Сутність, класифікація та підходи до ідентифікації витрат

Від того, наскільки ефективно підприємство буде керувати своїми витратами, залежать його розвиток та успіх.

В економічній літературі зустрічається багато визначень терміна «витрати». При

всьому розмаїтті трактувань економічної сутності категорії «витрати» їх можна згрупу-

вати у дві великі групи – трактування витрат із точки зору економічної теорії або бух-

галтерського обліку, які суттєво різняться між собою (див. табл. 1). Визначення з

економічної точки зору повніше розкривають власне економічний зміст категорії, а з

бухгалтерської – економічні наслідки здійснення витрат після закінчення виробничого

процесу.

Трактування сутності витрат із точки зору економічної теорії:

1)Витрати на виробництво продукції — складаються з видатків,

пов’язаних із використанням у процесі виробництва продукції

(робіт, послуг) природних ресурсів, сировини, матеріалів, палива,

енергії, основних фондів, нематеріальних активів, трудових

ресурсів, а також інших видатків на її виробництво.

2)Витрати — це трата енергії і тільки енергії, у тому числі інтелек-

туальної і фізичної енергії людини. На практиці ці витрати вияв-

ляються у вигляді цілеспрямованого й упорядкованого руху і

використання деяких обмежених ресурсів: капіталовкладень,

основних і оборотних фондів, природних багатств.

3)Витрати відображають вартість ресурсів, що використовуються в

процесі діяльності підприємства з виробництва продукції, вико-

нання робіт і здійснення послуг.

4)Обсяг використаних ресурсів у грошовому вимірюванні для

досягнення певної мети – це витрати підприємства.

5) Під витратами розуміють грошове вимірювання суми видатків,

що використовуються з певною метою.

6) Витрати характеризують у грошовому виразі обсяг ресурсів на

визначений період, використаних на виробництво та збут проду-

кції, і трансформуються у собівартість продукції, робіт і послуг.

При цьому у витрати на виробництво і реалізацію продукції

включаються передвиробничі витрати, виробничі витрати, безпо-

середньо пов’язані з виконанням технологічних операцій, обслу-

говуванням і експлуатацією виробничого устаткування і машин,

керуванням виробництвом і управлінські та комерційні витрати,

пов'язані з загальним, адміністративним управлінням і збутом

продукції.

7) Витрати – найбільш невизначене слово в управлінні, яке визнача-

ється сумою видатків, зазнаних підприємством на момент при-

дбання товарів або послуг.

8) Під витратами розуміють спожиті ресурси або гроші, які треба

заплатити за товари та послуги.

9) Сукупні витрати живої та уречевленої праці на виробництво

продукції становлять витрати господарської діяльності суб’єктів

підприємництва.

Трактування сутності витрат з точки зору бухгалтерського обліку:

1) Витратами визнаються або зменшення активів, або збільшення

зобов’язань, що призводять до зменшення власного капіталу

підприємства (за винятком зменшення власного капіталу внаслі-

док його вилучення або розподілу власниками) за умови, що ці

витрати можуть бути достовірно оцінені (П(С)БО 16 «Витрати»)

2) Витрати – зменшення економічних вигод у вигляді вибуття акти-

вів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення

власного капіталу (за винятком зменшення капіталу внаслідок

його вилучення або розподілу власниками).

3) Витрати – це відтік або інше використання активів і (або) виник-

нення кредиторської заборгованості в результаті відвантаження

або виробництва товарів, надання послуг або здійснення інших

операцій, які є основою діяльності господарюючого суб’єкта.

4) Затрати (видатки, витрати) являють собою зменшення активів

або збільшення зобов’язань (пасивів), або поєднання того чи

іншого у зв’язку з виробництвом і постачанням товарів у рамках

діяльності підприємства.

5) Витрати – це спожиті затрати, тобто збільшення зобов’язань чи

зменшення активів у процесі поточної діяльності для отримання

доходу (фінансового результату) звітного періоду.

Аналізуючи вищевикладені тлумачення сутності витрат, очевидно, що дослідни-

кам облікового напряму імпонує визначення, наведене в П(С)БО 16, яке більше харак-

теризує наслідки збільшення витрат, ніж їхню економічну сутність. Тобто це

визначення передає зміст витрат діяльності, які відображаються у Звіті про фінансові

результати, але не виражає сутності категорії «витрати виробництва» на рівні виробни-

чого процесу, оскільки відпуск сировини і матеріалів у виробництво не супроводжуєть-

ся зміною розміру ані активів, ані пасивів підприємства, а призводить до змін у

структурі активів підприємства.

Трактування категорії «витрати» об’єднано у дві великі групи – з точки зору еко-

номічної теорії та з точки зору бухгалтерського обліку – не лише за сутністю. Кожну

групу поєднує також час виникнення витрат та мета формування інформації про них.

Так, часом виникнення «витрат першої групи» можна вважати момент реального спо-

живання ресурсів, виконаних робіт чи послуг, який супроводжується зазвичай відтоком

коштів із підприємства. «Витрати другої групи» настають у момент документально

оформленого факту зменшення активів або збільшення зобов’язань, причому витрачан-

ня грошових коштів підприємства витратами не вважається. «Витрати з точки зору

економічної теорії» формуються з метою подання інформації для прийняття управлін-

ських рішень стосовно їхнього планування, аналізу, а також для ціноутворення. «Ви-

трати з точки зору бухгалтерського обліку» розкривають інформацію про діяльність

підприємства, яку можна отримати з оприлюдненої фінансової звітності.

 

В управлінні підприємством важливе місце займає обгрунтована класифікація витрат.

Класифікація витрат має велике значення для планування, контролювання, регулювання витрат,

тобто для ефективного управління витратами та управління діяльністю підприємства відіграє

важливу роль, оскільки дає можливість визначати особливості формування та розподілу витрат за

певними об’єктами управління. Поділ витрат на різноманітні види за відповідними ознаками

класифікації спрямований на вирішення найрізноманітніших завдань управління. Внаслідок цього в

літературі зустрічаються різноманітні групування витрат за ознаками їх класифікації. Різноманітні

групування витрат покликані вирішити переважно аналогічні завдання управління, при цьому

акцентується увага тільки на окремих видах витрат та залишаються поза увагою інші види витрат та

їхня роль в ефективному управлінні діяльністю. В управлінні ж багатосторонньою діяльністю

підприємства використовується класифікація витрат за різноманітними ознаками, зокрема, при

прийнятті управлінських рішень щодо ефективності управління витратами, при аналізуванні витрат

з метою інформаційного забезпечення та контролю за витратами в системі управління витратами,

при визначенні собівартості одиниці продукції, фінансових результатів та ефективності діяльності

тощо, в маркетинговій діяльності підприємства при формуванні цінової політики, при вкладанні

коштів у різноманітні проекти і т.п. Це зумовлює необхідність групування видів витрат за такими

критеріями, які якнайповніше відображатимуть та характеризуватимуть різні сторони діяльності

підприємства.

Для детальнішого пізнання досліджуваних

об’єктів, основними із яких в управлінському обліку є витрати, використовується метод

класифікації. Класифікація витрат – це поділ їх на класи на основі певних загальних ознак об’єктів і

закономірних зв’язків між ними. Причому, чим більше виділено ознак класифікації, тим вищий

ступінь пізнання об’єктів [10].

Існує безліч класифікацій витрат за різними ознаками. Класифікація витрат є дуже важливою

для розуміння того, як ними управляти. Враховуючи те, що поділ витрат спрямований на вирішення

найрізноманітніших завдань управління, в літературі зустрічаються різноманітні групування видів

витрат за ознаками їх класифікації.

1. Витрати для визначення собівартості

продукції і отриманого прибутку, оцінки

запасів: Вхідні, спожиті; витрати на продукцію, витрати періоду;

основні, накладні; прямі, непрямі; одноелементні,

комплексні та ін.

2. Витрати для прийняття управлінських

рішень і планування: Постійні, змінні; продуктивні, непродуктивні; релевантні,

нерелевантні (безповоротні); середні, граничні та ін.

3. Витрати для здійснення процесу

контролювання і регулювання: Регульовані, нерегульовані; постійні, змінні; нормовані,

ненормовані; ті, що плануються, ті, що не плануються та

ін.

Змінні витрати – це витрати, що змінюються залежно від зміни обсягу виробництва (на

сировину, матеріали, комплектуючі вироби, заробітну плату робітників та ін.). Залежно від

процентного співвідношення зміни величини витрат і зміни обсягу виробництва змінні витрати

поділяють на пропорційні і непропорційні. Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно

стосовно зміни обсягу виробництва. Це можуть бути витрати на сировину, основні матеріали та

інші, тобто прямі витрати. Непропорційні витрати поділяються на прогресивні і дегресивні.

Прогресивні витрати зростають більшими темпами, ніж обсяг виробництва (доплати за роботу у

святкові дні, оплата простоїв, додаткові торгові і рекламні витрати та ін.) Дегресивні витрати

зростають меншими темпами, ніж обсяг виробництва (витрати на допоміжні матеріали, заробітна

плата допоміжних робітників та ін.). Постійні витрати – це витрати, що залишаються незмінними із

зміною обсягу виробництва (витрати на оплату праці управлінського персоналу, оренду приміщень

та ін.). Змішані витрати – це витрати, що містять елементи як змінних, так і постійних витрат

(оплата за телефон та ін.).

Поточні витрати – це постійно здійснювані витрати (періодичність яких менша за місяць).

Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються з періодичністю понад раз на місяць і можуть

скеровуватися на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу. Довгострокові

витрати – це витрати, пов’язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто

контракту, який не планується завершити раніше, ніж через дев’ять місяців з моменту здійснення

перших витрат або отримання авансу (передоплати) [14].

Основні витрати – це сукупність прямих витрат на виробництво продукції. До прямих

належать ті витрати, які можна безпосередньо пов’язати з об’єктом калькулювання (наприклад,

вартість сировини, матеріалів, покупних виробів тощо для виробництва продукції), вони можуть

бути прямо введені до собівартості певних видів продукції. Непрямими витратами вважаються ті,

які зумовлені виробничою діяльністю, але не можуть бути безпосередньо пов’язані з об’єктом

калькулювання (заробітна плата майстрів з ремонту обладнання, загальновиробничі,

адміністративні витрати, витрати на допоміжні матеріали та ін.). Такі витрати пов’язані _______з

виробництвом декількох видів продукції та вводяться до собівартості непрямим шляхом, за

допомогою спеціальних методів розподілу. Накладні витрати розподіляються на виробничі і

невиробничі. До виробничих належать витрати, які пов’язані з виробництвом продукції. Тоді до

виробничих накладних витрат належатимуть витрати на допоміжні матеріали, ремонт виробничого

обладнання, заробітну плату обслуговуючого персоналу та ін. Невиробничі витрати – це всі інші

витрати, які несе підприємство та які не пов’язані з виробництвом продукції. Отже, невиробничі

накладні витрати містять адміністративні витрати, витрати на збут тощо.

Одноелементні витрати складаються з одного елемента витрат і не підлягають розкладанню.

До них належать витрати на заробітну плату, амортизацію основних засобів тощо. До комплексних

належать витрати, які містять декілька економічних елементів, наприклад, адміністративні витрати,

загальновиробничі витрати, витрати на збут та ін.

Витрати на продукт містять витрати, пов’язані з виробництвом продукції, тоді як витрати

періоду – це витрати, що не входять до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того

періоду, в якому вони були здійснені (витрати на управління, збут тощо). Класифікація витрат за

відношенням до звітного періоду необхідна для визначення собівартості продукції, виробленої у

звітному періоді, хоча до собівартості продукції звітного періоду входять не тільки ті витрати, що

мали місце в даному періоді, але й ті, що не здійснені у цьому періоді, але до нього віднесені.

Розподіл витрат на плановані і неплановані дає змогу визначити плановий розмір витрат та

планову собівартість продукції, а також виділити в фактичних витратах незаплановані виробничі

втрати. Розподіл витрат на нормовані і ненормовані зумовлений нормативним методом обліку

витрат виробництва та покликаний забезпечити контроль за цими витратами шляхом виявлення

відхилень від норм (безпосередньо в технологічному процесі) з метою раціонального використання

ресурсів.

Продуктивні витрати – це витрати, які передбачені технологією та організацією виробництва.

Непродуктивні – не обов’язкові, що виникають в результаті певних недоліків організації

виробництва, порушення технології тощо.

Контрольовані витрати – це такі витрати, на які менеджер може безпосередньо впливати та

контролювати їх (використання сировини, матеріалів тощо). Неконтрольовані – це такі витрати, на

які менеджер не може безпосередньо впливати та контролювати їх (комунальні платежі,

амортизаційні відрахування та ін.). Таке групування витрат є важливим для контролю діяльності

окремих підрозділів.

Релевантні витрати – це витрати, величина яких може бути змінена в результаті прийняття

відповідного рішення. Нерелевантні витрати – це витрати, величина яких не залежить від прийняття певного рішення.

Технологічні витрати обумовлені (передбачені) технологією виробництва та безпосередньо

пов’язані з виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів тощо). Організаційні витрати –

це витрати на управління виробництвом (витрати на організацію виробництва, праці, контроль за

дотриманням показників виробництва).

Вхідні витрати – це засоби, які були придбані, є в наявності і очікується, що вони повинні

принести дохід в майбутньому (запаси матеріалів, напівфабрикатів, основні засоби тощо). Якщо ці

засоби були витрачені для одержання доходу і втратили властивість приносити дохід в

майбутньому, то вони перетворюються у спожиті і враховуються на рахунку прибутків і збитків.

Особливе місце в управлінні витратами займає класифікація витрат за економічними

елементами та за статтями калькуляції. Групування витрат за статтями калькуляції дає змогу

встановлювати економію чи перевитрачання ресурсів за місцями їх виникнення з визначенням

напрямів їх зниження, визначати вплив кожної статті витрат на собівартість продукції, а отже, дає

можливість менеджерам контролювати виконання планів щодо собівартості продукції не тільки

загалом по підприємству, але і за окремими його підрозділами, конкретними виробами та за певним

видом витрат.

Важливе значення в управлінні витратами займає класифікація витрат за центрами відпо-

відальності, яка використовується для поточного контролю за витратами виробництва і реалізації

продукції. Витрати за центрами відповідальності класифікують на витрати виробництва, витрати

цеху, технологічного переділу тощо.

Своєю чергою, Л.О. Меренкова групує витрати залежно від таких цілей надання інформації:

1) для визначення собівартості та фінансового результату (основнід, накладні; прямі, непрямі;

вхідні, вихідні; витрати на продукцію, витрати періоду);

2) для стратегічного і поточного планування діяльності підприємства (обов’язкові,

дискреційні; напівпостійні, напівзмінні; загальні, питомі; релевантні, нерелевантні; реальні,

альтернативні, маржинальні, інкрементні, витрати, що не повертаються);

3) для планування поточних витрат (постійні, змінні, змішані; по елементах, по статтях

калькуляції; одноелементні, комплексні);

4) для контролю поточних витрат (контрольовані, неконтрольовані; регульовані,

нерегульовані).

Є.В. Мних класифікує витрати для досягнення цілей управління, а саме]:

1. Визначення собівартості продукції (робіт, послуг) і розрахунку фінансових результатів на:

- вичерпані та невичерпані; на продукцію і витрати періоду; прямі та непрямі; основні та

накладні.

2. Для раціоналізації витрат та їх планування на:

- релевантні та нерелевантні; дійсні та можливі; маржинальні та середні; постійні та змінні.

3. Контролю і регулювання витрат за центрами відповідальності на:

- контрольовані та неконтрольовані.

Виділяють також види витрат за певними ознаками для цілей їх планування [14]:

- за місцем виникнення витрат на підприємстві – витрати по цехах, дільницях, центрах

відповідальності, структурних підрозділах та загалом по підприємству;

- за об’єктами господарської діяльності – продукція, роботи, послуги;

- за характером виробництва – основне виробництво та допоміжне виробництво;

- за ступенем впливу обсягу виробництва на рівень витрат – постійні, змінні;

- за економічним змістом – за елементами витрат;

- за цільовим призначенням – за статтями калькуляції витрат;

- за можливістю регулювання – регульовані, нерегульовані;

- за видами діяльності – витрати виробничої, невиробничої, промислової, непромислової

діяльності;

- за єдністю складу – одноелементні і комплексні;

- за терміном обчислення – капітальні, поточні;

- відносно чинних норм – нормовані, ненормовані.

Витрати виступають інструментом цінової політики підприємства, тому що попит визначає

верхній рівень ціни, а її мінімальну величину – витрати. Отже, при управлінні маркетинговою

діяльністю на певному етапі процесу ціноутворення, аналізуючи витрати, з метою визначення ціни

продукції, їх класифікують на певні види за такими ознаками:

1) залежно від функціональних видів діяльності, з якими пов’язані витрати:

- виробничі;

- невиробничі (загальнофірмові);

2) залежно від можливості простежити витрати до конкретного товару:

- прямі;

- непрямі;

3) залежно від ступеня усереднення витрат:

- повні;

- витрати, які входять до середньої собівартості;

4) залежно від динаміки, яка відповідає функціональним змінам:

- змінні;

- постійні (фіксовані);

- валові;

- змішані.

Невиробничі (загальнофірмові) витрати розподіляються на:

- торгові (витрати на виготовлення реклами, виплату комісійних);

- загальні та адміністративні витрати (для здійснення загальних та адміністративних

функцій – оклади керівників, судові витрати тощо) [2].

Валові (повні, загальні) витрати – сума змінних і постійних витрат за певного обсягу

виробництва, а середня собівартість продукції – це сума змінних і постійних витрат на одиницю

продукції [2].

Види витрат, які відносяться різними авторами до аналогічних напрямів класифікації витрат, є

досить різними. Також в одних авторів певні види витрат зустрічаються в одному напрямі, а в

інших – в іншому, наприклад, автори [5] класифікацію витрат за центрами відповідальності та за

видами продукції, робіт, послуг відносять до напряму класифікації витрат “визначення собівартості

продукції і отриманого прибутку, оцінка запасів”, а автор [16] цю класифікацію витрат відносить до

напряму класифікації “здійснення контролювання і регулювання витрат”; класифікацію витрат за

економічним змістом та цільовим призначенням автори [5] відносять до напряму класифікації

“прийняття управлінських рішень і планування”, тоді як автор [16] – “визначення собівартості

продукції і отриманого прибутку, оцінка запасів” і т.п.

Важливе місце в управлінні підприємством займає обґрунтована класифікація

витрат, яка є дуже важливою для розуміння того, як ними управляти. За таких умов необхідною є

класифікація видів витрат за такими критеріями, які якнайповніше відображатимуть та

характеризуватимуть різні сторони діяльності підприємства, а саме: організаційно-управлінський,

обліково-аналітичний, фінансово-економічний, маркетинговий та інвестиційний, що сприятиме

глибшому розумінню призначення та функціональної ролі різних видів витрат в управлінні

багатосторонньою діяльністю підприємства, надаючи можливість розглядати дані види витрат з

позицій системного підходу для їх цілісного розуміння.

 

Особливості формування корпоративних витрат. Планування витрат корпорації.

На якість та результативність процесу управління витратами у корпораціях впливають такі чинники:

- стабільність середовища функціонування;

- кваліфікація кадрів;

- рівень застосування сучасного програмного забезпечення та комп’ютерних технологій;

- рівень інформаційного забезпечення;

- адекватність методик планування та обліку;

- особливості внутрішньоорганізаційної побудови;

- наявність внутрішньоорганізаційної системи норм та нормативів;

- застосування науково-обгрунтованих методів до управління витратами тощо.

На формування витрат впливає значний перелік чинників, а саме [170, с. 291-299; 172, С. 3-9]:

- чинники, що безпосередньо пов’язані з виробництвом: розмір підприємства (сукупна виробнича потужність, що диференційована за видами, кількістю та максимальною віддачею наявних потенційних факторів; виробнича програма підприємства; глибина виробництва; організування виробництва, форма його здійснення; якість факторів виробництва; завантаженість підприємства);

- чинники, пов’язані з іншими сферами діяльності (процеси збуту продукції, фінансування, дослідження і розвиток);

- дані для управлінських рішень (податки та обов’язкові відрахування, оплата праці).

Погорелов Ю.С. зазначає, що у високорозвинутих країнах формуються нові підходи до управління витратами великих промислових підприємств (рис. 1.4) на противагу традиційним. В Україні управління витратами наразі здійснюється згідно із традиційними підходами, що пов’язано із значним переліком проблем у даній сфері.

 

При дослідженні проблем управління витратами на засадах узагальнення літературних джерел та фактичних матеріалів було виявлено, що існує необхідність у побудові чіткої логічної послідовності реалізації цього управлінського процесу. При цьому запропоновано етапи управління витратами у корпораціях, наведено їх змістову характеристику, визначено чинники, що впливають на даний процес. Отримані результати дозволяють здійснювати управління витратами у корпораціях на якісно новому рівні з урахуванням системи взаємозв’язків між елементами даного процесу, факторів, що впливають на його результативність.

Управління витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і

стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат—це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства ї до їхнього зниження.

 

Основними принципами управління витратами є:

− застосування системного підходу до управління витратами;

− взаємозв’язок окремих елементів підсистем із завданнями системи загалом;

− відповідність системи обліку завданням управління витратами;

− аналіз і виявлення альтернативних шляхів досягнення мети;

− повнота і аналітичність інформації щодо рівня витрат;

− застосування ефективних методів зниження витрат;

− стимулювання і мотивація працівників до зниження витрат;

− оцінка і контроль результатів діяльності підрозділів;

− забезпечення та реалізація останніх досягнень економіки, математики та практики для

подальшого удосконалення

Планування витрат корпорації.

На сучасному етапі на рівні підприємства виділяють перспективне і поточне планування

витрат. Перспективне планування витрат відбувається на стадії довгостроко-

вого планування діяльності підприємства, поточне – на стадії короткостроко-

вого планування. Точність довгострокового планування невелика, оскільки

вона підпадає під вплив зовнішніх чинників: інфляції, економічної політики

держави, науково-технічного прогресу тощо. Короткострокові плани витрат є

точними. Ці ж автори наголошують, що особливості планування витрат зу-

мовлюються тим, до якого виду вони належать: одноразові та поточні. При

цьому планування одноразових витрат – це процес аналізу потенційних вкла-

день в основні засоби та нематеріальні активи. Основними етапами плануван-

ня одноразових витрат є:

􀁹 аналіз майбутніх грошових потоків від проекту, у тому числі кінцевої вартос-

ті активів після завершення життєвого циклу проекту;

􀁹 оцінка ступеня ризику проекту;

􀁹 оцінка вартості капіталу, на яку потрібно дисконтувати грошові потоки, ви-

ходячи з визначеного ризику проекту;

􀁹 доведення грошових потоків до сучасного значення для визначення реальної

вартості активів проекту;

􀁹 порівняння зведеної вартості очікуваних грошових надходжень з витратами

на реалізацію проекту для визначення його ефективності;

􀁹 порівняльний аналіз альтернативних варіантів інвестиційних проектів та ви-

бір найефективнішого проекту;

􀁹 складання плану одноразових витрат та фінансового плану підприємства.

Планування поточних витрат підприємства пов'язане з плануванням

його операційної діяльності.

Основними етапами планування поточних витрат є:

􀁹 інформаційне забезпечення планування поточних витрат;

􀁹 прогнозування змін чинників впливу на поточні витрати;

􀁹 розробка кошторисів витрат за центрами відповідальності;

􀁹 розробка планової калькуляції окремих виробів та зведеної калькуляції товарної (валової) продукції.

Технологічний процес планування витрат охоптакі етапи:

􀁹 аналіз витрат (фактичних витрат, резервів і невикористаних можливостей);

􀁹 планування зниження витрат за чинниками;

􀁹 розрахунок планових калькуляцій;

􀁹 розрахунок планового кошторису витрат;

􀁹 зведення витрат на виробництво;

􀁹 розрахунок планової собівартості продукції.

Вищенаведена послідовність базується на плануванні витрат "від до-

сягнутого", тобто по суті мова йде про коригування суттєвих даних.

В.І. Осипов зазначає, що на практиці застосовуються два методи пла-

нування витрат: чинний і кошторисний. Чинний метод дає змогу розрахувати

укрупнено зміну базового рівня витрат на виробництво і реалізацію продукції

в розрізі техніко-економічних чинників, що мають вплив на підприємстві.

Кошторисно-нормативні розрахунки величини необхідних витрат дають змо-

гу повніше врахувати конкретні умови діяльності підприємства і точніше

визначити величини необхідних витрат на виробництво і реалізацію продук-

ції, а також раціональніше організувати внутрішньовиробничі економічні від-

носини і контроль за витратами

 

Планування витрат переважно

здійснюється у короткотерміновому періоді (до 1 року), тобто є складовою

тактичного (поточного і оперативного) планування діяльності організації. Це

пояснюється насамперед кількісним точним характером процесів планування

витрат, що можливе тільки за умов стабільного середовища функціонування

та відносно невеликого горизонту планування. Доцільно зауважити, що всі

витрати підприємства поділяються на поточні та капітальні. Поточні витрати

закладаються у собівартість та компенсуються шляхом кругообігу через от-

римання виторгу від реалізації. Капітальні витрати фінансуються з різних

джерел (прибутку, амортизаційного фонду, інвестицій, кредитів) та, як пра-

вило, пов'язані безпосередньо із рухом грошових потоків. Планування капі-

тальних витрат істотно відрізняється від планування поточних витрат, що

пов'язано із відмінностями їх економічного змісту, спрямування та призна-

чення, ролі, джерел фінансування тощо.

 

Оскільки планування поточних витрат охоплює процеси визначення

структури, обсягів витрат на одиницю продукції та загалом для корпорації, то

його доцільно здійснювати у запропонованій логічній послідовності:

1)Інформаційне забезпечення планування поточних витрат

2)Визначення цілей планування поточних витрат

3)Визначення завдань планування поточних витрат

4)Вибір методів калькулювання собівартості

5)Формування калькуляцій собівартості за видами продукції

6)Вибір форми, методів і структури часткових кошторисів витрат

та їх формування

7)Формування зведеного кошторису витрат корпорації

8)Формування матриці співвідношення витрат

 

Інформаційною базою планування поточних витрат є:

планові обсяги виробництва, придбання та реалізації продукції (товарів, ро-

біт, послуг) в натуральному та вартісному виразах; обсяги капітальних інвес-

тицій щодо забезпечення обсягів господарської діяльності; норми витрат матеріальних ресурсів для здійснення господарської діяльності та та розрахунок

потреби в ресурсах у натуральному виразі; ціни на матеріально-технічні ре-

сурси та послуги сторонніх організацій, необхідних для господарської діяль-

ності; облікові ціни підприємства на ресурси, необхідні для здійснення гос-

подарської діяльності; норми затрат праці, розрахунки чисельності та профе-

сійного складу працівників, умови оплати їхньої праці, що визначаються на

підприємстві; економічні нормативи: норми амортизаційних відрахувань,

ставки відрахувань на соціальні заходи, податкові платежі тощо; плани орга-

нізаційно-технічних заходів щодо економії матеріальних цінностей, необіго-

вих активів.

Основною ціллю планування витрат на підприємстві є оптимізація по-

точних витрат підприємства, що забезпечує необхідні темпи зростання при-

бутку та рентабельності на основі раціонального використання ресурсів.

При цьому необхідно наголосити на тому, що формування поточ-

них витрат безпосередньо не пов'язане із виникненням грошових потоків, а

тому і прибуток по суті відображає негрошове зростання "добробуту" під-

приємства. Оптимізація поточних витрат насамперед пов'язана із їх знижен-

ням за релевантного діапазону ділової активності, пошуком резервів економії

витрат, ліквідації необґрунтованих та непродуктивних витрат тощо.

 

При плануванні поточних витрат необхідно вирішити перелік завдань

: проаналізувати та обґрунтувати показники виробничо-господарської ді-

яльності підприємства в цілому та його підрозділів (центрів відповідальнос-

ті); акумулювати інформацію про суттєві та планові обсяги витрат за центра-

ми відповідальності, видами діяльності, операціями, у корпорації загалом;

виявити можливості та уточнити обсяги зниження собівартості продукції у

плановому періоді; виявити непродуктивні витрати та розробити заходи що-

до їх ліквідації; визначити рентабельність видів продукції, виробництва та

реалізації; оцінити чинний вплив очікуваних організаційних змін на собівар-

тість продукції, структуру та обсяги витрат корпорації; створити базу для ці-

ноутворення тощо. При плануванні витрат особливу увагу необхідно зверну-

ти на виявлення резервів зниження собівартості, а також обсягу та причин

виникнення витрат, не обумовлених ефективною організацією виробничого

процесу: необґрунтованим понаднормованим використанням матеріалів, си-

ровини, палива та енергії, втратами часу, втратами, пов'язаними із недозаван-

таженням виробничих потужностей, аваріями, браком, порушенням техноло-

гічної та трудової дисципліни тощо.