Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини

Мовою документів

Преамбула до Статуту Організації Об'єднаних Націй

Ми, народи Об'єднанні! Націй, виповнені рішучості позбавити наступні покоління від страждань війни, яка двічі в нашому житті принесла людству невимовна лихо, та затвердити віру в головні права людини, в людську гідність і цінність людської особистості, рівність прав чоловіків і жінок, рівність прав великих і малих націй, та створити умови, за яких можуть дотримуватися справедливість і повага обов'язків, що випливають із договорів та інших джерел міжнародного права, та сприяли соціальному прогресу й поліпшенню життя за умов більшої свободи, та з цією метою виявляти терплячість і жити разом, у згоді один з одним, як добрі сусіди, та об'єдпати чаші зусилля для підтримки міжнародного миру та безпеки; та забезпечити прийняттям принципів і встановленням методів, щоби збройні сили використовувалися не інакше, як у спільних інтересах, та використовувати міжнародний апарат для сприяння економічному й соціальному прогресу всіх народів, вирішити об'єднати каші зусилля для досягнення цих цілей.

Згідно з цим наші відповідні уряди через представників, що зібралися в місті Сан-Франциско та представили свої повноваження, знайдені в необхідній формі, погодилися з цим Статутом Організації Об'єднаних Націй, і цим засновують організацію під назвою "Об'єднані Нації".

Всього 50 держав підписали Статут ООН, а 24 жовтня 1945 р. він набрав чинності. Цей день вважається днем створення ООН (Організації Об'єднаних Націй). Статут проголошував рівноправність усіх людей, повагу прав людини і основних свобод. Згодом цей розділ було доповнено ухваленою в грудні 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларацією прав людини. Статут зобов'язував вирішувати всі суперечки мирним способом, дотримуватися міжнародних договорів і зобов'язань. Основне призначення ООН, згідно зі Статутом, — забезпечення загального миру та безпеки в усьому світі.

Мирні договори з колишніми союзниками Німеччини

За рішенням Потсдамської конференції 1945 р. було засновано міжнародний орган — Раду міністрів закордонних справ (РМЗС) у складі міністрів закордонних справ СРСР, США, Великої Британії, Франції та Китаю. Метою РМЗС було проведення підготовчої роботи з мирного врегулювання після закінчення другої світової війни. Перша сесія РМЗС проходила в Лондоні 11 вересня — 2 жовтня 1945 р. На раду було покладено укладання мирних договорів з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією.

Остаточне вироблення та узгодження текстів мирних договорів було здійснено на Паризькій мирній конференції 19 липня — 15 жовтня 1946 р. В роботі конференції брали участь делегації 21 країни, збройні сили яких активно бились у Другій світовій війні.

10 лютого 1947 р. мирні договори з Італією, Фінляндією, Болгарією, Угорщиною та Румунією було підписано. У договорах зазначалося, що стан війни припиняється і кожна з цих країн дістане підтримку при вступі до ООН. Також містилися зобов'язання забезпечити всім громадянам основні демократичні свободи, не допустити відродження фашистських організацій. Мирні договори зафіксували територіальні зміни. Трієст було перетворено на вільну територію. За італо-югославською угодою (1954 р.) це місто і область перейшли до Італії. До Югославії відійшла східна частина Юлійської Крайнії. Греція одержала До-деканеські острови. Італія втратила всі свої колонії та зобов'язалася зберігати суверенітет і незалежність Албанії та Ефіопії.

Фінляндія передавала СРСР область Петсамо і військово-морську базу Поркала-Удд. Болгарія відновлювалася в кордонах на вересень 1940 р. Північна Трансільванія зі складу Угорщини переходила до Румунії. Закарпатську Україну долучено до складу СРСР. Кордон між Румунією та СРСР пролягав лінією, зафіксованою румунсько-радянською угодою від 28 червня 1940 р. Низка статей стосувалась обмеження збройних.сил, наприклад для Італії чисельність армії обмежувалася 250 тис. солдатів та офіцерів.

Договори містили положення про режим користування рікою Дунай (який остаточно визначився Белградською конвенцією). Мирні угоди визначили розміри репарацій, що сплачувалися Радянському Союзові за угодами 1946 — 1947 рр. Так, Фінляндія і Румунія сплачували по 300 млн доларів репарацій у вигляді поставок товарів, Угорщина — 200 млн, а Італія — 100 млн доларів.

Підписання договорів із союзниками Німеччини було найважливішою міжнародно-правовою акцією в закріпленні підсумків другої світової війни і створювало певні гарантії для виключення можливості їх перегляду.