Ћекции.ќрг


ѕоиск:




 атегории:

јстрономи€
Ѕиологи€
√еографи€
ƒругие €зыки
»нтернет
»нформатика
»стори€
 ультура
Ћитература
Ћогика
ћатематика
ћедицина
ћеханика
ќхрана труда
ѕедагогика
ѕолитика
ѕраво
ѕсихологи€
–елиги€
–иторика
—оциологи€
—порт
—троительство
“ехнологи€
“ранспорт
‘изика
‘илософи€
‘инансы
’ими€
Ёкологи€
Ёкономика
Ёлектроника

 

 

 

 


Ќова онтолог≥€Ф €к бутт€ людини у св≥т≥.




Ћюдина по сут≥ своњй Ц ≥стота дуальна: природна Ц соц≥окультурна (чинники, здобут≥ зусилл€ми, €ких природа в людин≥ не створювала, €к≥ Ї результатом активност≥ духу). «в≥дси можлив≥сть р≥зноњ Донтолог≥њФ: в≥д ДприродиФ Ц в≥д ДдухуФ. Ќасправд≥, Дд≥йсного дуал≥зму сутност≥ не ≥снуЇФ: тут √егель правий. ™дино можливий шл€х подоланн€ Ддуал≥змуФ Ц перетворенн€ антрополог≥њ в онтолог≥ю. Ћог≥ка пом≥тна на знакових постат€х: ћакс Ўелер "ѕоложенн€ людини в космос≥" (1928) Ц €к повернути ф≥лософ≥ю до антрополог≥њ. ѕлеснер √ельмут "—туп≥н≥ орган≥чного ≥ людина. ¬ступ у ф≥лософську антрополог≥ю" (1928)нарощенн€ Дплот≥Ф антрополог≥њ. √елен јрнольд Ц позитив≥стське Дохолодженн€Ф систематикою антрополог≥њ. ∆ан-ѕоль —артр. Ѕутт€ й Ќ≥що Ц в≥дкритт€ Днеоф≥ц≥йноњ людиниФ, подв≥йний сенс €коњ розгорнув ћ. ’айдеггер (Д™вропейський н≥г≥л≥змФ, ДЋист про н≥г≥л≥змФ).

–озгорнуту концепц≥ю перетворенн€ антрополог≥њ в онтолог≥ю вперше створили н≥мецьк≥ екзистенц≥ал≥сти. ” 1927 роц≥ вийшла книга, ћ. ’айдеггер "Ѕутт€ ≥ час", де був розроблений перший проект экзистенциалистского вченн€ про бутт€ (онтолог≥€). ” ц≥лому р€д≥ роб≥т 20-30-х рок≥в  .ясперс запропонував св≥й вар≥ант онтолог≥њ. «годом, спираючи на розробки н≥мецьких мислител≥в, "∆.-ѕ. —артр створив обновлене розум≥нн€ бутт€ (особливо) у книз≥ "Ѕутт€ ≥ н≥що"). ўе ран≥ш нов≥, некласичн≥ вар≥анти онтолог≥њ, €к≥ вплинули на екзистенц≥ал≥ст≥в, розробив ≈. √уссерль (1856-1938) Ц засновник феноменолог≥чного напр€мку, €кий прот€гом усього стор≥чч€ мав великий вплив у ф≥лософ≥њ. ‘еноменолог≥чну школу пройшли видатн≥ ф≥лософи XX стол≥тт€: один ≥з засновник≥в рел≥г≥йноњ (католицькоњ) антрополог≥њ ћ. Ўелер (1874-1928), творець "критичноњ онтолог≥њ" Ќ. √артман (1882-1950), ћ. ћерло-ѕонт≥ (1908-1961). ‘еноменолог≥€ дуже вплинула на багато ≥нших ф≥лософських напр€мк≥в Ц екзистенц≥ал≥зм, герменевтику й т.д. Ѕез феноменолог≥њ не було б ≥ нов≥тньоњ антрополог≥чноњ онтолог≥њ.

„ому ж особливу увагу ф≥лософ≥в указаних напр€мк≥в залучило вченн€ про бутт€? ≤ €к це повТ€зати з поворотом до людини? —права в т≥м, що у ф≥лософ≥њ XX стол≥тт€, на в≥дм≥ну в≥д традиц≥йноњ онтолог≥њ, не мир, не природа, а людина ставала проблемною точкою в≥дл≥ку. ‘≥лософи XX ст. стали р≥шуче перегл€дати внутр≥ф≥лософськ≥ пр≥оритети минулого. ¬они заперечували тим представникам класичноњ онтолог≥њ, що в≥дштовхувалис€ в≥д самост≥йного бутт€ св≥ту ≥ в≥д нього рухалис€ до розум≥нн€ людини, поставленоњ в залежн≥сть в≥д св≥ту. ” таких випадках, говорили вони, ф≥лософ≥€ перетворювалас€ в "ф≥лософ≥ю речей", людина найчаст≥ше також розгл€далас€ €к р≥ч. Ќ≥ екзистенц≥ал≥сти, н≥ феноменологи зовс≥м не проти ≥снуванн€ незалежного в≥д людини св≥ту, але реал≥зм ≥ гуман≥зм вимагають поставити в центр ф≥лософ≥њ людину. —в≥т €к обТЇктивн≥сть сама по соб≥ Ц абсурд! —в≥т ≥снуЇ дл€ людини, оск≥льки вона йде в≥д свого бутт€ ≥ надаЇ йому в≥дповадн≥ сенс ≥ значенн€. ј бутт€ людини створюЇтьс€ субл≥мативною напругою м≥ж житт€м ≥ духом (Ўелер, натурал≥зм).

Ќе менш категоричними були запереченн€ проти тих напр€мк≥в класичноњ ф≥лософ≥њ, де на перший план висувалис€ лог≥ка, гносеолог≥€, теор≥€ ≥дей: пануванн€ "ф≥лософ≥њ, ≥дей", стверджували прихильники "новоњ онтолог≥њ", перетворюЇ людину у свого роду п≥знавальну машину. Ќа противагу класичному онтологизму й гносеолог≥зму представники анал≥зованих напр€мк≥в XX стол≥тт€ вважали за необх≥дне д≥йсно зробити людину центром ф≥лософ≥њ. јдже сама людина Ї, ≥снуЇ, Ї бутт€м, прит≥м бутт€м особливим. ‘≥лософи-класики розгл€дали "бутт€" €к гранично широке (людське) пон€тт€ про св≥т ≥ в той же час вважали бутт€ досконале незалежним в≥д людини. ¬иключенн€м було вченн€  анта. ” ньому ф≥лософи XX стол≥тт€ особливо високо оц≥нили ту ≥дею, в≥дпов≥дно до €кого св≥т мислитьс€ вин€тково кр≥зь призму людськоњ св≥домост≥.

–еч≥ св≥ту, сам св≥т ≥снують у соб≥, зовс≥м незалежно в≥д св≥домост≥, але "у соб≥" вони нам, люд€м, не ви€влен≥. ќск≥льки ж св≥т, реч≥ ≥ процеси св≥ту €вл€ютьс€ люд€м, ост≥льки результати њх усв≥домленн€ вже нев≥дд≥льн≥ в≥д людини. ƒо цих тез  анта, значно п≥дсилюючи њхн≥й суб'Їктив≥стський нахил, приЇднуютьс€ не т≥льки феноменологи, персонал≥сти й екзистенц≥ал≥сти, але й представники багатьох ≥нших напр€мк≥в.

ќднак на в≥дм≥ну в≥д класик≥в, ≥ нав≥ть в≥д  анта, центром Ђантрополог≥чноњ ф≥лософ≥њї XX стол≥тт€ Ї не вченн€ про розум, не гносеолог≥€ ≥ лог≥ка, а онтолог≥€. ÷ентром же "новоњ онтолог≥њФ стаЇ не €кась ≥зольована св≥дом≥сть людини, а св≥дом≥сть, точн≥ше, духовн≥сть (св≥дом≥сть ≥ несв≥доме), уз€та в нерозривн≥й Їдност≥ з людським бутт€м. ÷ей новий зм≥ст ≥ вкладаЇтьс€ в традиц≥йне пон€тт€ Dasein (на€вне бутт€, тут-бутт€), що стаЇ базовою категор≥Їю екзистенц≥ал≥стськоњ онтолог≥њ.

ќтже, шл€х феноменолога, екзистенц≥ал≥ста, персонал≥ста Ц не шл€х в≥д Sein, бутт€ взагал≥, не в≥д св≥ту €к бутт€ до бутт€ людини (€к це було в класичн≥й онтолог≥њ). ќбираЇтьс€ зворотний шл€х Ц в≥д людського Dasein до св≥ту, €к в≥н бачитьс€ людин≥ ≥ ЂвибудовуЇтьс€ї довкола нього. “акий п≥дх≥д представл€Їтьс€ ф≥лософам XX стол≥тт€ кращим не т≥льки з реал≥стичноњ точки зору (адже по-≥ншому, говор€ть вони, людина ≥ не освоюЇ св≥т), але ≥ з погл€ду гуман≥стичноњ": у центр ставитьс€ людина, њњ активн≥сть, можливост≥ вол≥, що в≥дкриваютьс€ з ним, його бутт€м.

ѕершоосновою екзистенц≥ал≥стськоњ онтолог≥њ (одночасно феноменолог≥њ, тому що й у н≥й увага зосереджуЇтьс€ на про€сненн≥, а в≥рн≥ше, "самопро€сненн≥" феномен≥в, про€в≥в св≥домост≥) Ї, за ’айдеггером, Dasein, тлумачений €к особливе людське бутт€. …ого особливост≥ ≥ переваги пол€гають у тому, що воно Ц Їдине бутт€, що здатне "запитуватиї про самого себе ≥ бутт≥ взагал≥, €кось "установлювати себе" ("установлюватис€") стосовно бутт€. ќт чому таке бутт€-екзистенц≥€ ≥ Ї, по ’айдеггеру, фундамент, на €кому, повинна будуватис€ вс€ка онтолог≥€. “аке розум≥нн€ специф≥ки людського бутт€ не позбавлено п≥дстав. ∆одна з в≥домих нам живих ≥стот, кр≥м людини, не може помислити, задатис€ питанн€м про бутт€ €к таке, про ун≥версум ≥ його ц≥л≥сн≥сть, просвоЇ м≥сце у св≥т≥. “ут ми, до реч≥, бачимо певне розходженн€ в розум≥нн≥ "екзистенц≥њ" ’айдеггером ≥ —артром. —артр, уживаючи це пон€тт€, наголошуЇ на ≥ндив≥дуальному вибор≥, в≥дпов≥дальност≥, пошуку власного "я", хоча, звичайно, ставить у зв'€зок з екзистенц≥Їю ≥ св≥т у ц≥лому. ” ’айдеггера акцент усе-таки перенесений на бутт€: дл€ Ђпитаючоњ" людини бутт€ розкриваЇтьс€, "св≥титьс€" через усе, що люди п≥знають ≥ робл€ть. “реба т≥льки вил≥куватис€ в≥д найнебезпечн≥шоњ хвороби, що вразила сучасне людство, Ц "забутт€ бутт€". —траждаюч≥ нею люди, експлуатуючи багатства природи, "забувають" про њњ ц≥л≥сне, незалежне бутт€; бачачи в ≥нших люд€х усього лише зас≥б, люди "забувають" про високе призначенн€ людського бутт€.

ќтже, перший крок екзистенц≥ал≥стськоњ онтолог≥њ Ц констатац≥€ "початковост≥" людського бутт€ €к бутт€ запитуючого, бутт€-встановленн€, €к бутт€, що ЂЇ € самї. Ќаступний онтолог≥чний крок, €кий екзистенц≥ал≥сти запрошують зробити свого читача ≥ €кий, узагал≥ говор€чи, природно випливаЇ з лог≥ки њхнього м≥ркуванн€, пол€гаЇ в тому, що вводитьс€ пон€тт€ ≥ тема бутт€-в-св≥т≥. јдже суть людського бутт€ д≥йсно пол€гаЇ в тому, що це бутт≥-в-св≥т≥, звТ€зане з бутт€м св≥ту.

Ѕутт€-в-св≥т≥, з одного боку, розкриваЇтьс€ через нев≥д'Їмне в≥д людини "робленн€" ≥ це нагадуЇ н≥мецьку класичну ф≥лософ≥ю, зокрема пон€тт€ "д≥€" у ‘≥хте. Ѕутт≥-в-св≥т≥ "св≥титьс€", по ’айдеггеру, через "робленн€", "робленн€" розкриваЇтьс€ через "турботу''. «вичайно, не сл≥д плутати турботу €к категор≥ю ф≥лософ≥њ з конкретними "т€готами", "сумом", "життЇвими турботами"; у ф≥лософ≥њ екзистенц≥ал≥зму це метаф≥зична турбота (стурбован≥сть св≥том, самим бутт€м).

Ќе без п≥дстав вбачаючи в такому протир≥чч≥ джерело драматизму людського житт€, феноменолог≥€ й екзистенц≥ал≥зм, особливо на початкових етапах њхнього розвитку, власне кажучи, випустили з уваги ≥ншу, не менш, €кщо не б≥льш важливу обставину. ќкрем≥ ≥ндив≥ди, не говор€чи вже про покол≥нн€ людей, про людство в ц≥лому, виход€ть, звичайно, з≥ свого "м≥сц€ розташуванн€." ≥ з.свого "часу", коли "улаштовуютьс€." у св≥т≥. јле вони не зробили б жодного життЇво в≥рного, ефективного кроку, €кби повс€кденно, щогодини не з'€совували, €к≥ об'Їктивн≥ властивост≥ €вищ (у тому числ≥ просторового ≥ часового) св≥ту самого по соб≥, його речей ≥ процес≥в. “ому з того факту, що людина бачить св≥т не ≥накше, н≥ж своњми очима, ос€гаЇ його не ≥накше, н≥ж власною думкою, зовс≥м не випливаЇ ≥деал≥зм, €к помилково думають екзистенц≥альн≥ ф≥лософи. Ћюди навчаютьс€ з≥ставл€ти себе з≥ св≥том, бачити своЇ бутт€ €к частину ≥ продовженн€ бутт€ св≥ту. ¬они вм≥ють судити про св≥т, освоювати його не т≥льки за м≥ркою свого виду, своЇњ св≥домост≥ й д≥њ, але й за м≥ркою самих речей. ≤накше вони не змогли б вижити в цьому св≥т≥, а тим б≥льше не змогли б "питати" про бутт€ €к таке. Ќе випадково ћ. ’айдеггер у своњх б≥льш п≥зн≥х роботах, намагаючись перебороти суб'Їктив≥зм ≥ психолог≥зм ранньоњ позиц≥њ, на перший план висуваЇ бутт€ €к таке.

≤ все-таки не можна погодитис€ з тим, що онтолог≥њ XX стол≥тт€, под≥бн≥ феноменолог≥чним ≥ екзистенц≥ал≥стським, заслуговують лише негативних оц≥нок. «в'€зуванн€ вченн€ про бутт€ з людською д≥Їю, побудова вченн€ про бутт€ людини, про сфери бутт€, про соц≥альне бутт€ Ц шл€х, по €комуп≥шла й марксистська ф≥лософ≥€. ¬она також в≥др≥зн€Їтьс€ в≥д класичних вар≥ант≥в онтолог≥њ. јле при цьому, на в≥дм≥ну в≥д екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ, марксизм розвиваЇ де€к≥ тенденц≥њ класичноњ онтолог≥њ Ц насамперед ≥дею про те, що людина, при вс≥й нев≥дд≥льност≥ думок, д≥й, почутт≥в ≥ндив≥да в≥д його власного бутт€, здатна не т≥льки "запитувати" про бутт€ €к таке, але ≥ давати на своњ питанн€ в≥дпов≥д≥, доступн≥ перев≥рц≥ самими р≥зними способами. ј тому людина й у повс€кденн≥й д≥њ, ≥ в науц≥, ≥ у ф≥лософ≥њ накопичуЇ об'Їктивн≥ знанн€ про св≥т ≥ саму себе. ¬она завжди так чи ≥накше будуЇ (з р≥зною м≥рою св≥домост≥, глибини, розробленост≥) "об'Їктивн≥ онтолог≥њ", що допомагають њй п≥знавати св≥т ≥ опановувати ≥м. «окрема, людське бутт€-в-св≥т≥ оволод≥ваЇ самост≥йними об'Їктивними структурами, незалежними в≥д ≥ндив≥д≥в ≥ €к≥, принаймн≥ частково, уловлюютьс€ поступово людиною ≥ людством.

ћарксизм гр≥шив не лише соц≥альною одноб≥чн≥стю бутт€ людини. ДЋюдина Ї безпосередньо природною ≥стотоюФ (т.42, с.162). Ѕез природного забезпеченн€ людина просто т≥лесно неможлива, але вона не маЇ у ньому самому по соб≥ повноти умов ≥снуванн€ €к духовна ≥стота, не маЇ доступу до Дприродност≥Ф. ѕрирода Ц загроза дл€ людини, бо пост≥йно навТ€зуЇтьс€ почутт€м, будучи ворожою, абсурдною, в €ку людина випадково вкинута. ¬ н≥й немаЇ ц≥нностей дл€ ≥снуванн€ людини.

Ћюдина Ц осерд€ бутт€, еп≥центр вс≥х процес≥в д≥€льного ≥ спогл€дального його виразу. ” сам≥й людин≥ перетнулис€ вузлов≥ л≥н≥њ звТ€зк≥в ≥ закон≥в ун≥версуму, але без питань до низ Ц вони б ≥ лишилис€ Дн≥мою всезагальн≥стюФ. Ѕудуючи велетенськ≥ ланцюги думок про в≥чне й тимчасове, житт€ ≥ смерть, конечне й безк≥нечне людина в≥д свого ≥мен≥ робить запити й отримуЇ в≥дпов≥д≥, сумн≥ваЇтьс€ й преоеконуЇтьс€, рад≥Ї й тужить, в≥дчуваЇ Їдн≥сть ≥ р≥зницю всього у св≥т≥. ћаркс добре усв≥домив тотальн≥сть людини, але вважав, що Дсоц≥альне утворенн€ Ц ось њњ д≥йсна всезагальн≥стьФ (т.1, с.264). ДЋюдина у всьому своЇму духовно-псих≥чному св≥т≥, в т≥м числ≥ й в оц≥нному в≥дношенн≥ до себе самоњ, €к ≥ до ≥нших людей, у всьому своЇму я детерм≥нована соц≥ально-конкретними ≥сторичними умовами життЇд≥€льност≥ ≥ сама Ї њх персон≥ф≥кованим виразомФ (Ѕатен≥н —., с.23). ќтже, по великому рахунку, й п≥зн≥ш≥ марксисти не пом≥чалм самост≥ в сам≥й людин≥, звод€чи њњ до ≥нших ≥ндив≥д≥в, предметного бутт€, соц≥ального положенн€. ≤нколи Ц до ДродовогоФ: у ньому вбачаючи самобут≥сть персональност≥. Ќав≥ть у риторичн≥й формул≥ ДЋюдина Ц неповторна ≥ндив≥дуал≥зована тотальн≥сть св≥ту людиниФ (Ѕатен≥н —., с.25) Ц присутн€ розд≥льн≥сть антрополог≥њ й онтолог≥њ.

√оловний акцент Ђновоњ онтолог≥њї Ц ≥де€ ун≥кальност≥ людини. —правжн€ подв≥йн≥сть (дуальн≥сть) людини Ц на€вн≥сть двох тенденц≥й: ун≥версальност≥ й ун≥кальност≥ њњ бутт€. ѓх метаф≥зику вперше серед марксист≥в усв≥домив «ураб  акабадзе. ќбидв≥ тенденц≥њ Ц вираз свободи людини, тому й фундаментальна складн≥сть бутт€: 1.намаганн€ обТЇднатись з бутт€м (саморух, власна ун≥версальна активн≥сть, людина Дв≥льна на користь свободиФ, причетна до безк≥нечност≥ на л≥н≥њ схожденн€ с.46), 2.бажанн€ в≥дТЇднатись в≥д нього (≥нерц≥€, лише перебуванн€, адаптац≥€ до належного, самообман ≥ псевдоц≥нност≥: грош≥, статус, ≥м≥дж). Ћюдська сврбода ≥ творч≥сть Ц вище дос€генн€ й вищ≥й р≥вень загальноњ тенденц≥њ бутт€ до саморуху (1966, с.35). Ѕутт€ розкриваЇтьс€ €к горизонт самовизначенн€ людськоњ самост≥, тому людина завжди Ї завданн€м дл€ самоњ себе, самообгрунтовуюче бутт€, а не Дмисл€чий очеретФ ѕаскал€, або Дмисл€ча р≥чФ ƒекарта. Ћюдина задана јбсолютом (природним чи надприродним), €к ≥ все ≥нше, але з≥ зд≥бн≥стю й задавати (не лише питанн€) всьому ≥ншому. јбсолют задаЇ лише початков≥ форми бутт€: Ї житт€ Ц все, що може жити Ц живе; Ї дух Ц все, що може ≥ наск≥льки може Ц одухотворюЇтьс€; Ї благо Ц все може зд≥йматис€ до нього; Ї краса Ц торуютьс€ шл€хи до нењ; Ї в≥ра Ц вона може вр€тувати (€кщо мислити в≥дпов≥дно ¬≥р≥, мовити в≥дпов≥дно ¬≥р≥, д≥€ти в≥дпов≥дно ¬≥р≥. “ак радила ДјвестаФ с.16).

‘≥лософи XX стол≥тт€ (сл≥дом за  антом) справедливо п≥дкреслювали небезпеку ототожненн€ людських у€влень про реальност≥ ≥з самим св≥том Ц небезпека безпосередньоњ "онтолог≥зац≥њ" людських стан≥в ≥ знань. ќсобливо важливою була боротьба феноменолог≥в ≥ екзистенц≥ал≥ст≥в проти такоњ "натурал≥зац≥њ", б≥олог≥зац≥њ людини, коли њњ вивченн€ природними науками, €к би не було воно ц≥нним, видавалос€ за "останнЇ слово" ос€гненн€ людськоњ сутност≥, тим б≥льш за сутн≥сть людини €к такоњ. ‘≥лософи XX стол≥тт€ Ц особливо ≈. √уссерль (1859-1938) у робот≥ " риза Ївропейських наук ≥ трансцендентальна феноменолог≥€", справедливо погоджували тенденц≥ю "натурал≥зац≥њ" людини в науках, у ф≥лософ≥њ ≥з соц≥ально небезпечними ман≥пул€торськими спробами звертатис€ з людьми за типом поводженн€ з речами. ≤ €кщо класична онтолог≥€ дегуман≥зувала своњ категор≥њ, екзистенц≥ал≥зм наповнив њњ Длюд€нимиФ категор≥€ми культури, д≥њ, психолог≥њ, св≥домост≥...

™. ‘≥нк. Дќсновн≥ феномени людського бутт€Ф Ц людина не може бути ДтемоюФ дл€ себе, предметом обговоренн€ на зразрк природноњ речовини, рослин чи тварин. ¬с≥ науки, що повернут≥ назовн≥, вкор≥нен≥ в антрополог≥чному ≥нтерес≥ людини до самоњ себе. —убТЇкт вс≥х наук розшукуЇ в антрополог≥њ ≥стинне розум≥нн€ себе €к ≥стоти, €ка розум≥Ї. ќсь на ц≥й п≥дстав≥ й тенденц≥€ Їднанн€ наук про людину й природу: осорбливо ц≥кавою ви€вилас€ синергетика. ≤ван ѕригожин (Ѕельг≥€) Ц один ≥з засновник≥в синергетики: намаганн€ ввести гуман≥тарн≥ й просто гуманн≥ методи в теро≥ю й ≥стор≥ю природознавства. ѕ≥д сумн≥в поставлене нав≥ть д≥льтеЇвське розмежуванн€ наук (про природу ≥ дух).

ѕон€тт€ екзистенц≥њ ≥ зв'€зане з ним протиставленн€ €вищ життЇвого р€ду (в≥ра, над≥€, б≥ль, стражданн€, страх, сов≥сть, р≥шуч≥сть, нестаток, турботи ≥ тривоги, любов, пристрасть, хвороба ≥ т.п.) ≥ €вищ п≥знавального р€ду. ≈кзистенц≥€ Ц рац≥онально неп≥знаванна дан≥сть бутт€, свобода в соб≥.

—труктура екзистенц≥њ: дл€ њњ опису використовуЇтьс€ ≥ творчо розвиваЇтьс€ гуссерл≥вський феноменолог≥чний метод ≥нтенц≥онального анал≥зу житт€ св≥домост≥ ≥ гуссерлевскую ≥дею "життЇвого св≥ту". «адача Ц в дескрипц≥њ фактичного житт€ суб'Їктивност≥, в опис≥ структур, зм≥ст≥в, механ≥зм≥в ≥ режим≥в роботи ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, безпосередньо уплетеноњ в р≥зноман≥тн≥ форми людського самозд≥йсненн€ у св≥т≥, у ви€вленн≥ онтолог≥чних структур, безпосередньо проартикулировавших себе в людських станах, переживанн€х, д≥€х ≥ кристаллизировавших себе у св≥т≥. Ѕутт€ спр€моване у Ќ≥що (≥нтенц≥ € конечност≥).≈кзистенц≥€ структурно маЇ р€д модус≥в ≥снуванн€ (р≥зна дотичн≥сь до Ќ≥що: рух до нього, вт≥канн€ в≥д нього й т.≥.): турбота, страх, сов≥сть, р≥шуч≥сть.

¬ моменти найб≥льших зворушень та в Дграничних ситуац≥€хФ людина загострено прозр≥ваЇ екзистенц≥ю €к кор≥нь своЇњ ≥стоти. ≤стина Ц це щир≥сть. «овн≥шнЇ не надто суттЇвий компонент людського бутт€ €к субТЇктивност≥, але воно небезпечне дл€ субТЇкта, породжуЇ страх ≥ свободу. “ому дв≥ реальност≥ притаманн≥ людин≥: ДсубТЇктивнаФ й ДобТЇктивнаФ.

„ас екзистенц≥њ: к≥нцев≥сть њњ в≥д часуванн€, тимчасовост≥ бутт€ людини, точкою в≥драхунку €коњ Ї смерть.≈кзистенц≥йний час не схожий на Дф≥зичнийФ Ц пох≥дний в≥д ц≥л≥сноњ форми екзистенц≥йного; виступаЇ €к дол€ Ц в≥д Ўпенглера (Дчас приховуЇтьс€ у зморшках дол≥Ф). ÷е особливо у ’айдеггера й ясперса. ’арактеристики екзистенц≥йного часу: €к≥сний, конечний, неповторний, нерозривний з народженн€м, любовТю, в≥дчаЇм, ка€тт€м, смертю Ц тобто з самою суттю екзистенц≥њ. √оловним моментом серед трьох ≥постасей часу Ї майбутнЇ: його екзистенц≥алами виступають Ц проект, р≥шуч≥сть, над≥€.

јнти≥сторична й анти сц≥Їнтична парадигма:

ѕочатково-ситуативний характер екзистенц≥њ: людське Дбутт€-у св≥т≥Ф Ї закинут≥сть у цей св≥т. ¬с€ ≥сторичн≥сть людського ≥снуванн€ дор≥внюЇ знаходженню себе людиною у певних ситуац≥€х, з €кими неможливо не рахуватис€. ћи живемо поза б≥ограф≥Їю сусп≥льства: Д„им б≥льше людина буде вдосконалюватис€ морально, тим менше њњ буде ц≥кавити ≥стор≥€Ф ( ≥ркегор). ћодуси конечност≥: тимчасов≥сть, ≥сторичн≥сть, ситуативн≥сть.

Д ожен, хто шукав у науц≥ зас≥б визначенн€ п≥двалин власного житт€, ор≥Їнтац≥њ своЇњ повед≥нки, бутт€ самого по соб≥, був обдуренимФ (ясперс). ” погон≥ за повним упор€дкуванн€м людського ≥снуванн€ повн≥стю загублен≥ бутт€ ≥ його сенс. ≈кзистенц≥альна ф≥лософ≥€ пробуджуЇ до п≥знанн€ того, чого вона не знаЇ. ѓњ мета Ц не ф≥ксац≥€ знань, а њх рух. ўе виразн≥ше повстали супроти намагань Донаученн€Ф житт€ французи, чи€ ф≥лософ≥€ далеко вийшла за меж≥ еп≥стемолог≥чного мисленн€ до художньо-образного вт≥ленн€. « ≥ншого боку, њхн≥ художн≥ образи спираютьс€ на пом≥тн≥ ф≥лософеми й м≥фологеми.

ќтже, ц≥нност≥ бутт€ Ц чиста субТЇктивн≥сть й ≥ндив≥дуальна в≥дпов≥дальн≥сть (не перед кимось чи чимость, а перед собою).

“рансцендуванн€: сутн≥сть людини в н≥й ≥ водночас поза нею: обставини в≥д мене не залежать, але стиль повед≥нки в них Ц ц≥лком мен≥ п≥двладний. ≤ саме за вибраний мною стиль я сам в≥дпов≥даю. —вобода не Ї свободою в≥д обТЇктивноњ реальност≥, бо за що ж € тод≥ в≥дпов≥дальний? —енс, €кий я надаю ц≥нност€м, ≥де€м, люд€м, речам виходить з cogito самосв≥домост≥, тому й повна в≥дпов≥дальн≥сть за невдач≥ й стражданн€: я один на один з≥ своЇю свободою. —правжн€ екзистенц≥€ недетерм≥нована: людина приречена на свободу. Фƒетерм≥н≥зм Ц це ф≥лософ≥€ прохвост≥в ≥ опортун≥ст≥вФ (—артр). Ћюдина Ц повна автоном≥€, ≥ вона створюЇ себе з н≥чого (Ќ≥що). —утн≥сть њњ Ц проект, задум, самовизначенн€. —початку Ц лише ≥снуванн€: все залежить пот≥м в≥д того, €кий сенс я сам надам. јле важливе визначенн€ екзистенц≥њ €к позначенн€ виходу за власн≥ меж≥ (забезпечуЇтьс€ сбодою й забезпечуЇ творч≥сть): до Ѕога (рел≥г≥йний вар≥ант екзистенц≥ал≥зму) або до Ќ≥що (вищоњ тањни екзистенц≥њ-свободи). Ћише в актах трансцендуванн€ (виходу за власн≥ меж≥, в ≥нш≥сть) людина зб≥гаЇтьс€ з≥ свободою. ÷е проти розум≥нн€ свободи €к п≥знаноњ необх≥дност≥ у рац≥онал≥ст≥в, натурал≥стичного розум≥нн€ свободи. ” феноменолог≥чному Дспр€муванн≥ наФ певний обТЇкт свобода Ц це мо€ ≥нтенц≥€, це ДЇдина п≥дстава ц≥нностейФ (—артр).

“раг≥зм творчост≥: свобода Ц важкий т€гар особистост≥. —правжнЇ бутт€ Ц це приреченн€ на екзистенц≥ю - свободу, але €к часто людина не бажаЇ свободи. Д¬теча в≥д свободиФ (ескап≥зм) Ц поширений мотив у екзисенц≥ол≥зм≥. Ѕажанн€ бути Д€к вс≥Ф (конформ≥зм), бути кимось керованим, без власноњ ≥н≥ц≥ативи Ц все це ДвтечаФ. јле куди? ” св≥т ДобТЇктивац≥йФ (св≥т продукт≥в творчост≥, що вже стали зовн≥шн≥м, звичним св≥том). ќбТЇктивац≥њ занурюють нас у das Man Ц дуже Дсередн≥й р≥дФ Ц св≥т соц≥альноњ нейтрал≥зац≥њ, анон≥мноњ безособовост≥, нев≥дпов≥дний буттю, нев≥дпов≥дальний (у ньому н≥хто н≥чого не вир≥шуЇ), св≥т комун≥кац≥њ без сп≥лкуванн€, фальшивих або лицем≥рних ерзац≥в духовност≥, з дурною в≥рою й дов≥рою, осв€ченн€м гидоти. јльбер  амю вважав, що Їдино-можливий спос≥б справжнього сп≥лкуванн€ (взаЇмного духовного обм≥ну) Ц Їднанн€ у заколот≥, бунт≥. ≈кстаз бунту супроти абсурдного св≥ту (обмеженост≥-конечност≥, смертност≥, недосконалост≥ людськоњ). ѕеред самим Ќ≥що Ц не справжнЇ сп≥лкуванн€, житт€ без сенсу, н≥ до кого не достукаЇшс€ й не прорвешс€, найсамотн≥ше в≥дчуваЇш себе у байдужому великому й щ≥льному натовп≥.

√оловною формою подоланн€ das Man, св≥ту ДобТЇктивац≥йФ Ї творч≥сть (ф≥лософська, рел≥г≥йна, художн€), але й на нењ поширивс€ загальний траг≥зм бутт€, тенденц≥€ das Man руйнувати вс€к≥ екзистенц≥йн≥ комун≥кац≥њ або отруювати саму креативн≥сть (ясперс): все у св≥т≥ приходить до краху уже в силу конечост≥ екзистенц≥њ. Ћюдина повинна навчатис€ жити й любити з пост≥йним в≥дчутт€м хисткост≥ й к≥нц€ всього, з≥ св≥дом≥стю незахищенст≥ любов≥.

÷€ болюч≥сть екзистенц≥йних творчост≥ ≥ сп≥лкуванн€ в≥д усв≥домленн€ њхньоњ хисткост≥ надаЇ екзистенц≥йн≥й св≥домост≥ особливоњ чистоти й одуховоренн€. —ам настр≥й у екзистенц≥ал≥зм≥ зовс≥м ≥нший, н≥ж у марксизм≥ (самовпевнена пиха, груб≥сть до опонент≥в, ура-ортим≥зм тощо): пошук, невдоволенн€, подоланн€ дос€гнутого, в≥дсутн≥сть сталих стандарт≥в бутт€, тонка увага до сам≥сност≥ людини, песим≥стичний колорит, траг≥чн≥ ≥нтонац≥њ, в≥дчетт€ некомун≥кабельност≥ св≥ту, взаЇмне в≥дчуженн€ ≥ндив≥д≥в.

≈кзистенц≥ал≥зм

≈кзистенц≥ал≥зм (позднелат. Ц exsistentia Ц ≥снуванн€), або ф≥лософ≥€ ≥снуванн€, - один з найб≥льших напр€мк≥в ф≥лософ≥њ 20 ст., €кий виник напередодн≥ 1-њ св≥товоњ в≥йни в –ос≥њ. Ћев ≤сакович Ўестов (Ўварцман, 1866-1938) ≥ ћикола ќлександрович Ѕерд€Їв (1874-1948) з  ињвськоњ гуман≥стичноњ школи в≥дродили головн≥ тези вченн€  ≥ркегора Ц точка виникненн€ новоњ теч≥њ.

в Ќ≥меччин≥ п≥сл€ 1-њ св≥товоњ в≥йни: ’айдеггер, ясперс, ћарт≥н Ѕубер (1878-1965) Ц Їврейська л≥н≥€. ДяФ Ц Д“иФ.

в пер≥од 2-њ св≥товоњ в≥йни у ‘ранц≥њ:

ћарсель висував ≥дењ екзистенц≥ал≥зму ще п≥д час 1-й св≥товоњ в≥йни, —артр, ћерло-ѕонт≥,  амю, —имона де Ѕовуар).

” середин≥ стол≥тт€ широко поширивс€ в ≥нших крањнах.

ѕредставники в ≤тал≥њ: Ќ≥кол€ јббанТ€но (1901-1977), ≈. ѕач≥;

—Ўј: ¬. Ћоур≥; ƒж. ≈д≥; ¬≥ль€м Ѕаррет

япон≥€ Ц Ќ≥с≥да ¬асудз≥.

—енегал Ц Ћеопольд —енгор (1906-).  онцепц≥€ негритюду.

в ≤спан≥њ до нього близький ќртега-и-√ассет. ƒо Ё. близьк≥ французький персонал≥зм ≥ н≥мецька д≥алектична теолог≥€.

—еред своњх попередник≥в екзистенц≥ал≥сти вказують ћонтен€, ѕаскал€, –уссо (√ерцен ДпозитивноФ нал€кавс€ його реакц≥њ на техно-сц≥Їнтистську цив≥л≥зац≥ю: Дв≥дновленн€ перв≥сного дикунства б≥льш штучне, н≥ж виживша з розуму цив≥л≥зац≥€Ф).  ≥ркегора (Дя ≥сную, бо ж € Ц мисл€че бутт€Ф), ”намуно, ƒостоЇвського, Ќ≥цше (афористичний стиль зм≥г надати екзистенц≥йний вираз). ” ц≥лому на екзистенц≥ал≥зм значно уплинули: ф≥лософ≥€ житт€ ≥ феноменолог≥€ √уссерл€ (але в кожному конкретному випадку, тобто стосовно до окремих представник≥в, цей перел≥к спадкувань ≥ вплив≥в специф≥цируЇтс€, доповнюЇтьс€, наприклад, у випадку —артра варто говорити про вплив на нього ф≥лософ≥њ ƒекарта,  анта, √егел€ й ≥н.).

ќдержавши найб≥льше визнанн€ ≥ попул€рн≥сть у середин≥ 20 стол≥тт€ (50-60), став одним з найб≥льш впливових ≥ продуктивних культурогенных фактор≥в епохи, визначав ≥нтелектуально-духовн≥ пошуки широких шар≥в ≥нтел≥генц≥њ, уплинув на л≥тературу, л≥тературознавство, мистецтво й ≥н. „имало представник≥в Ё., пл≥дно працюючи також в област≥ л≥тератури, одержали широку попул€рн≥сть ≥ безумовне визнанн€ ≥ €к роман≥сти, драматурги, л≥тературознавц≥. Ё. Ц сп≥рне, досить умовне (у т≥й мер≥, у €к≥й майже неминуче умовна вс€ка типологизаци€, ус€кий "изм", тим б≥льше, €к це маЇ м≥сце в даному випадку, стосовно до мислител≥в, концепц≥њ €ких перетерплювали ≥стотну, найчаст≥ше радикальну, трансформац≥ю) позначенн€, що використовуЇтьс€ дл€ типолог≥чноњ характеристики великоњ к≥лькост≥ концепц≥й, у р≥зному ступен≥ близьких ≥ родинних, хоча ≥ розб≥жних, що заперечують один одного по р€ду принципово важливих, ≥нод≥ вих≥дних, позиц≥й (наприклад, Ѕог ≥ проблема вол≥ людини в рел≥г≥йному Ё. ћарсел€ й ≥н. ≥ в "обезбоженном" простор≥ Ё. —артра; пон€тт€ бутт€, трактуванн€ людини ≥ його в≥дносин з бутт€м у ’айдеггера ≥ —артра; розум≥нн€ св≥домост≥ ≥ конституюванн€ значень досв≥ду в —артра ≥ ћерло-ѕонти й ≥н.).

¬елика строкат≥сть (в≥д л≥вого радикал≥зму й екстрем≥зму до консерватизму), неоднор≥дн≥сть ≥ розб≥жност≥ характерн≥ ≥ дл€ соц≥ально-пол≥тичних позиц≥й представник≥в цього напр€мку. ƒо того ж далеко не ус≥ вони називали своњ концепц≥њ Ё. ≥ були згодн≥ з под≥бною квал≥ф≥кац≥Їю (наприклад, ’айдеггер намагавс€ розмежуватис€ з Ё.; ћарсель категорично в≥дкинув це найменуванн€ стосовно до своЇњ ф≥лософ≥њ п≥сл€ осуду Ё. папськоњ энцикликой у 1950 ≥ звол≥в називати своњ ≥дењ "неосократизмом", "христи€нським сократиз-мом"). ѕроте дл€ в≥днесенн€ њх до Їдиного напр€мку ф≥лософствуванн€ маютьс€ визначен≥ п≥дстави в њхньому досл≥дницькому почерку ≥ стил≥стиц≥ - на р≥вн≥ проблемного пол€, характеру досл≥дницьких ≥нтенц≥й ≥ програм, способу (методу) њхньоњ реал≥зац≥њ. –озр≥зн€ють Ё. рел≥г≥йний (ясперс, ћарсель, Ѕерд€Їв, “ичин, Ѕубер) ≥ атењстичний (—артр,  амю, ћерло-ѕонт≥, ’айдеггер).

≈кзистенц≥ал≥сти одностайн≥ у своЇму критичному в≥дношенн≥ до попередньоњ рац≥онал≥стичноњ ф≥лософ≥њ, ф≥лософ≥њ рефлексивного анал≥зу. ¬они дор≥кають класичному рац≥онал≥зму за в≥дрив в≥д живого конкретного досв≥ду людського ≥снуванн€ у св≥т≥, у зосередженн≥ уваги вин€тково на "еп≥стемолог≥чному суб'Їкт≥ €к орган≥ об'Їктивного п≥знанн€" (ћарсель) ≥ наданн≥ абсолютного пр≥оритету "чистому суб'Їктов≥", суб'Їктов≥ соg≥tо. “вереза й сувораф≥лософ≥€: людина, що розчарувалас€ в ≥деолог≥€х ≥ гуманност≥, сил €коњ вистачваЇ на ≥снуванн€ без спрощенн€ у складному св≥т≥. Д√ероњчний гуман≥змФ найзначн≥ше у  амю: в умовах нещасноњ св≥домост≥ та траг≥зму ≥снуванн€ й абсурдност≥ бутт€ в≥н уславив досв≥д протесту особистост≥ Ц Їдиного, що протистоњть јбсурду. ƒоки Ї протест Ц доти Ї св≥тло бутт€.

ѕриймаючи к≥ркегор≥вське пон€тт€ екзистенц≥њ ≥ зв'€зане з ним протиставленн€ €вищ життЇвого р€ду (в≥ра, над≥€, б≥ль, стражданн€, нестаток, турботи ≥ тривоги, любов, пристрасть, хвороба ≥ т.п.) ≥ €вищ п≥знавального р€ду, вони розвивають ≥дею онтологической самост≥йност≥, ст≥йкост≥ ≥ конститутивности €вищ житт€ ≥ њх нередуцируемости до п≥знанн€. ” цьому зв'€зку, в≥ддаючи абсолютний пр≥оритет экзистенции, вони протиставл€ють класичному рефлексивному анал≥зов≥ того, €кою повинна зробити себе реальна ≥ндив≥дуальна св≥дом≥сть, щоб п≥знавати св≥т об'Їктивно ≥ рац≥онально, програму опису й анал≥зу екзистенц≥альних структур повс€кденного досв≥ду людини в його повнот≥, конкретност≥, ун≥кальност≥ ≥ м≥нливост≥, тобто в реальн≥й повнот≥ безпосередн≥х контакт≥в людини з≥ св≥том, на р≥вн≥ нерозчленованоњ сукупност≥ його ≥нтелектуально-духовних, моральних ≥ емоц≥йно-вольових особист≥сних структур. «д≥йснюючи це радикальне проблемне зрушенн€, Ё. використовуЇ ≥ творчо розвиваЇ гуссерл≥вський метод интенционального анал≥зу житт€ св≥домост≥ ≥ гуссерлевскую ≥дею "життЇвого св≥ту". ¬≥н бачить свою задачу в дескрипц≥њ фактичного житт€ суб'Їктивност≥, в опис≥ структур, зм≥ст≥в, механ≥зм≥в ≥ режим≥в роботи ≥ндив≥дуальноњ св≥домост≥, безпосередньо уплетеного в р≥зноман≥тн≥ форми людського самозд≥йсненн€ у св≥т≥, у ви€вленн≥ онтологических структур экзистенции, безпосередньо проартикулировавших себе в людських станах, переживанн€х, д≥€х ≥ кристаллизировавших себе у св≥т≥. “им самим Ё. протиставл€Ї рац≥онал≥стичноњ позиц≥њ de jure (критики) позиц≥ю de facto, що —артр ≥ ћерло-ѕонти. сл≥дом за √уссерлем, називають "феноменологическим позитив≥змом". "јбстрактному суб'Їктов≥" ≥ "можливому" св≥домост≥ рац≥онал≥зму Ё. протиставл€Ї конкретноњ людини в його реальн≥й ситуац≥њ у св≥т≥, з д≥йсним "розмањт≥стю феномен≥в" його безпосереднього життЇвого досв≥ду, у реальному синкретизм≥ рац≥ональних, необх≥дних ≥ випадкових зм≥ст≥в цього досв≥ду. –ац≥онал≥стичноњ концепц≥њ "чистого" (беспред-посылочного, "безт≥лесного", автономного, абсолютного, позачасового, ун≥версального) св≥домост≥ з њњ "чистими сутност€ми" ≥ "интеллектуалистскими синтезами" досв≥ду (ћерло-ѕонти) Ё. протиставл€Ї ≥дею "перв≥сних синтез≥в" досв≥ду. ¬≥н досл≥джуЇ конститутивну д≥€льн≥сть об'Їктивност≥, що зд≥йснюЇтьс€ - до вс€кого об'Їктивного п≥знанн€ ≥ до вс€коњ рефлекс≥њ - на дорефлек-сивном, допредикативном р≥вн≥, у "нањвному" контакт≥ людини з≥ св≥том, у безпосередн≥м переживанн≥ њм своЇњ "занедбаност≥" у св≥т, у безпосередн≥м розум≥нн≥ себе ≥ своЇњ ситуац≥њ €к "бутт≥-в-св≥т≥". «г≥дно Ё., ус€ наступна рефлексивна д≥€льн≥сть людини производ-на, вторинна, вона укор≥нена в його иррефлексивном досв≥д≥ - к≥нцевому, конкретному, що зд≥йснюЇтьс€ "тут ≥ тепер". —уб'Їкт-об'Їктному в≥дношенню й опосередкуванню €к принципов≥ мисленн€ рац≥онал≥зму экзистенциалистский анал≥з досв≥ду экзистенции протиставл€Ї ≥дею ц≥л≥сност≥ ≥ нерозкладност≥ безпосереднього переживанн€ людиною своЇњ ситуац≥њ у св≥т≥, ≥ це переживанн€ (розум≥нн€), будучи вих≥дною одиницею экзистенциально-феноменологического опису буттЇвих в≥дносин людини з≥ св≥том, покладаЇтьс€ ≥ досл≥джуЇтьс€ в €кост≥ онтологического п≥дстави, онтологической структури св≥ту. ¬и€вл€ючи й описуючи механ≥зми конституюванн€ фундаментальних структур повс€кденного досв≥ду, фундаментальних жизнезначимых зм≥ст≥в досв≥ду людини, Ё. показуЇ, що безпосереднЇ "в≥дкритт€ св≥ту", перв≥сне його "означивание" Ї рух (спос≥б), €ким людина в≥дкриваЇ себе €к "бы-тие-в-мире", самовизначаЇтьс€ в бутт≥, робл€чи себе у св≥т≥ €к конкретну ≥ндив≥дуальн≥сть. ÷им же рухом одночасно конституюЇтьс€ св≥т у €кост≥ "конкретного". ≤ €к≥ би р≥зн≥ ≥нтерпретац≥њ цього руху экзистенции у св≥т≥ н≥ пропонували р≥зн≥ представники Ё. (виход€чи, наприклад, вин€тково з принципу спонтанност≥ житт€ св≥домост≥, в≥льного, автономного проектуванн€ себе зовн≥, що над≥л€Ї дане зм≥стом, €к це робить —артр, або визнаючи, €к це робить ћерло-ѕонти, пор€д з≥ спонтанн≥стю, "засм≥чен≥сть" перцептивного св≥домост≥ своњми об'Їктами, "анон≥мн≥сть" т≥ла ≥ "деперсонал≥зац≥ю" у св≥домост≥, що спонукуЇ його звол≥ти пон€ттю "св≥дом≥сть" пон€тт€ "досв≥д"), у центр≥ њхньоњ уваги ви€вл€Їтьс€ проблема онтологических структур экзистенции, завд€ки €ким "маЇтьс€ св≥т", маЇтьс€ бутт€ (—артр), "маЇ себе" бутт€ (’айдеггер). Ћюдина вид≥л€Їтьс€ з усього складу универсума своЇю здатн≥стю розривати безперервн≥сть каузальних сер≥й св≥ту, трансцендировать (перевершувати, виходити за меж≥) дане й у цьому зазор≥ трансцендировани€, вол≥ - за допомогою власного проекту свого способу бути у св≥т≥ - самовизначатис€, "даючи соб≥ факти" ≥ беручи њхн≥й "на себе". Ё. починаЇ спроби метаф≥зично описати ун≥версальн≥ характеристики людського ≥снуванн€, визначити ≥ досл≥джувати основн≥ елементи, що конституюють экзистенцию ≥ њњ ситуац≥ю у св≥т≥ ("занедбан≥сть у св≥т", випадков≥сть нашоњ присутност≥, фактичн≥сть, к≥нц≥вка, темпоральность, трансцендирование, "спр€мован≥сть на...", проект, вол€, "не-знанн€" ≥ ≥н.), р≥зн≥ способи ≥снуванн€ людини у св≥т≥, умови можливост≥ экзистенции ≥ шл€хи дос€гненн€ людиною автентичного ≥снуванн€ в його в≥дношенн≥ до трансцендентного. Ёкзистенци€, центральне пон€тт€ Ё., визначаЇтьс€ €к специф≥чно людський спос≥б ≥снувати у св≥т≥: на в≥дм≥ну в≥д простого (самототожного) бутт€ реч≥, людина Ї розб≥жн≥сть ≥з самим собою, присутн≥сть ≥з собою ≥ з≥ св≥том; в≥н - не €кась "ст≥йка субстанц≥€", а "безперервна нест≥йк≥сть", "в≥дрив ус≥м т≥лом в≥д себе", пост≥йне выступание зовн≥, у св≥т. Ћюдина повинна пост≥йно робити себе людиною, його бутт€ Ї пост≥йна постановка себе п≥д питанн€, ≥ в≥н "повинний бути тим, що в≥н Ї", а не "просто бути". «агальним дл€ всього руху Ё. Ї розр≥зненн€ автентичного ≥ неавтентичного ≥снуванн€ людини, протиставленн€, у цьому зв'€зку, "самости" ≥ автентичност≥ конформ≥стському - ун≥ф≥кованому, анон≥мному, безособовому ≥ безв≥дпов≥дальному - ≥снуванню "€к ус≥", в≥дмовленн€ в≥д нањвноњ в≥ри в науково-техн≥чний прогрес, стоњчна в≥ра в можливост≥ ≥ндив≥да протисто€ти будь-€ким формам соц≥альних ман≥пул€ц≥й ≥ насильства ≥, додаючи зм≥ст зовн≥шн≥м обставинам ≥ своЇму ≥снуванню у св≥т≥, поривати з "необх≥дн≥стю факту", затверджувати у св≥т≥ пор€док экзистенции. –озум≥нн€ людиною фундаментальноњ специф≥чност≥ свого м≥сц€, статусу ≥ значенн€ в универсуме (екзистенц≥альне забезпеченн€ зв'€зк≥в ≥ в≥дносин св≥ту, ситуац≥њ, ≥сторичних под≥й), усв≥домленн€ њм своЇњ уча-стности в бутт≥, визнанн€ своЇњ к≥нц≥вки, крихкост≥, вол≥ ≥ в≥дпов≥дальност≥ (без чого неможливе дос€гненн€ автентичного ≥снуванн€) сполучен≥ в Ё. з в≥дчутт€м "тривоги", "страху", "нудоти". ќднак у розум≥нн≥ самого зм≥сту экзистенции, автентичност≥ ≥снуванн€ ≥ вол≥ людини, так само €к ≥ шл€х≥в дос€гненн€ њх, позиц≥њ екзистенц≥ал≥ст≥в радикально розход€тьс€. ¬ атењстичному Ё. —артра людин, "присуджений бути в≥льним", повинний поодинц≥ нести на своњх плечах усю вагу св≥ту. "…ого трансцендирование даного "безгарантийно": воно зд≥йснюЇтьс€ без в≥дсилань до трансцендентного (будь-€кий роду), "на св≥й страх ≥ ризик" ≥ "без над≥њ на усп≥х". Ћюдина в —артра - "авантюра", що "маЇ найб≥льш≥ шанси зак≥нчитис€ погано". јвтентичн≥сть, по —артру, дос€гаЇтьс€ в "чист≥й рефлекс≥њ", коли людина розум≥Ї "безоснов-ность" ≥ неоправдываемость свого вибору, проекту ≥ бере його на себе. "„иста рефлекс≥€" у —артра - "бажати те, що бажаЇш, ≥ моральн≥сть зв'€зуЇтьс€ з "радикальним р≥шенн€м автоном≥њ". ” рел≥г≥йному Ё. экзистенци€ спр€мована до трансцендентного, сверхличному, виб≥р людини зд≥йснюЇтьс€ перед особою Ѕога, вол€ людини й автентичн≥сть його ≥снуванн€ зв'€зуютьс€ з актом в≥ри в Ѕога. ќсобист≥сть, по ћарселев≥, Ї в≥дпов≥дь людини на "заклик", ≥ хоча саме в≥д людини залежить, чи буде визнаний цей заклик у €кост≥ "заклику", у "над≥њ" марселевского людини "Ї щось, що неск≥нченно перевищуЇ його". ” ’айдеггера, з його розр≥зненн€м "сущого" ≥ "Ѕутт€" ≥ з його приматом Ѕутт€ ("при визначенн≥ люд€ност≥ людини €к эк-зистенции ≥стотним ви€вл€Їтьс€ не людина, а бутт€ €к екстатичний вим≥р экзистенции", пише в≥н у "Ћист≥ про гуман≥зм"), "эк-зистенци€" людини Ї його "сто€нн€ в просв≥т≥ бутт€"; справжнЇ, тобто в≥льне людське бутт€ зв'€зуЇтьс€ з "екстатичним" в≥дношенн€м людськоњ ≥стоти до ≥стини бутт€", з "екстатичним сто€нн€м в ≥стин≥ бутт€", "выступанием в ≥стину Ѕутт€". ѕо-р≥зному визначаючи пон€тт€ экзистенции (у њњ в≥дкритост≥ трансцендентному або, навпроти, у категоричному його усуненн≥), Ё. пропонуЇ, в≥дпов≥дно, ≥ р≥зн≥ вар≥анти ор≥Їнтац≥њ людини в пошуках своЇњ д≥йсност≥. ѕри цьому, у в≥дм≥нн≥сть, наприклад, в≥д ’айдеггера, що спец≥ально подчеркивали "не морально-екзистенц≥альний", "не антрополог≥чний" характер свого розр≥зненн€ "д≥йсност≥" ≥ "нед≥йсност≥", —артр починав спробу - на основ≥ власного онтологического опису структур экзистенции ≥ њњ зв'€зку з≥ св≥том - визначити й обірунтувати нову, "нетрансцендентну" етику, "конкретну мораль", що синтезувала б "ун≥версальне ≥ ≥сторичне". Ѕудучи радикально антиредукционистским проектом досл≥дженн€ людського ≥снуванн€, в≥дмовл€ючись в≥д каузального п≥дходу при його опис≥, Ё. ви€вивс€ в центр≥ найгучн≥ших дискус≥й ≥ бурхливих суперечок ф≥лософ≥в 20 в. ќдним з них Ї суперечка Ё. з марксизмом, психоанал≥зом ≥ структурал≥змом по питанню про можливост≥ методолог≥њ детерм≥н≥стського досл≥дженн€ людини, специф≥ц≥ ф≥лософ≥њ ≥ ф≥лософського вопрошани€ про нього. ¬≥дстоюючи в суперечц≥ ф≥лософ≥њ ≥ науки 20 в. ≥дею специф≥чност≥ экзистенции, не п≥знаванност≥ њњ традиц≥йними методами об'Їктивного п≥знанн€, нередуцируемости людини до причин ≥ структур (соц≥ально-економ≥чного ≥ культурного пол≥в, так само €к ≥ до структур несв≥домого), ставл€чи в главу кута в ц≥й суперечц≥ необх≥дн≥сть допущенн€ в картин≥ св≥ту автономноњ крапки (зазору вол≥) €к здатност≥ ≥ндив≥да розв'€зувати у св≥т≥ новий р€д €вищ ≥ под≥й (по —артру, то, що пот≥м можна ви€вити €к структуру, "спочатку ≥ конкретно" з'€вл€Їтьс€ €к "поводженн€"), руйнувати ≥снуюч≥ структури ≥ створювати нов≥, Ё. розробл€Ї ≥нший, у пор≥вн€нн≥ з науковим (анал≥тико-детерм≥н≥стським) тип рац≥ональност≥. …ого новаторський характер зв'€заний ≥з введенн€м екзистенц≥ального вим≥ру в происход€щее у св≥т≥ ≥ з≥ св≥том; його основне призначенн€ пол€гаЇ в тому, щоб у простор≥ сучасноњ ф≥лософськоњ думки, пор≥заному сциентизмом ≥ р≥зними формами детерм≥н≥стського редукционизма, зберегти, заново визначити ≥ затвердити специф≥ку людського ≥снуванн€ (творч≥сть, волю й особисту в≥дпов≥дальн≥сть) ≥ специф≥чно ф≥лософський спос≥б його розгл€ду. «д≥йснюючи своњ досл≥дженн€ на самих р≥зних матер≥алах, екзистенц≥ал≥сти запропонували ориг≥нальн≥ ≥ масштабн≥ вар≥анти онтолог≥њ й антрополог≥њ, концепц≥њ ≥стор≥њ ≥ методолог≥њ њњ п≥знанн€, вони залишили велику к≥льк≥сть соц≥ально-пол≥тичних роб≥т ≥ досл≥джень в област≥ ≥стор≥њ ф≥лософ≥њ, л≥тератури, мистецтва, мови й ≥н. ‘≥лософськ≥ ≥ методолог≥чн≥ дос€гненн€ Ё. не п≥шли в минуле разом з "модою на Ё.". ћайбутн€ ф≥лософ≥€ - у згод≥ ≥ (або) суперечках з экзистенциалистскими побудовами - уже не зможе рухатис€, не з огл€ду на прост≥р, контури €кого й основн≥ пунктири руху метаф≥зичного вопрошани€ в €кому нам≥чен≥ Ё.

≈кзистенц≥альний психоанал≥з (лат. existentia Ц сущеествование ≥ психоанал≥з) Ц психоаналитически ор≥Їнтоване навчанн€ сучасноњ екзистенц≥альноњ ф≥лософ≥њ, що ви€вл€Ї собою сукупн≥сть модиф≥кованих ≥дей ‘рейда, "фундаментальноњ онтолог≥њ" ’айдеггера ≥ концепц≥й —артра, спр€мовану на розгл€д людини €к тотальност≥, що волод≥Ї визначеним зм≥стом. «асновник Ц —артр прагнув до об'Їднанн€ психоанал≥тичного й екзистенц≥ального п≥дход≥в дл€ р≥шенн€ р€ду проблем, у т.ч. ≥ дл€ реконструюванн€ житт€ людини на р≥вн≥ онтологических ≥ псих≥чних структур з обл≥ком "споконв≥чного проекту" ≥ людського в≥льного вибору. –€д ≥дей Ё.ѕ. викладений у роботах —артра "Ќарис теор≥њ емоц≥й" (1939) ≥ "Ѕутт€ ≥ н≥що" (1943). ƒл€ Ё.ѕ. характерне розум≥нн€ св≥домост≥ €к сут≥ людського бутт€ ≥ прагненн€ до осмисленн€ людськоњ реальност≥ не через минуле, а через майбутнЇ. Ё.ѕ. в≥дкинув розум≥нн€ людини €к апр≥орно сексуальноњ ≥стоти, покритикував психоанал≥тичн≥ теор≥њ несв≥домого й афект≥в. ƒо числа ≥стотних заслуг ‘рейда Ё.ѕ. в≥дносить встановленн€ ≥снуванн€ ≥ розшифровку схованоњ символ≥ки людського поводженн€. ¬ даний час Ё.ѕ. Ї одним з ≥стотних канал≥в поширенн€ класичних ≥ модиф≥кованих ≥дей психоанал≥зу

 ≥ркегор (Kierkegaard)—ерен (1813-1855).

ƒанський ф≥лософ ≥ письменник. “ворч≥сть  ≥ркегора укор≥нене в ≥нтимно-особист≥сних переживанн€х ≥ рефлекс≥њ самоспостереженн€, нерозривно зв'€зано з його особистим житт€м, до найб≥льш ≥стотних момент≥в €коњ в≥дноситьс€: суворе христи€нське вихованн€, що проходило п≥д визначальним впливом батька, з вол≥ €кого  . став студентом теолог≥чного факультету, сполучаючи зан€тт€ з захопленн€м естетикою ≥ богемним способом житт€; розривши з нареченою, що стала поворотною под≥Їю в житт≥  ., п≥сл€ €кого незабаром ≥ почавс€ новий етап у його житт≥ - творче сам≥тництво, а також почата њм в останн≥ роки житт€ жагуча полем≥ка з оф≥ц≥йною церквою, за €коњ  . не визнавав €коњ-небудь причетност≥ до щирого христи€нства.  . в≥др≥зн€вс€ разючою працездатн≥стю (майже вс≥ основн≥ добутки: "≤л≥-≤л≥", "—трах ≥ трепет", "ѕовторенн€", "‘≥лософськ≥ крохи", "ѕон€тт€ страху", "≈тапи життЇвого шл€ху", "«аключна ненаукова п≥сл€мова до ф≥лософських крохам" - були опубл≥кован≥ њм за чотири роки, з 1843 по 1846; у 1849 вийшла у св≥тло "’вороба до смерт≥") ≥ л≥тературною пл≥дн≥стю (один т≥льки "ўоденник"  . зайн€в 14 друкованих том≥в). —воњ прац≥ (кр≥м "ѕовчальних мов", що носили характер рел≥г≥йних пропов≥дей)  . публ≥кував п≥д р≥зним псевдон≥мами, сп≥взвучними ≥дењ добутку. ¬изначений вплив на св≥тогл€д  . зробив романтизм (маг≥стерська дисертац≥€  . була присв€чена пон€ттю ≥рон≥њ). ѕро€сненн€ власних ф≥лософських позиц≥й зд≥йснювалос€  . у русл≥ критики ф≥лософського рац≥онал≥зму √егел€.  . покритикував основний принцип гегел≥вськоњ ф≥лософ≥њ про тотожн≥сть мисленн€ ≥ бутт€, указавши на його тавтолог≥чн≥сть ≥ протиставивши йому ≥снуванн€ (existenz) €к те, що саме ≥ розд≥л€Ї мисленн€ ≥ бутт€. ѕостулиру€ екзистенц≥альний характер ≥стини,  . виключаЇ нењ з≥ сфери наукового знанн€ з його принципами об'Їктивност≥ ≥ систематичност≥. ќб'Їктивне мисленн€ через його абстрактн≥сть ≥ загальзначим≥сть не торкаЇтьс€ ≥снуючоњ суб'Їктивност≥, у €к≥й, по переконанню  ., ≥ знаходитьс€ ≥стина. ‘≥лософська система, що може бути побудована т≥льки з погл€ду в≥чност≥, припускаЇ виключенн€ "щиро конкретного", одиничного людського ≥снуванн€, чиЇю визначальною умовою Ї "тимчасов≥сть". ƒумаючи €к вих≥дний пункт ф≥лософ≥њ не позачасове загальне, але саму экзистенцию,  . разом з тим заперечуЇ здатн≥сть лог≥чного мисленн€ зрозум≥ти нењ, що обумовлено р≥зними планами бутт€ лог≥чною й екзистенц≥ального: а саме можлив≥стю ≥ д≥йсн≥стю (в≥дпов≥дно). ѕри цьому вир≥шальну роль, на думку  ., граЇ несум≥сн≥сть лог≥ки ≥ д≥алектики, що ви€вл€Їтьс€, насамперед, у нездатност≥ лог≥ки виразити рух, становленн€. –озум≥ючи экзистенцию €к щось по само-му уществу воему д≥алектичне,  . протиставл€Ї гегел≥вськ≥й д≥алектиц≥ €к лог≥ц≥ ыти€ ≥ мисленн€ ( . називаЇ њњ "к≥льк≥сноњ") екзистенц≥альну д≥алектику ("€к≥сну", по його визначенню). ¬ останньоњ, "стрибок" - €к перех≥д у нову €к≥сть - непо€снена ("к≥льк≥сть" не може бути передумовою "€кост≥", а протир≥чч€ непримиренн≥, тому що "зн€тт€ принципу протир≥чч€ дл€ ≥снуючих означаЇ, що в≥н сам повинний перестати ≥снувати"). ƒ≥алектичний аспект проблеми, говорить  ., вимагаЇ мисленн€ ≥ншого роду, н≥ж мисленн€ абстрактне, чисте в≥д власного ≥снуванн€ мислител€, а саме

мисленн€^-пристраст≥, здатного на втриманн€ €к≥сноњ д≥алектики ≥снуванн€ ≥ неск≥нченний ≥нтерес, що припускаЇ, ≥снуючого ≥ндив≥дуума до своЇњ экзистенции. ”з€вши за критер≥й енерг≥ю в≥дносини людини до Ѕога,  . вид≥л€Ї три стад≥њ ≥снуванн€: эстетическую, етичну ≥ рел≥г≥йну. "Ёстетический" людина, у своЇму прагненн≥ до насолоди ор≥Їнтований на зовн≥шнЇ, не Ї в  . власне особист≥стю, що маЇ св≥й центр у сам≥й соб≥, - що виступаЇ необх≥дною передумовою богоотношени€. —правжнЇ ≥снуванн€ носить эти-ческо-личностный характер. ѕри цьому особист≥сть €к конкретне виступаЇ в  . умовою зд≥йсненн€ етичного €к загального, тобто маЇ етичне (борг) не поза собою, а в сам≥й соб≥. ≈тичний зм≥ст ≥снуванн€ концентруЇтьс€ в  . у пон€тт≥ вибору.  . ц≥кавить т≥льки абсолютний виб≥р, що, будучи зд≥йсненн€м вол≥, (визнаноњ њм вин€тково в сфер≥ "внутр≥шнього" (InnerlichKeit), означаЇ виб≥р людиною не "того або ≥ншого", але самого себе у своЇму в≥чному значенн≥, тобто гр≥шним, винним ≥ раскаивающимс€ перед Ѕогом. ќсередком третьоњ, рел≥г≥йноњ, стад≥њ Ї в  . мить стрибка в≥ри, що в≥дкриваЇ щирий сенс ≥снуванн€, що складаЇ в абсолютному в≥дношенн≥ до Ѕога, тобто парадоксальному з≥ткненн≥ тимчасовим ≥ в≥чного, - що, у свою чергу, Ї екзистенц≥альним повторенн€м абсолютного ѕарадокса: ≥снуючого (= тимчасового) в≥чного, коли Ѕог ≥снував в образ≥ людини. як вища пристрасть в≥ра зд≥йснюЇтьс€, зг≥дно  ., усупереч розумов≥ й етичному, затверджуючи себе через абсурд. ѕ≥дкреслюючи особистий характер богоотношени€,  . в≥дкидаЇ опосередкований зв'€зок з Ѕогом, визнаючи абсолютну невимовн≥сть досв≥ду в≥ри, - виступаючи тим самим спадкоЇмцем т≥Їњ л≥н≥њ в ≥нтерпретац≥њ христи€нства, що йде в≥д послань апостола ѕавла, через ф≥лософ≥ю “ертуллиана, јвгустина, середньов≥чноњ мистики ≥ ѕаскал€ до знаменитого "Sola fide" - "т≥льки в≥рою" (вр€туЇтьс€ людина) - Ћютера. ¬с€кий екзистенц≥альний досв≥д знаходить у  . справжн≥й зм≥ст ≥ в≥дноситьс€ до сфери щирого ≥снуванн€ ост≥льки, оск≥льки спри€Ї усв≥домленню людиною рел≥г≥йного значенн€ своЇњ особистост≥ (на противагу ≥снуванню не≥стинному, зв'€заному з розс≥юванн€м суб'Їктивност≥ ≥, отже, що веде в≥д Ѕога). ќсоблива увага при цьому  . прид≥л€Ї страху, зв'€заному з переживанн€м особист≥стю свого ≥снуванн€ €к бутт€ "особою до смерт≥", а також розпачев≥ €к "вих≥дн≥й точц≥ дл€ дос€гненн€ абсолютного". ≤снуванн€, зг≥дно  ., вимагаЇ пост≥йноњ духовноњ напруги ≥ стражданн€ (особливо на рел≥г≥йн≥й стад≥њ). ќсновн≥ екзистенц≥альн≥ пон€тт€, покликан≥ описати неп≥знаван≥й ≥ немислиму у своњй таЇмниц≥ экзистенцию, не вивод€тьс€ посл≥довно одне з ≥ншого, але взаЇмообумовлен≥ таким чином, що кожне пон€тт€ вже м≥стить у соб≥ вс≥ ≥нш≥. Ўироку попул€рн≥сть ф≥лософ≥€  . одержала т≥льки в 20 в., ви€вившись сп≥взвучноњ й устремл≥нн€м протестантськоњ неоортодоксии, ≥ шуканн€м екзистенц≥ал≥зму, що зароджуЇтьс€. «аострение моральних ≥ рел≥г≥йних проблем людського ≥снуванн€ зближаЇ ф≥лософ≥ю  . ≥з творч≥стю ƒостоЇвського. »ррационалистический пафос ф≥лософ≥њ  ., в≥дмовленн€ розумов≥ в п≥знанн≥ "останн≥х ≥стин" бутт€, що в≥дкриваютьс€ в "раптовост≥ загадкового", зб≥гаЇтьс€ з духом ≥ основною ≥деЇю творчост≥ Ўестова.





ѕоделитьс€ с друзь€ми:


ƒата добавлени€: 2016-11-24; ћы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 311 | Ќарушение авторских прав


ѕоиск на сайте:

Ћучшие изречени€:

—лабые люди всю жизнь стараютс€ быть не хуже других. —ильным во что бы то ни стало нужно стать лучше всех. © Ѕорис јкунин
==> читать все изречени€...

1276 - | 1248 -


© 2015-2024 lektsii.org -  онтакты - ѕоследнее добавление

√ен: 0.037 с.