Характеристика методів кількісної оцінки ризиків

Тема 3. Методичні засади якісного та кількісного оцінювання ризиків

1. Якісні методи оцінки ризиків

2. Характеристика методів кількісної оцінки ризиків

Якісні методи оцінки ризиків

Доцільність прийняття конкретного господарського рішення, що містить певні ризики, може бути виявлена проведенням ґрунтовного аналізу цих ризиків. У багатьох наукових працях наголошується на необхідності застосування системного підходу до аналізу ризику підприємства, який передбачає: всебічне(наукове, технічне, технологічне, маркетингове, стратегічне) вивчення підприємства та середовища його функціонування як джерела ризику; аналіз зовнішніх та внутрішніх факторів ризику; побудову й аналіз ланцюжка розвитку подій за впливу тих або інших факторів; визначення показників оцінки рівня ризику; встановлення механізмів та моделей взаємозв’язку показників і факторів ризику. Об’єктом аналізу ризику мають бути стратегічні, інноваційні, інвестиційні рішення щодо поточного та майбутнього розвитку підприємства, взаємовідносини з колективом, постачальниками сировини, споживачами продукції, конкурентами.

У низці праць із проблем ризику пропонується застосування якісного та кількісного аналізів ризику. Розглянемо спочатку особливості якісного аналізу, який має на меті визначити чинники й зони ризику та провести ідентифікацію можливих ризиків. Для даного виду аналізу характерними є два аспекти:

- перший аспект пов’язаний з необхідністю порівнювати очікувані позитивні(сприятливі) результати із можливими економічними, соціальними несприятливими наслідками;

- другий аспект пов’язаний з виявленням впливу рішень, які приймаються в умовах невизначеності та конфліктності, на інтереси суб’єктів господарювання.

У рамках діяльності певного суб’єкта господарювання може бути використана така класифікація зон ризику: безризикова зона, зона допустимого ризику, зона критичного ризику, зона катастрофічного ризику.

Основними критеріями розмежування виступають: прибуток, виручка, власні кошти підприємства, втрати, коефіцієнт ризику. Іноді в межах зони допустимого ризику виокремлюють мінімальну зону та зону підвищеного ризику, використовуючи як критерії чистий і розрахунковий прибутки від здійснення підприємницької діяльності.

Змістовну характеристику основних зон ризику в процесі здійснення господарських операцій подано в табл. 1.

 

Таблиця 1

Характеристика основних зон ризику

Зона ризику	Характерні ознаки
Безризикова зона	• Відсутність будь-яких утрат під час здійснення господарських операцій
Зона допустимого ризику	• Можлива величина втрат не перевищує розміру очікуваного прибутку. У найгіршому випадку — втрата всього прибутку, за сприятливого збігу обставин — незначний розмір утрат, що припадає на одну ризиковану ситуацію. • Часті випадки настання ризику. • Велика ймовірність виникнення витрат даного рівня. • Втрати піддаються точному розрахунку в межах одного року. • Настання ризикових подій не змушує систему до зміни певних цілей
Зона критичного ризику	• Можливий розмір утрат перевищує прибуток, але не є більшим за виручку. • Нечасті випадки настання ризику. • Середній рівень ймовірності виникнення даного рівня втрат. • Настання ризикованих подій змушує систему до зміни певних цілей
Зона катастрофічного ризику	• Найбільш небезпечна; можливі втрати перевищують виручку та можуть досягти величини, що дорівнює майну підприємства. • Вкрай рідкісні випадки настання ризику. • Дуже низька ймовірність виникнення втрат даного рівня. • Настання ризику може призвести до банкрутства, краху або ліквідації фірми

 

Характеристика методів кількісної оцінки ризиків

Потреба в ідентифікації та відокремленні суттєвих чинників ризику, підвищенні ефективності процесу управління, існування можливості вибору конкретного господарського рішення із сукупності альтернативних варіантів зумовлює необхідність доповнення якісного аналізу кількісним.

Якщо головне завдання якісної оцінки – визначити можливі види ризику, то завдання кількісного аналізу економічних ризиків передбачає:

- вибір методів кількісної оцінки ризиків;

- оцінку окремих ризиків та загальної їх величини;

- оцінку кількісного результату – порівняння з обмежуваннями ризику.

Ступінь ризику — ймовірність появи випадку втрат(імовірність реалізації ризику), а також розмір можливого збитку від нього. Вирізняють два основних параметри оцінювання ступеня ризику:

1) імовірність появи втрат (імовірність реалізації ризику) — чим вона вища, тим більший ризик;

2) величину втрат (розмір можливого збитку) — чим вона більша, тим більший ризик).

Ступінь ризикованості залежить від розмірів підприємства, кількості працівників, величини активів, частки ринку збуту, обсягів продукції. З цього погляду можна виділити такі групи підприємств:

• найбільш ризикові (заводи - «гіганти», фабрики, оскільки вони ресурсоємні, мають значний розмір грошового обігу, велику кількість працівників);

• підприємства середнього ступеня ризикованості (сільськогосподарські підприємства, оскільки їх діяльність залежить від природних умов, основним засобом виробництва є земля, від ефективності використання якої залежить результативність роботи підприємства);

• найменш ризикові (малі підприємства, агрофірми, фермерські господарства, оскільки вони невеликі за розміром, випускають незначні обсяги продукції, мають місцеві ринки збуту).

Існує кілька підходів до кількісної оцінки ризику. Критерієм кількісної оцінки ризику можна вважати імовірність того, що отриманий результат виявиться менше значення, яке вимагається (намічається планом, що прогнозується):

,

(3.1)

де R – критерій оцінки ризику; Р– імовірність; - плановане значення результату; – отриманий результат.

Цей метод дозволяє оцінити рівень ризику тільки після одержання певного результату.

Критерієм оцінки ризику можна вважати абсолютну величину, що визначається як добуток очікуваної шкоди на імовірність того, що ця шкода станеться:

R= У· Р (У),

(3.2)

де R – ступінь ризику; У – очікувана шкода; Р (У) – імовірність шкоди.

Натепер використовують різні підходи до аналізу ризику, їх поділяють на об'єктивні і суб'єктивні. За об'єктивних підходів використовують характеристики випадкових процесів, отримані на основі даних, що не залежать від думки конкретної особи, а суб'єктивні методи ґрунтуються на експертних оцінках ризику. Моделювання ризику дає змогу оцінити кілька можливих варіантів розвитку ризикової ситуації, проаналізувати і вибрати оптимальний.

Методи кількісного оцінювання аналізу є до певної міри уніфікованими, проте за їх допомогою можна оцінити не всі види ризику за різних господарських ситуацій (брак часу, інформації, кваліфікації). Існують ризики, які вимагають індивідуального підходу до їх оцінки, а також комплексні. Тому поряд з універсальними використовують специфічні методи оцінювання економічного ризику. Методи оцінювання ризику об'єднують у чотири групи:

1) експертні застосовуються, коли відсутня необхідна інформація для здійснення розрахунків або порівняння, ґрунтуються на опитуванні кваліфікованих спеціалістів з наступною статистично-математичною обробкою;

2) економіко-статистичні застосовуються лише за наявності достатньо великого обсягу статистичної інформації для отримання точної кількісної величини рівня ризику;

3) розрахунково-аналітичні призначені для розрахунку відносно точного кількісного вираження рівня ризику на основі внутрішньої інформаційної бази самого підприємства;

4) аналогові дають змогу оцінити рівень ризику по окремих операціях на основі порівняння з аналогічними, вже багаторазово здійснюваними операціями (використовується як власний, так і зовнішній досвід).

Найпоширенішими і універсальними є статистичний метод, методи експертних оцінок, побудови дерева рішень, аналогій, аналізу чутливості.

Кількісні методи передбачають отримання оцінки ризику в абсолютному і відносному вираженні. В абсолютному вираженні ризик вимірюють іменованими величинами — частотою чи розмірами можливих втрат (збитків) у грошовому еквіваленті, у відносному — різними безрозмірними показниками, що є відношенням двох чи кількох іменованих величин (коефіцієнта варіації тощо). На практиці використовують різні види оцінювання ризикової ситуації для обрання найприйнятнішого варіанта.

Статистичний метод полягає у вивченні статистики втрат і прибутку, що мали місце на даному чи аналогічному підприємстві, з метою визначення імовірності події, установлення величини ризику. Імовірність означає можливість одержання певного результату.

Особливий інтерес становить кількісна оцінка економічного ризику за допомогою методів математичної статистики.

Середня величина являє собою узагальнену кількісну характеристику і не дозволяє прийняти рішення на користь якого-небудь варіанту вкладення капіталу. Для остаточного рішення необхідно вимірити розмах чи мінливість показників, тобто визначити мінливість можливого результату. Для цього використовуються показники дисперсії, середньоквадратичного відхилення та коефіцієнт варіації.

Для прийняття рішення потрібно знати величину (ступінь) ризику, що виміряється двома критеріями:

1) середнє очікуване значення (математичне очікування);

2) коливання (мінливість) можливого результату.

Середнє очікуване значення (математичне очікування) — це середньозважене значення величини події, що зв'язана з невизначеною ситуацією.

,

(3.3)

де — математичне очікування; — середнє очікуване значення; — значення випадкової величини, — імовірність появи випадкової величини.

Імовірність при цьому означає можливість одержання певного результату. Існують два методи визначення імовірності подій:

- об’єктивний метод заснований на обчисленні частоти, з якою той чи іншийрезультат був отриманий в аналогічних умовах:

,

(3.4)

де Р – імовірність небажаного результату; n– число подій з невдалим для господарника результатом; N– загальне число аналогічних подій як з успішним, так i з невдалим результатом.

- суб’єктивний. Суб’єктивна імовірність є припущенням відносно певного результату. Цей метод визначення імовірності заснований на судженні, особистому досвіді оцінювати ризик. При цьому слід враховувати два обмеження:

- сума ймовірностей всіх подій дорівнює 1;

- імовірність окремої події знаходиться в межах від 0 до1: 0 ≤ Рі < 1.

Середнє очікуване значення вимірює результат, який очікується в середньому.

Однак для прийняття рішення необхідно так само виміряти коливання показників, тобто визначити міру мінливості можливого результату.

Коливання можливого результату являє собою ступінь відхилення очікуваного значення від середньої величини.

Для цього на практиці звичайно застосовують два близько пов'язаних критерії: «дисперсію» і «середньоквадратичне відхилення».

Дисперсія — середнє зважене з квадратів відхилень дійсних результатів від середніх очікуваних.

(3.5)

Середньоквадратичне відхилення — це корінь квадратний з дисперсії.Він є іменованою величиною і вказується в тих же одиницях, у яких виміряється; ознака, що варіює:

(3.6)

Дисперсія і середньоквадратичне відхилення служать мірами абсолютного коливання і вимірюються в тих же фізичних одиницях, у яких вимірюється ознака, що варіює. Для аналізу звичайно використовується коефіцієнт варіації.

Коефіцієнт варіації являє собою відношення середньоквадратичного відхилення до середньої арифметичної і показує ступінь відхилення отриманих знань:

(3.7)

Коефіцієнт варіації — відносна величина. Тому на його розмір не впливають абсолютні значення досліджуваного показника.

За допомогою коефіцієнта варіації можна порівнювати навіть коливання ознак, виражених у різних одиницях виміру. Коефіцієнт варіації може змінюватися від 0 до 100%. Чим більший коефіцієнт, тим сильніше коливання.

В економічній статистиці встановлена така оцінка різних значень коефіцієнта варіації:

До 10% — слабке коливання;

До 10-25% — помірне;

Понад 25% — високе.

Відповідно, чим вище коливання, тим більший ризик.

За допомогою статистичного методу оцінки ризику, тобто на основі розрахунку середнього очікуваного значення результату, дисперсії коефіцієнта варіації можна оцінити ризик не тільки конкретної угоди, але й підприємства в цілому, проаналізувавши динаміку його доходів за певний час.

Перевагою даного методу є простота математичних розрахунків, а недоліком – необхідність великої кількості вихідних даних(чим більше масив, тим достовірніша оцінка ризику).

Метод експертної оцінки

Існують ситуації, коли із різних причин, значною мірою в зв'язку з відсутністю достовірної інформації, використання статистичних чи розрахунково-аналітичних методів не надається можливим. У таких випадках широко застосовуються методи, що використовують результати досвіду й інтуїцію, тобто евристичні чи методи експертної оцінки.

Особливістю даного методу є відсутність строгих математичних доказів оптимальності рішень.

Загальна схема експертних опитувань включає наступні основні етапи: підбір експертів і формування експертних груп; формування питань і складання анкет; робота з експертами; формування правил визначення сумарних оцінок на основі оцінок окремих експертів; аналіз і обробка експертних оцінок.

У практичній діяльності застосовуються як індивідуальні, так і групові (колективні) експертні оцінки.

Цілі індивідуальних експертних оцінок:

· прогнозування ходу розвитку подій і явищ у майбутньому, а також оцінка їх у сьогоденні. Стосовно до аналізу й оцінки ризику це виявлення джерел і причин ризику, прогнозування дій конкурентів, установлення всіх можливих ризиків, оцінка ймовірності ризикових подій, призначення коефіцієнтів відносної важливості (значимості наслідку) і ранжирування ризиків, виявлення шляхів зниження ризику і т. ін.;

· аналіз і узагальнення результатів, представлених іншими експертами;

· складання сценаріїв дій;

· видача висновків іншим фахівцям і організаціям (рецензії, відзиви, експертизи і т. ін.).

Позитивною особливістю індивідуальної експертизи є оперативність одержання інформації для ухвалення рішення і відносно невеликі витрати. Як недолік варто виділити високий рівень суб'єктивності і, як наслідок, відсутність впевненості у вірогідності отриманих оцінок. Зазначений недолік покликаний усунути чи послабити колективні експертні оцінки.

Для проведення анкетного опитування складається оцінювальний лист та шкала оцінки. При цьому обов’язково окрім, самого ризику або ймовірності настання ризикової ситуації, передбачається оцінка ваги впливу кожного фактора на показники ризику. Приклад оцінювального бланку наведено в таблиці 2.

Таблиця 2

Оцінювальний бланк експертної оцінка

Подія (дія, операція)	Вага (В)	Оцінка ризику (Р)	Підсумкова оцінка (В х Р)
Порушення графіку поставки
Порушення обсягу поставки
Поставка неякісної продукції
і т. ін.

 

У даному прикладі пропонується трьохбальна шкала визначення ваги події (дії, операції): 3 бали - високий ступінь впливу події на економічний стан (організацію діяльності) підприємства; 2 бали - середній ступінь впливу події на економічний стан (організацію діяльності) підприємства; 1 бал - низький ступінь впливу події на економічний стан (організацію діяльності) підприємства.

Шкала оцінки ризику може відповідати емпіричній шкалі оцінки ризику:

1 бал – малий ризик (0 – 0,3)

2 бали – нормальний ризик (0,31 – 0,4)

3 бали – високий ризик (0,41 – 0,6)

4 бали – максимальний ризик (0,48 – 0,8)

5 балів – критичний ризик (0,81 – 1,0)

Процесу групового обговорення в порівнянні з індивідуальними оцінками притаманні деякі відмінні риси: колективні оцінки, як правило, менш суб'єктивні, і рішення, прийняті на їхній основі, зв'язані з більшою імовірністю здійснення. Використовуючи групові експертні процедури, припускають, що при рішенні проблем в умовах невизначеності думка групи експертів надійніше, ніж думка окремого експерта, тобто, дві групи однаково компетентних експертів з більшою імовірністю дадуть аналогічні відповіді, ніж два експерти. Передбачається також, що сукупність індивідуальних відповідей експертів повинна включати "щиру" відповідь.

Можна виділити наступні типи групових експертних процедур:

1. Відкрите обговорення поставлених питань з наступним відкритим чи закритим голосуванням.

2. Вільне висловлення без обговорення і голосування.

3. Закрите обговорення з наступним закритим голосуванням чи заповненням анкет експертного опитування.

Досвід показав, що традиційні методи обговорення питань, поставлених перед групою експертів, що відносяться до першого типу експертних опитувань, не завжди забезпечує ефективне досягнення мети - вірогідність отриманих оцінок. Ці методи страждають рядом недоліків, таких, як вплив авторитетних і "напористих" учасників на судження інших, небажання учасників обговорення відмовлятися від точок зору, раніше висловлених привселюдно. Тому на практиці при підготовці рішень по широкому колу питань (у тому числі з проблем аналізу й оцінки ризику) усе більше поширення знаходять другий і третій типи групових експертних оцінок.

Другий тип групових експертних оцінок передбачає відсутність будь-якого виду критики, що перешкоджає формулюванню ідеї, вільну інтерпретацію ідей у рамках поставленої проблеми.

Такий метод обговорення одержав назву методу колективної генерації ідей (метод "мозкової атаки"). Він спрямований на одержання більшої кількості ідей, у тому числі і від осіб, що, володіючи досить високим ступенем ерудиції, зазвичай утримуються від висловлень.

Процес висування ідей протікає у певному смислі дуже інтенсивно: висловлювана одним із членів групи ідея породжує творчу реакцію в інших. Дослідження ефективності методу колективної генерації ідей показало, що групове мислення робить на 70% більше цінних нових ідей, ніж сума індивідуального мислення.

За допомогою цього методу може успішно зважуватися ряд задач управління ризиком:

· виявлення джерел і причин ризиків, установлення всіх можливих ризиків;

· вибір напрямків і шляхів зниження ризику;

· формування повного набору і якісна оцінка варіантів, що використовують різні способи зниження ризику чи їхню комбінацію.

Третій тип групових експертних оцінок - закрите обговорення поставлених проблем - дозволяє в значній мірі усунути зазначені вище недоліки першого і другого типів експертних процедур.