Тема 5. Особистість у системі соціальних зв’язків
План
1. Поняття особистості в соціології.
2. Соціалізація індивіда та її основні етапи.
3. Соціальний статус і соціальні ролі особистості.
4. Соціальні типи особистості.
Структура особистості складається з трьох основних компонентів:
Когнітивних | (kognitiv): думок, переконань, сприйняття, пам'яті; |
Емоційних | любові, ненависті, заздрощів, симпатій, гніву, гордості та ін. |
Поведінкових | (behavioral): вмінь, навичок |
Вихідні принципи соціологічного аналізу особистості
Соціалізація індивіда та її основні етапи.
Фактори соціального середовища
• сукупність ролей і соціальних статусів, що суспільство пропонує людині;
• соціальні спільноти, в межах яких індивід може реалізувати певні соціальні ролі і набути конкретного статусу;
• система соціальних цінностей і норм, які домінують у суспільстві і наслідуються молодшими поколіннями від старших;
• соціальні інститути, які забезпечують виробництво і відтворення культурних взірців, норм і цінностей та сприяють їх переданню і засвоєнню;
• загальна ситуація в країні, яка може коливатися від жорстко запрограмованого процесу формування нормативного чи ідеального типу особистості до переважання стихійності суспільних впливів на індивіда; перша ситуація зазвичай характерна для тоталітарних режимів, друга— для суспільств у перехідні епохи їх розвитку.
Механізми соціалізації
3. Фрейд розрізняв: механізми підтвердження — виключення, імітації, заборони, заміщення (підстановки), ідентифікації.
Механізми соціалізації
За напрямком впливів факторів, що соціалізують:
— інтериоризація — засвоєння, долучення до загальнолюдського досвіду, внаслідок чого цей досвід стає надбанням особистості, здійснює вплив на становлення особистості. Формування внутрішньої структури людської психіки, переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості. Результатом інтеріоризації стає індивідуальність особистості.
— екстериоризація — об'єктивація внутрішнього світу людини в її практичній діяльності та спілкуванні.
За мірою цілеспрямованості;
— стихійні впливи на особистість соціального середовища, що мають іноді різноспрямований характер;
— цілеспрямовані впливи в умовах соціальних інститутів освіти та виховання в інтересах особистості й суспільства.
За позитивністю механізми соціалізації поділяються на (Н. Смелзер на основі підходу 3. Фрейда):
— позитивні — ті, що формують бажані якості особистості:
· імітація (усвідомлені спроби дитини копіювати і наслідувати певну модель поведінки;
· ідентифікація (спосіб засвоєння дітьми поведінки батьків та інших значущих дорослих, соціальних установок, цінностей і норм як своїх власних);
— негативні — ті, що перешкоджають появі у дитини соціально небажаних форм поведінки:
· почуття сорому (зазвичай, асоціюється з відчуттям, що вас викрили і зганьбили),
· почуття провини, (коли мова йде про покарання самого себе, пов'язується з внутрішніми переживаннями і муками совісті, незалежно від інших людей).
У процесі соціалізації застосовують такі форми навчання:
• через закріплення (застосовуючи систему покарань та стимулів, закріплюючи необхідні вміння, навички, способи поведінки);
• через спостереження {«значущий інший» як зразок);
• через взаємодію (передусім через рольові ігри).
Під час навчання формується «друга натура»: за визначенням французького вченого П'єр Бурд'є — габітус.
P. Клут'є та А. Рено розрізняють чотири ієрархічні структури, які здійснюють соціалізацію, нашаровуючи свій вплив на особистість:
1.мікросистема — у функціонуванні якої індивід бере безпосередню участь (сім'я, школа, друзі);
2. мезосистема — відносини між елементами мікросистеми;
3. екосистема — складається з інститутів, які безпосередньо не стосуються індивіда, однак, беруть.участь у соціалізації (наприклад, професійне оточення батьків, їх взаємовідносини із керівництвом та підлеглими досить часто суттєво впливають на формування у дитини уявлень про оточуюче соціальне середовище);
4.макросистема — культурне середовище, тобто соціальні цінності, норми ідеології, які не лише прямо нав'язуються дитині, а опосередковано впливають на функціонування перших трьох структур. Це ідеологічні установки суспільства загалом, дитячі та юнацькі організації ідеологічного характеру.
Стадії соціалізації
П. Бергер і Т. Лукман розрізняють два етапи соціалізації — первинний і вторинний.
Первинна соціалізації відбувається в дитинстві. Цей процес має виражене емоційне забарвлення. Під час первинної соціалізації не виникає проблем з ідентифікацією, тому що немає вибору «значущих інших». Первинна соціалізація закінчується, коли в дитини формується поняття «узагальненого іншого».
Вторинна соціалізація — входження людини в нові сектори суспільства, у якому живе. Вона може сама обирати об'єкт для ідентифікації, цей вибір більш раціональний.
Г. Андрєєва розрізняють три етапи соціалізації: дотрудовий, трудовий та післятрудовий.
СТАДІЇ ТА ІНСТИТУТИ
Стадія соціалізації | Інститути соціалізації |
ДОТРУДОВА Рання— від народження до вступу дитини до школи. Стадія навчання,що поєднує весь період юнацтва в широкому розумінні цього терміна. | Батьківська сім'я, дитячі дошкільні установи. Школа, навчально-професійні установи; вищі навчальні заклади. |
ТРУДОВА — охоплює весь період трудової діяльності людини. | Трудовий колектив, організація, власна сім'я. |
ПІСЛЯТРУДОВА —пенсійний вік. | Громадські організації, сім'я дітей. |
Стадії соціалізації
Жан Піаже розрізняє періоди когнітивного розвитку особистості:
1) від народження до 2 років — сенсомоторна стадія розвитку дитини (формується здатність зберігати в пам'яті образи предметів);
2) від 2 до 7 років — передопераціональна стадія (навчання розуміти символи та їх значення);
3) від 7 до 11 років — стадія конкретних операцій (вміння по-думки здійснювати дії, які раніше могли виконувати лише руками — підрахунок,..);
4) від 12 до 15 років — стадія формальних операцій (навчання логічному мисленню, осмислення майбутнього, розв'язання моральних проблем...).
Етапи розвитку особистості за Еріком Еріксоном
Соціалізація особистості:
— єдність уніфікації та індивідуалізації
— основні фактори, які обумовлюють процес соціалізації: сім'я, відносини рівності, навчання, праця, ЗМІ, організації;
стадії соціалізації: дитинство, підліткова стадія, зрілість, старість (дотрудова, трудова, післятрудова).
Десоціалізація — процес руйнування або перебудови існуючої системи цінностей, відучення від старих цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведінки.
Ресоціалізація — наступний за десоціалізацією етап засвоєння нових цінностей, соціальних норм, ролей та правил поведінки.