РОЗДІЛ 1. Стан охорони праці в Україні

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ

Кафедра безпеки

життєдіяльності

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Охорона праці»

на тему: «Охорона праці в галузі біотехнологічного виробництва»

 

Виконала студентка БТЕК 4-3 Ведмідь О.С.

 

Перевірив викладач Гуць В.С.

 

Київ 2014

ЗМІСТ

ВСТУП ……………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. Стан охорони праці в Україні………………………………………5
РОЗДІЛ 2. Стан охорони праці у світі………………………………………….8
РОЗДІЛ 3. Охорона праці в галузі біотехнології……………………………..10
РОЗДІЛ 4. Опис технологічного процесу та небезпечних чинників………...22

РОЗДІЛ 5. Розрахунок небезпечного чинника на виробництві……………...31
РОЗДІЛ 6. Пожежна безпека на виробництві…………………………………35
ВИСНОВОК ……………………………………………………………………..45
Список використаної літератури …………………………………………..47

ВСТУП

Реалізація конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров’я, на належні, безпечні і здорові умови праці під час трудової діяльності – з одного боку та розвиток ринкових відносин, впровадження в різні галузі народного господарства нової техніки та технологій, а також використання традиційних технологічних процесів та обладнання, що є джерелом підвищеної небезпеки – з іншого, обумовлює необхідність та важливість розгляду питань охорони праці.

Нещасні випадки на виробництві та професійні захворювання були й

залишаються величезною трагедією будь-якого демократичного суспільства, є причиною серйозних людських та економічних втрат. За деякими оцінками,

щороку в світі внаслідок виробничого травматизму гине понад 100 тис. чоловік, а втрати робочого часу, пов'язані з нещасними випадками на виробництві, в чотири-п'ять разів перевищують втрати часу від страйків та інших трудових конфліктів.

Об’єктивно оцінюючи охорону праці в Україні, на жаль, слід констатувати, що нинішній її стан є вкрай низьким, що, насамперед, пов’язано з інтенсивним старінням основних фондів, зростаючою кількістю фізично, а в деяких випадках і морально застарілого обладнання, машин і механізмів. Крім того, характерним є масове послаблення трудової та технологічної дисципліни, ігнорування елементарних вимог техніки безпеки як власниками підприємств, так і самими працівниками, що, з одного боку, породжує безвідповідальність керівників усіх рівнів щодо забезпечення безпеки праці найманих працівників, з іншого – формує нігілістичне ставлення працівників до особистої безпеки та безпеки оточуючих.

Як же зробити так, щоб робітники не втрачали свого здоров’я на виробництві? Перш за все на тих робочих місцях, де умови праці не відповідають нормам, бажано виключити з технології застосування токсичних речовин, шкідливих фізичних факторів, замінити устаткування на більш досконале, при роботі якого шкідливі фактори або усуваються, або рівні їх шкідливого впливу значно знижуються.

Проте ці заходи потребують великих матеріальних витрат. Значно дешевше обходяться підприємству такі методи боротьби з шкідливими факторами, як локалізація джерел шуму, електромагнітних випромінювань, пиловидалення тощо шляхом їх огородження, облаштування захисних екранів, обладнання вентиляції та ін. Застосовуються також засоби індивідуального захисту. Виконання цих заходів контролюється наглядовими органами з охорони праці, трудовими колективами.

 

РОЗДІЛ 1. Стан охорони праці в Україні

Сучасний стан охорони праці в Україні можна охарактеризувати як такий, що викликає серйозне занепокоєння. Створення безпечних умов праці – це невід'ємна частина соціально-економічного розвитку держави, складова державної політики, національної безпеки та державного будівництва, одна з найважливіших функцій органів виконавчої влади, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад, підприємств.

Критична ситуація в Україні у сфері безпеки праціпроявляється високим рівнем виробничого травматизму і професійної захворюваності, незадовільними умовами праці та санітарним станом підприємств, внаслідокчого держава втрачає кваліфікованих працівників, а натомість отримує десятки тисяч осіб, які потребують повноцінного соціального захисту.

За останні 5 років на виробництві загинуло майже 5 тисяч працівників і понад 85 тисяч – травмовано. Майже до 30 % зросла питома вага працівників, зайнятих у шкідливих для здоров’я умовах праці в результаті чого постійно збільшується кількість нововиявлених професійних захворювань (6-7 тисяч на рік).

Порівняно з розвиненими країнами в Україні найвищий показник за ризиком загибелі на 100 тис. працюючих. Порівняно з Англією, – він вищий в 8,5 разів, з Японією – у 3 рази, Німеччиною – більше ніж у 2 рази. Серед країн колишнього СРСР рівень смертельного травматизму нижчий порівняно з Росією, але вищий, ніж в інших країнах.

При виробництві внутрішнього валового продукту з розрахунку на 1 млрд. доларів, в Україні втрачалося 23 людських життя, в Росії – 24, Румунії – 26, а в країнах Західної Європи – 1.

За даними Міжнародної Організації Праці, витрати на відшкодування шкоди та ліквідацію наслідків аварій у відсотках до внутрішнього валового продукту складають: у Великобританії – 2,5%; США – 3%; Росії – 3,3%, Україні – 4,5%. Ці суми набагато більші в порівняні з тими коштами, які необхідні для підвищення рівня безпеки праці.

Аналіз виробничого травматизму та його причин свідчить, що в середньому 70 % смертельних випадків сталося через організаційні причини. На частку технічних причин припадає близько 20 %, а причини психофізіологічного характеру становлять 10%.

Серед причин технічного характеру переважають «незадовільний технічний стан виробничих об’єктів, засобів виробництва, транспортних засобів», «невідповідність вимогам безпеки технологічного процесу» та «конструктивні недоліки, недостатня надійність засобів виробництва, транспортних засобів».

У структурі організаційних причин – «порушення трудової і виробничої дисципліни», «порушення правил дорожнього руху» та «порушення технологічного процесу».

Із психофізіологічних причин найбільше смертельних і групових нещасних випадків та аварій виникають внаслідок «алкогольного, наркотичного сп’яніння, токсичного отруєння».

Така ситуація вимагає вжиття кардинальних заходів щодо посилення профілактики травматизму, адже в умовах зростання виробництва можливе істотне збільшення кількості потерпілих, в тому числі, і загиблих на виробництві.

Останнім часом на виробництві спостерігається позитивна тенденція зменшення рівня смертельно травмованих працівників. За оперативними даними, 2005 році на виробництві загинуло 1088 працівників, у 2004 році –1164. Тобто відбулося зменшення на 76 випадків.

Невтішна картина залишається на підприємствах агропромислового комплексу, енергетики, транспорту, будівництва і вугільної промисловості. Адже галузі досі працюють в умовах неприпустимого ризику. А виною цьому – катастрофічне зношення основних фондів. У деяких галузях воно досягло – 70-80%. Продукцію виробляють на обладнанні, яке фактично вже відпрацювало термін експлуатації.

Федерація професійних спілок України оцінює сучасний стан охорони праці в Україні, як критичний.

Таку оцінку ФПУ оприлюднила у національній профспілковій доповіді Президенту України В.Ф. Януковичу (квітень, 2010), в матеріалах, поданих Верховній Раді України до парламентських слухання (листопад, 2010), у проекті Стратегії поліпшення стану охорони праці в Україні, Концепції Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2012-2016 роки та проекті самої програми.

Критичний стан охорони праці в Україні підтверджується даними державної статистичної звітності, науковими дослідженнями Інституту праці АМН України, та матеріалами членських організацій ФПУ про:

– незадовільні умови праці;

– високу захворюваність працюючого населення;

– значні показники виробничого травматизму;

– явно недостатнє фінансування заходів і засобів з охорони праці;

– неповне виконання та недостатня ефективність державної політики у

сфері охорони праці та здоров’я працівників.