Займенникові слова в системі частин мови

З-поміж слів, які нерідко кваліфікують як окрему частину мови, але які перебувають поза п’ятіркою чітко виділених частин мови, що стосуються предметності (іменник), процесуальності (дієслово), ознаки предмета (прикметник), квантитативності (числівник), ознаки ознаки (прислівник, певною специфічністю вирізняються займенникові слова, оскільки вони як внутрішні складники відповідних частиномовних класів не утворюють окремої частини мови. Займенникові слова репрезентують щось вказуючи, а не символізуючи, Отже, вони відрізняються від «справжніх» частин мови тільки способом репрезентації, а не предметом її, і тому ці слова з синтаксичного і морфологічного (у морфології – стосовно наявності морфологічних категорій, а не зовнішніх відмінностей їхнього (категорій) вираження) погляду уподібнюються або іменникові, або прикметникові, або числівникові, або прислівникові. Морфологічно займенникові слова (відповідні їхні групи) дублюють іменник, прикметник, числівник або прислівник, характеризуючись наявністю граматичних категорій відмінка, числа і роду (займенникові іменники та займенникові прикметники), наявністю тільки категорії відмінка й нівеляцією категорій числа і роду (займенникові числівники) і морфологічною незмінністю (займенникові прислівники). Проте, входячи до іменникового, прикметникового, числівникового або прислівникового класів, займенникові слова становлять у них окремий підклас, маючи додаткові семантичні (вказівна функція, опосередкований зв’язок із предметом репрезентації) і синтаксичні (крім внутрішніх – наявних у реченні – формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної і комунікативної функцій, займенниковим словам притаманна зовнішня функція – роль засобу поєднання (зв’язку) речень у тексті) ознаки.

У займенникових словах наявне специфічне співвідношення семантики у сфері мови й мовлення: узагальнено-вказівний характер їхньої категорійної семантики в мові й мовленнєва опосередкованість їхніх лексичних значень,, пов’язана з конкретною ситуацією, з відповідним контекстом. Розподіляючи займенникові слова між чотирма частинами мови й виділивши відповідно займенникові іменники, займенникові прикметники, займенникові числівники і займенникові прислівники, не розв’язуємо остаточно проблему статусу займенникових слів у граматичній системі мови. Це передусім питання семантичної, морфологічної, формально-синтаксичної, семантико-синтаксичної і комунікативної ідентифікації займенникових компонентів з такими співвідносними з ними частинами мови, як іменник, прикметник, числівник і прислівник [1, с. 184]. Постає питання: чи тотожні займенникові слова співвідносним за ними чотирьом частиномовним класам за трьома вимірами семантики: 1) за відображуваними явищами навколишньої дійсності; 2) за лексичним значення; 3) за категорійною семантикою? Чи займенникові слова, подібно до неядерних сукупностей, дериватів, що формують периферію певної частини мови, набувають тільки граматичної категорійності, яка нетотожна лексико-семантичній сутності ядра кожного частиномовного класу? Ядерні сукупності частин мови спрямовані на відображення явищ навколишньої дійсності, тоді як займенникові слова лише опосередковано – через ядро частиномовного класу – пов’язуються з цими явищами. Ядерні сукупності частин мови мають лексичне значення, відображаючи, називаючи явища навколишньої дійсності, тобто виконують номінативну функцію. Лексико-семантична функція ядра частиномовного класу являє собою підґрунтя категорійного значення частини мови, а займенникові слова звичайно позбавлені лексичного значення, тому що вони поза ситуацією, контекстом не відображають, не називають жодних об’єктів навколишньої дійсності. Своєрідність займенникових слів полягає в тому, що вони заступають відповідні частини мови, стаючи лексико-семантичними еквівалентами іменників, прикметників, числівників або прислівників. До того ж, якщо лексичне значення власне-іменників, власне-прикметників, власне-числівників і власне-прислівників індивідуальне й постійне, то у займенникових слів – змінне, повністю залежне від контексту, від мовленнєвої ситуації.

Займенникові підкласи чотирьох частин мови (іменника, прикметника, числівника, прислівника) ґрунтуються на відмінній від власне-іменників, власне-прикметників, власне-числівників і власне-прислівників ознаці – дейктичній, тобто вони не називають явищ, а вказують на іменники, прикметники, числівники, прислівники, що називають відповідно предмети, ознаки предметів, кількості, ознаки ознак. Тобто займенникові слова опосередковано (через ядро частиномовного класу) називають певні явища. Отже, найсуттєвішим є те, що лексичне значення іменника, прикметника, числівника, прислівника, яке опосередковано репрезентують займенникові слова, вказуючи на відповідний іменник, прикметник, числівник, прислівник, можна встановити лише в тексті, тобто в мовленні, а не в мові.

В системі мови займенникові слова являють собою узагальнено-вказівний підклас іменників, прикметників, числівників, прислівників із семантикою відповідно предметності взагалі (займенникові іменники), ознаки предмета взагалі (займенникові прикметники), кількості взагалі (займенникові числівники), і ознаки ознаки взагалі (займенникові прислівники), яку (цю семантику) лише у сфері мовленні наповнює конкретний зміст. Займенникові слова використовують тільки у сфері мовлення для опосередкованого позначення предметів або (у широкому розумінні) ознак конкретної ситуації чи попереднього контексту. Саме у сфері мовлення виявляються особливості семантичної ідентифікації займенникових слів іменниками, прикметниками, числівниками та прислівниками. Це дає змогу визначити репертуар опосередковано-репрезентативних значень, передаваних займенниковими словами в категорійних сферах предметності іменника, означальності прикметника, кількісності числівника й адвербіальності прислівника.

Отже, займенникові слова – це підкласи іменника, прикметника, числівника, прислівника, конкретні репрезентанти яких вказують на все те, що має стосунок до безпосереднього акту мовлення [1, с. 185]. До компонентів мовленнєвої ситуації, пов’язаних із займенниковими словами, входять мовець, адресат висловлення, місце (тут), і час (тепер) акту мовлення, а також наявні або відсутні в мовленнєвому просторі предмети, вирізнювані стосовно мовленнєвого акту завжди реалізуються з орієнтацією на мовця як центр мовленнєвої ситуації. Тому займенникові слова вказують на компоненти мовленнєвого акту і предмети з позиції мовця. Саме в цьому полягає егоцентризм займенникових слів, їхня постійна співвіднесеність із суб’єктом мовлення. Займенникові слова мають певні значення, структура яких складається з елемента вказівності й ознак, що відображають характеристики явищ із погляду їхньої співвіднесеності з мовцем. Наприклад, займенникове слово я вказує на особу, що виконує роль мовця, займенникове слово ти – на особу, яка є співрозмовником, займенникове слово він – на особу або предмет, які не беруть участі в акті мовлення, займенникові слова це/те – на предмет, розташований близько/віддалік від мовця тощо.

Займенникові слова на противагу номінативним словам, не виражають якісної визначеності однорідних явищ, за якою вони розрізнювані й пізнавані, а виділяють різнорідні явища за ознакою співвіднесеності з мовцем. Такий спосіб позначення явищ називають дейксисом, а самі мовні знаки – дейктичними. У зв’язку з дейктичним характером займенникових слів їхня конкретна предметна співвіднесеність завжди є ситуативною та індивідуальною. За вказівки на відоме явище займенникові слова передбачають не його якісні ознаки, а тільки наявність у полі зору мовця.

Закріпленість займенникових слів за ситуативною предметністю мовлення мовця визначає їхнє перше функціональне призначення – бути одним з універсальних засобів актуалізації мовленнєвих висловлень, висловлень про конкретні факти дійсності, тобто засобом переведення абстрактної системи мови в сферу актуалізованого мовлення. Наприклад: [Сахно Черняк]: Оцю тополю батько посадили. Крізь неї небо світиться. Прощай. [Павлюк]: Я тобі зубами твої ремінні пута розгризу. Бо нам із ним додому вже не світить. А ти, тобі за віщо пропадати? Ти молодий, ти видатний до роботи. У тебе й мати, певно ще жива (Л. Костенко).

Дейктичні функції займенникових слів стали основою їхнього другого функціонального призначення – текстотвірного, або анафоричного, заступального, повторюваного. Воно стосується вказівки на елементи контексту, їхню послідовність і зв’язки: займенникові слова або повторюють елементи тексту, або їм передують, виступаючи в такий спосіб засобом розгортання і встановлення змістових зв’язків у тексті: Протягом небагатьох років творчості Шевченко пройшов великий і складний шлях розвитку. Його поезія багатогранна і часом навіть суперечлива, та це неминучі суперечності інтелектуальних і духовних шукань, невтоленної думки (І. Дзюба). Займенникові слова в таких випадках можуть замінювати в тексті назви предметів, предикати й цілі речення: Це місто – монстр. Воно себе пасе. Воно не знає, де його коріння (Л. Костенко); Усі усіх не люблять. Це біда (Л. Костенко). Отже, займенникові слова сприяють також скороченню елементів тексту, конденсації висловлень. Деякі з них спеціалізовані тільки на анафоричній функції. Проте не всі займенникові слова виконують анафоричну функцію.

Сукупності займенникових слів притаманні зазначені вище ознаки егоцентричності, вказівності, змінної ситуативної або контекстуальної співвіднесеності. З цього погляду займенникові слова є передусім словами з генетично своєрідними займенниковими коренями (я, ти, він, вона, воно, вони, ми, ви, себе, мій, твій, наш, ваш, свій, хто, що який, сам, цей, той на ін.) [1, с. 186]. Ними не обмежується коло всіх займенникових слів, хоча це їхнє ядро. Займенникові слова поповнюються за рахунок переходу в них слів інших частин мови (прономіналізації).

Займенникові слова не мають єдиного категорійного значення, яке б уможливило об’єднання їх в окрему частину мови або приєднання тільки до однієї частини мови, і власних граматичних категорій, повторюючи грамемну структуру й граматичну форму іменників, прикметників, числівників і прислівників. Вказівність як спільна ознака всіх займенникових слів є їхньою лексико-семантичною, а не граматичною ознакою. Зважаючи на граматичну своєрідність займенникових слів, маємо долучити до вказівності як спільної їхньої лексико-семантичної ознаки ще категорійну частиномовну семантику предметності, означальності, кількісності й адвербіальності, а отже, розподілити сукупність займенникових слів на чотири частиномовні підкласи: 1) займенникові іменники; 2) займенникові прикметники; 3) займенникові числівники; 4) займенникові прислівники. Між указаними підкласами наявні семантичні й словотвірні зв’язки (пор.: я – мій, ти – твій, ми – наш, ви – ваш, хто – хтось і под.). Специфічними виявляються і синтаксичні особливості займенникових слів об’єднує їх відповідно з власне-іменниками, власне-прикметниками, власне-числівниками і власне-прислівниками. А міжреченнєве функціонування займенникових слів істотно відрізняє їх від ядра частиномовних класів текстотвірними властивостями, проте не утворює із займенникових слів окремішній частиномовний клас, а тільки підклас у межах відповідних частиномовних класів [1, с. 187].