Загальна частина передбачає норми узагальненого характеру, в яких відображаються завдання КК України, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі й просторі; поняття злочину та його види; співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів тощо.
Особлива частина передбачає конкретизовані норми про відповідальність за окремі злочини і зазначені покарання щодо осіб, які їх вчинили. Ці норми передбачають, зокрема, відповідальність за злочини проти особи, її конституційних прав і свобод; власності; за злочини у сфері господарської діяльності; у сфері охорони довкілля; проти громадської безпеки, безпеки виробництва та транспорту; проти здоров'я населення, громадського порядку й моральності; авторитету органів державної влади та органів місцевого самоврядування; у сфері службової діяльності; проти правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру та міжнародного правопорядку тощо.
Загальна й Особлива частини КК України поділяються на розділи, а останні, у свою чергу, — на окремі статті.
Загальна частина чинного КК України складається з 15 розділів: «Загальні положення», «Закон про кримінальну відповідальність», «Злочини, його види та стадії», «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб'єкт злочину)», «Вина та її форми», «Співучасть у злочині», «Повторність, сукупність і рецидив злочинів», «Обставини, що виключають злочинність діяння», «Звільнення від кримінальної відповідальності», «Покарання та його види», «Призначення покарання», «Звільнення від покарання та його відбування», «Судимість», «Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування», «Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх». Особлива частина включає 20 розділів, систематизованих за групами споріднених суспільних відносин. Наприклад, в розділі І «Злочини проти основ національної безпеки країни» передбачено відповідальність за злочини, що посягають на основні цінності української державності. У розділі «Злочини проти життя і здоров'я особи» вміщено статті, норми яких охороняють людину, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпеку.
Статті КК України, норми яких охороняють основні права і свободи людини, об'єднані в розділі V «Злочини проти виборчих, трудових та інших особистих прав і свобод людини і громадянина». Поділ Особливої частини КК України на розділи робить його зручним для користування.
Зміст окремих частин у статтях, що належать до Загальної частини, характеризується великою різноманітністю. Найчастіше в них розкривається зміст відповідної норми, визначаються особливості її застосування за якихось умов або встановлюються випадки незастосування цієї норми чи виключення її з дії. Так, у ч. 1 ст. 55 вказано строк, на який може бути призначене покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.
В абсолютній більшості норм Особливої частини встановлена кримінальна відповідальність за окремі види злочинів. Тому їхня структура однорідна і складається, як правило, із двох елементів – диспозиції і санкції.
Диспозицією називається частина норми Особливої частини, в якій визначається зміст злочинного діяння. За вчинений злочин у законі залежно від його суспільної небезпечності встановлено санкцію.
У санкції визначається вид і розмір покарання за склад діяння, зазначений в диспозиції. За видом і розміром покарання можна встановити, якої тяжкості злочин вчинено — особливо тяжкий, тяжкий чи середньої або невеликої тяжкості.
У КК України застосовуються відносно-визначені та альтернативні санкції. Відносно-визначеною є санкція, що має один вид покарання і вказує його нижчу та вищу межі.
Розрізняють два види відносно-визначених санкцій:
1)з нижчою (мінімумом) і вищою (максимумом) межами покарання (на строк «від» і «до»). У цьому разі в законі передбачені нижча та вища межі певного покарання. Наприклад, особливо злісне хуліганство, передбачене ч. 4 ст. 296, карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років;
2) максимумом покарання (на строк «до»). У цьому разі визначається тільки вища межа покарання, більше за яку суд не може призначити. Такі санкції передбачені, наприклад, у ч. 1 ст. 153 (насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом — до 5 років позбавлення волі); ч. 1 ст. 189 (вимагання — обмеження волі до 5 років або позбавлення волі на той самий строк). Нижчою межею санкції є нижча межа, встановлена в нормі Загальної частини КК України для даного виду покарання.
Альтернативною є санкція, в якій міститься вказівка на два або кілька видів основних покарань, з яких суд обирає лише одне. Значна частина санкцій у діючому КК України є альтернативними. Прикладом може слугувати санкція, наведена у ст. 188. Вона надає можливість суду призначити за викрадення електричних мереж, кабельних ліній та їх обладнання — шраф від 100 до 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк до трьох років.
3. Поняття і ознаки злочину. Склад злочину.
Злочином признається передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що робить замах на правопорядок.
Ознаки:
суспільна небезпека,
протиправність і
винність діяння.
караність діяння.
Склад злочину - це сукупність встановлених кримінальним законом об'єктивних і суб'єктивних елементів, що дозволяють розглядати конкретне суспільно небезпечне діяння як злочин. Склад злочину - це логічна модель, що закріплює типові ознаки злочинного діяння.
Елементами складу злочину є:
1) об'єкт злочину;
2) об'єктивна сторона злочину;
3) суб'єкт злочину;
4) суб'єктивна сторона злочину.
Тільки наявність всіх цих елементів в сукупності є підставою для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Відсутність в скоєному хоча б одного з вказаних елементів означає відсутність складу злочину і відсутність підстави для притягнення до кримінальної відповідальності.
Об'єкт злочину - це ті суспільні відносини і блага, які захищаються кримінальним законом від злочинних посягань.
Об'єктивна сторона злочину - ця зовнішня поведінка людини, яка виявляється в діянні, тобто дії (активній поведінці) або бездіяльності (пасивній поведінці). Абсолютна більшість злочинів скоюється шляхом дій. Проте, в деяких випадках злочином визнається бездіяльність (халатність посадовців, ненадання допомоги хворому особою медичного персоналу і т.п.).
Суб'єкт злочину - це особа, що вчинила злочин, який відповідає певним ознакам, що мають кримінально-правове значення. Суб'єктом злочину може бути тільки осудна особа, що досягла певного віку. За деякими видами злочинів суб'єктом можуть бути тільки окремі категорії населення (військовослужбовці, посадовці, раніше судимі і т.п.).
Кримінальна відповідальність за загальним правилом наступає з 16-річного віку, а за найтяжчі злочини - з 14 років (за вбивство, умисне нанесення тілесних пошкоджень, що заподіяли розлад здоров'я, згвалтування, крадіжку, грабіж, розбій, злісне і особливо злісне хуліганство і т.п.). По деяких видах злочинів кримінальна відповідальність наступає з 18 років (військові злочини і ін.).
Не підлягають кримінальній відповідальності особи, які під час здійснення суспільно небезпечного діяння знаходилися в стані неосудності, тобто не могли віддавати собі звіт в своїх діях або керувати ними унаслідок хронічної душевної хвороби, тимчасового розладу душевної діяльності, недоумства або іншого хворобливого стану.
Якщо суспільно небезпечні діяння вчинили осіби, що не досягли встановленого законом віку, або визнані неосудними, то до них в судовому порядку застосовується не кримінальне покарання, а примусові заходи відповідно виховного або медичного характеру.
Здійснення злочину в стані сп'яніння не звільняє особу від кримінальної відповідальності, а, навпаки, є обставиною, обтяжливою відповідальність.
Суб'єктивна сторона злочину - це внутрішнє, психічне відношення особи до скоюваного суспільно небезпечного діяння (тобто вина). Злочином признається тільки винне діяння, без вини не може бути кримінальної відповідальності. В деяких випадках в суб'єктивну сторону окрім вини включається мотив (внутрішня спонука) і мета злочину (модель результату, досягнення якого прагне винен).
Вина виражається в двох формах:
1) у формі наміру (прямого або непрямого);
2) необережності (злочинної легковажності або злочинної недбалості).
Ці форми виділяються з урахуванням інтелектуального і вольового критеріїв.
Інтелектуальний критерій полягає в усвідомленні винного суспільно небезпечного характеру скоюваного ним діяння і в передбаченні його суспільно небезпечних наслідків.
Вольовий критерій характеризує ставлення особи до скоюваного діяння і його наслідків. Він виражається в бажанні (або свідомому допущенні) шкідливих наслідків або легковажному або недбалому ставленні до цих наслідків.
Злочин визнається вчиненим умисно, якщо особа, що його зробила, усвідомлювала суспільно небезпечний характер своєї дії або бездіяльності, передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (прямий намір) або свідомо допускала настання цих наслідків (непрямий намір). Прикладом непрямого наміру є стрільба на вулиці п'яного хулігана, внаслідок чого убитий випадковий перехожий громадянин.
Злочин визнається вчиненим з необережності, якщо особа, що його зробила, передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своєї дії або бездіяльності, але самовпевнено і легковажно розраховувала на їх запобігання (злочинна легковажність) або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати (злочинна недбалість). Прикладом злочинної легковажності є перевищення водієм допустимої швидкості, внаслідок чого він скоює наїзд на пішохода. А прикладом злочинної недбалості є помилкове введення лікарем не тих ліків, внаслідок чого наступили важкі наслідки для пацієнта.
Від вини необхідно відрізняти невинне спричинення шкоди (казус, випадок), коли особа не передбачала і за обставинами справи не повинна (або не могла) була передбачати настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій. В цьому випадку кримінальна відповідальність виключається. Наприклад, громадянин послизнувся на дорозі і, падаючи, повалив іншого громадянина, внаслідок чого той одержав тілесні пошкодження.
Види злочинів по об'єктах злочинних посягань:
1) злочини проти держави;
2) злочини проти державної і колективної власності;
3) злочину проти життя, здоров'я, свободи і гідності особи;
4) злочини проти політичних і трудових прав громадян;
5) злочини проти індивідуальної власності громадян;
6) господарські злочини;
7) посадові злочини;
8) злочини проти правосуддя;
9) злочини проти порядку управління;
10) злочину проти суспільної безпеки, громадського порядку і народного здоров'я;
11) військові злочини.
Вбільш загальному види злочини можна розділити на три види:
1) проти інтересів держави,
2) проти інтересів суспільства і
3) проти інтересів окремих громадян.
Види злочинів за ступенем суспільної небезпеки виділяються:
а) особливо тяжкі злочини;
б) тяжкі злочини;
в) менш тяжкі злочини;
г) злочини, що не представляють великої суспільної небезпеки.
Стадії здійснення злочину:
1) приготування до злочину;
2) замах на злочин;
3) закінчений злочин.
Закінченим злочин є тоді, коли злочинний намір повністю реалізований і досконале діяння містить в собі всі ознаки складу злочину.
