Лекція 1.2. (2) Педагогічна інноватика у структурі наукового знання

Лекція 1.1. Інноваційні тенденції розвитку сучасної освіти

План

1. Інноваційні тенденції розвитку сучасної освіти.

2. Історичне підґрунтя в інноваційних процесів у педагогічній галузі.

3. Класифікація освітніх інновацій.

4.Структурна характеристика освітніх інновацій.

Література

Основна:

1. Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи. Інтерактивні технології в курсах навчальних дисциплін [Текст]: навч.-метод. посібник. - К.: Кондор, 2008. - 272 с. - 978-966-351-110-8. Рек МОН України.(14)

2. Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів [Текст]: навч. посіб. для викладачів і студентів педагогічних навчальних закладів та університетів. - К.: Вересень, 1996. - 129 с. - 5-330-05832-5 (5).

3. Вербицкий А. А. Активное обучение в высшей школе: контекстный подход [Текст]. - М.: Высшая школа, 1991. - 207 с. - (иллюстр.). - 5-06-002079-7 (8).

4. Вища освіта в Україні [Текст]: навч. посіб. / за ред. В.Г.Кременя, С.М.Ніколаєнка. - К.: Знання, 2005. - 327 с. - 966-346-012-1. Рек. МОНУ (6)

5. Дичківська І. М. Інноваційні педагогічні технології [Текст]: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. - 2-ге вид., допов. - К.: Академвидав, 2013. - 352 с. - Альма-матер. - 978-617-572-027-1 (17).

6. Закон України «Про вищу освіту» [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 (15.10.2014).

7. Інноваційна діяльність педагога: від теорії до успіху. Інформаційно-методичний збірник / Упорядник Г.О. Сиротенко. Полтава: ПОІППО, 2006. ─ 124 с.

 

Додаткова література

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К., 2001. ─ 528 с.

2. Державна національна програми "Освіта" (Україна XXI століття). Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF.

3. Концепція національного виховання // Освіта. ─ 1994. - 26 травня.

4. Клиланд Д., Кинг В. Системный анализ и целевое управление. – М., 1974. – 293 c.

 

Інформаційні ресурси:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]. ─ Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/40-15.

2. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (Указ Президента України №344/2013) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/344/2013 acher/3510/

3. Проблеми оптимізації взаємодії «педагог-учень» [Електронний ресурс ] - http://osvita.ua/vnz/reports/psychology/29250/

4. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0946-00.

5. Широкова Е. Ф. Теоретико-психологические основы личностно-ориентированного педагогического взаимодействия / Е. Ф. Широкова, П. Шептенко [Электронный ресурс]. – Режим доступу: www.informika.su/text/magaz/pedagog/ pedagog_11/tpo.html

1. Інноваційні тенденції розвитку сучасної освіти

Перший етап трансформацій в Україні завершено, «завдяки інноваційному імпульсу, що надала «інформаційна хвиля» науково-технічного прогресу суспільства…, прискорився темп цивілізаційного розвитку». Логічно, що подальший розвиток суспільства є розвитком інноваційних реформ, з-поміж яких значну роль відіграють реформи в освіті.

Сучасний етап розвитку в Україні характеризується освітніми інноваціями, спрямованими на збереження досягнень минулого й, водночас, на модернізацію системи освіти відповідно до вимог часу, новітніх надбань науки, культури і соціальної практики. Характерною особливістю цього періоду розвитку педагогічної освіти є пошук нового змісту, форм, методів і засобів навчання, виховання й управління; розгортання широкої експериментальної роботи, спрямованої на впровадження інновації.

На початку ХХ століття активно вивчались закономірності технічних нововведень (інновацій) у сфері матеріального виробництва. Це поняття знайшло своє відображення в економіці і стало характеризувати головний чинник стійкості розвитку країн. Впровадження науково – технічних інновацій, як більш продуктивних технологій що суттєво змінюють обсяги і якість виробництва та споживання, дало можливість багатьом країнам світу вийти на більш високий рівень соціально – економічного розвитку.

Країни, що входять у світове «технологічне ядро» (США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція), у даний час розвиваються переважно на основі активізації інноваційної діяльності.

На сьогодні Україну зараховують до країн, визначених як «ринки, що народжуються» (emerging - markets). Одним із критеріїв віднесення її до цієї категорії Світовий банк уважає Валовий національний продукт на душу населення. Віднесення України до категорії країн з емерджентними (англ. emergence – виникнення, поява нового від лат. – з’являються) ринками потребує врахування цього фактора при розробці не лише економічної політики держави, а й інших галузей, в тому числі освітньої.

Специфічними особливостями інноваційного навчання і його відкритість майбутньому, здатність до передбачення на основі постійної переоцінки цінностей, налаштованість на конструктивні дії в основних ситуаціях.

Розвиток системи і змісту в сучасному світі відбувається в контексті глобальних освітніх тенденцій (мегатенденцій), найпомітнішими з яких є:

─ масовий характер освіти та її неперервність як нова якість;

─ значущість освіти для індивіда і суспільства;

─ орієнтація на активне освоєння людиною способів пізнавальної діяльності;

─ орієнтація навчання на особливість, забезпечення можливостей її саморозкриття.

Ці тенденції свідчать, що головною функцією освіти є розвиток людини.

Освіта має забезпечити кожному, хто навчається, широкі можливості для здобуття таких умов розвитку та підготовки до життя, а саме:

─ знань про людину і суспільство, що сприяють формуванню наукової картини світу як основи світогляду та орієнтації у виборі сфери майбутньої практичної діяльності;

─ досвіду комунікативної, розумової, емоційної, фізичної, трудової діяльності, що сприяє формуванню основних інтелектуальних, трудових, організаційних і гігієнічних умінь та навичок, необхідних у повсякденному житті для участі у суспільному виробництві, продовженні освіти та самоосвіти;

─ досвіду творчої діяльності, що відкриває простір для розвитку індивідуальних здібностей особливості і забезпечує її підготовку до життя в умовах соціально-економічного та науково-технічного процесу;

─ досвіду суспільних і особистісних відносин які готують молодь до активної участі в житті країни, створення сім’ї, планування особистого життя на основі ідеалів, моральних та естетичних цінностей сучасного суспільства.

Історичні умови ХХІ століття обумовили потребу у визначенні стратегії реформування освіти, пошуку інноваційних шляхів реформування освіти, зокрема формування 12-річної загальної середньої освіти, яка б створювала сприятливі умови для розвитку й саморозвитку особистості як творця і проектувальника свого життя, освоєння учнями життєвої, соціальної компетентності.

Стратегічні орієнтири реформування освіти України окреслені в законах України «Про освіту», «Про загальну середню освіту», Національній доктрині розвитку освіти, Концепції 12-річної загальноосвітньої школи.

Зокрема, у Національній доктрині розвитку освіти визначено стратегію та пріоритетні напрямки і шляхи створення життєспроможної системи навчання й виховання, яка забезпечить умови для розвитку і самореалізації особистості як громадянина України, сформує покоління, здатні навчатися протягом життя, створюватиме і розвиватиме цінності громадянського суспільства.

Стратегічними завданнями реформування освіти в Україні визначено:

─ відродження і розбудову національної системи освіти як найважливішої ланки виховання свідомих громадян, формування освіченої, творчої особистості; забезпечення пріоритетного розвитку людини; відтворення і трансляцію культури й духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків;

─ виведення освіти на рівень розвинутих країн світу шляхом докорінного реформування концептуальних, структурних, організаційних засад; подолання монопольного ставлення держави в освітній сфері через створення на рівноправній основі недержавних закладів освіти; глибокої демократизації традиційних закладів освіти.

У Державній національній програмі “Освіта” (Україна ХХІ ст.) було визначено:

стратегічні завдання реформування управління освітою:

- перехід від державного до державного–громадянського управління,

- чітке розмежування функцій між центральними, регіональними і місцевими органами управління; забезпечення самоврядування навчально – виховних закладів і наукових установ;

- утвердження у сфері освіти гармонійного поєднання прав особи, суспільства і держави;

 

пріоритетні завдання шкільної освіти:

- формування освіченої, творчої особистості;

- становлення фізичного та морального здоров’я учнів;

- забезпечення пріоритетності розвитку людини;

- відтворення й трансляція культури і духовності в усій різноманітності вітчизняних та світових зразків.

Одним із основних шляхів реалізації зазначених завдань є наукове обґрунтування нової системи управління освітою, відпрацювання інноваційних моделей управління галуззю та важливих управлінських рішень.

2. Історичне підґрунтя впровадження інновацій у педагогічній галузі

Підґрунтям державної програми розбудови галузі та управління освітою в Україні стали роботи, присвячені проблемі інноваційних підходів до педагогічного менеджменту Г. В. Єльникова, П. І. Даниленко, Г. А. Дмитренко, В. С. Пікельної та інших. Саме їхні ідеї дали поштовх до оновлення управління освітою.

З огляду на сучасний стан керівництва загальноосвітнім навчальним закладом, виникає потреба у розробленні філософо-педагогічних ідей сучасного рівня, що можуть бути інтелектуальною базою для управління середньою школою ХХІ століття. Варто зауважити, що реформування середньої освіти передбачає залучення нововведень, інновації.

Проаналізувавши психолого–педагогічну та філософську літературу, з’ясували, що поняття «інновація» стали використовувати в освітній галузі з середини ХХ століття на Заході. Для розуміння структури інноваційної діяльності керівника загальноосвітнього навчального закладу ми проаналізували зміст термінів, що визначають базові поняття даного дослідження.

Фундаментальним поняттям нашої роботи є «інновація». Це поняття з'явилося у дослідженнях етнічних культур в ХІХ столітті. Суть полягала у запозиченні однією культурою елементів іншої.

Поняття «інновація» з'явилось у дослідженнях етнічних культур в XIX столітті. Його сутність полягала у запозиченні однією культурою елементів іншоі.

Термін «інновація»як економічну категорію увів у науковий обіг у 1911 році, який ввів австрійський (пізніше-американський) вчений Алоїз Шумпетер(J.A.Shumpeter). Саме він першим описав інноваційний процес, дав визначення інноваціям та виокремив пять чинників інноваційного розвитку:

1.Використання новоі техніки та технологічних процесів.

2.Застосування продукціі з новими властивостями.

3.Використання новоі сировини.

4.Зміни в організаціі виробництва та його матеріально-технічному забезпеченні

5.Поява нових ринків збуту.

 

Із середини XX століття на Заході поняття «інновація» стали використовувати в освітній галузі. Більшість дослідників та практиків дають визначення терміна згідно із тлумачними словниками: інновація (лат. іn-в, novus-новий) - нововведення, цілеспрямована зміна, яка викликає перехід від одного стану в інший.

Гільбух Ю.З. та Дробноход М.І. вважають, що інновація – це пряма калька з англійської мови, в якій є слово «innovation», що означає нововведення, новина, новаторство.

Золотогоров В. Г. в Енциклопедичному словнику з економіки тлумачать інновацію як нову форму організації праці та управління, нові види технологій, які охоплюють не лише окремі установи й організації, але й різні сфери.

Є інша думка щодо визначення «інновація» – це цілеспрямоване і кероване внесення змін в освітню практику шляхом створення, розповсюдження та освоєння новоутворень.

Деякі науковці (О. Бутнін – Сіверський, О. Немчин), тлумачать інновацію як «використання нових ідей, науково–технічних розробок і, взагалі, будь–яких творчих досягнень з метою одержання більш значущих, ефективних і корисних результатів в інтересах людини і суспільства в цілому».

Термін «інновація» в «Законі про інноваційну діяльність» подається у значенні «новоутворені і вдосконалені конкурентноздатні технології, продукція та послуги, а також організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва».

І.О. Котик визначає інновацію в освіті як «процес часткових змін, що ведуть до модифікацій деяких окремо взятих цілей в освіті або засобів їх досягнення».

Зауважити, що розбіжності у тлумаченнях спричинені неоднаковим баченням їх авторами сутнісного ядра, а також радикальності нововведень. Одні вчені переконані, що інновацією можна вважати лише те нове, що має кардинальні зміни у певній системі, інші зараховують до цієї категорії будь-які, навіть незначні нововведення.

Таким чином, терміни «інновація» та «нововведення» є схожими, але не тотожними. Так А. І. Пригожин доводить, що нововведення це перехід деякої системи з одного стану в інший зі своїм життєвим циклом.

На думку К.Найт, нововведення – це упровадження чогось нового щодо організації чи її безпосереднього оточення.

Х. Барнет визначає нововведенням будь яку ідею (діяльність чи речовий результат), що є новою за своїми якісними ознаками порівняно з уже наявними формами.

На думку В. Томпсона «нововведенням є генерування, прийняття і впровадження нових ідей, процесів та послуг».

Американський вчений Б. Твісс тлумачить дане поняття як процес створення і впровадження нового, який є єдиним у своєму роді, що поєднує науку, техніку, економіку та управління.

 

Відтак, маємо змогу зробити такі узагальнення:

─ будь–яке нововведення спрямоване на результат діяльності;

─ нововведення розглядається як складний процес, що передбачає зміни наукового, технічного, економічного, соціального спрямування;

─ нововведення повинні забезпечувати економічний, технічний чи соціальний ефект;

─ нововведення в освіті спрямовані на забезпечення ефективності освітнього (навчального й виховного) процесу.

3. Класифікування освітніх інновацій

Побудова класифікаційної системи починається з визначення класифікаційних ознак.

1. Цільова ознака:

─ якщо інноваціі дають можливість розв'язати існуючу проблему, вийти із складного становища,розв'язати певну кризу,то це кризові інноваціі;

─ якщо за допомогою інновацій можна запобігти проблемам,складним становищам та кризовим явищам, то це інноваціі розвитку.

2. Зовнішня ознака вказує на форму інноваціі:

─ інновація, яка являє собою продукт;

─ інновація, яка являє собою процес(діяльність, технологію).

3. Структурна ознака вказує на сферу застосування інваціі:

─ виробнича;

─ соціальна;

─ фінансова.

─ управлінська.

Класифікація інновацій

Ознака	Вид інноваціі
Причини виникнення. Задоволення потреб. Результативність.	Реактивні та стратегічні. Ті, що задовольняють наявні існуючі потреби та орієнтовані на формування нових потреб. Ефективні та високоефективні.

Проблемно-орієнтований аналіз стану закладу освіти дає відповіді на питання про види нововведень, які зроблять можливим покращити результати діяльності. Це можуть бути локальні, поодинокі,не пов’язані між собою зміни; можливо – комплексні, модульні нововведення,які охоплюють діяльність групи педагогів чи паралелі класів, навчальні предмети певного циклу; системні, які охоплюють весь заклад, усіх суб’єктів навчально-виховного процесу.

Освітні інноваціі Н.В.Горбуновою розглядаються з чотирьох позицій:

а)організація закладу освіти в цілому:

─ режим роботи;

─ тип установи;

б)організація праці вчителів:

─ технологіі навчально-виховного процесу;

─ навантаження;

─ творча діяльність;

─ підвищення кваліфікаціі;

в)організація роботи учнів:

─ рівень навчання;

─ врахування індивідуальних особливостей та потреб;

г)управлінська діяльність:

─ оргструктури;

─ функціі;

─ технологіі.

 

Л.І.Даниленко пропонує іншу класифікацію освітніх інновацій:

1.Психолого-педагогічні:

─ нововведення у навчальному процесі;

─ нововведення у виховному процесі;

─ нововведеня в управлінському процесі.

2.Науково-виробничі:

─ комп′ютеризація;

─ телекомунікація;

─ матеріально-технічне оснащення.

3.Соціально-економічні:

─ сучасні технологіі роз витку особистості;

─ нововведення у правове забезпечення системи освіти;

─ нововведення в економіку освіти.

 

З огляду на це є підстави розглядати інновацію і як процес, і як продукт (результат), вважає І. М. Дичківська.

Інновація як процес означає зміну стану системи і відповідну діяльність людини, а як результат передбачає процес створення нового, що має конкретну назву «новація».

Інновація може бути спрямована на різні галузі людської діяльності (медичну, технічну, освітню); освітня інновація є одним з її компонентів і складається з психолого–педагогічної, соціально – економічної та науково – виробничої новизни.

Інновації, які суттєво змінюють освітній процес, визначаються нами як освітні; інновації, які змінюють педагогічний процес – як педагогічні.

Освітня інновація характеризується новизною в галузі психолого–педагогічних, соціально–економічних, науково–виробничих досліджень, спрямованих на якісне покращення освітнього процесу і виражених у вдосконалених чи нових: освітніх системах (дидактична, виховна, управлінська); складових освітнього процесу (мета, зміст, структура, форми, методи, засоби, результати); освітніх технологіях (дидактичні, виховні, управлінські); наукових та науково – методичних розробках, технічних пристроях і установках для закладів і установ освіти.

4. Структурна характеристика освітніх інновацій

Освітня інновація є структурною одиницею, тобто складовою інновації, яка охоплює педагогічну, науково–виробничу та соціально–економічну складники.

До психолого–педагогічних (педагогічних) – нововведення у навчальному, виховному й управлінському процесах; до науково–виробничих – комп’ютеризація і телекомунікація процесів, матеріально–технічне оснащення; до соціально – економічних інновацій в освіті можна віднести сучасні технології розвитку особистості, нововведення у правове забезпечення системи освіти, нововведення в економіку освіти.

Освітня інновація є структурною одиницею, тобто складовою інновації, яка охоплює педагогічну, науково–виробничу та соціально–економічну складники.

До психолого–педагогічних (педагогічних) – нововведення у навчальному, виховному й управлінському процесах; до науково–виробничих – комп’ютеризація і телекомунікація процесів, матеріально–технічне оснащення; до соціально – економічних інновацій в освіті можна віднести сучасні технології розвитку особистості, нововведення у правове забезпечення системи освіти, нововведення в економіку освіти.

Інший вид інновацій – це інновації у педагогіці, які виступають як складові освітніх. Проблеми інновацій досліджують сербський педагог К. Ангелловськи та англійські й американські педагоги Х. Барнет, Д. Гамільтон, Н. Грос, У. Кінгстон, Н. Лагервей, М. Майлз, А. Хаберман, Р. Хейвлок та інші. Інтерес до інновацій світової педагогічної громадськості виявляється у створенні інформаційних служб (Центр дослідження інновацій в освіті під егідою ЮНЕСКО, Азіатський центр педагогічних інновацій для розвитку освіти), започаткуванні процеси впровадження педагогічних інновацій, проведенні міжнародних конференцій, діяльності, організацій, що узагальнюють педагогічні нововведення в різних країнах світу, інформують про них педагогічну громадськість на сторінках спеціальних часописів.

Проаналізувавши зміст літератури, присвяченої інноваціям можна зробити висновок, що педагогічні інновації не завжди характеризуються об’єктивною новизною в теорії і практиці педагогіки, частіше – суб’єктивною новизною, яка застосовується вперше у відповідній комбінації, або у нових умовах і не передбачає розробки нової технології.

Слід наголосити, що як галузь педагогіки, педагогічна інноватика є досить молодою наукою. У зарубіжній педагогіці дослідження інновацій започатковані в 60-х роках ХХ ст. і мають яскраво виражений прикладний характер. Здебільшого вони зосереджені на теоретичному обґрунтуванні, аналізі різноманітних аспектів інноваційних процесів у системі навчання і виховання, виробленні практичних рекомендацій щодо освоєння, впровадження новацій, забезпеченні оптимального режиму функціонування інноваційних проектів.

Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання і виховання, результатом яких має бути формування високоадаптованої до змінних умов, активної діяльності, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі: орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не є самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально–виховного процесу і його результатів вимогам суспільства в динамічному соціумі це спонукатиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.

Зауважимо, що не завжди і не всюди впровадження нового забезпечує позитивні результати, не кожне нововведення раціонально виправдане, прогресивне, часто воно дестабілізує функціонування педагогічної системи, створює додаткові труднощі для педагогів і їх вихованців.

Так, на думку Дичківської І. М., прогресивним є лише ефективне, що дає максимальні результати, не спричиняє шкоди, відкриває нові можливості. Отже, про прогресивність чи не прогресивність нового можна судити лише за результатами його освоєння, функціонування.

Отже, нововведення як особливий феномен співвідноситься за такими ознаками:

─ просторово-часова неідентичність (несхожість новоствореної, новосформованої, щойно відкритої системи та інших);

─ актуальність (важливість, нагальність, суттєвість нового для певного часу);

─ ефективність (засвідчує об’єктивну можливість за допомогою новацій розв’язати завдання, заради яких вони були створені);

─ стабільність (свідчить про єдність, цілісність, повторюваність основних елементів нового протягом певного проміжку часу);

─ оптимальність (свідчить про найвищу економічність і ефективність створення нового засобу або способу діяльності, а також про змогу з його допомогою оптимальним шляхом розв’язувати проблеми);

─ змінюваність (новий засіб, який апробується в педагогічній діяльності, постійно допрацьовується, модифікується, видозмінюється);

Отже, створення, утвердження, буття нового як цілісного феномену є стрижнем, ядром інноваційного процесу, базовий компонент якого становить інновація.

Лекція 1.2. (2) Педагогічна інноватика у структурі наукового знання

План

1. Розвиток педагогічної інноватики як галузі педагогіки.

2. Інноваційні процеси: сутність, закономірності перебігу.

3.Новизна педагогічного засобу.

4.Діалектика взаємоперетворень інновації та традиції.

 

Рекомендована література

Основна:

1. Артемова Л. В. Педагогіка і методика вищої школи. Інтерактивні технології в курсах навчальних дисциплін [Текст]: навч.-метод. посібник. - К.: Кондор, 2008. - 272 с. - 978-966-351-110-8. Рек МОН України.(14)

2. Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів [Текст]: навч. посіб. для викладачів і студентів педагогічних навчальних закладів та університетів. - К.: Вересень, 1996. - 129 с. - 5-330-05832-5 (5).

3. Інноваційна діяльність педагога: від теорії до успіху. Інформаційно-методичний збірник / Упорядник Г.О. Сиротенко. Полтава: ПОІППО, 2006. ─ 124 с.

4. Пєхота О.М., Єрмакова І. П. Основи педагогічних досліджень: від студента до наукової школи [Текст]: навч. - метод. посіб. - Миколаїв: Іліон, 2011. - 340 с. - (ілюстр.). - Педагогічна освіта - ХХІ. - 978-966-534-070-6 (6)

5. Підласий І. П. Практична педагогіка або три технології. Інтерактивний підручник для педагогів ринкової системи освіти. ─ К.: Видавничий дім «Слово», 2004. – 616 с.

Додаткова література

1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник. - К., 2001. ─ 528 с.

2. Державна національна програми "Освіта" (Україна XXI століття). Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/896-93-%D0%BF.

3. Закон України „Про освіту". Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1060-12.

4. Закон України "Про загальну середню освіту". Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/651-14.

5. Закон України "Про позашкільну освіту". Електронний ресурс. Режим доступу: http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1841-14.

6. Кузьмінський А,І., Вовк Л.П., Омеляненко В.Л. Педагогіка: завдання і ситуації: Практикум. ─ 1C.: Знання-Прес, 2003. ─ 423 c.

7. Кузьмінський А.І., Омеляненко B.Л. Педагогіка: Підручник. ─ К.: Знання-Прес, 2003. ─ 418 с.

8. Лозова В.1., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання. - X., 2002. ─ 400 c.

Інформаційні ресурси:

1. Закон України «Про інноваційну діяльність» [Електронний ресурс]. ─ Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/40-15.

2. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на період до 2021 року (Указ Президента України №344/2013) [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/344/2013 acher/3510/

1. Проблеми оптимізації взаємодії «педагог-учень» [Електронний ресурс ] - http://osvita.ua/vnz/reports/psychology/29250/

2. Положення про порядок здійснення інноваційної освітньої діяльності [Электронный ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0946-00.

3. Широкова Е. Ф. Теоретико-психологические основы личностно-ориентированного педагогического взаимодействия / Е. Ф. Широкова, П. Шептенко [Электронный ресурс]. – Режим доступу: www.informika.su/text/magaz/pedagog/ pedagog_11/tpo.html

 

1. Розвиток педагогічної інноватики як галузі педагогіки

Педагогічна інноватика належить до системи загального наукового і педагогічного знання. Вона виникла і розвивається на межі загальної інноватики, методології, теорії та історії педагогіки, психології, соціології і теорії управління, економіки освіти і є однією з фундаментальних дисциплін, яка суттєво прискорює процеси оновлення освіти.

Динаміка соціально-економічних процесів у постіндустріальному (електронному, інформаційному) світі радикально актуалізувала проблему інноваційного потенціалу нації як однієї з гарантій стабільних її позицій у світовому співтоваристві, успішного реагування на різноманітні цивілізаційні виклики. Інноваційність є однією з домінуючих тенденцій розвитку людства. З урахуванням цього нова освітня парадигма вибудовується на засадах збереження і розвитку творчої потенції людини, її спрямованості на самовизначення, стабільно активної життєдіяльності у змінних соціальних умовах, готовності до сприймання і розв’язання нових завдань. Тому серед проблем наукової педагогіки пріоритетними є проблеми педагогічної інноватики як складової загальної інноватики, спеціальної наукової дисципліни, що розкриває загальні засади теорії педагогічних інноваційних процесів.

Педагогічна інноватика — вчення про створення, оцінювання, освоєння і використання педагогічних новацій. Більшість дослідників сходяться на тому, що структура інноваційного навчання оптимально відповідає характеру сучасних соціальних процесів. Як відомо, однією з особливостей сучасного суспільства є відкрита перспектива. З огляду на це інноваційне виховання і навчання на противагу традиційному, яке реалізовувалось «у сучасному, виходячи з минулого», прагне функціонувати у контексті сьогодення, орієнтуючись на майбутнє.

Як галузь педагогіки педагогічна інноватика є досить молодою наукою. У зарубіжній педагогіці дослідження інновацій започатковані в 60-х роках XX ст. і мають яскраво виражений прикладний характер. Здебільшого вони зосереджені на теоретичному обґрунтуванні, аналізі різноманітних аспектів інноваційних процесів у системі навчання і виховання, виробленні практичних рекомендацій щодо освоєння, впровадження новацій, забезпечення оптимального режиму функціонування інноваційних проектів і програм. Проблеми інновацій досліджують сербський педагог К. Ангеловськи та англійські й американські педагоги X. Барнет, Д. Гамільтон, Н. Грос, У. Кінгстон, Н. Лагервей, М. Майлз, А. Хаберман, Р. Хейвлок та ін. Інтерес до інновацій світової педагогічної громадськості виявляється у створенні інформаційних служб (Центр дослідження інновацій в освіті під егідою ЮНЕСКО, Азіатський центр педагогічних інновацій для розвитку освіти), започаткуванні програм впровадження педагогічних інновацій, проведенні міжнародних конференцій, діяльності організацій, що узагальнюють педагогічні нововведення в різних країнах світу, інформують про них педагогічну громадськість на сторінках спеціальних часописів. Зокрема, Міжнародне бюро з питань освіти (Франція, Париж) публікує такі періодичні видання, як «Педагогічні інновації», «Інформація та інновація в освіті» та ін.

Розвиток педагогічної інноватики в Україні пов’язаний із масовим громадсько-педагогічним рухом, спричиненим суперечностями між суспільними потребами щодо розвитку і функціонування навчально-виховних закладів і реальним буттям навчально-виховної справи.
Педагогічна інноватика полягає у постійному пошуку і впровадженні нових максимально ефективних технологій навчання і виховання, результатом яких має бути формування високоадаптованої до змінних умов, активної діяльної, творчої особистості, яка вміє аналізувати, долати будь-які труднощі, бо вона ще в юному віці з допомогою вчителя пізнала, створила себе, навчилася володіти собою. Орієнтація на нове, пошук і впровадження нового не є самоціллю педагогічної інноватики. Передусім вона спрямована на забезпечення адекватності навчально-виховного процесу і його результатів вимогам суспільства. А в динамічно змінюваному соціумі це спонукатиме до постійного оновлення змісту і форм навчання та виховання, максимально уважного і водночас критичного ставлення до всього нового.

Дослідники проблем педагогічної інноватики намагаються співвіднести нове у педагогіці з корисним, прогресивним, позитивним, сучасним, передовим. На думку сучасного російського вченого Володимира Загвязинського, нове у педагогіці — не лише ідеї, підходи, методи, технології, які у таких поєднаннях ще не висувались або ще не використовувались, а й комплекс елементів чи окремі елементи педагогічного процесу, які ввібрали в себе прогресивне начало, що дає змогу в змінних умовах і ситуаціях ефективно розв’язувати завдання виховання та освіти. Для того щоб реалізація, утвердження нового зумовлювали позитивні зміни, необхідно, щоб воно було засобом вирішення актуальних для конкретного навчального закладу завдань, витримало вимогливу експериментальну перевірку.

При виборі нововведення, прийнятті рішення про його доцільність керуються аналізом реальної ситуації, а не лише особистим баченням, уподобаннями. Важливо на цьому етапі враховувати технологічний (специфіка використання) та особистісний (такі індивідуальні якості педагога, як професійна підготовленість, комунікабельність, емоційність тощо, від чого залежить ефективність освоєння нового засобу) аспекти нового педагогічного засобу.

Не завжди і не всюди впровадження нового забезпечує позитивні результати, не кожне нововведення раціональне, виправдане, прогресивне, часто воно дестабілізує функціонування педагогічної системи, створює додаткові труднощі для педагогів і їх вихованців.

Прогресивним, як відомо, є лише ефективне, що дає максимальні результати, не спричинює шкоди, відкриває нові можливості. Від часу виникнення воно залежить не завжди. У соціальній, навчально-виховній практиці відомо немало випадків, коли нове, щойно відкрите, створене породжувало неабиякі проблеми для людини і людства, тому нічого спільного з прогресивним воно не мало і не могло мати. Отже, про прогресивність або непрогресивність нового можна судити лише за результатами його освоєння, функціонування.

Нове як особливий феномен співвідносять за такими ознаками:
─ просторово-часова неідентичність (несхожість новоствореної, новосформованої, щойно відкритої системи на інші);
─ актуальність (важливість, нагальність, суттєвість нового для певного часу);
─ стабільність (свідчить про єдність, цілісність, повторюваність основних елементів нового протягом певного проміжку часу);
─ ефективність (засвідчує об´єктивну можливість за допомогою новацій розв’язувати завдання, заради яких вони були створені);
─ оптимальність (свідчить про найвищу економічність і ефективність створення нового засобу або способу діяльності, а також про змогу з його допомогою оптимальним шляхом розв´язувати проблеми);
─ змінюваність (новий засіб, який апробується в педагогічній діяльності, постійно доопрацьовується, модифікується, видозмінюється).

Надзвичайно важлива інноваційна діяльність в економічній сфері, завдяки якій національні економіки, суб’єкти господарювання забезпечують собі стабільне становище, переваги у конкурентній боротьбі.
У постіндустріальному суспільстві чи не на перше місце виходить інноваційна діяльність у соціальній сфері, яка своїм змістом зорієнтована на людину. Стосується вона освіти, медицини, рекреаційної (лат. гесreatio — відновлення) проблематики.

Поняття «інновація» вперше було вжито понад століття тому в культурології та лінгвістиці для позначення процесу трансфера (лат. Transfero — переношу, переміщую) — проникнення елементів однієї культури в іншу і набуття при цьому нових, не властивих раніше якостей. Таке проникнення розглядалось як вирішальний фактор розвитку культур. У сучасному світі ним активно послуговуються в різних галузях знань діяльності, особливо у сфері економіки.

У педагогіці поняття «інновація» вживають у таких значеннях:
─ форма організації інноваційної діяльності;
─ сукупність нових професійних дій педагога, спрямованих на вирішення актуальних проблем виховання і навчання з позицій особистісно орієнтованої освіти;
─ зміни в освітній практиці;

─ комплексний процес створення, розповсюдження та використання нового практичного засобу в галузі техніки, технології, педагогіки, наукових досліджень;
─ результат інноваційного процесу.

Із цим пов’язані і значні розбіжності у тлумаченні поняття «інновація» (нововведення) у науковій літературі.

 

 

2. Інноваційні процеси: сутність, закономірності перебігу

Інноваційним процесом називають комплексну діяльність щодо створення, засвоєння, використання та розповсюдження інновацій

На різних етапах розвитку педагогічної інноватики (вчення про створення, оцінювання, освоєння і використання педагогічних інновацій) Дичківською І. М. були сформульовані закономірності перебігу інноваційних процесів:

─ закон необоротної стабілізації педагогічного середовища. Будь–який інноваційний процес вносить зміни у педагогічне середовище. Існуюча система поступово руйнується поки нові елементи не створять нову систему;

─ закон обов’язкової реалізації інноваційного процесу. Будь–який інноваційний процес в якому є відкриття, рано чи пізно повинен реалізуватися. Що видно на досвіді видатних педагогів, які запропонували проблемне та програмове навчання (А. C. Макаренко, В. О. Сухомлинський, С. Т. Швацький);

─ закон стереотипізації педагогічних інновацій. Будь–яка інновація із часом стає стереотипом, звичним поняттям чи дією.

На основі цих законів інноваційний процес можна представити у вигляді спіралі розвитку, з чого можна зробити висновок, що інноваційна спіраль забезпечує прогресивний розвиток.

Рис. 1.1. Інноваційна спіраль розвитку

Періоди розвитку (1…3) відповідно змінюється періодами оптимального функціонування (1а…3а). Період розвитку складається з 3 основних елементів:

1. Виникнення ідеї.

2. Розробка нововведення.

3. Процес впровадження інновації.

Певний час нововведення дають оптимальні результати, задовольняють користувачів, проте наявність нової інформації про стан роботи дає поштовх до пошуку засобів його удосконалення. Виникають нові ідеї, які знову провокують зародження інновацій у цілях, організації, змісті діяльності. Таким чином, прогрес, завдяки інноваційній спіралі є нескінченним.

Взагалі інноваційний процес вміщує сім елементів, поєднання яких у ланцюжок створює його змістову структуру: ініціація – маркетинг; інновація - випуск інновацій – реалізація інновацій – моніторинг інновацій – оцінка ефективності – дифузія інновації.

З метою більш глибокого розуміння даного дослідження слід детальніше розглянути вказані вище елементи інноваційного процесу.

Так, ініціація (від лат. initiatio – здійснення таїнств) – це діяльність, яка полягає у виборі мети інновації, постановці задачі інновації, пошуку ідеї інновації, її обґрунтуванні та матеріалізації.

Маркетинг інновації передбачає вивчення попиту на інновацію, на оновлений продукт тощо.

Випуск інновацій передбачає підготовку інновації до впровадження, її експертизу, розробку плану впровадження.

Реалізація інновацій – це діяльність з упровадження інновацій у систему роботи, адаптація інновацій.

Моніторинг інновацій передбачає комплекс заходів, пов’язаних з відстеженням інновацій, аналізом інформації про неї, рекламою.

Наступним етапом є оцінка ефективності інновацій.

Останнім є дифузія інновацій (від лат. diffuse) – розповсюдження інновацій у нових умовах, ситуаціях, колективах, регіонах тощо.

Отже, виходячи вищесказаного можна зробити висновок, що інновація є предметом особливої діяльності людини, яка не задоволена традиційними умовами, методами, способами і прагне до якісно нових результатів своєї діяльності.

Розглядаючи діяльність людини як процес, визначимося у розумінні понять «інноваційна діяльність» та «інноваційна освітня діяльність».

Під інноваційною діяльністю розуміється процес внесення нових елементів у традиційну систему, створення та використання інтелектуального продукту, доведення нових оригінальних ідей до реалізації їх у вигляді готового товару (послуги) на ринку.

Під інноваційною освітньою діяльністю слід розуміти процес внесення інновацій у навчання, виховання й управління закладами (установами, організаціями) освіти.

Таке розуміння основних понять педагогічної інноватики дав нам можливість зрозуміти, що для здійснення інноваційної освітньої діяльності учасникам освітнього процесу необхідно додавати більше зусиль і творчості. Специфікою інноваційної освітньої діяльності є створення умов для реалізації творчих здібностей педагогів, спрямованих на розробку педагогічних інновацій. До таких умов відносять зовнішні і внутрішні чинники, які спонукають керівників до здійснення системних і якісних змін у навчально–виховному й управлінському процесах. А саме, до зовнішніх чинників відносяться політичні, економічні й соціальні зміни, які відбуваються в державі і суспільстві – умови, що спонукають соціальну систему до здійснення інноваційної діяльності.

До внутрішніх чинників можна віднести:

─ соціально–педагогічні (залучення педагогічних працівників до науково–дослідницьких та науково–методичних досліджень);

─ організаційно–педагогічні (створення системи спеціальних стимулів, встановлення зв’язків з науковими установами та вищими навчальними закладами, входження закладу освіти до інноваційної інфраструктури);

─ психолого–педагогічні (розвиток інноваційної культури в колективі та інноваційного потенціалу працюючих) умови, що забезпечують її реалізацію [див. рис. 1.2].

Рис. 1.2 Умови, що забезпечують інноваційну діяльність в ЗНЗ.

3.Новизна педагогічного засобу

Одним із найголовніших аспектів педагогічної інноватики є новизна педагогічного засобу. Новизна — один із основних критеріїв оцінювання педагогічних досліджень; основний результат творчого процесу; властивість і самостійна цінність нововведення. У педагогічній практиці, як і в інших сферах діяльності, новизна є відносною як в особистісному, так і в історичному плані: те, що нове для одного педагога, може бути не новим для іншого. Новизна завжди має конкретно-історичний характер. Народжуючись у певний час, прогресивно розв´язуючи завдання конкретно-історичного етапу, вона з часом стає нормою, загальноприйнятою масовою практикою, або згодом — гальмом розвитку.

У педагогіці новизна фігурує як:

─ абсолютно нове;

─ відносна новизна;

─ суб´єктивна новизна,

─ псевдоновизна.

На кожному з цих рівнів виявляються її суттєві особливості. Абсолютна новизна охоплює принципово не відомі раніше новації, які внаслідок їх реалізації стають радикальними нововведеннями. Її фіксують за відсутності аналогів, прототипів конкретному нововведенню. Відносна новизна. Виявляє себе в кількох варіантах — як часткова новизна, яка полягає в оновленні одного з елементів системи, коли вона стає новою в якомусь одному відношенні; умовна новизна, що виникає за незвичного поєднання відомих елементів; місцева новизна, особливістю якої є використання новації, що застосовувалася на інших об´єктах, у нових умовах.

Суб´єктивна новизна. Про неї ведуть мову, коли об´єкт є новим для даного суб´єкта. Наприклад, предмет чи явище можуть бути абсолютно новими для однієї людини, нормативно новими для конкретної спільноти (наприклад, в одній країні) і не новими в іншій країні для іншої спільноти.

Крім новизни, новація повинна володіти інноваційним потенціалом — здатністю забезпечувати протягом тривалого часу корисний результат від свого використання.

Якщо нововведення не забезпечує корисний ефект, то воно є псевдонововведенням. Так часто буває при запровадженні у навчальний процес комп´ютерів. Це аж ніяк не свідчить, що комп’ютер як технічний засіб навчання не має інноваційного потенціалу, — таким потенціалом не володіють способи його включення в навчальний процес, що не дає змоги використати його основні можливості.

У зв´язку з цим важливою проблемою педагогічної інноватики є вимір новизни об´єкта, чим займається педагогічна кваліметрія (лат. qualis — який за якістю і грец. metreo — вимірюю). Сфера її застосування досить широка. Це оцінювання підручників, різноманітних засобів забезпечення навчального процесу, а також науково-дослідної роботи учнів, студентів.
Із різноманітними виявами новизни в педагогічній інноватиці тісно пов´язана проблема педагогічної творчості. Як стверджував український педагог Василь Сухомлинський (1918—1970), «...перетворення наукових істин у живий досвід творчої праці — це найскладніша сфера дотикання науки до практики. Зроблене вченим відкриття, коли воно оживає в людських взаємовідносинах у живому пориві думок і емоцій, постає перед учителем як складне завдання, розв´язати яке можна багатьма способами... У виборі способу, втіленні теоретичних істин у живі людські думки й емоції саме і полягає творча праця вчителя».

Результатами педагогічної творчості можуть бути:

1. Педагогічні відкриття — наймасштабніші новаторські педагогічні рішення, пов´язані з формуванням, обґрунтуванням нових педагогічних ідей та їх впровадженням у конкретній педагогічній системі.

2. Педагогічні винаходи — перетворення, конструювання окремих елементів педагогічних систем, засобів, методів, умов навчання та виховання.

3. Педагогічні вдосконалення — модернізація й адаптація до конкретних умов уже відомих методів і засобів.
Отже, важливою умовою інноваційного процесу і об´єктивною необхідністю в інноваційній діяльності педагога, сутнісною характеристикою інноваційного процесу є творчість.

4.Діалектика взаємоперетворетворень інновації та традиції.

Істотне для педагогічної інноватики і співвідношення норми та інновації, які, динамічно взаємодіючи, співіснують, розвиваються (рис.1.3.). Як відомо, норма зберігає те, що існує, а інноваційна діяльність його змінює. За спостереженнями сучасного російського дослідника, одного з авторів системної концепції нововведень А. Пригожина, варіанти взаємодії інновації та норми можуть коливатися від сприйняття нового як патології до перетворення норми у марновірство. Нове може означати як відхилення від норми, порушення її, так і незвичне використання. Підвищення сприйнятливості норми до нового може відбутися внаслідок раціоналізації норми, зіставлення норми з потребою, виведення інновації з норми. Передове завжди зберігає в собі багато елементів традиційного, що яскраво виявляється і в педагогіці. Це свідчить про необхідність бережливого ставлення до традиції, в лоні якої зароджується, формується і функціонує нове.

Рис. 1.3. Діалектика взаємоперетворення інновації і традиції

Пізнанням особливостей зародження, розвитку, функціонування, а також істотних ознак таких феноменів, як норма, нове, новизна, відкриття, винахід, вдосконалення, займається інноватика, покликана забезпечувати ефективний розвиток суспільства залежно від потреб практики. Її пошуковий, методологічний потенціал може бути застосований у будь-якій сфері людської діяльності, зокрема і в педагогічній. Наукові інтереси педагогічної інноватики пов´язані з вивченням інноваційних процесів у системі освіти і виховання. Саме такими є процеси створення, освоєння і застосування педагогічних новацій.

Інноваційні освітні процеси — зумовлені суспільною потребою комплексні процеси створення, впровадження, поширення новацій і зміни освітнього середовища, в якому здійснюється їх життєвий цикл. Як і в інших сферах суспільного буття, в системі освіти інноваційні процеси є не просто впровадженням нового. Вони реалізуються як цілеспрямовані зміни цілей, умов, змісту, засобів, методів, форм діяльності, яким властиві новизна, високий потенціал підвищення ефективності діяльності загалом або у певних їх сферах, здатність забезпечити довготривалий корисний ефект, узгодженість з іншими нововведеннями. Завдяки цим особливостям інноваційні процеси принципово відрізняються від процесів стабільних.

Основу і зміст інноваційних освітніх процесів становить інноваційна діяльність, сутність якої полягає в оновленні педагогічного процесу, внесенні новоутворень у традиційну систему, що передбачає найвищий ступінь педагогічної творчості. Суб’єктом, носієм інноваційного процесу є насамперед педагог-новатор. У широкому розумінні до педагогів-новаторів належать усі педагоги, які працюють творчо, прагнуть до оновлення своїх дидактичних і виховних засобів. У вузькому розумінні педагогом-новатором вважають автора нової педагогічної системи, тобто сукупності взаємопов´язаних ідей і технологій навчання й виховання.

З таких позицій правомірно вважати педагогами-новаторами Станіслава Шацького (1878—1934), Антона Макаренка(1888—1939), В.Сухомлинського, Шалву Амонашвілі (нар. 1931), Софію Лисенкову (нар. 1924), Марію Монтессорі (1870—1952) та ін.

Інноваційною діяльністю займається багато творчих педагогів, серед яких умовно можна виокремити три групи:

1) педагоги-винахідники, які приходять до нового в результаті власних пошуків;

2) педагоги-модернізатори, що вдосконалюють і по-новому використовують елементи створених систем задля позитивного результату;

3) педагоги-майстри, які швидко сприймають і досконало використовують як традиційні, так і нові підходи та методи.

Діяльність педагогів, що належать до цих категорій, утворює інноваційний педагогічний потік, який збагачує практику новими ідеями, новим змістом і новими технологіями.

Інноваційна діяльність є специфічною і досить складною, потребує особливих знань, навичок, здібностей. Впровадження інновацій неможливе без педагога-дослідника, який володіє системним мисленням, розвиненою здатністю до творчості, сформованою й усвідомленою готовністю до інновацій. Педагогів-новаторів такого типу називають педагогами інноваційного спрямування. Їм властиві чітка мотивація інноваційної діяльності та викристалізована інноваційна позиція, здатність не лише включатися в інноваційні процеси, але й бути їх ініціатором.