Опрацюйте запропонований Вам для підготовки до практичного заняття фрагмент праці О. Конта. Яка основна ідея цього фрагменту?

«Дух позитивної філософії» - робота О. Конта, основоположника класичного («першого») позитивізму. Вперше опублікована в Парижі в 1844 (рос. пер.: Спб, 1910). Її зміст і характер були визначені тим, що Конт, протиставляючи свою позицію філософської традиції і відкидаючи «метафізику» як помилкове або безглузде вчення, поставив завдання замінити її викладом загальних, найбільш важливих результатів «позитивних» наук у вигляді зручної, впорядкованої, по можливості короткою і разом з тим всеосяжної сукупності відомостей з усіх сфер науки, за зразком «Енциклопедії» Дідро і Д 'Аламбера. Цій меті він присвятив більшу частину життя. Підсумком стали шість томів «К у р с а позитивної філософії» (1830-1842).

Згідно Конту, сукупність наукового знання повинна бути представлена ​​у вигляді системи, причому в такому порядку, який був би максимально зручний для людини, що вирішила зайнятися наукою і освоїти її головний зміст. Оптимальний шлях до цього - вибудувати цю систему таким чином, щоб попередні відомості служили логічною передумовою і основою для розуміння подальших. Оскільки, на думку Конта, і саме людство, продуктом сукупної розумової діяльності якого є наука, рухалося по такому ж шляху, то логічна послідовність представлення всього корпусу знань повинна бути такою ж, як історичний розвиток науки. Втім, слідуючи цьому принципу організації викладу наукових досягнень, вважав Конт, необхідно враховувати й інший аспект - адже кожна наука включає в себе «абстрактну» і «конкретну» частини (хоча це членування і не утворює послідовного ряду). При цьому ідеал будови кожної науки - можливість представити всі одиничні факти, які входять в її предмет, як окремі випадки, які можна було б вивести з «загального факту», використовуючи правила логічної дедукції. Таким «загальним фактом» Конт вважав будь-який науковий закон.

Крім цих принципів, які «відповідають природному єдності» самого світу, організація системи знання має також виражати і єдність загальної мети людства і тому повинна бути побудована під рогом зору ієрархії цінності різних її областей. Однак цю мету тільки ще належить усвідомити і ясно сформулювати.

Завдання будь-якої науки - «бачити, щоб передбачити». Просто накопичуючи факти, вирішити її не можна - потрібно сформулювати («відкрити») закони, які «випливають» із фактів. Нічого, крім цих двох компонентів, у складі «позитивної» науки бути не повинно. Тому її зміст належить очистити як від «містицизму», так і від емпіризму, які однаково безплідні.

Роль ведучої ідеї, «найбільш загального факту» у складі всього позитивного знання, у Конга грає закон тристадійному розвитку духу. Згідно з ним, і людство, і кожна наука, і окрема людина в своєму інтелектуальному та загальнокультурному розвитку послідовно проходять три стадії: «теологічну, або фіктивну», «метафізичну, або абстрактну», і «позитивну, або реальну». Для першої характерні спроби вирішувати важкі і навіть в принципі нерозв'язні питання (тобто питання про першооснову світу, про долі людей і першопричини подій), прагнення до абсолютного знання, що знаходить задоволення в релігійному поясненні. Воно розглядає речі і події по аналогії з людськими якостями, тільки надмірно перебільшеними. Ця стадія сама поділяється на стадії фетишизму (суть якого - у приписуванні зовнішніх тіл якихось «сил», гіпертрофованих аналогів людських здібностей); політеїзму (тут «теологічний дух» звільняється від зв'язку з тілесними субстанціями, виступає як творче начало, але разом з тим розпадається на безліч родових «сутностей»), і монотеїзму (тут, в містичній формі, виявляється усвідомленої внутрішній зв'язок всіх природних явищ, але джерелом і гарантом всіх цих світових зв'язків визнається Бог).

Дійшовши до цього рівня, людський дух відкриває можливість перейти до наступної, метафізичної стадії. Місце Бога займає безліч «сутностей», про яких міркує філософія («метафізика»), змінивши теологію. Філософія, по Конту, по суті своїй - тільки спрощена і поступово знецінюються теологія.

На третій стадії відбувається критичне подолання метафізики. Розум відмовляється від бажання володіти абсолютною істиною, а в якості єдиної реальної мети науки розглядає раціональне передбачення. Метафізику змінює позитивна наука. Найважливіша характеристика останньої - це твердження «іманентності» буття; тому вона обмежується тільки описом «дійсних фактів» і упорядкуванням складу цього, «позитивного», знання і відмовляється від осягнення «трансцендентного», розташованого за межами фактів, доступних свідомості, оскільки вони йому «дані», тобто безпосередньо існують як «потік явищ».

Кожній з цих трьох стадій відповідає специфічна форма соціальної організації. Фетишизму відповідає примітивна організація суспільства, форми якого по суті вичерпуються сім'єю, і яка є осередком спільноти людей. Ця стадія триває приблизно до 1300. На теологічній стадії утвориться «жрецький клас», якому спочатку підкоряються племінні вожді (в цьому суть «теократії»); потім світська і духовна влада зливаються. Ця стадія охоплює період від 1300 до 1800. В результаті філософської критики (її моменти «Реформація, Просвітництво, Революція») виникає, нарешті, позитивна стадія. Їй відповідає «промислове товариство», коли важливими компонентами державної організації стають мистецтво і наука. Мало-помалу росте «духовний авторитет» науки і мистецтва. Наслідком цього процесу є розвиток освіти та підвищення соціального авторитету преси. В остаточному підсумку, на чолі суспільства повинні будуть стати філософи (в тому сенсі, як цю професію розуміє Конт - тобто не «метафізики», а енциклопедично освічені вчені). Вони покликані відігравати роль «позитивних священиків».

Універсальним узагальненням наукової практики, з гласно Конту, є висновок про незмінність законів природи (які суть тільки стійкі відносини в світі явищ). Цей висновок не може бути простим узагальненням спостережуваних фактів, а є наслідком базисного властивості розуму, який воліє стабільне мінливого. Звідси, вважає Конт, традиційна повага людей до «нерухомої зоряній сфері» і наполегливий пошук законів, тобто стійких регулярностей в послідовностях явищ.

До складу «позитивної дійсності», яка є предметом наукового пізнання, входить і сама людина. Тому до числа позитивних наук (причому «базисних»!) Відноситься соціологія. Її предмет - «конкретні факти» соціальної організації та людської поведінки, включаючи відомості про «душу» (не в сенсі якоїсь самостійної «субстанції», а як зв'язку психічних явищ, відносних до нашого тілесного поведінки і соціальному положенню).

Такі базові принципи «позитивної філософії» як її трактував основоположник позитивізму.