Неосновні власне юридичні функції права

Компенсаційна функція права. Це дуже важливий напрямок дії права. У ньому полягає вельми істотна особливість права як інструменту відновлення соціальної справедливості. Компенсаційна функція вдачі тому дуже тісно пов'язана з відновлювальної. З цієї причини в юридичній літературі їх часто ототожнюють. Разом з тим це не тотожні функції. Відмінності між ними полягають перш за все в формах, методах і правових наслідки реалізації.

Важливу роль у відмінності грають і правові підстави цих напрямків впливу, хоча вони в окремих випадках мають одну і ту ж причину. Наприклад, у випадках незаконного звільнення (причина) спостерігається одночасна реалізація відновної та компенсаційної функцій: відновлення на службі і компенсація за вимушений прогул.

Різниця між компенсаційної і відновної функцією дуже часто проглядається в цивільному законодавстві. У ньому відновлення становища, яке існувало до порушення права, нерідко не зв'язується з відшкодуванням збитків (ст. 12 ГК РФ). ГК РФ, охороняючи честь і гідність громадян (ст. 152 ЦК України), зобов'язує винну сторону саме відшкодувати (компенсувати) моральну шкоду, заподіяну потерпілому, гак як відновити порушене право іншими способами неможливо (наприклад, за переживання особи у випадках поширення компрометуючих про нього відомостей).

Конституція РФ також передбачає компенсацію за примусове відчуження майна для державних потреб (ст. 35 Конституції РФ), за шкоду, завдану незаконними діями (або бездіяльністю) органів державної влади або їх посадових осіб (ст. 53 Конституції РФ), за завдану шкоду потерпілим від злочинів (ст. 52 Конституції РФ).

Наведені приклади свідчать про те, що компенсаційна функція властива різним галузям права, вона виконує важливу роль в регулюванні відносин між громадянами і юридичними особами і є необхідним інструментом гармонізації інтересів суб'єктів права, стабільності суспільних відносин.

Обмежувальна функція права. Наявність у права обмежувальної функції пов'язано з його призначенням бути регулятором суспільних відносин. А регулювати - значить наказувати варіанти поведінки, які повинні відповідати інтересам певних соціальних груп, класів, індивідів, нарешті, всього суспільства. Тому, щоб дії одних суб'єктів права нс порушували прав і інтересів інших, щоб відносини в суспільстві складалися більш розумно і не викликали протидій, право встановлює певні обмеження для суб'єктів громадських зв'язків, припиняючи тим самим вседозволеність, анархію і свавілля. Ці обмеження формулюються в заборонних та зобов'язуючих нормах, в інших правових приписах.

Обмеження прав - це свого роду урівноваження протилежних інтересів. Так, Конституція РФ, визнаючи ідеологічна багатоманітність (ч. 1 ст. 13 Конституції РФ), одночасно обмежує можливості створення окремих партій, організацій і рухів. Конституція прямо говорить (ч. 5 ст. 13 Конституції РФ), що забороняється створення і діяльність громадських об'єднань, цілі та дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу.

Конституція РФ, гарантуючи права і свободи людини і громадянина відповідно до загальновизнаних принципів і нормам міжнародного права, разом з тим підкреслює, що їх здійснення не повинно порушувати права і свободи інших осіб (ч. 3 ст. 17 Конституції РФ), тобто вводить конституційні початку в можливості обмеження прав людини, якщо тільки дії по їх реалізації можуть порушити права і свободи інших громадян. У розвиток цього положення в ч. 3 ст. 55 Конституції РФ прямо встановлює, що вдачі і свободи людини і громадянина можуть бути обмежені федеральним законом, з метою захисту основ конституційного ладу, моральності, здоров'я, прав і законних інтересів інших осіб, забезпечення оборони країни і безпеки держави.

Обмеження прав і свобод громадян передбачаються і іншими статтями Конституції РФ. Наприклад, ст. 29 Конституції РФ (не допускається пропаганда, збудлива соціальну, расову, національну чи релігійну ненависть і ворожнечу); ст. 32 Конституції РФ (нс мають права обирати і бути обраними громадяни, визнані судом недієздатними, а також утримуються в місцях позбавлення волі за вироком суду); ст. 56 Конституції РФ (можливість обмеження характер і свобод громадян в умовах надзвичайного стану).

Обмежувальна функція, незважаючи на, здавалося б, початковий негативний характер, в кінцевому підсумку дасть позитивний соціальний результат, оскільки завдяки цій якості право виступає гарантом стабільності та справедливості в суспільстві, найважливішим інструментом правопорядку і реалізації вдачі громадян.

Відновлювальна функція права. Відновлювальна функція права займає особливе ціннісне місце в механізмі правового впливу. За допомогою правових засобів дуже часто відновлюється колишнє правове становище суб'єкта права, особа знову стає володарем тих прав, яких воно було позбавлене, йому повертається його майно, він відновлюється на роботі, реабілітується його ім'я, відновлюється порушений громадський порядок і т.д.

Реалізація відновлювальної функції нерідко здійснюється у формі скасування прийнятого правового акту або вчиненого юридично значущої дії (скасування наказу про звільнення, вселення в незаконно зайняту квартиру і т.п.).

Норми, спрямовані на відновлення порушених прав і свобод особистості, містяться як в міжнародно-правових актах, так і в багатьох внутрішньодержавних документах. Наприклад, ст. 8 Загальної декларації прав людини встановлює: "Кожна людина має право на ефективне поновлення в правах"; ст. 12 ГК РФ передбачає "відновлення становища, яке існувало до порушення права". Норма трудового права є важливим гарантом відновлення особи на колишньому місці роботи і т.д.

Слід погодитися з визначенням відновної функції як щодо відокремленого впливу комплексу правових засобів на волю, свідомість і поведінку людей, спрямованого на приведення суб'єктів права до свого попереднього стану, яке було порушено неправомірними діями інших суб'єктів права.

Приведення в початкове (колишнє) стан може виражатися у скасуванні незаконних рішень, відновлення правового статусу фізичної або юридичної особи, відновленні порушеного громадського порядку і т.п.