Необхідність в оцінці інтелектуальної власності та нематеріальних активів виникає за таких умов:
- у разі купівлі-продажу ліцензій;
- при укладанні договорів на передачу ноу-хау;
- під час передачі прав на об’єкти інтелектуальної власності до статутного фонду підприємств;
- при укладанні договорів про спільну діяльність;
- якщо необхідно визначити збитки внаслідок несанкціонованого використання інтелектуальної власності при недобросовісній конкуренції;
- коли встановлюється обґрунтована ринкова вартість підприємства з метою купівлі-продажу майна;
- при отриманні кредитів під заставу;
- під час визначення бази для оподаткування;
- при страхуванні майна;
- при визначенні вартості паїв учасників під час реорганізації чи ліквідації підприємства.
Основним видом вартості, який розглядається при оцінці нематеріальних активів, є ринкова вартість. У міжнародних стандартах оцінки дається таке її визначення: «Ринкова вартість – це розрахована сума на дату оцінки, за яку інтелектуальна власність обмінюється між покупцем і продавцем за комерційною угодою, під час якої кожна із сторін діяла компетентно, виважено і без примусу». Ринкова вартість визначається як найвірогідніша ціна на ринку на дату оцінки. Це максимальна ціна, яку може отримати продавець, та мінімальна, яку може запропонувати покупець. Вважається, що покупець не заплатить за конкретну інтелектуальну власність ціну більшу, ніж коштує інша, подібна до неї з тими ж самими споживчими якостями. Оцінювач аналізує реальні ринкові угоди і порівнює оцінюваний об’єкт з іншими, які мають аналогічні споживчі якості.
Крім ринкової, визначаються інші види вартості, основними з яких, згідно з міжнародними стандартами, є:
1) споживча;
2) інвестиційна;
3) вартість відтворення об’єкта;
4) вартість заміщення;
5) страхова вартість;
6) вартість для цілей оподаткування майна юридичних та фізичних осіб;
7) ліквідаційна вартість.
Оскільки нематеріальні активи неоднорідні за своїм складом, характером використання чи експлуатації у процесі виробництва та мають різний ступінь впливу на фінансовий стан і результати господарської діяльності підприємства, для їх оцінки неможливо використати традиційні підходи, застосовувані щодо рухомого та нерухомого майна.
Основними факторами, які визначають вартість об’єкта інтелектуальної власності, є:
1) правові (строк дії охоронного документа, його надійність, обсяг прав, що передаються);
2) витратні (витрати на створення об’єкта правової охорони, на реєстрацію прав та підтримку чинності охоронних документів, на маркетинг та рекламу, на страхування ризиків, пов’язаних з об’єктами інтелектуальної власності, на розв’язання правових конфліктів, податок на операції, пов’язані з використанням об’єктів інтелектуальної власності, та інфляційний фактор);
3) прибуткові (очікувані ліцензійні платежі та очікуваний економічний ефект від використання об’єктів інтелектуальної власності).
Першим етапом при оцінці нематеріального активу є визначення мети оцінки і, залежно від неї, – виду вартості, яку треба розрахувати. Наступним кроком є вибір методології оцінки, тобто загального підходу та конкретних методів оцінки.
Обираючи метод оцінки, оцінювач повинен керуватися такими основними критеріями:
- достовірність: методи оцінки мають викликати довіру і бути достовірними з практичного і теоретичного погляду;
- об’єктивність: оцінювач має керуватись об’єктивною інформацією;
- універсальність: достовірність зростає, якщо використовуються стандартні підходи для підприємств, галузей промисловості та різних видів нематеріальних витрат;
- грошові витрати: обумовлені результатами оцінки вигоди повинні бути достатніми для виправдання зусиль, витрачених на її проведення;
- послідовність: методики мають послідовно використовуватись протягом періоду оцінки, що полегшить цей процес;
- надійність: оцінка має бути достовірною, такою, щоб інші оцінювачі могли відтворити одержані результати, використовуючи аналогічні підходи;
- адекватність: підходи до оцінки повинні відповідати потребам користувача;
- практичність: використовувані методи та параметри мають бути зрозумілими та відносно простими для їх практичного застосування.
Відповідно до міжнародних стандартів оцінки нематеріальних активів зазвичай використовують три основні підходи:
1) витратний;
2) ринковий;
3) прибутковий.
Кожен з цих підходів передбачає застосування ряду методів, які дають різні значення вартості оцінюваного об’єкта. Тому в процесі практичної оцінки вартості нематеріальних активів застосовується порівняльний аналіз використаних методів, виявляються їх переваги та недоліки, здійснюється узгодження вартості і, таким чином, більш обґрунтовано встановлюється ціна об’єкта.
Витратний підхід ґрунтується на вивченні можливостей інвестора щодо придбання нематеріального об’єкта. Під час застосування цього підходу приймається за аксіому таке: покупець не заплатить за нематеріальний актив більшу суму, ніж та, за яку він може купити аналогічний за своїми споживчими властивостями об’єкт без істотних затримок. Цей метод дає об’єктивні результати, коли є можливість точно оцінити величини витрат на створення аналогічного об’єкта інтелектуальної власності та його зносу за обов’язкової умови відносної рівноваги попиту і пропозиції на ринку.
Найчастіше для розрахунку поточної вартості об’єкта інтелектуальної власності застосовуються такі його різновиди, як:
- метод визначення первісних витрат;
- метод вартості заміщення;
- метод вартості відтворення.
Ринковий підхід дає досить об’єктивну характеристику вартості об’єкта інтелектуальної власності за умов достатньої насиченості ринку. При цьому застосовується метод прямого порівняльного аналізу продажів, який ґрунтується на принципі заміщення.
Прибутковий підхід ґрунтується на припущенні, що інвестор, який купує об’єкт інтелектуальної власності, обов’язково розраховує на майбутній прибуток, тобто вартість оцінюваного об’єкта визначається його здатністю приносити прибуток.
Оцінка інтелектуальної власності за цим методом представляє собою виявлення залежності поточної вартості інтелектуальної власності від вартості всіх майбутніх прибутків, які можна одержати при її використанні. Майбутні вигоди від використання інтелектуальної власності визначаються методом дисконтування кожної майбутньої вигоди з відповідною нормою віддачі або методом капіталізації прибутків із застосуванням коефіцієнта капіталізації, який відображає послідовність отримання прибутків, зміну вартості інтелектуальної власності та прибутку, а також норму віддачі капіталовкладень. Іншими словами, інвестор купує інтелектуальну власність, яка приносить прибуток сьогодні, в обмін на право одержувати майбутні прибутки від експлуатації цієї власності та її продажу.
Прибутковий підхід оцінки нематеріальних активів включає такі різновиди, як:
- метод дисконтування грошових потоків;
- метод капіталізації прибутків;
- метод звільнення від роялті.
Крім загальних методів, існує ряд таких, що застосовуються в окремих випадках і для певних видів інтелектуальної власності. Наприклад, метод ринкових мультиплікаторів, метод оцінки брендів, а також методи, що ґрунтуються на гібридному базисі.
Порівнюючи розглянуті підходи, можна дійти такого висновку:
1) перевагами прибуткового методу є те, що він враховує майбутні очікування прибутків та видатків підприємства, забезпечує облік економічного старіння, а також орієнтується на ринковий аспект. До його недоліків відносять складність здійснення прогнозу і ярко виражений суб’єктивізм;
2) ринковий підхід вигідний тим, що ґрунтується в основному на ринкових даних і відображає ринкові реалії між покупцями та продавцями. Його недоліки полягають в складності отримання вихідних даних на порівнюваних підприємствах, необхідності внесення ряду суттєвих поправок. Цей підхід базується на минулих тенденціях і не враховує майбутні вигоди;
3) що ж до витратного підходу, то його перевагами є те, що він ґрунтується на первісній бухгалтерській документації і дає об’єктивну оцінку витрат. А його недолік полягає в тому, що минулі витрати не завжди відображають можливість приносити прибуток у майбутньому.
