Як не встановлено вичерпного переліку особистих немайнових прав фізичної особи, так і не встановлено вичерпного переліку способів їх захисту.

До інших способів захисту, зокрема, належать:

1) поновлення порушеного особистого немайнового права;

2) спростування недостовірної інформації;

3) заборона поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права;

4) тощо.

Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію.

Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов’язків вважається юридична особа, у якій вона працює.

Якщо недостовірна інформація поширена в засобі масової інформації, то її поширювачем вважається відповідний орган масової інформації (редакція, агентство, інший орган, що здійснив випуск інформації), а також автор інформації.

У ст. 277 ЦК України встановлено презумпцію „недостовірності інформації”. Відповідно до ч. 3 вважається, що негативна інформація, поширена про особу, є недостовірною.

Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її порушила.

Спростування інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Фізична особа, особисте немайнове право якої порушено поширенням недостовірної інформації, крім спростування такої інформації, має право на відшкодування майнової та (або) моральної шкоди.

Разом з тим, відповідно до ст. 17 Закону України „Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів” від 23.09.1997 р. у разі розгляду судом спору щодо завданої моральної (немайнової) шкоди між журналістом або засобом масової інформації як відповідачем та політичною партією, виборчим блоком, посадовою особою (посадовими особами) як позивачем суд вправі призначити компенсацію моральної шкоди лише за наявності умислу журналіста чи службових осіб засобу масової інформації.

Умислом є таке ставлення до поширення інформації, коли журналіст чи службова особа засобу масової інформації усвідомлювали недостовірність інформації та передбачали її суспільно небезпечні наслідки.

Журналіст та/або засіб масової інформації звільняються від відповідальності за поширення інформації, що не відповідає дійсності, якщо суд встановить, що журналіст діяв добросовісно та здійснював її перевірку.

3. Право на життя (ст. 281 ЦК):

1) право на захист життя від протиправних посягань будь-якими засобами, не забороненими законом;

2) обов’язок не позбавляти життя фізичної особи;

3) право на подання вільної згоди на медичні, наукові та інші досліди;

4) обов’язок не задовольняти прохання фізичної особи про припинення її життя (активна евтаназія);

5) право повнолітньої фізичної особи на стерилізацію;

6) право на штучне переривання вагітності;

7) право на штучне запліднення та перенесення зародка в її організм.

Право на медичну допомогу (ст. 284 ЦК):

1) право на надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла 14 років за її згодою (до 14 років її згоди не треба);

2) право фізичної особи, яка досягла 14 років на вибір лікаря та вибір методів лікування;

3) право повнолітньої дієздатної фізичної особи, яка усвідомлює значення своїх дій відмовитись від лікування (пасивна евтаназія);

4) обов’язок у невідкладних випадках, за наявності реальної загрози життю, надати медичну допомогу без згоди фізичної особи, її батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника;

5) право на психіатричну допомогу (Закон України „Про психіатричну допомогу” від 22.02.2000 р.)

Право на інформацію про стан свого здоров’я (ст. 285 ЦК):

1) право на ознайомлення з відповідними медичними документами, що стосуються здоров’я фізичної особи;

2) право батьків (усиновлювачів), опікуна, піклувальника на інформацію про стан здоров’я дитини, підопічного;

3) право медпрацівників на надання неповної інформації про стан здоров’я, на обмеження доступу до окремих медичних документів;

4) право членів сім’ї або інших уповноважених ними осіб на участь у дослідженні причин смерті та ознайомлення із висновками щодо причин смерті, а також оскарження цих висновків до суду.

Право на особисту недоторканність (ст. 289 ЦК):

1) право не бути підданою катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню;

2) обов’язок батьків (усиновлювачів), опікунів, піклувальників, вихователів не застосовувати фізичне покарання до малолітнього, неповнолітнього та підопічного;

3) право розпорядитися на випадок смерті щодо передання органів та інших анатомічних матеріалів тіла фізичної особи науковим, медичним або навчальним закладам;

Право на донорство (ст. 290 ЦК):

1) право повнолітньої дієздатної фізичної особи бути донором крові, її компонентів, а також органів та інших анатомічних матеріалів та репродуктивних клітин (Закон України „Про донорство крові та її компонентів” від 23.06.1995 р.);

2) обов’язок не брати органи та інші анатомічні матеріали з тіла фізичної особи, яка померла;

3) право дати письмову згоду на донорство органів фізичної особи та інших анатомічних матеріалів або заборонити його на випадок своєї смерті;

4) право членів сім’ї, близьких родичів донора знати ім’я реципієнта;

5) право фізичної особи на трансплантацію їй органів та анатомічних матеріалів.

Право на безпечне для життя і здоров’я довкілля (ст. 293 ЦК):

1) право на достовірну інформацію про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту;

2) право на збирання і поширення такої інформації;

3) обов’язок не здійснювати діяльність, що призводить до нищення, псування, забруднення довкілля;

4) право вимагати через суд припинення такої діяльності;

5) право на безпечні продукти споживання;

6) право на належні, безпечні і здорові умови праці, проживання, навчання тощо.

4. Право на ім’я (ст. 294 ЦК)

1) право на присвоєння ім’я (згідно із ст.ст. 144-147 СК батьки зобов’язані невідкладно, але не пізніше одного місяця від дня народження дитини зареєструвати народження дитини та присвоїти їй прізвище, ім’я та по батькові);

2) право на транскрибований запис прізвища та імені відповідно до національної традиції фізичної особи (транскрибований – тобто у точній відповідності з вимовою у національній мові);

3) право на виправлення перекрученого імені;

4) право на зміну імені (ст. 295 ЦК);

5) право на використання імені (ст. 296 ЦК).

Право на особисте життя та його таємницю (ст. 301 ЦК)

1) право фізичної особи на власну поведінку за межами її роботи, громадської діяльності, навчання тощо;

2) право на визначення свого особистого життя і можливості ознайомлення з ним інших осіб;

3) право на збереження в таємниці обставин свого особистого життя (обов’язок не поширювати інформацію про обставини особистого життя особи, навіть якщо вона є правдивою);

4) право вимагати можливості розголошення лише таких обставин особистого життя особи, які містять ознаки правопорушення, що підтверджено рішенням суду.

Право на особисті папери та таємницю кореспонденції (ст. 303-306 ЦК):

1) право власності фізичної особи на її документи, фотографії, щоденники, інші записи, особисті архівні матеріали тощо;

2) обов’язок не ознайомлюватися та не використовувати без згоди фізичної особи її особистих паперів;

3) обов’язок не ознайомлюватися та не використовувати особистих паперів фізичної особи які стосуються особистого життя іншої особи без згоди цих осіб;

4) обов’язок не ознайомлюватися та не використовувати особистих паперів фізичної особи, яка померла, без згоди її дітей, вдови (вдівця), а за їх відсутності – батьків, братів і сестер;

5) право на розпорядження особистими паперами;

6) право на ознайомлення з особистими паперами, які передані до фонду бібліотек або архівів;

7) право на таємницю листування, телеграм, телефонних розмов, телеграфних повідомлень та інших видів кореспонденції;

8) обов’язок не використовувати кореспонденцію без згоди особи, яка її направила та адресата;

9) право забороняти доручення до судової справи кореспонденції, яка не містить доказів, що мають відношення до справи;

10) обов’язок забезпечити доступ до кореспонденції за рішенням суду.

Право на свободу пересування (ст. 313 ЦК):

1) право фізичної особи вільно пересуватися по території України, виїжджати за її межі та повертатися на Україну;

2) право фізичної особи, яка досягла 14 років на вільне самостійне пересування по території України;

3) право фізичної особи, яка досягла 14 років на вибір місця перебування;

4) право фізичної особи, яка не досягла 14 років пересуватися по території України за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі уповноважених ними осіб;

5) право фізичної особи, яка досягла 16 років, на вільний самостійний виїзд за межі України;

6) право фізичної особи, яка не досягла 16 років, на виїзд за межі України за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі уповноважених ними осіб;

7) обов’язок не видворяти фізичну особу з обраного нею місця перебування, доступ до якого не заборонений законом;