Нормативно-правові основи безпеки харчової продукції.

 

Тенденції світової економічної політики поставили Україну перед необхідністю приймати кардинальні рішення щодо гармонізації законодавства у сфері виробництва харчових продуктів з міжнародним і адаптації національних стандартів безпеки харчової продукції до світових вимог.

З метою регламентації виробництва харчових продуктів, їх якості, асортименту, правил реалізації, заходів з профілактики харчових отруєнь, запобігання фальсифікації державні органи видають закони, постанови стандарти та інструкції, сукупність яких називають харчовим законодавством.

 

Кодекс Аліментаріус (лат.Cоdex Alimentarius – харчовий кодекс) – сукупність визнаних міжнародною спільнотою стандартів на харчові продукти.

Він містить положення щодо гігієни харчових продуктів, харчових добавок, залишків пестицидів та інших контамінантів, маркування і подання продуктів, методів аналізу та відбирання проб, а також рекомендації, яких має дотримуватися міжнародна спільнота для захисту здоров’я споживачів і забезпечення однакових торговельних методів у вигляді правил, норм, настанов та інших документів.

Вимоги Кодексу Аліментаріус ґрунтуються на тому, що всі споживачі мають рівні права на одержання безпечних продуктів, а також на захист від несумлінного ведення торгівлі. До міжнародного продажу не допускаються продукти, що містять отруйні речовини, непридатні до споживання продукти розпаду, хвороботворні речовини і ксенобіотики, фальсифіковані і не відповідні етикетці продукти, а також продукти, що були приготовлені, упаковані і зберігалися або транспортувалися з порушенням санітарних правил або іншим способом становлять загрозу здоров'ю людини.

У 1962 році Продовольчою і сільськогосподарською організацією ООН (FAO - Food and Agriculture Organization, ФАО) та Всесвітньою організацією охорони здоров'я (WHO - World Healthy Organization, ВООЗ) було створено Комісію «Кодекс Аліментаріус» як допоміжний орган для впровадження спільної програми стандартів на харчові продукти.

Мета діяльності Комісії Кодексу Аліментаріус – створення погоджених на міжнародному рівні правил національної системи контролю за продуктами. Базові критерії вироблення цих правил полягають у захисті здоров’я споживачів, дотриманні норм міжнародної торгівлі та урахуванні особливостей кожної країни.

Стратегічні завдання Комісії:

- розвиток міжнародних харчових стандартів;

- застосування наукового підходу й аналізу ризиків;

- розвиток зв’язків Кодексу з іншими регульованими організаціями; забезпечення можливостей швидкого й ефективного реагування на проблеми, що виникають і нові розробки в харчовому секторі;

- залучення нових учасників Комісії;

- максимально можливе поширення та впровадження стандартів Кодексу.

 

В Україні в 1998 році постановою Кабінету Міністрів було створено Національну комісію України зі зводу харчових продуктів Кодексу Аліментаріус, яку в 2006 році перейменовано в Національну комісію України Кодексу Аліментаріус, яка діє на основі статті 8 Закону України «Про безпечність та якість харчових продуктів» та Постанови Кабінету Міністрів від 3 липня 2006 року № 903 «Питання Національної комісії України з Кодексу Аліментаріус».

 

Основними завданнями Національної комісії є:

- аналіз міжнародного та вітчизняного законодавства у сфері безпеки та якості харчових продуктів і розроблення пропозицій щодо їх удосконалення;

- гармонізація вітчизняного законодавства з міжнародним;

- сприяння впровадженню нових технологій, міжнародних стандартів, вітчизняних технічних регламентів і міжнародних санітарних заходів у сферу виробництва харчових продуктів та нових методів їх дослідження.

 

Система НААСР (Hazard Analysis Control Critical Points) – аналіз ризиків у контрольних критичних точках.

Система НАССР – це науково обґрунтований, раціональний і систематичний підхід до ідентифікації продукції, оцінювання та контролю ризиків, які можуть виникнути під час виробництва, перероблення, зберігання та використання харчових продуктів.

Переваги НАССР:

- дає змогу підприємствам змінити підхід для гарантування та безпеки харчових продуктів із ретроспективного на превентивний;

- уможливлює визначення відповідальності за гарантування безпеки харчових продуктів;

- надає споживачам документальне підтвердження безпеки харчових продуктів;

- забезпечує системний підхід, який охоплює всі характеристики безпеки харчових продуктів від сировини до кінцевого продукту;

- уможливлює економічне використання ресурсів для управління безпекою харчових продуктів;

- надає додаткові можливості в разі інтеграції з ISO 9000;

- покладає відповідальність за виконання умов, які гарантують якість продукції, безпосередньо на виробника;

- зменшує перепони на шляху до міжнародної торгівлі.

Використання такої системи на підприємстві дає можливість визначити, наскільки добре воно контролює виробничий процес, оцінити рівень гарантування ним безпеки харчової продукції відповідно до стандартів.

Стандарти серії ISO 22000

Вимоги споживачів щодо безпеки харчових продуктів постійно зростають, що зумовлює появу певних стандартів у цій галузі. Однак збільшення кількості національних стандартів для управління харчовою безпекою призвело до певної плутанини. З метою усунення суперечностей і непорозумінь необхідна постійна міжнародна єдність щодо цього питання.

Глобалізація торгівлі дала змогу уніфікувати вимоги до харчових продуктів і сировини, прийняті в різних країнах, а ISO 1 вересня 2005 року опублікувала стандарт ISO 22000:2005 «Системи управління безпекою харчових продуктів. Вимоги до будь-яких організацій харчового ланцюга». Цей стандарт є основою гармонізованих на міжнародному рівні вимог до безпеки харчових продуктів і охоплює принципи системи НАССР. ISO 22000:2005 розроблявся спеціально як стандарт менеджменту харчової безпеки і містить вимоги до системи управління, аналізу ризиків, базової програми виробничих заходів (санітарно-гігієнічних заходів, процедур миття і ремонту устаткування, тест-контролю та ін.). Органи сертифікації саме цю модель системи менеджменту вважають найвдалішою для харчових підприємств.

Впровадження стандартів серії ISO 22000 дає змогу організаціям отримати такі переваги:

- визнання безпеки харчової продукції споживачами;

- пріоритети в отриманні замовлень від інших компаній, які вимагають від своїх постачальників сертифікованої системи безпеки харчової продукції;

- розширення ринку збуту продукції, у т.ч. її реалізація на зарубіжних ринках, де безпека харчової продукції є обов’язковою вимогою;

- додаткові конкурентні переваги на тендерах і конкурсах;

- досягнення більшої відповідності міжнародним вимогам;

- використання світового досвіду в галузі систем менеджменту безпеки харчової продукції;

- створення ефективної системи внутрішнього контролю за безпекою харчової продукції;

- підвищення інвестиційної привабливості на основі впевненості інвесторів у стабільності організації;

- зниження витрат, пов’язаних із виробничим браком, відкликанням продукції, судовими розглядами і штрафами.