Правове регулювання міжбюджетних відносин

Тема: Система державних видатків в Україні

Склад доходів

Згідно ст. 13 БК України бюджет може складатися із загального та спеціального фондів.

Складовими частинами загального фонду бюджету є:

1) всі доходи бюджету, крім тих, що призначені для зарахування до спеціального фонду;

2) всі видатки бюджету, що здійснюються за рахунок надхо­джень загального фонду бюджету;

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету без визначення цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок надходжень загального фонду бюджету);

4) фінансування загального фонду бюджету [1].

Цей фонд забезпечує фінансування виконання основних функцій і завдань держави і територіальних громад.

Складовими частинами спеціального фонду бюджету є:

1) доходи бюджету (включаючи власні надходження бюджетних установ), які мають цільове спрямування;

2) видатки бюджету, що здійснюються за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету (у тому числі власних надходжень бюджетних установ);

3) кредитування бюджету (повернення кредитів до бюджету з ви­значенням цільового спрямування та надання кредитів з бюджету, що здійснюється за рахунок конкретно визначених надходжень спеціального фонду бюджету);

4) фінансування спеціального фонду бюджету [1].

Власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціаль­ного фонду бюджету.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група — надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством. У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 — плата за послуги, що надаються бюджетними уста­новами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 — надходження бюджетних установ від додатко­вої (господарської) діяльності;

підгрупа 3 — плата за оренду майна бюджетних установ;

підгрупа 4 — надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна) [1].

друга група — інші джерела власних надходжень бюджетних установ. У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 — благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 — кошти, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з від­чуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об'єктів нерухомого майна, що перебувають у при­ватній власності фізичних або юридичних осіб;

підгрупа 3 — кошти, що отримують вищі та професійно-технічні навчальні заклади від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право [1].

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням ч. 9 ст. 51 БК України) на:

• покриття витрат, пов'язаних з організацією та наданням по­слуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх осно­вною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

• організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

• утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бю­джетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

• ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних акти­вів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов'язаних

з організацією збирання і транспортування відходів і брух­ту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи

4 першої групи);

• господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

• організацію основної діяльності бюджетних установ (за ра­хунок надходжень підгруп 1 і 3 другої групи);

• виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надхо­джень підгрупи 2 другої групи) [1].

Розподіл бюджету на загальний та спеціальний фонди, їх складові частини визначаються виключно БК України та законом про Дер­жавний бюджет України. Підставою для рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, відповідної місцевої ради про ство­рення спеціального фонду у складі місцевого бюджету може бути виключно БК України та закон про Державний бюджет України.

Передача коштів між загальним та спеціальним фондами бюдже­ту дозволяється тільки в межах бюджетних призначень шляхом внесення змін до закону про Державний бюджет України, при­йняття рішення про місцевий бюджет або про внесення змін до ньо­го (крім випадку, передбаченого ч. 2 ст. 57 БК України, а саме: 1) На кінець бюджетного періоду центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського об­слуговування бюджетних коштів, зберігає залишки коштів на ра­хунках спеціального фонду державного бюджету та щодо субвенції із спеціального фонду державного бюджету на рахунках спеціаль­ного фонду місцевих бюджетів для покриття відповідних витрат у наступному бюджетному періоді з урахуванням їх цільового при­значення. У разі відсутності відповідних бюджетних призначень на наступний бюджетний період залишки коштів спеціального фонду перераховуються до загального фонду державного бюджету. 2) Бюджетні зобов'язання за бюджетними програмами спеціального фонду державного бюджету, не передбаченими проектом закону про Державний бюджет України на наступний бюджетний період, поданим на розгляд до Верховної Ради України, головні розпоряд­ники бюджетних коштів зобов'язані виконати до кінця поточного бюджетного періоду в межах і за рахунок відповідних фактичних надходжень до спеціального фонду бюджету, не допускаючи на­явності за такими зобов'язаннями кредиторської заборгованості на початок наступного бюджетного періоду) [1].

Платежі за рахунок спеціального фонду бюджету здійснюються в межах коштів, що фактично надійшли до цього фонду на відпо­відну мету (з дотриманням вимог ч. 2 ст. 57 БК України), якщо БК України та/або законом про Державний бюджет України (рішен­ням про місцевий бюджет) не встановлено інше.

Створення позабюджетних фондів органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місце­вого самоврядування та іншими бюджетними установами не до­пускається. Відкриття позабюджетних рахунків для розміщення бюджетних коштів (включаючи власні надходження бюджетних установ) органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування та іншими бюджетними установами забороняється, крім випадку, передба­ченого ч. 8 ст. 16 БК України, а також крім розміщення закордон­ними дипломатичними установами України бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, та розміщення вищими і професій- но-технічними навчальними закладами на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право [1].

Планові і звітні показники щодо бюджетного відшкодування податку на додану вартість, повернення кредитів до бюджету, по­гашення боргу, розміщення бюджетних коштів на депозитах, при-

дбання цінних паперів, забезпечення встановленого розміру обо­ротного залишку бюджетних коштів та інші відповідні показники, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики, обов'язково відобра­жаються з від'ємним значенням [1].

Доходи бюджету — усі податкові, неподаткові та інші над­ходження на безповоротній основі, справляння яких передбаче­но законодавством України (включаючи трансферти, дарунки, гранти).

Доходи між ланками бюджетної системи розподіляються у від­повідності з законодавством України, але бюджетні ресурси регу­люються таким чином, щоб надавати фінансову допомогу місцевим органам самоврядування, коли вони цього потребують. Отже, дохо­ди поділяються на: доходи державного бюджету і доходи місцевих бюджетів.

Метою розподілу доходів між бюджетними ланками є збалансу­вання бюджетів і забезпечення самостійності кожної ланки. Розпо­діл доходів має відбуватися із дотриманням наступних принципів:

1) забезпечення надійної фінансової бази для фінансування за­кріплених видатків;

2) встановлення залежності між зусиллями органів влади і управління та формуванням доходів окремих бюджетів;

3) встановлення зацікавленості місцевих органів влади у пошуку й мобілізації фінансових ресурсів;

4) недопущення адміністративного вилучення доходів для бю­джетів вищого рівня.

У процесі розмежування доходів вирішуються такі завдання:

1) забезпечення збалансованості кожного бюджету;

2) забезпечення рівномірності надходження коштів до бюджету протягом бюджетного року;

3) забезпечення необхідними коштами покриття усіх видатків окремих ланок бюджетної системи, згідно з програмами економіч­ного та соціального розвитку [29].

Н. І. Хімічева стверджує, що розподіл коштів у бюджетній сис­темі може здійснюватися, по-перше, в порядку закріплення ви­значених видів доходів за бюджетами різного рівня на постійній чи довгостроковій основі, по-друге — у порядку бюджетного регу­лювання [16].

Отже, по-перше, розподіл доходів ґрунтується на встановленні загальнодержавних та місцевих податків і зборів, по-друге, орга­нізаційно всі доходи бюджетів поділяються на закріплені і регу­люючі. Відповідно, цілі цих видів доходів відрізняються: метою встановлення закріплених доходів (фіксованих нормативів) є напо­внення бюджету, а метою регулюючих доходів (плаваючих норма­тивів) — збалансування бюджетів різних ланок бюджетної системи.

Закріплені — це доходи, які повністю або частково (за твердо фіксованим нормативом) надходять до певного бюджету відповід­но до постійно діючих нормативних актів на невизначений строк. Наприклад, закріпленими за Державним бюджетом України є по­даток на додану вартість, акцизний податок, податок на прибуток,

мито та ін.

Податки і збори, що закріплені Бюджетним кодексом Укра­їни на постійний основі за бюджетами місцевого самоврядування і враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, становлять кошик доходів місцевого самоврядування.

Місцеві податки і збори закріплюються за місцевими бюджета­ми відповідно до того, який орган їх встановлює. При цьому може також визначатися їх розподіл між окремими ланками місцевих

бюджетів.

Отже, закріплені доходи формують основу дохідної бази будь-якого бюджету, разом з тим їх недостатньо для фінансування всіх запланованих видатків і задоволення відповідних бюджетних по­треб, у зв'язку з чим виникає потреба у збалансуванні дохідної частини за допомогою інших дохідних джерел, а саме регулюючих доходів та інших методів бюджетного регулювання.

Регулюючі — це передбачені Законом України про Державний бюджет або рішенням про місцевий бюджет доходи, від яких вста­новлюються відрахування до бюджетів нижчих рівнів відповід­но до їх потреб, тобто нормативи відрахувань диференціюються в розрізі окремих бюджетів і періодично (щорічно) змінюються, у результаті чого доходи перерозподіляються між різними ланками бюджетів відповідно до потреб кожного виду бюджету.

Головним призначенням доходів бюджету є створення стабільної фінансової бази для виконання органами державної і місцевої вла­ди покладених на них завдань. Системі доходів бюджету властиві принципи:

1) достатності — доходи повинні забезпечувати суспільні потре­би, покладені на органи державної та місцевої влади;

2) стабільності — полягає в тому, що законодавство, яке регла­ментує доходи бюджетів, повинно бути стабільним, відносно стій­ким у часовому аспекті, що дозволить прогнозувати і планувати доходи на стабільній основі;

3) оптимального поєднання податкових і неподаткових доходів у певній економічній ситуації.

Статтею 29 БК України передбачено склад доходів Державного бюджету України.

Так, до доходів загального фонду Державного бюджету Укра­їни належать:

1) 50 відсотків податку на доходи фізичних осіб, що сплачуєть­ся (перераховується) на території міста Києва;

2) податок на прибуток підприємств (крім Податку, визначеного п. 2 ч. 1 ст. 69 БК України);

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ре­сурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування;

4) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення);

5) 50 відсотків плати за користування надрами для видобуван­ня корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за користування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату, яка зараховується до загального фонду державного бюджету у повному обсязі);

6) податок на додану вартість;

7) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних това­рів (продукції) (крім акцизного податку, визначеного п. 1 ч. З ст. 29 та п. 6 ч. 1 ст. 66 БК України), включаючу особливий податок на операції з відчуження цінних паперів та Операцій з деривати-вами;

8) акцизний податок з ввезених на митну територію України під­акцизних товарів (продукції) (крім акцизного додатку, визначеного п. 2ч. Зет. 29);

9) ввізне мито (крім мита, визначеного п. 3 ч. 3 ст. 29);

10) вивізне мито;

11) рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами природного газу територією України;

12) рентна плата за транспортування нафти та нафтопродуктів магістральними нафтопроводами та нафтопродуктопроводами те­риторією України;

13) рентна плата за транзитне транспортування трубопроводами аміаку територією України;

14) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на елек­тричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої квалі­фікованими когенераційними установками;

15) збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на при­родний газ для споживачів усіх форм власності;

16) збір за користування радіочастотним ресурсом України;

17) частина чистого прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до державного бю­джету відповідно до закону, та дивіденди (дохід), нараховані на ак­ції (частки, паї) господарських товариств, у статутних капіталах яких є державна власність;

18) кошти, що перераховуються Національним банком Укра­їни відповідно до Закону України «Про Національний банк Укра­їни» [17];

19) плата за розміщення тимчасово вільних коштів державного бюджету (крім коштів, отриманих вищими та професійно-техніч­ними навчальними закладами від розміщення на депозитах тим­часово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

20) кошти, отримані закордонними дипломатичними устано­вами України як плата за розміщення належних їм бюджетних коштів на поточних рахунках іноземних банків;

21) платежі, пов'язані з перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України, відповідно до укладе­ної 28 травня 1997 року Угоди між Урядом України і Урядом Ро­сійської Федерації про взаємні розрахунки, пов'язані з поділом Чорноморського флоту та перебуванням Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

22) платежі, пов'язані з виконанням Угоди між Кабінетом Мі­ністрів України та Урядом Російської Федерації про участь Ро­сійської Федерації в розвитку соціально-економічної сфери м.

Севастополя та інших населених пунктів, в яких дислокуються військові формування Чорноморського флоту Російської Федерації на території України;

23) кошти від санкцій (штрафи, пеня тощо), що застосовують­ся відповідно до закону (крім штрафів, визначених пп. 11-13 ч. 1 ст. 69 БК України);

24) плата за надання адміністративних послуг;

25) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності (крім плати за ліцензії, визначеної у ч. 1 ст. 69 БК України);

26) збори за підготовку до державної реєстрації авторського пра­ва і договорів, які стосуються прав автора на твір, та плата за одер­жання контрольних марок;

27) плата за видачу дозволів на право ввезення на територію України, вивезення з території України або транзиту через тери­торію України наркотичних засобів, психотропних речовин і пре­курсорів;

28) збір за видачу спеціальних дозволів на користування над­рами та кошти від продажу таких дозволів;

29) плата за виділення номерного ресурсу;

30) плата за державну реєстрацію джерел іонізуючого випро­мінювання (реєстраційний збір);

31) плата за оформлення посвідчення закордонного українця;

32) кошти, отримані за вчинення консульських дій на території України, а також кошти, отримані за вчинення консульських дій за межами України;

33) виконавчий збір, стягнутий органами державної виконавчої служби;

34) надходження від орендної плати за користування цілісним майновим комплексом та іншим державним майном (крім оренд­ної плати, визначеної п. 10 ч. З ст. 29 та абз. З ч. 5 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» [18]);

35) державне мито в частині, що відповідно до закону зарахову­ється до державного бюджету;

36) єдиний збір, який справляється у пунктах пропуску через державний кордон України;

37) портовий (адміністративний) збір;

38) плата за виконання митних формальностей органами доходів і зборів поза місцем розташування цих органів або поза робочим часом, установленим для них;

39) кошти від реалізації майна, конфіскованого за рішенням суду, скарбів, які є пам'ятками історії та культури, майна, одер­жаного державою в порядку спадкування чи дарування;

40) кошти від реалізації надлишкової космічної техніки військо­вого та подвійного призначення;

41) кошти від реалізації надлишкового озброєння, військової та спеціальної техніки, нерухомого військового майна Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України вій­ськових формувань, правоохоронних органів та інших державних

органів;

42) відрахування від суми коштів, витрачених на рекламу тютю­нових виробів та/або алкогольних напоїв у межах України;

43) надходження до Державного спеціалізованого фонду фі­нансування загальнодержавних витрат на авіаційну діяльність та участь України у міжнародних авіаційних організаціях;

44) плата за подання скарги до органу оскарження відповід­но до ст. 18 Закону України «Про здійснення державних закупі­вель» [19];

45) кошти, отримані від надання учасниками процедури заку­півель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не під­лягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель» [19]; в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

46) кошти, отримані від учасника-переможця процедури заку­півлі під час укладення договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учасни-ку-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів державного бюджету;

47) кошти від реалізації продуктів утилізації твердого ракетного палива;

48) плата за надання державних гарантій та кредитів (позик), за­лучених державою, і плата за користування кредитами (позиками), залученими державою;

49) плата за користування кредитом з державного бюджету;

50) відсотки за користування пільговим довгостроковим дер­жавним кредитом наданим молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;

51) збори на обов'язкове державне пенсійне страхування, що від­повідно до закону сплачуються при торгівлі ювелірними виробами із золота (крім обручок), платини і дорогоцінного каміння та під час набуття права власності на легкові автомобілі, з операцій придбавання (купівлі-продажу) нерухомого майна, з користування та надання послуг стільникового рухомого зв'язку;

52) концесійні платежі щодо об'єктів державної власності;

53) кошти від реалізації дорогоцінних металів та дорогоцін­ного каміння, отримані державною установою, уповноваженою на здійснення операцій з дорогоцінними металами і дорогоцінним камінням;

54) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, устано­вами та організаціями, що утримуються за рахунок державного бюджету, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, мета­ли платинової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

55) кошти від використання (реалізації) частини виробленої про­дукції, що залишається у власності держави відповідно до угод про розподіл продукції;

56) 10 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них, що перебува­ють у державній власності до розмежування земель державної та комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогоспо-дарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації); кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського при­значення або прав на них, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації; кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призна­чення або прав на них, що перебувають у державній власності після розмежування земель державної та комунальної власності;

57) кошти, отримані від секретаріату ООН, НАТО, ЄС, ОБСЄ або іншої міжнародної організації за участь України в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки;

58) кошти, що передаються до державного бюджету з місцевих бюджетів;

59) інші доходи, які у встановленому порядку зараховуються до загального фонду державного бюджету [1].

 

Джерелами формування спеціального фонду Державного бюдже­ту України в частині доходів є:

1) акцизний податок з вироблених в Україні підакцизних това­рів (продукції) в частині нафтопродуктів і транспортних засобів;

2) акцизний податок з ввезених на митну територію України під­акцизних товарів (продукції) в частині нафтопродуктів і транспорт­них засобів;

3) ввізне мито на нафтопродукти і транспортні засоби та шини до них;

4) екологічний податок, що справляється за утворення радіо­активних відходів (включаючи вже накопичені) та/або тимчасове зберігання радіоактивних відходів їх виробниками понад встанов­лений особливими умовами ліцензії строк;

5) судовий збір;

6) плата за проїзд автомобільними дорогами транспортних засо­бів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні;

7) 30 відсотків грошових стягнень за шкоду, заподіяну пору­шенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської та іншої діяльності;

8) кошти, отримані відповідно до ст. 8 Закону України «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної без­пеки» [20] (включаючи надходження заборгованості минулих років

за цими коштами), та дохід від розміщення цих коштів у цінні папери відповідно до ст. 9 цього ж Закону України;

9) збір на соціально-економічну компенсацію ризику населення, яке проживає на території зони спостереження;

10) власні надходження бюджетних установ (у тому числі на­укових установ Національної академії наук України і галузевих академій наук), що утримуються за рахунок державного бюджету, у тому числі орендна плата за користування військовим майном, майном Національної академії наук України і галузевих академій наук, 50 відсотків орендної плати за користування іншим майном, що належить бюджетним установам, які утримуються за рахунок державного бюджету;

11) надходження від реалізації матеріальних цінностей держав­ного резерву;

12) надходження від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву;

13) надходження в рамках програм допомоги Європейського Союзу;

14) інші доходи, визначені законом про Державний бюджет України.

Якщо законом встановлено новий вид доходу державного бю­джету, його зарахування до загального чи спеціального фонду визначається законом про Державний бюджет України на період до внесення відповідних змін до БК України.

Закон про Державний бюджет України може відносити на від­повідний бюджетний період окремі види доходів загального (спе­ціального) фонду Державного бюджету України або їх частину, які визначені ч. 2 (3) ст. 29 БК України, до спеціального (загального) фонду Державного бюджету України [1].

Головне призначення видатків бюджету проявляється у ви­користанні бюджетних коштів державними і місцевими органами влади у процесі їх діяльності. Бюджетні видатки впливають на со­ціально-економічні процеси шляхом надання пріоритетів певним напрямам та галузям економіки, формування регіональної фінан­сової політики та ін.

За економічним змістом видатки поділяються на поточні, капі­тальні та видатки на кредитування за вирахуванням погашення. Провідне місце у цій класифікації належить поточним видаткам, які забезпечують постійне фінансування завдань і функцій дер­жави та органів місцевого самоврядування. Вони спрямовуються на утримання бюджетних установ, організацій та органів, що діють на початок бюджетного періоду; на фінансування затверджених на­ціональних або муніципальних програм; на фінансування заходів соціального призначення та інше. До поточних видатків відносять і трансферти бюджетам місцевого самоврядування, трансферти на­селенню або певним групам населення, трансферти підприємствам або іншим країнам.

У свою чергу капітальні видатки спрямовані на фінансуван­ня інвестиційної та інноваційної діяльності, ноу-хау, на розши­рене відтворення. Серед капіталовкладень можна назвати кошти, що їх використовують на придбання земельних ділянок, будівель, споруд та устаткування; витрати згідно з прямими кредитними зобов'язаннями та кредитними гарантіями або на придбання інших фінансових активів; витрати на проведення науково-дослідної ро­боти, освіту та підвищення кваліфікації [21].

 

 

Склад видатків

Ст. 30 БК України визначає склад видатків та кредитування Дер­жавного бюджету. Видатки та кредитування Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, пов'язані з ре­алізацією програм та заходів згідно із ст. 87 БК України.

Джерелами формування загального фонду Державного бюджету України у частині кредитування є:

1) надходження внаслідок стягнення простроченої заборгованос­ті перед державою за кредитами (позиками), залученими державою або під державні гарантії, кредитами з державного бюджету, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України;

2) повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що не мають цільового призначення, згідно із законом;

3) повернення кредитів до державного бюджету, наданих для реалізації інвестиційних програм (проектів) за рахунок креди­тів (позик), залучених державою від іноземних держав, банків і міжнародних фінансових організацій, якщо інше не встановлено законом про Державний бюджет України [1].

Джерелами формування спеціального фонду Державного бю­джету України в частині кредитування є:

1) повернення кредитів, наданих з державного бюджету індиві­дуальним сільським забудовникам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла;

2) повернення кредитів, наданих з державного бюджету молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (рекон­струкцію) та придбання житла, і пеня;

3) повернення кредитів, наданих з державного бюджету фермер­ським господарствам;

4) повернення коштів, наданих на формування Аграрним фон- дом державного інтервенційного фонду, а також для закупівлі ма­теріально-технічних ресурсів для потреб сільськогосподарських товаровиробників;

5) повернення кредитів, наданих з державного бюджету, що ма­ють цільове призначення згідно із законом про Державний бюджет України [1].

Кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з відповідними пунктами ч. 3 ст. 15, ч. 3 ст. 29 та ч. 3 ст. 30. БК України, спрямовуються відповідно на:

1) реалізацію інвестиційних програм (проектів), у тому числі шляхом рекредитування або надання трансфертів (за рахунок дже­рел, визначених п. 1 ч. З ст. 15 БК України);

2) розвиток мережі та утримання автомобільних доріг загального користування, виконання боргових зобов'язань за кредитами, отри­маними під державні гарантії на розвиток мережі автомобільних доріг загального користування (за рахунок джерел, визначених пп. 1-3, 6 ч. З ст. 29 БК України);

3) субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на бу-дівництво, реконструкцію, ремонт та утримання вулиць і доріг комунальної власності у населених пунктах (за рахунок джерел, визначених пп. 1-3 і 6 ч. З ст. 29 БК України);

4) виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відхо­дами неядерного циклу та ліквідацію радіаційних аварій, будівни­цтво пускового комплексу «Вектор» та експлуатацію його об'єктів, підтримку екологічно безпечного стану у зонах відчуження і без­умовного (обов'язкового) відселення, підтримку у безпечному ста­ні енергоблоків і об'єкта «Укриття» та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС (за рахунок джерел, визначених п. 4 ч. З ст. 29 БК України);

5) забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функ­ціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних сис­тем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впрова­дження електронного цифрового підпису (за рахунок джерел, ви­значених п. 5 ч. З ст. 29 БК України);

6) здійснення природоохоронних заходів, включаючи захист від шкідливої дії вод сільських населених пунктів та сільськогоспо­дарських угідь (за рахунок джерел, визначених п. 7 ч 3 ст. 29 БК України);

7) придбання цінних паперів відповідно до ст. 9 Закону Укра­їни «Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки» [20] (за рахунок джерел, визначених п. 8 ч. З ст. 29 БК України);

8) субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на фі­нансування заходів соціально-економічної компенсації ризику населення, яке проживає на території зони спостереження (за раху­нок джерел, визначених п. 9 ч. З ст. 29 БК України);

9) заходи, визначені абзацами 14-21 ч. 4 ст. 13 БК України (за ра­хунок джерел, визначених п. 10 ч. З ст. 29 БК України);

10) накопичення (приріст) матеріальних цінностей державного матеріального резерву (за рахунок 90 відсотків джерел, визначених п. 11 ч. З ст. 29 БК України);

11) обслуговування державного матеріального резерву (за раху­нок 10 відсотків джерел, визначених п. 11 ч. З ст. 29 БК України, та джерел, визначених п. 12 ч. З ст. 29 БК України);

12) реалізацію програм допомоги Європейського Союзу (за раху­нок джерел, визначених п. 13 ч. З ст. 29 БК України);

13) державне пільгове кредитування індивідуальних сільських забудовників на будівництво (реконструкцію) та придбання жит­ла (за рахунок джерел, визначених п. 1 ч. З ст. ЗО БК України);

14) реалізацію Державної програми забезпечення молоді жит­лом (за рахунок джерел, визначених п. 2 ч. З ст. ЗО БК України);

15) надання кредитів фермерським господарствам (за рахунок джерел, визначених п. З ч. З ст. ЗО БК України);

16) формування Аграрним фондом державного інтервенційного фонду, витрати Аграрного фонду, пов'язані з комплексом захо­дів із зберігання, перевезення, переробки та експортом об'єктів державного цінового регулювання державного інтервенційного фонду, а також закупівлі матеріально-технічних ресурсів для по­треб сільськогосподарських товаровиробників (за рахунок джерел, визначених п. 4 ч. З ст. ЗО БК України);

17) реалізацію програм та заходів, визначених законом про Державний бюджет України (за рахунок джерел, визначених п. 2 ч. З ст. 15, п. 14 ч. З ст. 29 та п. 5 ч. З ст. ЗО БК України) [1].

Таємні видатки (ст. 31 БК України). Державний бюджет Укра­їни має містити пояснення всіх видатків, за винятком видатків, пов'язаних з державною таємницею (таємних видатків). Таємні видатки, передбачені на діяльність органів державної влади, в ін­тересах національної безпеки включаються до Державного бюджету України без деталізації.

Контроль за проведенням таємних видатків здійснюється Ра­хунковою палатою та центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної бюджетної політики. Звіти про

проведені таємні видатки попередньо розглядаються Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету, Комітетом Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності, Комітетом Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією, Комітетом Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони. Про про­ведені таємні видатки звіти розглядаються Верховною Радою Укра­їни на закритому пленарному засіданні [1].

Для здійснення непередбачених видатків, що не мають постій­ного характеру і не могли бути передбачені при складанні проекту бюджету, формується Резервний фонд бюджету. Порядок вико­ристання коштів з резервного фонду бюджету визначається Кабі­нетом Міністрів України. Рішення про виділення коштів з резерв­ного фонду бюджету приймаються відповідно Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та виконавчими органами місцевого самоврядування.

Резервний фонд бюджету не може перевищувати одного відсотка обсягу видатків загального фонду відповідного бюджету. Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи місцевого са­моврядування щомісячно звітують відповідно перед Верховною Радою України, Верховною Радою Автономної Республіки Крим та відповідною місцевою радою про витрачання коштів резервного фонду відповідного бюджету.

У Державному бюджеті України резервний фонд передбачаєть­ся обов'язково. Рішення щодо необхідності створення резервного фонду місцевого бюджету приймає відповідна рада.

Структура місцевих бюджетів відповідно до ст. 63 БК Укра­їни містить в собі надходження і витрати на виконання повнова­жень оргаїів влади Автономної Республіки Крим, місцевих дер­жавних адміністрацій та органів місцевого самоврядування. Ці надходження і витрати становлять єдиний баланс відповідного бюджету.

До доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самовря­дування та враховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів, належать:

1) податок на доходи фізичних осіб у частині, визначеній ст. 65 БК України;

2) 50 відсотків збору за спеціальне використання лісових ре­сурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування, що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

3) 50 відсотків збору за спеціальне використання води (крім збору за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого значення), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя користувачами води за місцем її забору;

4) 50 відсотків плати за користування надрами для видобування корисних копалин загальнодержавного значення (крім плати за ко­ристування надрами для видобування нафти, природного газу та газового конденсату), що зараховується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

5) плата за використання інших природних ресурсів, що зарахо­вується до міських бюджетів міст Києва та Севастополя;

6) реєстраційний збір за проведення державної реєстрації юри­дичних осіб та фізичних осіб — підприємців, що справляється ви­конавчими органами відповідних місцевих рад;

7) державне мито в частині, що належить відповідним бюдже­там [1].

Податок на доходи фізичних осіб, який сплачується (перерахо­вується):

• податковим агентом — юридичною особою (її філією, від­діленням, іншим відокремленим підрозділом) чи представ­ництвом нерезидента — юридичної особи, зараховується до відповідного бюджету за їх місцезнаходженням (розта­шуванням) в обсягах податку, нарахованого на доходи, що виплачуються фізичній особі;

• податковим агентом — фізичною особою, зараховується до відповідного бюджету за місцем реєстрації такої фізичної особи у органах доходів і зборів;

• фізичною особою, яка отримує доходи від особи, яка не є по­датковим агентом, зараховується до відповідного бюджету за податковою адресою такої фізичної особи [1].

Зазначені обов'язкові платежі складають кошик доходів, що закріплюються за бюджетами місцевого самоврядування та вра­ховуються при визначенні обсягів міжбюджетних трансфертів.

До доходів місцевих бюджетів, що не враховуються при визна­ченні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать

 

1) податок на прибуток підприємств та фінансових установ кому­нальної власності. Податок на прибуток підприємств та фінансових установ комунальної власності, засновником яких є Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, районні, міські, селищні та сільські ради, зараховується відповідно до бюджету Автоном­ної Республіки Крим, обласних, районних, міських, селищних та сільських бюджетів;

2) плата за користування надрами для видобування корисних копалин місцевого значення; плата за користування надрами в цілях, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин; збір за спеціальне використання води водних об'єктів місцевого зна­чення; збір за спеціальне використання лісових ресурсів (крім збору за спеціальне використання лісових ресурсів в частині деревини, заготовленої в порядку рубок головного користування). Такі пла­тежі зараховуються до бюджетів місцевого самоврядування за міс­цезнаходженням (місцем розташування) відповідних природних ресурсів, а щодо водних об'єктів — за місцем податкової реєстрації платника збору;

3) плата за землю, що зараховується до бюджетів місцевого са­моврядування;

4) місцеві податки і збори (крім єдиного податку та податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), що зарахо­вуються до бюджетів місцевого самоврядування, включаючи збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (крім збору в частині провадження торговельної діяльності нафтопродук­тами, скрапленим та стиснутим газом на стаціонарних, малогаба­ритних і пересувних автозаправних станціях, заправних пунктах);

5) фіксований сільськогосподарський податок, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

6) частина чистого прибутку (доходу) комунальних унітарних підприємств та їх об'єднань, що вилучається до бюджету, у поряд­ку, визначеному Верховною Радою Автономної Республіки Крим, відповідними місцевими радами;

7) плата за розміщення тимчасово вільних коштів місцевих бю­джетів (крім коштів, отриманих вищими та професійно-технічними навчальними закладами від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право);

8) плата за ліцензії на певні види господарської діяльності та сер­тифікати, що видаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними і районними державними адміністраціями, ви­конавчими органами відповідних місцевих рад, яка зараховується відповідно до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних і районних бюджетів, бюджетів місцевого самоврядування;

9) плата за ліцензії та сертифікати, що зараховується до бю­джету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здій­снення діяльності;

10) плата за ліцензії на виробництво спирту етилового, коньяч­ного і плодового, спирту етилового ректифікованого виноградного, спирту етилового ректифікованого плодового, спирту-сирцю вино­градного, спирту-сирцю плодового, алкогольних напоїв та тютюно­вих виробів, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів міст Києва та Севас­тополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

11) плата за ліцензії на право експорту, імпорту та оптової тор­гівлі спиртом етиловим, коньячним та плодовим, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, спиртом-сирцем виноградним, спиртом-сирцем плодо­вим, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

12) плата за ліцензії на право експорту, імпорту алкогольних напоїв та тютюнових виробів, що зараховується до бюджету Авто-

номної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення ді­яльності;

13) плата за державну реєстрацію (крім реєстраційного збору за проведення державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців), що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюджетів міст Ки­єва та Севастополя;

14) плата за ліцензії на право оптової торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюдже­тів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

15) плата за ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами, що зараховується до бюджету Автономної Республіки Крим, обласних бюджетів, міських бюдже­тів міст Києва та Севастополя ліцензіатами за місцем здійснення діяльності;

16) штрафні санкції за порушення законодавства про патенту­вання;

17) адміністративні штрафи, що накладаються місцевими ор­ганами виконавчої влади та виконавчими органами місцевих рад або утвореними ними в установленому порядку адміністративними комісіями;

18) штрафні санкції внаслідок невиконання укладених розпо­рядником бюджетних коштів договорів з суб'єктами господарюван­ня на придбання товарів, робіт і послуг за рахунок коштів місцевих бюджетів;

19) надходження від орендної плати за користування майно­вим комплексом та іншим майном, що перебуває в комунальній власності;

20) плата за надані в оренду водні об'єкти місцевого значення;

21) концесійні платежі щодо об'єктів комунальної власнос­ті (крім платежів, визначених п. 5 ч. 2 ст. 69 БК України);

22) кошти, отримані від надання учасниками процедури заку­півель забезпечення їх пропозиції конкурсних торгів, які не під­лягають поверненню цим учасникам, у випадках, передбачених Законом України «Про здійснення державних закупівель» [19], в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бю-джетів;

23) кошти, отримані від учасника — переможця процедури за­купівлі під час укладання договору про закупівлю як забезпечення виконання цього договору, які не підлягають поверненню учасни-ку-переможцю, в частині здійснення закупівель за рахунок коштів місцевих бюджетів;

24) 80 відсотків коштів, отриманих підприємствами, установами та організаціями, що утримуються за рахунок місцевих бюджетів, за здані у вигляді брухту і відходів золото, платину, метали плати­нової групи, дорогоцінне каміння, і 50 відсотків коштів, отриманих цими підприємствами, установами та організаціями за здане у вигляді брухту і відходів срібло;

25) кошти від реалізації безхазяйного майна (у тому числі та­кого, від якого відмовився власник або отримувач), знахідок, спадкового майна (у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття), майна, одер­жаного територіальною громадою в порядку спадкування чи дару­вання, а також валютних цінностей і грошових коштів, власники яких невідомі;

26) інші доходи, що підлягають зарахуванню до місцевих бюдже­тів відповідно до законодавства та є такими, що не враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів [1].

Відповідно до ст. 70 БК України видатки місцевих бюджетів включають бюджетні призначення, встановлені рішенням про міс­цевий бюджет, на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією про­грам, перелік яких визначено статтями 88-91 БК України.

БК України передбачає бюджет розвитку місцевих бюджетів, який є складовою частиною спеціального фонду місцевих бюджетів.

Надходження бюджету розвитку місцевих бюджетів включають:

1) податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що зараховується до бюджетів місцевого самоврядування;

2) єдиний податок, що зараховується до бюджетів місцевого са­моврядування;

3) дивіденди (дохід), нараховані на акції (частки, паї) господар­ських товариств, у статутних капіталах яких є майно Автономної Республіки Крим, комунальна власність;

4) плата за надання місцевих гарантій (відповідно до ст. 17 БК України);

5) кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, отримані відповідно до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» [22];

6) кошти від відчуження майна, що належить Автономній Рес­публіці Крим, та майна, що перебуває в комунальній власності, кошти від продажу земельних ділянок несільськогосподарського призначення або прав на них;

7) 90 відсотків коштів від продажу земельних ділянок несіль­ськогосподарського призначення або прав на них, що перебува­ють у державній власності до розмежування земель державної і комунальної власності (крім земельних ділянок несільськогоспо-

дарського призначення, що перебувають у державній власності, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації), при цьому від продажу земельних ділянок, які знаходяться на території Автономної Республіки Крим: 35 відсотків — до бюджету Авто­номної Республіки Крим, 55 відсотків — до сільських, селищних, міських бюджетів Автономної Республіки Крим;

8) капітальні трансферти (субвенції) з інших бюджетів;

9) кошти від повернення кредитів, наданих з відповідного бю­джету, та відсотки, сплачені за користування ними (крім надхо­джень, визначених пп. 13 і 14 ч. 2 ст. 69 БК України);

10) місцеві запозичення, здійснені у порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законами України;

11) кошти, які передаються з іншої частини місцевого бюджету за рішенням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, від­повідної місцевої ради (щодо коштів резервного фонду місцевого бюджету в частині витрат бюджету розвитку — за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адмі­ністрації, виконавчого органу відповідної місцевої ради) [1].

До витрат бюджету розвитку місцевих бюджетів належать:

1) погашення місцевого боргу;

2) капітальні видатки, включаючи капітальні трансферти іншим бюджетам (крім капітальних видатків, що здійснюються за раху­нок визначених пп. 2-15 ч. 2 ст. 69 БК України надходжень спеці­ального фонду місцевих бюджетів);

3) внески органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування до статутного капіталу суб'єкта госпо­дарювання;

4) проведення експертної грошової оцінки земельної ділянки, що підлягає продажу відповідно до ст. 128 Земельного кодексу Укра­їни [23], за рахунок авансу, внесеного покупцем земельної ділянки;

5) підготовка земельних ділянок несільськогосподарського при­значення або прав на них державної (до розмежування земель дер­жавної та комунальної власності) чи комунальної власності для продажу на земельних торгах та проведення таких торгів;

6) платежі, пов'язані з виконанням гарантійних зобов'язань Автономної Республіки Крим чи територіальної громади міста;

7) розроблення містобудівної документації на місцевому та ре­гіональному рівнях [1].

Правове регулювання міжбюджетних відносин

В Україні проблема формування міжбюджетних відносин та ви­бору їх оптимальної моделі виникла разом з проголошенням неза­лежності, становленням інституту місцевого самоврядування та побудовою нової системи органів державної влади. Цивілізовані міжбюджетні відносини у нашій державі виникли з прийняттям Конституції України, Закону України «Про місцеве самоврядуван­ня в Україні» [24] та БК України.

Модель міжбюджетних відносин у будь-якій державі базується на існуючому державному та територіальному устрої, тому такі взаємовідносини є також інструментом організації влади і місце­вого самоврядування, розподілу компетенції між «центром» та територіями.

У залежності від того, органи управління яких рівнів є суб'єктами міжбюджетних відносин, розрізняють вертикальні та горизонтальні міжбюджетні відносини. Вертикальні міжбю­джетні відносини виникають між органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також між органами міс­цевого самоврядування різних рівнів. Горизонтальні міжбюджетні відносини — це міжбюджетні відносини між органами місцевого самоврядування одного рівня. Такі міжбюджетні відносини зумов­лені необхідністю здійснення у країні фінансового вирівнювання і передачі фінансових ресурсів з одних регіонів іншим з метою за­безпечення суспільних послуг на рівні державних мінімальних соціальних стандартів [25].

Зміст поняття «міжбюджетні відносини» включає низку аспек­тів:

1) розподіл функцій, компетенцій та відповідальності у сфері надання управлінських, державних та громадських послуг, а також здійснення фінансового контролю;

2) виконання органами місцевого самоврядування власних та делегованих повноважень органів виконавчої влади;

3) перерозподіл бюджетних доходів та видатків;

4) розподіл фіскальних повноважень та відповідальність за вста­новлення відповідних податків, зборів і платежів;

5) здійснення фінансового вирівнювання.

 

Підґрунтям для існування міжбюджетних відносин є визначені чинним законодавством:

— розподіл повноважень між державною виконавчою владою та органами місцевого самоврядування,

— гарантії з боку держави щодо фінансування наданих повно­важень органам місцевого самоврядування,

— розмежування доходів і видатків між ланками бюджетної системи.

Повноваження та функції держави, які згідно із законодав­ством України передаються на виконання органам Автономної Республіки Крим та місцевого самоврядування, називаються де­легованими державними повноваженнями і деталізуються у ст. ст. 25-38 та 42-44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [24], ст.ст. 13-14 та 17-29 Закону України «Про місце­ві державні адміністрації» [26]. Передача видатків на виконання таких повноважень та функцій здійснюється відповідно до ст.ст. 92, 93 БК України.

Інший вид видатків на здійснення повноважень — це видатки, пов'язані з фінансуванням повноважень та функцій на реалізацію прав та обов'язків Автономної Республіки Крим та місцевого само­врядування, які мають місцевий характер і визначені законами України. Відповідно до Закону України «Про місцеве самовряду­вання в Україні» [24] такі повноваження називаються власними повноваженнями органів місцевого самоврядування. Вони вста­новлюються у ст.ст. 140, 142-144 Конституції України та дета­лізуються в ст.ст. 25-38 та 42-44 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» [24] та ст.ст. 13-14 та 17-29 Закону України «Про місцеві державні адміністрації» [26]. Виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування може пе­редаватися від одних органів місцевого самоврядування іншим за відповідним рішенням цих органів. Тому видатки на виконання власних повноважень органів місцевого самоврядування також можуть передаватися з одного місцевого бюджету до іншого відпо­відно до ст.ст. 92, 93 БК України.

У відповідності зі ст. 86 БК України розмежування видів ви­датків, визначених пп. 2 і 3 ч. 1 ст. 82 БК України, між місцеви­ми бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання гарантованих послуг та

наближення їх до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на:

перша група — видатки на функціонування бюджзтних установ та реалізацію заходів, які забезпечують необхідне Іершочергове надання гарантованих послуг і які розташовані найближче до спо­живачів. Видатки першої групи здійснюються з бюджетів сіл, їх об'єднань, селищ, міст;

друга група — видатки на функціонування бюджетних установ та реалізацію заходів, які забезпечують надання основних гаран­тованих послуг для всіх громадян України. Видатхи другої гру­пи здійснюються з бюджетів міст республіканською Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних

бюджетів;

третя група — видатки на функціонування бюджетних уста­нов та реалізацію заходів, які забезпечують гарантовані послуги для окремих категорій громадян, або реалізацію програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Видатки третьої групи здій­снюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів [1].

З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки

всіх трьох груп.

Розмежування видатків між бюджетами може бути чітким і сис­тематичним, якщо воно проводиться на основі єдиних принципів та правильно обраних критеріїв щодо визначення доцільності від­несення тих чи інших видатків до певного бюджету. При цьому обрані принципи та критерії мають застосовуватися до всіх видів видатків при вирішенні питання щодо віднесення їх до того чи іншого бюджету.

Одним із основних принципів та критеріїв розмежування ви­датків є принцип субсидіарності, який також покладено в основу побудови бюджетної системи України. Згідно з цим принципом, надавачі будь-яких соціальних послуг мають бути: максимально наближеними до безпосереднього споживача цих послуг, якщо це не знижує ефективності управління такими видатками і не веде до необґрунтованого збільшення вартості надання таких послуг.

Ще одним критерієм віднесення видатків до певного бюджету є критерій повноти надання соціальної послуги. Якщо певна соціаль­на послуга може бути надана органами місцевого самоврядування

як міста, так і району, то необхідно віддати повноваження на надан­ня такої послуги тим органам, які можуть надавати її самостійно у найбільш повному обсязі, і відповідно віднести до бюджету цього органу видатки на її фінансування.

Найближчими до споживачів соціальних послуг є органи міс­цевого самоврядування, які створені територіальними громадами села, селища, міста та їх об'єднань. Тому здійснення видатків на ви­конання соціальних послуг, що вимагають найбільшого набли­ження до безпосередніх споживачів, визначено як видатки першої групи та віднесено до бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань [27].

Слід мати на увазі, що міжбюджетні відносини не обмежуються лише розподілом і перерозподілом надходжень від загальнодер­жавних податків і зборів. Міжбюджетні відносини є взаємними фі­нансовими відносинами між органами влади всіх рівнів, які мають бюджет; звідси і назва відносин — міжбюджетні [28].

Міжбюджетні відносини — це відносини між державою, Авто­номною Республікою Крим та територіальними громадами щодо забезпечення відповідних бюджетів фінансовими ресурсами, необ­хідними для виконання функцій, передбачених Конституцією України та законами України (ст. 81 БК України).

Міжбюджетні відносини ґрунтуються на наступних принципах:

1) збалансованість інтересів усіх учасників міжбюджетних відно­син — забезпечує урахування інтересів всіх рівнів бюджетної системи.

З урахуванням взаємопов'язаності всіх бюджетів на території держави принцип збалансованості необхідно розглядати не лише у вузькому розумінні (як це визначено у ст. 7 БК України), але й у його широкому тлумаченні — тобто відносно всієї бюджетної системи, що в першу чергу виражається у збалансованості інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин.

Збалансованість інтересів усіх учасників міжбюджетних від­носин, яка полягає по суті у забезпеченні відповідності між по­вноваженнями на здійснення видатків з місцевих бюджетів та бюджетними ресурсами, що мають забезпечувати виконання цих повноважень,— постає одночасно і принципом, і першочерговою метою самих міжбюджетних відносин.

Насьогодні у національній бюджетній системі залишаються про­блеми незбалансованості інтересів усіх учасників міжбюджетних відносин.

2) законодавче розмежування видаткових повноважень, відпо­відальності та доходних джерел між різними рівнями бюджетів.

Порушення принципу достатності на рівні місцевих бюдже­тів може мати серйозні негативні наслідки для економіки регіо­нів. Невідповідність доходів місцевих бюджетів видатковим по­вноваженням місцевих органів влади може призводити до спроб введення додаткових місцевих зборів або адміністративного втру­чання місцевої влади в товарно-матеріальні потоки регіону — отже, може призвести до порушення принципу нейтральності оподатку­вання по відношенню до економічних суб'єктів різних регіонів [29].

Міжбюджетний розподіл дохідних джерел завжди має бути ре­зультатом компромісу між економічною самостійністю місцевих органів влади та завданнями вирівнювання умов життя по території країни [ЗО].

3) самостійність (автономність) бюджетів різних рівнів — по­ходить від самостійності і автономності місцевого самоврядування, відображає механізм реалізації повноважень місцевого самовряду­вання у бюджетній сфері.

Розбудова бюджетної системи може відбуватися з використан­ням двох протилежних принципів — принципу єдності всіх бюдже­тів та принципу їх автономності [31].

Принцип автономності означає, що: по-перше, держава визна­чає правову базу місцевого самоврядування, але не втручається у його внутрішню діяльність; по-друге, право суб'єктів місцевого самоврядування на прояв самостійної волі і самостійну діяльність. На принцип «широкої автономії» щодо компетенції, порядку і засо­бів її здійснення, а також наявності необхідних для цього ресурсів вказує і Європейська хартія місцевого самоврядування. 4) рівність усіх місцевих бюджетів у взаємовідносинах із дер­жавним бюджетом та між собою — означає, визначення єди­них (рівних) для всіх органів місцевого самоврядування нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів; єдиний порядок сплати податків і зборів. Нормативи мінімальної бюджетної забезпеченості визначаються на підставі єдиної мето­дики. Всі бюджети мають рівне право на перерахування до них міжбюджетних трансфертів у тих чи інших формах (на рівнях: державний бюджет — місцевий бюджет; місцевий бюджет міс­цевий бюджет). При цьому необхідно зазначити, що даний принцип

не означає, що загальнодержавний і місцевий рівні публічної влади можуть виступати як рівні у сфері вирішення загальнодержав­них проблем, вироблення загальнодержавної бюджетної політики, оскільки ці питання повинні вирішуватися вищим рівнем пред­ставницької влади.

5) рівність бюджетних прав органів місцевого самоврядуван­ня — означає у першу чергу рівні права органів місцевого само­врядування на власний бюджет, на мінімальний бюджет місцевого самоврядування, на власну доходну базу, достатню для забезпечен­ня населення послугами на рівні мінімальних соціальних потреб, які гарантуються державою.

6) розмежування (закріплення) на постійній основі та розподіл за тимчасовими нормативами регулюючих доходів за бюджетами різних рівнів бюджетної системи держави — означає, що відповід­но до цього принципу щорічними законами про Державний бюджет України розподіляються між бюджетами надходження, наприклад, від загальнодержавних податків і зборів.

7) розмежування і закріплення видатків за певними рівнями бюджетної системи держави — закріплено у статтях глави 14 БК України.

Гарантування всім громадянам рівних прав і свобод, зокрема таких як право на соціальний захист, достатній життєвий рівень, освіту, охорону здоров'я тощо, вимагає фінансування відповідних видатків з бюджетів усіх адміністративно-територіальних одиниць із застосуванням єдиних підходів щодо їх кількісного виміру [32].

Розподіл видатків повинен якнайбільше відповідати розподілу повноважень у виконанні державних функцій (надання суспільних благ та послуг, вирішення завдань перерозподілу доходів, прове­дення стабілізаційної політики), тобто й видатки, й повноваження у прийнятті відповідних рішень мають належати тому ж самому рівню державної влади, отже, це дозволить підвищити відповідаль­ність місцевих органів влади за ефективність державних видатків і спрямованість їхньої діяльності на інтереси місцевих жителів [32].

8) субсидіарності — цей принцип є похідним від попереднього, який лише розмежовує (розподіляє) і закріплює видатки за пев­ними рівнями бюджетної системи держави. Виходячи із змісту принципу субсидіарності, передбаченого ст. 7 БК України як роз­поділу видів видатків між державним бюджетом та місцевими

бюджетами, а також між місцевими бюджетами, який повинен ґрунтуватися на максимально можливому наближенні надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача, постає очевид­ним, що принцип субсидіарності визначає і мету, і основу розподі­лу видів видатків — максимально можливе наближення надання суспільних послуг до їх безпосереднього споживача. Таким чином, принцип розмежування і закріплення видатків за певними рівнями бюджетної системи держави і принцип субсидіарності постають взаємообумовленими і взаємопов'язаними. Застосування принципу субсидіарності дозволяє проаналізувати всі види суспільних благ та послуг з точки зору доцільності передачі повноважень у їх наданні.

9) стимулювання розвитку регіонів та фінансового вирівню­вання.

Фінансове вирівнювання — приведення у відповідність витрат місцевих бюджетів (за економічною та функціональною класифі­каціями) до гарантованого державою мінімального рівня соціаль­них послуг на одного мешканця, ліквідація значних диспропорцій у здійсненні бюджетних видатків за окремими територіями. Але, враховуючи, що нині у нас не розроблено і законодавче не визна­чено державні соціальні гарантії, метою фінансового вирівнювання є наближення видатків місцевих бюджетів у розрахунку на одну особу наявного населення до середнього рівня видатків, який є у країні. З'ясування сутності й механізму здійснення фінансового вирівнювання як у нашій, так і в зарубіжних країнах свідчить, що його слід розглядати не лише як діяльність у межах бюджетної системи, пов'язану з перерозподілом бюджетних ресурсів. У ши­рокому розумінні фінансове вирівнювання відображає процеси політичного, економічного і соціального значення, за допомогою яких вирішуються загальнодержавні завдання щодо забезпечення динамічного зростання економіки, розвитку продуктивних сил, поліпшення добробуту населення, усунення розбіжностей у рівнях розвитку окремих територій, фінансового забезпечення місцевого самоврядування, вирішення національних проблем тощо. Усе це надає фінансовому вирівнюванню виняткового значення і зумовлює його особливе місце у фінансовій системі, і в тому числі у міжбю-джетних відносинах.

Як доходи, так і видатки місцевих бюджетів окремих регіонів України мають досить значні відмінності. Тому виникає потреба

у проведенні фінансового вирівнювання, яке спрямоване на ніве­лювання (у певних межах) таких відхилень, тому що їх наявність створює неоднакові умови для надання державними органами еко­номічних, соціальних, адміністративних та інших послуг. Як відо­мо, у Конституції України закріплені рівні можливості для всіх гро­мадян у здійсненні своїх прав, незалежно від того, на якій території вони проживають. Сплачуючи однакові податки, громадяни в праві розраховувати на однаковий рівень надання суспільних послуг, фінансування яких забезпечується переважно за рахунок бюджет­них коштів [32].

Закон України від «Про стимулювання розвитку р