Класифыкацыя краън за екосор

Показники розвитку свыт госп

				Чисті трансферти	ВНД   Валовий національний розподільний дохід
			Чистий факторний дохід	ВНП Валовий національний продукт
		Амортизація основного капіталу	ВВП Валовий внутрішній продукт
	Непрямі податки	ЧНП Чистий національний продукт
Відсоток на капітал	НД Національний дохід
Рента на землю
Доходи працівників

КЛАСИФЫКАЦЫЯ КРАЪН ЗА ЕКОСОР

У світі існує близько 200 країн, різних за рівнем економічного, соціального та політичного розвитку. Для зручності аналізу досяг­нень та перспектив подальшого розвитку держав, вивчення та об­міну досвідом економічного реформування зручно використовува­ти їх певну класифікацію.

Найповніше уявлення про групи країн у світовій економіці дає
інформація міжнародних організацій, членами яких є більшість країн
світу, — Організації Об'єднаних Націй, Міжнародного валютного
фонду та Світового банку. Оцінки цими організаціями груп країн у
міжнародній економіці дещо відрізняються, оскільки неоднаковою
є кількість країн — членів цих організацій (ООН — 185, МВФ —
181, Світовий банк — 180 (дані на 1997 р.)>, а міжнародні органі­
зації аналізують стан економік лише тих країн, що є їх членами. До
того ж деякі з країн — учасниць міжнародних організацій не нада­
ють достатньо повної інформації про свою економіку або надають
її несвоєчасно. Це не дає таким країнам можливості фігурувати в
оціночній шкалі, що складається експертами міжнародних органі­
зацій. Нарешті, будь-яка класифікація відображає певні завдання,
що їх ставить перед собою кожна з міжнародних організацій. На­
приклад, ООН основну увагу зосереджує на соціальних і демографі­
чних аспектах розвитку країн. Для Світового банку найважливі­
шою є оцінка рівня економічного розвитку тощо.
Виокремлення країн у групи чи підгрупи передбачає врахування особливостей їх історичного, економічного, політичного та культур­ного розвитку.

Переважно у групи в міжнародній економіці об'єднують країни, які мають спільні або схожі характеристики економічного розвит­ку, однотипну інституціональну структуру господарського управлін­ня, подібні принципи організації виробництва та спільні проблеми.

На підставі зазначених ознак країни світу класифікуються на три основні групи: промислово розвинені, або індустріальні, країни, країни, що розвиваються, та країни з перехідною економікою. Така класифікація була прийнята для зручності аналізу в ЕКОСОР (Еко­номічній і соціальній раді ООН). Часто вказані класифікаційні групи визначають ще як країни "першого" світу (ПРК), країни "другого" світу (країни з перехідною економікою) і, нарешті, країни "третьо­го" світу (країни, що розвиваються).

15. ознаки світового господарства як економічної системи

в) світове господарство представляє собою єдність двох підсистем: національних господарств та міжнародних економічних відносин, які об'єднують господарства різних країн світу у цілісну систему.

Необхідність світогосподарських зв'язків зумовлена:

Ø підтриманням мирного співіснування країн з різними економічними;

Ø розгортанням НТП у світовому масштабі;

Ø міжнародним поділом праці: спеціалізацією та кооперуванням виробництва;

Ø світовою економічною інтеграцією.

Головні ознаки сучасного етапу розвитку світового господарства:

- різнобічність розвитку економік країн;

- подальший розвиток інтеграційних процесів;

- усунення соціалістичної системи як системи в цілому.

- поглиблення міжнародного поділу праці;

- модернізація та трансформація економік капіталістичних країн.

17. Напрямки економічної політики країн що розвиваються

Важливою рисою економічних політик країн, що розвиваються, було створення сприятливого інвестиційного клімату з метою залучен-ня іноземних інвестицій; зокрема, було запропоновано пільгове опо-даткування, можливість придбання нерухомої власності іноземними інвесторами. У 80–90-х роках минулого століття це сприяло інтенсив-ному надходженню інвестицій; поступово, з середини 90-х років, тем-пи іноземного інвестування почали спадати через те, що все зростаюча частина ПІІ почала прямувати на ринки розвинутих країн.

Поступово в окремих країнах розпочалося проведення структур-них реформ. Від видобувних виробництв вони стали переходити до переробних трудомістких і навіть наукомістких. Це стосується нових індустріальних країн. Високими темпами розвивалася інженерна й соціальна інфраструктура, сфера послуг, туризм, банківська справа, страхування, зв’язок. Проводилася жорстка фінансова політика, полі-тика щодо зниження рівня інфляції, боротьба з корупцією, тіньовим капіталом; щоправда, успіхи у цій сфері були не такі очевидні.

Одним із стратегічних напрямів економічної політики країн, що розвиваються, є переорієнтування виробництва з імпортозамінного на експортоорієнтований. Вони значно розширили номенклатуру запропонованих на експорт товарів, перейшовши з розряду моно-функціональних у поліфункціональні.

У багатьох країнах, що розвиваються, на початковому етапі реформу-вання економіки була широко застосована модель “етатизму” – широкого втручання держави в економічні процеси, створення потужного державного сектора. Економічні ресурси опинилися в руках уряду, який постійно регу-лював ціни на продукцію державних підприємств, регулював курс валют, контролював зовнішню торгівлю. Для зниження безробіття на державних підприємствах штучно завищувалася чисельність робітників. Поряд з пози-тивними наслідками такої політики (наприклад, у Сінгапурі, Тайвані) мали місце й негативні; зокрема, зосередження великих ресурсів та економічної влади в руках державних чиновників часто вели до корупції.

На сучасному етапі економічного розвитку більшість країн цієї групи перейшли до неоліберальної політики. Особливо широко неоліберальна модель застосовується в країнах Латинської Америки. Вона була розроблена Економічною комісією ООН для Латинської Америки й Карибського басейну (ЕКЛАК). Ця модель, яка мала назву «периферійної економіки», передбачала структурні перетво-рення щодо формування імпортозамінної індустріалізації. Головну роль у реалізації моделі повинна була відіграти держава, але метода-ми макроекономічної політики. Імпортозамінна політика дала мож-ливість у Латинській Америці розвивати нові виробництва і підтри-мувати достатньо високі темпи економічного зростання.

19. Глобалізація має світові масштаби

Глобалізація надала прискорення формуванню нового виробничого укладу, основою якого стала комплексна автоматизація, що супроводжується введенням гнучкої інформаційної технології. Остання прийшла на зміну простому машинному виробництву (рубіж XIX-XX ст. - початок 30-х років XX ст.) і поточному конвеєру (початок 30-х-перша половина 70-х років XX ст.). [5]

Глобалізація виявила необхідність радикальної перебудови організації праці і більшого наголосу на трудових відносинах. Мова йде про нову модель трудових відносин, яка орієнтується на знання, кваліфікацію і творчий потенціал найманих працівників, створення на виробництві такого середовища, яке забезпечує їм умови для особистого вдосконалення у цій галузі. [5]

В межах нового виробничого укладу глобалізація розширила сферу і зміст виробничої демократії. Впровадження нової організації праці спонукало до перерозподілу управлінських функцій між менеджментом і найманими працівниками. Частина функцій менеджменту перетворилася на функції підтримки ініціативи знизу. [5]

Глобалізація володіє також значними резервами підвищення ефективності виробництва завдяки поглибленню поділу праці, збільшенню економіки за рахунок масштабу і зниження витрат, оптимізації розміщення ресурсів у світовому масштабі і передачі технологій.

Глобалізація веде до зростання конкуренції у світовому масштабі, що викликає поглиблення спеціалізації та поділу праці із властивими їм наслідками - зростанням продуктивності праці та скороченням витрат. Відбувається зміна ролі національних ринків: дедалі більше орієнтуючись на глобальний ринок з його досить жорсткими умовами конкуренції, національне виробництво об’єктивно прагне до досягнення високої ефективності, більш повного та якісного задоволення внутрішнього попиту.

Економіка, відкрита для міжнародної конкуренції, забезпечує гнучкість у використанні ресурсів, що потенціально приводить до зростання виробництва, і від цього виграють споживачі, для яких розширюється вибір товарів та послуг. [2]

Економія на масштабах виробництва потенційно може привести до скорочення витрат і зниження цін, і відповідно до стійкого економічного розвитку. Переваги глобалізації пов’язані також із виграшем від торгівлі на взаємовигідних умовах, які задовольняють усі сторони, у якості яких можуть бути окремі індивіди, фірми та інші організації, країни, торговельні союзи і навіть цілі континенти.

Глобалізація може спричинити зростання продуктивності праці у результаті раціоналізації виробництва на глобальному рівні та поширення передових технологій, а також конкурентного тиску на користь постійного впровадження новацій у світовому масштабі.

20. етапи розвитку світової економіки

Номер етапу	Тривалість	Характеристика
I	XV – XVII ст.	Зародження світового капіталістичного ринку: Великі географічні відкриття; поява колоній; революція цін; мануфактурний період
II	XVIII – XIX ст.	Формування світового капіталістичного ринку, зародження і розвиток загальносвітового поділу праці: промисловий переворот; буржуазні революції; перехід від мануфактурної до фабричної системи
III	Кінець XIX – перша половина XX ст.	Формування системи загальносвітового поділу праці і на цій основі – всесвітнього господарства: електротехнічна революція; двигуни внутрішнього згоряння; економічний розподіл світу; перехід до монополістичного капіталізму
IV	З 50-х рр. XX ст. дотепер	Функціонування системи загальносвітового поділу праці, посилення взаємозалежності економік усіх країн: науково-технічна революція, процеси інтернаціоналізації й інтеграції