Технічне оснащення повітряного транспорту

 

Технічне оснащення повітряного транспорту включає: літальні апарати, аеропорти, повітряні лінії (траси), авіаремонтні заводи.

 

Парк літальних апаратів складається з апаратів як легших, так і важчих за повітря: дирижаблі, кулі-зонди (для наукових досліджень), повітряні кулі. Літаки і гелікоптери − основний склад. Залежно від призначення і сфери застосування літальні апарати поділяються на: пасажирські, вантажні, комбіновані (вантажо-пасажирські) і спеціального призначення (сільськогосподарські, санітарні, аерофознімальні тощо), а також навчально-тренувальні.

Літак − апарат важчий за повітря, політ якого стає можливим завдяки взаємодії сили тягла двигунів, що виникає під впливом підйомної сили крила. Кожен літак складається з фюзеляжу, тяглових двигунів, шасі та комплексу агрегатів і приладів для забезпечення функціонування всіх систем літака й управління ними.

 

Фюзеляж − корпус літака (гелікоптера). У ньому розміщується екіпаж, пасажири, обладнання, вантажі. До фюзеляжу кріпляться крило, двигуни (але не завжди), шасі, хвостове оперення. Він має бути легким і обтікаючим. Складається з каркаса й обшиття (з дюралюмінію).

 

Двигуни − поршневі (ПВД), трубогвинтові (ТВД), турбореактивні (ТРД), кількість на літаку від 1-го до 4-х.

 

Шасі − ноги літака − для зльоту і посадки, пересування по землі. Колеса, прикріплені до стійок, мають амортизатори. Для посадки на грунтові аеродроми встановлюють на одну опору кілька пар коліс.

 

Хвостове оперення − для надання літаку стійкості й керованості. Горизонтальне розташування − горизонтальне оперення: нерухома частина − стабілізатор; рухома − кермо висоти. Вертикально оперення − нерухомий кіль, повертається кермо напряму. У хвості встановлюється проблисковий маяк − для запобігання зіткнення в повітрі.

 

Крило − частина літака, яка створює підйомну силу, забезпечує стійкість і керованість у польоті. На крилі розташовані керма крену, закрилки, щитки й т. д. Крило зазвичай використовують для установлення двигунів, шасі та паливних баків.

 

Залежно від дальності польоту літаки поділяються на

− дальні магістральні, що літають на відстані 6 тис.км і більше (ІЛ-62):

− середні магістральні - від 2,5 до 6 тис. км (ІЛ-18, ТУ-154, ІЛ-86);

 

− ближні магістральні - від 1 до 2,5 тис. км (ЯК-42, ТУ-134).;

− місцеві до 1тис. км (ЯК-40, АН-24).

 

Клас літака визначається за максимальною злітною масою (вага літака):

− 1	клас − 75 т і більше;
− 2	клас − від 30 до 75	т;
− 3	клас −	від 10 до 30	т
− 4	клас −	до 10 тонн.

 

За конструктивними особливостями літаки поділяються на такі схеми: 1. За кількістю крил:

− моноплани − з одним крилом;

 

− біплани − з 2-ма крилами, розташованими одне над іншим;

 

− триплан;

 

− мультіплани − літаючі етажерки. Переважно роблять та експлуатують моноплани.

 

2. За розташуванням крила по відносно фюзеляжу:

− низькоплан (із низьким розташуванням);

− средньоплани;

− високоплани.

3. За типом шасі:

 

− амфібії;

− сухопутні;

· гусеничні;

 

· колісні: з хвостовою опорою, з передньою опорою, велосипедного типу;

 

· гідролітаки: човнові, поплавцеві.

 

4. За типом фюзеляжу:

− однофюзеляжні;

− двобалочні;

− літаюче крило.

5. За типом і розташуванням оперення:

− переднє (нормальна схема типу "качка" ТУ-144);

 

− хвостове: із однокільовим оперенням (ТУ-154), з багатокілевим оперенням (ЯК-40), з V-подібним оперенням;

− безхвостове − літаюче крило.

6. За типом двигунів:

− поршневі (встановлюється частіше на крилі);

− турбогвинтові (встановлюється частіше на крилі);

 

− турбореактивні (реактивні) (можуть усередині фюзеляжу і даху, під крилом).

Вертоліт − апарат, підйом і політ якого здійснюється за допомогою

 

повітряного гвинта з лопатями, закріпленими на вертикальному валу. Сьогодні працюють вертольоти 2-х типів марки "Мі" − з одним несучим гвинтом, і марки "Ка" − з двома гвинтами, розташованими один над одним.

 

У вертольотів з 1-м несучим гвинтом є ще кермовий гвинт, який установлюється на довгій хвостовій балці – урівноважує, розвертає від несучого гвинта й потрібен для шляхового управління (повороту вертольота

 

відносно вертикальної вісі). Камов Микола Ілліч (1902−1973 рр.)
КА-15	з	V = 130 км/годю,	1 пас. або 220 кг,	дальність	польоту =	260км
КА-18	−	V	=	130 км/год.,	3пас. або 225 кг,	дальність	польоту	=	260км.
КА-26	−	V	=	150 км/год.,	7 пас. або 900 кг	дальність	польоту	=	400км;

 

найвдаліший для патрульної служба ДАІ, авіаційно-хімічних робіт. Миль Михайло Леонтійович (1909−1970 рр.)

 

МІ-1V=170км/год., 3 пас., дальність польоту = 244км, навчальний, санітарний МІ-2 V=180км/год., 6−8 пас,. дальність польоту = 600км.

 

МІ-4 V=140км/год., 12−16 пас., дальність польоту = 475км. МІ-6 V=300км/год., 11 т дальність польоту = 970км.

МІ-8 V=1250м/год., 4 т дальність польоту = 960км.

МІ-10 V=250км/год., 12 т дальність польоту = 750км.

 

МІ-12 40 т; МІ-26; МІ-6 має два турбінових двигуна, піднімається на висоту 2000м, перевозить трактори, бульдозери, має зовнішню підвісну систему линв і гаків.

У поздовжньому та поперечному напрямках вертольотом керують за допомогою нахилу площини обертання несучого гвинта (тобто зміни напряму вектора тягла). Для цього несучий гвинт забезпечений автоматом перекосу, який повертає площину щодо вісі (змінює кути установки). Керують вертольотом за допомогою ручок, педалей і важелів. Клас вертольота на злітній масі:

 

1–10 т і більше

 

2− від 5 до 10 т; 3− від 2 до 5 т; 4− до 2 т.

 

Складники: фюзеляж (кабіна екіпажу, пасажирський салон або вантажний відсік, двигун, шасі, різні прилади). Для стійкості й керованості на них установлюють хвостове оперення, як і в літаків: стабілізатори (керовані або нерухомі) і кілі з кермами напрямів.

 

Пасажирські: МІ-4, МІ-8 для будівельно-монтажних робіт і транспортних вантажів МІ-6, МІ-10; в сільському господарстві МІ-1, МІ-26 КА-15,КА-18,

КА-26.

 

Аеропорт − комплекс інженерних споруд і устаткування, призначених для прийому та відправлення літальних апаратів, виконання технічного обслуговування повітряних суден, обслуговування пасажирів, переробки багажу, вантажів і пошти.

 

Залежно від ліній, на які аеропорт відправляє літаки, розрізняють міжнародні, міждержавні (колишні союзні), місцеві аеропорти.

 

За річним обсягом обслуговуваних пасажирів (сума тих, хто відбув і прибув) поділяють на п'ять класів.

 

I−4−7 млн. чол.

II−2−4 млн. чол.

 

III–600 тис. −2 млн. чол.

 

IV–150 тис. –600 тис. чол. V–25 тис. –150 тис.чол.

 

Аеропорти, що обслуговують понад 7 млн. пас. на рік належать до позакласових, а менше 25 тис. чол. − не класифікуються.

 

Аеропорт включає в себе: аеродром, прилеглу територію і службово-технічну територію з аеровокзалом.

 

Аеродром − основна частина аеропорту. Він становить спеціально підготовлену земельну ділянку, що має комплекс споруд і устаткування, що забезпечують злети, посадки, керування, стоянку й обслуговування повітряних суден.

 

У межах аеродрому провадиться посадка пасажирів у літаки (вертольоти), висадка з них, транспортування пасажирів, а також навантаження (вивантаження) в літак (із літака) багажу, вантажів, пошти.

 

Аеродром складається зі злітно-посадкової смуги і службово-технічної території. Головна споруда аеродрому − злітно-посадкова смуги (ЗПС).

Першою злітно-посадковою смугою вважають дерев'яний настил в 1882 р. виконаний Можайським для зльоту його літака. Перші авіатори використовували для підйому своїх апаратів будь-яке рівне місце − поле, дорогу. Коли з'явилися регулярні авіалінії, знадобилися аеродроми. Спочатку вони були квадратними або круглими. Льотчики садили машини в будь-якому напрямку (залежно від напрямку вітру).

 

Поступово літаки ставали важчими, літали все швидше. Приземлялися й під кутом до вітру. Смуги ставали довшими, і вже з'явилися аеродроми у вигляді еліпсів, трикутників, прямокутників. При цьому враховувалися сила та напрям вітрів, що переважають у цьому місці. Сьогодні − прямокутник, поздовжня вісь, яка розташована в напрямку панівних вітрів.

 

Покриття ЗПС

 

Спочатку були порослі травою поля. Існували спеціальні сорти трав і ціла наука з догляду за ними (виводили з ладу дощі, розбивали колеса).

 

У середині 30-х років − скалля, залита в'яжучим матеріалом, асфальт, асфальтобетон. У 1940р − у Внуково − цементобетон. У кінці 50-х − напружений залізобетон (Домодєдово). Сьогодні − аеродромний бетон, який має дуже високу міцність (товщина – 40 см).

 

Для сучасних реактивних літаків, довжиною приблизно 3км, шириною приблизно 60м, у спекотному кліматі довжина приблизно 4,5км. мають світлову систему:

 

Білі вогні вісь ЗПС (один ряд).

 

зелені вогні вхідні, повідомляють про початок ВП смуги; червоні обмежувальні кінець ЗПС, кінець стернової доріжки

 

білі або жовті (у 2-му ряду) бічні сторони ВПП кордон рулейних доріжок. Установлено радіомаяки, які "повідомляють" пілоту висоту та відстань до

 

початку смуги.

 

На службово-технічній території розміщують будівлі і споруди, призначені для виконання технологічних операцій із обслуговування пасажирів, вантажних і поштових перевезень, а також певні види технічного обслуговування.

 

Приаеродромна територія прилегла до аеропорту місцевість, над якою в повітряному просторі здійснюється маневрування повітряних суден.

 

Кожен аеропорт оснащується відповідним комплексом засобів навігації й управління повітряним рухом (УПР).

 

На території аеропортів розміщуються:

 

Комунікації водопостачання, теплопостачання, газопостачання, паливопостачання;

 

· Каналізація;

 

· Подача стиснутого повітря;

 

· Електоропостачання;

 

· Зв'язок.

 

Засоби посадки літаків: радіомаякові системи, світлосигнальне обладнання, радари, автомати.