Зимовий похід Армії УНР є однією з найгероїчніших сторінок національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., взірцем незламної віри в свої ідеали.

Намагаючись вивести Україну з міжнародної ізоляції, Симон Петлюра був змушений піти на укладення між УНР і Польщею угоди про спільні дії проти Червоної армії. Однак ставка на цей союз не виправдала себе -- польський уряд, зрадивши союзників, фактично залишив українське військо наодинці з більшовиками. Після тяжких боїв на теренах України армія УНР мусила відступити за р. Збруч і наприкінці листопада 1920 р. була інтернована польською владою.

З 21 листопада 1920 р. на території Польщі почав діяти Державний центр УНР в екзилі (у вигнанні). Він включав Директорію, уособлювань її головою і Головним отаманом С. Петлюрою, уряд УНР, армію УНР та державні установи з їхніми службовцями.

У 1923 р. уряд радянської України зажадав від польських властей видачі С. Петлюри як ворога народу. Тож він змушений був виїхати спочатку до Будапешта, згодом -- до Відня і Женеви, а з 1924 р. оселився з родиною у Парижі. На теренах Франції С. Петлюра продовжував керувати діяльністю екзильного уряду УНР, заснував тижневик „Тризуб”, активно займався публіцистикою. У Польщі він відновив свою публіцистичну діяльність, видавши в 1923 р. брошуру "Сучасна українська еміґрація і її завдання", а вже в "Тризубі" С. Петлюра писав переважно про недавні українські визвольні змагання, про становище України під більшовиками та завдання еміграції. Свої праці підписував власним прізвищем і різними псевдонімами: В. Марченко, В. Салевський, І. Рокитний, О. Ряст та криптонімами

25 травня 1926 р. постріли більшовицького агента С. Шварцбарда обірвали життя незламного борця за незалежність України.

Могила Петлюри на кладовищі Монпарнас в Парижі

Володимир Сергійчук Симон Петлюра і єврейство ДОКУМЕНТИ Телеграма Головного Отамана вiйськ УНР Симона Петлюри коменданту станцiї Миргород про заборону єврейських погромiв українськими вояками, розслiдування ексцесу на станцiї Яреськи й карне переслiдування винних 28 сiчня 1919 року Київ Мiнiстерство Еврейських справ Миргород Київа з Київа Отп Без/на и БЕС/СЛ 28/1: 18: 36 Мiнiстерство Еврейських справ повiдомляє про грабунки та эксцеси на ст Ерiськи над Еврейським населiнiем з боку проходящiх эшелонов крапка наказую раслiдувати справу i менi донести, а також вжити мiри, щоб подiбнi ексцеси надалi, не мали мiста i карно переслiдувались 28 сiчня Головний Отаман Петлюра. Оригiнал. Машинопис. ЦДАВОВУ: ф.2060. –Оп.1 –Спр. 23. –Арк.10. Закон Директорії УНР про утворення Особливої Слідчої Комісії для розслідування єврейських погромів 27 травня 1919 року ІМЕНЕМ УКРАЇНСЬКОЇ НАРОДНЬОЇ РЕСПУБЛІКИ ЗАТВЕРДЖУЄМО: Голова Директорії Петлюра Члени — А. Макаренко Член-Секретарь Ф. Швець 27 травня 1919 року. Посвідчую: Т.в.о. Державний Секретарь Іван Лизанівський: Ухвалений Радою Народніх міністрів ЗАКОН Про утворення особливої слідчої комісії для розслідування протиєврейських погромних подій. 1) Для розслідування протиєврейських погромних подій закласти Особливу Слідчу Комісію з найширшими повноваженнями. 2) Усі справи, по яких цею комісією буде виявлено винних, передати до розгляду надзвичайного військового суду. 3) На Особливу Слідчу Комісію покладається: а) всестороннє розслідування протиєврейських погромів на території України і злочинної агітації проти єврейського населення. б) виявлення винних і притягнення їх до карної відповідальности. 4) Комісія розпочинає справи з пропозиції Міністра Юстиції по зносинах його з Міністром Єврейських Справ. 5) Комісія складається: з Голови, який приз-начається Директорією з ухваленого Радою Народніх Міністрів внесення Міністра Юстиції, і п’яти членів, які призначаються відповідними Міністрами по одному від Міністерств Юстиції, Військового, Праці, Внутрішніх Справ і Єврейських Справ. 6) Для законности постанов Комісії необхідна участь в засіданні Голови Комісії або його заступ-ника, яким вважається представник Міністерства Юстиції, не менше двох членів Комісії та Сек-ретаря Комісії чи його товариша. 7) Постанови Комісії оскарженню не підлягають, а постанови та акти окремих членів Комісії та осіб, виконуючих її доручення, оскаржуються до Комісії, при чому скарга не затримує дальнішого руху справ. 8) Комісія має окрему канцелярію в складі Секретаря, його Товариша та трьох урядовців по призначенню Голови Комісії. 9) Комісія, окремі члени її з доручення Комісії, а також особи, які будуть в розпорядженні Комі-сії для переведення розслідування, користуються всіма правами судових і військових слідчих і виконують свої обов’язки згідно уставів: судочинства карного й військово-судного. 10) Комісії надається право накладати на військових і судових слідчих, членів окружних, апеляційних і військових судів виконання слідчих обов’язків як по окремих дорученнях, так і по цілих справах, при чому в такому разі ці особи вважаються прикомандированими в розпорядження Слідчої Комісії. 11) Комісія, окремі її члени й особи, що знаходяться в її розпорядженні, мають право безпосередніх зносин зо всіма урядовими особами й установами, безпосередньої виїмки кореспонденції, накладення арештів на капітали та інші цінності, заборони вивласнення нерухомого майна осіб, притягнених до слідства, переведення трусів і арештів, а також мають право вимагати від усіх осіб і установ державних, громадських і приватних неодмінної допомоги і співучасти. 12) Комісія має право безпосередньо підіймати переслідування проти урядових осіб усіх рангів, як за загальні, так і за службові карні вчинки, що в зв’язку з погромними подіями. Правило це відносно службових злочинів не поширюється на урядових осіб судової та військової-судової офіції. 13) Комісія має право тимчасово усувати з посад усіх притягнених до слідства урядових осіб за винятком, зазначеним в статті 12 цього закону. Постанова про усунення надсилається для виконання відповідному начальству. Урядові особи перших трьох клясів можуть бути тичасово усунені з посад після ухвали Радою Міністрів, внесеної Міністром Юстиції пропозиції Слідчої Комісії про це усунення. 14) Прикорочення обвинувачення переводиться по постанові Комісії при участи в складі комісії особи прокурорського догляду по призначенню Міністра Юстиції. 15) Зазначені справи з постановами, викладеними пристосовно до вимог статті 520 Устава Карного Судочинства, Комісія передає відповідному військовому начальникові, який користується правами Командира Корпусу, котрий на підставі закону від 26 січня 1919 року складає надзвичайний віськовий суд для розгляду цих справ. Примітка: У випадках, коли це визнають необхідним Міністри Юстиції, Військовий і Єврейських Справ, склад надзвичайного військового суду призначається Директорією по загальному приставленню вищезазначених міністрів. 16) Комісії надається право, не дочекаючись закінчення всього розслідування, передавати тим же порядком до зазначеного суду з’ясовані справи, щодо окремих обвинувачених. 17) Видатки на утримання Особливої Комісії переводяться з коштів Державної Скарбниці й потрібні суми асігнуються в розпорядження Міністра Юстиції в порядкові аванового асігнування. 18) За працю в комісії, крім утримання, що одержуються в інших державних інституціях за всіма добавками, в тім числі й евакуаційними по постійних посадах, одержують: Голова Комісії, члени Комісії і особи, прикомандировані до Комісії для постійної праці, до 50 гривень на добу з тим, що ці гроші видаються щотиждня. 19) Голова і члени комісії, які не займають урядових посад, одержують винагороду за участь у комісії: Голова до 150 гривень, а члени по 120 гривень на добу з тим, що ці гроші видаються щотиждня. 20) Канцелярські служачі, які будуть прикомандировані до Комісії з державних інституцій, крім отримання за всіма добавками, з тим числі й евакуаційними по їх постійних посадах, одержують винагороду за працю в Комісії по 30 гривень на добу з тим, що ці гроші видаються щотиждня. 21) Канцелярські служачі, які не займають урядових посад, одержують винагороду за працю в Комісії по призначенню Голови Комісії тим же порядком не вище ста гривень секретарю і 80 гривень іншим урядовцям на добу. 22) Голова Комісії користується правами урядової особи 3-ої кляси, а члени Комісії правами 4-ої кляси. 23) На видатки по уторенню Особливої Слідчої Комісії і переведення в життя цього закону асігнувати в розпорядження Міністра Юстиції з коштів Державної Скарбниці двісті тисяч (200.000) гривень авансу. 24) Закон цей перевести в життя по телеграфу. За Голову Ради Народніх Міністрів —Андрій Лівицький Міністр Єврейських Справ —П. Красний З оригіналом згідно: За Начальника Відділу Департаменту Законодавчих Справ Державної Канцелярії (підпис) Копія. Машинопис. ЦДАВОВУ: ф. 2208. –Оп. 1.–Спр. 110. –Арк. 19–20. Телеграма Головного Отамана військ УНР С.Петлюри коменданту тилу з вимогою негайно розстрілювати провокаторів, що підбурюють козаків до єврейських погромів, і повідомляти про це населення 17 червня 1919 року Копія телеграми, одержаної Канцелярією Війсь-кового Міністерства з Ставки 17 червня 1919 р. Нижче цього передаю для відому та виконання в копії телеграму Головного Отамана Ч. 279. Всім всім смерть погромникам Телеграма Головного Отамана Військ Української Народньої Республіки Коменданту тила Копія Наказному Отаманові Прем’єр-Міністру Міністру Внутрішніх справ Міністру Єврейських справ В часопису “Український козак”, число третє, повідомлення, що в Волочиську після вступу нашого війська самими козаками був заарештований невідомий робітник, що підбивав наших козаків до єврейського погрому. Коли це було в дійсности, то наказую провокаторів негайно розстрілювати, повідомивши про це населення. Надалі в таких випадках вимагаю твердости і рішучої розправи з такими провокаторами по закону військового часу. Ч. 279. 8 червня 1919 року. Головний Отаман Петлюра Наштадарм Тютюник 17 червня 1919 р. Ч. 1599/2283 З оригіналом згідно: Діловод (підпис). Копія. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф.1092. –Оп. 2. –Спр.169. –Арк. 32. Повідомлення про зустрічі єврейських діячів з Головою Директорії С. Петлюрою в Кам’янці 17 липня 1919 року Копія Переклад з еврейської мови До пана Міністра єврейських справ Доклад делегації єврейського населення, бувшої у Пана Головного Отамана 17 Липня ц.р. Пан Головний Отаман починає промову тим, що він прохав Міністра Внутрішніх Справ і Мі-ністра Єврейських Справ, щоб до нього прибула делегація всього єврейського населення, а не від партій, щоб переговорити про бажання п. Головного Отамана й про бажання представників єврейського населення, як найкраще упорядкувати мирне сожиття цих двох народів. Бесіда була не политичною, але зовсім відсторонити политичний мент є неможливим. Большовизм існує, це хвороба, але большевизму не буде, тому що він не має корінів на Вкраїні, де 84% населення це селяне. Протиєврейські ексцеси це результат роздратування, викликаного провокацією. З провокацією я буду нещадно боротися як з огляду державного, так і з погляду військового. Я добре розумію, що козаки, котрі грабують, — з людей військових пертворюються в простих бандітів. Козаки це вже розуміють і самі вживають проти цього заходів. В зв’язку з розвитком наступу нашої армії я буду вимагати від інспектури і військового начальства, щоб вони вживали самих рішучих заходів в боротьбі з погромами. В Галичині євреї йдуть разом з українцями. Поляки їх однаково переслідують, а Галицьке Суспільство дуже оцінює цю спільну працю. А також і наші козаки звернули свою увагу на це. Він хоче слово від делегації, що вона буде впливати на той бік фронту. Він розповсюдить по той бік фронту свої телеграми і телеграми єврейського Міністра. Він буде впливати на повстанців, що треба жити в повній згоді з єврейським населенням. Треба боротися з большовиками, але боротьби з євреями він не допустить. Йому відомо, що большовики хтять деморалізувати українську армію навіть асігнували для цього мільйони грошей. Йому відомо, що большовики грабують єврейське населення, так було в Солонківцях, і він радив представникам єврейського населення Солонківців звернутися до Єврейського Міністра, доставити йому спис шкід, а Міністр вже буде дбати, щоб уряд асігнував необхідні кошти. Поки що він видав їм допомогу на кілька днів. Він хоче почути від делегації слово, котре переконало би його, що єврейське населення допоможе йому в боротьбі з большовиками. Але окрім боротьби з большовиками, Україна веде боротьбу за свою самостійність. Євреї весь час підтримували Українську самостійність. Він прохає і надалі підтримувати його в цьому. Війську необхідні набої, і він прохає допомогти дістати їх через Румунських євреїв. Крайз говорить: Як би не хтіли обійти политичний мент, це є неможливим, понеже делегація складається з слідуючих осіб: Равина Гутмана — представника Кам’янецької ордотоксії, Кнейдермана — представника Кам’янецької Єврейської Громади, Альтмана — представника сіоністів і Громади: Крайза — представника трудових кол, Драхлера — представника Поалей-Ціон і Богарада — представника Бунда і з’єднаних соціалістів. Головний Отаман заявив, що готовий з задоволенням вислухати кожного. Першим говорив на єврейській мові равин Гутман: Релігійні звичаї вимагають, що коли бачать Голову народа, то говорять молитву: Благословен Той, хто відділив від своєї честі чоловікові. За часів царизму у нього такого випадку не було, і він не зміг би висловити таку молитву, як Владі, опоганивший частину божества в собі єврейськими погромами. У большовиків він теж не міг висловити цю молитву, понеже вони цілком опоганили божество. Тепер він висловляє молитву з легким серцем, бо зміст і склад Уряду намічається демократичним, при котрім єврейському народові буде легко жити. Найкращим доказом цього являється те, що Україна являється першою країною, в котрій є єврейській міністр. Большовизм був з погляду святої Тори свого роду Вавилонське Стовпотворіння, покоління котрого було покаране потопом, понеже не могло існувати. Також і большовизм, бажаючи підко-патися під грунт, на котрім тримається релігійна чатина єврейства, не міг користуватися симпатіями цеї частини. А тепер перед тим, як висловити молитву, він вимовляє клятьбу від імені всіх єврейських святинь, що у віруючій частині єврейства не має місця для большовизму. Він бажає і вірить в божу силу, що Україна буде самостійною країною і від імені святого Бога він прохає світлого отамана не допустити в місцях, куди увійде українське військо, сумних днів для євреїв, і піднімаючись разом з всієї делегацією, а разом з Головним Отаманом, він говорить молитву: “Благословенний, відділивший з своєї чести чоловікові” (весь час і в час промови молитви равин був у ярмолці). Промова перекладена на українську мову представником трудових кол Крайзом. Альтман: Я представник Громади і сіоністів, особливо остатніх. Як вільний громадянин Української Республіки, перед вільним Головним Отаманом я буду говорити вільно, хоч би і несолодкі були мої слова. Ми, сіоністи, дивимось на український народний рух, як на сіоністський рух, і ми не можемо не привітати його. Ми вітаємо його і бажали би всіма можливостями підтримувати його. Ми терпимо разом з вами сотні років і вже хотіли би в купі з вами радуватися. Єврейський нарід страждає на протязі двох тисяч років невірування і навчився бути добрим громадянином. А пан Головний Отаман добре знає, які ми добрі німецькі, французькі, англійські і американські громадяни. Ми, сіоністи, не можемо стояти за большовизм, ми віримо в большовизм меньш як хто-небудь, але коли кажуть, що їх штовхають погроми з цього боку і примусова мобілізація з другого. Як, наприклад, він показує на Оринівський погром і як провокуюче явище. Взагалі після Проскурова легка можливсть була дати себе провоцірувати. Неможливо тільки обвинувачувати євреїв, котрі йдуть до червоної армії, треба також осудити ті причини, котрі штовхають їх туди. Як приклад, він показує на те, що Галицьке Єврейство йде вкупі з українцями проти польських погромів. Тепер мусить провадитись така політика, щоби і вовк був ситий і цап цілий. Коли хочуть, щоби наша інформація мала відповідний вплив на той бік фронту, то необхідно усунути такі випадки, які були, наприклад, в Китай-Городі. Що торкається зброї, то такої у нас зовсім нема, бо вона своєчасно була відібрана. Кнейдерман: вказує, що коли би євреї хотіли роз’їзжати по селах купувати набої, то це було би неможливим. Прикладом він приводить той факт, що місто Кам’янець голодує в той час, як в дванадцяти верстах від міста можна купити хліб і ніхто не відважуться їхати, боячись бути забитим по дорозі. Головний Отаман відповідає: Він вжив і вживе всіх заходів, но в один день нічого не можна зробити, тим більш, провокація росте. Він вживає заходів через інспектуру і військове начальство. Копія його наказів стане відомою делегації через єврейського Міністра. Тепер опреділюється судьба всіх народів, і вона знаходиться в руках 4 осіб, котрі собою являють Антанту. У єврейських колах є можливість увійти в відношення з Західною Европою, ви можете сказати, що ви йдете разом з Україною і добиваєтеся признання самостійності України. Крайз, з’ясувавши, що він являється представником єврейських ремісників і дрібних крамарів, цього єврейського селянства в місті, котрому при будуванні Української держави суджено відіграти більшу роль, як єврейському робітництву, дуже зруйнованому завдяки остатним подіям, вказав, що вони стоять міцно на принципі Української Самостійности і незалежности України. Ця позиція ремісників має національний і економічний грунт. Ремісники є єврейські націоналісти, і для них ясно, що для їх економіки згубним є большовизм. Рівним чином і влада великої буржуазії, котру веде за собою Денікін, поставить в тяжчі обставини ремісників. Тільки в демократичній директоріяльній Україні ремісники зможуть жити і розвиватися. Тому ми беремо участь в державнім будуванні і хочемо брати участь і в майбутнім. У нас для цього є сили, у нас є велика і гарна інтелигенція. На жаль, декотрі Міністерства неприязно відносяться до євреїв і навіть звільняють служачих євреїв. Ми цілком підтримуємо нинішній уряд, пітримуємо Єврейського Міністра т. Красного, котрий по своїй партійній окрасці являється виразником волі єврейського трудового народу. Ми особливо зацікавлені в тім, щоби особа, керуюча здійсненням національно-персональної автономії, котру завоювала єврейська демократія, щоб була демократом. Погроми, від котрих особливо страждає єврейська біднота, є наслідком діяльности чорносотенних елементів, вкорінившихся у військо, урядові органи і міліцію. Необхідно зняти з фронту наші частини, реорганізувати їх і вигнати з них чорносотенців, а вперед треба пустити Галичан, добре дісціплінованих, котрим погромна хвиля чужа. Інститут інспектури ми знаємо і покладаєм на нього великі надії, но треба для постійного контакту армії з єврейським населенням утворити поруч з загальною інспектурою і єврейську. Ремісники вже беруть участь в обороні краю. Спілки ремісників працюють по постачанню армії. Ремісники готові виконати обов’язок громадян і вступити до війська, але вимагають утворення в армїі такої атмосфери, при котрій українець не дивився би на єврея-козака, як на ворога. Драхлер: Я представник політичної партії не рахую можливим говорити про судьбу українського визвольного руху, не торкаючись політики. Коли ви, Пане Головний Отамане, стоїте на чолі Уряду, а не Гетьман Скоропадський, це саме є політичне явище — наслідок певної політичної сітуації. Неможливо по-обивательськи творити державу, а необхідно мати під собою політичний грунт. Я не буду зупинятись на політичних помилках української політики до Гетьмана, зупинюсь тільки на головних етапах Директоріяльної політики, котру ми, Поалей-Ціон, проробили разом з вами від Вінниці до Київа і назад до Вінниці. Як єврейський соціяліст я страждав душою за ту позицію, котру заняли представники національних меншостей на урядовім конгресі. Орієнтуючись на большовизм, вони просто не оцінили як слід соціяльну кон’юнктуру України. Але правдивим було їх політично-етичне почуття, котре відштовхнуло їх від вас. Ваше політичне вагання утворило дві України — паперову і дійсну. Трудовий Конгрес і житомирський погром найкраща ілюстрація цих двох світів. Ми глибоко переконані і маємо досить фактів, що Житомирський і Бердичівський погроми виникли проти волі Уряду. Зараз же після Житомирського погрому російські і польські чортосотенці хвалилися: “Задуманий погромний плян нам прегарно вдався, і кінець Україні”. Но Уряд винен своїм замовчуванням погрому. Уряд, котрий став на соціялістичний шлях, повинен вдуматися в погромне питання. Він повинен був зрозуміти, що погроми є наслідком такої високої реакційної температури, від котрої будуть таяти найкращі соціяльні обіцянки... Но цей струмінь лави, я переконаний, відштовнув Директоріяльний Уряд від Київа по той бік Збруча. Повстання і обстріл селянами відступаючих Директоріяльних частин, це не є випадком, а наслідком вагаючоїся політики. Відступ від Київа по той бік Збруча було на-шою жахливішою соціяльною і національною тра-гедією. Ви, носителі національного звільнення, залишилися без народу, за котрий ви хотіли бо-ротися, а ми, представники єврейського робітництва, котре хотіло разом з вами будувати звільнившуюся Україну, залишилися без робітників. І зробилося це завдяки тому, що ваші дії розійшлися з обіцянками і це відштовнуло неукраїнське населення з правдивого шляху спільної праці за вільну Самостійну Україну. У теперішнім наступі від Збруча на Київ новий соціялістичний Уряд намагаєтья запобігти попередній помилці. При першім вступі на українську територію Ви сурово наказали не теро-різувати селянство. Завдяки цьому вам вдалося почасти виграти допомогу села. Але коли ми переходимо до вашого просування по містах і містечках, ми констатуємо, що боротьба Уряду з погромами не дала ще належних наслідків. Жахлива картина Проскурівської та Фельдштинської різні утворила в єврейському населенню переконання, що ваш новий наступ може їм принести ці самі муки. Перший раз заняття міста Ориніна вашою військовою частиною в травні місяці тіль-ки підтвердило жах єврейського населення. Оринівський погром страшний не кількістю жертв, а своєю дикістю і садизмом. Коли якийсь отаман оголює бороду єврея і примушує його проковтнути її, коли инший отаман примушує старуху семидесяти років танцювати круг трупа її забитого сина і при цьому співати: “Ще не вмерла Україна” — це погром не фізичний, но моральний, це погром споганюючий почуття людини, а такі отамани далеко козаків не поведуть. Сумні події гнали єврейське населення на старий шлях: “Найбільш сильні хапалися почасти за самогубство, почасти за зброю проти Директоріяльного війська, слабі — за поди і пивниці. Наша партия стоїть на старовиннім погляді, що єврейська демократія нарівні з українським народом заінтересовані в самостійности вільної України. На той же шлях ми кличемо широкі єврейські маси й організоване єврейське робітництво. Ця боротьба нашої партиї потребує відповідної допомоги і відгуку, самої енергійної боротьби Уряду і військового головного Командування з єврейськими погромами. Я глибоко переконаний, що не тільки ми, но вся єврейська демократия діями візьме саму активну участь в боротьбі за звільнення країни. І в рядах армії єврейський козак рука у руку буде воювати — носити свою кров і життя на алтар національного і соціяльного звільнення України. Боград. Щоб не повторити те, що говорили мої товариші, я заявляю, що я представник Бунду і з’єднаної єврейської соціялістинчої партії. Бунд є та партія, котра завжди мала і тепер має найбільший вплив серед єврейської демократії, тому що вона фактично є лише єдина соціял-демократична партия, круг котрої групуєтья все робітництво. Між єврейськими партиями, повинні Ви знати, пане Головний Отаман, виник розкол. Комуністичні частини цілком вийшли з партії і утворюють тепер комуністичну спілку. Бунд, як Бунд, залишився на позиції, котра Панові Головному Отаманові відома ще з Трудового конгресу, — це є лінія, котру вели інтернаціоналісти і бундісти, сторінники Литвака. При цьому я повинен замітити, що після виступу т. Винниченка на Трудовім Конгресі, коли він обвинувачував демократію меншости в неприйманні участи в Уряді, що мало вплив на поправіння політики, багато членів Бунда і з’єднанців були з цим згодні, бо Уряд з свого боку не виявив урядові влади по відношенню до Бердичівських погромщиків, що впливало відштовхуюче на демократію. Тепер Бунд і з’єднані єврейські соціялісти не хочуть зробити цю помилку. Ми стоїм тепер перед вільною Самостійною Українською Народною Республікою, коли хочете, то вже тільки по одному тому, що нема з ким феде-рувати, не з большовицько-комуністичною Росією, як не з імперіялістичною Антантою. Тільки демократия Українського краю може утворити вільну і самостійну Українську Народню Республіку. Уряд в теперішнім складі як соціялістичний нами підтримується, то дозвольте мені, Пане Головний Отамане, сказати Вам те, що треба сказати. Бунд мав революційну мужність при царизмі висловити то, що йому треба було сказати, і в Кам’янці за часів комуністичного ісполкому ми знову мали мужність разом з українськими С.Д. і С.Р., Російськими С.Д. і С.Р., об’єднаними єврейським соціялистами і Поалей-Ціон подати мемо-рандум комуністичному ісполкомові, вимагаючи соціялистичних прав. Тепер при соціялистичнім Уряді ми не можемо не звернути увагу, що соціялисти пануючої націії можуть легально продовжувати свою працю, а єврейські соціялісти, котрі потягнулись було за комуністичною течією, но зараз же повернулись назад, не можуть мати легального існування, не кажучи вже про проведення якої-небудь соціялістичної праці. Прикладом приведу одного нашого товариша Пістермана, за котрого центральне Бюро, з’єднаний Бунд, професійна спілка торгово-промислових служачих, робітничий клюб і інші гарантують, свідчать, що він вийшов від свойого чотирьох-тижневого комунізму, більш того, сам Міністр Праці Безпалько теж хоче поручитися за нього, але все ж при соціялістичнім Уряді цей товариш не може бути легалізований, в той час як українські соціялісти з подібними, а може з ще тяжчими гріхами, вільно походжують і продовжують свою працю. Я також не можу не вказати на факт, котрий находиться з мойого погляду в компетенції Головного Командування. Ви, Пане Головний Отамане, вказуєте і ми підтверджуємо, що великий відсоток єврейських робітників знаходиться в комуністичній армії, котра бореться проти самостйности України. Но, Пане Головний Отамане, українських комуністів є не менша кількість, як єврейських, коли не більша, котра бореться проти самостійности своєї нації, а вони такі ж злочинці, як єврейські комуністи, як не більш з національного погляду, але вже беручи в полон єврейських червоноармійців, їх розстрілюють, а українських звільняють, а часто довіряють їм відповідну працю. Такий засіб боротьби з нашого погляду є антисемітським, з котрими Республіканський Уряд і Армія повинні боротися. Я ще повинен вказати Панові головному Отаманові, що Бунд і Об’єднані єврейські соціялісти не можуть звернутися до всесвітнього єврйського народу, як цього бажав би Пан Головний Отаман від Равина, Сіоністської громади і сіоністів. Ми можемо говорити тільки з демократією, а коли, Пане Головний Отамане, бажаєте від нас бесіди з демократією по той бік фронту, то це залежить цілком від Вас, Пане Головний Отамане. Утворіть такі умови, котрі нас не діскредітірували в очах демократії по той бік фронту за наш український державний погляд. Утворіть правдиву, чисто витриману соціялістично демократичну атмосферу, і я запевняю Вас, що демократія по той бік фронту не буде чекати нашого заклику, а сама до нас прийде. Я хочу ще підкреслити, що ми підтримуємо єврейського Міністра Красного. Це найбільш відповідаюча в теперішній мент особа, котра може і повинна бути на цьому посту. До того часу, поки єврейська демократія не призначить иншу особу, ми входимо в Раду Міністра Єврейських Справ і підтримуємо його. Ми, Пане Головний Отамане, свою початкову демократичну працю зробили й йдемо навіть далі, тепер ваша черга. Відповідаючи представникам єврейського населення, Головний Отаман дав своє слово, що він всю силу свого авторитету використає для того, щоб усунути всі ексцеси проти євреїв, котрі перешкоджають державній праці. Отаман буде рішуче боротися з хуліганством. Цієї боротьби вимагає і селянство, котре хоче твердої влади. Отаман просить широко в пресі сповістити про те активне підтримування, котре виявляє єврейське населення спільно з ним утворити сприяючі обставини для мирного сожиття братерських народів, просить допомогти Україні стати на ноги. Відносно участи євреїв в Армії, Отаман підкреслив, що в Ушицькім і Могилівськім повітах єврейські делегації просили Отамана мобілізувати для армії і євреїв козаків. Що торкається Оринінських і Кам’янецьких подій, то агітацію за погром вели між козаками ліві С.Р. і незалежники з першого Кам’янецького Ревкому. Орігінал за належними підписами З оригіналом згідно: Директор Департаменту Загальних Справ (підпис) 22 липня 1919 р. Начальник Відділу (підпис) Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф.2060. –Оп. 1. –Спр. 18а. –Арк.5-9. Бюлетень Міністерства інформації УНР про телеграму С. Петлюри про рішучу боротьбу з більшовицькими провокаторами єврейських погромів Липень 1919 року Жиди і Українська Республіка (Телеграма Головного Отамана) Головний Отаман Петлюра прислав Прем’єр-Міністрові, Наказному Отаманові, Військовому Міністрові і Міністрові Єврейських Справ телеграму, в котрій вважає необхідним повідомити, що він і командний склад нашої армії рішуче бореться з погромами єврейського населення і взагалі з якими-небудь насиллями над ним і всіма проявами, які би могли внести загострення співжиття двох народів. Головний Отаман стверджує, що євреї понесли не одну людську жертву на будування Української Незалежної Республіки. Головний Отаман знає факти, коли представників єврейського населення, яке допомогало нашому війську, лояльно пдітримувало законну республіканську владу, вороги нашої держави – комуністи, большовики розстрілювали, насилували жінок і дітей, чинили погроми єврейського населення і забрали останні матеріяльні засоби для життя. Головний Отаман ставиться з великою пошаною до цих жертв єврейського населення, яких воно принесло на вівтар нашої отчизни. Головний Отаман знає факт, коли єврейське населення допомогало нашим хворим і раненим, і діти євреїв обмивали кров з наших героїв в шпиталях, нашвидко зорганізованих самими ж євреями в п`яти верстах від лінії боїв з большовиками. Головного Отамана зворушували ті сльози подяки, які з’являлись у наших хворих, або ранених козаків до євреїв за їх сердечне піклування і допомогу ближньому. Головний Отаман з приємністю спостерігав, як козаки нашої армії ставили варту біля крамниць і склепів єврейських, охороняючи їх майно від грабунків. Головний Отаман має тверду надію, що такі факти надалі будуть частійшими і принесуть користь, так потрібну справі заспокоїння нашого краю. Головний Отаман повідомляє, що погромна агітація часто навмисно провадиться большовицькими провокаторами в тилу нашої армії з метою дезорганізувати наш фронт і всю державно-будівничу роботу нашого правительства. Головний Отаман підкреплює, що це є певна система большовиків, переведенню якої вони мають великий хист, але з не меньшим хистом наші козаки відріжняють цих провокаторів і про-вадять безпощадну боротьбу з ними. Головний Отаман закликає боротись з цією провокацією, маючи тверду надію, що це значно допоможе нашому правительству щасливо справитись з тою великою і відповідальною роботою, яку воно провадить, одночасно руйнуючи силу большовизму і творючи та скріпляючи нашу Самостійну Республіку, в якій кожний народ має право вільного і спокійного життя. Вид. Мін Преси У.Н.Р. Друкарня “Слава”.Б. Акслєра. Державний Архів Вінницької області: Ф. 4155. –Оп. 1. –Спр. 13. –Арк. 82. Телеграма голови Бердичівської єврейської громадської Управи Червоненкіса до Головного Отамана військ УНР С. Петлюри про становище в повіті 6 вересня 1919 року Копія Телеграма Кам’янець-Под. із Бердичева №61 Подана 6-го 19 ч. 30 м. Кам’янець-Под. Штабу Головного Отамана Копія Міністру Еврейських Справ Відповідаю на Ваші почтові телеграми. М.Бердичеві тепер тихо, але населення тривожне, бо волочаться темні підозрілі особи, які робили бешкети в инших місцях. Необхідно залишити для забезпечення ладу в місці галицькі частини, про що просимо. Бувають у нас самочинні арешти з сумними наслідками. Окрузі Бердичева дуже плачливе положення, були погромні бешкети з убійствами в Янушполі, Білополі, Котельні і Погребищах і инших місцях. В Погребищах більш як триста вбитих і багато ранених. Становище страшливе. Голова Еврейської Громадської Управ — Червоненкіс. З оригіналом згідно. ь 2562 Начальник Відділу (підпис) 8 вересня 1919 року Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1123. –Оп.1. –Спр. 28. –Арк. 13. Телеграма Голови Управи Погребищенської єврейської громади Гарника Головному Отаманові військ УНР Петлюрі з проханням залишити для охорони міста коменданта Супруненка 23 вересня 1919 року. Каменец Срочная Погребища Камянец-Под. Ставка Головного Отамана Військ Української Нар. Республіки Головному Отаману Петлюрі. 23 серпня проходившім отрядом войск, назвавшим себе повстанческим, била совершена кошмарная ризня еврейського населения м. Погребище вбито 350 человек ранено более 100 разграблено містечко по прибитию комендатури ч.10 в местечке был поставлен порядок і население приступило до мірной жізні. Произведенные потом неоднократные нападения на местечко со стороны неизвестных вооруженных отрядов были отражены благодаря енергії і усіліям славного українського коменданта Супруненка при содействії частей галіцийської армії. Тепер комендант Супруненко получил распоряжение оставить местечко в окрестных местечках Дзиньком і Борщаговка происходят ризни еврейского населенія Дома сжигаются, добро уничтожается Мы просим великого вождя арміі У.Н.Р. распорядиться об оставлении на время коменданта Супруненко в нашем местечке, в противном случае население из 300 душ обречено на гибель. Голова управи еврейской громады Гарник Оригінал телеграми. Рукопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1123. –Оп.1. –Спр 28. –Арк. 4–5 зв. Копiя листа Голови Директорiї УНР С. Петлюри до мiнiстра єврейських справ П. Красного з проханням дати роз’яснення для зарубiжних єврейських кiл щодо ситуацiї з єврейськими погромами в Українi 29 грудня 1920 року Копiя Голова Директорiї 1459 Грудня 29 1920 Тарнiв. Вiд Посольства У.Н.Р. в Нiмеччинi одержано вiдомости, що у всiх нiмецьких часописах починається добре зорганiзована пресова кампанiя проти української справи взагалi i Уряду У.Н.Р. зокрема за еврейськi погроми. В цих часописах мiж иншим дуже яскравими фарбами малюються “звiрства, що поповненi нiбито нашими вiйськами”. Складається навiть чорна книга про цi погроми на рiжних европейських мовах. Звичайно, пiдстава цiєї кампанiї криється не в погромах, яких в дiйсности не було, а десь глибше, в тайниках европейської дипльоматiї, прова-диться особами, яким в цей час потрiбно здискредитувати українське питання. Але-ж все таки не можна залишити без належної вiдповiдi i пояснень тих закидiв, якi робляться в нiмецькiй пресi нашiй армiї, нашому Уряду. Як Член Уряду У.Н.Р., Ви самi мали змогу пересвiдчитись, що вiдносини мiж нашою армiєю i населенням були дуже гарнi. Ви не раз i самi менi про це говорили. Ви знаєте, що еврейське населення України було дуже задоволене вступом нашого вiйська в жовтнi цього року, що з оголошенням вiдповiдного торгу одразу почалось в країнi рухливе торговельне мирне життя, що коли пiд натиском ворога ми залишали рiднi терени, то еврейське населення, яке тiльки мало змогу, прямувало за нашою армiєю, тiкало вiд большовикiв. Якщо де може i траплялись випадки, коли офiрою якого нападу був еврей, то в цьому були виннi банди розбiйникiв, яких пiсля большовицького панування залишилось чимало i яких одразу не можна було знищити. Про погроми, про масовi грабiжництва та вбивства мирного еврейського населення я нiчого не знаю i навiть не припускаю, щоб це могло бути. Отже прошу Вас, Пане Мiнiстре, звернути на це свою особливу увагу i вжити вiдповiдних заходiв для припинення цього антиукраїнського походу, який може дуже пошкодити справi української державности, i мирному спiвжиттю українського i еврейського населення, яке утворилось на теренi У.Н.Р. Петлюра Посвiдчую. Керуючий Справами М. Миронович (В.Р.) З оригiналом згiдно: Начальник Вiддiлу (пiдпис нерозбiрливий) Машинопис. ЦДАВОВУ: ф. 3696. –Оп.2. –Спр.589. –Арк. 49–49 зв. Розписка міністра єврейських справ УНР П.Красного про одержання 15 тисяч польських марок, пожертвуваних С. Петлюрою на допомогу єврейським біженцям з України 18 лютого 1921 року 1921 року лютого 18 дня пятнадцять тисяч польських марок /15.000/, офірованих ПАНОМ ГОЛОВОЮ ДИРЕКТОРІЇ Комітету Допомоги Євреям-біженцям Громадянам У.Н.Р., одержав. Міністр Єврейських Справ П. Красний Оригінал. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1429. –Оп. 2. –Спр. 81. –Арк. 44. Звернення С. Петлюри до населення України із закликом не допускати єврейських погромів 18 березня 1921 року До населення України До Вас, завзятих борців, що напружуєте останні зусілля, оберегаючи рідну хату від ворога, до Вас, що перед цілим світом вкрили себе славою, обороняючи свою Батьківщину, до вас, дорогих братів, буде оце слово моє. Кати наші – більшовики скрізь поширюють чутки, що буцім-то українські повстанці нищать єврейське населення. Я, Головний Отаман Українського Війська, не вірю цьому, не вірю, бо знаю нарід Український, який, утиснений грабіжниками–завойовниками, сам не може утисняти народу иншого, що так само страждає від більшовицького панування, як і він. Гляньте довкола себе, придивіться уважно і ви побачите, що не тільки селянство, а й робітники, і ремісники, і торговці, одним словом, все, що є на Вкраїні живого і чесного, стогне під ярмом комунистів. Всіх, хто звик заробляти свій хліб чесною працею чи своїх рук, чи розуму, комунисти хтять загнати, як робочу худобу, до одної обори – комуни. Єврейське населення – дрібні торговці, ремісники та робітники – що, як і всі трудящі, заробляє кусок хліба своєю працею, тако ж скривджене і пограбоване більшовицькими порядками. Крам з крамниць торговців, струмент і варстати у ремісників відбираються для комуни. Хиба ж це не розорення для єврейського населення? Хиба ж, загибаючи з голоду, пограбоване єврейське населення може радіти грабіжникам-більшовикам? Ні. Єврейське населення так, як і ви, селяне, жде, не діждеться визволення від комунистів-грабіжників. Коли ви зустрінете серед комунистів євреїв, пам`ятайте, що вони для свого народу такі ж запроданці – каїни, що забули віру і закони батьків своїх, як і ті з наших зрадників, що пристали до комунистів; і несправедливо було б складати вину за них на весь єврейський нарід, як неможливо складати вину за наших зрадників – комунистів на весь український нарід. Я знаю, що таких запроданців відцуралася чесна єврейська громада і яко зрадників свого народу плямувала їх. Я певен, що ви це добре розумієте і що не ви переслідуєте і нищите єврейське населення, а нищать його самі більшовики та ті бандити, які при комуні росплодилися на нашій землі. В своїй боротьбі з нашим народом більшовики не гидують ані брехнею, ані підкупами. На награбоване чуже золото вони, розіславши по всіх країнах своїх представників, позакладали газети на всіх мовах, в яких ганьблять нашу святу справу – визвольний рух нашого народу, малюють його, як бандитський, погромний і на кожній сторінці кричать про єврейські погроми, які нібито чинять українські повстанці. Робітництво і селянство деяких держав Європи, що ще не бачили на власні очі більшовиків, мали їх за народолюбців, вірили наклепам на україн-ських повстанців і до нашого визвольного руху відносились підозріло. Але та сердечна зустріч, яку проявило єврейське населення при поверненню нашого війська на рідну територію в минулому році, ті сльози, якими єврейське населення провожало відступаюче наше військо і той жах, який охопив єврейське населення перед навалою більшовиків, ті десятки тисяч євреїв, що потягнулися за нашим військом, тікаючи від більшовицької навали, і що тут, разом з нами, на чужині ділять нашу долю, і мріють нашими мріями, – все це переконало цілий світ, що бандити не ми, а самі більшовики! Тяжко мені чути цю більшовицьку брехню про вас, брати – селяне, і коли б серед вас завелась яка паршива вівця, що плямує усіх вас ганебними бандитськими звичками, мусите викинути її з ваших рядів негайно. Як Головний Отаман Війська Українського я наказую вам: більшовиків – комунистів і инших бандитів, що роблять єврейські погроми та нищать населення, карати безпощадно, і як один стати в оборону бідного змученого населення і через наші військові суди росправлятися з бандитами негайно. В скорому часі я повернуся з Українським Військом і Урядом на Україну, і ті, що шкодили нашій справі, приставали до повстанців для грабунків і погромів, будуть суворо покарані по законах військового часу як зрадники нашого народу та прислужники ворога. Петлюра Головний Отаман військ Української Народньої Республіки 18 березня 1921 р. Ставка. Оригінал. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1429. –Оп. 2. –Спр. 8. –Арк. 27–27 зв. Привітання міністра єврейських справ УНР П. Красного від імені єврейського населення С. Петлюрі з приводу Великодня 1 травня 1921 року Панові Голові Директорії і Головному Отаманові Військ У.Н.Р. Вельмишановний Симоне Васильовичу! Від імені єврейського населення України і мого прошу прийняти щире привітання Вас і в особі вашій усього українського народу з великим святом Пасхи, а також нашу повну певнисть в близьку перемогу У.Н.Р. та її зміцнення на рідній території на добробут та счастья і українського і єврейського народу. З правдивою пошаною Міністр Єврейських Справ У.Н.Р. Пінхос Красний. Травня 1 дня 1921 р. м. Тарнів. Оригінал. Рукопис. ЦДАВОВУ: Ф.1429. –Оп. 2. –Спр. 89. –Арк. 142. Лист міністра єврейських справ УНР П. Красного до С. Петлюри про діяльність єврейського пресового бюро 19 серпня 1921 року До пана Голови Директорії Української Народньої Республіки (Копія п.п. Голові Ради Народніх Міністрів та Міністрові Закордонних Справ) У відповідь на відношення від 15-го ц/м., ч. 1031, маю за честь подати Вам, пане Голово, ни-щеслідуючі міркування та відомости: 1) Міністерство Єврейських Справ весь час давало і продовжує давати як через з`організоване ним Єврейське Пресове Бюро, так і иншими відповідними шляхами докладні відомости про становище на Україні і про необхідність для єврейського населення всіма силами підпирати і надалі український державний центр. Що ж до наслідків цієї невпинної праці Міністерства, то вони, будучи взагалі цілком позитивними, зокрема залежали, розуміється, також від того, як почувало себе єврейське населення під нашою владою в той або инший час. Пригноблене зовнішньою економікою та деспотизмом єврейське населення, натурально, праг-нуло весь час до такої державности, якою з`являється Українська Народня Республіка. Але, на превеликий жаль, деякі періоди нашої державности, завдяки злочинній роботі ворожих як українському, так і єврейському народові елементів, супроводжувалися такими сумними для єврейського населення подіями, які, руйнуючи до щенту добробут та життя його, просто фізично позбавляли всякої можливости постраждавші верстви деякий час бути активними чинниками нашої державности. При тому необхідно підкреслити, що навіть за часів усих сумних для єврейського населення подій єврейські народні маси в цілому, добре знаючи, що Українська Народня Республіка найбільш відповідає умовинам життя українського населення взагалі та єврейського зокрема, приймали активну участь в боротьбі за українську державність, що, між иншим, констатовано і Вами, пане Голово, в ряді офіційних актів. Коли ж восени минулого року наше військо почало звільняти рідний терен від ненависних єврейському населенню окупантів-більшовиків, вносячи з собою повний лад та спокій, то воно скрізь зустрічалось єврейським населенням з безмежною радостю. І, навпаки, надзвичайно велике було горе єврейського населення, коли наше військо повинно було тоді під напором переважаючих сил большевиків залишити рідний терен. І це горе своє єврейське населення виявило в таких конкретних фактах, як залишення насижених місць та відхід разом з нашим військом з рідного терену за кордон. Причому це було явищем невипадковим, явищем не з боку лише окремих осіб, а з боку самих широких та ріжноманітних верств єврейського населення. З цим явищем єврейське громадянство в найкращий спосіб показало цілому світу, яке дійсне становище на Україні під владою большевицьких окупантів та наскільки воно рахує необхідним йти спільно з українським державним центром. Необхідно далі констатувати, що таким же цілком позитивним настроєм до нашого державного центру проникнуті також і промислові єврейські групи, котрі свою діяльність в напрямку відновлення зруйнованого економічного життя на Україні звязують з поверненням влади нашої державности. Конкретним прикладом в цьому відношенню можуть служити, між иншим, збори українських євреїв, які недавно відбулися у Відні по ініціативі відповідних чинників як з боку Міністерства Єврейських Справ, так і певних єврейських промислових кол, і які цілком стали на грунт активного підпертя нашого державного руху. Для того ж, щоби таке позитивне відношення різноманітних верств єврейського населення до нашої державности і на далі тільки ширилось та зміцнювалось, необхідно нам вжити всіх заходів, щоби майбутні події на Україні не несли в собі небезпеки перетворитися в жахливу хвилю протиєврейських подій, до чого будуть, без сумніву, прямувати ворожі нашої державности елементи, аби таким чином позбавити наш визвольний рух можливости осягнути від майбутньої акції на Україні позитивних наслідків, а саму акцію остаточно здіскредитувати в очах цілого світу. 2) Що ж до затронутого Вами, пане Голово, питання про становище євреїв-біженців з України, то маю за честь подати слідуючі відомости: Кількість єврейського населення, що емігрувало з України, не подається точному підрахункові, го-ловним чином, через те, що ця еміграційна хвиля роспорошилась по цілій низці країн та держав. Приблизно ж емігрувало з України до Польщі за час до 1-го липня ц/р. коло 200 тисяч чоловік, а до Румунії коло 50 тисяч. Починаючи ж з 1-го липня кордони Польщі цілком замкнуті для збігців, якщо вони не можуть певними документальними даними доказати, що вони з`являються політичними емігрантами. Стан, в якому всі ті біженецькі маси знаходяться, надзвичайно тяжкий, не дивлячись на те, що є досить багато ріжніх інституцій, які мають своїм завданням допомогти цим нещасним, але не мають спроможности в повній мірі перетворити це завдання в життя, завдяки величезним розмірам, котрих досягла біженецька хвиля. За останні часи почалась в досить широких розмірах робота по самоорганізації біженецької маси. Так, в місцях її росташування складаються землячества, котрі об`єднуються у відповідні спілки та угруповання, які разом з відповідними ж організаціями та чинниками і провадять свою працю по допомозі біженцям. Допомога ця виявляється, головним чином, в підшуканню та улаштуванню помешкань, видачі хліба та деяких продуктів та в деякій мірі і одягу. Звернено особливу увагу на улаштування належної лікарської допомоги. Відкриваються хлібопекарні, в котрих працюють самі ж біженці. Зокрема звернено увагу на підшукання відповідної праці для біженців, з якою метою улаштовуються також ріжного виду майстерні. Багато праці покладається також на забезпечення дітей–сирот і на відкриття відповідних притулків для них. Необхідно, накінець, підкреслити, що пануючим настроєм цілої маси євреїв-біженців з України з`являється очикування менту можливо скоршого повернення разом з нашою державностю на звільнену від большевицької окупації батьківщину, щоби мати можливість продовжувати вкупі з українським народом мирну працю по відбудові цілого життя нашої зруйнованої країни. П. Красний, Міністр Єврейських Справ В.О.Директора Департаменту Загальних справ (підпис нерозбірливий) Оригінал. Рукопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1429. –Оп. 2. –Спр. 81. –Арк. 162-164. Лист міністра єврейських справ УНР П.Красного до С. Петлюри про приєднання євреїв в Україні до повстання проти більшовицької влади 9 листопада 1921 року У.Н.Р. Міністр Єврейських Справ 9 листопаду 1921 р. До Пана Голови Директорії У.Н.Р. У відповідь на Ваш шановний лист від 15 б.місяця, маю за честь подати Вам, пане Голово, низ-чезазначені інформації про українсько-єврейські взаємовідносини в звязку з подіями, які мають зараз місце на теренах нашої Батьківщини: 1/всі відомости, котрі все більше і більше надходять з ріжних місцевостей України від надзвичайно поважних та відповідальних єврейських громадських джерел, в один голос свідчать про те, що широка хвиля співчуття та активного співділання з боку єврейських народніх мас іде назустріч розпочавшомуся нашому визвольному рухові. Не дивлячись на жахливі репресії, які большовики внаслідок розвернувшихся подій приміняють зараз на Україні між иншим до єврейського населення, останнє цілком одверто виявляє свої сприяючі настрої до цих подій, проявляючи це в життя в цілій низці конкретних фактів. До цих проявів, яко ілюстрацію, треба віднести, наприклад, повстанчу частину лікаря Рабиновича, котра оперує на Поділлю, численне приєднання до повстаньчого руху на Херсонщині євреїв разом з німецькими колоністами, співділання євреїв з повстанцями на Київщині і т.д. Таке відношення єврейського населення України до почавшогося повстаньчого руху є, як свідчать про те вищезазначені відомости, наслідком не тільки того, що цей рух має скинути ярмо большевицьких окупантів також і з шеї всієї частини населення України, але, зокрема, ще і тим, що, як вже досі виявилось, повстаньче командування вживає відповідних заходів не дати ріжним злочинним елементам провокувати повстаньчий рух та направити його в бік погромних подій, хоча в пресі були занотовані два випадки спроби до протиєврейських ексцесів з боку деяких повстаньчих груп /для вияснення правдивости цих відомостей мною вживаються відповідні заходи/, все ж таки можна констатувати, що єврейська опінія все більше приходить до переконання в стремлінні проводирів повстання не допустити ні в якому разі до погромних явищ. І якщо повстаньчому командуванню вдасться провести цю свою протипогромну лінію діяльности до кінця, то можна з певністю сказати, що всебічна підтримка нашого визвольного руху з боку як єврейського населення України, так цілої єврейської опінії за кордоном взагалі цілком забезпечена. 2/В звязку з роспочавшимися подіями мною були вжиті відповідні заходи до належного впливу на єврейську опінію у Варшаві та инших місцях за кордоном, що дало вже досить позитивні наслідки. Заходи ці продовжуються, як за кордоном, так, по можливости, і на Україні. 3/”ТДПРЕС” розвертає інтенсивну діяльність в напрямку українсько-єврейського співділання. Думки, які висловлені Вами у Вашому листі, будуть мною всебічно використані через “Тдпрес”. З правдивою пошаною П.Красний. З оригіналом згідно. За начальника канцелярії Дирек-торії Иножарський Копія. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 3696. –Оп. 2. –Спр. 55. –Арк. 16–16зв. Лист міністра єврейських справ УНР П.Красного до С.Петлюри про підготовку спеціальної літератури про українсько-єврейські відносини 19 грудня 1921 року Голові Директорії УНР Високоповажний пане Голово! Надзвичайної ваги справа, якій Ви, Пане Голо-во, присвятили одержаний 12-го цього місяця шановний лист Ваш, була мною на протязі останнього тиждня обміркована на кількох довірочних нарадах з належними відповідальними єврейськими чинниками з метою намічення найкращих шляхів для переведення її в життя. Міркування, що висловлюються Вами, Пане Голово, відносно потреби створення спеціяльної літератури, яка вияснила би та поглибила в сві-домости громадянства справу українсько-єврейських відносин, цілком поділяється також і Міністерством Єврейських Справ. І виходячи з цих саме міркувань, особи, які входять чи входили в склад Міністерства, або близькі до нього по своїй ідеології, користуючись перебуванням зараз на еміграції, присв`ячують певний час своєї праці сфері літературній. Причому темами всіх цих літературних творів служать український визвольний рух та єврейсько-українські відносини в зв`язку з цим рухом. Так, окрім упомянутих Вами, Пане Голово, книжки п. Гольдельмана та майбутнього видання п. Марголіна, вийшла недавно книжка п. Гуменера, яка написана популярною єврейською мовою та уявляє з себе огляд подій на Україні взагалі та на Поділлю зокрема за 1919-ий та 1920-ий роки. Книжка ця поширюється серед всіх тих, хто цікавиться українським визвольним рухом та українсько-єврейськими взаємовідносинами, тим більше, що автор цієї книжки – п.Гуменер був у 1919-м та 1920-м роках одним з відповідальних працьовників Міністерства Єврейських Справ. Далі, готується до видання серйозна праця радника Міністерства Єврейських Справ п. Драх-лера, в якій автор поставив собі завданням дати огляд життя на Україні взагалі та українсько-єврейських відносин зокрема, починаючи приблизно з 1914-го року, переходячи затим до аналізу українського визвольного руху та українсько-єврейських відносин з початку 1917-го року і кінчаючи подіями останнього часу. На ту ж тему намічаються деякі літературні твори ще і иншими особами, що стоять на грунті співділання з українським визвольним рухом. Міністерство цілком поділяє також Вашу, Пане Голово, думку про необхідність використання в цьому напрямкові відповідних літературних сил. В цьому відношенню як Міністерством, так і відповідними громадськими організаціями, були вже і раніше приняті певні кроки. В міру можливости, праця ця буде провадитись і надалі. Міністр єврейських справ П. Красний 19 грудня 1921 р. Оригінал. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1429. –Оп. 2. –Спр. 115. –Арк. 63–63зв. Інформаційне повідомлення міністра єврейських справ УНР П. Красного до С. Петлюри щодо продовження праці над темою українсько-єврейських взаємовідносин 17 січня 1922 року У.Н.Р. Міністр Єврейських Справ 17 січня 1922 р. Ч.18 ДО ПАНА ГОЛОВИ ДИРЕКТОРІЇ У.Н.Р. /копія п. Голові Ради Народніх Міністрів./ Вельмишановний пане Голово! В зв`язку з піднятими Вами, ПАНЕ ГОЛОВО, питаннями, маю за честь подати слідуючі інформації та міркування: 1. За останній час п. Драхлер встиг вже закінчити другу частину свойого літературного твору, про котрий я вже писав, в справі українсько-єврейських відносин, довівши його до останніх часів Центральної Ради. Залишається ще третя частина, котру він намітив довести до самого останнього часу, включаючи вже і наш сучасний еміграційний період. Таким чином, труд цей в цілому має охопити такої надзвичайної ваги полосу, як останні вісім років, і по якости своєї та по глибокости аналізу з`являється дуже серйозним та безумовно буде користним в напрямку всебічного освітлення правільного розуміння широкими верствами суспільства справи українсько-єврейських відносин та необхідности спільного шляху для обидвох цих народів. 2. Одночасово зараз працює над літературним твором в справі українсько-єврейських відносин п. І. Боград, котрий повідомляє, що він вже написав більшу частину своєї праці, котра в свою чергу також присвячена всебічному аналізу українсько-єврейської дійсности в напрямку необхід-ности спільної боротьби цих двох націй за свою майбутню кращу долю. Остається тільки побажати, щоби обставини склалися сприяюче в напрямку можливо скоршого появлення в світ цих двох творів, які вкупі з літературними творами п.п. С. Гольдельмана, Г. Гуменера та А. Марголіна повинні безумовно роздивлятися, як серйозний позитивний етап по шляху українсько-єврейського тісного співділання та співжиття. 3. В справі докладу п. Посла Шульгіна про конференцію, що відбулася з єврейськими діячами в Парижу, необхідно підкреслити, що сам п. Шульгін зазначає, що з чотирьох присутніх єврейських діячів три поставилися цілком позитив-но до справи українсько-єврейського співробітництва. Ваші, ПАНЕ ГОЛОВО, думки про бажаність відповідного впливу в цій справі з`являються цілком правільними і все, що при сучасних обставинах можливо, робиться і буде й надалі робитися в цьому напрямкові в цілях уможливлення найбільш сприяючої атмосфери для успішної боротьби за нашу державність. 4. Особливо важним з`являється Ваше, ПАНЕ ГОЛОВО, роспорядження, з котрим Ви 21/ХІІ м.р. звернулись до п. Військового Міністра про зібрання та систематизування матеріялів в справі боротьби з погромними подіями. Було-би дуже необхідно зібрать як можливо більш докладно всіх даних про заходи попередження та недопущення погромних з`явищ під час останніх подій на Україні. Особливо бажано, щоби всі ці матерьяли були своєчасно надіслані до Міністерства Єврейських Справ, котре вже знайде відповідні шляхи для належного використання їх. 5. Повідомлення Ваше, ПАНЕ ГОЛОВО, в справі становища євреїв-старшин в армії У.Н.Р. було в доцільний спосіб ужитковано з метою інформування про це відповідних кругів. 6. В справі створення відповідної атмосфери для нашої державности серед єврейських фінан-сово-промислових кол певні заходи як Міністерством, так і созвучними з ним єврейськими чинниками, що ведуть належну працю в напрямку українсько-єврейського співділання, вживались весь час. Треба констатувати, незалежно від того чи иншого поступовання окремих індівідумів з цих кругів, що взагалі відповідна сприяюча атмосфера для нашої державности в звязку з викристалізовавшимся стремлінням її пійти по шляху здорового економичного розвитку серед згаданих кол безумовно мається. Належне зужит-кування цеї атмосфери буде, звичайно, залежати, головним чином, від відповідних чинників нашої державности, що в першу чергу прикликані вести фінансову та господарчу політику Республіки. Висловлені Вами, ПАНЕ ГОЛОВО, міркування в цій справі будуть Міністерством в міру можливости з`ужитковані в напрямку відповідної акції в цьому відношенню. Підняте в програмовому листі від 12/І ц.р. в справі пляну діяльности Уряду Вами, ПАНЕ ГОЛОВО, питання, що торкається діяльности Мін. Євр. Справ, з`окрема, в напрямкові єврейської еміграції повинно, звичайно, бути в відповідний спосіб в міру можливости належно з`ужитковано. Взагалі була би, можливо, бажана навіть більш широка належно скоордінована та цілком пляново розроблена спільна акція з боку, наприклад, Прем`єр-Міністра, п.Міністра Закордонних Справ та Міністра Єврейських Справ, оскільки, звичайно, обставини, в яких перебуває наш Державний Центр, дадуть можливість перевести таку ак-цію в життя. Наприкінці рахую необхідним зазначити, ПАНЕ ГОЛОВО, що при склавшихся обставинах з`являється надзвичайно затрудненим переведення тих чи инших намічених кроків в бажаному розмірі в життя. Особливо перешкоджає в цьому відношенню те надзвичайно тяжке матерьяльне становище, в якому знаходиться зараз наш Державний Центр. Це відбивається тяжко на праці кожного з Міністерств і, розуміється, і на Міністерстві Єврейських Справ, котре зараз має для праці, крім Міністра, всього лише трьох співробітників. Між тим, крім всього иншого, необхідно, з`ок-рема, звертати особливу увагу на можливо більш активне продовження діяльности “ІДПРЕС”, котрий, треба констатувати, проклав собі за більш–менш короткий час досить широкі шляхи для його діяльности. З правдивою пошаною Міністр Єврейських Справ П. Красний Оригінал. Машинопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1429. –Оп. 2. –Спр. 146. –Арк. 1-2. Лист міністра єврейських справ УНР П. Красного до С. Петлюри з подякою за привітання в зв`язку з приводу ухвали Ліги Націй про відродження єврейського національного життя в Палестині 1 серпня 1922 року У.Н.Р. Міністр Єврейських Справ 1 серпня 1922 р. Високоповажний Пане Голово! Від імені єврейського населення України і мого прошу ласкаво приняти сердечну подяку за Ваше щире привітання з приводу ухвали Ради Ліги Націй від 24-го липня біжучого року, котрою вона одноголосно визнала право Єврейського Народу на поновне створення національного осередку його в Палестині. Цей акт міжнародньої справедливости з`являється фактом великої ваги не тільки лише для Єврейського Народу, но для всіх Народів, що прямують до свого національного визволення, бо є поважним оповісником того, що природні змагання їх знаходять собі все більш і більш сприяючій грунт на міжнародній арені. При цій нагоді рахую за свій приємній обовязок висловити Вам, ПАНЕ ГОЛОВО, як також і Уряду У.Н.Р., і в Вашій особі всьому Українському Народові найліпші побажання Українському визвольному рухові, котрий в один і той-же незабутній день – 9-го січня 1918 року поклав міцні підвалини вільного співжиття в лоні Самостійної Української Народньої Республіки шляхом національно-персональної автономії Української Нації зо всіма иншими Націями, що заселюють широкі простори України, і справедливі змагання якого руху не можуть не знайти собі повного співчуття і твердої віри в їх цілковите здійснення середь Народів Світу, особливо середь прямуючих до свого національного відродження Народів взагалі, а Єврейського, зокрема. З правдивою пошаною Міністр Єврейських Справ П.Красний Оригінал. Рукопис. ЦДАВОВУ: Ф. 1429. –Оп. 2. –Спр. 146. –Арк. 10.

Арешт тривалістю в добу

Ким і чому було затримано та звільнено В. Винниченка влітку 1918

Після перевороту 29 квітня 1918 р. на чолі з П. Скоропадським і проголошення його гетьманом України есерівський уряд Центральної Ради, як і саму її, було розпущено. Чи не одразу ж після проголошення Української Держави у формі Гетьманату й ліквідації УНР соціалістичні партії та групи, що становили основу Центральної Ради (соціалісти-революціонери, соціал-демократи, соціалісти-федералісти, Селянська спілка, самостійники-соціалісти), перейшли в опозицію до нової влади. Найбільш непримиренною і войовничою була позиція есерів та соціал-демократів, які неприховано агітували за повалення силою гетьманського режиму. Відтак вітчизняні соціалісти-опозиціонери, а передусім ліві соціалісти – есдеки та есери, опинилися під ретельним наглядом гетьманських правоохоронних структур (зокрема Департаменту Державної Варти (поліції) Міністерства внутрішніх справ) та спецслужб (а саме Осібного (Особливого) відділу власного Штабу П. Скоропадського, що складав кістяк Головної Квартири гетьмана всієї України). Агентурні заходи провадилися й серед військовиків – колишніх старших УНР та в збройних підрозділах держави. Під ретельним наглядом Особливого відділу перебували й провідні діячі українських соціалістичних партій.

Відтак влітку 1918 р. було заарештовано лідерів лівої соціалістичної опозиції щодо гетьманського режиму. 11 липня (28 червня за ст. ст.) 1918 р. В. Винниченка було заарештовано Особливим відділом власного Штабу гетьмана, але вже наступного дня (12 липня – 29 червня за ст. ст.) він був звільнений. У ніч на 27 липня 1918 р. було затримано С. Петлюру, М. Порша, Ю. Капкана та інших. Заарештовано було не лише українських лівих соціалістів, але й низку більшовицьких агентів в Україні, а діяльність їхньої партії заборонено.

19 грудня 1918 р. Директорія на Софіївській площі (Винниченко, Андрієвський, Швець, Петлюра)

Сам В. Винниченко згадував у своїй праці «Відродження нації» про свій арешт досить стисло. Зазначивши, що він «також мав нагоду познайомитись з гетьманською охранкою й гетьманськими жандармами», Володимир Кирилович сухо додає: «Але мене було випущено з-під арешту на другий же день і пояснено, що це було просто непорозуміння. Мені ж особисто начальник офіцерсько-жандармської банди, що приїхала до мене на село арештовувати мене, проговорився, що «Особому Відділові» немов було відомо про державну змову, яку ніби я робив разом з другими відомими українськими діячами, й через те мене арештовано. Діло було, розуміється, не в нашій змові, бо тоді ще не наспів час для цього, а в тому, щоб «ліквідувати» тих українців, які могли перешкажати русько-німецькій змові». Дивна стриманість та стислість щодо такої події в ж