Свідомість і несвідоме. Самосвідомість особистості

Вищим рівнем психічного відображення, властивого тільки людині як суспільно-історичній істоті, є свідомість. Свідомість - це відображення у психіці людини ідеальних образів дійсності, своєї діяльності, самої себе.

Свідомість не слід ототожнювати з усією психікою. Це особливий психічний процес або їх сукупність. Свідомість - особливе утворення, що сформувалось у ході суспільно-історичного розвитку на основі праці як специфічного виду людської діяльності, специфічна форма цілеспрямованого психічного відображення. Вона являє собою таку функцію людської психіки, сутність якої полягає в адекватному, узагальненому, цілеспрямованому активному відображенні, що здійснюється в символічній формі, й творчому перетворенні зовнішнього світу, у зв'язку вражень, що постиш о надходять, із попереднім досвідом, у виділенні людиною себе з навколишнього середовища і протиставленні йому як суб'єкт об'єкту. Свідомість полягає в емоційній оцінці дійсності, забезпеченні діяльності цілеполягання -у попередній побудові дій та передбаченні їхніх наслідків, у контролюванні поведінки і керуванні нею, у здатності особистості давати собі раду в оточуючому матеріальному світі, у власному духовному житті.

Свідомість не дана людині від народження. Вона формується не природою, а суспільством. З'явившись на світ, дитина ще не здатна відразу суб'єктивно відокремити себе від зовнішнього світу, вона немовби "розчинена" в ньому. її свідомість складається поступово через оволодіння в процесі життєдіяльності багатствами суспільної свідомості.

Основою якісної зміни в розвитку психіки - переходу до свідомості - є специфічна людська діяльність, праця, що являє собою спільну перетворювальну діяльність, спрямовану на загальну ціль (при відмінності функцій, що виконуються окремими людьми і суттєво відрізняються від будь-яких дій тварин).

Спільна трудова діяльність людей має багато важливих наслідків. Здійснюючись за допомогою знарядь, створених самою людиною, вона суттєво змінює характер операцій, які виконуються людьми. У тварин примітивне природне "знаряддя", яким вони користуються, не створює ніяких нових операцій, а підпорядковане природним рухам тварини, до системи яких воно включене. У людини ж користування штучним знаряддям, винайденим самими людьми, являє собою суспільний предмет, продукт суспільної практики, суспільного трудового досвіду і створює суспільно вироблену систему нових операцій, зафіксованих у знаряддях праці.

У процесі переходу до трудової діяльності змінюється й інтелектуальна діяльність людини. Виникає суто людське мислення, що якісно відрізняється від інтелекту тварин, який нерозривно пов'язаний з інстинктами. Відбувається опосередковане відображення дійсності у зв'язках і відношеннях, недоступних безпосередньому чуттєвому сприйманню. Розумова діяльність слугує вже не цілям пристосовуватися до наявних умов існування, що є характерним для інтелекту тварин, а завданням зміни природи.

Упродовж історичного шляху людства суттєво змінюється структура всієї діяльності людей, а відповідно до цього змінюється й тип психічного відображення дійсності. Оскільки перехід до свідомості здійснюється внаслідок виникнення трудових взаємостосунків людей, то і подальший її розвиток визначається змінами особливостей виробничих відносин між людьми в різні історичні епохи.

Усвідомлення є актом свідомості, предметом якого с сама и діяльність. Усвідомлення - це фокусування свідомості на психічних процесах, на тих чуттєвих образах дійсності, які особистість завдяки їм отримує. В основі усвідомлення лежить узагальнення власних психічних процесів, що приводить до оволодіння ними.

Найбільш загальна характеристика усвідомлення психічних процесів (психічних образів) ґрунтується на таких засадах: по-перше, людина може усвідомити те, що сприймає, те, що вона згадує, про що мислить, до чого уважна, яку емоцію переживає; по-друге, людина може усвідомити, що це саме вона сприймає, згадує, мислить, відчуває. Однак усвідомлення психічних процесів не означає ні того, що людина завжди усвідомлює зміст свого сприймання, мислення, уваги, ні того, що вона усвідомлює себе в цьому процесі. Йдеться лише про те, що людина може усвідомити себе в цьому процесі.

Про основні засоби процесу усвідомлення говорить закон "зсуву, або зміщення": усвідомити яку-небудь операцію - означає перевести її з площини дії у площину мови, тобто відтворити її в уяві, щоб можна було виразити словами. Отже, мовні значення - це специфічні інструменти усвідомлення. Усвідомити означає надати значення. Якщо образ "не знаходить" свого значення, то він і не усвідомлюється.

Крім свідомих форм відображення дійсності, для людини характерні й такі, що перебувають немовби за "порогом" свідомості, не досягають належного ступеня інтенсивності або напруженості, щоб звернути на себе увагу. Терміни "несвідоме", "підсвідоме", "неусвідомлене" часто трапляються в науковій і художній літературі, а також у повсякденному житті. Інколи про людину говорять: "Вона зробила це несвідомо"; "Вона не хотіла цього, але так сталося" тощо. Часто ми звертаємо увагу на те, що ті або інші думки виникають у нас в голові мовби "самі по собі", в готовому вигляді, невідомо як і звідки.

Явища людської психіки дуже різноманітні. і далеко не всі з них охоплюються сферою свідомості Психічна діяльність може не перебувати у фокусі свідомості, не досягати рівня свідомості (досвідомий чи передсвідомий стан) або опускатися нижче порога свідомості (підсвідоме). Сукупність психічних явищ, станів і дій, відсутніх у свідомості людини, що лежать поза сферою розуму, непідзвітні їй І принаймні в даний момент не піддаються контролю, належать до несвідомого.

Зона максимально ясної свідомості у психічній діяльності порівняно невелика. За нею починається смуга просто ясної свідомості, а потім мінімальної свідомості, за якою вже йде неусвідомлене. Останнє виступає то як потяг, то як відчуття, сприймання, уявлення і мислення, то як сомнамбулізм, то як здогадка, інтуїція, то як гіпнотичний стан або сновидіння, стан афекту чи несамовитості.

До несвідомих явищ відносять і наслідування, і творче натхнення, що супроводжується раптовим "осяянням" новою ідеєю, яка народжується немовби від якогось поштовху зсередини, і випадки миттєвого вирішення задач, які тривалий час не піддавалися свідомим зусиллям, і мимовільне згадування того, що здавалося назавжди забутим, та ін.

На відміну від свідомості несвідоме не передбачає попередньої уявної побудови дій, проектування їхніх результатів і постановки мети. Кінцевим результатом несвідомого відображення та пізнання є пристосування до дійсності, засноване на неосмисленому врахуванні інформації про властивості та відношення предметів зовнішнього світу.

Несвідомі процеси виконують певну охоронну функцію: позбавляють психіку від постійного напруження свідомості там, де в цьому немає потреби. Розум людини ніс би, мабуть, непомірно великий тягар, якби був змушений контролювати кожний психічний акт, кожний рух і дію. Людина не могла б ані результативно думати, ані розумно діяти, якби всі елементи її життєдіяльності одночасно потребували усвідомлення.

Несвідоме як психічне явище характеризується не лише негативно - в розумінні чогось неусвідомленого (прихованого у даний момент, але здатного за певних умов виявитись у свідомості або приреченого назавжди залишатися невиявленим). Воно має позитивну особливість: це специфічне відображення, що має свою структуру, елементи якої пов'язані як між собою, так і з свідомістю та дією, впливаючи на них і відчуваючи їхній вплив на собі.

Розглянемо деякі із структурних елементів несвідомого. Почнемо з відчуттів. Ми відчуваємо те, що впливає на нас. Але далеко не все, що впливає, стає при цьому фактом свідомості Значна частина наших відчуттів не усвідомлюється нами, залишається підсвідомим.

Отримуючи одночасно велику кількість вражень, люди легко випускають із виду окремі з них. Так, ідучи вулицею, ми виступаємо свідками величезної кількості подій, чуємо безліч звуків, які допомагають орієнтуватися в потоці вуличного руху. Але ми звертаємо на них увагу лише у випадку якогось утруднення чи незвичності. Нескінченна кількість речей, явищ, властивостей і відношень, що існують об'єктивно і постійно потрапляють у поле зору, не усвідомлюється нами. Якби на кожний вплив людина реагувала усвідомлено, вона не впоралася б із цим, оскільки не здатна миттєво переключатися з одного впливу на інший або утримувати у фокусі своєї уваги практично нескінченні подразники. На щастя, ми маємо здатність відключатися від одних впливів і зосереджуватися на інших, зовсім не помічаючи третіх.

Діяльність людини у звичайних умовах є свідомою. Разом із тим окремі її елементи здійснюються несвідомо або напівсвідомо, автоматизовано. В житті людини формуються складні звички, вміння і навички, в яких свідомість одночасно і присутня, і відсутня. Будь-яка автоматизована дія мас неусвідомлений характер, хоча, зрозуміло, не кожна неусвідомлена дія є автоматизованою.

Несвідоме проявляється і в так званих імпульсивних діях, коли людина не дає собі ради в наслідках своїх учинків. Наші наміри далеко не завжди виражаються в наслідках наших дій адекватно, так, як нам би цього хотілося. Іноді, здійснивши той або інший вчинок, людина сама не може зрозуміти, чому вона вчинила саме так. І досить часто саме про такі імпульсивні вчинки, коли їхні наслідки не прогнозувалися усвідомлено, нам і доводиться шкодувати.

Формою прояву несвідомого є й так звана психологічна установка. Цей психічний феномен являє собою цілісний стан людини, який виражає динамічну визначеність її психічного життя, спрямованість особистості на активність у якомусь виді діяльності, загальний нахил до дії, стінку орієнтацію на певні об'єкти, що зберігається доти, доки очікування людини виправдовуються.

Проявляється несвідоме і в інших психічних процесах. Навіть мислення людини може протікати на несвідомому рівні. Що ж до уявлення або таких явищ, як інтуїція і творчість, то їх без участі несвідомих компонентів навіть важко собі уявити.

Усвідомлення людиною світу не зводиться до відображення лише зовнішніх об'єктів. Фокус свідомості може бути спрямований й на самого суб'єкта, на його власну діяльність, його внутрішній світ. Таке усвідомлення людиною самої себе отримало в психології статус особливого феномена - самосвідомості.

Самосвідомість являє собою складний психічний процес, сутність якого полягає у сприйнятті особистістю численних образів самої себе в різних ситуаціях діяльності й поведінки, в усіх формах взаємодії з іншими людьми і в поєднанні цих образів в єдине цілісне утворення -уявлення, а потім у поняття свого власного "Я" як суб'єкта, що відрізняється від інших суб'єктів.

Самосвідомість пов'язана зі здатністю до рефлексії, до погляду на себе немовби "збоку". Як об'єкт самопізнання особистість - це людина, якою вона відчуває, спостерігає, почуває себе, якою вона відома собі і якою вона сприймається, мислиться, з її точки зору, іншими. Завдяки самосвідомості людина усвідомлює себе як індивідуальну реальність, окрему від природи та інших людей. Вона стає наявною не тільки для інших, а й для себе.

Самосвідомість не є чимось аморфним, вона має свою власну структуру. З одного боку, в ній можна виділити систему психічних процесів, що пов'язані з самопізнанням, переживанням власного ставлення до себе й регулюванням власної поведінки. З іншого боку, можна говорити про систему відносно стійких утворень особистості, що виникають як продукти цих процесів. Так, через самопізнання людина приходить до певного знання про саму себе. Ці знання входять у зміст самосвідомості як її серцевина. Спочатку вони виступають у вигляді окремих ситуативних, нерідко випадкових образів себе, які виникають у конкретних умовах спілкування та діяльності. Далі ці образи інтегруються у більш або менш цілісне й адекватне поняття про власне "Я".

У сучасній психологічній науці розрізняють кілька видів самооцінки. Вони відображають особливості об'єктів оцінювання, їхню складність, а також деякі якісні й кількісні характеристики самої оцінки. Залежно від того, що підлягає оцінюванню - окремі сторони особистості, конкретні властивості, що проявляються лише в деяких особливих видах діяльності, або особистість у цілому, - розрізнюють два види самооцінки: глобальну, під якою розуміють загальну недиференційовану самооцінку особистості, й часткову, яка належить до різних рівнів пізнання властивостей особистості. Ще однією підставою для виокремлення видів самооцінки є така її характеристика, як адекватність. Відповідно до ступеня адекватності звичайно розрізнюють два види самооцінки: адекватну й неадекватну. В свою чергу неадекватна самооцінка по відношенню до еталона, з яким вона порівнюється, може бути завищеною або заниженою.

Самооцінки людини формуються під впливом різних чинників. Це і порівняння образу реального "Я" з образом ідеального "Я", тобто з уявленням про те, якою людина хотіла б бути. Це і привласнення людиною тих оцінок і стандартів, які вона отримує від інших людей, у першу чергу від свого найближчого оточення. І, нарешті, це успішність дій людини - як реальна, так і уявна. Незалежно від того, чи лежать в основі самооцінки власні судження людини про себе або інтерпретації суджень інших людей, індивідуальні ідеали або культурно задані стандарти, вона завжди має суб'єктивний характер.

Зміст знань людини про себе і ставлення до себе з початкових етапів формування мають свій "вихід" через процес саморегулювання й самоорганізації особистістю своєї поведінки. Цей процес характеризується специфічною активністю, спрямованою на співвіднесення поведінки особистості з вимогами ситуації, очікуваннями інших людей, на актуалізацію психологічних резервів відповідно до особливостей ситуації спілкування, міжособистісної взаємодії. Обов'язковою рисою саморегулювання є постійне внутрішнє оцінювання протікання акту поведінки, яке співвідноситься з прямим або передбачуваним оцінюванням Його іншими людьми.

Розрізнюючи свідомість та самосвідомість, варто зауважити, що, незважаючи на специфіку проявів, розділити їх можна тільки в абстракції, оскільки в реальній життєдіяльності людини вони внутрішньо єдині У процесі свідомості самосвідомість присутня у формі усвідомлення віднесеності акту свідомості саме до свого "Я", а процеси самосвідомості можуть здійснюватися тільки на основі свідомості. Людина не тільки усвідомлює вплив об'єктів реального світу й своїми переживаннями виявляє ставлення до них, а, виокремивши себе з цього світу й протиставляючи себе йому, усвідомлює себе як своєрідну особистість і певним чином ставиться до себе.

ІІІ. Заключний етап

1. Резюме лекції, загальні висновки.

2. Відповіді на можливі запитання.

3. Завдання для самопідготовки студентів: опрацювати конспект лекцій, виписати не менше 5 психологічних термінів, у психологічний словник.

4. Зміст лекційного матеріалу: конспект лекції

5. Методи і засоби активізації студентів: питання, проблемні ситуації, ілюстративні матеріали.

6. Матеріали самопідготовки студентів за темою лекції: література.

Перелік літератури

Навчально-методична:

 

1. Загальна психологія: Навчальний посібник / О.Скрипченко, Л.Волинська, З.Огороднійчук та ін. – К.: А.П.Н., 1999. – 436 с.

2. Захаров В.П., Хряцева Н.Ю. Социально-психологический тренинг. – Л., 1989. – 55 с.

3. Калошна И.П. Структура и механизмы творческой деятельности. – М, 1983. – 167 с.

4. Корнєв М.Н., Коваленко А.Б. Соціальна психологія: Підручник. – К.: КНУ ім. Т.Шевченка, 1995. – 304 с.

5. Кратний психологический словарь / Сост. Л.А.Карпенко; под. ред. А.В.Петровського, М.Г.Ярошевского. – Ростов-н/Д: Феникс, 1998. – 512 с.

6. Психология и педагогика. Учеб. пособие. /Под ред. К.А. Абульхановой, Н.Н.Васильевой, Л.Г.Лаптева, В.А.Сластенина. – М.: изд-во "Совершенство", 1998. – 320 с.

7. Психологія / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук. – К.: "Либідь",2003. – 560 с.

8. Рубинштейн С.Л. Основы общей психологии: В 2-х т. – М.: Педагогика, 1989.

Лекція №8.