Система стандартів вищої освіти.

ТЕМА: ЗМІСТ, ПЛАНУВАННЯ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ НАВЧАННЯ

У ВИЩІЙ ШКОЛІ В ПРОЦЕСІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ.

ПЛАН.

1. Система стандартів вищої освіти.

2. Освітньо-кваліфікаційна характеристика та освітньо-професійна програма підготовки фахівця.

3. Зміст освіти та навчально-методичне забезпечення педагогічного процесу у ВНЗ.

4. Наукова організація та планування навчального процесу у вищій школі. Розклад навчальних занять. Нормативна база вищої школи у підготовці фахівців.

5. Навчальна книга в структурі професійної підготовки: зміст, функції та критерії якості.

6. Нормативно-методичні положення з розробки засобів діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця. Тести досягнень.

література:

Основна:

1. Алексюк А.М. Педагогіка вищої освіти України: Історія. Теорія. – К.: Либідь, 1998. – 558 с.

2. Основы педагогики и психологии высшей школы / Под ред. Академика ВПН СССР А.В. Петровского. – М.: Изд-во Московского ун-та, 1986. – 303 с.

3. Педагогіка вищої школи / [В.П.Андрущенко, І.Д.Бех, І.С.Волощук та ін.]; за ред. В.Г.Кременя, В.П.Андрущенка, В.І.Лугового. – К.: Педагогічна думка, 2009. – С 77-80; 145-152.

4. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посібник. – К: Вища школа, 2005. – С. 89-113.

5. Туркот Т.І. Педагогіка вищої школи: Навч. посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Кондор, 2011 – С. 143-165.

Додаткова:

1. Андреев А.А. Педагогика высшей школы. Новый курс. – М.: Московский международный институт эконометрики, информатики, финансов и права, 2002. – 264 с.

2. Архангельский С.И. Учебный процесс в высшей школе, его закономерные основы и методы. – М.: Высшая школа, 1980.

3. Бондар В.І. Дидактика: Підручник для студ. ВНЗ. – К.: Либідь, 2005. – С.44-62.

4. Куписевич Ч. Основы общей дидактики / Пер с пол. О.В. Довженко. – Москва, 1986. – С. 91–125.

5. Молибог А.Г. Вопросы научной организации педагогического труда в высшей школе. – Минск, 1975. – С. 137–150.

6. Овчинников А.А. и др. Сетевые методы планирования и организации учебного процесса. – Москва, 1972.

7. Основы вузовской педагогики / Под ред. Н.В. Кузьминой. – Ленинград, 1972.

8. Педагогика и психология высшей школы: Учебное пособие. – Ростов н/Д: Феникс, 2002. – 544 с.

9. Рубин Ю.Б. Образовательные системы как объект стандартизации. Материалы конференции «Проблемы нормативно-правового обеспечения открытого образования». – М. МЭСИ. – 2001. – 31 января–1 февраля.

10. Устынюк Ю. А. Можно ли сесть в уходящий поезд? // Химия и жизнь, 1988. – № 8. – С. 4–12, № 9. – С. 14–21.

Система стандартів вищої освіти.

Згідно зі стандартизованими параметрами, визначеними Міжнародною стандартною класифікацією освіти для вищої школи (рівень, галузь, тип, тривалість, ступінь, кваліфікація), а також міжнародно визнаними компетентностями (загальними і специфічними) законодавчо формуються національні стандарти освіти, включаючи вищу [Андрущенко, С.80].

У Законі України «Про освіту» зазначається, що державні стандарти освіти встановлюють вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової підготовки в Україні. Вони є основою оцінки освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня громадян незалежно від форм здобуття освіти.

Державні стандарти освіти розробляються окремо з кожного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівня і затверджуються Кабінетом Міністрів України. Вони підлягають перегляду не рідше як один раз на 10 років. Державні стандарти слугують наданню якісної освіти громадян [Андрущенко, С.80], [Слєпкань, С.102]..

Законом України «Про вищу освіту» визначено систему стандартів вищої освіти. Цю систему складають державний стандарт, галузеві стандарти та стандарти вищих навчальних закладів. Стандарти вищої освіти є основою оцінки якості вищої освіти та професійної підготовки, а також якості освітньої діяльності вищих навчальних закладів [Андрущенко, С.80].

Державний стандарт освіти (ДСО) – це сукупність норм, що визначають зміст вищої освіти, обсяг навчального навантаження, засоби діагностики якості освіти та рівня підготовки студентів, а також нормативний термін навчання. ДСО визначає обов’язковий мінімум змісту навчальних програм, обсяг навчального навантаження студентів, вимоги до рівня підготовки випускників ВНЗ і є основою нормативних документів (навчальних планів, навчальних програм тощо). ДСО – це сукупність норм, які визначають вимоги до освітньо-кваліфікаційних (освітніх) рівнів студентів ВНЗ [Туркот, с.143].

Державний стандарт містить складові: перелік кваліфікацій; перелік напрямів та спеціальностей; вимоги до освітніх рівнів; вимоги до освітньо-кваліфікаційних рівнів.

Галузеві стандарти вищої освіти Міністерства освіти і науки України (ГСВО МОНУ) видаються для кожного освітнього кваліфікаційного рівня підготовки фахівців (бакалавра, спеціаліста, магістра) для кожного напрямку підготовки фахівців (наприклад, 0502 «Менеджмент»), для кожної кваліфікації (наприклад, магістр зовнішньоекономічної діяльності). Галузевий стандарт освіти (ГСВО) має три розділи:

1) освітньо-кваліфікаційна характеристика довкілля (ОКХ) містить вимоги до професійних якостей, знань та умінь людини, яка отримує певний освітній рівень (базову, вищу чи повну вищу освіту);

2) освітньо-професійна програма (ОПП), якою визначається зміст підготовки фахівців певних освітньо-кваліфікаційних рівнів. ОПП передбачає перелік нормативних та вибіркових дисциплін, засвоєння яких здійснюється відповідно до структурно логічної схеми – науково і методично обґрунтованої послідовності їх вивчення;

3) засоби діагностики якості вищої освіти. У першому розділі фіксуються обсяги знань та вмінь, яких має набути студент протягом навчання у ВНЗ. У другому розділі визначаються навчальні дисципліни та кількість годин на їх вивчення [Туркот, с.143-144], [Андрущенко, С.80].

Орієнтовно 70-75% навчального часу відводиться на вивчення обов’язкових для всіх ВНЗ нормативних дисциплін. Кожна з таких дисциплін забезпечується типовою навчальною програмою. Дотримання назв нормативних навчальних дисциплін провинно бути обов’язковим для вищих навчальних закладів, а обсяг не може бути меншим обсягу, встановленого стандартами освіти. Решта навчального часу (близько 25-30%) відводиться на вибіркові навчальні дисципліни, які частково рекомендуються для вибору ВНЗ, а частково вводяться ним самостійно. Робочі навчальні програми для вибіркових дисциплін розробляються в кожному ВНЗ і затверджуються рішенням вчених рад. У третьому розділі ГСВО містяться матеріали щодо змісту державного іспиту та кваліфікаційної атестаційної роботи (дипломної, магістерської). На основі галузевих стандартів вищої освіти відповідно їх розділів у кожному ВНЗ опрацьовуються власні робочі нормативно-правові документи. Для їх розробки залучаються спеціальні робочі групи, до складу яких входять посадові особи –проректори, методисти та найбільш досвідчені викладачі [Туркот, с.144].

Стандарти вищих навчальних закладів включають: варіативні частини освітньо-кваліфікаційних характеристик, освітньо-професійних програм, засобів діагностики, навчальні плани, програми навчальних дисциплін. Вищі навчальні заклади визначають спеціалізації за спеціальностями, за якими здійснюється підготовка фахівців [Андрущенко, С.80].

Отже, для вищої освіти розробляється система стандартів, складниками якої є освітньо-кваліфікаційна характеристика фахівця, освітньо-професійна програма його підготовки, засоби діагностики рівня якості освітньо-професійної підготовки фахівця.

Відповідно до наказу Міністерства освіти України № 86 від 4 березня 1998 р. система вищої освіти мала розробити нове покоління нормативної (освітньо-кваліфікаційні характеристики, засоби діагностики якості вищої освіти) та навчально-методичної документації (освітньо-професійні програми підготовки фахівця, навчальні плани, програми навчальних дисциплін тощо). Частина цієї документації обох видів увійшла до системи стандартів вищої освіти. Нормативні вимоги до розроблення системи стандартів вищої освіти викладено в наказі Міністерства освіти України № 285 від 31 липня 1998 р [Слєпкань, С.102-103].

Розроблення цих документів ґрунтується на результатах вивчення і прогнозування структури соціальної та виробничої діяльності фахівців з вищою освітою з урахуванням потреб ринку праці. Концепція формування змісту й технологія розроблення нормативної і навчально-методичної документації нового покоління ґрунтується на суб’єктно-діяльнісному підході.

Потреба в системі контролю якості підготовки фахівців з вищою освітою, іншими словами, відстеження відповідності сформованих у випускника соціально і професійно важливих знань, навичок та вмінь вимогам ринку праці, зумовлена тим, що, надаючи всім членам суспільства однакові можливості здобувати освіту, суспільство повинно мати гарантію забезпечення цих можливостей [Слєпкань, С.103].

Система державних стандартів вищої освіти є нормативною базою функціонування системи вищої освіти в цілому. Їх розробка здійснюється на трьох рівнях: держави, галузі, підприємства (вищого навчального закладу).

Держава визначає загальні вимоги до системи стандартів і кожного освітньо-кваліфікаційного та відповідного освітнього рівня.

Галузь і вищий навчальний заклад, ґрунтуючись на системі державних стандартів, розробляє нормативні й навчально-методичні документи за певними напрямами підготовки та спеціальностями, що наведені в «Переліку напрямів та спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за відповідними освітньо-кваліфікаційними рівнями». Розгляньмо кожний із нормативних та навчально-методичних документів, що мають забезпечити виконання стандартів вищої освіти [Слєпкань, С.103].