Матеріал для контрольної роботи «Корекційна спрямованість – провідний напрямок педагогічної роботи в навчально-виховному процесі з дітьми з особливими освітніми потребами».

Матеріал для контрольної роботи № 2

Педагогічна корекція – складна система засобів і впливів на учня, спрямованих на послаблення або виправлення вад його розвитку, яка ґрунтується на максимальному використанні збережених можливостей дитини і реалізується у двох взаємопов´язаних напрямках:

1) послаблення або виправлення недоліків у тій чи іншій сфері розвитку дитини;

2) Сприяння розвиткові дитини як цілісної особистості.

Компонентами такої системи є:

- єдність педагогічних і медичних впливів;

-єдність діагностики і корекційних заходів

- взаємодія вчителів, вихователів, психолога, лікарів, батьків;

- дотримання послідовності і наступності у корекційно-виховній роботі;

- суворе дотримання охоронно-педагогічного режиму в школі і сім´ї.

 

Матеріал для контрольної роботи «Корекційна спрямованість – провідний напрямок педагогічної роботи в навчально-виховному процесі з дітьми з особливими освітніми потребами».

Запитання для контролю знань (контрольної роботи).

1.Що таке корекція?

2.Чому провідним завданням спеціальної освіти (шкіл) є корекція недоліків розвитку.

3.Який навчальний процес називається корекційно спрямованим?

4.У чому полягає тотальність корекції порушень розвитку у навчально-виховному процесі.

5.Яка відмінність між корекцією і навчально-виховним процесом.

6.Яка мета, прийоми, результати корекційної роботи і навчально-виховного процесу.

7 Які існували шляхи (підходи) до корекції вад розвитку (історичний аспект).

8. Фізіологічна основа корекції. Психологічна основа корекції.

9.Види спрямованості корекційної роботи.

10.Назвати напрямки загальної корекції

11.Індивідуальна корекція, етапи її, форми.

 

(Характеристика) Корекційна робота є основою усієї навчально-виховної роботи в спеціальному НЗ, є стрижнем всього педагогічного процесу, має тотальний характер. Бо не існує окремої програми корекційної роботи, але кожен урок, навчальне завдання чи режимний момент передбачають крім конкретних навчальних цілей вирішення корекційних завдань, пов´язаних з основним порушенням, спираючись на збережені функції і використовуючи обхідні шляхи та компенсаторні можливості організму. Корекція здійснюється не за окремими елементарними психічними процесами, а цілісно, тобто адресується до усієї особистості в цілому з урахуванням ядерних ознак (первинного дефекта) (Єременко).

Схема корекції в системі спеціальної освіти: корекційне навчання включає в собі корекційний розвиток і разом вони впливають і забезпечують корекційне виховання (Хохліна О.П.).

Корекційний процес зливається з навчально-виховним, проте для успіху педагогічної корекції слід ці процеси розрізняти.

Відмінності між ними існують:

в цілях,

педагогічних прийомах,

результатах навчання.

Ціль навчально-виховної роботи - оволодіння знаннями і навичками у відповідності до програми. Метою корекційної роботи є виправлення властивих дитині недоліків психофізичного розвитку.

Ціль корекційної роботи – усунення або ослаблення (зменшення) психолого-педагогічними засобами недоліків, відхилень в психофізичному розвитку дитини (інтелектуальному, емоційному, психічному, вольовому, поведінковому, руховому) на основі створення оптимальних психолого-педагогічних умов для розвитку психічного потенціалу кожної дитини, сприяти "відносній" нормалізації (у смислі здатності до суспільного функціонування, виконувати суспільні ролі) формування особистості.

Педагогічні прийоми навчально-виховної роботи – способи (техніки) формування навчальних навичок і умінь:корекційної роботи - відрізняються тим, що вони стимулюють компенсаторні процеси розвитку дітей і дозволяють формувати нові позитивні якості.

Результатом навчально-виховної роботи є опанування певним обсягом знань, конкретних умінь, та навичок. У результаті корекційної роботи формуються узагальнюючі навчальні та трудові вміння, які відображають рівень самостійності під час розв´язання нових навчальних завдань. Результати навчально-виховної та корекційної роботи відрізняються також темпом їх досягнення.: навчання учнів конкретним вмінням, знанням, і навичкам відбувається набагато швидше, ніж виправлення недоліків їхнього розвитку.

Корекція має фізіологічну і психологічну основу.

Фізіологічною основою корекції недоліків розвитку психічного та фізичного розвитку є вчення

а) про пластичність функцій центральної нервової системи та

б) про компенсацію дефектів.

Психологічною основою корекції вад розвитку є положення Виготського Л.С. про можливість розвитку (на відміну теорії преформізму) дітей і про єдність законів розвитку нормальної і аномальної дитини, виняткове значення для психічного розвитку дитини соціального фактора, яким є навчання і виховання,. Л.С.Виготський, увівши поняття про "зону актуального розвитку" та "зону найближчого розвитку" (ЗНР), довів, що навчання завжди йде попереду розвитку, веде його за собою, забезпечує продуктивність. Мало ефективний той шлях навчання, яких "підлаштовується" під можливості дитини, реалізує лише її актуальні можливості і не дбає про ЗНР.

Під впливом фізіологічних і психологічних передумов виникають якісні зміни в пізнавальній діяльності - корекційний ефект. Вони є проявами нових психічних новоутворень, основою виникнення відсутніх або поліпшення недосконалих (недорозвинених) функцій, отже, ознаками реабілітації (відновлення).

Спрямованість корекційної роботи. У корекційній роботі розрізняють спрямованість на корекцію загальних тобто спільних, властивих для усіх дітей з певним видом порушень (загальна корекція) і корекцію, спрямовану на корекцію індивідуальних недоліків порушень, що виявляються у окремих дітей з цим же видом порушень (індивідуальна корекція). Загальна корекція доповнюється індивідуальною.

Так, загальна корекційна робота з усіма розумово відсталими учнями у виправленні недоліків мислення, формуванні вищих психічних функцій (довільності, саморегуляції, самостійності, усвідомленості дій), комунікативних умінь тощо, що дозволить їм набувати знання на вищому рівні.

У цьому зв'язку може йтися про засоби загальної і індивідуальної корекції.

Відповідно до цього розрізняють загальні засоби корекції і індивідуальні засоби корекції.

До засобів загальної корекції відносяться: види навчальної діяльності, навчальні предмети

- розвиток дрібної моторики, сенсорне виховання (накопичення вражень і збагачення словника), розвиток і диференціація слухових відчуттів і сприймання у дітей із ЗНМ; розвиток сприймання, уміння спостерігати, розглядати об´єкти сприймання, аналізувати деталі, формування навичок порівняння, виділяти спільні і відмінні ознаки, групувати, узагальнювати (діти з порушеннями зору); просторових уявлень.

- розвиток мовлення, як засіб загальної корекції інтелектуальних порушень(супроводжувати дії, звітуватись про виконане, планувати) у Р\в, у дітей із ЗПР. Засіб корекції словесно-логічного мислення, формування понятійного мислення, шлях виведення всій пізнавальних процесів на рівень вищих психічних функцій (надають довільності, усвідомленості, самостійності) – Мовлення інтелектуалізує пізнавальні процеси. Тому часто є і асобом загальної корекції і предметом корекції. Встановлення причииново-наслідкових залежностей.

- розвиток уяви (імажинативні дії), ігрових дій, відтворення рольових сюжетів – загальний корекційний засіб формування абстрактного мислення. Конструктивної діяльності – засіб корекції мислення, наочно-образного мислення, просторового аналізу.

- Розвиток уваги, пам´яті.

- Великі резерви розвиваючого впливу образотворча діяльність – передумови абстрактноо мислення.

Необхідність індивідуальної корекції зумовлена нерівномірністю порушень у ді тей з одним видом ушкодження та різним темпом їхнього розвитку,. що зумовлює різні темпи оволодіня знаннями, уміннями,навичками. Реалізується в умовах індивідуального підходу. Важливим моментом при цьому є з´ясування причини помилок та труднощів. Так, є діти, які дуже повільно засвоюють матеріал. Причини тут можуть бути різними: порушення моторики, інертність мисленнєвих процесів у епілептика, швидка втомлюваність і виснажливість, значне зниження інтелектуальної діяльності. Індивідуальна корекція здійснюється у різних формах: на фронтальних і індивідуальних заняттях.. Основою здійснення індивідуальної корекції є діагностика індивідуальних особливостей діяльності дитини і добір конкретних прийомів, шляхів, засобів корекції. Для учнів з руховими розладами – скорочується обсяг завдань, на заняттях праці зменшується трудомісткість завдань, учням з високою втомлюваністю надаються перерви з переключенням на інші види діяльності. Для окремих дітей організуються логопедичні заняття, заняття з ЛФК, психокорекційні вправи.

Корекційна робота в процесі розвитку, навчання і виховання - це аспект профілактики відхилень у психічному розвитку дітей з психофізичними порушеннями (у сенсі подолання вторинних дефектів розвитку). Чим раніше розпізнане порушення і розпочата цілеспрямована корекційна робота ти продуктивніший результат, вторинні ускладнення можуть не виникати або їх виникнення можна істотно обмежити.

Історичні етапи розвитку уявлень про корекцію, її значення, засоби. Аналіз того, як в різні історичні етапи розвитку корекційної педагогіки оцінювалось значення корекціі для розвитку і (по сучасному) психолого-педагогічної реабілітації дітей з вадами розвитку, свідчить:

В усі історичні періоди корекції надавалось дуже серйозного значення. Особливо цінні в цьому напрямку роботи Грабарова О.М, Л.С.Виготського, Занкова.

Проте між ними існували серйозні відмінності, іноді навіть протилежні, у поглядах на сутність корекції, на її місце у навчально –виховному процесі, на засоби її здійснення ( якими засобами здійснювати корекційний вплив, що має бути предметом виправлення (подолання, усунення, стимуляції розвитку) істотно залежало від розуміння самих недоліків ушкодженого розвитку, уявлень про структуру дефекта (тобто взаємозв´язок і взаємовплив І і П порушень (дефектів)), його своєрідність в залежності від виду порушень.

Це позначилось на принципах побудови і реалізації спеціальної (або корекційної) освіти.

Так, на початковому етапі розвитку корекційної педагогіки (з часів Сегена, переважно у контексті олігофренопедагогіки), вважалось, що найбільш ушкодженими сферою психічних процесів або основою їх порушення є неповноцінність відчуттів, одержаних дітьми з реальної дійсності за допомогою органів чуття. Тому розвитку семе відчуттів надавалось виняткове значення і у відповідності до цього розроблялась система спеціальних вправ. Найповніше і найзавершеніше вираження ідея зміцнення і розвитку органів чуття (а відповідно до них відчуттів, сприймання, увлень) як провідного напрямку корекції, знайшла у відомі і досі теорії методі Марії Монтессорі (1915). Увійшла в історію дефектології під назвою "сенсорна культура. Метод – тренування у певній системі вправ; матеріал – спеціальні дидактичні посібники (набори геометричних вкладок, брусків різних розмірів, плоских фігур, різнокольорових тканин, дощечок, смужок).

Другий напрям спеціальної роботи, спрямованої на виправлення недоліків розвитку дістав назву "психічна ортопедія" – виходив з того, що найбільш слабкою ланкою психічної діяльності, наприклад, розумово відсталих є воля і увага. Для розвитку цих процесів розроблялись і застосовувались на окремих уроках спеціальні вправи.

Корекційний ефект виявився низьким: навички розрізнення істотно розвивалися, але вони не мали очікуваного результату – високого розвивального ефекту ні на пізнавальну сферу, ні тим більше на сферу особистості дитини. В основному означав пристосування до дефекта, з опорою на елементарні функції. В основі цього підходу лежить невиправдане передбачення, що удосконалення чуттєвої сфери буде автоматично впливати на розвиток мислення. Таке розуміння сутності корекції є спрощеним, не давало належного ефекту.

У 20-30 роках ХХ століття відбулися зміни у поглядах і зроблені спроби відійти від штучності вправ на основі механічного тренування, унести до них принцип життєвості, тобто суспільної значущості, необхідності для дитини, відповідно до її потреб. Спочатку сенсорна культура була переведена у сенсомоторне виховання (сенсомоторна культура, розроблена Грабаровим А.М., головна ідея – саморозвитку дитини). Корекційна робота стала предметом окремих занять у початкових класах (предметно-практична діяльність школі глухих (Зиков) – провідний метод розвитку мовлення, уроки праці – суспільно-корисної діяльності в допоміжній школі.

Новий етап якісних змін у поглядах на можливості корекції, її цілі виник на переосмисленні поглядів щодо психічного розвитку, його джерел. Істотний внесок у погляди щодо можливості корекції і її цілі зроблено Л.С.Виготським і його співробітниками, які заклали основи діяльнісного підходу до розвитку, утверджуючи принцип прижиттєвості формування основних психологічних структур в активній діяльності дитини, спрямованої на засвоєння соціально-культурного досвіду (О.М.Леонт´єв, Д.Б.Єльконін), вчення про провідну роль навчання у психічному розвитку дитини і особливо аномальної і сформулювали думку, що найкращим результатом корекції є максимально можливе формування вищих психічних функцій, які забезпечують вищий рівень компенсації – інтеграцію у суспільне життя (Ярмаченко М.Д.- не так важливо подолати саму глухоту, як пристосувати глуху дитину до активної життєдіяльності у суспільстві).

Найперше була відкинута теорія сенсомоторної культури Грабарова А.М., яка функціонувала у цей період. Певний час у корекційній роботі ще проявлявся традиційний принцип пристосування дитини з вадами до труднощів,які він зумовлює, виражений у максимальному прагненні полегшити і спростити процес учіння таких дітей, використовувати різні види тренувальних вправ.

В практиці роботи спеціальних НЗ з´явились педагогічні прийоми, спрямовані на розвиток мислення, мисленнєвих операцій та розумових дій у процесі засвоєння знань, завдяки яким у них формуються вищі психічні функції, вищі особистісні якості. Було доведено, що у дітей з вадами завдяки системному корекційному навчанню принципово можна сформувати ВПФ. Навіть у розумово відсталих у певних межах.

( (ВПФ – довільні, регульовані свідомістю форми психічної діяльності та поведінки. Це вищі психічні утворення психічної організації. Приклади. Абстрактно-логічне мислення (встановлення причинново-наслідкових зв’язків, узагальнення, понятійне мислення, умовиводи). Вищі форми пам´яті (осмислені форми запам´ятовування, відтворення), творча уява (наука, мистецтво), відтворення., Осмисленість і диференційованість чуттєвого досвіду, основаного на високому рівні розвитку аналітико-синтетичних дій (дегустатори, фігуристи, гімнаст). Високий рівень духовності почуттів, моральності. Свідома регульована культурна поведінка – основа адаптабельності - за деякими джерелами – критерій інтелектуальності).

Отже. Тільки те навчання добре, яке стимулює, веде за собою розвиток і сприяє виникненню ВПФ. Передбачаючи наступні розробки у цьому напрямку - зроблено висновок – найкращим шляхом корекції є системне навчання дитини, увесь навчально-виховний процес у його цілісному вигляді як провідної діяльності. Встановлено, що корекційна робота повинна проводитись не на ізольованих від навчальних програм спеціальних уроках, а у всьому процесі навчання і виховання, шляхом використання спеціальних педагогічних засобів і прийомів.