Особливості інноваційного шляху розвитку у транзитивній економіці

 

Попередження можливих негативних наслідків при обґрунтуванні варіантів інноваційного розвитку потребує урахування ряду особливостей, серед яких особливо слід виділити наступні (Ильяшенко, 1999а):

1. Специфіка методів ринкових досліджень, що передують розробці інновацій. Вона полягає в тім, що розробка інновацій (особливо тих, котрі базуються на новітніх досягненнях науки і техніки, результатах фундаментальних досліджень і відкриттів) у багатьох випадках пов'язана зі створенням товарів, аналогів яким раніше просто не існувало в силу наступних причин:

· потреби і запити споживачів, для задоволення яких призначені нові товари, раніше задовольнялися зовсім іншим способом (перший вид принципово нових інновацій);

· потреб, для задоволення яких призначені нові товари, раніше просто не існувало (другий вид принципово нових інновацій).

Приклад

Прикладами інновацій першого виду можуть служити: для товарів промислового призначення - устаткування для електрохімічної, електрофізичної, електроерозійної і т.п. обробки матеріалів, яке замінює устаткування для механічної обробки лезовим чи абразивним інструментом (наприклад, при виготовленні штампів, пресформ тощо); для товарів широкого попиту - чорнильні, кулькові, гельові й інші авторучки, які задовольняють потреби ручного запису текстової і графічної інформації на папері різними способами.

Прикладами інновацій другого виду можуть служити: для товарів промислового призначення - мультимедійні комп'ютерні технології, вироби з металів з ефектом пам'яті й ін.; для товарів широкого попиту - пейджери, відеомагнітофони тощо.

 

У цих випадках використовуються такі специфічні методи ринкових досліджень, як: прогнозування майбутніх потреб і запитів споживачів, моделювання їх поведінки; аналіз тенденцій розвитку НТП, тенденцій зміни соціальної, політичної, екологічної, культурної й інших складових середовища господарювання. Відмінною рисою цих методів є те, що вони оперують можливими (ймовірнісними) оцінками можливої реакції споживачів на інновації, і імовірність припуститися помилки в оцінках дуже висока.

2. Збільшення глибини прогнозування майбутнього розвитку подій як результату інноваційної діяльності. Характерною рисою інновації є те, що рішення про її розробку найчастіше приймається на основі аналізу ідеї, при цьому період часу від формулювання ідеї до її реалізації може бути досить тривалим. У той же час помилки, допущені на цьому етапі, можуть привести до величезних втрат і навіть банкрутства. Тому необхідно прогнозувати майбутній розвиток подій на всіх етапах розробки і виведення інновації на ринок, що є дуже трудомістким і дорогим, і в той же час гарантії позитивного результату дати не можна. Єдино прийнятним виходом у цій ситуації уявляється розробка скелетного прогнозу, який постійно уточнюється і коректується по ходу розробки інновації. При цьому на будь-якому етапі можливе одержання результату, який свідчить про необхідність припинення робіт з даної інновації і проробку інших ідей.

3. Різке збільшення обсягів інформації, щопереробляється. Прагнення до підвищення точності оцінки ситуації, пов’язаної з розробкою інновації і її виведенням на ринок, приводить до різкого лавиноподібного збільшення обсягів інформації, яка аналізується і приймається до уваги, що вимагає точної економічної оцінки при визначенні необхідного і достатнього обсягу її накопичення.

4. Багатоваріантний характер прогнозів (як мінімум, оптимістичний, песимістичний і найбільш ймовірний сценарії розвитку), оскільки прийняття рішень в умовах дефіциту інформації унеможливлює однозначну оцінку результатів впровадження інновації, тим більше, коли наслідки прийнятих рішень віддалені в часі.

5. Здатність підприємства сприймати інновації, що потребує наявності певного інноваційного потенціалу, достатнього для реалізації інноваційного шляху розвитку.

Як критерії оцінки інноваційного потенціалу варто виділити наступні (Ильяшенко, Шипулина, 2003): енергійне, гнучке керівництво, здатне йти на ризик; прогресивна організаційна структура управління, орієнтована на роботу в ринкових умовах; наявність інформації про тенденції зміни потреб і запитів споживачів, уміння виявляти і прогнозувати приховані (майбутні) потреби і запити; добре знання можливостей і потенціалу конкурентів; наявність досвіду в розробці новацій і їх просуванні на ринку, у тому числі досвіду формування збутової мережі; наявність патентів на технічні рішення і технології в обраній галузі діяльності; доступ до останніх досягнень науки і техніки в обраній галузі; кадровий потенціал (науковий, інженерний і робітничий); конкурентноздатні технології і прогресивне устаткування; висока якість продукції і висока культура виробництва; резерви виробничих площ і потужностей.

Оцінку інноваційного потенціалу слід вести за складовими (Ильяшенко, Шипулина, 2002):

· ринкова. Відображає ступінь відповідності внутрішніх можливостей розвитку підприємства зовнішнім, які генеруються ринковим середовищем;

· інтелектуальна. Визначає можливості генерації і сприйняття ідей і задумів новацій і доведення їхній до рівня нових технологій, конструкцій, організаційних і управлінських рішень (ідея це найбільш загальне представлення про новацію, а задум – варіант ідеї, виражений у зрозумілій для споживачів формі);

· кадрова (у ряді випадків її об’єднують з інтелектуальної). Характеризує можливості персоналу підприємства застосувати нові технології, реалізувати нові організаційні й управлінські рішення, розробити і виготовити нові товари;

· технологічна. Відображає здатність оперативно перебудуватися, переорієнтувати виробничі потужності і налагодити економічно ефективне виробництво нових продуктів, що відповідають запитам споживачів;

· інформаційна. Відображає інформаційну оснащеність (забезпеченість) підприємства, ступінь повноти, точності і суперечливості інформації необхідної для прийняття ефективних інноваційних рішень;

· інтерфейсна. Характеризує можливість приведення у відповідність і узгодження різноспрямованих інтересів суб’єктів інноваційного процесу: розробників інновацій; виробників нових товарів; інвесторів, постачальників вихідних сировини, матеріалів і комплектуючих; торгових і збутових посередників; споживачів; суспільство у цілому тощо;

· науково-дослідна. Характеризує наявність заділу результатів науково-дослід­них робіт достатнього для генерації нових знань, здатність проведення досліджень з метою перевірки ідей новацій і можливості використання новацій у виробництві нової продукції.

6. Високий ризик інноваційної діяльності вимагає детального аналізу факторів ризику і кількісної оцінки їхнього впливу з метою розробки заходів, спрямованих на його запобігання, зниження чи компенсацію.

7. Ретельний підбор методів і джерел фінансування інновацій, включаючи пророблення альтернативних варіантів. Основні джерела інвестування інноваційних проектів показані на рис.15.2 (Ильяшенко, 1999а).

 

 

Рис. 15.2. Механізми інвестування інновацій

 

Оскільки розвиток подій уже в ході реалізації інноваційного проекту може піти за кількома напрямками, то розроблювальна інноваційна стратегія з метою мінімізації ризику повинна передбачати поетапне фінансування і можливість модифікації структури джерел інвестування у випадку зміни умов здійснення проекту, а також зміни умов фінансування. Ця модифікація (відмовлення від одних з намічених джерел і залучення інших і/чи зміна пропорцій, ресурсів, що мобілізуються з різних джерел) повинна бути адекватній новій ситуації, новому сценарію розвитку подій.

Поетапне фінансування дозволяє не ризикувати всіма коштами відразу, дає певну гнучкість у формуванні структури джерел фінансування інновацій. Однак тут необхідно підтримувати певний компроміс між перевагами і недоліками гнучкого управління формуванням структури інноваційних ресурсів і перевагами та недоліками фінансування, наприклад, на умовах довгострокового кредитування.

8. Тісне ув'язування цілей, етапів і термінів інноваційної стратегії з прогнозованими параметрами стадій життєвого циклу інновації. Це означає, що інноваційна стратегія повинна забезпечувати ефективний розподіл і використання ресурсів (у тому числі інвестиційних) та адаптацію інноваційного процесу стосовно до змін умов його реалізації на різних стадіях життєвого циклу інновації. Оскільки одна інновація з часом повинна зміняти іншу, а основу зміни поколінь необхідно готувати заздалегідь, те по суті стратегія інноваційної діяльності має циклічний характер, який залежить від тривалості життєвого циклу конкретних інновацій. При цьому життєвий цикл інновації накладається з деяким зсувом на життєвий цикл виробленого виробу (рис.15.3). Життєвий цикл інновації звичайно починається з моменту її виведення на ринок, у цей час паралельно починається робота над наступною інновацією.

Рис. 15.3. Цикли інноваційної діяльності

 

9. Висока мобільність і адаптивність стратегії інноваційного розвитку, можливість її оперативної переорієнтації стосовно змін умов господарювання, аж до зміни пріоритетів у діяльності підприємства.