Романо-германська правова система

ПРАВОВІ СИСТЕМИ СУЧАСНОСТІ

 

Поняття і структура правової системи

Право потребує системного і цілісного вивчення. Системний ана­ліз правових явищ дозволяє комплексно підходити до розкриття їх взаємозв'язків. На цій основі було запроваджено категорію "право­ва система". Правова система — складне і багатопланове явище, що складається з цілого комплексу компонентів, яке справляє норматив­но-організаційний вплив на суспільство.

Елементами правової системи є право як система регулювання сус­пільних відносин, форми (джерела) права, правові принципи, юридич­на практика і юридична діяльність, механізм правового регулювання, законність і правопорядок, правова свідомість і правова культура, су­б'єкти права, правові традиції, юридична доктрина тощо.

Поняття правової системи відображає сукупність всіх правових явищ у їх взаємодії в масштабах суспільства і держави. Воно є дуже складним, усі елементи правової системи поєднані необхідними зв'яз­ками та відносинами. Всі юридичні явища того чи іншого суспільства об'єднуються в певну систему.

На формування правових систем у різних народів вплинули різні фактори, починаючи з етнічних, расових, географічних, релігійних і закінчуючи юридичною технікою і стилем. Звідси походить бага­то класифікацій. Найпопулярнішою є класифікація правових сімей, проведена відомим французьким ученим Р. Давидом. Вона заснова­на на сполученні двох критеріїв: ідеології, що включає, з одного бо­ку, релігію, філософію, економічні й соціальні структури, і з друго­го — юридичної техніки, що включає як основну складову джерела права.

В основу іншої класифікації правових систем покладений крите­рій "правового стилю", який складається з п'яти факторів: походжен­ня й еволюції правової системи; своєрідності юридичного мислення; специфічних правових інститутів; природи джерел права і способів їхнього тлумачення; ідеологічних факторів.

Обидві класифікації мають багато спільного і на основі їх уза­гальнення можна дійти висновку, що в основу класифікації правових систем мають бути покладені такі чинники:

§ Спільність генезису (виникнення і наступного розвитку). Інакше кажучи, всі правові системи пов'язані між собою історично, ма­ють спільні державно-правові корені (виростають з однієї старо­давньої держави, засновані на однакових правових началах, принципах, нормах).

§ Спільність джерел, форм закріплення і вираження норм права. Йдеться про зовнішню форму права, про те, де і як фіксуються
його норми (у законах, договорах, судових рішеннях, звичаях), про їх співвідношення.

§ Структурна єдність, подібність. Правові системи країн, що вхо­дять в одну правову систему, мають подібність структурної побу­дови нормативно-правового матеріалу.

§ Спільність правових принципів — ідей, що лежать в основі пра­вового регулювання.

§ Єдність термінології, юридичних категорій і понять, а також тех­ніки викладу і систематизації норм права.

З урахуванням викладеного в науці виділяють наступні правові системи (або сім'ї): 1) англосаксонську (Англія, США, Канада, Авст­ралія, Нова Зеландія та ін.); 2) р омано-германську (країни континен­тальної Європи, Латинської Америки, деякі країни Африки, а також Туреччина); 3) релігійно-правову (країни, що сповідують як держав­ну релігію іслам, індуїзм, іудаїзм); 4) соціалістичну (Китай, В'єтнам, КНДР, Куба); 5) систему звичаєвого права (екваторіальна Африка і Мадагаскар).

 

Романо-германська правова система

Романо-германське право сформувалось в XII-XIII ст. у резуль­таті рецепції (запозичення) римського права країнами континенталь­ної Європи. Підставою для рецепції в економічній сфері стали розви­ток торгівлі, ремесел, зростання міст. Спочатку соціальною основою і сферою його застосування в середньовічній Європі було переважно міське населення, однак поступово ця правова система стала загаль­нонаціональною, континентально-європейською.

Крім економічних причин, існували і соціально-культурні переду­мови запозичення Європою римського права. Розвиток освіти, мис­тецтва, культури підготував ґрунт для сприйняття римських юридичних концепцій, поглядів, понять, конструкцій. Неабияку роль у цьо­му процесі відіграли університети, де відбувалося вивчення ори­гінальних римських текстів.

Важливою передумовою рецепції римського права було також благословення християнської церкви. Протягом багатьох століть церква негативно ставилася до римського права, і знадобився авто­ритет середньовічного філософа Фоми Аквінського, щоб перебороти таке упередження.

З XIII ст. романо-германське право активно розвивається, стає надбанням усієї Європи, крім острівної Англії. У XVI-XVIII ст. про­цес правового розвитку Європи здобуває нові форми. Загальні прин­ципи римського права поступово інтегровані в національні норма­тивні системи. Цей процес завершився розробкою національного за­конодавства, національних кодексів.

Особливості норм р омано-германського права наступні. Романо-германська норма права — загальне правило поведінки. Головною особливістю цієї норми, порівняно з англосаксонською прецедент-ною, виступає узагальнений, абстрактний характер, що викликає не­обхідність її тлумачення і конкретизації. Романо-германські норми мають системно-ієрархічний характер.

Найважливішим джерелом романо-германського права виступає закон. Закони приймаються парламентами країн цієї системи і воло­діють вищою юридичною силою, поширюються на всю територію держави, на всіх громадян. В усіх країнах романо-германської систе­ми є писані конституції, за нормами яких визнається вища юридична чинність. Закон має пріоритет стосовно всіх інших джерел права. Він може заборонити чи легалізувати звичай, окремі положення судової практики, нормативні договори.

Важливе місце серед джерел р омано-герм анского права займають кодифіковані акти (кодекси). Романо-германське право, на відміну від англосаксонського, прагне не до зовнішнього об'єднання норма­тивного матеріалу (інкорпорації), а до об'єднання змістового, внут­рішнього.

Крім законів, у країнах романо-германської системи приймається безліч підзаконних актів: декрети, регламенти, інструкції, циркуляри, укази, постанови та інші документи виконавчої влади.

Джерелом романо-германського права є також звичай. Як само­стійне джерело права звичай сьогодні відіграє другорядну роль у правовій системі, виступаючи як доповнення до закону.

Структура романо-германського права відрізняється своєрідні­стю. У країнах р омано-германської правової системи існує розподіл права на публічне і приватне. Підставою, критерієм виділення пуб­лічного права виступає загальний, державний інтерес (здійснення суспільних цілей і завдань), приватного права — особливий, приват­ний інтерес (реалізація цілей окремих осіб, громадян, організацій). Іншою структурною особливістю романо-германського права є по­слідовний галузевий розподіл норм, їх прив'язка до конкретних галу­зей права і правових інститутів.