Предмет і об’єкт соціології.

ТЕМА 1. СОЦІОЛОГІЯ ЯК НАУКА ПРО СУСПІЛЬСТВО

План

1. Предмет і об’єкт соціології.

2. Закони соціології.

3. Категорії соціології.

4. Функції соціології.

5. Напрями досліджень соціології.

6. Структура соціологічного знання.

 

Предмет і об’єкт соціології.

Соціологія як наука виникла у 30-х роках XIX ст. До наукового вжитку впровадив термін “соціологія” французький філософ Огюст Конт (1798 – 1857). Цей термін є похідним від двох слів: латинського “ societas” (суспільство) та грецького “ logos” (слово, вчення). Отже, соціологія – це наука про суспільство, і таке визначення визнається практично всіма вченими-соціологами.

Соціологія не має єдиної, істинно вірної та всеохоплюючої теорії суспільства і його розвитку. Розбіжності у поглядах на соціологію існують і донині, свідченням чого є майже 100 її визначень. Одним з них є визначення українського соціолога професора В.Г. Городяненка:

Соціологія – наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Це визначення окреслює предмет і об’єкт дослідження соціології.

Об’єкт науки – це дана реальність, що відображає ту чи іншу сторону об’єктивного світу.

Об’єктом вивчення соціології є соціальна реальність, тобто:

– громадянське суспільство та сукупність соціальних зв’язків і відносин між людьми;

– будь-яка окрема сфера суспільного життя – економічна, соціальна,
політична, духовна;

– рушійні сили свідомості і поведінки людей, соціального процесу;

– великі і малі соціальні групи, спільності, класи тощо.

Оскільки ці зв’язки і відносини у кожному конкретному соціальному об’єкті завжди організовані, об'єкт соціологічного пізнання виступає як соціальна система.

У спрощеному варіанті соціальну систему можна уявити, як взаємодію її складових, таких як: людина — спільноти — суспільство.

Предмет науки – це відтворення емпіричної реальності на абстрактному рівні шляхом виділення значущих з практичної точки зору закономірних зв’язків і відносин цієї реальності. Предмет будь-якої науки – це не просто якесь явище чи процес об’єктивного світи, а результат теоретичного обґрунтування, яке дозволяє виділити ті закономірності розвитку і функціонування об’єкта, що вивчається, які є специфічними тільки для даної науки.

Предметом соціології є окремі аспекти, властивості, особливості, відносини і процеси даної реальності, тобто об’єкта дослідження. Можна виокремити такі компоненти структури предмета соціології:

1) особистість, соціальні спільноти;

2) соціальні процеси, дії, взаємодії;

3) соціальні організації та інститути;

4) соціальна структура;

5) суспільство як соціальна система.

Більш повне визначення предмета соціології дав російський соціолог В. Ядов: Соціологія – це наука про:

– становлення, розвиток, зміни, перетворення та функціонування соціальних спільностей і форм їх самоорганізації;

– становлення і розвиток соціальних систем, структур та інститутів;

– соціальні зміни, що викликаються активністю соціального суб’єкта;

– про соціальні відносини як механізми взаємозв’язку та взаємодії між багатоманітними соціальними спільностями;

– закономірності соціальних дій і масової поведінки.

2. Закони соціології.

У процесі функціонування соціальних спільнот формується багато різних суспільних зв’язків, які характеризуються загальністю, необхідністю та повторюваністю. Ці зв’язки називаються законами.

Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами і процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальні закони визначають відносини між різними індивідами та спільнотами (народами, націями, соціально-професійними групами, соціальними організаціями, трудовими колективами, родинами тощо), виявляючись у їх діяльності.

Соціальні закони поділяють за масштабом реалізації:

– загальні закони, які діють у всіх суспільних системах (наприклад, закон товарно-грошових відносин);

– специфічні закони, дія яких обмежена однією чи кількома суспільними системами (наприклад, закони, пов’язані з переходом від одного типу суспільства до іншого).

За ступенем спільності:

– закони, які характеризують розвиток соціальної сфери в цілому;

– закони, що описують розвиток окремих елементів соціальної сфери.

За способом вияву:

– динамічні, що визначають напрям, чинники і форми соціальних змін, фіксують жорсткий, однозначний зв’язок між послідовністю подій у конкретних умовах і поділяються на:

а) причинні динамічні закони фіксують причинно-наслідкові зв’язки розвитку соціальних явищ (наприклад, роль способу виробництва при переході від однієї суспільно-економічної формації до іншої);

б) функціональні динамічні закони, які відображають емпірично спостережувані й суворо повторювані взаємні залежності між соціальними явищами;

– статистичні закони, які можуть бути як:

а) закони соціального розвитку (наприклад, задоволення зростаючих
матеріальних і культурних потреб населення, розвиток самоврядування);

б) закони функціонування, за якими відбувається єдність формальної та неформальної структур трудового колективу, розподіл рольових функцій у сім’ї.

Взявши за основу форми зв’язку, можна виокремити такі типи соціальних законів:

1. Закони, які відображають інваріантне (незмінне) співіснування соціальних явищ (наприклад, якщо існує навчальний заклад, то обов’язково повинні бути учні, студенти, навчальний процес тощо).

2. Закони, які відображають тенденції розвитку (наприклад, зміна структури соціального об’єкта, перехід від одного порядку взаємовідносин до іншого).

3. Закони, що встановлюють функціональну залежність між соціальними явищами, коли зміни елементів системи не зумовлюють суттєвих змін її структури (наприклад, демократичний політичний режим, зумовлює політичний, економічний плюралізм).

4. Закони, які фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами, лише з функціональної (необов'язкової) точки зору (наприклад, рівень народжуваності є змінним і залежить від економічної ситуації в країні).

5. Закони, які встановлюють ймовірність зв’язку між соціальними явищами (наприклад, посилення незалежного контролю на вступних іспитах, спричинює підвищення рівня знань абітурієнтів).

Закони соціального розвитку виявляються як умови, що спричинюють зміни процесів, ситуацій, а закони функціонування – як наслідок явищ, що сприяють збереженню соціальної системи, в якій ці явища відбуваються.

 

Категорії соціології.

Категорії та поняття в соціології відображають суттєві риси, характеристики та особливості об’єктивної реальності, виокремленої практикою людей, що стала об'єктом даної науки і має вираз у мовній формі.

Однією з особливих і найуживаніших у соціології є категорія “соціальне”.

Соціальне (лат. Socialis – товариський, громадський) – сукупність певних рис та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільної діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне явище чи процес виникають тоді, коли поведінка індивіда зумовлюється поведінкою іншого індивіда або групи (спільноти), незалежно від їх фізичної присутності. Категорія “соціальна спільнота” є також однією з найважливіших, оскільки соціологію розуміють як науку про соціальні спільноти.

Соціальна спільнота – це реальна існуюча сукупність індивідів, придатна для емпіричної фіксації, яка характеризується відносною цілісністю.

Соціальні інститути – це сталі форми організації спільної діяльності людей, що склалися історично, завдяки їм відбувається функціонування спільнот і всього суспільного організму, здійснюється соціалізація індивідів, тобто їх входження у життя суспільства і виконання ними певних соціальних функцій і ролей.

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю у суспільному житті.

Соціальна дія – найпростіша одиниця соціальної діяльності людей, яка пояснює дії індивіда, що орієнтовані на інших людей (соціальні дії завжди взаємні, а не однобічні). У ширшому розумінні це спосіб розв'язання соціальних проблем і суперечностей, які ґрунтуються на зіткненні інтересів і потреб головних соціальних сил суспільства.

Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій. За яких дії одного суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

Як і будь-яка інша наука, соціологія розробляє поняття, які відображають сутність цієї науки, її функціонування та розвиток. Поряд з цими категоріями у соціології широко вживаються і такі, що використовуються в інших суспільних науках: соціалізація, норма, статус, соціальна роль тощо.

Функції соціології.

Зв’язок соціології з життям суспільства реалізується через її функції (від лат. functio – виконання, здійснення). Соціологія, як і будь-яка гуманітарна наука, виконує специфічні й універсальні функції, які можна об'єднати у дві групи:

Найважливішими (основними) функціями соціології є:

1. Теоретико-пізнавальна функція, яка спрямована на вироблення нового соціологічного знання і реалізується у таких аспектах:

- соціологія нагромаджує знання, систематизує їх, складає висновки про закономірності еволюції суспільства, розкриває джерела і механізми
функціонування та розвитку соціальних процесів і явищ;

- соціологічні теорії наводять науково обґрунтовані висновки щодо
перспектив розвитку суспільства в цілому і його окремих сфер, визначають
шляхи та методи наукової перебудови світу;

- соціологія здійснює теоретичний аналіз пізнавальної діяльності
суспільства, виявляє нові закономірності й тенденції, виробляє теорію і
методологію соціологічного пізнання дійсності;

- соціологічні дослідження виконують інформаційні завдання, що дає
змогу одержати первині дані про індивідів та їх спільноти, їх потреби, інтереси, цінності, орієнтації, мотиви, факти реальної поведінки, громадську думку тощо, тобто створюють інформаційну базу для пізнання соціальної дійсності.

2. Практико-перетворювальна функція, сутність якої виявляється у
виробленні науково обґрунтованих прогнозів щодо еволюції суспільства, які є основою перспективних планів соціального розвитку держави, регіону, підприємства тощо. Прикладна соціологія, пов’язуючи теорію з дійсністю, бере участь у виробленні практичних рекомендацій щодо вирішення соціальних проблем. Практичні рекомендації соціологів ґрунтуються на двох групах соціальних чинників:

1) об'єктивні соціальні чинники – умови людської життєдіяльності:
соціальна структура суспільства, політичний лад, умови праці і побуту тощо;

2) суб’єктивні соціальні чинники – мотиви, прагнення, інтереси, ціннісні орієнтації, різноманітні уявлення, громадська думка тощо.

3. Світоглядно-ідеологічна функція, яка спрямована на забезпечення наукової дискусії між концепціями, поширенням наукової ідеології, формування соціологічного стилю мислення, підготовку компетентних спеціалістів, глибоке та всебічне засвоєння ними наукової ідеології. Наукові знання, здобуті за допомогою соціологічних досліджень, сприяють політологічній та соціологічній освіті населення, допомагають людям виконувати свої трудові і громадські функції.

Виділяють також специфічні соціологічні функції:

1. Гуманістична та культурна функції, які пов’язані з роллю соціології в культурному житті суспільства та гуманізації суспільних відносин.

2. Описова функція, яка зумовлена необхідністю систематизації, опису та нагромадження одержаного дослідного матеріалу, щоб, простеживши динаміку функціонування соціальних об'єктів, що вивчаються, відтворити картину їх життєдіяльності.

3. Інформаційна функція, що стосується використання соціологічної
інформації, одержаної під час соціологічних досліджень. Значення соціологічної інформації в управлінні суспільством зростає і стає невід'ємним елементом державної політики.

4. Прогностична функція, яка реалізується через соціальні прогнози, виявлення чинників, які впливають на прогнозований об’єкт і моделювання досліджуваного процесу.

5. Критична функція. Соціологія, даючи об’єктивне знання, покликана попереджувати соціальну політику про відхилення від соціального ідеалу, сигналізувати про можливі негативні соціальні явища і наслідки.

6. Функція соціального контролю, яка полягає у виробленні та науковому обґрунтуванні ефективних рекомендацій, спрямованих на боротьбу з девіантною поведінкою, вдосконалення моральних відносин, підвищення рівня політичної культури і правової свідомості.

7. Функція соціального управління, що виявляється у свідомій,
цілеспрямованій дії щодо соціальних систем, інститутів, процесів з метою
оптимізації напряму, темпів їх розвитку і функціонування.

Результативність реалізації функцій соціології залежить від суспільних закономірностей, соціальних умов, рівня організації соціологічної діяльності, зв’язків соціології з життям суспільства, від професійної підготовки соціологічних кадрів.