Гігієна фізичної реабілітації - як навчальна дисципліна

Лекція № 1

 

 

Вступ у гігієну. Коротка історична довідка.

Гігієна – як наука та її завдання. Гігієна реабілітаційного

Процесу - як навчальна дисципліна.

 

План лекції

 

1. Вступ. Історія розвитку гігієни.

2. Гігієна – як наука та її завдання.

3. Гігієна реабілітаційного процесу - як навчальна дисципліна.

4. Основні напрямки розвитку гігієни та гігієни реабілітаційного процесу.

 

Література

 

1.Даценко І.І., Габович Р.Д. Профілактична медицина. Загальна гігієна з основами екології. Київ, “Здоров’я”, 1999. – 694 с.

 

2.Лаптев А.П., Полиевский С.А. Гигиена (учебник для институтов и техникумов физической культурі). М., “Физкультура и спорт”, 1990. – 368 с.

 

3.Гончарук Е.И. Общая гигиана. Киев, “Вища школа”, 1991. – 384 с.

 

 

ВСТУП.

Медицина є однією з найгуманніших сфер громадської діяльності. Вона базується на системі наукових і практичних знань, спрямованих на запобігання захворюванням та лікування хворих, і в її основі завжди лежить служіння здоров'ю та довголіттю людей.

Епоха бурхливого розвитку науки і техніки поряд із фантастичними досягненнями людського розуму викликає специфічну для нашої цивілізації деградацію навколишнього середовища і як наслідок масовий ріст захворювань.

За таких умов одна лише медична допомога неспроможна дати здоров'я. Ось чому в орбіту медичних знань має більше входити вивчення умов і способів збереження здоров'я і запобігання захворюванням. Такі завдання медицини висувають насамперед необхідність вивчення керівної ролі соціального та природного середовища у житті здорової та хворої людини, а також у початкових стадіях захворювання.

Отже, збереження здоров'я вимагає вивчення не лише будови і процесів життєдіяльності організму людини, а й умов праці, побуту, чинників природного і соціального середовища та їх вплив на стан здоров'я.

Багатовіковий розвиток медицини дозволив охопити величезний обсяг знань, що призвело до подальшої її диференціації. Неминучість такого процесу зумовлена розвитком і виділенням у самостійні галузі багатьох окремих медичних спеціальностей. У медицині, як у цілісній галузі наукових знань, виділились такі основні групи дисциплін: медико-біологічні, клінічні, гігієнічні та дисципліни переважно медико-соціального і профілактичного напрямків. Завдяки прогресивним поглядам про головну роль несприятливих чинників навколишнього середовища у виникненні захворювань, чітко виділився аспект розвитку перспективного профілактичного напрямку медицини. Саме в основі профілактики, що походить від грецького слова ргоphelaktikos — запобіжний, лежить проведення заходів, спрямованих на запобігання захворюванням у здорових та загостренням, ускладненням і рецидивам у хворих осіб. Це в першу чергу заходи, спрямовані на збереження і зміцнення здоров'я людей, особливо на виховання здорового молодого покоління, а також на підвищення працездатності і продовження тривалості активного життя.

Профілактичний напрямок у медицині став провідним і присвячений охороні та зміцненню здоров'я людей. Об'єктом його вивчення є практично здорові люди або колективи практично здорових людей. Це дозволило активно втілювати методи профілактики у лікувальний процес та здійснювати синтез лікування і профілактики. Спеціально опрацьовані методи профілактики включили заходи оздоровлення навколишнього середовища, умов праці й побуту, протиепідемічні заходи, організацію мережі лікувально-профілактичних установ, проведення масових профілактичних оглядів, ранню діагностику, заходи щодо виявлення та усунення передпатологічних станів, запобігання ускладненням, психопрофілактику і диспансеризацію. При цьому суспільна профілактика передбачає створення сприятливих умов для збереження здоров'я і працездатності, а особиста профілактика спрямована на запобігання перевантаженням організму. Первинна профілактика передбачає запобігання виникненню захворювань, а вторинна — розвитку або загостренню хвороби.

З метою втілення досягнень цього авторитетного напрямку необхідним стало використання даних з інших галузей знань, які могли б стати джерелом науково обгрунтованих характеристик чинників довкілля. З огляду на це поряд з анатомією, фізіологією, патологічною фізіологією, терапією тощо необхідним стало використання знань з географії, метеорології, радіології, кібернетики.

Практичне здійснення профілактичного напрямку базується на досягненнях гігієнічних досліджень. Отже, основою профілактичної медицини стала гігієна.

Гігієна походить від грецького слова hygieinos, що означає здоров'я. Гігієна є наукою, що вивчає закономірності впливу навколишнього середовища на організм людини та громадське здоров'я для розроблення гігієнічних нормативів, санітарних правил і заходів, які забезпечували б оптимальні умови для життєдіяльності, зміцнення здоров'я і запобігання захворюванням (Р.Д.Габович і спів-авт., 1983).

За визначенням Є.Г.Гончарука (1995), “Гігієна — це наука, що вивчає закони впливу на організм окремих людей і цілих колективів соціальних, природних і штучних чинників навколишнього, а також внутрішнього середовища для виявлення закономірностей позитивного і негативного їх впливу на організм, здійснює на цій підставі наукове розроблення запобіжних і оздоровчих заходів, спрямованих на ліквідацію або зменшення до безпечних величин (гігієнічних нормативів) впливу негативних чинників, або, навпаки, на широке використання позитивних чинників для збереження, оздоровлення і зміцнення здоров'я як окремої людини, так і цілих колективів, усього людського суспільства”.

Гігієна вивчає вплив різноманітних чинників навколишнього середовища на здоров'я людини, її працездатність і довголіття з метою розроблення практичних заходів, спрямованих на оздоровлення умов життя людини і запобігання захворюванням. У підручнику Е.Паркса, котрого вважають одним із піонерів експериментальної гігієни, призначення гігієни сформульовано так: “Зробити розвиток людини найдосконалішим, життя — найміцнішим, згасання життя — якомога повільнішим і смерть — якомога більш віддаленою”.

Розвиток гігієни останніми десятиріччями досяг таких великих масштабів, що виникла необхідність розділити її на окремі самостійні галузі. Диференціація гігієни відбулася в першу чергу в напрямку різноманітних спеціальностей. Нині вже існують у вигляді самостійних дисциплін комунальна гігієна, гігієна праці, гігієна харчування, гігієна дітей і підлітків. Завойовують своє гідне місце радіаційна та космічна гігієна..

Перед гігієною стоять надзвичайно відповідальні завдання. Враховуючи, що головним завданням гігієни є запобігання захворюванням, на перший план висувається вивчення нею природних і соціальних чинників навколишнього середовища та їх впливу на організм людини.

Базуючись на виявлених закономірностях, гігієна науково обґрунтовує оптимальні і гранично припустимі параметри чинників навколишнього середовища, які слугують основою для опрацювання гігієнічних нормативів, правил і заходів, що передбачають використання позитивного і запобігання несприятливому впливу навколишнього середовища на здоров'я.

Опрацювання дійових заходів щодо запобігання захворюванням вимагає правильного розуміння законів взаємодії соціальних, природних і біологічних умов та їх впливу на здоров'я, в основі яких лежить вчення про єдність і взаємодію людського організму та навколишнього середовища.

Найліпше відображення цих положень знаходимо у п'яти законах гігієни, що їх запропонував Є. Г. Гончарук (1995). Перший закон полягає в тому, що порушення здоров'я людини може виникнути лише за наявності трьох причин — джерела шкідливості, чинника його передачі і сприйнятливого організму. Другий закон — це закон негативного впливу діяльності людей на навколишнє середовище. Третій закон гігієни є законом негативного впливу на навколишнє середовище природних екстремальних явищ. Четвертим законом гігієни є закон позитивного впливу на навколишнє середовище людського суспільства. П'ятий закон — це закон негативного впливу забрудненого природного навколишнього середовища на здоров'я людини.

 

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ГІГІЄНИ

Історія розвитку гігієни є літописом людських знань, що допомагає сучасному поколінню піднестися на вищий щабель і досягти відповідних вершин.

Медицина як наука має свою неповторну історію, котру можна вивчити лише за умови знання її джерел. Медицина є своєрідною системою наукових знань у галузі збереження здоров'я людини, запобігання захворюванням, лікування хворих і тому тісно пов'язана з іншими галузями науки. Історію медицини можна вивчати лише в нерозривному зв'язку із загальною історією культури людства. Спеціальна її галузь висвітлює розвиток гігієни. Знання історії гігієни розкриває широкі перспективи збагачення світогляду людини, допомагає пізнати багатогранні аспекти досягнень інших наук, врешті визначає рівень культури народу. Знання історії гігієни доводить важкість і тривалість шляху, який характеризує її розвиток і розвиток санітарної справи. В Україні цей розвиток має свої особливості стосовно місцевих санітарних організацій, хоча, на жаль, він залишається ще й досі найменш вивченою частиною історії медицини і охорони здоров'я.

Античний період характеризується розвитком гігієни первісних людей. Сотні тисяч років тому, в умовах первіснообщинного ладу, людина намагалась знайти і застосувати знаряддя для трудової діяльності, роздобути їжу, облаштувати своє житло, захистити себе одягом від впливу несприятливих зовнішніх умов. Людина намагалася використати свій життєвий досвід і навчитись давати оцінку всім явищам природи. Уже тоді викристалізувався розум людини і зумовив дедалі більш удосконалені умови життя. Відкриття вогню дозволило людині оволодіти більш широкими просторами, збагатило її новими продуктами харчування і новим житлом.

Зародки гігієни зводились до того, що людина, використовуючи свій життєвий досвід, застосовувала можливі гігієнічні заходи, спрямовані на охорону води, грунту, харчових продуктів, житла з метою охорони здоров'я. Ці заходи сьогодні розцінюються як санітарні і тому цей період розвитку гігієни ми називаємо емпіричною гігієноюна відміну від пізнішої експериментальної наукової гігієни,що розвинулась лише у XX ст. у зв'язку з ростом промислового капіталізму, в епоху розвитку нових соціально-економічних відносин.

Первіснообщинний лад змінився рабовласницьким. У цю епоху виникли ремесла, з'явився поділ праці та її спеціалізація. Колискою людської культури став Стародавній Схід з такими державами, як Єгипет, Сирія, Персія, Індія, Китай. У Стародавньому Єгипті збереглися багаті археологічні матеріали, письмові пам'ятки у вигляді папірусів, архітектурні пам'ятки з численними написами на них. Із папірусів стало відомо, що лікарі того часу вважали центральним органом мозок і що зміни, які в ньому відбуваються, впливають на весь організм. Гарячий тропічний клімат створював несприятливі умови зберігання харчових продуктів, сприяв поширенню гельмінтозів, шкірних та очних захворювань тощо, і це викликало необхідність опрацювання і застосування відповідних профілактичних заходів. Дотримання гігієнічних правил стало ритуалом. Були опрацьовані гігієнічні прийоми для підтримання здоров'я: режим праці і відпочинку, методи загартовування, окремі види фізичних вправ. 1500 років до нашого літочислення в Єгипті вже застосовувалась дренажна система для осушування грунту, були відомі правила утримання будівель і вулиць, методи усунення відходів у містах, будувались величезні споруди для водопостачання; зароджувалось вчення про водолікування. Особливістю того часу є будівництво пірамід і величних храмів. Збереглись папіруси медичного змісту. Здобуттю анатомічних відомостей стародавніми лікарями в Єгипті сприяло анатомування трупів під час їх бальзамування.

Чітко виділяється період розвитку медицини Стародавньої Греції, що досяг вищого рівня, ніж у всіх інших стародавніх народів світу. Греки заселяли землі південної Європи, береги Середземноморського басейну з чудовим кліматом і об'єднували їх у дрібні держави — міста, або поліси, серед яких найбільше значення мали Афіни і Спарта. У поемах античних греків “Іліада” і “Одісея” є відомості про медицину. Саме тут знаходимо, що Асклепій, котрий був сином Аполлона — бога Сонця, мав дві доньки — Гігією і Панацею. Гігієя — богиня здоров'я, проводила профілактичні заходи, спрямовані на запобігання захворюванням і зміцнення здоров'я. Саме від її імені і походить назва розділу медицини — гігієна. Панацея була богинею лікування і тому символізує лікувальну медицину.

Характерною рисою медицини античних греків було надання культові тіла такого значення, якого не надавав жоден із наступних народів упродовж багатьох віків. Греки приділяли особливу увагу фізичним вправам і загартуванню. Особиста гігієна була в них у центрі уваги. Досі збереглися з тих часів такі поняття і терміни, як “стадіон”, “гімназія”, тобто школа фізичних вправ, тощо. Старовинна грецька скульптура віддзеркалила в статуях культ здоров'я і краси в Греції. Досконале здоров'я і фізична сила були на той час головними умовами для захисту від ворогів під час численних воєнних дій.

Наступним періодом розвитку медицини, що виділився своїми досягненнями, був римський період. Медицина у Стародавньому Римі, що представляв велику централізовану державу, мала добрі умови для широкого розвитку. Нові завдання, що стояли перед нею, були пов'язані із забезпеченням санітарних умов життя на величезній території Римської імперії. У державі було вперше введено посади головних лікарів великих міст, яких називали архіятрами. Була також організована медична служба, в армії були створені військові шпиталі.

Найвидатнішим лікарем імператорського Риму вважається Клавдій Гален, котрий, як і Аристотель, вважав, що все в природі побудоване найрозумніше, має своє призначення і свідчить про існування вищого розуму. Він написав трактат “Про доцільність частин людського тіла” і вважав, що основу життя організму людини становить душа. У своїх працях він висвітлює питання лише особистої гігієни.

Занепад Західної Римської імперії з її рабовласницьким ладом ознаменувався переходом до нової, феодальної, формації, котра стала на межі старовини і середньовіччя.

Середньовіччя, що виділяється як наступна епоха в історії медицини, охоплює період у 12—13 віків. Разом із падінням Західної Римської імперії занепав і розвиток медицини, культури та економіки Західної Європи. Припинилась підготовка лікарів, притулки для хворих влаштовувались при монастирях, монахи лікували хворих і готували лікарів. Викладання медицини в монастирських школах і поодиноких цивільних медичних школах проводилося з використанням спадщини античної медицини.

Санітарний стан населених місць був у критичному стані. Громадські будинки звичайно були такі забруднені, що доводилось потерпати від неприємних запахів, які утворювались унаслідок розкладання нечистот. Через неприємний запах від річки Темзи англійський парламент змушений був на місяці припинити свої засідання.

Індивідуальна гігієна також була у забутті. Вона запроваджувалась лише серед привілейованих осіб. Умивання, рушники, миски не використовували. Цілком чисті люди становили виняток. Постільна і натільна білизна також була великою рідкістю. Значна кількість комах і паразитів здавалася природною. Масова завошивленість була надто поширеним явищем і набирала іноді форми тяжких захворювань, а випадки смерті від вошивості траплялись навіть у королівських родинах. Аскетизм проголошував повну зневагу до здоров'я людини. Аскети свідомо терпіли голод і нехтували елементарним доглядом за тілом. Не було навіть сліду розвитку гігієни і санітарії.

Лише в XVII ст. вперше почали запроваджувати такі санітарні заходи, як освітлення міст, будівництво тротуарів, боротьба з традицією виливати нечистоти безпосередньо на вулицю.

Кінець XVIII і початок XIX ст. ознаменувались новим рухом у галузі гігієни та відродженням гігієнічних знань. Зміна економічних умов, розвиток капіталізму, торгівлі, відкриття колоній, розквіт промисловості в містах значною мірою вплинули на розвиток гігієни.

Розвиток гігієни як науки почався лише наприкінці XVIII і на початку ХІХ ст. У XVIII ст.. на медичних факультетах був включений розділ “медичної поліції”. Це пов’язано було з тим, що гігієна як основна наука в системі наук загальної медицини вивчала переважно форми і методи адміністративного і державного політичного втручання у питання здоров’я людини. Метою “медичної поліції” було запровадження правил індивідуальної гігієни. “Медична поліція” висвітлювала також санітарні заходи громадського характеру, особливо під час епідемічних захворювань. “Система загальної медичної поліції” Петера Франка, котрий організував викладання гігієни на медичному факультеті у Вільнюсі і деякий час очолював Медико-хірургічну академію в Петербурзі. З ідеями особистої гігієни як засобу продовження життя виступив німецький лікар Кристоф Гуфеланд, який 1796 р. видав працю “Макробіотика, або мистецтво продовження життя”, в якій подав правила особистої гігієни.

Засновником сучасної експериментальної гігієни став М. Петенкофер. Найбільші експериментальні праці з гігієни, які зробили її точною наукою, належать саме цьому вченому та його школі. М. Петенкофер народився у Баварії, диплом доктора отримав у Мюнхені, де і був професором гігієни. Він вивчав вплив повітря, води і грунту на організм людини. Зокрема, він визначив вміст вуглекислоти у повітрі, встановив значення вологості, працював у галузі опалення та вентиляції жител, гігієни житлових будинків. Відомі також його праці з етіології холери та черевного тифу, поширення яких він приписував грунтовим водам.

Великим внеском М.Петенкофера є те, що він написав підручник із гігієни. Праці М.Петенкофера започаткували еру експериментальної гігієни, яку продовжили його учні М.Рубнер, А.Фойчт, Флюге, О.С.Прауснітц.

Саме із цього періоду практична санітарія починає користуватися гігієнічними нормами і, проводячи профілактичні заходи, вже науково обґрунтовує свої вимоги. Фізико-хімічний напрям у гігієні поєднується з розвитком мікробіології, котра завдячує визначним працям Л.Пастера, Дж.Лістера, Р.Коха, а відповідна галузь мікробіології — епідеміологія — стала частиною гігієни.

Кінець XIX і початок XX ст. ознаменувалися розвитком громадської гігієни, тобто вживанням масових профілактичних санітарних заходів. Упорядковуються міста, хоча в багатьох їх частинах продовжують домінувати антисанітарні умови життя, що спричинюють виникнення епідемій холери, тифу, віспи тощо.

Останнім історичним періодом розвитку соціальної гігієни є період, що сягає наших днів. Гігієна як наука дедалі глибше вивчає соціальні чинники та їх вплив на здоров'я і вимагає відповідно вжиття соціальне гігієнічних оздоровчих заходів. Після другої світової війни в багатьох країнах світу створено державні установи охорони здоров'я. Положення про вирішальну роль соціальних умов у формуванні світогляду людини, її поведінки було підтверджене вченням І.П.Павлова про провідну роль центральної нервової системи в регуляції діяльності організму людини. Соціальні чинники та інші умови навколишнього середовища різко вплинули на тривалість життя людини. Середня тривалість життя людини протягом тисячоліть коливалася в межах ЗО років. З другої половини XIX ст. тривалість життя почала дедалі подовжуватися.

1946 р. на першій Генеральній Асамблеї ООН створено нову міжнародну організацію з охорони здоров'я — ВООЗ, котра здійснює і координує працю з питань епідемічних захворювань, санітарної статистики, видання спеціальних журналів, монографій, проводить міжнародні конгреси лікарів, здійснює багато видів іншої діяльності.

Україна має свою багату історію щодо розвитку медицини, яка коріннями сягає глибокої давнини і віддзеркалює частину загальної історії культури. Сутність медицини в Україні також має свої специфічні риси, що залежать від соціально-економічних умов, суспільного ладу та розвитку інших галузей науки.

У IX ст. виникла могутня ранньофеодальна держава — Київська Русь. У X—XI ст. Київська Русь являла собою одну з наймогутніших і культурних держав. Запровадження християнства в X ст. було періодом загального економічного та культурного розвитку Київської Русі. Єдність християнської релігії сприяла об'єднанню слов'янських князівств, піднесла авторитет Київської Русі серед інших європейських країн, в яких християнство було вже державною релігією, і зміцнило зв'язки Київської Русі з Візантією.

Першими зародками медицини та гігієни було використання у побуті численних засобів рослинного і тваринного походження, а також засобів містичного характеру. Широко застосовувалась купіль з настоями різних трав. У культові обряди входили заходи гігієнічного характеру, зокрема лазні. Слов'яни знали основи особистої гігієни.

Середньовіччя на Заході і Сході характеризувалось великими епідеміями чуми, віспи, тифу. Чума, або “чорна смерть”, поклала в могилу 9/10 населення великих міст, не обминула вона й Україну. Т.Г.Шевченко присвятив цілий твір цій невідомій досі трагедії:

“Чума з лопатою ходила,

Та гробовища рила, рила,

Та трупом, трупом начиняла

І “со святими” не співала,

Чи городом, чи то селом

Мете собі, як помелом”.

Літописці пишуть, що чума поширилась в Україну з півдня через Молдову. Від неї люди падали і лежали по дорогах. Чума охопила всю Україну. Козацька рада відокремила заражені курені, але епідемія все-таки поширювалась і залишала після себе великі жертви. У Львові було декілька епідемій чуми. Місто було дуже забруднене. Очистка його проводилась лише в центральній частині, і тому нечистоти на вулицях дуже забруднювали повітря і підземні води. Під час епідемії чуми 1623 р. у Львові загинуло майже 20 тис. чоловік. Вулиці міста були вкриті трупами людей. Виділялись спеціальні люди для захоронення померлих. Суворо контролювались в'їзди у місто, щоб не допускати нікого з місць, де лютувала хвороба. Часто померлих хоронили за рахунок міста, а їх будинки замуровували. Хто мав змогу, той тікав із міста, залишаючи все майно.

Про проказу у Львові письменник Р.Іваничук писав: “Тривожного літа

1588 р.... трапилась насправді жахлива подія. Молодий лікар Гануш Альнпек... виявив у одного міщанина страшну хворобу, якої у Львові ще не було — проказу. З ліплянок на Калічій горі за містом вигнали жебраків і заснували там колонію для прокажених за європейським зразком”. Про стан міста автор пише: “... з вікна тісного помешкання, що загубилося у темному лабіринті халабуд за пишним міським фасадом, видно було тільки брудну яму двору, куди стікали нечистоти з Ринку, а сміттярі завозили ярмарковий послід”. Лише 1837 р. було видане розпорядження про очистку Львова.

У боротьбі з епідеміями рекомендувалось не використовувати одяг померлих, влаштовувались карантини, закривалися частини міст і вулиць. Знищення вогнищ захворювань проводилось шляхом спалювання будинків і речей. Інколи заражені речі пропускали через дим вогню, а металеві речі обмивали оцтом. Вживалися численні заходи для очищення питної води.

Однією з найстаріших гігієнічних кафедр в Україні була кафедра загальної гігієни в Київському медичному інституті.

Ідея створення кафедри належала М.І.Пирогову, який ще 1841 р. включає її в число десяти основних кафедр медичного факультету Київського університету.

Великою, ні з чим не зрівняною подією для нашого народу стало відновлення самостійності України. Розпочалося відродження всіх галузей науки, в тому числі й гігієни. У незалежній Україні вже 1992 р. був прийнятий “Закон про охорону атмосферного повітря”, а 1994 р. був затверджений постановою Верховної Ради України Закон про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення. Отже, значення гігієни все більше зростає.

З метою охорони здоров'я населення гігієна повинна стати основою всіх науково обгрунтованих заходів у галузі запобігання захворюванням. У її завдання входить всебічне вивчення характеру та закономірностей комплексного впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я людини в сьогоднішніх умовах, постійного розвитку науково-технічного прогресу з метою створення оптимальних умов праці та побуту людини.

 

ГІГІЄНА ФІЗИЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ - ЯК НАВЧАЛЬНА ДИСЦИПЛІНА

У зв’язку із необхідністю поглибленої розробки окремих проблем гігієни як науки сформувався ряд профільних гігієнічних дисциплін: соціальна гігієна, комунальна гігієна, гігієна праці, гігієна харчування, гігієна дітей та підлітків та ін. Однією з них є гігієна фізичної реабілітації, що вивчає вплив різних факторів оточуючого середовища на процеси відновлення фізичної працездатності. Мета такого вивчення – розробка гігієнічних нормативів, вимог і заходів, спрямованих на зміцнення здоров’я я, підвищення їхньої працездатності і досягнення високих спортивних результатів.

Основні завдання гігієни фізичної реабілітації полягають в тому, щоби:

- вивчати вплив різних факторів зовнішнього середовища і соціальних умов на стан здоров’я і працездатність фізкультурників і спортсменів;

- науково обгрунтовувати і розробляти гігієнічні нормативи, правила і заходи по створенню оптимальних умов для фізичного виховання та спортивного тренування;

- науково обгрунтовувати і розробляти нормативи, правила і заходи по використанню гігієнічних засобів і природніх факторів для зміцнення здоров’я, підвищення рівня фізичної працездатності і ріст спортивних досягнень.

При вирішенні вказаних завдань гігієна фізичної реабілітації спирається на дані загальної гігієни та профільних гігієнічних дисциплін, широко використовує теорію фізичного виховання, спортивну медицину, фізіологію спорту та інші науки.

В гігієні фізичної реабілітації поряд із загально-гігієнічними широко застосовуються спеціальні засоби і методи досліджень.

У процесі довготривалих спостережень і експериментальних досліджень, під час тренувальних занять і змагань виявляється вплив різних факторів на стан здоров’я і працездатність фізкультурників і спортсменів.

В останній час проводиться все більше комплексних гігієнічних досліджень. Вони дозволяють здійснювати диференційовану гігієнічну оцінку різних факторів, що впливають в процесі тренувальних занять і на різних етапах відновлення на організм фізкультурників і спортсменів, у тому числі на різні психофізіологічні функції, найбільш важливі для спортивної діяльності.

Гігієнічні дослідження широко проводяться в ході фізкультурно-оздоровчих занять і навчально-тренувального процесу з урахуванням специфічних особливостей того чи іншого виду спорту.

При цьому поряд з гігієнічними часто застосовуються фізіологічні, психологічні, біохімічні та інші методи досліджень.

На основі результатів досліджень розробляються гігієнічні рекомендації, норми, правила і заходи оздоровчої та фізкультурно-масової роботи і спортивного тренування. Ці розробки знаходять своє відображення в таких документах, як санітарні норми і правила, будівельні норми і правила та ін.

Гігієна фізичної реабілітації як навчальна дисципліна відноситься до числа провідних предметів у фізкультурних навчальних закладах на факультеті фізичної реабілітації і озброює студентів гігієнічними знаннями і практичними навичками для формування здорового способу життя, застосування різних гігієнічних засобів і природних факторів у процесі фізичного виховання, фізкультурно-масової роботи, спортивного вдосконалювання і фізичної реабілітації.

Знання та практичні навички в області гігієни фізичної реабілітації дозволяють майбутнім реабілітологам включит ся в рішення важливих завдань по формуванню здорового способу життя.

Значення гігієни фізичної реабілітації як наукової дисципліни в останній час ще більше зростає в зв’язку з широким розвитком масової фізичної культури і спорту.

З метою комплексного рішення проблем фізкультурно-оздоровчої роботи розробляється система гігієнічного забезпечення масової фізичної культури і спорту. Це дозволяє більш цілеспрямовано і комплексно використовувати різні гігієнічні засоби для зміцнення здоров’я і підвищення працездатності фізкультурників.

Актуальними є дослідження з гігієнічного забезпечення різних видів туризму, який стає все більше популярним. Спеціалістами розробляються гігієнічні рекомендації по режиму туристів, особливостях особистої гігієни, харчування і питного режиму, туристському спорядженню, одягу та ін.

Розширюється вивчення найбільш важливих гігієнічних аспектів будівництва та експлуатації спортивних споруд, обладнання та інвентарю. Це дозволяє в значній мірі посилити оздоровчий ефект занять масовою фізичною культурою і спортом.

Особлива увага приділяється подальшій розробці проблеми загартовування. Вона грає важливу роль у профілактиці застудних захворювань, які ще мають широке розповсюдження, а також має загально-зміцнюючу дію на організм. При цьому розробляються більш ефективні методики загартовуючих процедур для різних груп фізкультурників і спортсменів.

Актуальними є дослідження в області гігієни спортивного одягу, взуття і спорядження. Розробляються гігієнічні рекомендації по пристосуванню сучасних тканин і матеріалів, а також крою одягу і конструкції взуття для занять масовою фізичною культурою і спортом в різних кліматичних зонах.

 

4. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ГІГІЄНИ ТА ГІГІЄНИ РЕАБІЛІТАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ.

Спеціалістами розроблена і внесена в практику система гігієнічного забезпечення підготовки спортсменів. Вона має визначену структуру і складається з наступних основних елементів: добового режиму, особистої гігієни, загартовування, раціонального збалансованого харчування; засобів відновлення; спеціалізованих комплексів гігієнічних засобів при підготовці спортсменів в складних кліматичних та інших умовах.

Вказана система дозволяє більш ефективно застосовувати різні гігієнічні засоби в тренувальному процесі в залежності від специфіки окремих видів спорту, віково-статевих особливостей спортсменів, етапів тренувального процесу, умов тренування та ін. Практика показує, що гігієнічні фактори, надаючи глибоку і різнобічну дію на організм спортсмена, можуть в значній мірі оптимізувати весь процес спортивного вдосконалення і значно прискорити процеси відновлення. Особлива увага приділяється вивченню засобів відновлення і підвищення працездатності спортсменів. На сьогоднішній момент запропоновані такі гігієнічні засоби підвищення працездатності і прискореного відновлення спортсменів, як іонізоване повітря та ультрафіолетове опромінення за допомогою еритемних ламп та ін.

 

Предметом гігієни є не лише визначення закономірностей впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я, але й наукове обгрунтування оптимальних параметрів їх з метою подальшої розробки заходів, спрямованих на оздоровлення довкілля.

З метою дослідження навколишнього середовища вибирають один із найпоширеніших методів, який застосовується в гігієні, а саме — метод санітарного обстеження навколишнього середовища, його різноманітних чинників, які впливають на здоров'я та санітарно-побутові умови життя людей. Він носить характер описового і дає оцінку санітарного стану об'єкта за зовнішніми ознаками. Під час вивчення місцевості із санітарною метою часто застосовують санітарно-топографічне обстеження, за допомогою якого визначають характер рельєфу місцевості, відношення до основних напрямів вітрів, орієнтацію місцевості, озеленення, наявність водних джерел тощо.

Є велика кількість інструментально-лабораторних методів досліджень, які дозволяють дати якісну та кількісну характеристики середовища і проводяться за участю лікарів-лаборантів санітарно-гігієнічної та бактеріологічної лабораторій.

Фізичні методи служать для визначення таких параметрів довкілля, як температура, вологість, рух повітря, барометричний тиск повітря, для вимірювання параметрів атмосферного електричного струму, сонячної радіації, шуму та вібрації, радіоактивного випромінювання тощо з використанням відповідної вимірювальної апаратури.

Хімічні методи використовують для визначення хімічного складу повітря, води, грунту, харчових продуктів, а також визначення домішок у вигляді хімічних речовин, які забруднюють ці об'єкти дослідження.

До фізико-хімічних методів належать визначення фізичних і хімічних параметрів за допомогою полярографії, хроматографії, колориметрії, спектрографії, методи мічених атомів тощо.

Біологічні методи використовують у разі необхідності проведення пробних досліджень на тваринах. До біологічних методів дослідження належать мікробіологічні, мікологічні, гельмінтологічні, вірусологічні методи.

Слід зазначити, що найпростішими є органолептичні методи, які основані на сприйнятті органів відчуття, зокрема зору, нюху, смаку і дотику. За допомогою аналізаторів можна визначити зовнішній вигляд, колір, запах, смак і консистенцію об'єкта. Ці методи найчастіше застосовують під час оцінки харчових продуктів та під час визначення якості питної води.

З метою визначення якісної та кількісної характеристик навколишнього середовища та виявлення його впливу на організм застосовують гігієнічний експеримент. Такий експеримент може проводитись у вигляді лабораторного експерименту на тваринах з метою виявлення впливу чинників довкілля на організм експериментальних тварин або у вигляді моделювання природних умов з метою вивчення процесів, які відбуваються в навколишньому середовищі.

Важливим у гігієнічних дослідженнях є метод натурного експерименту, який дозволяє вивчити вплив чинників довкілля в реальних, тобто натуральних, умовах на здоров'я людей. Натурний експеримент дозволяє вивчити стан здоров'я населення, що мешкає на різних відстанях, на реальному об'єкті в конкретних соціально-економічних та природно-кліматичних умовах з різною інтенсивністю забруднення повітря, викидами промислових підприємств або стан здоров'я робітників промислових підприємств з різною інтенсивністю забруднення повітря робочої зони. Такий експеримент має вирішальне значення в перевірці гігієнічних нормативів.

Специфічним для гігієни є епідеміологічний метод, що дозволяє вивчати здоров'я населення, що перебуває під впливом різноманітних ендогенних та екзогенних чинників. Епідеміологічними є всі методики, які дозволяють визначити наявність і характер впливу чинників навколишнього середовища на здоров'я обстежуваних людей. За допомогою епідеміологічного методу вивчають здоров'я окремого індивідуума, а також групи людей.

Здоров'я окремої людини вивчають за допомогою медичного обстеження, що включає антропометричні вимірювання, клінічні, фізіолого-біохімічні, імунологічні, рентгенологічні та інші дослідження.

Дослідження окремих груп людей або населення певного регіону проводять за допомогою санітарно-статистичного методу з обчисленням таких показників, як фізичний розвиток, демографічні показники у вигляді народжуваності, смертності, середньої тривалості життя тощо, а також показники захворюваності. Важливе значення в цьому плані має вивчення закономірностей поширення захворювань не лише інфекційної етіології, а особливо неінфекційної етіології.

У гігієні широко використовують математичні санітарно-статистичні методи. До них належать методи кореля­тивного, регресивного, дисперсійного, факторного аналі­зів тощо. Ці методи необхідні для спеціальної обробки результатів досліджень з метою кількісної характеристики стану здоров'я, а також для кількісного визначення залеж­ності зміни здоров'я людини від впливу навколишнього середовища.