Приходили до Нього всі митники
Й грішники, щоб послухати Його.
(Лука 15:1-10)
До Нього всі митники й грішники, щоб послухати Його приходили.
«Приймає Він грішників та з ними їсть», - фарисеї та книжники говорили.
А Він все це знав і їм розповів притчу оцю:
«Який із вас, маючи сотню овець і загубивши одну вівцю,
Не покине в пустині тих дев’яносто і дев’ять, та й не піде
шукати загубленої, аж поки її не знайде?
А знайшовши її кладе собі на плечі та й радіє.
І, прийшовши до дому, кличе друзів й сусідів, бо подія,
Та й каже до них: «Радійте зо мною, бо я вівцю свою загублену знайшов».
То ж і кажу вам, що так само на небі радітимуть за одного грішника, що прийшов
І кається, аніж за дев’яносто і дев’ятьох праведників, що каяття не потребує!
Або хіба є жінка, що маючи десять драхм, загубивши одну, не жалкує,
І світло не запалює, і хату не мете, і не шукає уважно, поки пропажу не знайде?
А знайшовши, кличе приятельок і сусідок та й каже: «Радійте зо мною,
Бо знайшла я загублену драхму, яку довго шукала повсюди, свою».
Так само, кажу вам, радість у ангелів Божих буває
За одного грішника, що каятися стає».
ПРИТЧА ПРО БЛУДНОГО СИНА
11 І Він оповів: "У чоловіка одного було два сини.
12 І молодший із них сказав батькові: "Дай мені, батьку, належну частину маєтку!" І той поділив між ними маєток.
13 А по небагатьох днях зібрав син молодший усе, та й подавсь до далекого краю, і розтратив маєток свій там, живучи марнотратне.
14 А як він усе прожив, настав голод великий у тім краї, — і він став бідувати.
15 І пішов він тоді, і пристав до одного з мешканців тієї землі, а той вислав його на поля своїх пасти свиней.
16 І бажав він наповнити шлунка свого хоч стручками, що їли їх свині, та ніхто не давав їх йому.
17 Тоді він спам’ятався й сказав: "Скільки в батька мого наймитів мають хліба аж надмір, а я отут з голоду гину!
18 Устану, і піду я до батька свого, а й скажу йому: "Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе —
19 Недостойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного зі своїх наймитів"...
20 І, вставши, пішов він до батька свого. А коли він далеко ще був, його батько вгледів його, — і переповнився жалем: і побіг він, і кинувсь на шию йому, і зачав цілувати його!
21 І озвався до нього той син: "Прогрішився я, отче, против неба та супроти тебе, і недостойний вже зватися сином твоїм"...
22 А батько рабам своїм каже: "Принесіть негайно одежу найкращу, і на ноги.
23 Приведіть теля відгодоване та заколіть,— будемо їсти й радіти,
24 бо цей син мій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!" І почали веселитись вони.
25 "А син старший його був на полі. І коли він ішов й наближався до дому, почув музики та танці.
26 І покликав одного зі слуг, та й спитав: "Що це таке?"
27 А той каже йому: "То вернувся твій брат, і твій батько звелів заколоти теля відгодоване, — бо ж здоровим його він прийняв".
28 І розгнівався той,— і ввійти не хотів. Тоді вийшов батько його й став просити його.
29 А той відповів і до батька сказав: "Ото, скільки років служу я тобі, і ніколи наказу твого не порушив, — ти ж ніколи мені й козеняти не дав, щоб із приятелями своїми потішився я"...
31 І сказав він йому: "Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє!
32 Веселитись і тішитись треба було, бо цей брат твій був мертвий — і ожив, був пропав — і знайшовся!"
Аналіз
Тема: розповідь про блукання меншого сина по світу, в результаті якого він зазнав багато поневірянь і бідності.
Ідея: засудження марнотратства, хвалькуватості, невміння раціонально користуватися власним майном.
Основна думка: сприйми свою помилку, покайся, попроси вибачення — і ти отримаєш прощення («Так, ти винен, але не повернувся, покаявся»).
Композиція.
Експозиція: рішення молодшого сина отримати частку батьківської спадщини і вирушити у світову подорож.
Зав’язка: в результаті розгульного життя подорожуючий «розтринькав» все своє майно.
Кульмінація: бідкання молодшого сина по наймах, через що він вирішує повернутися додому і покаятися.
Розв’язка: прощення батьком сина і влаштування бенкету.
Проблематика.
• багатство і бідність;
• батьки і діти;
• хто є справжніми друзями;
• праця і лінь;
• провинна і покаяння.
Зміст твору (скорочено)
В одного чоловіка було два сини. От молодший попросив, щоб батько віддав йому його частку майна. Батько віддав, а син поїхав до чужих країв, пив там, гуляв і швидко розтратив усі гроші. Залишився бідним, голодним, зникли і його «друзі». Він до того зубожів, що ладен був їсти свинячий корм. І вирішив піти до рідного батька хоч наймитом. Повернувся, а батько зустрів його радісно, дав найкращий одяг і найкращу їжу. Старший брат образився, адже він ніде не блукав, грошей марно не витрачав, сумлінно працював, але для нього ніколи не влаштовували такого пишного бенкету. Тоді батько сказав: «Ти завжди зо мною, дитино, і все моє — то твоє! Треба веселитись і тішитися, бо твій брат був мертвий — і ожив, пропадав — і знайшовся».
ПРИТЧА ПРО СІЯЧА
5 "Ось вийшов сіяч, щоб посіяти зерно своє. І, як сіяв, упало одне край дороги, — і було повитоптуване, а птахи небесні його повидзьобували.
6 Друге ж упало на грунт кам’янйстий, — і, зійшовши, усохло, не мало бо вогкости.
7 А інше упало між терен, — і вигнався терен, і його поглушив.
8 Інше ж упало на добрую землю, — і, зійшовши, уродило стокротно". Це сказавши, закликав: "Хто має вуха, щоб слухати, — нехай слухає!"
9 Запитали ж Його Його учні, говорячи: "Що визначає ця притча?"
10 А Він відказав: "Вам дано пізнати таємниці Божого Царства, а іншим у притчах, щоб дивились вони — і не бачили, слухали — і не розуміли".
11 Ось що означає ця притча: Зерно — це Боже Слово.
12 А котрі край дороги, — це ті, хто слухає, але потім приходить диявол, і забирає слово з їхнього серця, щоб не ввірували й не спаслися вони.
13 А що на кам’янистому грунті, — це ті, хто тільки почує, то слово приймає з радістю; а кореня не мають вони, вірують дочасно, — і за час випробовування відпадають.
14 А що впало між терен, — це ті, хто слухає слово, але, ходячи, бувають придушені клопотами, та багатством, та життєвими розкошами, — і плоду вони не дають.
15 А те, що на добрій землі, — це оті, хто як слово почує, береже його в щирому й доброму серці, — і плід приносять вони в терпеливості.
Аналіз
Тема: розповідь Ісуса про значимість для людини місця, куди вона посіє зерно.
Ідея: возвеличення людської чуйності, доброти, прагнення безкорисливо надати допомогу тому, хто її потребує; ролі слова — зерна, яке потрапляє у різне середовище.
Основна думка: зерно, яке впало на кам’янистий ґрунт,— це про людину, що чує Слово і відразу ж з радістю приймає його, але оскільки в цього зерна нема глибоких коренів, воно довго не проживе; зерна, що впало в тернину,— це про людину, яка чує Слово, та турботи цього віку та омана багатства заглушають його, і зерно не приносить плоду; зерно ж, яке впало на добрий ґрунт,— це про людину, яка чує Слово і розуміє його, така людина приносить врожай в сто, в шістдесят або в тридцять раз більше посіяного.
Композиція.
Експозиція: зустріч Ісуса з великою кількістю людей.
Зав’язка: розповідь Бога про значимість ґрунту, куди потрапить зерно, кинуте землеробом.
Кульмінація: «Коли хто-небудь чує вістку про Царство і не розуміє її, то приходить лукавий та викрадає те, що було посіяне в серці».
Розв’язка: зерно — слово, яке повинно потрапити на добрий ґрунт, принесе багатий врожай.
Зміст твору (скорочено)
Вийшов сіяч посіяти зерно. Те, що впало край дороги, затоптали. Що впало на кам'янистий ґрунт — засохло без вологи. Дещо впало в терен і було ним заглушене. А те, що впало на добру землю, вродило стократно.
Зерно — Боже Слово. Зерна край дороги — це ті, у кого диявол забрав із серця це слово. Що на кам'янистому грунті — це ті, хто відійшов під час випробувань. Які поміж терном — це ті, що забувають слово Боже за щоденними клопотами та багатством, не дають плоду. Зерна на добрій землі — це ті, хто Слово почує і збереже в щирому та доброму серці.
ПРИТЧА ПРО ДОБРОГО САМАРИТЯНИНА
Євангелія від Луки - (Розділ 10:30-37)
30. Мовив тоді Ісус, кажучи: "Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого.
31. Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо.
32. Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо.
33. Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився.
34. Він приступив до нього, перев'язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним.
35. На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся.
36. Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?”
37. Він відповів: "Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: "Іди і ти роби так само.”
ПРИТЧА ПРО ЗЕРНО ГІРЧИЧНЕ
Ісус Христос учив, що Царство Боже, Царство Небесне, початок і основу якому Він поклав на землі (тобто Церква Христова), спочатку мале, а потім пошириться по всій землі. Він сказав, що Царство Небесне подібне до зерна гірчичного, яке людина взяла і посадила на землі своїй. Це зерно, хоча й менше за інші зерна, зійшовши, розростається і робиться більшим від усіх злаків і стає деревом, так що прилітають птахи небесні і ховаються у гілках його.
Багато й інших притч розповідав Спаситель, навчаючи народ.
(Див.: Мф 13, 31–32; Мк 4, 30–32; Лк 13, 18–19).
