Цивільно-правові відносини та їх елементи

Загальна характеристика

Нові ринкові відносини потребують радикального оновлення правової бази, в тому числі і цивільного законодавства. На сьогодні систему цивільного законодавства складають законодавчі та інші нормативні акти, які містять цивільно-правові норми.

Основні засади цивільно-правового регулювання товарно-грошових відносин визначаються Конституцією України. Зокрема, вперше в Основному законі нашої держави закріплено право приватної власності. Це означає, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї творчої та інтелектуальної діяльності (ст. 41).

Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об’єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, оскільки воно є непорушним.

Основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України.

Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які видаються відповідно до Конституції України та зазначеного Кодексу. Зокрема, на регулювання та розвиток цивільно-правових відносин спрямовані Закон «Про власність» від 07.02.91, Закон «Про підприємства в Україні» від 27.03.91, Закон «Про підприємництво» від 07.02.91, Закон «Про цінні папери і фондову біржу» від 18.06.91 та ін.

Серед інших нормативних актів, які містять цивільно-правові норми, є укази Президента України (наприклад, Указ «Про тимчасове положення про правову охорону об’єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні» від 18.09.92), постанови та розпорядження Уряду України (наприклад, постанова Кабінету Міністрів України «Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва» від 18.11.94 № 784), а також положення, інструкції, накази та інші відомчі нормативні акти, які стосуються майнових та особистих немайнових відносин, що приймаються міністерствами і відомствами України.

Цивільний кодекс України є однією з форм кодифікації цивільного законодавства і являє собою єдиний законодавчий акт, в якому систематизовано цивільно-правові норми. Він складається із загальної та особливої частин.

Загальна частина включає основні положення; статті, що стосуються суб’єктів та об’єктів цивільних прав; правочинів; представництва й довіреності; строків і термінів позовної давності.

Особлива частина охоплює такі інститути: особисті немайнові права фізичної особи (загальні положення; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи та її соціальне буття); право власності та інші речові права (поняття та види права власності, підстави його набуття та припинення, право спільної власності, право власності на землю та помешкання, захист права власності, речові права на чуже майно); право інтелектуальної власності; зобов’язальне право (загальні положення, окремі договори та зобов’язання); спадкове право.

Цивільний кодекс складається з 6 книг, що охоплюють 107 глав.

Книга 1. Загальна частина. Має 4 розділи та 19 глав: основні положення (цивільне законодавство України; підстави виникнення цивільних прав та обов’язків, здійснення цивільних прав та виконання обов’язків; захист цивільного права); особи (два підрозділи: фізична особа — загальні положення про фізичну особу; фізична особа як підприємець; опіка та піклування; юридична особа — загальні положення про юридичну особу; підприємницькі товариства; правові форми участі держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад у відносинах, що регулюються цивільним законодавством; органи та представники, через яких діють держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади у цивільних відносинах; відповідальність за зобов’язан­нями держави, Автономної Республіки Крим, територіальних громад); об’єкти цивільних прав (загальні положення про об’єкти цивільних прав; речі, майно; цінні папери; нематеріальні блага); правочини та представництво (правочини; представництво; строки і терміни, позовна давність).

Книга 2. Особисті немайнові права фізичної особи. Охоплює три глави: загальні положення; особисті немайнові права, що забезпечують природне існування фізичної особи; особисті немайнові права, що забезпечують її соціальне буття.

Книга 3. Право власності та інші речові права. Містить 2 розділи та 12 глав: право власності (загальні положення про право власності, набуття права власності; припинення права власності; право спільної власності; право власності на землю (земельну ділянку); право власності на помешкання; захист права власності); речові права на чуже майно (загальні положення; право володіння чужим майном; право обмеженого користування чужим майном; право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб; право користування чужою земельною ділянкою для забудови).

Книга 4. Право інтелектуальної власності включає 10 глав, що визначають загальні положення; право інтелектуальної власності на матеріальні та художні твори, комп’ютерні програми, компіляції даних (авторське право); виконання фонограми, відеограми та програми (передачі) організації мовлення (суміжні права); наукове відкриття; компонування (топографію) інтегральної мікросхеми; раціоналізаторську пропозицію; сорт рослин і породу тварин; комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; конфіденційну інформацію (комерційну таємницю).

Книга 5. Зобов’язальне право. Має 3 розділи та 56 глав: загальні положення (виконання зобов’язань; забезпечення зобов’язань; припинення зобов’язань; правові наслідки порушення зобов’язання, відповідальність за порушення зобов’язання); загальні положення про договори (поняття та умови договору; укладання, зміна та розірвання договору); окремі види зобов’язань (купівля — продаж, поставка, міна, дарування, поставка, підряд, рента, найм тощо).

Книга 6. Спадкове право. Охоплює 7 глав: загальні положення про спадкування; спадкування за заповітом; спадкування за законом; спадковий договір; здійснення права на спадкування; виконання заповіту; оформлення права на спадщину.

Цивільно-правові відносини та їх елементи

Цивільно-правові відносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові і особисті немайнові відносини, що засновані на юри­дичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Для цивільних правовідносин характерні специфічні ознаки, які відрізняють їх від інших видів правових відносин, що виникають у суспільстві. Зокрема, слід відзначити такі особливості: цивільні правовідносини — це майнові та особисті немайнові відносини; учасники цих відносин характеризуються майновою відокремленістю і юридичною рівністю; юридичні права та обов’язки суб’єктів цивільно-правових відносин виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів.

Цивільно-правові відносини складаються з трьох основних елементів: суб’єктів, об’єктів і змісту.

Суб’єктами цивільних правовідносин можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб’єкти публічного права.

Правові відносини між фізичними особами виникають, як правило, з приводу матеріальних, духовних та інших потреб. З урахуванням зазначеного об’єктами цивільних правовідносин можуть бути: речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Зміст цивільних правовідносин утворюють цивільні права та обов’язки суб’єктів правовідносин.

У даному випадку суб’єктивне право — це заснована на законі можливість конкретної особи здійснювати певні дії та вимагати задоволення свого інтересу від зобов’язаної особи.

Зміст суб’єктивного права знаходить своє відображення у відповідних можливостях учасника зазначених відносин: здійснювати певні дії (наприклад, купувати, продавати, дарувати речі, використовувати твори тощо); вимагати належної поведінки від зобов’язаних осіб (наприклад, виконати роботу, передати речі і т. п.); можливість звернутися до застосування примусової сили державного апарату для реалізації права вимоги.

Суб’єктивний цивільний обов’язок — це міра необхідної поведінки зобов’язаної особи, яку вимагає від неї уповноважена особа з метою задоволення своїх інтересів.

Цивільно-правові відносини поділяються на такі види:

¨ за змістом: майнові — цивільні правовідносини, спрямовані на задоволення майнових інтересів фізичних та юридичних осіб (наприклад, правовідносини власності, передача майна однією особою іншій у порядку спадкування); немайнові — цивільні правовідносини щодо задоволення особистих немайнових інтересів учасників цих відносин (наприклад, авторські правовідносини);

¨ за зв’язком учасників відносин: абсолютні, тобто цивільні правовідносини, за яких уповноваженому суб’єкту протистоїть як зобов’язаний суб’єкт невизначене коло осіб (наприклад, правовідносини власності, авторства); відносні — цивільно-правові відносини, за яких уповноваженому суб’єкту протистоїть конкретно визначена особа, яка повинна здійснити уповноваженому суб’єкту певні дії (наприклад, при купівлі-продажу, зберіганні, поставці);

¨ залежно від об’єкта правових відносин: речові — цивільні правовідносини, об’єктом яких є речі (наприклад, відносини щодо володіння та користування майном); зобов’язальні, тобто правовідносини, об’єктом яких є виконання відповідних зобов’язань (наприклад, відносини, які виникають з договору, заподіяння шкоди);

¨ залежно від структури: прості — цивільні правовідносини, в яких одній стороні належить тільки право, а іншій — тільки обов’язок (наприклад, правовідносини, які виникають з договору позики); складні — цивільні правовідносини, за яких дві сторони мають як права, так і обов’язки (наприклад, відносини, що виникають з договору купівлі-продажу);

¨ за характером нормативного спрямування: регулятивні — правові відносини, в основу яких покладено дію цивільно-правових норм, спрямованих на регулювання майнових та особистих немайнових відносин між їх учасниками; охоронні — правові відносини, які виникають внаслідок порушення цивільних прав одного із суб’єктів цих відносин і спрямовані на їх відновлення.

Цивільні правовідносини виникають, змінюються або припиняються на підставі юридичних фактів, тобто обставин, які мають юридичне значення і породжують певні правові наслідки. Цивільний кодекс України (ст. 11) передбачає, що цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, мистецьких творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної діяльності; заподіяння матеріальної та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти.

Цивільні права та обов’язки можуть виникати безпосередньо з акту цивільного законодавства (наприклад, безпосередньо з акту органів державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, з рішення суду), а у випадках, встановлених актом цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов’язків може бути настання або ненастання певної події.

Юридичні факти в цивільному праві поділяються на юридичні дії та юридичні події.

Юридичні дії — це такі юридичні факти, спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки (наприклад, укладання учасниками цивільних правовідносин певного договору).

Дії, які вчиняються відповідно до закону, визнаються правомірними (наприклад, угоди, адміністративні акти і т. п.), а ті дії, які вчиняються всупереч закону, — неправомірними (наприклад, укладання мнимих угод і т. п.).

Юридичні події — це юридичні факти, які настають незалежно від волі людини (наприклад, природні явища стихійного характеру).