Розподіл послуг допоміжних виробництв

Як видно з наведеного прикладу, всі 4 способи розподілу витрат дають різні результати, тому обираючи той або інший метод потрібно обґрунтувати свій вибір. Найбільш точні результати дає останній метод. Однак він громіздкий у використанні й вимагає чітко налагодженої інформаційної бази, що дозволяє розрахувати ставку розподілу витрат за структурою.

Найчастіше використовується метод прямого розподілу, хоча він менш обґрунтований.

Після того, як визначена сума накладних витрат основних виробничих підрозділів, можна розрахувати ставку розподілу накладних витрат між виробами, замовленнями або переділами. Ставка розподілу накладних витрат дорівнює відношенню загальної суми накладних витрат підрозділів до загального значення бази розподілу.

На практиці вибір бази розподілу залежить від характеру діяльності підприємства й технології виробництва. Найпоширенішими базами є: людино-години, машино-години, пряма заробітна плата, прямі матеріальні витрати, основні витрати діяльності, кількість виготовленої продукції.

Використання в якості бази розподілу людино-годин виправдано в підрозділах, де переважно застосовується ручна праця й тільки тоді, коли чітко налагоджена система обліку відпрацьованого часу.

Використання в якості бази розподілу машино-годин застосовується в тому випадку, коли основну частину накладних витрат становлять витрати на утримання й експлуатацію устаткування (амортизація, витрати на електроенергію, на ремонт). При цьому в підрозділах використовується автоматизована або механізована система праці.

Використання в якості бази розподілу прямих витрат на оплату праці широко використовується на практиці, тому що дані для обчислення бази розподілу можна одержати безпосередньо з даних бухгалтерського обліку, не здійснюючи при цьому витрат на збір інформації. Однак цей метод не є строго об'єктивним, тому що на підприємствах існують серйозні коливання в тарифних ставках, посадових окладах і т.ін.

Використання в якості бази розподілу прямих матеріальних витрат відбувається тоді, коли на підприємстві виробляється однорідна продукція в різних цехах, або випускаючий основний підрозділ один. Застосування цієї бази розподілу обґрунтоване в тому випадку, якщо в структурі накладних витрат підприємства матеріальні витрати займають істотну питому вагу (більше 15%).

Використання в якості бази розподілу основних витрат - комбінований показник прямих витрат і витрат на оплату праці. Основна перевага: інформаційна доступність; недолік: метод прямо не пов'язаний з накладними витратами.

Використання в якості бази розподілу обсягу випуску - найменш точний метод. Він рідше всього застосовується (якщо в підприємства 1 підрозділ, що випускає 1 вид продукції).

Розрахунок ставок розподілу розглянемо на прикладі.

Приклад 2.

Підприємство за минулий звітний період має наступні показники по виробничому підрозділу

Необхідно скласти планову калькуляцію на наступний рік на одиницю виробу за умови, що обсяг виробництва даного виробу збільшиться до 60000 одиниць і є такі дані по прямих матеріальних витратах, що включають у собівартість виробу:

Розв’язання.

Використовуючи розглянуті бази розподілу проаналізуємо ставки розподілу для включення накладних витрат у планову калькуляцію (табл. 7.7).

Таблиця 7.7

Розподіл накладних витрат