Лекційне заняття № 7
(теоретичне заняття - 2 години, самостійне вивчення – 2 години)
Тема 7. Національна, політична культура юриста.
Мета: дати студентам чітке поняття національних цінностей України; визначити чинники національної культури. Студенти повинні орієнтуватися в принципах політичної культури.
План заняття:
1. Національні цінності України. Національна ідея, компонентами якої є незалежність (самостійність), державність, соборність, цивілізованість, демократизм, духовність, єдиномовність.
2. Національна культура юриста як знання культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення її політико-правової мети, засвоєння мовленнєвої культури та її впровадження у професійну діяльність.
3. Чинники національної культури юриста (є державна українська мова, мовлення (слова), мовленнєвий режим та етикет, а також усвідомлення національної безпеки та виконання національного обов’язку).
Рекомендована література до теми:
1. Конституція України, 28.06.96.
2. Загальна декларація прав людини/Прийнята і проголошена резолюцією 217А (III) Генеральної Асамблеї 00Н е.ід 10 грудня 1948 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.- К., 1989.- С.9-14.
3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права/ Прийнятий і відкритий для підписання, ратифікації та приєднання резолюцією 2200 А (XXI) Генеральної Асамблеї 00Н 16 грудня 1966 року. Ратифікований Україною 19 жовтня 1973 року. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 28-49.
4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права від 16 грудня 1966 р. // Права людини (Основні міжнародно-правові документи): Збірник документів.— К., 1989.- С. 15-27.
5. Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод від 4 листопада 1950 р. "Голос України", 1(1 січня 2001 р., № З (2503).- С. 6-8.
6. Європейська культурна конвенція від 19 грудня 1954 р.// Україна в міжнародно-правових відносинах. / Кн.2. (Правова охорона культурних цінностей).— К., 1997.— С. 295-298.
7. Цивільний кодекс України від 16.01.2003, № 435-ІУ.
8. Кодекс законів про працю України / Затв. Законом Української РСР від 10.12.1971 р.// Відомості Верховної Ради УРСР. - 1971.-№ 50.- Ст. 375.
9. Кримінальний кодекс України від 05..04.2001 р. № 2341-111.
10. Господарський кодекс України від 16.01.2003, № 436-4.
11. Закон України від 22.12.1993 № 3767-12 "Про міжнародні договори України. // Відомості Верховної Ради (ВВРУ), 1994.— № 10.- Ст.45.
12. Закон України від 16 жовтня 1996 р. «Про Конституційний Суд України» // ВВРУ.- 1996.- № 49.- Ст.272.
13. Закон України від 25 березня 1992 р. №2229-12 «Про службу Безпеки» // ВВРУ.- 1992.- № 27.- Ст. 382.
14. Закон України від 05 листопада 1991 р. № 1790-12 «Про прокуратуру» // ВВРУ. - 1991.- № 53.- Ст. 793; станом на 17 січня 2002 р.- ВВР.- 2002.- № 17.- Ст. 125.
15.. Закон України від 15 грудня 1992 р. № 2862-12 «Про статус суддів»// ВВРУ.- 1993 № 8.- Ст. 56.
16. Закон України від 02 вересня 1993 р. № 3425-12 «Про нотаріат»// ВВРУ.- 2002.- №16.- Ст.114.
17. Положення "Про Міністерство юстиції України", затверджене Указом Президента України від 30 грудня 1997 р. № 1396/97// Офіційний вісник України № 2, ст. 14 від 29.01.1998.
18. Положення "Про Міністерство внутрішніх справ України", затверджене Указом Президента України від 07 жовтня 1992 р. // Офіційний вісник України 0, № 42, ст. 1774 від 03.11.2000.
19. С.С. Сливка. Юридична деонтологія..- К..:Атіка, 2001.-304с.
20. Н.В. Коваль. Введение в юридическую специальность Донецк: 1998-192с.
21. За редакцією Ю.С. Шемшученко. Юридична енциклопедія в 6т.- К..: Українська енциклопедія, 1998.
22. Алексеев С.С. Введение в юридическую специальность. - М., Юридическая литература, 1976.
23. Горшенев В.М., Бенедик Й. В. Юридическая деонтология: Учебное пособие. - К.: УМК ВО при Минвузе УССР, 1988. - 80 с.
24. Жалинский А.З. Професиональная деятельность юриста. Введение в специальность: Учебное пособие. - М.: Изд-во БЕК, 1997.— 330 с.
25. Клименко Н.И. Криминалистические знання в структуро профессиональной подготовки следователя. — К., 1990. — 130 с.
26. Кукушкин В.М. Полицейская деонтология: Социологический ана-лиз зарубежньїх концепций. М.: Академия МВД России, 1994. — 132 с.
27. Бризгалов І.В. Юридична деонтологія / Стислий курс лекцій.— К.: МАУП, 1998. - С. 14 - 18.
28. Біленчук П.Д., Сливка С.С. Правова деонтологія / Підручник для вищих навчальних закладів. - К.: "Атика", 1999. — С. 175—200.
29. Сливка С.С. Правнича деонтологія. / Підручник для вищих навчальних закладів.— К.: "Атика", 1999. — С. 5—20.
30. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія.- К.: ВІРА;
Питання для самостійного вивчення.
1. Принципи політичної культури: державотворча ідеологія, ідейність, духовність, моральність, культура діалогу, політичний імунітет, логічність, справедливість.
2. Політична свідомість, культура політико-правової поведінки юриста. Аполітичність юриста. Роль політичної культури у формуванні політичної еліти суспільства.
3. Функції політичної культури: політична оцінка результатів правової діяльності; формування політичної культури юриста; формування політичної орієнтації; запобігання деформації політичної свідомості юриста; впорядкування політико-юридичних культурних процесів, формування української політичної еліти.
ЛЕКЦІЯ
Національні цінності України. Національна ідея, компонентами якої є незалежність (самостійність), державність, соборність, цивілізованість, демократизм, духовність, єдиномовність. Національна культура юриста як знання культурно-правової спадщини української нації, прав нації, усвідомлення її політико-правової мети, засвоєння мовленнєвої культури та її впровадження у професійну діяльність.
Професія юриста вимагає від нього всебічних знань з усіх сфер суспільного життя. Проте державний лад минулого негативно відобразився на політичній культурі. Хоча закон забороняє юристам вступати до будь-яких політичних партій, але юрист має право на власні політичні погляди, які не повинні впливати на юридичну діяльність.
Вперше термін “політична культура” використав у 17 ст. німецький просвітитель Гердер. Але в сучасному розумінні він почав використовуватись у 50-х роках 20 ст.
Політична культура є складовою духовної культури. Виділяють 3 аспекти політичної культури:
1) менталітет політичної системи (свідомість суб’єктів політичного процесу);
2) якісний стан функціонування інститутів політичної системи;
3) якісна сукупність політичних цінностей інформації.
Політична культура включає в себе 3 структурні рівні:
1) пізнавальна орієнтація – це сукупність знань про політичну систему і політику взагалі;
2) емоційна орієнтація – це особисте психологічне ставлення до політичної системи;
3) оцінна орієнтація – вміння давати політичну оцінку власних дій і вчинків, а також оцінювати партії, рухи, явища, систему в цілому.
Політична культура – це сукупність позицій, цінностей і зразків поведінки, які стосуються відносин між владою і громадянами.
Політична культура юриста включає такі компоненти:
1) знання політичної історії України;
2) свідоме засвоєння і критичне осмислення історичних та сучасних політичних ситуацій;
3) політична неупередженість;
4) політичний імунітет, передбач. Те що юр.озн.з політ.;
5) переконання та усвідомлення політичних цінностей;
6) вміння передбачати політичні наслідки власної поведінки.
Лише ці знання та погляди дають змогу більш ефективно аналізувати й оцінювати явища суспільного життя. Юрист повинен формувати високий рівень політичної культури, чітко орієнтуватись у політичних ситуаціях, роз’яснювати мету і смисл політичних подій.
Політична культура юриста — це обумовлені політичними знаннями, уміннями, навичками і втілені на практиці правила (норми) його поведінки як суб'єкта політичної влади.
Нормативна основа політичної культури юриста:
· світоглядні норми — міра освоєння загальнозначущих зразків політичної діяльності й оволодіння політичними нормами-ідеями;
· норми практичної політики — міра використання (у політичній поведінці) політичних норм-реалій, визнаних у суспільстві і державі.
Зміст політичної культури юриста:
| Політична свідомість | Політичні відносини | Політична поведінка |
| політичні ідеї, цінності, установки, політична самоідентифікація («я — лівий», «я — центрист», «я — ліберал») | політична взаємодія (наприклад конфронтація, співробітництво, неспівробітництво з державними інститутами), політичний конфлікт, політичний авторитет, політична репутація та ін. | політичний вчинок (участь у мітингах, демонстраціях, страйках, пікетах, партійній діяльності), політичні наслідки, політичні санкції; політична практика та ін. |
| Теоретичний аспект | Практичний аспект |
