Тема. Покликання людини. Види покликань людини.

Клас

Урок 2

Тема. Біблія про походження людини

Мета. На основі біблійних сюжетів пояснити про походження людини, християнський погляд на людину як на творіння Боже; допомогти дітям усвідомити, що людина – це образ і подоба Божа

Біблійна основа: Бт.1, 26-27; Бт.128-31; Бт.2,7; Пс. 103,31.

Ключові вірші: «Кожне бо Боже твориво добре, і ніщо не негідне, що приймаємо з подякою, воно бо освячується Божим Словом і молитвою» (І Тим.4,4-5)

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас), учнівська презентація.

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу. Перегляд презентації «Бог – Творець»

3.Мотивація навчальної діяльності

Ким же є людина? Яким є її покликання? Що є сенсом її існування? Яке завдання має суспільство? Як регулюється сфера взаємовідносин між людиною і суспільством. З точки зору християнської антропології, кожна окрема людина є незрівняним і неповторним Божим Задумом. Кожна людина має тіло і душу, причому батьки при зачатті дитини підготовляють матерію; Бог же дає розумну душу, яка, у свою чергу, створюється з нічого. Це означає, що у цьому світі протягом часу, зазвичай, перетворюється лише матерія – з уроків хімії ми всі знаємо експеримент з ковпаком для сиру, де щось спалюється, але вага не змінюється, хоча видимо предмет розчиняється. Атоми тільки по-іншому згрупувались, але вони ж не зникли – тут виникає існування ще одного атома у світі. На відміну від цього, шляхом створення розумної душі з нічого у цей світ приходить нове буття, отож, буттєва реальність поширюється, і це – назавжди.
4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

Ми щойно говорили, що кожна людина є власним задумом Бога. Кожна людина є співучасницею людського буття, тобто вона має те істотне, що творить людину як таку. Але вона також є індивідом, що індивідуалізується через конкретну матерію, свої гени, схильності та таланти, обмеженості біологічного типу, людина також індивідуалізується через конкретну сім’ю, в якій вона народжується, через історичну і культурну ситуацію свого народу, своєї країни. Людина є не абстракцією, а конкретною істотою зі своїм призначенням у просторі та часі. Звідси випливають і вимоги, і завдання, а також і зміст життя для кожної окремої людини.
6. Пояснення нового матеріалу

Релігійне і наукове пояснення походження людини мають свої особливості й відрізняються одне від одного. Релігійна інтерпретація виходить з того, що людина створена Богом за своїм «образом і подобою», тобто спирається на ідею креаціонізму. Наукове пояснення включає ідеї еволюції, теорії антропогенезу, тобто поява людини обумовлена тривалим процесом розвитку органічного світу, становлення і функціонування суспільства.
Історія поглядів на походження та сутність людини має безліч варіантів. Первісні уявлення містяться у міфологічній свідомості. Людина розглядається як прямий нащадок тварин тих чи інших видів, які є її безпосередніми пращурами. Такі погляди відповідно орієнтували систему релігійних вірувань, обрядові дії і поведінку людей, їх світосприймання в цілому. Одним із варіантів пояснення людського походження є давні грецькі міфи. Пантеон богів, їх життя і воля передують появі людей. Існування богів і людей здійснюється у двох паралельних світах, які пов'язані між собою. Цей зв'язок між ними, за міфами, відбувається через шлюбні угоди та дітонародження. Людина походить від Бога, але природне її походження залишається таємницею.
В історії світоглядної думки тисячоліттями панував погляд про органічну належність людини до природного світу, про її природне існування. Вона розглядалася як частка природи, яка підвладна природним закономірностям. У первісних філософських системах домінував погляд, що людина існує у всесвітньому Логосі, є його невід'ємною складовою часткою і залежить від циклів його розвитку.
Проблема походження людини в найбільш категоричній формі чи не вперше була поставлена в релігійній свідомості. В релігійних і філософських джерелах різних народів зафіксовані уявлення про походження людини, її місце та призначення у світі, про сутність людини і співвідношення в ній тілесного й духовного. Спільною у різноманітних поглядах є теза, що людина — істота розумна.
Згодом склалася специфічна галузь знань про людину, яка дістала назву релігійна антропологія.
Для неї характерним є розгляд проблем людини через призму існування надприродної сили та її визначального впливу на долю людини. В іудаїзмі, християнстві, ісламі надприродна сила (Бог) має здатність творити світ і людину з нічого за власною волею. Подібні уявлення властиві й багатьом східним релігіям, в яких інтерпретація походження людини різниться деталями, проте в головному вона збігається. Людина — наслідок творіння. Класична релігійна модель появи людини представлена у священних книгах різних релігій. Так, християнська Біблія подає опис процесу творіння Богом людини: «І сотворив Господь Бог людину із пороху земного, — сказано у Старому завіті, — і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина живою душею» (Буття, 2:7). Далі розповідається, що Бог поселив першу людину по імені Адам в едемському раю, щоб порала та доглядала його (Буття, 2: 8, 15). Був Адам в раю самотнім, бо серед створених Богом живих істот не мав помічників. Тоді Господь вирішив створити жінку, щоб усунути самотність Адама. Біблія про це розповідає так: «І вчинив Господь Бог, що на Адама спав міцний сон, — і заснув він. І він узяв одно із ребер його, і тілом закрив його місце. І перетворив Господь Бог те ребро, що взяв із Адама, на жінку і привів її до Адама» (Буття, 2: 21— 22). В цих найдавніших релігійних текстах (IX—VIII ст. до н. є.) зроблена спроба осмислити не лише проблему походження людини, а й її сутність. Складові елементи людської природи, а саме тіло, душа і дух, християнська теологія розглядає як різні складові, що створені різним способом у процесі творіння. Християнство та іудаїзм твердять, що людина завдячує своїм життям не лише сотворінню Богом її тіла з праху земного, а й особливому творчому акту Всевишнього, який чудесним способом наділив людину життям. Цим самим підкреслюється наявність у людині надприродного аспекту, а саме духовності і моральності. В релігійній свідомості людина роздвоюється на матеріальне земне і духовне надприродне начала.
З релігійної точки зору духовне начало — дух, душа, атман — має надприродне походження і є вищим началом. Воно має сок-ральні функції і відображає зв'язок людини з Богом. Теза про те, що Бог дав життя людині через своє дихання, наголошує, на думку богословів, що людина розумна істота і є втіленням Бога. Згідно з християнською антропологією людина є доказом буття Бога, оскільки він наділив її життям і безсмертною душею. Іоан Да-маскін писав, що людина володіє задатками богопізнання, оскільки знання про буття Бога сам Господь заклав у природу людини

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 5- 7 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Людина є творінням. Отож, причину свого буття вона має не в самій собі. Вона не створила сама себе, та її навіть і не питали, чи вона хоче бути покликана до життя. Навіть дехто з нас у своїй юності робив своїм батькам докір, чому взагалі вони його народили. Людина просто є тут і має перед собою завдання жити.

- Передусім людина є особистістю.

- Індивідуальна природа людини

- -Особистісне буття означає самосвідомість, самосвідомість, свободу і відповідальність

- Соціальна природа людини (матеріальна сторона)

- Соціальна природа (духовна сторона)

- Бачення людини у християнстві. Відмінності від індивідуалістичного і колективістського розуміння людини

- Спільноти на службі особистості

9.Домашнє завдання: Прочитати 1-3 розділи книги Буття.

 

 

Клас

Урок 3

Тема. Покликання людини

Мета. Розкрити учням зміст понять «покликання»;пояснити учням суть загального та особистого покликання людини, в чому воно полягає; формувати бажання віднайти своє,особисте покликання та розвивати його; розвивати в учнів уміння розрізняти спеціальні покликання; виховувати в учнів прагнення до благочинної діяльності

Біблійна основа: Мт. 25, 14 -29; Мт.4,17 – 23; Вт. 10.20, Єр. 1, 5, Іс. 49, 1.

Ключові вірші: Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному!Гал. 5, 13

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу

Пригадайте розповідь про створення людини – Бт. 1, 26-31.

3.Мотивація навчальної діяльності

Тема покликання стосується кожного з нас особисто. Кожен із нас через своїх батьків отримав від Господа дар життя. Це означає, що ми народилися з Божої любові, що Він хоче, аби ми існували. І кожна людина як витвір Божої любові є неповторною, єдиною; кожна людина має призначення чи якесь особливе запрошення від Господа Бога посісти певне місце в людській спільноті і на тому місці за допомогою всіх інших Господніх дарів терпеливо виконати своє завдання, щоб почути від Нього слова: „Слуго добрий і вірний, у малому ти був вірний... увійди в радість пана твого” (Мт. 25,21). Такі Господні слова повинні бути заключним акордом нашого життя.
4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

Ще у молодших класах ми говорили, що кожну людину Господь кличе, знає по «імені», тому сьогодні постараємося глибше зрозуміти поняття «покликання» і що воно означає для кожного з нас.

6. Пояснення нового матеріалу.

Господь Бог, Творець Всесвіту і кожної людини, заздалегідь, ще перед нашим народженням передбачає для нас якесь місце в житті людської спільноти, в тому просторі й часі, які Він вибрав для нас. Прекрасним прикладом цього є життя пророка Єремії, про якого кажуть: «Перш ніж ж я уклав тебе в утробі, я знав тебе; і перш ніж ти вийшов з лона, освятив я тебе; пророком для народів я тебе призначив» (Єр. 1, 5).Тут також варто згадати про роль, яку в житті й покликанні кожної людини відіграють її батько та мати, бо вони також виконують своє дуже важливе покликання. Часом люди дещо легковажно ставляться до подружнього життя, як до чогось буденного, нецікавого, мовляв, людина одружилася, не стала кимсь важливішим – священиком чи монахом. Це неправильний підхід. Бути батьком чи матір'ю, а насамперед творити християнське подружжя – це вже покликання. Коли в християнській сім'ї народжується дитина, батьки повинні серйозно поставитись до того, що Господь доручає їм, цьому чоловікові й цій жінці, належно виховати цю дитину і допомогти їй у свою чергу пізнати своє покликання, докласти зусиль, аби вона усвідомила, що має в житті особливе місце, особливе завдання. Відтак, підростаючи, дитина починає замислюватися над тим, що їй робити в житті, планує, як можна втілити свої бажання, свої ідеали. Вона може бути покликаною до священства, монашества чи, як найчастіше буває, до виконання безлічі інших завдань, що їх потребує людська спільнота, аби задовольнити всі свої оправдані потреби. Це немовби друга надзвичайно важлива фаза, коли людина приймає рішення щодо свого життєвого шляху. У цей період життя зроджується усвідомлення власної гідності, вартості як повноцінного члена людської спільноти, як когось, кому доручено виконати особливе завдання, що його ніхто інший не виконає. На цьому етапі важливо зрозуміти, що це не вибір способу заробітку грошей, а щось значно глибше й цінніше, що, з одного боку, приносить людині задоволення, а з іншого – дає змогу виконати те завдання, яке приготував для неї Господь. Крім „життя у світі”, є ще два види покликання, опрацьовані значно краще. Перше – покликання до священства. Це особливе покликання від Господа для служіння спільноті. Священик покликаний не тільки на те, щоб освячувати свою душу, а передусім щоб служити людям. Для розуміння цього покликання священик має бути солідно підготовленим: прагнути духовного зростання, мати відповідний рівень освіченості, поглиблювати свою культуру. Зі свого боку, люди, яким він служить, повинні розуміти цінність священства, виявляти до цього стану життя відповідну пошану, заохочувати й підтримувати в їхніх стараннях тих молодих людей, у яких виявляє себе покликання до священства. Крім покликання до священства, Господь Бог кличе душі в особливий спосіб бути свідками життя з Богом і в Бозі. Це монахи, монахині – люди, які публічно через свої обіти заявляють, що вони бажають бути носіями чеснот, дуже важливих для християнського життя і будування християнської громади. Таке покликання має два аспекти. З одного боку, це праця над собою, щоб євангельські правди якнайкраще здійснювалися в житті даної особи. А з другого боку, щоб через молитву і виконання євангельських правд служити прикладом для цілої громади, освяченням через молитву, зразком через боговгодне життя. Інколи люди впевнені, що жити побожно, виконувати всі Божі заповіді неможливо. Богопосвячене життя, яке відповідає певним правилам окремої монашої спільноти, має переконати людську спільноту, що євангельські заповіді не є понад наші сили, що ми можемо їх здійснювати – звісно, з Божою допомогою. У прадавній традиції нашої Церкви богопосвячені особи уважаються немовби самим серцем християнської громади.
7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 1-6 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Коли вести мову про покликання як таке, мається на увазі справа, пов'язана з певними вчинками, відповідним способом реалізації свого життя, а не володіння чимось. Незреалізоване покликання несе людині сум, незадоволеність життям, одним словом, - екзистенціальну трагедію. Наше життя є немовби така собі «зебра», з білими та чорними смугами, «святами» і «буднями». Отож, зреалізування особистого покликання - тривалий процес, а не діло одного дня, тижня, місяця.... «Людина, яка розминулась зі своїм покликання, - як зауважує розсудливо Оноре де Бальзак, - нещаслива, вона стає сумною і безрадісною; вона страждає, а страждання озлоблює». Отак!

Тому слухаймо охоче голосу серця, голосу Божого, просімо в Господа ласки розпізнання нашого правдивого покликання, щоб не мандрувати довго без мети притемненими манівцями життя. Тільки Творець допоможе надійно розвіятись неспокійним ілюзіям, подати в руки міцний та надійний факел віри у Нього, Свої невмирущі істини. Ми є учасниками небесного покликання. Мовить старозавітній пророк Ісая: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я...» (Іс. 49, 1)

9.Домашнє завдання: Дати відповідь а питання – У чому моє покликання?

 

 

 

Клас

Урок 4

Тема. Покликання людини. Види покликань людини.

Мета. Розкрити учням зміст понять «покликання»;пояснити учням суть загального та особистого покликання людини, в чому воно полягає; формувати бажання віднайти своє,особисте покликання та розвивати його; розвивати в учнів уміння розрізняти спеціальні покликання; виховувати в учнів прагнення до благочинної діяльності

Біблійна основа: Мт. 25, 14 -29; Мт.4,17 – 23; Вт. 10.20, Єр. 1, 5, Іс. 49, 1.

Ключові вірші: Бо ви, браття, на волю покликані, але щоб ваша воля не стала приводом догоджати тілу, а любов'ю служити один одному!Гал. 5, 13

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу

3.Мотивація навчальної діяльності

Покликання... Який же великий зміст вкладено у це непросте слово. Кожна мудра людина прагне в житті визначитись назавше у своєму виборі, зустрітись не на мить зі щастям, світитися долі. Вибір конкретного стану - чи не постійно актуальне питання, котре не раз досить важко вирішити без особливої допомоги Всевишнього. Тільки Він як всемогутній огортає наше земне буття: минуле, теперішнє і майбутнє. Лиш Його треба нам просити з твердою вірою показати саме ту дорогу, котрою маємо йти до мети... Повіривши у правдивість небесної щасливості, зможемо зазнати духовної радості вже тут. А що може бути від цього головніше?.. Та тільки вірмо, вірмо і знову вірмо!!! Життя іноді зав'язує хитро-мудрі вузли на нитці нашої долі, однак ми не самі - з нами Господь Бог, Рятівник людини. І Він радо допомагає охочим вибратись на волю з в'язниці тривог, розчарувань, прерізних бід...

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

Як уже відомо, існують на білому світі три таких життєвих стани: подружній, вільний і чернечий. Подружній стан установив сам Господь з метою продовження людського роду. Тож від нього й розгалужуються інші два стани. Покликання до батьківства не означає лишень мати дітей, це швидше є виконання функцій батька і матері. Пресвята Родина - добрий взірець для всіх християнських родин земної кулі. Вільний стан позбавляє нас піклування про сім'ю. У такому стані можна краще дбати про загальне добро своїх ближніх, творити з більшим запалом у молитві добрі діла тощо, адже людина не мусить виконувати родинних обов'язків. І останній монаший стан - це цілковите віддання себе на службу Богові та ближнім заради ж самого Господа, Його небесного Царства. Своєрідна посвята. Вузьку монашу дорогу окреслюють євангельські ради - вбогість, чистота та послух. Цей стан характеризується немалою жертовністю. Вищим від нього може бути хіба що священичий, бо це особливий привілей... Кожен зі станів накладає певні зобов'язання, здійснення яких впливає на реалізацію нашого життя, щастя чи нещастя, успіху або неуспіху...

6. Пояснення нового матеріалу.

«Виняткова доля людини, - як стверджує Ралф Уолдо Емерсон, - народитися для якоїсь справи, яка дасть можливість скористатися своїми здібностями і щастям...» З погляду морального богослов'я, єдине справжнє покликання людини - це повністю реалізувати власну особистість, своє Боже синівство на службу братів, тобто суспільного колективу. Як дізнаємось, вже раніш професія означала загально людське існування, котре присвячене особливій меті і, як правило, на ціле життя.

Та професії змінюються. Це стало помітним, особливо зі зростом безробіття. У наш час, між іншим, покликання стало охоплювати теми «професії» й «кар'єри», всередині котрих людська істота, що перебуває в нестримному пошуку, стремить до самоутвердження. І як нам, хитким створінням, потрібно повестися - не заблукати в цій круговерті, не загубитись надовго в таємничих лабіринтах власної долі? Спробуємо над цією дійсністю якось замислитись.

Ми всі без винятку покликані насамперед до життя, до життя з небесним Творцем, до співпраці з Божою ласкою. Покликані до різноманітних занять. А в цьому житті наче на довгій ниві. При нагоді пригадується твердження українського філософа Григорія Сковороди про так звану «споріднену працю» - кожен має робити те, до чого відчуває найбільше поклик... «Роби те, до чого народжений, будь справедливий і миролюбний громадянин, і досить з тебе» (Г. С.). Мандрівний мислитель не одружився, до монастиря не подався, хоч його палко заохочували.... Намагався залишатись собою.

Чимало видатних людей усіх часів наголошують на цій істині. Вони також старались віднайти в житті автентичне покликання. Віднаходили... Не раз пройшовши через «вогонь», «воду» і «мідні труби». За висловом Ліліана Сміта, доказом справжності будь-якого покликання служить любов до важкої праці, якої воно вимагає.

Якщо взяти під увагу Божих угодників, то, крім інших святих, є ще такий, може, не кожному відомий, святий Андрій Гюберт Фурне (1758-1834), який прийшов тихо на світ близько французького міста Пуатьє. У ранньому віці він не любив ані вчитись, ані молитись, мав схильність до ігор... Як малий хлопчина, написав одного разу на своїй книжці такі цікаві слова:»Ця книжка належить до Андрія Гюберта Фурне, що є добрий хлопець, хоч він не буде ні священиком, ні монахом!» Не одну, безперечно, вину стягали на нього у школі його лінь та свавілля, так що однієї погожої днини він зі школи дременув...Зробив це лишень тому, щоб його зловили та привели назад, що боляче тоді відчула його шкіра.

Відтак Андрій перейшов на студіювання філософії та права, та замість того, щоб наполегливо вчитися, знову, як і колись, проводив цінний час на забавах... Якось несподівано записався до служіння у війську, проте невдовзі від тієї служби його було викуплено. Затим побожна Андрієва мати пробувала знайти йому працю якогось писаря, одначе і з тим хлопцеві не поталанило - мав досить поганий почерк... Укінці згорьовані батьки послали свого сина до вуйка, пароха однієї вбогої парафії, що відзначався великою ревністю. І під його впливом неспокійне серце Андрія почало поволі змінюватись у кращий бік. Зі зміненим характером і чималим бажанням юнак взявся вчити богослов'я, успішно поздавав усі потрібні іспити. Після висвячення на священика працював сотрудником у свого вуйка. Потім в іншому місці. Пізніше єпископ призначив його на пароха рідного містечка.

Будучи Господнім слугою, Андрій проявляв велику любов до кожного, зокрема до вбогих і не тільки. Добрий приклад потягав усіх. Через що удостоївся загального вшанування у Христовій Церкві...

Схожі випадки непоодинокі. Вони дивують. Знову переконуємось: дивні дороги Божого Провидіння. Бачимо це ясно на прикладі св. Андрія Фурне, який зумів побачити власне покликання, хоч було немало труднощів. Кожен прямує до Бога своєю окремою стежиною. Варто тужити на землі за небесною домівкою, не сидіти, склавши руки, подолувати злі схильності, що мають здатність накопичуватися, «бо Бог нас покликав не до нечистоти, а до святості» (1 Сол. 4, 7). Покликання до святості стосується всіх розумних сотворінь, тобто нас. Треба лишень це добряче усвідомити. Покликання до життя в Бозі - корінь інших покликань.

Між іншим, першохристиянська Церква визнавала християнина як покликаного. Взагалі у Біблії опис покликання досить вражає. Кажуть, що найбільше. Християнське покликання породжене Духом, а Дух же єдиний. У лоні цього покликання є різі «дари служіння... різні діяння», але в цій різноманітності харизм є тільки одне Тіло і тільки один Дух, один Бог (пор. 1 Кр. 12. 4-13). А сама Вселенська Церква розуміється як спільнота покликаних. Вона бо і «Покликана», і водночас «Вибрана» (2 Йо. 1).

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 2-6 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Коли вести мову про покликання як таке, мається на увазі справа, пов'язана з певними вчинками, відповідним способом реалізації свого життя, а не володіння чимось. Незреалізоване покликання несе людині сум, незадоволеність життям, одним словом, - екзистенціальну трагедію. Наше життя є немовби така собі «зебра», з білими та чорними смугами, «святами» і «буднями». Отож, зреалізування особистого покликання - тривалий процес, а не діло одного дня, тижня, місяця.... «Людина, яка розминулась зі своїм покликання, - як зауважує розсудливо Оноре де Бальзак, - нещаслива, вона стає сумною і безрадісною; вона страждає, а страждання озлоблює». Отак!

Тому слухаймо охоче голосу серця, голосу Божого, просімо в Господа ласки розпізнання нашого правдивого покликання, щоб не мандрувати довго без мети притемненими манівцями життя. Тільки Творець допоможе надійно розвіятись неспокійним ілюзіям, подати в руки міцний та надійний факел віри у Нього, Свої невмирущі істини. Ми є учасниками небесного покликання. Мовить старозавітній пророк Ісая: «Господь покликав мене від утроби, від лона матері моєї назвав моє ім'я...» (Іс. 49, 1)

9.Домашнє завдання: Дати відповідь а питання – У чому моє покликання?

 

Розкрити учням зміст понять «праведність» та «неправедність», «вірність» та «невірність». Показати учням Біблійне розуміння праведності на прикладі життя Ноя та необхідність бути праведним і вірним у повсякденному житті.

не лише вчинки і поведінку інших людей, а також свої вчинки та наводити приклади моральної поведінки: в сім`ї, в школі, у спілкуванні з іншими людьми. Виховувати в учнів прагнення жити у відповідності з християнськими цінностями

 

Клас

Урок 5

Тема. Права і обов’язки людини

Мета. Розкрити зміст понять «права», «обов’язки», «правова свідомість», «громадянське суспільство»; показати учням Біблійне розуміння того, що людина – істота суспільна; формувати цінності сучасного суспільства; виховувати бажання відповідальності перед Богом і людьми

Біблійна основа: 2 Цар.17,37; Мт. 25, 31 – 45; 2 Кор. 5, 10; Єз. 22:30

Ключові вірші: І навчав він мене, і мені говорив: Нехай держиться серце твоє моїх слів, стережи мої заповіді та й живи! (Пр. 4.4). Кожен, хто чинить гріх, чинить і беззаконня. Бо гріх то беззаконня. (І Ів. 4.4). Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового. (Гал.6.2)

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу. Продовжити речення.

Загальне покликання людини…

Крім загального покликання кожен має…

Служити означає…

Спеціальні покликання…

3.Мотивація навчальної діяльності

Завдання 1 у підручнику.

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

Одного разу Господь через пророка Єзекіїля сказав: «І шукав Я між ними чоловіка, що поставив би загороду, і став би в виломі перед Моїм обличчям за цей Край, щоб Я не знищив його, та Я не знайшов!»(Єз. 22:30). Бог шукав відповідальну людину.

6. Пояснення нового матеріалу.

Часто ми кажемо Богові: Ти те зроби, тут поможи, там зміцни, туди піди, там вийди. Ми даємо деколи Богу доручення. Але Бог робить роботу через нас, через Своїх служителів. І Бог шукав Собі відповідальну людину, бо не хотів, щоб народ загинув. Він хотів зупинити Свій гнів, але для цього хтось повинен був стати в проломі між Богом і людьми. Він шукав таку людину – і не знайшов.

У нашому житті є речі важливі і речі найважливіші. Є речі пріоритетні, і якусь важливу річ ми відкладаємо набік, бо треба найважливішу вирішити. Нехай Господь дасть нам правильне розуміння того, що найважливіше у нашому житті. Чи моє служіння, чи праця, яку доручили мені брати і Господь, чи, можливо, речі, важливі для мого прибутку, мого власного добробуту. Бог знає, у чому наш пріоритет і яка наша відповідальність.

Кожна людина має не тільки певні права, а й обов'язки, цю одне без другого просто неможливе. Наприклад, тільки при дотриманні прав людини ці права можуть бути реалізовані, тому кожна людина зобов'язана дотримуватися цих прав щодо інших людей. Наприклад, поки що не існує законів, які б зобов'язували нас піклуватися про долю людства в цілому, оскільки, як правило, у більшості випадків дія цих законів обмежується рамками певної держави або декількох із них. Проте сьогодні не можна не розуміти, шо майбутнє людства, зокрема, збереження самого його існування значною мірою залежить і від кожного, хто проживає на планеті. Нам не може бути байдужою доля нашої планети, майбутнє наших нащадків, і ми несемо за цс відповідальність перед власним сумлінням.

Колись Господь обіцяв велике благословення для Мойсея. Я не знаю, чи ми би встояли на місці цього чоловіка. Бог вибрав його, щоб вивести з Єгипту Свій народ. Але кажуть, що живі люди – живі з ними і проблеми. І настав момент, коли проти Мойсея повстали і хотіли побити його камінням. І далі читаємо: «І промовив Господь до Мойсея: «Аж доки буде цей народ зневажати Мене, і аж доки не будуть вони вірувати в Мене, у всі ті ознаки, що Я учинив був серед нього? Ударю його поразою, і позбавлю його насліддя, а тебе зроблю народом більшим і сильнішим від нього». І сказав Мойсей до Господа: «І почує Єгипет, що Ти з-посеред нього вивів своєю силою народ цей, та йскаже до мешканців цього Краю, які чули, що Ти Господь серед цього народу, що око в око являєшся ти, Господи, а хмара твоя стоїть над ними, і що Ти ходиш перед ними в стовпі хмари вдень, а в стовпі вогню вночі, – якщо заб'єш Ти цей народ, як одну людину, то скажуть ті люди, що чули слух про Тебе, говорячи: «Через неспроможність Господа впровадити той народ до Краю, якого Він заприсяг був їм, вигубив їх у пустині. А тепер нехай же звеличиться сила господня, як Ти наказав був, говорячи: Господь довготерпеливий і багатомилостивий, Він прощає провину та переступ, і не очистить винного, а карає провину батьків на третіх і на четвертих поколіннях. Прости ж провину цього народу через велику милість Свою, як прощав Ти цьому народові від Єгипту й аж сюди» (Чис. 14: 11-19).

Як би на місці Мойсея повелися ми? Можливо, хтось у душі зрадів би й сказав: догралися, так їм і треба, Господь справедливий. Господи, нехай буде воля Твоя!

Але Мойсей був не лише святою, а ще й відповідальною людиною. Йому не була байдужа доля народу, якого Бог його рукою виводив з Єгипту, і його відповідь була зовсім іншою. Ради тебе, Господи, ради Слова Твого помилуй цей народ, тому що Ти милостивий і прощаєш. І що відповів Бог? «І сказав Господь Мойсею: Прощаю – по слову твоєму!».

Моє бажання – щоб Господь дав найперше нам, служителям, це почуття відповідальності за Церкву, за Божий народ. Щоб Божі інтереси в нашому житті були понад усе, стояли вище власних інтересів, незважаючи на те, що ми можемо щось втратити. Настане час, коли Бог покаже кожному Свою нагороду. Але будьмо народом відповідальним, будьмо людьми, яких Він шукає, тими, кого Він в потрібний момент може поставити в проломі за народ і за нашу землю.

Нiхто не буде легковажно нехтувати фiзичними законами. Бо закони фiзичнi часто нагадують про себе негайно, i людина вiдчуває наслiдки порушення їх на собi безпосередньо. Та невже той-таки Законодавець дозволить безкарно переступати ще важливiшi i вищi закони морального порядку?

Буває, що у своєму життi, чи то з власної волi, чи за необхiднiстю, вiддаючись пороку й легковажностi чи в iм'я високої самопожертви, ми порушуємо закони правильного харчування, фiзичного зростання i розвитку. Часто попервах ми не помiчаємо особливої шкоди, живемо безтурботно, обманюючись першими вiдчуттями, та настає час, i з невмолимою суворiстю доводиться розплачуватися за порушення цих законiв, i чим довше i систематичнiше ми порушуємо їх, тим важче боротися з їх неминучими i фатальними наслiдками, i пiсля безсилля i немочiв передчасна смерть тiла засвiдчує торжество перемоги фiзичних законiв, якi немов мстяться за те, що їх порушують.

Те саме або щось подiбне трапляється i з моральними законами. По тривалому часi, який дається людинi у повне розпорядження, щоб добровiльно обрати собi той чи iнший шлях у життi, по тривалому часi, який дається на працю, на виправлення i покаяння, прийде Господь i зажадає вiд кожної людини звiту.

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 2-6 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Отже, i природа, i здоровий наш глузд одностайно говорять нам про неминучiсть цього звiту. Чи потрiбно ще наводити свiдчення Святого Письма? Воно не лишає в цьому жодного сумнiву i говорить про майбутнiй звiт з повною яснiстю i визначенiстю. Основнi думки вчення Святого Письма про це висловлює апостол Павло у 2-му Посланнi до Коринф'ян: "Всiм нам належить стати перед судом Христовим, щоб кожному одержати згiдно з тим, що вiн робив, живучи в тiлi, добре або лихе" (2 Кор. 5, 10).

9.Домашнє завдання: завдання 8 у підр.

 

 

.

 

 

Клас

Урок 6

Тема. Свобода вибору

Мета. Розкрити зміст понять «свобода вибору»; показати учням Біблійне розуміння свободи вибору; формувати відповідальне ставлення до вибору між добром і злом; виховувати бажання бути відповідальною особистістю

Біблійна основа: Мт.6, 20-25;Пс.39,4; І Сол.5,15; 1 Петра 1:2; Римлянам 8:29.

Ключові вірші: І дав пісню нову в мої уста, для нашого Бога хвалу, нехай бачать багато-хто й пострах хай мають, і хай вони мають надію, на Господа!(Пс.39,4).

Глядіть, щоб ніхто нікому не віддавав злом за зло, але завжди дбайте про добро один для одного й для всіх (І Сол.5,15).

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу.

3.Мотивація навчальної діяльності

Завдання 1, 2 у підручнику.

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

У житті кожної людини виникають нерідко складні ситуації, що не просто оцінити, коли слід віддати перевагу певній цінності, прийняти рішення на користь чи на шкоду собі або близьким, колективу, здійснити відповідний вчинок. Ситуації, що ставлять людину перед проблемою поступатися чимось привабливим для неї, заради того, щоб творити, діяти за совістю, незважаючи на відчутні втрати, називаються моральним вибором. Моральний вибір — акт моральної активності, що відображає виявлення людиною своєї автономії, само визначеність, взаємодію із системою цінностей (норми, принципи, ідеали, оціночні уявлення тощо) та способів їх реалізації у вчинках людини та мотиви поведінки. Моральний вибір здійснюється тут і тепер — в умовах, які людині не підвладні. Важливою умовою моральної діяльності індивіда є свобода, можливість морального самовизначення. Без моральної діяльності не може йти мова про моральність як особливий механізм регуляції людських відносин.

Отже, виникає запитання: чи вільна людина у своїх діях?

6. Пояснення нового матеріалу.

Ми не можемо цілковито зрозуміти зв’язок між Божим володарюванням та людською свободою вибору. Лише один Бог насправді знає, яким чином це можливо. У Святому Письмі стверджується, що Бог знає, хто буде спасенним (1 Петра 1:2; Римлянам 8:29). Текст із Послання до Ефесян 1:4 говорить, що Бог вибрав нас раніше створення світу. Біблія неодноразово описує віруючих як «обраних» (Матвія 24:22, 31; Марка 13:20; 1 Петра 1:1-2; 2:9; Римлянам 8:33; 11:5, 7; Ефесянам 1:11; Колосянам 3:12; 1 Солунянам 1:4; 1 Тимофію 5:21; 2 Тимофію 2:10; Титу 1:1). Той факт, що віруючі призначені (Римлянам 8:29-30; Ефесянам 1:5, 11) та обрані (2 Петра 1:10; Римлянам 9:11; 11:28) для спасіння, є абсолютно очевидним.

Біблія також засвідчує, що ми володіємо свободою волі – все, що нам необхідно зробити для спасіння, це повірити в Ісуса Христа (Івана 3:16; Римлянам 10:9-10). Бог знає, хто буде спасенний, Він обирає, хто буде спасенний, а нам слід обрати Христа, щоб отримати спасіння. Зрозуміти, як ці три факти поєднуються між собою, обмеженому людському розуму неможливо (Римлянам 11:33-36). Почесний обов’язок християн – нести Добру Звістку всьому світу (Матвія 28:18-20; Дії 1:8), тому нам слід залишити передбачення, обрання і призначення для Господа, і просто бути покірними в поширенні Євангелія.

Для того щоб вибір вчинку, тобто мети й відповідного її рішення, став найефективнішим практично та морально, людина має знати всі варіанти можливих дій, завдяки чому зможе визначити найкращий з її точки зору вибір. Відсутність достатньої інформації для прийняття рішення може підштовхнути людину до необміркованих дій, коли в ім'я обов'язку або ідеалу не враховує деякі обставини та наслідки своїх вчинків. Це тип авантюрної поведінки, нерідко пов'язаний з проявами індивідуалізму, честолюбства, безвідповідальністю, прагненням виділитися. Інший тип поведінки характеризується повною відмовою від рішучих дій, тому що людина боїться помилитися. Тоді слід ураховувати, що сама відмова від вибору є однією з форм вибору, до того ж не найкращою.

Ще один важливий пункт: для християнства людина від природи гріховна. Християнин же починає свою дорогу не з нуля, а в мінусі.

Адам вже зробив за нас перший вибір і зробив погано. Тепер ми повинні це виправляти. Але - треба відмітити - переймаючи на себе первородний гріх (якого окрема людина начебто не здійснювала), людина отримує право успадкувати все творіння з його змістом, стати частиною великої містерії буття.

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 5-7 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Християнство привчило світ до особистої відповідальності, яка також існувала лише в початковому стані, та і то в межах античного світу.

Нарешті, християнство дало світу унікальне поняття смирення. До нього сьогодні відносяться скептично, але який був світ до нього?

“Раб Божий” - це звучить гордо. Це означає - “... і більше нічий!” В античності рабів не жаліли. Вільна людина повинна була загинути за свободу, а раб... Якщо він так живе - значить, йому це подобається. Християнство ж привчило бачити в мирській поразці можливість духовного зростання.

Смирення - це не мазохізм. Навпаки, ця дорога вперед. Воно дозволяє сказати: “Я надзвичайно малий, але я усвідомив це, знайшов систему відліку і можу підніматися вгору”. Це складно, цьому потрібно вчитися, але це - Дорога.

І найважче етичне поняття християнства - Любов. Любити тих, хто подобається, можуть всі. І лише християнство вимагає любити всіх інших, навіть ворогів. Це не означає погоджуватися з ними і потакати їм. Любов - досвід небайдужості. Це спроба зрозуміти іншого, поставити себе на місце іншого.

 

Все це робить дорогу християнської моральності дуже важкою. На цій дорозі не можна спертися на щось одне. І Закон, і Благодать, і пошана до звичаїв предків, і право, і мораль, і відхід зі світу, і відповідальність за нього, - всі ці принципи підтримують і доповнюють один одного. Ні від одного не можна відмовитися. Але що робити - людиною взагалі важко бути.

9.Домашнє завдання: завдання 8.

 

Клас

Урок 7

Тема. Шлях до зрілості і вдосконалення людини

Мета. Допомогти дітям усвідомити потребу самопізнання і самовдосконалення; показати учням визначальну роль християнських цінностей на цьому шляху; формувати бажання до пізнання та удосконалювання зрілої особистості; виховувати в учнів прагнення жити у відповідності з християнськими цінностями

Біблійна основа: Мт.5,43-48;Ів.14,6; Лк.18.22;Ів.15,5;Мк.10,27;Мт.5,48; Євр.12,14;Як.1,4;Ів.15,3.

Ключові вірші: І будете додержувати постанов Моїх та уставів Моїх, що людина їх виконує й ними живе. Я Господь!(Лев.18,5); Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась.(І Ів.4,12).

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу.

3.Мотивація навчальної діяльності

Завдання 1-2 у підручнику.

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

Поняття зрілості має багато значень. Назагал про зрілу людину можна говорити лише тоді, коли вона знає мету свого життя і як її досягти. Ознакою зрілості є також особисте вдосконалення. Набуваючи певного досвіду, людина приходить до більшого та глибшого розуміння й світосприйняття. Але іноді цей процес призупиняється.

6. Пояснення нового матеріалу.

Для малої дитини важлива присутність близької людини, її пестощі, поцілунки. Але до потреб ближніх їй байдуже. Дитина не розуміє, що комусь важко чи хтось утомився. Цей стан важливий, бо вчить емоційних стосунків між людьми. Але коли він затягується, то дорослий бачить в інших лише засіб власного задоволення та користолюбства. Ця людина байдужа до чужих проблем, без віддачі багато вимагає від інших.

Школярство – ще один етап зрілості. Діти починають відчувати симпатію до окремих осіб, але й потребують взаємності, вірності. Якщо такі почуття не розвиватимуться, то доросла людина, дбаючи про інших, егоїстично вимагатиме від них вдячності, вважатиме себе надзвичайною. Суспільне добро таких осіб не цікавить.

Зі школяра формується підліток. Людина починає цікавитись потребами та проблемами інших. Її стосується життя держави, Церкви. Це – важливий період, але не остаточний. Якщо людина не піде у своєму розвитку далі, вона не зможе вирішувати певних проблем – швидше чекатиме, щоб це зробили за неї інші. Причиною такої незрілої поведінки на всіх цих етапах є інстинкт самозбереження. Психологи виділяють чотири види захисної поведінки залежно від того, який життєвий досвід отримала особа.

Перший вид – препотужність. Така особа прагне осягнути вищість: чи то матеріальну, чи то інтелектуальну, чи то принижуючи інших. Вона вимагатиме від навколишніх захоплення собою і тільки свою позицію вважатиме єдино правильною.

Другий вид – підкорення. Ця особа схильна підкорятись, нездатна захистити себе, часто її використовує хтось у своїх інтересах.

Третій вид – нездорова потреба афективного зв’язку. У результаті браку самопошани такі люди шукають надмірної уваги інших, надто ревниві, об’їдаються, загребущі.

Четвертий вид – ізоляція. Головний їх принцип: «Якщо сам, то ніхто мені не заподіє зла». Часто це спосіб покарати інших.

Така незріла поведінка свідчить про затримку емоційного розвитку, про неправильне сприйняття ближніх та дійсності. Як правило, такі люди не здатні встановити нормальні стосунки з іншими. Навіть маючи високий статус у суспільстві, вони почуваються погано. Шукаючи приємностей, придушують прагнення самопожертви, що робить людину нездатною до любові. Незріла особа не вміє жити євангельськими цінностями. Але є останній етап зрілості. Досягнувши цього рівня, людина бере на себе відповідальність допомоги ближнім. Зріла людина також вразлива, переживає відчуття страху, туги, але розуміє, що з нею відбувається. Вона долає труднощі й розвивається далі. Таку особистість не дуже цікавлять ані гана, ані похвала, бо найбільший суддя її – Бог і совість. Цей період є моментом духовного зростання. Божа любов стає найбільшою нагородою, яка дозволяє проникнути в глибини Ісуса Христа і Його чесноти. Відбувається усвідомлення, що Бог – автор спасіння і що людина покликана до дружби з Ним: «Я назвав вас друзями» (Ів. 15:15). У цьому бере участь уся істота: її очі, розум, воля, емоції, страхи, сумніви, поразки, біль. Бо це процес, шлях, який супроводжується як біопсихічним розвитком особи, так і зростанням її віри, навіть через невірство і незрілість.

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 3-7 у підручнику.

8.Підсумок уроку. Як усвідомити свідомити своє серце, цікаву відповідь на це запитання дав свого часу Александру Хиждеу в нарисі «Григорій Варсава Сковорода». Він стверджував, що український філософ розробив концепцію троїстого самопізнання, тобто пізнання себе як особи, як громадянина та як власне людини. І навіть наводив красномовну цитату з невідомого твору Сковороди «Симфонія про народ»: «Кожен мусить пізнати свій народ і себе в ньому. Чи ти рус?.. Будь ним… Чи ти лях? Будь ляхом. Чи ти німець? Німечествуй. Француз? Французствуй. Татарин? Татарствуй. Усе добре на своєму місці й своєю мірою…

9.Домашнє завдання: завдання 8 у підр.

 

 

Клас

Урок 8

Тема. Гідність людини

Мета. Розкрити зміст поняття «гідність», «пошана», «повага»; показати дітям потребу плекання власної гідності та поваги до гідності іншого; формувати прагнення удосконалення у добрих вчинках та поведінці.

Біблійна основа: Пр.3,1-12; Пр.3,27-31; Ів.3:16

Ключові вірші: Блаженна людина, що Бога вчинила своєю твердинею, і не зверталась до пишних та тих, що вони до неправди схиляються!(Пс.39,5);

Мойсей бо пише про праведність, що від Закону, що людина, яка його виконує, буде ним жити.(Рим.10,5)

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу.

Як ти розумієш вислів Г.Сковороди «Пізнай себе і буде з тебе»?

Які з біблійних віршів вам найбільше запам’ятався?

3.Мотивація навчальної діяльності

Завдання 2 у підручнику.

Людина – найцінніше творіння Бога. Вона не є цінною сама по собі, її цінність полягає у тому, що Бог перебуває в ній. Роблячи щось для людини ми робимо те саме для Бога. Отож Бог не спитає тебе: чому Ти не осягнув того, що осягнув найбільший або найсильніший? Господь запитає: чому ти не був тим, ким мав бути? І що ти відповіш...?

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів

Сьогодні цінність людини дещо скривлена. Хтось думає, що може все, адже у нього гроші, а хтось вважає, що його думка або позиція є зовсім неважливою, адже є тисячі інших, які думають так само. Є багато людей і, на перший погляд, всі вони однакові, хіба що зовнішність їх відрізняє. Але, якщо покопатися глибше то можна сказати, що далеко не всі люди однакові, тай навіть однакових – немає. Схожих людей багато, але це інше.

Кожна людина по – своєму є особливою і неповторною. У Святому Письмі Апостол Іван каже: «Так Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Єдинородного, щоб кожен хто вірує в Нього не загинув, але мав життя вічне.» (Ів.3:16)Уяви собі, наскільки ти цінний для Бога, що Він віддав Свого Сина – Ісуса конкретно заради тебе. Заради Тебе такого чи такої неповторної і особливої. А що Ти зробив заради Христа? Що Ти зробив заради того, аби Христос умер за Тебе?

6. Пояснення нового матеріалу.

Кожну людину варто поважати, шанувати й надавати всім рівні можливості для життя й діяльності. З цим, мабуть, погодяться усі. Для цього, зрештою, й існують такі політико-соціальні утворення як демократичні держави. Але напрошується запитання: Чому? Навіщо мені так мислити й поводитись передусім щодо себе самого, а також щодо решти семи з копійками мільярдів істот, дещиця котрих мені трапиться протягом мого життєвого шляху? А ще, будучи заглибленим у християнство, віднаходжу тут ще більш вражаючі речі: виявляється, я покликаний з певним трепетом ставитись до себе й до решти людства, сприймаючи всіх, незалежно від національності, віросповідання, особистісних якостей та фізіологічних обмежень, майже як богів, через те що всі наділені божественною гідністю! Ось про це цікаве, багатозначне, заблукане в міріадах людських точок зору слово – про гідність або ж цінність людини – і поведемо мову. Скільки людей – стільки й думок, – продовжують настирливо стверджувати корінні англійці. Те саме з поняттям гідності людини: скільки філософських концепцій, галузей науки чи людської інтелектуально-господарської діяльності – стільки й точок зору, чому кожна чи не кожна людина є цінною. Отже, гідність і цінність людини – ще й у її божественному покликанні до осягнення Христової святості, у перетворенні себе завдяки Божій силі, згідно з висловлюванням блаженного Івана-Павла ІІ, «у ще одного Христа». Але існує два шляхи: або ставати такою разом з Богом, виконуючи Божі Заповіді, або, заперечуючи Господа, намагатись власними силами та людськими здобутками заперечити існування Всевишнього й ствердити, що людина сама здатна «пізнати добро й зло та стати як боги». Проте така самозамкнена гідність, намагання стати як боги без Бога й приводить до того, що, здобуваючи тимчасові матеріальні блага, будуючи прогрес, людина відвертається від Нього, а значить прирікає себе на страждання. Тільки в єдності з Господом можливе усвідомлення й розуміння справжньої гідності людини.

Христос у Своєму воплоченні й особливо у воскресінні наочно демонструє на Самому Собі цінність кожного з нас – істот святих і безгрішних, з цілістю нашого внутрішнього світу з розумом, емоціями, інстинктами, тілесними будовою і порухами. Тому не гідним людини є життя в гріху, позаяк воно руйнує її саму, а також завдає шкоди іншим і навколишньому світу. Воно небезпечне для особистості, суспільства та навколишньої природи, бо через поширення зла порушує гармонію світобудови, що виявляється через душевні й тілесні страждання, хвороби, вразливість перед наслідками руйнування життєвого середовища. Однак морально недостойне життя не руйнує богоданої гідності, але затьмарює її настільки, що вона стає маловпізнанною. Саме тому потрібно велике напруження волі, щоб побачити, а тим більше визнати гідність злочинця, наркомана, алкоголіка, неповносправного тощо.

Не самою гідністю людини як особи з божественними рисами, а дуже конкретними її виявами є свобода, сумління, прагнення справедливості, добра, вдумливість, творчість, неповторність внутрішнього емоційного світу, мислення, дар життя, любов…

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 3-7 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Саме тому божественна гідність кожної людини зовсім виключає не тільки фізичне, але навіть і духовне вбивство. Наставляючи християн в одному зі своїх послань, той же апостол стверджує: «Кожен, хто ненавидить брата свого, той душогуб. А ви знаєте, що жоден душогуб не має вічного життя, що в нім перебувало б» (І Йо. 3, 15). Той, хто віднімає життя в іншого, не може бути спадкоємцем вічних благ. Це стосується всіх сфер людського життя: від ставлення до ненароджених дітей до ставлення до ворогів.

Цінність людини полягає у тому, що Бог перебуває в ній (пор. І Кор. 6, 19). Таке відкриття людській думці дароване Христом через Його Євангеліє і Церкву. Роблячи щось для людини, ми робимо те саме для Бога. Отже, Він не спитає нас: чому ми не осягнули того, що зробили найбільші чи найсильніші, але: чому ми не були тими, ким мали бути, себто гідними і цінними, і не бачили такими

9.Домашнє завдання: завдання 8 у підр.

 

 

формувати бажання усвідомити потребу у розкритті та плеканні особистих здібностей; виховувати в учнів прагнення жити у відповідності з християнськими цінностями

Розкрити учням зміст понять «праведність» та «неправедність», «вірність» та «невірність». Показати учням Біблійне розуміння праведності на прикладі життя Ноя та необхідність бути праведним і вірним у повсякденному житті.

не лише вчинки і поведінку інших людей, а також свої вчинки та наводити приклади моральної поведінки: в сім`ї, в школі, у спілкуванні з іншими людьми.

Клас

Урок 9

Тема. Молода людина і навколишній світ

Мета. Розкрити зміст поняття «фізичне зростання», «психічне зростання», «духовне зростання»; показати дітям особливості молодого віку та потребу раціонального використання часу для реалізації її зацікавлень; формувати розуміння цінність знань і переконань у людському житті.

Біблійна основа: Еф.5,11-21; Матвія, 6:2; Коринтян, 3:5; Галатів 5:19-23.

Ключові вірші:Не стримуй добра потребуючому, коли в силі твоєї руки це вчинити, не кажи своїм ближнім: Іди, і знову прийди, а взавтра я дам, коли маєш з собою.(Пр.3,27-28); Браття, як людина й упаде в який прогріх, то ви, духовні, виправляйте такого духом лагідности, сам себе доглядаючи, щоб не спокусився й ти!(Гал.6,1)

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу.

У чому полягає гідність кожної людини?

Що ви можете сказати про держави в конституції яких ідеться про гідність людини?

3.Мотивація навчальної діяльності

Завдання 1 у підручнику.

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів.

Молодіжний вік являє собою ніби "світ", що існує між дитинством і дорослістю, тому що біологічне, фізіологічне і статеве дозрівання завершене, а в соціальному відношенні це ще не самостійна доросла особистість. Молодість виступає як період прийняття відповідальних рішень, які визначають усе подальше життя людини: вибір професії і свого місця в житті, вибір сенсу життя, вироблення світогляду. У Посланні до Галатів 5:19-23 наводяться два списки. Вірші 19-21 говорять про «вчинки тіла» – ті речі, з якими ототожнювалось наше життя до того, як ми повірили у Христа. Вчинки тіла – це вчинки, в яких нам слід розкаятись, і які, з Божою допомогою, переборювати. При духовному зростанні «вчинки тіла» будуть дедалі менше проявлятись у нашому житті. Другий список складається з «плодів Духа» (вірші 22-23). З ними має ототожнюватись наше теперішнє життя, коли ми пережили спасіння в Ісусі Христі. Духовне зростання визначається плодами Духа, які дедалі частіше проявляються у житті віруючого.

6. Пояснення нового матеріалу.

Сучасна молодь довше навчається в школі та, відповідно, пізніше починає самостійне трудове життя. Ускладнилися й самі критерії соціальної зрілості. Початок самостійного трудового життя, завершення навчання та набуття стабільної професії, одержання політичних прав, матеріальна незалежність від батьків, вступ у шлюб і народження першої дитини — усі ці події, такі, що в своїй сукупності надають людині почуття повної дорослості, та відповідний соціальний статус, настають не одночасно, й сама їхня послідовність і символічне значення кожного з них не однакові в різних соціальних прошарках. Не менш важливим, аніж подовження періоду молодості, є ускладнення самого процесу соціалізації. Формування особистості молодої людини здійснюється сьогодні під впливом декількох відносно автономних соціальних факторів, найважливішими з який є: сім'я (родина), школа, спільнота однолітків (молодіжні організації, різноманітні неформальні, стихійні групи та співтовариства), засоби масової інформації. Вже сама численність цих інститутів і засобів впливу надає особистості, що формується, значно більший ступінь автономії від кожного з них окремо як ніколи в минулому.

Особисте розвиток є якісно новим, усвідомленим етапом розвитку людини, коли пробудившаяся енергія творчості починає бурхливо і радикально змінювати обставини життя. Це пошук однодумців, чи перебування на групі, пов'язаної взаємним притяганням і симпатією, а як і усвідомленням спільної справи.

Особисте розвиток – це перехід від усвідомлення, мислячого виключно загальновживаними, звичними всім категоріями, у вищі, творчі виміру свідомості – з їх постійнимцентрированием у тих вимірах. Особисте розвиток – цей постійний самоспостереження і самоусвідомлення, що призводить до освіті нових якостей.

Особисте розвиток є постійне навчання. Ознакою перебування досить високих етапах особистого розвитку є особливим допомогу іншим у проходженні тих етапів, що їх ти пройшов сам.

Грішник ненавидить праведника, бо в нього совість як критерій деформована, або він її і зовсім не має. Тим часом в духовних Книгах людського буття та в „Євангелії” сказано, що кожен повинен мати міру у всьому: „Отож умертвіть ваші земні члени: розпусту, нечисть, пристрасть, лиху пожадливість та зажерливість, бо вона ідолослужіння” (Послання Св. Апостола Павла до коринтян, 3:5).

Духовне зростання – це процес поступового уподібнення до Ісуса Христа. Коли ми віримо в Ісуса, Святий Дух починає процес нашої зміни, приводячи до відповідності з Його образом. Напевно, найкращим чином духовне зростання описане у 2 Посланні Петра 1:3-8: «Усе, що потрібне для життя та побожности, подала нам Його Божа сила пізнанням Того, Хто покликав нас славою та чеснотою. Через них даровані нам цінні та великі обітниці, щоб ними ви стали учасниками Божої Істоти, утікаючи від пожадливого світового тління. Тому докладіть до цього всю пильність, і покажіть у вашій вірі чесноту, а в чесноті – пізнання, а в пізнанні – стримання, а в стриманні – терпеливість, а в терпеливості – благочестя, а в благочесті – братерство, а в братерстві – любов. Бо коли це в вас є та примножується, то воно зробить вас нелінивими, ані безплідними для пізнання Господа нашого Ісуса Христа».

7.Закріплення теми – завдання для учнів:

Робота в зошиті. Завдання 3-7 у підручнику.

8.Підсумок уроку.

Таке усвідомлене добро породжує оздоровлення душі і дає наближення до Бога та здоров’я для фізичного тіла. „Отож коли чиниш ти милостиню, не сурми перед себе, як то роблять оті лицеміри по синагогах та вулицях, щоб хвалили їх люди. По правді кажу вам: вони мають вже нагороду свою!” (Євангеліє від Св. Матвія, 6:2).

9.Домашнє завдання: завдання 8 у підр.

 

 

Клас

Урок 10

Тема. Молода людина і навколишній світ. Місце молодої людини у світі.

Мета. Розкрити зміст поняття «фізичне зростання», «психічне зростання», «духовне зростання»; показати дітям особливості молодого віку та потребу раціонального використання часу для реалізації її зацікавлень; формувати розуміння цінність знань і переконань у людському житті.

Біблійна основа: Пр.4,13-27; Матвія, 10:28

Ключові вірші: Хто любить навчання, той любить пізнання, а хто докір ненавидить, той нерозумний (Пр.12,1); Не дайте себе звести, товариство лихе псує добрі звичаї (І Кор.15,33)

Обладнання та наочність: комп’ютер, Святе Письмо, підручник («Основи християнської етики» 9 клас).

Хід уроку

I. ВСТУПНА ЧАСТИНА

1.Християнське вітання

2.Перевірка вивченого матеріалу.

Завдання 1 у підр.

3.Мотивація навчальної діяльності

Завдання 3 у підручнику.

4.Повідомлення теми і мети уроку

II. ОСНОВНА ЧАСТИНА

5.Актуалізація знань учнів.

Наша душа має здатність зору, слуху, нюху, смаку і дотику, і ці прояви душі ми відчуваємо через наше фізичне тіло. Цікаво є й те, що Творець дає нам фізичне тіло і такі обставини, через які ми можемо удосконалювати нашу душу. Тобто в процесі соціалізації ми реалізуємо себе через реалізацію життєвих проблем. Усе, що трапляється з нами в життєтворчості, – це сходинки до духовного чи бездуховного. Ми ж люди настільки заклопотані мирським, мирською суєтою, що не завжди хочемо чути Господа, який попереджає нас не робити духовні помилки, щоб не занапастити душу. Щодо цього Ісус Христос зауважив: „І не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу і тіло вам занапастити в геєні” (Євангеліє від Св. Матвія, 10:28).

6. Пояснення нового матеріалу.

Молодість охоплює період життя від 14 до приблизно 29 років, коли людина більш-менш міцно затверджується в дорослому житті. Верхня межа молодості може істотно зрушуватися. Деякі автори продовжують її до 35-ти років. Молодість - це, насамперед, час створення родини і сімейного життя, час освоєння обраної професії, визначення відношення до громадського життя і до своєї ролі в ньому. Молодості властивий оптимізм. Людина приступає до реалізації свого життєвого задуму, вона повна сил і енергії, бажання здійснити свої мрії та ідеали. У молодості найбільш доступні найскладніші види професійної діяльності, найбільш повно й інтенсивно відбувається спілкування, найлегше встановлюються і розвиваються відношення дружби і любові. Молодість вважається оптимальним часом для самореалізації.

 

Відповідаючи самому собі на питання: Хто я? Який я? До чого я прагну? молода людина формує самосвідомість - цілісне уявлення про самого себе, емоційне відношення до самого себе, самооцінку своєї зовнішності, розумових, моральних, вольових якостей, усвідомлення своїх достоїнств і недоліків, на основі чого виникають можливості цілеспрямованого самовдосконалення і самовиховання; власний світогляд як цілісну систему поглядів, знань, переконань своєї життєвої філософії, яка спирається на засвоєну раніше значну суму знань і здатність, що сформувалася, до абстрактно-теоретичного мислення, без чого розрізнені знання не складаються в єдину систему; прагнення з початку і критично осмислити все навколишнє, самоствердити свою самостійність і оригінальність, створити власні теорії сенсу життя, любові, щастя.

Молоді властиве позитивне сприйняття сучасних реалій. За результатами опитування громадської думки Центру Разумкова на запитання про те, яке відчуття найчастіше виникає при думці про їхнє особисте життя, відповіли: надія на те, що життя поступово змінюється на краще. На другому і третьому місцях у молоді опинилися «відчуття, що життя йде нормально» і «страх перед майбутнім». Відчуття страху перед майбутнім властиве більше ніж кожній десятій молодій людині.

Значний коефіцієнт прийняття і виправдання протизаконних і аморальних учинків. Молодь значно легше виправдовує: ухиляння від сплати податків – 4,5 %; крадіжки – 2,3 %; одержання хабара і давання його ж – 3,7 %; брехню у власних інтересах – 3,9 %; отримання державної допомоги, на яку немає прав – 3,9 %; оприлюднення конфіденційної інформації про конкурента – 3,5 %.

На першому місці в житті молодь ставить розрахунок на себе і власні сили, але не впевненість у них. Майже кожна десята молода людина не розраховує ні на кого й ні на що. Відчуття впевненості у собі властиве лише трохи більш ніж кожному двадцятому молодому громадянинові країни.

За показниками соціального негативізму й апатії: щасливими почуваються 6,5 % молодих людей. Соціальної перспективи в Україні не бачать дві третини молоді. Кожна четверта молода людина боїться злиднів. Майже половина молоді – найбільше в житті боїться втратити здоров’я.

Закон дуже впливає на повсякденне життя лише 30,6 % молоді. Більш аніж кожна п’ята молода людина з