Порівняльний аналіз системи освіти у різних країнах світу

Не менше дбають про підвищення якості освіти та в інших країнах. Так, Національна комісія з освіти Великобританії опублікувала в 1993 р. доповідь з промовистою назвою «Вчитися процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє». Рекомендації, як досягти позитивних змін, сформульовані у вигляді кількох цілей: скорочення об'єму обов'язкового освіти, вдосконалення системи підвищення кваліфікації викладачів, зосередження управління освітою та підготовки кадрів викладачів у руках одного органу, збільшення інвестицій в освіту, розширення участі громадськості у діяльності школи. Щодо початкової ат середньої освіти, то в останні десятиліття освіта у Великобританії стала одним з найбільш пріоритетних напрямів в державній політиці не залежно від того, які політичні сили перебувають при владі. Прийняття рішень, що визначають перспективу розвитку галузі, здійснюється на найвищому рівні в ієрархічній структурі управління парламентом, урядом. Першим актом загальнонаціонального значення значення вважають Закон про освіту 1944р., Який, хоч і був в основному, присвячений шкільній освіті, в значній мірі упорядкував систему освіти в цілому і визначив органи її управління. Потім прийняті акти переглядалися і доповнювалися. Але до 60-х років виникла необхідність перегляду і підвищення якості освіти, вона має тенденцію існувати і в сучасній Англії. Так, Національна комісія з освіти Великобританії опублікувала в 1993 р. доповідь з промовистою назвою «Вчимося процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє», в якому представлені рекомендації, як досягти позитивних змін в освіті.

Відповідно до адміністративного поділу і сформованими традиціями система освіти Великої Британії поділяється на три підсистеми: 1) Англія і Уельс, 2) Північна Ірландія і 3) Шотландія. Системи освіти Англії, Уельсу та Північної Ірландії за своєю структурою відрізняються незначно, в системі освіти Шотландії є свої традиційні особливості. Сучасна система освіти Великобританії включає в себе: дошкільне виховання, початкова освіта, загальна середня освіта, систему подальшої освіти і вищу освіту.

У Великобританії близько 50% трьох-чотирирічних дітей виховуються в дитячих садах або малишових центрах. З 5 років починається обов'язкове навчання, і діти вступають до школи для малюків.

Система обов'язкової освіти охоплює дітей та підлітків з 5 до 16 років. Відповідно до Акту про реформу освіти (1988) період обов'язкової освіти поділені на чотири «ключові стадії»: з 5 до 7 років, з 7 до 11 років, з 11 до 14 років, з 14 до 16 років.

Початкову освіту охоплює перші дві стадії (з 5 до 11 років). Діти зазвичай групуються за віковими класами. Всі предмети викладає один вчитель. Урок триває від 15 до 45 хв. Після закінчення навчання діти не здають іспити і не одержують свідоцтв про закінчення навчального закладу. У початковій школі основний час присвячено вивченню англійської мови (40% навчального часу), 15% займає фізичне виховання, близько 12% ручну працю і мистецтво, інші години розподілені між уроками арифметики, історії, географії, природознавства та релігії.

В системі загальної середньої освіти Великобританії виділяються два основних види шкіл: граматичні та об'єднані (крім них функціонують також технічні та сучасні середні школи). Найбільш масовим видом шкіл є об'єднані школи. У них навчається близько 90% учнів Англії. В об'єднану школу приймають випускників початкових шкіл з різним рівнем розумових здібностей і можливостей. Об'єднані школи були організовані з метою створення рівних можливостей для здобуття освіти. Вони повинні були забезпечити спільне навчання учнів з різними здібностями, інтересами і можливостями. В граматичних школах дається загальне повну середню освіту і здійснюється підготовка учнів до навчання у вищих навчальних закладах. Після закінчення 5-го класу приблизно 60% учнів, які здали іспити та отримали загальне свідоцтво про освіту на звичайному рівні, йдуть зі школи. Інші 40% продовжують навчання за індивідуальними навчальними планами, у дворічному 6-му класі, який є випускним.

Система подальшої освіти (у нашому розумінні «середню професійну освіту») являє собою конгломерат великої кількості різноманітних коледжів, навчальних центрів, інститутів, в яких здійснюється підготовка на різних рівнях від професійно-технічного до вищого. У загальній складності в системі подальшої освіти налічується близько 700 спеціалізованих навчальних закладів від місцевих коледжів, в яких навчається без відриву від роботи на виробництві молодь у віці 16-18 років, до політехнічних, комплексних навчальних закладів, в яких здійснюється підготовка на різних рівнях, включаючи і вищий.

Вища освіта у Великобританії представлена ​​університетами та коледжами політехнічними. До 60-х рр.. воно здійснювалося виключно в університетах. Але в 50-60-х рр.. у Великобританії починають різко загострюватися протиріччя між можливостями системи освіти на всіх її рівнях і суспільних потреб соціально-економічного характеру. Реформи освіти у Великобританії почалися з вищої школи. На початку 60-х років в країні став відчуватися гострий дефіцит висококваліфікованих кадрів.

60-і роки знаменуються бурхливим зростанням університетської освіти. За цей період в країні було створено 23 університету або половина існуючих в даний час.

У 1964-1977 рр.. був створений новий тип вищого навчального закладу для Великобританії - технологічний університет. Технологічними університетами стали 10 колишніх 'коледжів передової технології.

У 1969 р. був створений перший у світі університет дистантного навчання - Відкритий університет. За період 60-70-х років чисельність студентів університетів більш ніж подвоїлася (у 1970 р. в університетах Великобританії навчалося 259 тис. студентів), а загальна кількість університетів зросла до 45.

Паралельно розвитку університетської освіти відбувається становлення і розширення громадського сектору вищої освіти, професійно-орієнтованого і розрахованого на задоволення місцевих потреб. Його основу склали 30 політехнічних коледжів, створених в 1969-1970 рр.. в результаті злиття ряду технічних, комерційних коледжів і коледжів мистецтв. Значення альтернативного сектору вищої освіти безперервно зростає.

Основним важелем впливу на систему вищої освіти стало фінансування. На початку 1980-х рр.. уряд проводить ряд заходів щодо скорочення витрат на університетську освіту з метою більш раціонального їх використання. В основному розвиваються природничі й інженерно-технічні напрями підготовки, заохочується комерційна діяльність університетів, розширення їх контактів з промисловими та комерційними сферами. Автономія університетів різко обмежується, оскільки уряд вимагає звітності по видатковій частині бюджету, що було новим в університетському житті, а також вводить контроль за регулюванням чисельності та розподілом їх за напрямками підготовки студентів, формуванням змісту навчання, напрямів наукових досліджень.

Щодо середньої освіти, у другій половині ХХ століття у провідних країнах світу пройшли реформи системи загальної освіти. Збільшилися терміни обов'язкового безкоштовного освіти. Діє проміжна ступінь між початковою та повною середньою школою.

По завершенні початкової та неповної середньої навчання учні розподіляються по трьох основних навчальних потоків: повна загальноосвітня школа, яка орієнтує на теоретичну підготовку та подальше навчання в університеті; середня школа c упором на підготовку до навчання у технічному вузі; професіоналізовані навчальні заклади.

Поряд c державними існують приватні навчальні заклади. Вони, як правило, платні. Частина з них є привілейованими (англійські "паблік скулз", американські незалежні школи і т.п.).

Державна політика щодо приватних шкіл у різних країнах базується на різних принципах. B США влади приділяють їм менше уваги, ніж суспільним навчальним закладам, що виражається, перш за все, в перевагах при фінансуванні. У Великобританії при субсидуванні приватні і громадські школи користуються рівними правами.

Майже у всіх провідних країнах світу школа - пріоритетний об'єкт фінансування. На початку 90-х років питома вага витрат на освіту в загальній сумі витрат становив: США, Англія-близько 14%, Німеччина-близько 10%. Шкільні асигнування в цих країнах у 80-х роках зростали швидше, ніж у цілому національний дохід, утвердившись як одна з основних статей бюджету.

У провідних країнах світу робляться активні спроби для підвищення результативності освіти. На Заході на чолі руху за поліпшення якості освіти стоять США. У цій країні на основі загальних прагнень поліпшити результативність школи об'єднуються центральні та місцеві влади, вчителі та громадськість. Для стимулювання відповідної діяльності окремих навчальних закладів застосовується певна процедура акредитації. У разі успішної акредитації, коли підтверджується спроможність навчального закладу, що забезпечує якісну освіту, школа отримує додаткові кредити.

Не менше дбають про підвищення якості освіти та в інших країнах. Так, Національна комісія з освіти Великобританії опублікувала в 1993 р. доповідь з промовистою назвою «Вчитися процвітати. Радикальний погляд на освіту сьогодні і стратегія на майбутнє». Рекомендації, як досягти позитивних змін, сформульовані у вигляді кількох цілей: скорочення об'єму обов'язкового освіти, вдосконалення системи підвищення кваліфікації викладачів, зосередження управління освітою та підготовки кадрів викладачів у руках одного органу, збільшення інвестицій в освіту, розширення участі громадськості у діяльності школи.

Особливості шести головних світових моделей систем обов’язкової освіти

Як випливає з таблиці, перша і найважливіша відмінність цих шести моделей полягає в ідеалі випускника системи освіти, у вимогах до цілі діяльності навчально-виховних закладів. Наприклад, якщо в усі часи німецькі школи понад усе цінували порядок і слухняність, то система освіти у Франції з моменту Великої революції базувалася на принципі меритократизму – кожен повинен отримувати лишень те, чого він заслуговує за особисті здібності і досягнення.

Повна протилежність – буденне життя японських школярів, більшість яких майже до самого кінця ХХ ст. працювала принаймні удвічі інтенсивніше за американців: вранці – в державній школі, а надвечір – у репетиторів.

Освіта країн Європи має різний рівень вимог до учнів та оціночних орієнтирів, проте всюди вона спрямована на виховання високоосвічених громадян своєї держави, майбутніх професіоналів своєї справи.