Розділ І. Стилі сімейного виховання

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Індивідуальне завдання на тему: «Стилі сімейного виховання. Їхні основні принципи і характеристики»

Виконала

студентка групи ДО-24:

Паранчук Марія

Викладач:

Калічак Юрій Львович

 

 

Дрогобич-2016

Зміст

Вступ……………………………………………………………………………………….3

Розділ І.Стилі сімейного виховання…………………………………………………….4

Розділ ІІ. Роль стилів у формуванні гендерних уявлень дітей дошкільного віку…….6

Розділ III.Історія стилів у відповідності з часом……………………………………...11

3.1. Стилі сучасного спілкування……………………………………………………..12

Висновок………………………………………………………………………………….13

Список використаної літератури………………………………………………………..14

Вступ

Актуальність. Вивчення та аналіз системи дитячо-батьківських стосунків є важливим та пріоритетним у сучасній віковій та педагогічній психології. Сімейна соціалізація є надзвичайно важливим моментом в житті кожної людини. Сім'я є тим найпершим і найближчим середовищем близьких людей, які мають істотний вплив на формування особистості малюка. Період дошкільника є цікавий для нас тим, що у дітей цього віку ще недостатньо сформована критичність аналізу слів та поведінки дорослого, вони все сприймають так, як пропонують дорослі.

Також цей час є сензитивним для формування гендерних уявлень.
На процес формування особистості дошкільника визначальний вплив має стиль сімейного виховання. Стиль виховання - спосіб, метод виховання, типова для батьків система принципів і норм, індивідуальних особливостей впливу на дітей. Іншими словами "стиль виховання" - сукупність настанов та відповідної поведінки, яка стосується не конкретної дитини, а характеризує ставлення до дітей взагалі.
Варто відзначити, що поняття "батьківське ставлення", "батьківські настанови", "батьківська позиція", "стиль виховання", "стиль взаємодії" -виступають словами-синонімами, оскільки всі вони відображають, методи, принципи, прийоми виховного процесу та ставлення до дитини вцілому.

Розділ І. Стилі сімейного виховання

Проаналізувавши класифікації відомих науковців Д. Бомрід, Е. Маккобі, Е. Счіфера, В. Гарбузова, А. Варги, В. Століна за наступними критеріями -ступінь контролю та емоційної близькості, міжособистісна дистантність, особливості відношення та прийняття дитини батьками, вважаємо, що їх можна умовно поділити на групи: партнерський, дитиноцентричний, жорсткий, нейтрально-заперечуючий стиль.

Партнерський стиль (демократичний, авторитетний, кооперація), поєднують в собі високий рівень контролю та теплі стосунки між батьками й дитиною, а також прийняття дитини такою, яка вона є. Батьки приймають зростаючу автономію дітей. Вони відкриті до спілкування з дитиною, прислухаються до її думок та побажань в розумних межах. Позитивним є те, що дитина, яка росте в такій сім’ї, користується авторитетом серед однолітків у дитячому колективі, прагне у будь-яких видах діяльності займати лідерські позиції, буде впевненою в собі та матиме хороші успіхи в навчанні. «Оптимально, якщо батьки обмежують автономію дитини і поступово, але цілеспрямовано, прививають відповідні цінності, виробляють «внутрішні гальма», прагнучи при цьому не знівелювати дитячу цікавість, ініціативу та почуття впевненості в собі. Щоб оволодіти цим мистецтвом, батьки повинні збалансувати ступінь контролю та теплоти”.

Дитиноцентричний стиль (гіперопіка, «кумир сім’ї», симбіоз, «відносини для двох», «дитина, що замінює чоловіка», «гіперсоціалізуюче виховання») -надмірна опіка, дріб’язковий контроль, пильне стеження за дитиною. Батьки, які так поводяться, в більшості випадків мають підвищений рівень тривожності та різні страхи, вони постійно мають відчуття, що з дитиною повинно щось трапитись. Хоча гіперопіка базується нібито на любові, такий тип спілкування має негативні наслідки — дошкільник росте несамостійним, нерішучим, боязким, часто в дитячих колективах таку дитину ігнорують, не помічають.

Жорсткий стиль (авторитарний, «жорстоке звернення до дитини», «надмірна вимогливість», «авторитарна гіперсоціалізація», «сильна вольова мати»), в основі всіх цих варіантів лежить елемент підкорення. Цей стиль включає в себе високий рівень контролю та холодні стосунки. Батьки, віддаючи накази, прагнуть їх беззаперечного виконання, накази обговоренню не підлягають. Коли ж дитина проявить спротив, то за це вона може бути суворо покарана, вид покарання обирають батьки, фізичне в тому числі. Такий стиль спілкування руйнує психіку дитини. Позбавлення любові і піклування, уваги і турботи, з іншого боку, постійний контроль, докори та насилля формують агресивно налаштовану, апатичну, невпевнену особистість. Використовують цей стиль батьки, які, можливо, теж виховувались авторитарними особистостями, що мають певні психічні розлади, страждають алкоголізмом, наркоманією.

Нейтрально-заперечуючий стиль (індиферентний, ігноруючий, «неприйняття, емоційне відторгнення», бездоглядність, «дитина тягар для матері», «мати з розбитою долею”, «сім’я, яка змушена боротися за соціальне та економічне виживання») поєднує в собі низький рівень контролю та холодні стосунки. В основі цих стилів лежать нехтування дитини, відкидання індивідуальних особливостей, відсутність зацікавленості її життям. Батьки не проявляють зацікавленості у вихованні власних дітей, не встановлюють для них жодних обмежень. Вони закриті для спілкування через те, що вони зацікавлені тільки власнимим проблемами. Поєднання цих критеріїв особливо негативно впливає на психіку дитини, оскільки вона не має відчуття впевненості, потрібності, захищеності в житті. Тієї любові, якої позбавили її батьки, малюкові, буде не вистачати все життя, і дитина шукатиме її в інших людях, дуже добре, якщо ці люди будуть хорошими та авторитетними. В зворотному випадку дитина може схилятися до руйнівного типу поведінки.

Слід зазначити, що жорсткий та нейтрально заперечуючий стилі дитячо-батьківської взаємодії мають руйнівний вплив на особистість дошкільника.

Найбільшу шкоду для розвитку особистості дитини чинить непослідовність та неузгодженість стилю батьківської взаємодії. Непередбачуваність реакцій батьків позбавляє дитину відчуття стабільності оточуючого світу, також дитині важко збагнути, якої саме поведінки очікують від неї батьки.