Відмежування злочинів від інших правопорушень

 

Необхідність відмежування злочинів від інших правопорушень

Поділ права та системи законодавства на окремі галузі має значення для правотворчості, відіграє велику роль в процесі підготовки правників. Разом із тим, в ході правозастосування не можна обмежуватися нормами лише однієї галузі, слід оцінювати скоєне, враховуючи всі нормативні акти, які входять в систему права.

Потреба в проведенні розмежування норм, передбачених різними галузями права обумовлена:

1) наявністю в різних галузях права норм, які регламентують схожі суспільні відносини і статей нормативно-правових актів, що характеризуються суміжними ознаками;

2) неприйнятністю ситуації, при якій одне і те ж діяння оцінюється як правопорушення, передбачене різними нормативно-правовими актами;

3) недопустимістю того, що особа відповідатиме за більш тяжкий вид правопорушення, ніж вчинено насправді;

4) необхідністю виключити можливість уникнути відповідальності за фактично вчинене і обмежитися відповідальністю за менш тяжке правопорушення.

 

Відмежування злочинів від цивільних деліктів

В ході правозастосування нерідко доводиться визначати, який вид правових відносин стає об’єктом правової оцінки - існують лише цивільно-правові відносини (у вирішення яких кримінально-правовими засобами втручатися неприпустимо), чи вчинено злочин і, отже, виникли кримінально-правові відносини. Як правило, це має місце у випадках заволодіння і розпорядження майном, при заподіянні майнової шкоди. Особливо складно проводити розмежування щодо відносин, які виникають в зв’язку з діяльність господарських товариств, використанні майна одним із співвласників. В таких випадках зустрічається необґрунтоване порушення кримінальних справ, безпідставне втручання держави в господарську діяльність суб’єктів підприємництва, цивільно-правові відносини між співвласниками. Не секрет, що при цьому нерідкі “замовні справи”, які порушуються в інтересах одного із учасників таких відносин, фактичне усунення конкурентів чи й партнерів по бізнесу від справ завдяки притягненню їх до кримінальної відповідальності, накладенні арешту на майно тощо.

При відмежуванні злочинів від цивільних деліктів важливо враховувати такі міркування:

1) невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань не може оцінюватися як злочин;

2) кримінальна відповідальність може наставати тоді, коли встановлено, що цивільно-правова угода укладена без мети її виконання, маскує намір винного протиправно збагатитися за рахунок партнера. Причому, така мета існує ще до моменту кладення договору. Наприклад, отримання речей напрокат з метою звернути її на свою користь;

3) розпорядження своїм майном чи часткою в сумісній власності не становить злочину. Це, зокрема, стосується дій власника, який вилучає своє майно з володіння іншої особи (кримінальна відповідальність може наставати лише тоді, коли використовуються способи впливу на іншу особу, які заборонені КК, насамперед, насильство, погрози). Так само не становить собою злочину дії співвласника щодо майна, управління яким здійснюється спільно, яке не виділене, наприклад, перебуває в спільній сумісній власності подружжя;

4) кримінально-караними є протиправні дії щодо майна, співвласником якого є винний, але яке відокремлене від його власного (зокрема, це майно господарського товариства, кооперативу);

5) факт заподіяння майнової шкоди, якщо це водночас оцінюється як суспільно небезпечні наслідки злочину, повинен бути констатований власником чи уповноваженим ним органом. Неприпустимо визнавати наявність злочинних наслідків, при тому, що сам власник в установленому порядку не визнає, що йому заподіяна шкода. Наприклад, була порушена кримінальна справа проти виконавчого директора акціонерного товариства, який частину прибутку спрямував на надання спонсорської допомоги школі, лікарні, здійснив благоустрій прилеглої території (загальноміського скверу та вулиці). Встановлено, що цей директор дійсно вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки розподіл прибутку є прерогативою загальних зборів товариства. Однак, загальні збори, скликані вже після порушення кримінальної справи, не визнали дії свого директора неправильними, із запізненням, вже після фактичного виділення коштів, дали згоду на таке їх використання. Ревізійна комісія товариства також не констатувала наявність нецільового використання коштів, в річному звіті не було встановлено наявність збитків. При таких обставинах підстав для порушення кримінальної справи не було.

Слід зауважити, що у кримінальна відповідальність може поєднуватися з застосуванням заходів цивільно-правового характеру, в тому числі і з притягненням до цивільної відповідальності. Наприклад, у випадку розкрадання окремих видів майна його вартість відшкодовується в “кратному порядку”, крім того винний підлягає і кримінальній відповідальності. Інколи стверджують, що в такому випадку за одне порушення настає два види юридичної відповідальності. Видається, що це не так - в таких випадках має місце ідеальна сукупність злочину і цивільного делікту, тобто одним діянням вчиняються два правопорушення. За кожне із них настає юридична відповідальність різних видів, а “подвійної” відповідальності не виникає.

Параметри відмежування злочинів та інших правопорушень

Існує неписане правило, відповідно до якого нижня межа злочину водночас є верхньою межею інших правопорушень. Воно може бути засноване для тих випадків, коли ознакою складу злочину та відповідного правопорушення є наслідки, що мають кількісний вимір. Причому, в КК межа, при досягненні або перевищенні якої настає кримінальна відповідальність визначається по-різному:

1) шляхом визначення розміру наслідків в самому КК. Звичайно, це зроблено в примітках до статей Особливої частини КК, в яких роз’яснюється зміст понять, наведених в диспозиції цієї, деколи й інших статей КК;

2) через використання оціночних понять (типу “велика шкода”, “тяжкі наслідки”), в ході тлумачення яких визначаються кількісні характеристики, що є критеріями при визначенні змісту таких понять;

3) параметри настання наслідків в КК взагалі не конкретизовані.

Звісно, що найкращими в плані проведення відмежування злочинів від інших правопорушень є перший з названих способів конкретизації ознак складу злочину. Наприклад, в диспозиції ст.210 КК “Порушення законодавства про бюджетну систему України” передбачено, що відповідні дії тягнуть кримінальну відповідальність, якщо предметом цих діянь були бюджетні кошти у великих розмірах, а в примітці 2 до цієї статті роз’яснено, що великим розміром бюджетних коштів відповідно до статей 210, 211 цього Кодексу вважається сума, яка в тисячу і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. З цього випливає, що незаконні дії щодо бюджетних коштів у меншому розмірі становлять собою не злочин, а адміністративне правопорушення, передбачене ст.164¹² Кодексу про адміністративні правопорушення України.

Якщо ж кримінально-правова норма не має “відповідника” в адміністративному законодавстві, то можливі такі варіанти:

- діяння становить собою дисциплінарний проступок (якщо воно вчинене службовою особою);

- діяння не передбачене як правопорушення. Наприклад, необережне заподіяння легкого тілесного ушкодження не становить собою адміністративного чи якогось іншого правопорушення. В таких випадках за вчинене можуть бути засновані лише заходи громадського впливу.

Існують і інші параметри розмежування злочинів та інших правопорушень. Серед них, кількість вчинених діянь. Наприклад, ст.181¹ Кодексу про адміністративні правопорушення України передбачає відповідальність за заняття проституцією вперше, або повторно протягом року після накладення адміністративного стягнення, а за ст.303 КК відповідальність настає за систематичне заняття проституцією.

Кримінально-правова оцінка при міжгалузевій конкуренції норм

Міжгалузева конкуренція норм звичайно є наслідком недоліків законодавчої техніки, коли норми різних галузей законодавства викладаються так, що з диспозицій статей не можна вивести розмежувальних ознак. Одним із яскравих прикладів такої конкуренції є норми кримінального та адміністративного законодавства про відповідальність за незаконне перетинання державного кордону (курсивом виділені відмінності у формулюваннях статті КК):

 

Ст.2041 КпАП України “Незаконне перетинання державного кордону України”	Ст.331 КК “Незаконне перетинання державного кордону”
Перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без встановлених документів чи дозволу відповідних органів державної влади -	Перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунтах пропуску через державний кордон України, але без відповідних документів чи дозволу -

 

Очевидно, що жодних змістовних відмінностей між наведеними нормами немає, скоєне в рівній мірі підпадає як під адміністративно-правову норму, так і під норму КК.

Видається, що при такій конкуренції слід керуватися принципом кримінально-правової кваліфікації, відповідно до якого всі сумніви, неясності, суперечності законодавства тлумачаться на користь особи, дії якої кваліфікуються і вбачати в скоєному не злочин, а адміністративний проступок.

Аналогічно пропонується діяти і в тих випадках, де має місце “перехрещення” дій кримінальної та адміністративно-правової норм в зв’язку з тим, що не визначена нижня межа, починаючи з якої настає кримінальна відповідальність. Це, зокрема має місце у випадку дрібного розкрадання державного або колективного майна. Якщо воно вчинене при ознаках, визначених в ст.51 КпАП України, то має місце адміністративний проступок, а не злочин, передбачений ч.1 ст.185, ч.1 ст.190, ч.1,2 ст.191 КК.