Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні. Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань. Кличний відмінок. Основні формули звертань.

Тема: Граматичні норми сучасної української літературної мови

У професійному мовленні

 

1. Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні. Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань. Кличний відмінок. Основні формули звертань.

2. Особливості використання граматичних форм прикметників у професійному мовленні. Використання форм ступенів порівняння прикметників. Вживання присвійних прикметників.

3. Дієслівні форми у професійному мовленні.

4. Особливості використання службових слів у професійному мовленні.

5. Синтаксичні норми української літературної мови у професійному мовленні.

 

Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні. Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань. Кличний відмінок. Основні формули звертань.

Особливості використання граматичних форм іменників у професійному мовленні.

Слід пам’ятати, що науковий та офіційно-діловий стилі вимагають:

1. Перевагу надавати абстрактним, неемоційним, однозначним іменникам книжного походження; автор, біографія, варіант, габарит, гарант, довідка, екзотика, екскурсія, ємність, єство, журі, звершення, зона, інгредієнт, компрометація, кон’юнктура, лабораторія, маркетинг, номенклатура, об’єктивність, поборник, прецедент та ін. Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного стилю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою основою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальними конструкціями.

2. Збірні іменники, що позначають сукупність однакових або подібних понять, істот, тварин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студенти, професори, діти, а не „студентство”, „професура”, „дітвора”.

Проте для деяких збірних іменників ОДС є основною сферою функціонування: адміністрація, секретаріат, ректорат, група тощо.

3. Щоб уникнути помилок при відмінюванні іменників ч.р. ІІ відміни, слід пам’ятати, що закінчення слова у Р.в. однини (- а/-я або -у/-ю) залежить від лексичного значення.

Окремі багатозначні слова (або омоніми) у різних значення мають різні закінчення: апарата – апарату, рахунка – рахунку, бала – балу.

4. Нульове закінчення для іменників чоловічого роду II відміни у З. відмінку однини, а не в Р.в.: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

5. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним іменникам, які забезпечують однозначність і водночас узагальненість змісту, наприклад: надати допомогу, дати доручення, а не „допомагати”, „доручити”. Хоча в наказах, розпорядженнях та інших документах припускається форма наказового способу дієслова (доручити, оглянути та под.).

6. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати ставити в З. відмінку, а не в Д., наприклад: повідомити студента, а не „повідомити студентові”.

7. Особливо ретельно треба стежити за тим, щоб поєднання відмінкових форм не викликало двозначності, напр.: контроль бухгалтерії, допомога університету. Її можна уникнути, ввівши слова-конкретизатори: контроль з боку бухгалтерії, допомога від університету.

 

Іменники на позначення статусу, професій, посад, звань.

Назвами посад, професій, звань виступають іменники чоловічого роду незалежно від статі особи, яку вони позначають: викладач хімії, касир заводу, бригадир цеху, а не „викладачка хімії”, „касирка (касирша) заводу” „бригадирка (бригадирша) цеху”.

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив, старший інспектор комісії записав, висококваліфікований кухар ресторану переміг.

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенники та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...; В обговоренні монографії взяла участь професор Іваненко Галина Степанівна.

Слід звертати увагу на контекст уживання професії чи статусу, наприклад: До кабінету було запрошено секретарку директора Полякову Л. О. і До кабінету було запрошено секретаря комісії Полякову Л. О.

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, учениця та ін. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, покоївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

Усе частіше в ЗМІ можна натрапити на слова професорка, депутатка, директорка, поетка, прем’єрка та ін. Від активного вживання такі слова поступово втрачають колорит розмовності, але все ж залишаються в групі стилістично обмеженої лексики.

 

Кличний відмінок. Основні формули звертань.

Для вираження звертання до однієї особи або сукупності осіб в усіх стилях української мови використовується кличний відмінок.

У звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму Кл.в. має як перше слово, так і друге (за винятком слів посол, суддя, які вживаються тільки у формі Н.в.): добродію бригадире, пане лейтенанте.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та імені, форму кличного відмінка набуває як загальна назва, так і власне ім’я: брате Петре, друже Миколо, панно Катерино.

У звертаннях, що складаються з загальної назви та прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, а прізвище завжди виступає у формі називного відмінка: колего Іванчук, студенте Максименко.

У звертаннях, що складаються з двох власних назв – імені та по батькові, обидва слова мають закінчення кличного відмінка.