Наукова публікація: поняття, функції, основні види

Основні результати і положення дослідження мають бути опубліковані для ознайомлення з ними наукової громад­ськості.

Публікація (лат. риblісаtіо — оголошую всенародно, опри­люднюю): 1) доведення до загального відома за допомогою преси, радіомовлення або телебачення; 2) вміщення в різних виданнях (газетах, журналах, книгах) роботи (робіт); 3) текст, надрукований у будь-якому виданні.

Публікації виконують кілька функцій:

• оприлюднюють результати наукової роботи;

• сприяють встановленню пріоритету автора (дата підписання публікації до друку — це дата пріоритету науковця; в історіографічній частині дисертації та автореферату обов'язково вказують, коли вперше звернувся до розробки наукової проблеми);

• свідчать про особистий внесок дослідника в розробку наукової проблеми (особливе значення мають індивідуальні публікації, роботи у співавторстві потребують додаткових роз'яснень; в тексті дисертації та автореферату здобувач повинен подавати посилання на власні публікації, включити їх до списку використаних джерел);

• слугують підтвердженню достовірності основних результатів і висновків дисертації, новизни і наукового рівня її (оскільки після виходу у світ публікація стає об'єктом вивчення й оцінки широкою науковою громадськістю);

• підтверджують факт апробації та впровадження резуль татів і висновків дисертації;

• відбивають основний зміст дисертації (про це вказується у вступі до дисертації та автореферату, а також через вклю чення публікацій здобувача до списку опублікованих праць за темою дисертації);

• новизна і високий рівень наукових праць, в яких опубліковано результати

дисертації, є одним із головних критеріїв оцінки дисертаційного дослідження;

• фіксують завершення певного стану дослідження або роботи в цілому;

• забезпечують первинною науковою інформацією суспільство, сповіщають наукове співтовариство про появу нового наукового знання:

• передають індивідуальний результат у загальне надбання та ін.

Особливе значення мають наукові публікації, що вийшли друком у формі видань.

ДСТУ 3017—95 "Видання. Основні види. Терміни та ви­значення" визначає видання як документ, який пройшов ре­дакційно-видавниче опрацювання, виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом, містить інформацію, при­значену для поширення, і відповідає вимогам державних стан­дартів, інших нормативних документів щодо видавничого оформлення і поліграфічного виконання.

Науковим вважається видання результатів теоретичних і (або) експериментальних досліджень, а також підготовле­них науковцями до публікації пам'яток культури, історич­них документів та літературних текстів. Воно призначене для фахівців і для наукової роботи.

Серед наукових видань розрізняють дві групи: 1) науко­во-дослідні; 2) джерелознавчі.

До першої групи наукових видань належать: моногра­фія (науково-книжкове видання повного дослідження однієї проблеми або теми, що належить одному чи кільком авто­рам); автореферат дисертації (наукове видання у вигляді брошури авторського реферату проведеного дослідження, яке подається на здобуття наукового ступеня); препринт (нау­кове видання з матеріалами попереднього характеру, які публі­куються до виходу у світ видання, в якому вони мають бути вміщені); тези доповідей, а також матеріали наукової кон­ференції (неперіодичний збірник підсумків конференції, до­повідей, рекомендацій та рішень); збірник наукових праць (збірник матеріалів досліджень, виконаних у наукових уста­новах, навчальних закладах та наукових товариствах).

До другої групи наукових видань належать джерелознавчі видання, або документальні наукові видання, які містять пам'ятки культури та історичні документи, що пройшли тек­стологічне опрацювання, мають коментарі, вступні статті, до­поміжні покажчики та інші елементи науково-довідкового апарату видання.

За обсягом розрізняють два види наукових неперіодич­них видань: книга (книжкове видання обсягом понад 48 сторінок); брошура (книжкове видання обсягом від 4 до 48 сторінок). Статус наукового видання потребує суворого до­тримання видавничого оформлення видання. Вкажемо лише основні.

Вихідні відомості — сукупність даних, які характеризу­ють видання і призначені для його оформлення, бібліографіч­ної обробки, статистичного обліку й інформування читача. Елементами вихідних відомостей є: відомості про авторів або інших осіб, які брали участь у створенні видання; заголовок (назва) видання; надзаголовні дані; підзаголовні дані; нуме­рація; вихідні дані; шифр зберігання видання; індекс УДК; індекс ББК; авторський знак, макет анотованої каталожної картки; знак охорони авторського права; міжнародний стан­дартний номер ISBN; випускні дані.

Вихідні дані включають: місце випуску видання, назва видавництва або організації, що володіє правом видання, і рік випуску (як правило, наводять у нижній частині титуль­ного аркуша).

У випускних даних зазначають дату подання оригіналу на складання; дату підписання видання до друку; формат паперу і частку аркуша; вид і номер паперу; гарнітуру шрифту основного тексту; спосіб друку; обсяг видання в умовних дру­кованих аркушах, що приведені до формату паперового ар­куша 60 х 90 см; обсяг видання в обліково-видавничих арку­шах; номер замовлення поліграфічного підприємства; назву і повну поштову адресу видавництва і поліграфічного підпри­ємства.

Випускні дані розміщують на останній сторінці видання або звороті титульного аркуша.

Особливу складність викликає визначення наукового стату­су статей. Слід враховувати, що газетні статті не кваліфіку­ють як наукові. Крім того, проблематичним є віднесення до розряду наукових статей, опублікованих в громадсько-полі­тичних і науково-популярних журналах.

Статті наукового характеру друкуються переважно в нау­кових збірках або журналах. Науковий журнал — журнал, що містить статті та матеріали досліджень теоретичного або прикладного характеру, призначений переважно фахівцям певної галузі науки. За цільовим призначенням наукові жур­нали поділяють на: науково-теоретичні, науково-практичні та науково-методичні.

Особливе значення наукові статті мають для здобувача наукового ступеня доктора чи кандидата наук. Крім зазна­чених, вони мають відповідати ще й таким вимогам.

1. Статті мають публікуватись у провідних наукових фа­хових журналах та інших періодичних наукових фахових виданнях. їх перелік затверджує ВАК України при дотри­манні таких вимог:

• наявність у складі редакційної колегії не менше п'яти докторів наук з відповідної галузі науки, серед яких обов'яз­ково мають бути штатні працівники наукової установи, організації чи вищого навчального закладу, що видає журнал (періо­дичні видання);

• журнали підписуються до друку виключно за рекомен­дацією вченої ради наукової установи (організації чи вищого навчального закладу), що його видає, про що зазначається у вихідних даних;

• тираж не менше ніж 100 примірників;

• повне дотримання вимог до редакційного оформлення періодичного видання згідно з державними стандартами України;

• наявність журналу (періодичного видання) у фондах бібліотек України, перелік яких затверджено ВАК України.

 

2. Публікація не більше однієї статті здобувача за темою дисертації в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання).

Не зараховуються праці, в яких немає повного опису наукових результатів, що засвідчує їх достовірність, або в яких повторюються результати, опубліковані раніше в інших нау­кових працях, що входять до списку основних.

Наукова стаття

Наукова стаття — один із основних видів публікацій. Вона містить виклад проміжних або кінцевих результатів наукового дослідження, висвітлює конкретне окреме питан­ня за темою дисертації, фіксує науковий пріоритет автора, робить її матеріал надбанням фахівців.

Наукова стаття подається до редакції в завершеному ви­гляді відповідно до вимог, які публікуються в окремих номе­рах журналів або збірниках у вигляді пам'ятки авторам.

Оптимальний обсяг наукової статті — 6—12 сторінок (0,5—0,7 друк. арк.).

Рукопис статті, як правило, має містити повну назву робо­ти, прізвище та ініціали автора(ів), анотацію (на окремій сторінці), список використаної літератури.

Стаття має просту структуру, її текст, як правило, не поді­ляється на розділи і підрозділи.

Умовно в тексті статті можна виділити такі структурні елементи.

1. Вступ — постановка наукової проблеми, її актуальність, зв'язок з найважливішими завданнями, що постають перед Україною, значення для розвитку певної галузі науки або практичної діяльності (1 абзац або 5—10 рядків);

2. Основні (останні за часом) дослідження і публікації, на які спирається автор; сучасні погляди на проблему; труднощі при розробці даного питання, виділення невиріше-них питань у межах загальної проблеми, котрим присвячена стаття (0,5—2 сторінки машинописного тексту через два інтер­вали);

3. Формулювання мети статті (постановка завдання) — висловлюється головна ідея даної публікації, яка суттєво відрізняється від сучасних уявлень про проблему, до­повнює або поглиблює вже відомі підходи; звертається увага на введення до наукового обігу нових фактів, висновків, рекомендацій, закономірностей або уточнення відомих раніше, але недостатньо вивчених. Мета статті випливає з постанов­ки наукової проблеми та огляду основних публікацій з теми (1 абзац, або 5—10 рядків).

4. Виклад змісту власного дослідження — основна частина статті. В ній висвітлюються основні положення і результати наукового дослідження, особисті ідеї, думки, отри­мані наукові факти, виявлені закономірності, зв'язки, тенденції, програма експерименту, методика отримання та аналіз фактичного матеріалу, особистий внесок автора в досягнення і реалізацію основних висновків тощо (5—6 сторінок).

5. Висновок, в якому формулюється основний умовивід автора, зміст висновків і рекомендацій, їх значення для теорії і практики, суспільна значущість; коротко накреслюються перспективи подальших розвідок з теми (1/3 сторінки).

Жанр наукової статті вимагає дотримання певних правил:

• у правому верхньому куті розміщуються прізвище та ініціали автора; за необхідності вказуються відомості, що доповнюють дані про автора;

• назва статті стисло відбиває її головну ідею, думку (якомога менше слів, краще — до п'яти);

• ініціали ставлять перед прізвищем;

• слід уникати стилю наукового звіту чи науково-попу­лярної статті;

• недоцільно ставити риторичні запитання; мають пере­важати розповідні речення;

• не слід перевантажувати текст цифрами 1, 2 та ін. при переліках тих чи інших думок, положень; перелік елементів, позицій слід починати з нового рядка, відокремлюючи їх одне від одного крапкою з комою;

• у тексті прийнятним є використання різних видів переліку: спочатку, на початку, спершу, потім, далі, нарешті; по-перше, по-друге, по-третє; на першому етапі, на другому етапі та ін.;

• цитати в статті використовуються дуже рідко; необхід­но зазначити основну ідею, а після неї в дужках указати пріз­вище автора, який уперше її висловив;

• усі посилання на авторитети подаються на початку статті, основний обсяг статті присвячують викладу власних думок; для підтвердження достовірності своїх висновків і рекомендацій не слід наводити висловлювання інших уче­них, оскільки це свідчить, що ідея дослідника не нова, була відома раніше і не підлягає сумніву;

• стаття має завершуватися конкретними висновками і рекомендаціями.

Рукопис статті підписується автором(ами) і подається до редакції у двох примірниках. У разі необхідності до неї до­дається дискета.

Особливо цінними є статті, опубліковані у фахових науко­вих виданнях, затверджених ВАК України. Обов'язковою вимогою до наукових публікацій здобувача є відобра­ження в них основних наукових результатів дисертації, а також на­явність в одному випуску (номері) журналу (або іншого друкованого видання) не більше однієї статті здобувача за те­мою дисертації.

Статті, опубліковані до появи відповідних Переліків ВАК України, вважаються лише такими, що додатково відобража­ють наукові результати.

Тези наукової доповіді (повідомлення)

Формами висвітлення підсумків наукової роботи є також тези, доповіді, матеріали конференцій, конгресів, симпозіумів, семінарів, шкіл тощо. Вони є свідченням апробації дисерта­ційної роботи і належать до опублікованих праць, які до­датково відображають наукові результати дисертації. Слід враховувати, що апробація матеріалів дисертації на науко­вих конференціях, конгресах, симпозіумах, семінарах, у шко­лах тощо є обов'язковою.

Тези (гр. thesis—положення, твердження) — це коротко, точно, послідовно сформульовані основні ідеї, думки, поло­ження наукової доповіді, повідомлення, статті або іншої нау­кової праці.

Тези доповіді — це опубліковані до початку наукової кон­ференції (з'їзду, симпозіуму) матеріали попереднього харак­теру, що містять виклад основних аспектів наукової доповіді. Вони фіксують науковий пріоритет автора, містять матеріа­ли, не викладені в інших публікаціях.

Рекомендований обсяг тез наукової доповіді — 2—3 сто­рінки машинописного тексту через 1,5—2 інтервали. Мож­ливий виклад однієї тези.

Схематично структура тез наукової доповіді має такий вигляд:

— теза

— обґрунтування

— доказ

— аргумент

— результат

— перспективи.

При підготовці тез наукової доповіді слід дотримуватися таких правил:

• у правому верхньому куті розміщують прізвище автора та його ініціали; при необхідності вказують інші дані, які доповнюють відомості про автора (студент, аспірант, викладач, місце роботи або навчання);

• назва тез доповіді коротко відображає головну ідею, думку, положення (2—5 слів);

• виклад суті доповіді здійснюється за такою послідовністю тез: актуальність проблеми; стан розробки проблеми (пе­релічуються вчені, які зверталися до розробки цієї пробле­ми); наявність проблемної ситуації; необхідність у її вивченні, вдосконаленні з огляду на сучасний стан її розробки, втілен­ня; основна ідея, положення, висновки дослідження, якими методами це досягається; основні результати дослідження, їх значення для розвитку теорії та (або) практики.

Посилання на джерела, цитати в тезах доповіді викорис­товуються рідко. Допускається опускати цифровий, фактич­ний матеріал.

Формулювання кожної тези починається з нового рядка. Кожна теза містить самостійну думку, що висловлюється в одному або кількох реченнях. Виклад суті ідеї чи положен­ня здійснюється без наведення конкретних прикладів.

Виступаючи на науковій конференції (з'їзді, симпозіумі), можна посилатися на опубліковані тези доповіді і спинити­ся на одній із основних (дискусійних) тез.

Зазначимо, що будь-які матеріали будь-яких конференцій, видані у будь-який період, належать до опублікованих праць, які лише додатково відображають наукові результати ди­сертації, тобто засвідчують апробацію результатів дисертації або підтверджують їх впровадження, висвітлюють певні про­цеси їх отримання.