| Країна (група країн) | Врожайність зернових, кг /га, 2009 | Продуктивність праці (додана вартість на працюючого при вартості праці $2000), 1990 р | Продуктивність праці (додана вартість на працюючого при вартості праці $2000), 2009 р. |
| Україна | |||
| Росія | |||
| Казахстан | |||
| Бразилія | |||
| США | |||
| Китай | |||
| Індія | |||
| Країни зони євро | |||
| Світ |
Джерело: World Bank 2011 World Development Indicators
Основною метою САП, що залишалася незмінною протягом більш як 30 років, є гарантування закупівельних цін для виробників аграрної продукції та підтримка стабільного рівня доходів суб’єктів сільськогосподарського виробництва. У той же час, реагуючи на актуальні економічні, технологічні, політичні виклики, країни-члени Європейського Союзу вносили корективи у поточну аграрну політику та змінювали поточні пріоритети у залежності від актуалізації аграрної проблематики. Так на початкових етапах реалізації САП в ЄС домінували галузеві підходи, що були сконцентровані виключно на регулюванні агропромислового комплексу та рибної промисловості; на більш пізніх етапах політика була значно розширена, охопивши проблематику розвитку сільських територій, безпеки продовольчих продуктів, екологічного розвитку тощо.
Короткий огляд етапів розвитку Спільної аграрної політики Євросоюзу дозволяє спрогнозувати основні тенденції розвитку агропромислового комплексу Євросоюзу та виокремити чинники впливу на сільське господарство України.
Перший етап реалізації САП (1962-1973 рр.) був пов’язаний із потребами у забезпеченні жителів ЄС найнеобхіднішими продовольчими продуктами. Закупівельні ціни було зафіксовано централізовано та на досить високому рівні, обмежень імпорту не було.
Оскільки на даному етапі до ЄС входило 9 країн, вперше виникла потреба узгодження загальної політики регулювання цін на агропродукцію, також було запропоновано інструменти регулювання ринку, сформульовано принципи встановлення закупівельних цін і обсягів закупівель. Суб’єкти сільського господарства одержували значні суми субсидій.
Витрати загального бюджету ЄС на сільське господарство у цей період перевищило 65 %, а високий рівень підтримки виробництва окремих сільськогосподарських продуктів призвів до їхнього перевиробництва.
Особливістю другого етапу (1978-1992 рр.) реформування САП стала боротьба з наслідками успішного виконання завдань першого етапу, а саме, з перевиробництвом агропродукції. Серед основних засобів САП стало жорстке регулювання закупівельних цін, що обмежувало перевиробництво агропродукції та поставки її на ринок. Вперше було
запроваджено експортні субсидії, що в комплексі з рештою заходів створили більш сприятливі цінові умови для реалізації товарів на закордонних ринках. Також було запроваджено квоти на виробництво (молока), що в подальшому кардинально змінило систему САП, тому що вперше були введені кількісні обмеження на обсяги виробництва певного виду продукції. Субсидії було прив’язано до фіксованих обсягів виробництва.
Третій етап(1992-2000 рр.) пов’язаний з реформами MacSharry. За цей час Євросоюз пережив декілька хвиль розширення, що зумовило кардинальний перегляд умов фінансування видатків САП. Так, відповідно до реформ MacSharry було скасовано систему регулювання закупівельних цін, та замість цього запроваджено прямі виплати за гектар сільгоспугідь. Такий підхід уніфікував виплати та створив для виробника передумови для раціонального використання матеріальних, фінансових та природних ресурсів, виходячи з аналізу реальних змін на ринку. Крім того, виробники могли самостійно обирати оптимальні стратегії розвитку власного господарства, в тому числі - визначати обсяги та номенклатуру вирощуваної агропродукції. У цей період запроваджуються нові методи фінансової підтримки, що стимулюють структурні зміни в аграрному секторі ЄС: введення субсидій для осіб, що передчасно йдуть на пенсію; надається допомога господарствам, що розташовані в регіонах з порівняно несприятливим для отримання високих урожаїв кліматом.
Встановлюються вимоги для фермерів щодо обов’язкових сівозмін, запроваджено обов’язкові нормативи щодо натурального відновлення врожайності земель (щорічно 10 % сільгоспугідь повинно було залишатися під паром).
На даному етапі (з 2000 року) триває обговорення майбутнього реформування САП у якому беруть участь представники європейських екологічних організацій та фермерів, організацій захисту прав споживачів та тварин, транснаціональні компанії та Європейська Комісія тощо. Наразі рішення не прийняте, але пропонується зменшення загальної підтримки та обумовлення її чинником „суспільних благ”, що надаються фермерами (та які потребують додаткової формалізації), а також підвищення стандартів утримання тварин, захисту довкілля та забезпечення якості продукції шляхом повного відстеження походження всіх компонентів.
Таблиця 9
Заходи державного регулювання та підтримки сільського господарства в ЄС, США та Китаї*
| Заходи підтримки | ЄС | США | Китай |
| Прямі платежі | + Більше 35 % чистого доходу фермерів | + 34,9 % чистого доходу фермерів | + |
| Субсидування експорту | + Широкий спектр сільськогосподарської продукції; 90% світових експортних субсидій | + Обмежується молочною й птахівницькою продукцією | – Субсидування відсутнє |
| Захист від імпорту | + Середній тариф 30 %; 142 „пікові тарифи”* | + Середній тариф 12 %; 24 „пікові тарифи” | + Середній тариф 15,23 % |
| Підтримка екологічних програм | + | + | + |
| Пільгове кредитування | + | + | + |
| Пільгове оподатковування | + | + | + |
| Підтримка розвитку сільської інфраструктури | + | + | + |
| Цінове регулювання | + 61 % від повних витрат на сільське господарство | + 36 % від повних витрат на сільське господарство | + |
| Підтримка страхування | + | + | Нема даних |
*Джерело: на основі власних досліджень
Сільське господарство у Європейському Союзі відноситься до чутливих галузей економіки, що потребує постійних дотацій зі спільного бюджету. Як показано в таблиці 9, ЄС має найбільший захист власних виробників сільськогосподарської продукції з-поміж найбільших виробників агропродукції, відтак лібералізація цієї галузі є складним завданням для ЄС. З метою компенсації потенційних втрат ЄС від більш ліберальних правил світової торгівлі в реформування САП робиться акцент на наступних кроках:
1. Переформатування субсидій. Під впливом тенденції відмови від прямих субсидій, цінової підтримки та інших заходів, які підпадають під визначену додатком 2 „Угоди про сільське господарство” СОТ „жовту скриньку”, реформи САП направлятимуть все більшу частину таких субсидій на заходи пов’язані з програмами регіонального розвитку, науковими дослідженнями та удосконаленням інфраструктури (заходи „зеленої скриньки”). На відміну від заходів „жовтої скриньки”, заходи, що відносяться до „зеленої скриньки” можуть фінансуватися в будь-якому обсязі залежно від можливостей бюджету країн-учасниць СОТ.
2. Санітарні та фітосанітарні заходи Відловлюючись від тарифного захисту, ЄС все частіше застосовуватиме нетарифні бар’єри для сільгосппродукції конкуруючої з її власним виробництвом. В першу чергу будуть використовуватися вимоги до безпеки їжі, а саме в сфері санітарного та фітосанітарного контролю. Ці вимоги стосуватимуться не тільки харчових продуктів а і суміжних з їх виробництвом сфер, наприклад обгорток чи пляшок.
Так ЄС з січня 2011 року заборонила використання хімічної сполуки бісфенол А (використовується у виробництві пластмасових пляшок) у виробництві дитячих пляшок.
3. Захист прав інтелектуальної власності (географічні позначення). Значна кількість товарів у сфері сільського господарства у своїх назвах містять посилання на географічні назви. Історично склалося, що ці географічні зазначення знаходяться на території країн-учасниць ЄС. Через це ЄС прагне використовувати інструмент географічних зазначень для зайняття своєю сільськогосподарською продукцією кращих позицій як на внутрішньому, так і світовому ринках. Паралельно ЄС лобіюватиме внесення змін у правила СОТ, що орієновані на більш жорсткий захист географічних найменувань та загалом прав інтелектуальної власності.
Висновки
Україна є достатньо перспективним партнером ЄС для створення зони вільної торгівлі (далі ЗВТ). На це вказує як значний потенціал зростання внутрішнього ринку, стабільні та порівняно високі темпи економічного розвитку впродовж останніх років. Відтак аграрний комплекс України є одним із важливих мотиваторів для ЄС щодо укладання угоди про поглиблену ЗВТ між Україною та Євросоюзом. Україна має багаті природні ресурси та людський капітал, а також історичні традиції аграрного виробництва, при цьому вона безпосередньо межує з ЄС. Серед конкурентних чинників українського АПК - природні переваги у виробництві певних видів сільськогосподарської продукції (зернові, олійні культури, цукровий буряк, овочі та фрукти тощо) для внутрішніх потреб та зовнішніх ринків.
Україна на відміну від ЄС не має чіткої, адекватної сучасним викликам та загрозам, агропромислової політики. Цей чинник у перспективі матиме значний негативний вплив на конкурентні позиції українського аграрного сектору в світі та посилюватиме вразливість АПК до зовнішніх та внутрішніх впливів.
Економічна інтеграція України та ЄС передбачає наближення завдань щодо розвитку українського сільськогосподарського виробництва до європейських стандартів. У цьому контексті важливо враховувати сучасні тренди реформування САП, що будуть актуалізувати нові вимоги до продукції, що постачається на європейські ринки.
Значний вплив на реформування САП матимуть домовленості щодо правил світової торгівлі, які провідні країни світу досягнуть по завершенні Доха-раунду СОТ. Україна має можливість у якості провідного учасника світового аграрного ринку чинити вплив на розвинуті країни, зокрема ЄС, з метою відмови від експортного субсидування аграрної продукції. Ця вимога може бути висунута до ЄС в контексті обговорення умов доступу на аграрні ринки України агропродукції з ЄС. Проте існує ризик, що лобіювання фермерів залишить прямі виплати в силі. Отже потребуватиме врегулювання проблема критеріїв для отримання таких виплат, зокрема нові країни-члени ЄС вимагатимуть нового методу перерахунку обсягу прямих виплат між країнами ЄС, щоб уникнути необґрунтовано великої диференціації у перерозподілі загального бюджету на користь старих членів ЄС.
Міжнародні угоди (СОТ) та договори про лібералізацію зовнішньої, торгівлі, які укладає ЄС з окремими країнами та об’єднаннями країн, є індикатором наближення кардинальних змін у питанні експортних субсидій. Стратегія України щодо розвитку аграрного комплексу має включати аналогічні завдання у якості „кращих практик” захисту ринків та реалізації принципів сталого розвитку.
Література
1. Андрійчук В. Поїзд уже пішов? Глобалізація й Україна: надії та острахи / В. Андрійчук // Політика і час. – 2002. – №8. – С. 16-25.
2. Бородина Е.Н. Результаты трансформации аграрного сектора экономики Украины и формирование новой аграрной политики государства в контексте Евроинтеграции // Вызовы евроинтеграции в венгерско-украинских экономических отношениях: Материалы межнарод. конф. – К.: ИЭП НАН Украины, 2005. - С. 158-183.
3. Власов В. Тенденції та проблеми глобальних процесів у світовій продовольчій сфері // Економіка України. -2006. -№ 3. - С. 75-80
4. Лопатинський Ю.М. Трансформація аграрного сектора: інституці-ональні засади. – Чернівці: Рута, 2006. – 344 с.
5. Осташко Т.О. Глобалізація. Необхідність вступу України до СОТ. Чи це потрібно? // Матеріали Всеукр. конф. „Проблеми становлення ринкових відносин в АПК України” (25-27 лютого 2004 р.) - К., 2004. - С. 48-49.
6. Пасхавер Б. Й. Продовольча доступність // Пасхавер Б. Й. – Економіка України. 2001. – № 7. – С. 69 – 77.
7. Саблук П.Т., Білорус О.Г., Власов В.І. Глобалізація і продовольство. – К.: ННУ „Інститут аграрної економіки”, 2008. – 632 c.
8. Юрчишин В. Економічні виклики для України в умовах глобалізації. – К.: НАДУ, 2005 - 36 с.
9. Чернега О.Б. Промислова і сільськогосподарська політика ЄС: навч. посіб. для студ. вищих навч. закл. / Чернега О.Б., Білозубенко В.С.– ДонНУЕТ ім. М.Туган-Барановського. – Донецьк: ДонНУЕТ, 2009. – 252 с.
10. Дем’яненко С. Спільна аграрна політика ЄС: суть, тенденції та значення для України // Економіка України. – 2003. – № 3. – С. 82-83.
11. Могильний О.М. Спільна аграрна політика Європейського Союзу щодо сталого сільського розвитку: уроки для України // Економіка АПК. – 2004. – №7. – С. 4-5.
12. Зінчук Т.О. Європейська інтеграція: проблеми адаптації аграрного сектора економіки: монографія / Зінчук Т.О. – Ін-т економіки та прогнозування НАНУ. – Житомир: ДВНЗ „ДАУ”, 2008. – 384 c.
13. Кваша С.М. Заходи єдиної аграрної політики на сільськогосподарських ринках країн ЄС // Економіка АПК. – 2008. – № 11. – с. 144-147.
14. Корольков А.Ф. ЕС: сельское хозяйство и аграрная политика // Современная Европа. –2002. – №4. – С. 93.
15. Кирієнко М.М., Стукач Т.М. Сільськогосподарський ринок у сучасній світовій економіці // Економіка АПК. – 2005. – №4. – С. 130-131 та ін.
УДК 338.43:631.11.009.12:005.44(477)
стан та тенденції розвитку Спільної аграрної політики національних виробників в умовах глобалізації
Анотація. У статті розглянуто сучасний стан зовнішньоторговельних відносин України з Європейським Союзом у розрізі двосторонньої торгівлі аграрною продукцією. Проаналізовано засади Спільної аграрної політики Євросоюзу (САП), сформульовано можливі напрямки реформування САП. Узагальнено чинники впливу європейської аграрної політики на зовнішньоекономічні відносини ЄС та України, визначено ризики, які можуть супроводжувати поглиблення та лібералізацію торгівлі агропромисловою продукцією у контексті створення зони вільної торгівлі між Україною та ЄС.
Ключові слова: Європейській Союз, Спільна аграрна політика, аграрна продукція, торгівля, зовнішньоекономічні відносини, аграрний сектор.
УДК 338.43:631.11.009.12:005.44(477)
