Абсолютність і відносність істини

Арістотель: класичне визначення: істина – відповідність наших знань дійсності.

Специфіка сучасного розуміння істини:

· Дійсність відображена в істині, трактується як об’єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище.

· Пізнання та його результат – істина нерозривно пов’язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою.

· Істина – адекватне відображення об’єкта суб’єктом, яке відтворює об’єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб’єкта пізнання.

1. Об’єктивна істина – зміст людських знань про дійсність, який не залежить ні від суб’єкта, ні від людини, ні від людства. Будучи результатом суб’єктивної діяльності юдини, істина у своєму змісті відтворює дійсність і тим самим не залежить від суб’єкта.

2. Відносна істина – знання, яке в принципі правильно, але не повно відображає дійсність, не дає її всебічного вичерпного образу. Відносність знань, їх незавершеність не означає, що в них відсутній об’єктивний зміст. У тій мірі, у якій картина світу визначається не волею і бажаннями суб’єкта, а реальним становищем речей, вона є об’єктивною істиною.

3. Абсолютна істина – зміст знань, який тотожний своєму предмету і який не буде спростований подальшим розвитком пізнання та практики. Абсолютність істини пов’язана з її об’єктивністю. Істина абсолютна тільки в певних межах. Саме тому об’єктивна істина неминуче не лише абсолютна, але одночасно і відносна, тобто вона є абсолютною лише в певних межах. Межі визначаються рівнем історичного розвитку пізнавальної та практичної діяльності суб’єкта. Немає і бути не може окремо абсолютної істини і окремо відносної. Існує одна істина – об’єктивна за змістом, яка є діалектичною єдністю абсолютного та відносного.

56. Проблема критеріїв істини

Омана – зміст людського знання, в якому дійсність відтворюється неадекватно. Це ненавистне спотворення дійсності в уявленнях суб’єкта. Омана, як і істина, є закономірним результатом пізнання.

Роль практики суперечлива: вона – джерело не лише істини, а й омани. Практика – діяльність, що перетворює світ у відповідності з потребами і цілями людини – це головна її функція. Практика не може бути абсолютним критерієм істини. Є історичним процесом, завжди функціонує як діалектична єдність абсолютної та відносного. Практика – абсолютний та відносний критерій істини, основний і всезагальний критерій істини, єдиний спосіб виявлення об’єктивного змісту наших знань про дійсність.

Багато філософів стверджували, що логіка є критерієм істини. Логіка виявляє помилки, коли вони є в тій чи іншій концепції. Але: усунення логічних помилок забезпечує лише логічну правильність висновків.

– Ряд філософів (наприклад Р. Декарт) критерієм істинних знань вважали їх ясність і очевидність. Але багато фактів свідчить, що ясність і очевидність можуть ввести в оману.

– Інші філософи критерій істини шукали в чуттєвих даних. Істина, вважали вони, – це те, що відповідає показанням наших органів чуття. Зокрема, Фейєрбах стверджував: "Там, де починається чуттєвість, закінчується будь-яка суперечка". На перший погляд, вони мають рацію. Але в дійсності це далеко не так, тому що не все в світі доступно органам чуття. Наприклад, як можна відчути елементарні частки, їх властивості тощо?

– Прагматизм (від гр. pragma – справа, діяльність) вважає істинними ті думки, які корисні, ведуть до успіху, краще "працюють" на нас. Те, що служить людині для досягнення благополуччя, процвітання, повинне бути істинним. Прагматизм ототожнює практику з відчуттями людини, заперечує достовірність наших знань про світ. Виходить, що людина є повним невігласом щодо законів світу. Світ – це хаос відчуттів та переживань, він позбавлений внутрішньої єдності й не підвладний розумовому пізнанню.

– Як критерій істини висувалася загальнозначимість (те, що визнається багатьма людьми). Здавалося б, на перший погляд, що цей критерій має бути переконливим, адже якщо одна людина може помилятися, то мільйони людей, тим більше протягом багатьох поколінь, помилятися не можуть. Але і цей критерій не здатний відрізнити істину від помилкового знання. Наприклад, мільйони вірують – хто в Христа, хто в Аллаха, існують світові релігії. Яка ж з них істинна? Прибічник кожної з них вважає істинною свою позицію.

– Різновид критерію істини вбачався також в умовній згоді тобто конвенціоналізмі (від лат. convention – угода, договір), у тому, в що люди сильно вірять, що відповідає думці авторитетів тощо.

Істина і правда

Проблема істини завжди була серцевиною теорії пізнання. Всі філософські напрями і школи намагалися сформулювати своє розуміння істини. Класичне визначення істини дав Арістотель, визначивши істину як відповідність наших знань дійсності. Проте це визначення було настільки широким і абстрактним, що його дотримувались всі філософи, як матеріалісти, так і ідеалісти, як діалектики, так і метафізики.

Специфіка сучасного розуміння істини полягає, по-перше, в тому, що дійсність відображена в істині, трактується як об'єктивна реальність, яка існує незалежно від свідомості і сутність якої виявляється через явище; по-друге, пізнання та його результат — істина нерозривно пов'язані з предметно-чуттєвою діяльністю людини, з практикою, достовірне знання сутності та її проявів відтворюється в практиці. Істина— це адекватне відображення об'єкта суб'єктом, яке відтворює об'єкт таким, яким він існує незалежно від свідомості суб'єкта пізнання.

Абсолютна істина- це безперечне, незмінне, раз і назавжди встановлене знання. Відносна істина - філософське поняття, що відображає твердження, що абсолютна істина(або істина в останній інстанції) важко досяжна. Теорії, що затверджують існування абсолютної істини, часто називають метафізикою, відносної істини- релятивізмом

.Поняття відносної істини використовується у вченні про діалектику.Різновидом відносної істини єправда(!)

Слово«правда» в своїх основних значеннях не використовується як термін. Разом з тим, в розмовній мові воно вживається як синонім ряду спеціальних термінів. Його багатозначність обіграється у ряді назв. Правда- синонім терміну істина(у різних його значеннях), а також суб'єктивне сприйняття істини. Правда- синонім терміну справедливість(у різних його значеннях). У стихійній свідомості"Правда" визначає або виправдовує"легітимність" рішень і дій суб'єктів. Правда- рідко використовуваний синонім терміну правдивість. Правда артикулює власний божествений початок, на відміну від істини як дійсності, як початок людського. Збагнення істини, за умови осмислення існування ще і правди, виступає процедурою життєдіяльності, компонентом цілісного людського буття,а не функцією суб'єкта, що"пізнає".

58. Поняття методу і методології.

Методологія – область наукового знання, що вивчаєзасоби, передумови, принципи організації пізнавальної та практично-перетворюючої діяльності.

Метод - це спосіб побудови та обґрунтування системи філософських та наукових знань, сукупність прийомів і операцій, за допомогою яких здобувається нове знання. Кожна наука, кожна форма освоєння дійсності має свої методи. Найбільш відомі методи філософського пізнання: метафізика, діалектика, історизм, позитивізм, герменевтика, реконструкція, деконструкція.

· Діалектика- це філософський метод, який визнає єдність протилежностей, розглядає поняття та предмети розвитку. Це метод філософського дослідження при якому речі, явища розглядаються гнучко, критично, послідовно з урахуванням їх внутрішніх протиріч, змін, розвитку, причин і наслідків.

· Метафізика— це метод філософського дослідження при якому об’єкти розглядаються відокремлено, як самі по собі, тобто виключається взаємопов’язаність предметів, статична, відокремлена, однозначна.

· Історизм, принцип підходу до дійсності як до такої, що розвивається в часі. Припускає розгляд об'єкта як системи, закономірностей його розвитку.

· Позитиві́зм— парадигмальна гносео-методологічна установка, відповідно до якої позитивне знання може бути отримане як результат суто наукового (не філософського) пізнання;

· Герменевтика - філософський метод осмислення дійсності через розуміння, тлумачення, інтерпретацію текста. Осмислення навколишнього світу і схоплення буття можливе в аспекті розуміння.

· Феноменологія – некласичний метод пізнання. Феноменологія особливу увагу надає в пізнанню перетворенню свідомості, перетворенню дійсності.

· Психоаналіз - метод філософії та психотерапії, в основі якого лежить визнання домінуючої ролі в позасвідомому житті людини.

· Лінгвістичний аналіз - це напрям сучасної аналітичної філософії, який вважає головним завданням аналіз буденної мови.

 

59.Основні форми наукового пізнання

1. Ідея – форма наукового пізнання, яка відображає зв’язки закономірності дійсності і спрямована на її перетворення.

2. Проблема – форма наукового пізнання, що є єдністю 2 змістовних елементів: знання про незнання і передбачення можливості наукового відкриття. Це суб’єктивна форма вираження необхідності розвитку знання, яка відображає суперечність між знанням і цілісністю або протиріччя в самому пізнанні. Є одночасно засобом і методом пошуку нових знань.

3. Гіпотеза – форма та засіб наук. Пізнання, за допомогою яких формується 1 із можливих варіантів вирішення проблеми, істинність якої ще не встановлена і не доведена. Висуваються для: 1)вирішення якої-небудь конкретної проблеми з метою пояснення нових експериментальних даних. 2)усунення суперечностей між теорією та даними експериментів шляхом проведення перевірки; після цього гіпотеза перетворюється в наукову теорію або замінюється новою гіпотезою.

4. Концепція – форма та засіб наукового пізнання, яка є способом розуміння, пояснення, тлумачення основної ідеї теорії. Це науково-обгрунтований та доведений вираз основного змісту теорії. Але: на вдміну від теорії він ще не може бути втіленим у струнку логічну систему точних наукових понять.

5. Теорія – найбільш адекватна форма наукового пізнання, система достовірних, глибоких та конкретних знань про дійсність, яка має структуру і дає цілісне, синтетичне уявлення про закономірності та суттєві характеристики об’єкта. Найважливіші функції: пояснення багатоманітності наявних фактів; передбачення нових факті, прогнозування поведінки системи у майбутньому.

 

60. Мова як засіб комунікації та пізнаня. Філософія мови у сучасній філософії знання розглядається, як розділ філософії або як напрям, предметом якої є вивчення основ і меж залежності пізнавального процесу від мови.

Сучасне філософське розуміння мови

1. Феноменологія – Гуссерль – на перше місце ставить аналіз роботи свідомості. Мова тоді є знаковим вираженням роботи свідомості.

2. В аналітичній філософії – Рассел, Вітгенштейн, Карнап – багатство життя міститься в мові. В мові всі значення слів необхідно доводити до стадії ясного аналізу. Аналітик у розумінні мови повинен прагнути ясності, це прагнення є ідеалом. При дослідженні мови вик-ють наступну тріаду: мова-її аналіз-світ фактів.

3. Представники герменевтики зіставляють сутність предметів і мову. Розуміють мову як буття сутності. Мова – це універсальне середовище, у якій здійснюється розуміння. Тріада: сутність слів-мова-переживання. Представники: Рікьор, Гадеман, М. Хайдегер, Фуко, Дерріда, Ліотар. У центрі філософствування мови ставлять текст. Мова – це універсальне середовище чуттєвості людини.

У філософії існують різні інтерпретації поняття мови:

1. Знакова система, яка використовується з метою комунікації та пізнання.

2. Знаковою система, що служить засобом людського спілкування і мислення.

3. Є засобом розвитку мислення, передачі від покоління до покоління культурно-історичних традицій.

4. Основна суспільно-значуща форма відображення оточуючої людиною дійсності.

5. Специфічним соціальним засобом зберігання і передачі інформації, а також керування людською поведінкою.

6. Складна симіотична система, яка є специфічним і універсальним засобом об’єктивації змісту як індивідуальної свідомості, так і культурної традиції.

Функції мови

1. Комунікативна – мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний зв’язок у суспільстві.

2. Номінативна(називна)

3. Мислетворча – мова є не тільки формою вираження і передачі думки, а й засобом формування, тобто творення самої думки.

4. Гносеологічна(пізнавальна) – світ людина пізнає не тільки власним досвідом, а й досвідом попередніх поколінь. Мова – це сума знань про світ.

5. Експресивна – мова надає можливості розкрити неповторний світ інтелекту, почуттів і емоцій, вплинути сферою своїх переконань та почуттів на інших людей.

6. Волюнтативна – мова є засобом вираження волі співрозмовника. Вітання, запрошення, прохання, вибачення.

7. Естетична – мова фіксує в собі естетичні смаки і уподобання своїх носіїв.

8. Культуроносна – мова є носієм культури народу – мовотворця.

9. Ідентифікаційна

10. Магічно-містична

Спілкування – це процес взаємозв’язку, взаємовідношення, взаємодії між людьми, людськими спільнотами у якому відбувається обмін діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, вміннями та навичками. Особливими елелементами спілкування є слово(носій повідомлення) і речення(носій інформації).

Повідомлення – це цілісний, зв’язаний за смислом, структурований, автономний та цілеспрямований твір мовлення, що реалізується у конкретних умовах спілкування. Зміст повідомленя – це думки, аргументи, факти, докази. Найчастіше спосіб передачі – особиста зустріч.

Інформація – це повідомлення про факти, події, явища, відомості про когось або про щось. Характеризується злободенністю, точністю, лаконічністю, систематизованим добором фактів. Завжди прагне до подачі чогось несподіваного.

 

Поліструктурність мови

· Поліструктурність мови – природна мова, вербальна та невербальна знакова система, мова науки і техніки, мова тварин.

o Невербальна – музичні твори, танці, твори живопису, фотографії, кіно, архітектура. Це невербальні знакові системи, що лежать в основі текстів різних видів мистецтв.

o Мова трудової діяльності - знакові системи, які застосовують для утворення простих текстів, що регулюють поведінку побутову і трудову діяльність людей.

o Мова тварин не орієнтується на певного співрозмовника, не прагне досягнути розуміння, не пов’язана з досвідом.