це сукупність органів управління виробництвом, які на основі нормативної документації проводять планомірну діяльність по забезпеченню здорових та високопродуктивних умов праці.

Основні функції управління охороною праці:

‒ організація та координація робіт з охорони праці;

‒ контроль стану охорони праці;

‒ облік, аналіз та оцінка показників стану умов і безпеки праці;

‒ планування і фінансування робіт з охорони праці;

‒ стимулювання робіт по удосконаленню охорони праці.

Основні задачі управління охороною праці:

‒ навчання робітників безпечним методам праці;

‒ забезпечення безпечності технічних процесів, виробничого обладнання, будівель, споруд;

‒ нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

‒ забезпечення робітників засобами індивідуального захисту;

‒ забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку;

‒ організація лікувально-профілактичного обслуговування;

‒ профвідбір робітників окремої професії;

‒ удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

В сучасних умовах господарювання існує три центри управління охороною праці, що вирішують задачі забезпечення здорових та безпечних умов праці:

Державне управління

Держава створює:

- законодавчу базу з питань охорони праці;

- комплекс інспекцій, які створюють нагляд за виконанням нормативно-правових актів на виробництві;

- інфраструктуру виробничо-технічного, інформаційного, наукового та фінансового забезпечення діяльності у сфері охорони праці.

Державне управління здійснюють:

- Кабінет Міністрів України (забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони праці; координує діяльність міністерств щодо створення безпечних і здорових умов праці; встановлює єдину державну статистичну звітність з питань охорони праці.);

- ДЕРЖГІРПРОМНАГЛЯД - спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (здійснює комплексне управління охороною праці на державному рівні; розроблює загальнодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища; розробляє нормативно-правові акти з охорони праці; здійснює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці)

Рішення, прийняті Держгірпромнаглядом є обов’язковими до виконання міністерствами, органами місцевих держадміністрацій, місцевого самоврядування, юридичними і фізичними особами.

- Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади (розробляють за участю профспілок та реалізують галузеві програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, організовують навчання і перевірку знань в галузі охорони праці, укладають з галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці. Здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі).

Для координації діяльності органів державного управління охороною праці створена Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення, яку очолює прем’єр-міністр України.

Управління зі сторони власника або адміністрації підприємства

Управління охороною праці на підприємстві здійснюють роботодавець, служба охорони праці та керівники структурних підрозділів.

‒ власник (адміністрація) підприємства створює в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативно-правових актів, а також забезпечує дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці;

‒ служба охорони праці проводить оперативно-методичну роботу по виявленню порушень безпечних і здорових умов праці; видає керівникам структурних підрозділів обов’язкові до виконання приписи щодо усунення наявних недоліків; надсилають роботодавцю подання про притягнення до відповідальності працівників-порушників вимог щодо охорони праці тощо.

Службу охорони праці створюють на підприємствах де працює більше 50 працівників. Якщо працює від 20 до 50 працівників, то функції служби охорони праці може виконувати за сумісництвом працівник підприємства, який має відповідну підготовку. Якщо менше 20 працівників ‒ може залучатися на договірних засадах сторонній спеціаліст з охорони праці.

‒ керівники структурних підрозділів забезпечують безпечні умови праці на кожному робочому місці; проводять постійний контроль за станом засобів колективного та індивідуального захисту, станом виробничого середовища; вживають заходи щодо усунення виявлених недоліків тощо.

3. Управління зі сторони робітників підприємства

Важливе значення у системі управління охороною праці мають громадські інституції: профспілки, комісії та уповноважені від трудових колективів з питань охорони праці, а також сам робітник, який повинен виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила експлуатації обладнання, користуватися засобами індивідуального та колективного захисту, проходити необхідні медичні огляди тощо.

Таким чином, тільки комплексне управління охороною праці зі сторони держави, власника (адміністрації) підприємства та робітника забезпечує підвищення ефективності у даній галузі.