Максим Рильський як перекладач

Святецька В.В., керівник викл. Рибалко І.В.

Національна металургійна академія України

 

Максим Рильський – поет, учений, громадський діяч – один із невід’ємних елементів української культури. Радість творчої праці, глибокий патріотизм, що поєднує палку любов до Батьківщини з живим відчуттям дружби народів, інтернаціональної єдності трудящих усього світу, ясне світосприймання, вільне від темних пережитків психології, що виникла в умовах експлуатації людини людиною, – усі ці риси цілком притаманні М. Рильському.

Діяльність Максима Тадейовича як поета та громадського діяча є достатньо дослідженою. Однак особливої уваги заслуговує дiяльнiсть М.Т. Рильського як перекладача, її значення належною мірою ще недостатньо оцінено. А проте це новий етап у розвитку української мови i взагалі в розвитку української культури.

Максим Тадейович – один із найяскравіших представників радянської школи перекладачів. Авторитет його у цій галузі є безперечним, оскільки значущість доробку Рильського у перекладі справді вражає: «Євгеній Онєгін», «Мідний вершник» та інші твори Пушкіна, «Пан Тадеуш» та лірика Міцкевича, «Орлеанська діва» Вольтера та «Мистецтво поетичне» Буало. Рильський перекладав Шекспіра («Король Лір» та «Дванадцята ніч»), Мольєра («Мізантроп»), Ґете та Гейне, Крилова та Грибоєдова, Лермонтова та Тютчева, Неруду і Блока. Цей список ще можна продовжувати, але й вже названого вистачає, щоб переконатись, що Максим Тадейович дійсно був видатним перекладачем початку XX ст.

Головним же для Максима Тадейовича було щире захоплення досягненнями інших літератур та намагання збагатити через творче освоєння культуру рідного художнього слова. Без сумніву, саме цим надихалася перекладацька діяльність поета протягом усього його життя. В цілому він переклав з 13 мов понад чверть мільйона рядків поезії. Теоретичні погляди на переклад були висвітлені Максимом Тадейовичем у статтях, нотатках, які потім були видані окремою книгою – «Искусство перевода». Він був послідовним і в теорії, і на практиці.

 

ПІДСЕКЦІЯ ДОКУМЕНТОЗНАВСТВО

РОЛЬ ПРИКАЗНОГО ДІЛОВОДСТВА В ІСТОРІЇ ВЕДЕННЯ

ДІЛОВОЇ ДОКУМЕНТАЦІЇ ХV – XVI століть

Рощина А., керівник доц. Прокоф’єва К.А.

Національна металургійна академія України

Створення централізованої російської держави у кінці 15 ст. дало поштовх до створення державного діловодства як системи та викликало необхідність вдосконалення виконавчих установ. Центральні галузеві органи цих установ мали назву приказів. Процес їхнього створення розтягнувся з кінця 15 ст. до середини 16 ст. Очолював приказ приказний суддя, якому підлягали дяки та піддячі. На дяків покладалася робота з приказними документами. Юридичну силу документи отримували тільки після його підпису дяка – «припису». Техніка діловодства мала характер шпальт (стовпців), за їх допомогою документи формували у справи. Разом із шпальтами в приказах використовували книги та зошити, в які переписувались зношені шпальти. Проте книжна чи зошитова техніки були менш популярними. Шпальти домінували у діловодстві до Петровських реформ 18 ст. Документи державних установ містили суцільний текст, реквізити в ньому не виділялися. Із знаків пунктуації використовувалася лише крапка у кінці речення. Слова між собою не розділялися. Щоб визначити вид офіційного документа цього періоду треба прочитати текст, простежити певну послідовність його частин, виявити характер розташування реквізитів. У приказному діловодстві зародилися традиції зберігання документів, з’явилися їхній опис та облік, до описів почали додаватися покажчики.

РОЛЬ ОЛЬФАКТОРНИХ ЗАСОБІВ СПІЛКУВАННЯ

У ПРОФЕСІЙНОМУ СЕРЕДОВИЩІ

Аніщенко К.В., керівник доц. Ткач Л.М.

Національна металургійна академія України

Ольфакторність (вплив на комунікацію запахів тіла, косметики) є однією з релевантних систем відображення невербальної поведінки комуніканта. Виділяють два типи запахів, що відносяться до ольфакторних компонентів: природні і штучні. У професійному спілкуванні зловживання ольфакторного впливу на комуніканта є небажаним, оскільки це може призвести до комунікаційних бар’єрів. Застосування у професійній сфері засобів ольфакторності дозволяє діловій людині досягти значних результатів у своїй справі. Використання вдалого аромату (етикет парфумів та його «10 правил») є одним із основних аспектів ольфакторного впливу на професійне спілкування. Не слід забувати про те, що парфум дозволяє зрозуміти не тільки наміри співрозмовника, але й визначити його характер, сильні та слабкі сторони. Аромат має налаштовувати партнера на довіру та відображати всю логічність його мислення.

Незважаючи на те, що сучасне інформаційне суспільство використовує новітні технології та системи, роль ольфакторних засобів залишається незмінною. Важливу роль відіграють ароматерапія, використання спеціальних запахів у різних сферах життя таких як: ароматизація приміщення, паперу тощо. Особлива увага приділяється ароматизації ділового офісу. Наприклад, в Японії використання ольфакторних засобів є обов’язковою умовою робочого процесу. Застосування ароматів у рекламі і маркетингу також відіграє значну роль. Усі ці та інші ольфакторні засоби впливу на комуніканта у комунікативному процесі залишаються актуальними сьогодні.

 

УКРАЇНСЬКА ЛАТИНКА ЯК АТРИБУТ ІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ

В СВІТОВЕ СПІВТОВАРИСТВО

Невесела О.М., керівник доц. Ткач Л.М.

Національна металургійна академія України

Латинська графіка є інтернаціональною системою письма та одним з основних засобів міжнародного спілкування. Згідно з міжнародними вимогами латинське написання всіх власних назв має повністю збігатися з написанням у мові оригіналу. Тобто німецьке прізвище Schiller або угорське Kováсs має таке ж написання в усіх інших принаймні європейських мовах, що користуються латинкою. Тобто засобами латинської абетки має відображатися написання національною абеткою з гарантією недвозначного відтворення оригінального написання. Зараз прийнято вважати, що українські власні назви повинні писатися так, аби їх могли прочитати за кордоном. Це означає, що правила передачі українських слів в англійській мові, поширюються лише на англійську мову, а інших мов вони не стосуються. Деякі науковці стверджують, що українці повинні турбуватися щодо правильного читання українських власних назв за кордоном. Тому в Україні повинна бути прийнята власна система відтворення українських слів латинкою, яка б засобами латинської графіки демонструвала кириличне написання. Найкращою з таких систем української латинки на даний момент є система, розроблена Термінологічною комісією з природничих наук (ТКПН) Київського університету ім. Тараса Шевченка. Система ТКПН не позбавлена деяких вад, але їх можна усунути. Транслітерація призначена не лише для написання власних назв (прізвищ у паспортах), але й для латинізованого написання зв’язних текстів українською мовою (в бібліографії, електронній пошті).

Не потрібно повністю відмовлятися від нашої графіки на основі кирилиці, оскільки кирилицю ми використовуємо вже понад тисячу років й тому немає підстав замінювати її латинкою повністю. Зараз фактично для кожної мови повинна бути створена латинізована абетка. Інша річ, коли для одних мов вона повинна використовуватися як основний алфавіт, а для інших – як допоміжний. Стандартизовані системи передачі національної писемності існують у багатьох країнах світу з нелатинською абеткою (Японія, Китай, Югославія, Македонія, Греція, Ізраїль тощо). І все більше народів світу бажають мати латинську абетку за основну систему письма (Туреччина, Малайзія), оскільки відкритість, цивілізованість суспільства, його інтеграція до світової спільноти починається ось із таких маленьких дрібниць. Тому постає питання: чи змушені ми будемо визнати міжнародні стандарти?

РОЛЬ СТИМУЛЮЮЧИХ І ПРОБЛЕМНИХ ЗАСОБІВ ПОПУЛЯРИЗАЦІЇ КНИГИ

В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ЧИТАЦЬКИХ ІНТЕРЕСІВ

Старжинська Т.В., керівник доц. Ткач Л.М.

Національна металургійна академія України

Однією з глобальних проблем сьогодення є спад інтересу до книги в суспільстві. На жаль, Інтернет та телебачення практично повністю витіснили любов до читання. Читання – один з найважливіших видів мовленнєвої діяльності, який тісно пов'язаний як з вимовою, так і з розумінням мови. «Читання» — це здатність сприймати, розуміти інформацію, записану (передану) тим чи іншим способом. Читання може бути суцільним, яке передбачає уважне прочитання книги або окремих її розділів без відволікань і зупинок для записів; вивчальним – інтенсивне, вдумливе, спрямоване на запам’ятовування змістової інформації тексту, використаних мовних засобів; частковим, застосовують у тих випадках, коли необхідно опрацювати лише окремі розділи або питання; синтетичним — це раціональне використання всіх видів читання.

Вже кілька років поспіль активно ведуться пошуки ефективних інструментів для популяризації читання серед населення, зокрема, молоді. Науковці практикують і промоушн-акції, і «живі» книги та інші різні цікаві ідеї, проте ці методи не забезпечують досягнення бажаного результату.

Одним із ефективним методів популяризації книг є складання рекомендаційних анотацій, призначення яких – характеризувати документ і надавати йому оцінку щодо придатності для певної категорії споживачів з урахуванням їх особливостей. При цьому доцільно використовувати проблемну ситуацію та аргументуючі засоби. Сутність проблемної ситуації полягає у виявленні суперечності між відомими знаннями та неможливістю, орієнтуючись на них, пояснити нові факти і явища. У свідомості читача виникає інтерес до нового, невідомого йому знання, виникають питання і бажання знайти на них відповідь. У рекомендаційному анотуванні проблемна ситуація створюється, але не вирішується. Її розв’язання приходить тільки після ознайомлення з рекомендованими документами. При використанні аргументуючих засобів характеристики книги, місце мають посилання на думки, вислови, оцінки авторитетних людей, застосовуються аналогії, порівняння, факти тощо.

Сьогодні рекомендаційна анотація є найбільш відомим та ефективним методом популяризації книги. Вдосконалення саме рекомендаційного анотування сприяє поширенню читацьких інтересів та формує світогляд молодого покоління. Стимулюючі та проблемні засоби мають досить впливове значення у цьому процесі. Використання аргументуючих засобів та проблемної ситуації стимулюють формування зацікавленості до книги та заохочують нову аудиторію до читання першоджерел інформації.

ЗАСОБИ ВПЛИВУ НА АУДИТОРІЮ

Дієр А.І., керівник ст.викл. Решетілова О.М.

Національна металургійна академія України

 

Підготовленість оратора – перший фундаментальний крок до позитивного сприйняття інформації, що викладається. Обрана тема повинна бути цікавою не лише для оратора, але й для аудиторії. Вільне володіння темою – запорука успіху комуніканта. Виступ без плану можна порівняти з мандрівкою без карти: невідомо, куди можна прийти. Лаконізм – важлива умова успішного виступу.

Взаємодія з аудиторією – це спільність психологічного стану оратора і його слухачів. Зацікавленість аудиторії полегшує роботу оратора. Участь емоційно-чуттєвого апарату, як крок зацікавленості аудиторії, налагодження контакту «аудиторія-оратор».

Поняття «психологічне зараження». Прийоми впливу на аудиторію: композиційні, психологічні, мовні, інтонаційні. Яскравість викладу – один із засобів впливу на аудиторію

Поведінка, зовнішній вигляд, манери та відношення оратора до аудиторії – неабиякий засіб маніпуляції слухачами.

МОВЛЕННЄВИЙ ЕТИКЕТ

Карпяк Є.Я., керівник ст.викл. Решетілова О.М.

Національна металургійна академія України

Мовленнєвий етикет – це система правил мовленнєвої поведінки і стійких формул вічливого спілкування.

Володіння мовленнєвим етикетом сприяє надбанню авторитета, викликає довіру і повагу. Знання правил мовленнєвого етикету, його дотримання дозволяє людині відчувати себе впевнено і невимушено, не відчувати незручностей і труднощів у спілкуванні.

Правила етикету ми знаємо з дитинства, тому не усвідомлюємо їх умовності, вони нам здаються єдино можливими. Але ці норми не універсальні, те, що нормально в одному суспільстві, у іншому оцінюється негативно, одні й ті самі форми етикету можуть мати різний зміст у різних людських групах.

Мовленнєвий етикет має національну специфіку. Кожен народ створив свою власну систему правил мовленнєвої поведінки. В українському суспільстві особливо цінується тактовність, терпимість, доброзичливість, витриманість.

Етикет тісно пов’язаний з етикою. Етика диктує нам правила норовливої поведінки (включаючи спілкування), етикет передбачає окремо визначені манери поведінки і вимагає використання зовнішніх, виражених у конкретних мовленнєвих діях формул вічливості.

В усному спілкуванні необхідно дотримуватись ряду етичних і етикетних норм, тісно пов’язаних один з одним.

ГОЛОС ЯК ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ

Якименко А.Ю., керівник ст. викл. Решетілова О.М.

Національна металургійна академія України

Значний комунікативний потенціал має голос як інструмент спілкування, джерело інформації та засіб впливу. Він наділений унікальними можливостями щодо передавання інформації та сигналів, не обмежених словесним змістом.

Інтонація виражає думки і почуття, супроводжуючи слово, а іноді — всупереч йому.

Індивідуальними звичками людини, її характером, настроєм, темпераментом обумовлюється темп мовлення — швидкість вимови складів, слів і фраз.

Для вмілого використання темпу мовлення необхідно добре володіти артикуляцією. Якщо мовець затинається, ковтає слова або говорить надто швидко, аудиторії важко зрозуміти зміст сказаного.

Голос може залучити слухачів на бік мовця, переконати їх у чомусь, завоювати їхні голоси і довіру. Голосом можна розворушити людей чи приспати їх, зачарувати чи відштовхнути.

Голос – це своєрідна звукова візитна картка особистості. У діловому спілкуванні гучний голос недоречний: у громадських місцях голосно розмовляти не прийнято.

Голос розкриває багато психологічних особливостей особистості. Тому ділова людина, з метою підтримки свого позитивного іміджу, повинна навчитися слухати саму себе і з точки зору вимовлених слів, і з точки зору їх звучання.

 

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНУВАННЯ ІСТОРИЧНОЇ НАУКИ В СРСР

ТА КРИЗА СУЧАСНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ

Гришко А.Ю., керівник ас. Савченко С.В.

Національна металургійна академія України

Радянська історична наука була органічною частиною тоталітарної суспільно-політичної системи і, водночас, інструментом державної політики. Найважливішою рисою радянської історіографії була державно-політична детермінованість її розвитку. Теоретичною підставою радянської історіографії був «марксизм-ленінізм» зі своїми основними положеннями: історичний процес як закономірне і неухильне наближення соціалізму, а класова боротьба як рушійна сила історичного процесу; прямолінійне уявлення про стадіальний характер суспільно-історичної еволюції; жорстка залежність свідомості від соціальних чинників. Соціальна функція історичної науки полягала у вихованні «радянської людини» - будівника комунізму, відповідно до якої історики мали як викривати «фальсифікації» минулого, так і висвітлювати «досягнення соціалізму». Науковий рівень ґрунтовних історичних і джерелознавчих монографій, археографічних публікацій забезпечувався політичною неактуальністю тематики. Швидше заідеологізовувалась новітня історія, тоді як дослідники давніх часів довше зберігали інтелектуальну свободу. Виходячи з соціальної функції радянської історіографії, її визначальними рисами були: цитатно-ілюстративннй пропагандистський метод викладу матеріалу; специфіка войовничої термінології; процвітання колективних робіт з поступовою уніфікацією наукового стилю та ототожненням авторів; визнання наукових авторитетів, які фактично монополізували розроблення певної теми. Існували також форми компромісу українських істориків і влади: позиція нейтралітету; щирий вимушений чи удаваний перехід на марксистські позиції; протистояння режиму; виїзд за межі України, задля збереження можливості наукової праці. Хоча стараннями влади все ж було створено тип історика-партійця, який відчував себе некомфортно без партійного керівництва. Щоб зрозуміти природу кризи, необхідно придивитися до тенденцій, що склалися в історичній науці за останні десятиліття, чого не робилось радянськими істориками в рамках марксистської концепції історії. Та в радянській історичній науці було місце для дискусії, діяльності гуртків та секторів методології, зараз же, коли зовнішня і внутрішня свобода історика незрівнянно ширше, нічого подібного не відбувається. Доки історики дотримувались «офіціальної ідеології», в якій «светлое будущее» являло собою закономірний підсумок всесвітньої історії, а «мотором» історичного руху була класова боротьба, вони лишались при старій методології. Зараз, коли стара ідеологія зійшла з масової свідомості, а нова не була сформована питання методології і пізнання уявляються першочерговими та вирішальним.

КАДРОВА ДОКУМЕНТАЦІЯ РІДПРИЄМСТВ ЯК БАЗА ПЕРСОНАЛЬНИХ ДАНИХ

Магда О., керівник викл. Нудьга В.О.

Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій

1 січня 2011 року набув чинності Закон України «Про захист персональних даних» від 1 червня 2010 року № 2297-VI (далі — Закон № 2297). А з 1 липня минулого року спеціально створений центральний орган виконавчої влади - Державна служба України з питань захисту персональних даних - розпочав реєстрацію баз персональних даних у Державному реєстрі баз персональних даних.

Первинними джерелами відомостей про фізичну особу є: видані на її ім’я документи; підписані нею документи; відомості, які особа надає про себе.

Таким чином, відомості про працівників, відображені в кадрових документах, зокрема про вік, дату і місце народження, місце проживання, ідентифікаційний номер, соціальний статус, пільги відповідно до закону з точки зору Закону № 2297 вважаються персональними даними, які у своїй сукупності складають базу персональних даних або її частину.

Яскравим прикладом бази персональних даних працівників чи її складової частини, сформованої роботодавцем у формі копій заповнених звітів, є звіти, що подаються роботодавцями місцевим органам Державної служби зайнятості (виконавчої дирекції Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття).

Державна служба України з питань захисту персональних даних (ДСЗПД) рекомендує розглядати кадрову документацію, статистичну, податкову та іншу звітність в електронній формі та/або у формі картотек, яка обробляється роботодавцем і містить персональні дані працівників базою персональних даних чи складовою частиною бази персональних даних.

Ведення бази даних працівників підприємства, що пов’язане зі збиранням, реєстрацією, накопиченням, зберіганням, адаптуванням, зміною, поновленням, використанням і поширенням (розповсюдженням, реалізацією, передачею), знеособленням, знищенням відомостей про фізичних осіб є обробкою персональних даних.

НОВИЙ ПОГЛЯД НА ГРОШОВІ ДОКУМЕНТИ ТА ДОКУМЕНТИ БЕЗГОТІВКОВИХ РОЗРАХУНКІВ У ДОКУМЕНТОЗНАВСТВІ

Михайлова Т., керівник викл. Нудьга В.О.

Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій

Комплексність документознавства, як науки про документи, дає підстави постійно розширювати поле вивчення наукового предмету, оскільки розширюється видова різноманітність документів у зв’язку із застосування нових матеріальних носіїв та техніки запису інформації та матеріальному носії. У зв’язку з цим цілком зрозумілим є зростання інтересу до грошових документів документознавства, що розглядає їх як елементи банківської й фінансової документації або особистих (персональних) грошових документів (наприклад, чеки, платіжні картки).

Існує певна дискусія документознавців, щодо класифікації грошових документів, процесів їхнього функціонування. Наприклад, російський дослідник С. Семілєтов до особливих видів документів відносить не тільки «цінні папери», а й гроші, як у паперовій, так і монетній формі. Комунікаційні аспекти «бездокументного» обігу цінних паперів з позицій документознавства розкрито у роботах Є. Плешкевича. З іншого боку, особливо актуальним є дослідження з позицій документознавства грошових документів із безготівкових розрахунків, оскільки окремі види їх існують виключно в електронній формі і нині фактично демонструють чи не єдиний приклад в Україні реального електронного документообігу.

ДО ПРОБЛЕМИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ ЕЛЕКТРОННИХ КОРПОРАТИВНИХ АРХІВІВ

Маслак Т., керівник Нудьга В.О.

Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій

Із активним введенням у сучасне поле документаційного забезпечення управління електронного документообігу постала проблема створення і функціонування електронного архіву як інтегрованої системи глобального масштабу, що забезпечує ефективний доступ та зберігання великих об’ємів документів у електронному вигляді, на противагу традиційним автоматизованим каталогам.

Система сучасного електронного архіву повинна охоплювати як засоби створення/наповнення супер банка даних, так і засоби забезпечення його продуктивного функціонування та розвитку.

Реалізації цієї інтелектуальної технології ДЗУ стала можливою лише із появою дешевих носіїв інформації, підвищення ефективності швидкісних обчислювальних систем та мереж. До того ж з’явилися нові інформаційні технології індексування надвеликих масивів даних, активно застосовуються засоби штучного інтелекту, що дозволяють моделювати та аналізувати значні об’єми інформації.

З урахуванням того, що більшість архівних документів не підлягають модифікуванню та видаленню, бібліотеки на компакт-дисках можуть мати переваги. Крім того, компакт-диски зручні у роботі: їх автономне прочитання можна здійснювати на будь-якому комп’ютері, що укомплектований приводом CD-ROM.

Загалом, зберігання документів в електронній формі дозволяє не тільки кардинально пришвидшити пошук необхідної інформації, але і, у випадку великих об’ємів документообігу, значно скоротити вартість зберігання за рахунок скорочення площі традиційного корпоративного архіву.

 

МАТЕРІАЛЬНИЙ СКЛАДНИК ДОКУМЕНТІВ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ

Кузнецова А., керівник викл. Нудьга В.О.

Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій

Інформація, закладена в документі, обов’язково закріплена, на якому-небудь спеціальному матеріалі (папірус, пергамент, папір, кіно-, фотоплівка і т. п.), що має визначену форму носія (стрічка, лист, картка, барабан, диск, нитка і т. д.). Крім того, інформація завжди фіксується будь-яким способом запису, передбачає наявність засобів (фарба, туш, чорнила, барвники, клей і т. п.) та інструментів (ручка, друкарський станок, відеокамера, принтер, т. п.). Таким чином, під матеріальним складником документа мають на увазі:

1. Матеріальну основу документа;

2. Форму носія інформації;

3. Спосіб документування або запису інформації.

Матеріальна основа документа - сукупність матеріалів, що використовується для запису повідомлення (тексту, звуку, зображення) і складових носія інформації. В залежності від матеріальної основи документи поділяються на природні та штучні. Штучні в свою чергу поділяються на паперові документи та документи на непаперовій основі - полімерні документи (полімерно - плівкові та полімерно - пластикові).

Постійне збільшення та вдосконалення носіїв, систем інформації дасть можливість використовувати більш економні технології для їх виробництва, що дозволить упроваджувати нові системи в кожну галузь діяльності людини, зробить їх доступними для кожного.

 

ЮРИДИЧНА СИЛА ЕЛЕКТРОННИХ ДОКУМЕНТІВ, БАЗ ДАНИХ ТА ЇХ ЗАПИСІВ

Дзюба Ю., керівник викл. Нудьга В.О.

Міжрегіональне вище професійне училище з поліграфії та інформаційних технологій

Юридична сила документа проявляється, з одного боку, у його змісті, у якому ясно виражається воля суб’єкта, що створює документ, з іншого боку, через форму представлення змісту та реквізитів, що дозволяють ідентифікувати його автора, час, місце, права та обов’язки.

Юридична сила як офіційних документів, так і інших індивідуальних актів забезпечується їх відповідністю вимогам стандартів і правил та наявністю відповідних реквізитів, зокрема, підпису. Цей реквізит персонально завіряє документ та підтверджує згоду особи зі всім, що викладено у змісті документа.

Юридичну силу електронних документів можна забезпечити через виконання спеціальної юридичної процедури – формування електронного підпису. Юридична сила електронного документа забезпечується шляхом встановлення повноважень особи, що створює документ (її правовий статус), і здійснення цією особою процедури підписування – включенням електронного підпису як аналога власноручного підпису у структуру документа. Подібні дії в електронному діловодстві регламентуються Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг» № 851- IV від 22 травня 2003 року та Закон України «Про електронний цифровий підпис» № 852- IV від 22 травня 2003 року, Закон України «Про захист інформації в автоматизованих системах» № 2594- IV від 31 травня 2005 року.

Не всі електронні документи необхідно захищати електронним цифровим підписом. Електронний документ може мати юридичну силу, якщо використовувалися будь-які способи ідентифікації юридичної або фізичної особи, що укладає цей документ, та є вказівки на вираження її волі у документі. Такий підхід, наприклад, використовується на практиці використання обміну електронними документами через електронну пошту.

 

 

ПІДСЕКЦІЯ ФІЛОСОФІЯ ТА РЕЛІГІЄЗНАВСТВО

 

Ф. НИЦШЕ И НОВАЯ МОРАЛЬ