Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Взаємодія і взаємовплив староукраїнської й церковнослов'янської мов.




Мовну ситуацію Київської Руси слід кваліфікувати як диглосну — роль літературно-писемної мови в цей історичний період виконувала церковнослов’янська мова, тоді як в уснорозмовному народному мовленні побутували діалекти — територіальні різновиди української мови.

З XIV ст. активізувався процес проникнення розмовної української мови в церковнослов’янську. Писемну мову, що вживалась у Великому князівстві Литовському в юридичних документах, а також у конфесійній, полемічній, історіографічній літературі, поширеній в Україні і прилеглих землях у ХІV–ХVІІ ст., вважають староукраїнською писемною мовою, оскільки вона вже ввібрала чимало фонетичних, лексичних і граматичних рис народної мови.

Але з другої половини XVII ст., після того як значна частина території України ввійшла до складу Російської імперії, яка провадила жорстку асиміляторську політику щодо поневолених народів, мовно-культурний розвиток країни на питомих національних джерелах було загальмовано.

Протягом XVIII ст. всі різновиди староукраїнської писемної мови в підросійській Україні занепали і в офіційних сферах їх замінила російська мова. Тільки в релігійно-культовій сфері збереглось функціонування церковнослов’янської мови, але за Петра І в богослужбові відправи було введено обов’язкову російську вимову. Впровадження російської мови у вищі сфери суспільного життя не тільки звузило культурний простір побутування української мови і її соціальну базу, спричинивши денаціоналізацію освічених верств української людности, а й перервало її органічний зв’язок із попередньою писемною традицією. «Староукраїнська літературна мова, — писав Ф. Т. Жилко, — була пов’язана з розвитком елементів української державности, української культури, освіти тощо. Російський царизм неухильно, із зростаючою жорстокістю придушував і знищував усі вияви національного життя і прагнення до незалежности. За Катерини II були остаточно ліквідовані останні залишки української державности. Русифікація міст і містечок, введення в установах російської мови, перехід інтелігенції і більшости козацької старшини (особливо у зв’язку з перетворенням її на малоросійське дворянство) на російську мову — все це зробило майже непотрібною староукраїнську літературну мову, далеку від народної у Східній Україні. На кінець XVIII ст. вона цілком виходить з ужитку в українських землях, включених до складу Росії. Відбувається розрив традицій староукраїнської літературної мови у Східній Україні, а значна частина українського народу була цілком позбавлена своєї літературної мови».

Церковнослов’янська спадщина, спільна літературна мова східнослов’янського культурного ареалу перейшла у володіння до панівної нації і стала писемною базою формування російської літературної мови. Вона дала російській мові підготовлений ґрунт для швидкого розвитку — багатий словник на позначення абстрактних понять і великі можливості для стильової диференціації.

Старослов’янська мова поширювалась у Київській Русі шляхом вивчення і переписування богослужбових книг. Ця мова відіграла важливу роль у дальшому формуванні і вдосконаленні давньоруської літературної мови на народній основі. За умов близькості обох мов давньоруські книжники в процесі своєї діяльності, зокрема під час переписування книг, підсвідомо вносили в старослов’янську елементи давньоруської мови. Внаслідок впливу давньоруської літературної мови на старослов’янську виникає давньоруський варіант старослов’янської мови — церковнослов’янська мова. Під церковнослов’янською розуміється мова церковно-книжної писемності давньої Русі і пізніших часів. Нею були написані (перекладені) біблійні книги, євангелія, псалтирі, діяння і послання апостолів, церковно-службові книги та інша канонічна література. У цих пам’ятках старослов’янізми були нормою, а давньорусизми проникали в них під тиском живої мови випадково.

Найпоширенішими старослов’янізмами в церковнослов’янській мові виступають:

літери @, # замість у, ";

неповноголосні форми (врана, врагъ, хладъ, бр h гъ, шл h мъ замість ворона, ворогъ, холодъ, берегъ, шеломъ);

початкові звукосполуки ра-, ла- замість ро-, ло- (работа, ладья — робота, лодья);

початкове ~-, (jе-) замість о- (~ зеро, ~ динъ, ~ же — озеро, одинъ, оже);

звукосполука жд замість ж (межда, хожд @, прежде — межа, хожю, преже) і шт та щ замість ч (св h шта, ношть, хощу — св h ча, ночь, хочу);

префікси из-, раз-, пр h- замість вы-, роз-, пере- (излити, раздати, пр h ст @ пити — вылити, роздати, переступити);

суфікси - и ~, -тель замість -ство, -ник (царстви ~, хулитель — царство, хульник);

флексія -# замість -h в род. відм. одн. та наз.-знах. відм. мн. іменників жін. роду jа-основ і знах.відм. мн. іменників чол. роду jо-основ та у відповідних формах за

Вплив давньоруської мови на старослов’янську особливо виразно виявлявся в оригінальній церковній літературі, що виникла в ХI ст. і поступово розросталась, а також у давньоруських перекладах з грецької мови. Цю літературу (церковні проповіді, похвальні слова, релігійні повчання, житія святих тощо) створювали давньоруські духовні особи, що добре знали церковнослов’янську мову. До таких творів можна віднести «Слово о законі і благодаті» київського митрополита Іларіона‚ «Сказаніє о Борисі і Глібі» літописця Нестора, «Поученія» Кирила Туровського, переклади: «Хроніки» Георгія Амартола, «Історії юдейської війни» Йосифа Флавія, повісті «Александрія», «Християнської топографії» Козьми Індікоплова, «Житія святого чоловіка божого Олексія» та ін.

Церковнослов’янська мова, хоч і була зв’язана із старослов’янською, але рано стала розвиватися самостійно. У перші роки після прийняття християнства церковнослов’янська мова, що була добре внормована і стояла на високому рівні порівняно з місцевою літературною мовою, проникала в усі сфери духовного життя України-Русі (виняток становили пам’ятки юридичної і побутової літератури), проте згодом вона відтісняється передусім у сферу конфесії. Церковнослов’янська мова на Русі в багатьох випадках стає засобом спілкування, це значить, що серед освічених верств у Київській Русі вона функціонувала не тільки в писемній формі, але й в усній.

Поряд із церковнослов’янською продовжувала функціонувати давньоруська мова на народній основі, до того ж під впливом церковнослов’янської вона структурно і стилістично щораз більше вдосконалювалась і збагачувалась. Живомовною основою цієї мови була розмовна мова Києва, що становила певною мірою змішане наддіалектне койне, через те була здатною виконувати культурно-освітні функції і забезпечувати багатогранні потреби державно-політичного і суспільного життя. Населення Києва складалося з вихідців із різних частин Київської держави, внаслідок чого його мова вирівнювалась, давні діалектні відмінності в ній стиралися. Ця мова відбивала передусім життя вищої, панівної верстви суспільства,в ній було багато іншомовних елементів, культурних, суспільно-пол.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-12-18; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 1397 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Не будет большим злом, если студент впадет в заблуждение; если же ошибаются великие умы, мир дорого оплачивает их ошибки. © Никола Тесла
==> читать все изречения...

2602 - | 2280 -


© 2015-2025 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.