Список використаної літератури. Реферат із української мови

ІВАН КАРПЕНКО-КАРИЙ

П’ЄСА «МАРТИН БОРУЛЯ"

 

Реферат із української мови

учениці 11-А класу

Ісай Ольги

 

Учитель:

Сухарєва І.А.

 

 

Київ 2016

ЗМІСТ

Стор.

ВСТУП …..…………………………………………………………………..
1.ЗАГАЛЬНІ ВІДОМОСТІ ПРО ІВАНА КАРПЕНКА-КАРОГО.........
1.1 Біографія письменника…………………………………………………..
1.2 Цитати…………………………………………………………………….
1.3 Основні твори…………………………………………………………….
2.ТРАГІКОМЕДІЯ «МАРТИН БОРУЛЯ»………………………………
2.1 Композиція сюжету……………………………………………………....
2.2 Особливості будови конфлікту………………………………………….
2.3 Проблематика…………………………………………………………….
2.4 Основні художні образи………………………………………………….
2.5 Центральні персонажі…………………………………………………….
2.6 Характеристика персонажів……………………………………………...
2.7 Художня цінність твору…………………………………………………..
ВИСНОВОК………………………………………………………………….
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………….

ВСТУП
Я обрала за тему трагікомедію Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Проблеми, що висвітлені в п’єсі Карпенка-Карого підштовхують читача до роздумів про життєві та родинні цінності. Багато людей мають на думці одне: жити як пани і ні в чому собі не відмовляти. Так само й головний герой твору: багатий шляхтич, чиновник земського суду Мартин Боруля має заповітну мрію - зробити свій рід дворянським, поставити все на «дворянську лінію».
П’єса «Мартин Боруля» - це трагікомедія, оскільки в ній наявний момент катарсису (усвідомлення своїх помилок), але автор визначив жанр по іншому – комедія в п’яти діях. Трагікомедія має реальну основу: Карпо Тобілевич (батько І. Карпенко-Карого) теж хотів визнати свій рід дворянським, але не зміг довести свого походження через помилку в прізвищах. Тематично близькою є п’єса Жана Батиста Мольєра «Міщанин-шляхтич»……………………………………………...
Трагікомедія «Мартин Боруля» написана в 1886 р., під час новочеркаського заслання. Цим твором Іван Карпенко-Карий сатирично викриває тогочасні суспільні порядки — бюрократизм, судову систему, засновану на хабарництві.
Ця позиція І. Карпенка-Карого дуже цікава, бо орієнтує читача побачити в комедійних ситуаціях не такі вже й смішні сторони дійсності, як і в «Ревізорі» М. Гоголя: «Над чим смієтесь? Над собою смієтесь». Саме цей гоголівський сміх крізь сльози й визначає пафос твору І. Карпенка-Карого. …………
Цікаві міркування про свого героя висловив уже на схилі літ сам автор: «Згадую Борулю, хоч люди сміються з нього, бо їм здається, що вони не такі чудаки, як Боруля, а коли гарненько придивитися, то й сміятися нічого: хто б не хотів вивести своїх дітей на дворянську лінію, щоб вони не черствий кусок хліба мали?!»
к

 

Іван Карпенко-Карий— український письменник,драматург,актор,ерудит,один із корифеїв українського побутового театру. …………
Справжнє ім'я — Іван Карпович Тобілевич (псевдонім «Карпенко-Карий поєднує в собі ім'я батька та улюбленого літературного персонажа Гната Карого — героя п'єси Т. Шевченка «Назар Стодоля»).
Народився 29 вересня 1845 року в селі Арсенівка поблизу Єлисаветграда(нині Кіровоград) у сім’ї керуючого маєтку Карпа Тобілевича.
Навчався у Бобринському повітовому училищі, яке в 1859 році закінчив на «відмінно».Іван Тобілевич отримав посаду писарчука в 14 років,а згодом його підвищили до канцелярського служителя,ще пізніше — до столоначальника в кримінальній частині.
Протягом 23 років був чиновником і довгий час був секретарем міської поліції в Єлисаветграді,звідки був звільнений і засланий 1883 за постачання паспортами революціонерів.
у 1880-і грав у трупі М. Л. Кропивницького, з 1883 року став писати драми українською мовою. У 1886 році в Херсоні вийшла збірка його драм: «Бондарівна», «Хто винен?» і «Розумний і Дурень».У 1883 році видана його драма «Наймичка»(В Херсоні),в 1891—«Мартин Боруля»(надруковано в «Зорі»).В 1906 році захворів,залишив сцену і виїхав на лікування до Берліна.15 вересня 1907 року Іван Карпенко-Карий помер після тяжкої хвороби,поховано його на хуторі Надія ………………………………………
Цитати:

«Сцена-мій кумир, театр-священний храм для мене» ………
Іван Карпенко-Карий
«...Він був одним з батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тім великим драматургом, якому рівного не має наша література» …………………………………………… Іван Франко

 

Основні твори: ……………………………………………………………………… -«Бурлака»
-«Наймичка»
-«Мартин Боруля»

-«Розумний і дурень»..........…………………………………………………………..
-«Сто тисяч»…………………………………………………………………………...
-«Хазяїн»
-«Житейське море»……………………………………………………………………
-«Сава Чалий»…………………………………………………………………………
-«Чумаки»
-«Безталанна»
Коспозиція сюжету ………………………………………………………………….
Сюжет комедіï «Мартин Боруля» письменник будує на фактах з життя родини Тобілевичів: батько драматурга, який довгий час служив управителем поміщицьких маєтків, вирішив домогтися визнання свого роду дворянським. На це пішло чимало часу, але марно — дворянство не було доведено, оскільки прізвище в старих документах було Тубілевич, а в нових Тобілевич. Карпенко-Карий використав цей факт, аби висміяти намагання простоï людини вибитись у дворяни, хибно думаючи, що цим можна в чомусь вивищитися над іншими.

Розв'язка — гостро драматична: Мартин скрізь зазнає поразки i, нарешті, одна літера в прізвищі (Боруля — Беруля) кладе край його змаганням за дворянське звання: рід Мартина не визнали дворянським.

Композиція: 5 дій.

Зав’язка: Боруля подає в суд на Красовського.

Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси.

Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві.
Розв’язка: усвідомлення Мартином своєї помилки. ………………………………...
Особливості будови конфлікту …………………………………………………….
«Мартин Боруля» є своєрідною, яскраво національною версією відомої комедії Мольєра «Міщанин-шляхтич». Щоправда, у Мольєра моралізаторство має абстрактно-повчальний характер, а в Карпенка-Карого воно спрямоване проти конкретних побутових і соціальних явищ, поданих у національному художньому зрізі. У цьому, до речі, одна із суттєвих відмінностей між творами класицизму («Міщанин-шляхтич») і реалізму («Мартин Боруля»).

На відміну від Пузиря («Хазяїн»), Калитки («Сто тисяч») Мартин Боруля не труситься за кожну копійку, не знущається з бідніших за себе, але він, як і мольєрівський Журден, у своєму прагненні офіційно стати дворянином, по суті, утрачає здоровий глузд.

Боруля намагається завести у своєму домі «дворянські порядки». Комізм тут досягається через разючу невідповідність між давно усталеним способом життя селянина-хлібороба й омріяною панською шляхетністю.

Мартин Боруля подає позов на пана Красовського, тому що той назвав його «бидлом», і доручає займатися цією справою Трандалєву, який також працює і на Красовського. Одночасно Боруля намагається відновити втрачене дворянство. Він хоче вигідно видати дочку заміж, а тому просить Степана привезти із міста Націєвського – чиновника. У цей час до Мартина приходить його друг Гервасій, щоб засватати Марисю за свого сина Миколу. Микола й Марися вже давно кохають одне одного. Але Боруля відхиляє пропозицію. З міста приїжджає Націєвський, якому Марися одразу пояснює, що вона кохає іншого – Націєвський її наче не чує. Пізніше він підслуховує розмову Мартина та Палажки про майбутніх дітей та кумів і вирішує втікати із заручин. Мартин Боруля наздоганяє чиновника і б’є його. Степан втрачає роботу внаслідок скасування земського суду, але він боїться сказати про це батькові. Після того, як Боруля отримав листа від Красовського про те, що має виселитися з орендованої землі, він тяжко захворів. Скоро приходить лист про те, що Мартину Борулі відмовлено у дворянстві, оскільки в документах не співпадає одна літера. Боруля спалює усі документи і дає згоду на одруження Марисі й Миколи.

Проблематика
Проблема людської гідності

Проблема усвідомлення щастя

Проблема праці

Проблема батьків і дітей

Проблема кохання і сімейного щастя

Основні художні образи……………………………………………………………..
Мартин Боруля — багатий шляхтич, чиновник.

Палажка — його жінка.

Марися — їхня дочка.

Степан — їхній син, канцелярист земського суду.

Гервасій Гуляницький — друг Мартина, батько Миколи.

Микола — його син, парубок.

Націєвський — регістратор з ратуші.

Красовський — шляхтич, з яким судиться Боруля.

Трандалєв — повірений.

Протасій Пеньонжка, Матвій Дульський — чиновники.

Омелько, Трохим — наймити Борулі. ………………….…………………………… Центральні персонажі ………………………………………………………………
Центральними образами п`єси є заможний селянин Мартин Боруля, його дружина Палажка, їх діти Марися і Степан, друг родини Гервасій Гуляницький, його син Микола, наречений Марисі Націєвський, Красовський (пан, з яким судиться Мартин Боруля), повірений Трандалєв. …………………………………..

 

Характеристика персонажів ……………………………………………………….
Мартин Боруля — головний персонаж комедіï, багатий шляхтич, чиновник.

1. Це людина із заможноï верхівки села, не засліплений жадобою збагачення, не позбавлений рис гуманності. Одружений. Мартин — гарний сім'янин, у домі порядок і достаток; i авторитет, i гроші.

2. Він – здорова натура, гуманна людина, щира і до певної міри наївна. Численні комічні ситуації, пов’язані з героєм, не викликають антипатії. Адже Мартин не пройдисвіт, а потомственний селянин, який по-людяному ставиться до всіх.

3.Головна мета Борулі - добитися дворянства, тому і в своїй хаті встановлює «дворянські порядки», що створює глибокі комедійні ситуації.

4. Зневажає Красовського, наївно довіряє повіреному Тренделєву, любить свою сім’ю і прагне для неї кращої,дворянської, долі, але не зважає на бажання родичів, якщо вони стають на заваді його меті. ……………………………………..
5. За прототип Мартина було взято батька автора. Цим Іван Карпенко-Карий показує своє ставлення до прагнень батька, а саме комізм ситуації, використовує іронію та сатиру.

6. Зрозуміло, що Боруля не має нічого спільного з дворянством. Маючи звичку прокидатись рано, герой із усіх сил намагається бути паном і лежить, як і водиться панам, довго, хоч і болять боки від того лежання.
Марися — дочка Мартина Борулі. Юна працювита, розумна дівчина, шанує народні звичаї і традиції. Вона не прагнула стати дворянинкою, вона хотіла просто жити так як всі мати свою сімю. Батько казав їй нічого не робити і поводити себе як дворянка, називати батька «папашею», але Марися не може бути дворянкою в неї тече селянська кров. Марися вправна хазяйка, не може сидіти без роботи.
Повною протилежністю Марисі виступає її брат Степан: він прагне добутися чиновницької посади не стільки шляхом якихось інтелектуальних зусиль, роботою над собою, щоденною старанною працею, скільки обманом, хитрістю — себто так, як у чиновницькому колі було заведено.
Яскравий сатиричний персонаж — повірений Тренделєв. Його спеціалізація — махінації з документами, він уособлює бюрократичне суспільство, морально звиродніле й охоплене корупцією. Письменник постійно мав справу з такими ділками, працюючи чиновником, добре знав їхню психологію, а тому зневажав до глибини душі.
Один із найколоритніших образів п’єси — Омелько. За його простакуватістю ховається глибока народна мудрість, мрійливість, гумористично-філософське ставлення до мирської «суєти» і водночас життєвий практицизм.
Мартин і Омелько представляють два абсолютно протилежні світи: перший — дисгармонійний світ сучасної індустріальної цивілізації (на стадії його становлення) з хворобливими амбіціями, пристосуванством, нещирістю, пихатістю, хибними цінностями, метушливістю, трагікомічними стресами тощо; другий — гармонійний світ традиційної української сільської цивілізації з простим, природним устроєм життя, сердечністю, пошаною до традицій, до праці, з веселою й ліричною вдачею.

Художня цінність твору:

Карпенко-Карий - автор багатьох п’єс. Справжню популярність йому принесли комедійні твори «Мартин Боруля» (1886), «Сто тисяч» (1889), «Хазяїн» (1900). У них автор виступив проникливим спостерігачем життєвих процесів, що зумовлювали суттєві зміни в українському суспільстві. Драматург звернув увагу на викривлення селянської психології, спричинені маніакальною жагою збагачення. Моральна деградація, руйнування родинних і людських взаємин, самодурство й тупе чванство - такі негативні риси побачив Карпенко-Карий в українському селянському середовищі.

 

 

ВИСНОВОК

Отже, усі починання Борулі, спрямовані на досягнення примарного щастя, завершуються поразкою. Інакше й бути не могло, адже для Борулі дворянство — це те, чим можна зовні прикрити своє мужицьке походження, йому не доступні поняття «духовність», «культура», «освіченість», «шляхетність», «етика».

Тому він спалює «дворянські» папери в печі. А в останньому монолозі розкриває увесь біль своєї душі: «Горять червоно, як кров дворянська, горять!...О-о-о!... Тепер ти бидло! Бидло! А Степан теля!(ридає)…Пустіть! Рятуйте бумаги!... Я сам поїду у дворянське собраніє, у сенат поїду…(підбіга до печі.) Згоріли… Тисяча рублів згоріла, половина хазяйства пропала, і все-таки бидло!(Тихо плаче.)»

Головного героя можна зрозуміти, бо він лише хоче безхмарного майбутнього для своєї сім’ї. та бажання мусять поєднуватися з можливостями їх втілення чого не хоче робити Мартин. Це неправильно, ось чому головний герой виглядає комічно.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

 

1. http://dovidka.biz.ua/ivan-karpenko-kariy-biografiya-korotko/(стор.4)

2. http://schoollit.com.ua/analiz-martin-borulya/ (стор.5-7)

3 http://zno.if.ua/?p=590 (стор.4)
4. http://dovidka.biz.ua/martin-borulya-harakteristika-geroyiv/ (стор.8-9)
5. Іван Карпенко-Карий п’єса «Мартин Боруля»(стор.10)