Лекція №2
ОСНОВИ ТЕОРІЇ ПРАВА
План
1. Поняття права і його ознаки
2. Джерела та форми права
3. Поняття і структура законодавчого процесу
4. Види і загальна характеристика нормативних актів
5. Поняття, структура і види правових норм
Поняття права і його ознаки
Суспільне життя людей тісно взаємопов’язане, оскільки вчинки однієї людини спричиняють певні наслідки для інших, тому успішна їх взаємодія неможлива без дотримання певних правил. І щоб створити взаємовигідні умови спілкування, чіткий порядок взаємовідносин, люди виробили систему правил, які регламентують їхню поведінку. Такі правила називаються соціальними нормами.
Соціальні норми – це правила поведінки, що врегульовують відносини між людьми і спрямовують їхню діяльність у спільних інтересах.
Серед них розділяють:
– морально-етичні норми, які сформувались в суспільстві стихійно, існують у свідомості людей і виступають критеріями у ставленні людей один до одного і до суспільства;
– релігійні норми, які визначають порядок проведення релігійних обрядів і регламентують відносини між віруючими;
– політичні норми, що врегульовують політичні відносини і являють собою політичні програми, заяви, декларації;
– естетичні норми є критеріями у ставленні людей до предметів матеріальної та духовної культури;
– правові норми – норми, що встановлені державою, і врегульовують найважливіші аспекти суспільних відносин і забезпечуються її примусовою силою.
У системі таких норм право посідає провідне місце. Правові норми, що діють у конкретній державі утворюють її правову систему.
Право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства.
Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, – між ними існують конкретна схожість і відмінності. Воно є системою правил загального характеру.
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення не підлягають обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення.
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси.
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом.
Здійснення права забезпечується державою.
Розрізняють поняття «природне право» і «позитивне право».
Природне право – це сукупність правил, які випливають з самої природи буття людини і відображають загальнолюдські уявлення про принципи, на яких мають базуватись взаємовідносини між людьми. Вони є вічними і незмінними як сама природа (право на життя, на продовження роду, на ім’я).
Позитивне право – це система норм, які встановлені державою, діють у конкретний час, поширюються на конкретних осіб, забезпечуються примусовою силою з боку держави і можуть змінюватись або скасовуватись за її волею.
Таким чином, право – це система встановлених і охоронюваних державою загальнообов’язкових, формально визначених норм, що врегульовують найважливіші суспільні відносини.
Але суспільні відносини неоднорідні. Серед них можна виділити такі види як сімейні, трудові, цивільні та ін. Ця неоднорідність суспільних відносин зумовлює необхідність поділу правових норм, що врегульовують ці відносини і утворюють систему права держави, на окремі групи норм, які врегульовують окремі види відносин. Такі групи правових норм називають галузями права.
Галузь права – це система правових норм, які властивими їм методами врегульовують відносини у певній сфері суспільного життя.
Кожна галузь має свій предмет правового регулювання, тобто окремий вид суспільних відносин, що врегульовується саме цією галуззю.
Існують методи правового регулювання, за допомогою яких здійснюється правовий вплив на відповідне коло суспільних відносин та їх учасників:
v зобов’язування – покладання на осіб обов’язку діяти певним чином;
v дозвіл – надання особам права на певні дії або на утримання від певних дій;
v уповноважування – надання конкретним особам права на певні дії або на утримання від певних дій;
v заборону – покладання осіб обв’язку утримуватись від певних дій;
v обмеження – заборона вчиняти певні дії;
v рекомендації – пропозиції діяти певним найдоцільнішим чином;
v встановлення – визначення мети, завдань та принципів діяльності;
v заохочення – моральне або матеріальне стимулювання особи до певних дій;
v примус – вольовий вплив на свідомість і поведінку суб’єктів правовідносин з метою змусити їх діяти певним чином або утримуватись від певних дій.
Також існує два методи впливу на суб’єктів правовідносин:
v Імперативний – обов’язкове виконання веління держави, невиконання якого передбачає правові наслідки (санкції).
v Диспозитивний – передбачена нормами права можливість суб’єктів правовідносин обирати один із запропонованих цими нормами способів дій.
Всі галузі права поділяються на два види: публічне право і приватне право.
Публічне право – це система правових норм, що врегульовують відносини між державними органами, а також між державою та особою і суспільством, які складаються у процесі організації та здійснення державної влади. Конституційне, фінансове, адміністративне, кримінальне, господарське, екологічне право.
Приватне право – це система правових норм, що врегульовують відносини між приватними фізичними і юридичними особами. Сімейне, цивільне, трудове право.
Право і мораль
Право – це система загальнообов’язкових правил поведінки, які встановлює і охороняє держава.
Мораль – це сукупність правил поведінки, які культивуються у суспільстві, існують в масовій свідомості людей і відображають загальновизнані у ньому погляди на добро і зло, честь і гідність, обов’язок і справедливість і, таким чином, виступають критеріями у ставленні людей один до одного і до суспільства.
На відміну від норм права, які встановлюються або санкціонуються державою і яка забезпечує їх виконання та вживає заходів щодо порушників цих норм, норми моралі виступають стихійно сформованим і загальновизнаним відображенням потреб та інтересів суспільства чи окремих його груп. Отже, і право і мораль є правилами поведінки, що врегульовують суспільні відносини, що врегульовують суспільні відносини, і у цьому вони збігаються. Крім того, право і мораль спрямовані на врегулювання суспільних відносин. А головне їх призначення – вплив на свідомість та поведінку людей і формування стандартів їхньої поведінки.
Але право і мораль істотно вирізняються:
– мораль виникає одночасно з виникненням суспільства, а право виникає на певному етапі його розвитку, – з появою держави;
– норми права встановлюються спеціальними державними органами від її імені, а норми моралі формуються у суспільстві стихійно;
– правові норми висловлені у правових актах, а норми моралі існують лише у свідомості людей;
– мораль врегульовує всі аспекти суспільних відносин, а право – лише найважливіші з них;
– дотримання норм права у разі необхідності забезпечується примусовою силою держави, а дотримання норм моралі забезпечується силою авторитету самих цих норм, силою громадської думки і заходами громадського впливу;
– порушення правових норм зумовлює особливі, передбачені законом наслідки – правові санкції, а порушення норм моралі зумовлює громадський осуд та заходи громадського впливу.
Незважаючи на ці відмінності протиставляти право і мораль не слід, оскільки у суспільній практиці вони тісно взаємодіють і взаємодоповнюють одне одного. Так, правові норми завжди приймаються і застосовуються з врахуванням тих морально-етичних принципів, що існують у даному суспільстві, а шляхом додержання правових норм забезпечується і соціальна справедливість, яка є основою морально-етичних норм.
Існують різні типи правових систем (правові сім’ї):
v континентальна (романо-германська) – сформована на основі римського права і діє у країнах континентальної Європи, в тому числі в Україні;
v англосаксонська (прецедентна) – діє в англомовних країнах (Велика Британія, США);
v система мусульманського права;
v правова система Індії;
v правові системи Далекого Сходу (Китаю і Японії);
v правові системи Африки.
Джерела та форми права
Право завжди повинно мати певну форму, тобто бути формалізованим, а форма мусить бути змістовною, тобто містити певний текст, виражений юридичною мовою, і мати певне смислове навантаження. Якщо норма не вміщена в певну форму, то вона залишається нормою поведінки, але не є нормою права.
До зовнішньої форми права відносять:
v нормативний акт;
v правовий звичай;
v правовий прецедент;
v нормативний договір.
Правовий акт – це офіційний письмовий документ, виданий уповноваженим органом у встановленій формі, який містить правові норми, що врегульовують певну групу однорідних суспільних відносин.
Ознаками нормативного акту є:
v видається уповноваженими органами держави або народом шляхом референдуму;
v містить нові правові норми або скасовує чи змінює старі;
v має чітко формулювати права та обов’язки осіб, на яких він поширюється;
v має форму письмового акта-документа і його обов’язкові реквізити;
v публікується у визначених законом офіційних джерелах.
Правовий прецедент – це перше рішення суду або адміністративного органу з конкретної справи, яке стало обов’язковим правилом для розв’язання подальших аналогічних випадків.
Правовий звичай – це звичай, який у практиці суспільних відносин існував як неписане правило незалежно від волі держави, але з часом був санкціонований (узаконений) державою і став офіційним правилом.
Нормативний договір – це договір, у якому висловлена узгоджена воля кількох суб’єктів правовідносин, що врегульовує відносини між ними, а іноді стає обов’язковою і для інших суб’єктів цих відносин.
Основними структурними елементами правових актів є: преамбула, статті, глави, розділи, частини.
