Суспільство — сукупність людей, об'єднаних історично сформованими формами їхнього взаємозв'язку і взаємодії з метою задоволення своїх потреб, що характеризується стійкістю і цілісністю, самовідтворенням і самодостатністю, саморегульованістю і саморозвитком, досягненням такого рівня культури, коли з'являються особливі соціальні норми і цінності, які лежать в основі взаємозв'язку і взаємодії людей. У більш вузькому розумінні слова, коли, наприклад, мова йде про українське, американське, японське чи французьке суспільство, під суспільством розуміється конкретний вид суспільства з усіма його історичними, соціокультурними й іншими особливостями. Маючи на увазі саме таке розуміння суспільства, сучасний американський соціолог Н. Смелзер визначає суспільство як "об'єднання людей, що має визначені географічні межі, загальну законодавчу систему і визначену національну (соціально-культурну) ідентичність".
При всьому найтіснішому взаємозв'язку таких найважливіших і широко вживаних понять, як "суспільство", "країна" і "держава", їх необхідно чітко розмежовувати.
"Країна" — це поняття, що відбиває переважно географічну характеристику частини нашої планети, визначеної межами незалежної держави.
"Держава" — поняття, що відбиває головне в політичній системі країни і тому виступає як найважливіша категорія, насамперед політології.
"Суспільство" — поняття, що безпосередньо характеризує соціальну організацію країни і тому займає центральне місце в системі категорій соціології. Суспільство не обов'язково відповідає політичним межам. Вірніше думати, що соціологія вивчає соціальні групи будь-якого розміру, у тому числі і найбільшого". Таким чином, суспільство може розглядатися і як дуже велика соціальна група.
Нерідко, наслідуючи марксистські традиції, суспільство визначають не як "сукупність взаємодіючих людей", а як "сукупність відносин між людьми".
Очевидно, що у всіх цих визначеннях у тій чи іншій мірі виражений підхід до суспільства як до цілісної системи елементів, що знаходяться в стані тісного взаємозв'язку. Такий підхід до суспільства називається системним. Основне завдання системного підходу в дослідженні суспільства складається в об'єднанні різних знань із приводу суспільства в цілісну систему, що могла б стати теорією суспільства.
Розглянемо основні принципи системного підходу до суспільства. Для цього необхідно визначити основні поняття. Система — це певним чином упорядкована велика кількість елементів, пов'язаних між собою й утворюючих деяку цілісну єдність. Внутрішню природу, змістовну сторону всякої цілісної системи, матеріальну основу її організації визначають склад, набір елементів.
Соціальна система — це цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв'язки, взаємодії і відносини. Ці зв'язки, взаємодії і відносини носять стійкий характер і відтворюються в історичному процесі, переходячи з покоління в покоління. Соціальний зв'язок — це набір фактів, що обумовлюють спільну діяльність у конкретних спільностях у конкретний час для досягнення тих чи інших цілей. Соціальні зв'язки встановлюються не з примусу людей, а об'єктивно. Установлення цих зв'язків диктується соціальними умовами, у яких живуть і діють індивіди. Сутність соціальних зв'язків виявляється в змісті і характері дій людей, що складають дану соціальну спільність. Соціологи виділяють зв'язки взаємодії, відносин, контролю, інституціональні і т. п.
Соціальна взаємодія — це процес, у якому люди діють і випробують вплив один на одного. Механізм соціальної взаємодії включає індивідів, що здійснюють ті чи інші дії, зміни в соціальній спільності чи суспільстві в цілому, викликані цими діями, вплив цих змін на інших індивідів, які складають соціальну спільність, і, нарешті, зворотну реакцію індивідів. Взаємодія приводить до становлення нових соціальних відносин. Соціальні відносини — це відносно стійкі і самостійні зв'язки між індивідами і соціальними групами.
Отже, суспільство складається з безлічі індивідів, їхніх соціальних зв'язків, взаємодій і відносин. Але чи можна розглядати суспільство як просту суму індивідів, їхніх зв'язків, взаємодій і відносин? Прихильники системного підходу до аналізу суспільства відповідають: "Ні". З їхнього погляду, суспільство — це не сумативна, а цілісна система. Це означає, що на рівні суспільства індивідуальні дії, зв'язки і відносини утворюють нову, системну якість. Системна якість — це особливий якісний стан, який не можна розглядати як просту суму елементів. Суспільні взаємодії і відносини носять надіндивідуальний, надособистісний характер, тобто суспільство — це деяка самостійна субстанція, яка стосовно індивідів є первинною. Кожен індивід, народжуючись, застає визначену структуру зв'язків і відносин, в процесі соціалізації включається в неї. За рахунок чого ж досягається ця цілісність, тобто системна якість?
Цілісній системі притаманні безліч зв'язків, взаємодій і відносин. Найбільш характерними є корелятивні зв'язки, взаємодії і відносини, що включають у себе координацію і субординацію елементів. Координація — це визначена погодженість елементів, той особливий характер їхньої взаємної залежності, який забезпечує збереження цілісної системи. Субординація — це підпорядкованість і співпідпорядкованість, що вказує на особливе специфічне місце, неоднакове значення елементів у цілісній системі.
Отже, суспільство стає цілісною системою з якостями, яких немає в жодного з включених у нього елементів окремо. Унаслідок своїх інтегральних якостей соціальна система здобуває визначену самостійність стосовно складових її елементів, відносно самостійний спосіб свого розвитку.
