Олександр Архипенко та США

ДОДАТКИ

ВСТУП

 

«Мабуть, ні один скульптор від часів Родена

не наклав такої печаті на свою добу, як Архипенко.

Ще в перше десятиліття своєї творчості він виробив

нові закони модерної скульптури і виріс в

історії мистецтва як провідник мистецької революції,

що потягнув за собою багато інших»

(С. Гординський)

 

Актуальність теми. Докорінні зміни, що відбувалися в України в ХХ ст., привернули увагу суспільства насамперед до економічних, політичних та соціальних проблем, що певною мірою призвело до нехтування цінностями духовної культури, зокрема образотворчого мистецтва. Але, навіть в період значних катаклізмів у суспільно-політичному житті, ХХ ст. увійшло в духовну національну скарбницю з помітними і вагомими здобутками українських віртуозів, майстрів своєї справи, процесами їх визнання у світі. В роки незалежності українське мистецтво збагатилося за рахунок повернення з забуття доробку багатьох талановитих митців насамперед завдяки реабілітації і визнанню творчості наших земляків, які були насильно забутті та привернення уваги до творчого доробку співвітчизників за кордоном, що привело до диференціації цінностей та окресленню нових культурологічних пріоритетів.

Об’єктом дослідження є особа Олександра Порфировича Архипенка як скульптора-новатора, його освітня, мистецька, публіцистична діяльність через призму особистісних особливостей, специфіки суспільного середовища та близького оточення, що наклала відбиток на всю творчість українського митця.

Структура роботи зумовлена її метою і дослідницькими завданнями. Бакалаврське дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (разом 56 сторінок), списку використаних джерел та літератури (99 позицій) та додатків (4 позиції).

 

Розділ І. Джерела та історіографія дослідження

 

У першому розділі «Джерела та історіографія дослідження» виокремлено та проаналізовано коло наукових мистецтвознавчих та культурологічних праць, в яких в тій чи іншій мірі автори торкаються питань життя та творчої діяльності Олександра Архипенка.

Першу групу складають теоретичні твори власне Олександра Порвировича, де він описує окремі факти біографії та розмірковує над різноманітними питаннями розвитку мистецтва, культури. Тут автор послідовно реалізовує надзвичайно важливу та актуальну сьогодні мету – утвердження самого поняття українського авангарду та його всебічну реабілітацію. Опубліковані «Теоретичні нотатки» О.Архипенка дали необхідне підґрунтя для нашого дослідження. Так, Архипенко торкається питання простору в скульптурі, зокрема в розділі «Простір», автор аналізує передумови його трансформації в скульптурі на прикладі власного творчого досвіду [1; 2; 3].

Другу групу джерел складають каталоги творів О. Архипенка, М. Бойчука та інших митців, авангардистів початку ХХ ст. [4; 5; 6; 7; 8; 9; 10; 11; 12].

РОЗДІЛ ІІ.

Художня культура початку ХХ сторіччя і передумови виникнення авангардного мистецтва

 

Поняття «український авангард» уперше введено до науковою обігу паризьким мистецтвознавцем Л. Наковим для виставки «Таtlin’s dream», улаштованої в Лондоні 1973 року. Тоді світ уперше побачив твори невідомих авангардистів України В. Єрмилова й О. Богомазова, що стали справжнім відкриттям. Ця подія дала імпульс до переоцінки мистецької належності багатьох всесвітньо відомих майстрів, які за походженням, вихованням, самосвідомістю і національними традиціями були пов’язані з Україною. Серед них – Д. Бурлюк, О. Архипенко, К. Малевич, О. Екстер, В. Татлін [53, с.112].

Історію авангардистських рухів XX ст. в Україні та Росії можна поділити на два періоди. Перший охоплює 1907-1914 pp., і джерела його слід шукати в середовищі митців українського походження. На жаль, Перша світова війна перервала цей блискучий інтелектуальний злет.

Другий період розпочався наприкінці 1917 року, коли стався вибух творчих сил в усіх галузях мистецтва: архітектурі, графіці, малярстві, літературі, театрі. Зіткнення українських митців із зразками європейських естетичних рухів спонукали їх замислитись над своїми уявленнями про мистецтво взагалі та визначити ставлення до передової тенденції модерного мистецтва. Художнє життя в Києві, Харкові, Одесі, Львові, звісно, поступалось північним столицям, де народились такі «фундаментальні» авангардистські течії, як неопримітивізм, супрематизм, конструктивізм. Однак Україна відіграла значну роль у формуванні авангарду [79, с.171].

 

РОЗДІЛ ІІІ. Олександр Архипенко – скульптор новатор, творець авангардної скульптури

Розглядаючи життя та діяльність Олександра Архипенка варто сказати, що він був одним із тих, хто перевернув традиційне уявлення про скульптуру, став виразником ідей кубізму в цьому виді мистецтва і взагалі виробляв із матеріалами та простором карколомні речі. Груба матеріальність каменю, бронзи і сталі у творчості Олександра Архипенка чергувалася з ефірністю прозорого оргскла та майже містичною діркою від бублика – отворами в масиві скульптури, у яких вдумливий глядач бачив форми зі своєї уяви, що здавалися цілком реальними [85, с.3].

Життєве кредо Олександра Архипенка можна окреслити однією його фразою: «Винаходити протягом усього життя». В історію світового мистецтва наш земляк увійшов саме як митець-новатор. Мистецтвознавці жартома прозвали його винахідником дірки. Він же цілком серйозно довів суспільству естетичну значущість винайденої ним «дірки», навчивши сприймати її креативно. Переконаний, що ми «..помиляємося, коли думаємо, що наближуємося до природи, точно відтворюючи картоплину або оголену натуру», митець стверджував: «Відтворення ні до чого не призводить. Єдиний спосіб уподібнитися природі – це винаходити». І сказане до останнього подиху доводив своєю працею [18, с.53].

 

РОЗДІЛ ІV. Творчий шлях О. Архипенка в еміграції

4.1. Європейський період життя та творчості митця

Прагнучи до нових можливостей, О. Архипенко 1908 року вирушив на завоювання міста мистецтв та творчої свободи – Парижу. Вступивши до Вищої Школи Красних Штук, затримався там лише на два тижні, а далі самотужки опановує секрети скульптурного мистецтва, вважаючи академічну систему для себе надто задушливою і нецікавою. Проте справжньою школою стали Лувр та інші паризькі музеї, а ще – неповторна творча атмосфера інтернаціональної мистецької спільноти на Монпарнасі, з якої зародилася знаменита Есоlе де Раrіs

(Паризька школа), зокрема колонії «Le ruche» («Вулик»), де оселився Олександр. На Монпарнасі він опинився в товаристві Пабло Пікассо, Амадео

Модільяні, Фернана Леже, Гійома Аполлінера, Макса Жакоба, уже добре відомих на той час, та багатьох інших талановитих особистостей, тих, кого тоді,

за висловом В. Маяковського, знали в обличчя хіба що консьєржки та чиї твори з часом стануть гордістю провідних музеїв світу [95].

 

Олександр Архипенко та США

 

Невдовзі Архипенкові стало затісно у Європі. Він мріяв про Сполучені Штати, наймолодшу країну світу, в якій, на думку скульптора, і треба було творити новітнє мистецтво. 1921 року відбулася перша персональна виставка творів О. Архипенка в США. Тож у 1923 році подружжя сіло на пароплав «Монголія» і вирушило підкорювати Новий Світ. Америка не зрадила сподівань Олександра Архипенка: культурна еліта зустріла його як рідного, тут добре працювалося, замовники стояли у черзі під майстернею, університети у різних кінцях величезної країни запрошували викладати, а музеї (поміж них й уславлений нью-йоркський Метрополітен) запрошували до складу експертних рад. Тож не дивно, що найкращі роботи скульптора були створені саме у США [98].

 

ВИСНОВКИ

 

Таким чином, вагомі здобутки українського авангарду на початку ХХ ст. яскраво засвідчують повноцінність та ефективність креативного функціонування, заслужений високий авторитет українських художників у європейському мистецькому середовищі. На початку свого виникнення авангардні ідеї цілком органічно влилися у вир революційних подій, у складному переплетенні численних мистецьких течій відбувався наполегливий пошук шляхів розвитку національного мистецтва. Тотальне запровадження методу соціалістичного реалізму та об’єднання в Україні мистецьких організацій, фізичне знищення та репресії проти представників творчої інтелігенції призвели до відчутних втрат українського мистецтва.

 

 

Список використаних джерел та ЛІТЕРАТУРИ

 

Джерела:

1. Archipenko A. Vision and continuity / Олександр Архипенко. Візія і тяглість [Exhibition] / Jaroslaw Leshko (curator). – N.Y.: The Ukrainian Museum, 2005. – 256 р.

2. Архипенко О. Теоретичні нотатки / О. Архипенко // Українські авангардисти як теоретики і публіцисти / упоряд. Д. Горбачов. – К.: РВА Тріумф, 2005. – С. 7-42.

3. Архипенко О.П. Теоретичні нотатки / О.П. Архипенко // Хроніка-2000. – 1993. – № 5 (7). – С. 208-255.

4. Бойчук і бойчукісти, бойчукізм: Кат. вист. / Авт. вступ. ст. та упоряд. кат. О. Ріпко.– Л.: Ред.-видав. від. обл. упр. по пресі, 1991.– 88 с.

5. Дивакувате тисячоліття – 2: Каталог.– Л.: ДО Прес, 2000.– 32 с.

6. Дивакувате тисячоліття: Каталог.– Л.: ДО Прес, 1999.– 20 с.

7. Дубовик О. Літопис простору: Кат. вист. / Авт. вступ. ст. Г. Скляренко.– К.: Тріумф, 1996.– 65 с.

8. Клименко О. Передній край / О. Клименко // Українське мистецтво ХХ століття: Каталог.– К.: Асоц. артгалерей України, 1998.– С.329-332.

 

Привіт. Ви проглянули ознайомлювальний фрагмент реферату на тему: «Олександр Архипенко - скульптор-новатор, творець авангардної української культури.» об’ємом 60 сторінок. Для отримання повного варіанту роботи напишіть нам.

https://vk.com/club129840625

[email protected]