Первісні люди: поява та спосіб життя. Першоначала людського життя в Україні.

Історію первіснообщинного ладу поділяють на чотири періоди:

1. Кам'яний вік. Він охоплює період від 1 млн до 6—5 тис. років тому. Кам'яний вік поділяють на палеоліт (ста­родавній кам'яний вік: 1 млн — 12 тис. років тому) — ран­ній, середній і пізній; мезоліт, або середній кам'яний вік (приблизно 12—5 тис. років до н.е.), і неоліт, або новий ка­м'яний вік (починається близько 7—6 тис. років тому).

2. Енеоліт, або міднокам'яний вік (IV—III тис. до н.е.).

3. Бронзовий вік (кінець III — початок І тис. до н.е.).

4. Ранній залізний вік. На Кавказі він починається з X ст. до н.е., в Україні й Південній Росії — з V—VI ст. до н.е. і триває до утворення класових суспільств-держав.

Приблизно мільйон років тому пралюди (архантропи) заселяли теплі райони Євразії і, можливо, тоді з'явились на території України. Пізніше на зміну пітекантропу і неандер­тальцю, які жили в ранньому палеоліті, приходить кроманьйонський тип людини (близько 40—35 тис. років тому), яку ми вже називаємо «гомо сапієнс» (людина розум­на). Первісне людське стадо у пізньому палеоліті посту­пається місцем родовій общині із спільною власністю на за­соби виробництва. Водночас відбуваються значні зрушення в господарській діяльності людини, вдосконалюються зна­ряддя праці. На зміну палиці і загостреному каменю при­ходять металевий спис і списометалка — попередник лука. Це значно підвищило ефективність полювання/Поява штучного житла й шитого одягу дала змогу людині розши­рити північні межі свого проживання на Землі. Стоянки доби пізнього палеоліту знаходять по всій території України. Приблизно 12 тис. років до н.е. пізній палеоліт в Україні перейшов в епоху мезоліту, яка тривала до V тис. до н.е. Найважливішим досягненням того часу було винайдення лука і стріл, змінилась техніка виготовлення кам'яних зна­рядь. Було зроблено і перший крок на шляху до скотарства.

Розквіт родоплемінного ладу відбувався в добу неоліту, яка почалася в Україні приблизно 7 тис. років тому, ос­кільки сприятливий клімат і родючі землі створювали іде­альні умови для розвитку господарства. В період неоліту порівняно високий рівень виготовлення знарядь праці і на­копичений досвід дали змогу людині перейти від присвоєн­ня дарів природи до продуктивного господарства — земле­робства і скотарства. Виникнення продуктивного господар­ства вчені називають неолітичною революцією».

У період неоліту був досягнутий помітний прогрес в об­робці каменю. Різання, шліфування і свердління дали змо­гу виготовляти досконалі кам'яні сокири, насаджені на ру­коять, що перетворило їх на основне знаряддя праці. У неоліті було освоєно також виго­товлення ліпної кераміки, з'явилися тканини. У цей період спостерігається розвиток духовного світу людини, мистецтва. Полювання втрачає основне значення, тому, мабуть, зникають реалістичні зображення звірів. На­томість поширюється культ божеств родючості в образі жінки.

Трипільська культура.

Серед племен, що населяли простори сучасної Східної Європи, найвищого розвитку в енеоліті досягло осіле населення Правобережної України і Молдови (межиріччя Дніпра і Дністра). Культура цих стародавніх землеробів, що датується IV — початком II тисячоліття до н. е., відома в науці під назвою трипільської (від с. Трипілля на Київщині, де вона вперше була досліджена в 90-х роках XIX ст.).

Головним заняттям трипільських племен було землеробство. Грунт вони обробляли кам'яними або кістяними мотиками. Разом з тим відбувався поступовий перехід від мотичного до орного землеробства за допомогою дерев'яного рала. У невеликій кількості трипільці вже мали й мідні знаряддя. Сіяли пшеницю, ячмінь, просо. Урожай збирали дерев'яними серпами з крем'яними лезами (вкладками) або крем'яними серпами (довгими крем'яними пластинами). Зерно розмелювали за допомогою ручних кам'яних зернотерок.

Важливу роль у господарстві трипільців відігравали скотарство і рибальство. З домашніх тварин розводили рогату худобу, свиней, овець, кіз, коней. Знали прядіння і ткацтво, виліплювали руками і опалювали в печах (горнах) глиняний посуд.

Жили трипільці в селищах які були поселеннями матріархальних родових общин. Найчастіше вони розташовувалися на берегових схилах річок, там, де був м'який грунт (чорнозем), що давав можливість успішно займатися землеробством. Житла були наземні, дещо заглиблені, будувалися з дерева та глини, підлога була глиняною.

Крім племен трипільської землеробської культури, в епоху енеоліту на території України існували й інші племена, у господарстві яких поступово велику роль починало відігравати скотарство (ямна, середньостогівська культури).