ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ
П’ЄСА «МАРТИН БОРУЛЯ"
Реферат із української мови
учениці 11-А класу
Ісай Ольги
Учитель:
Сухарєва І.А.
Київ 2016
ЗМІСТ
Стор.
| ВСТУП …..………………………………………………………………….. | |
| 1.ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО......... | |
| 1.1 Біографія письменника………………………………………………….. | |
| 1.2 Цитати……………………………………………………………………. | |
| 1.3 Основні твори……………………………………………………………. | |
| 2.ТРАГІКОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ»……………………………… | |
| 2.1 Композиція сюжету…………………………………………………….... | |
| 2.2 Особливості будови конфлікту…………………………………………. | |
| 2.3 Проблематика……………………………………………………………. | |
| 2.4 Основні художні образи…………………………………………………. | |
| 2.5 Центральні персонажі……………………………………………………. | |
| 2.6 Характеристика персонажів……………………………………………... | |
| 2.7 Художня цінність твору………………………………………………….. | |
| ВИСНОВОК…………………………………………………………………. | |
| СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ……………………………. | |
ВСТУП
Я обрала за тему трагікомедію Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Проблеми, що висвітлені в п’єсі Карпенка-Карого підштовхують читача до роздумів про життєві та родинні цінності. Багато людей мають на думці одне: жити як пани і ні в чому собі не відмовляти. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію».
П’єса «Мартин Боруля» - це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому – комедія в п’яти діях. Трагікомедія має реальну основу: Карпо Тобілевич (батько І. Карпенко-Карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. Тематично близькою є п’єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич»……………………………………………...
Трагікомедія «Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві.
Ця позиція І. Карпенка-Карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «Ревізорі» М. Гоголя: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь». Саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору І. Карпенка-Карого. …………
Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»
к
Іван Карпенко-Карий— український письменник,драматург,актор,ерудит,один із корифеїв українського побутового театру. …………
Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім «Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда(нині Кіровоград) у сім’ї керуючого маєтку Карпа Тобілевича.
Навчався у Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на «відмінно».Іван Тобілевич отримав посаду писарчука в 14 років,а згодом його підвищили до канцелярського служителя,ще пізніше — до столоначальника в кримінальній частині.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час був секретарем міської поліції в Єлисаветграді,звідки був звільнений і засланий 1883 за постачання паспортами революціонерів.
у 1880-і грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний і Дурень».У 1883 році видана його драма «Наймичка»(В Херсоні),в 1891—«Мартин Боруля»(надруковано в «Зорі»).В 1906 році захворів,залишив сцену і виїхав на лікування до Берліна.15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби,поховано його на хуторі Надія ………………………………………
Цитати:
«Сцена-мій кумир, театр-священний храм для мене» ………
Іван Карпенко-Карий
«...Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література» …………………………………………… Іван Франко
Основні твори: ……………………………………………………………………… -«Бурлака»
-«Наймичка»
-«Мартин Боруля»
-«Розумний і дурень»..........…………………………………………………………..
-«Сто тисяч»…………………………………………………………………………...
-«Хазяїн»
-«Житейське море»……………………………………………………………………
-«Сава Чалий»…………………………………………………………………………
-«Чумаки»
-«Безталанна»
Коспозиція сюжету ………………………………………………………………….
Сюжет комедіï «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.
Розв'язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.
Композиція: 5 дій.
Зав’язка: Боруля подає в суд на Красовського.
Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси.
Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві.
Розв’язка: усвідомлення Мартином своєї помилки. ………………………………...
Особливості будови конфлікту …………………………………………………….
«Мартин Боруля» є своєрідною, яскраво національною версією відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).
На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.
Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.
Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського – чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого – Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.
Проблематика
Проблема людської гідності
Проблема усвідомлення щастя
Проблема праці
Проблема батьків і дітей
Проблема кохання і сімейного щастя
Основні художні образи……………………………………………………………..
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновник.
Палажка — його жінка.
Марися — їхня дочка.
Степан — їхній син, канцелярист земського суду.
Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.
Микола — його син, парубок.
Націєвський — регістратор з ратуші.
Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля.
Трандалєв — повірений.
Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиновники.
Омелько, Трохим — наймити Борулі. ………………….…………………………… Центральні персонажі ………………………………………………………………
Центральними образами п`єси є заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв. …………………………………..
Характеристика персонажів ……………………………………………………….
Мартин Боруля — головний персонаж комедіï, багатий шляхтич, чиновник.
1. Це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Одружений. Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші.
2. Він – здорова натура, гуманна людина, щира і до певної міри наївна. Численні комічні ситуації, пов’язані з героєм, не викликають антипатії. Адже Мартин не пройдисвіт, а потомственний селянин, який по-людяному ставиться до всіх.
3.Головна мета Борулі - добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації.
4. Зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. ……………………………………..
5. За прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру.
6. Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання.
Марися — дочка Мартина Борулі. Юна працювита, розумна дівчина, шанує народні звичаї і традиції. Вона не прагнула стати дворянинкою, вона хотіла просто жити так як всі мати свою сімю. Батько казав їй нічого не робити і поводити себе як дворянка, називати батька «папашею», але Марися не може бути дворянкою в неї тече селянська кров. Марися вправна хазяйка, не може сидіти без роботи.
Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.
Яскравий сатиричний персонаж — повірений Тренделєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі.
Один із найколоритніших образів п’єси — Омелько. За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм.
Мартин і Омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею.
Художня цінність твору:
Карпенко-Карий - автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900). У них автор виступив проникливим спостерігачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство - такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі.
ВИСНОВОК
Отже, усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».
Тому він спалює «дворянські» папери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі: «Горять червоно, як кров дворянська, горять!...О-о-о!... Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!(ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!... Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!(Тихо плаче.)»
Головного героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. http://dovidka.biz.ua/ivan-karpenko-kariy-biografiya-korotko/(стор.4)
2. http://schoollit.com.ua/analiz-martin-borulya/ (стор.5-7)
3 http://zno.if.ua/?p=590 (стор.4)
4. http://dovidka.biz.ua/martin-borulya-harakteristika-geroyiv/ (стор.8-9)
5. Іван Карпенко-Карий п’єса «Мартин Боруля»(стор.10)
